Рішення від 16 лютого 2026 р. у справі №521/653/26 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа № 521/653/26

Номер провадження № 2-а/521/60/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2026 м. Одеса

Хаджибейський районний суд м. Одеси

у складі – головуючого судді Роїк Д.Я.

при секретарі Каліній П.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

20.01.2026 представник позивача ОСОБА_1 адвокат Гречко І.О., звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив скасувати постанову складено відносно ОСОБА_1 № R283151 від 17.01.2026 року за ч. 3 ст. 210 -1 КУпАП, справу закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

В обґрунтування позову вказано, що ОСОБА_1 , проходив військову службу за загальною мобілізацією в період з 11.03.2022 року по 18.09.2025 року, є учасником бойових дій.

З 22.09.2025 року ОСОБА_1 перебуває на обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_2 , має військове звання -старший сержант (запасу), номер в Єдиному реєстрі військовозобов`язаних АІТС “ОБЕРІГ” -0207202106405548000010, (ВОС 143975), що підтверджується даними військового квитка серії НОМЕР_1 від 21.05.2023 року виданого ІНФОРМАЦІЯ_3 21.05.2023 року, користується правом на відстрочку від призову на військову службу за загальною мобілізацією, згідно п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.

04.01.2026 року відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення № 43 .17.01.2026 року, та винесено постанову № R283151 від 17.01.2026 року по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КАС України, відповідно до якої, ОСОБА_1 не пройшов/відмовився від проходження ВЛК ( п..2 розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до оскаржуваної постанови № R283151від 17.01.2026 року, складеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 полковником ОСОБА_2 вбачається, що ОСОБА_1 не пройшов /відмовився проходити медичне обстеження ВЛК на підставі п. 2 розділу ІІ Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист” чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. На підставі оскаржуваної постанови ОСОБА_1 був визнаний винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено штраф у розмірі 17000,00 грн.

Ухвалю суду від 23.01.2026 року відкрито провадження по справі, в порядку спрощено провадження з викликом сторін, витребувано докази – матеріали адміністративної справи відносно ОСОБА_1 по справі, та надано строк для подачі Відзиву на позов.

28.01.2026 року на адресу суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив, у якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на наступне.

Згідно з даними АІТС “ОБЕРІГ” ОСОБА_1 перебуває на обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 ., користується правом на відстрочку до 03.05.2026.

04.01.2026 діловодом відділення військового обліку та бронювання ІНФОРМАЦІЯ_4 - солдатом ОСОБА_3 , керуючись статтею 205 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), складено було протокол про те, що 04.01.2026 р. о 22:16 год. у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 виявлено, що громадянин ОСОБА_4 допустив порушення вимог п. 2 розділу II Закону України № 3621-IX від 21.03.2024 «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», а саме не проходження повторного медичного огляду з метою визначення ступеня придатності до військової служби в термін до 05.06.2025. При цьому пояснив, що пунктом 2 розділу II Закону України № 3621-ІХ від 21.03.2024 установлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

17.01.2026 начальник ІНФОРМАЦІЯ_4 полковник ОСОБА_5 розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно громадянина ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 установив, що 17.01.2026 року ОСОБА_1 не пройшов ВЛК (п.2 розділу II ЗУ “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав в/сл та поліцейських на соціальний захист”, чим допустив порушення правил військового обліку.

Враховуючи, що громадянин ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210 КУпАП начальник ІНФОРМАЦІЯ_4 полковник ОСОБА_5 постановив накласти на громадянина ОСОБА_1 штраф у розмірі -17000.00 грн.

Таким чином, постанова та протокол про адміністративне правопорушення складені в межах компетенції суб`єкта власних повноважень, з урахуванням фактичних обставин справи.

Позивач зобов`язаний був самостійно звернутися до 05.06.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_4 для проходження ВЛК, не очікуючи виклику по повістці.

03.02.2026 від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої з доводами відповідача позивач не згоден. Виходячи зі змісту Постанови, позивач притягається до адміністративної відповідальності з причин зазначених у ч.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальних захист», а саме через «обов`язок пройти до 05.06.2025р. повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби встановлено громадянам України від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби». Тобто, у змісті самого Закону чітко визначені вимоги до осіб, які повинні до 05.06.2025р. пройти повторний медичний огляд тим, кого раніше було визнано «обмежено придатними». Відповідачем було повністю проігноровано доводи позивача про статус позивача, а саме того, що придатність позивача була визначена під час його призову на військову службу за загальною мобілізацією 11.03. 2022 році.

Таким чином, позивач своїми діями не вчинив як порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчиненого в особливий період так і порушення призовниками, військовозобов`язаними та резервістами правил військового обліку і вчасно оновив військово-облікові дані.

Відповідно до п.1) ч.1 ст.247 КУпАП «Провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення».

У судове засідання позивач та його представник не з`явились, належним чином про час та місце розгляду справи були повідомлені, проте надали до суду відповідні заяви про розгляд справи за їхню відсутність, вимоги підтримали у повному обсязі.

У судове засідання представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступні фактичні обставини та відповідні ним правовідносини.

Згідно ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб`єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 6 КАС України суд, при вирішенні справи керується, принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши надані учасниками справи суду докази, судом встановлену наступні обставини справи.

За наявними в матеріалах справи доказами судом встановлено, що 06.10.2010 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проходив медичний огляд ВЛК (Протокол №4), за результатами якого його було визнано непридатним в мирний час, та обмежено придатним у воєнний час (підстава графа 1 ст. 75 В наказу МОУ №402), що підтверджується відомостями, які наведені в обліковій картці з Єдиного реєстру військовозобов`язаних АІТС “ОБЕРІГ” -0207202106405548000010 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Станом на 06.10.2010 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , був призовником.

05.01.2011 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , було взято на облік військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_6 (на т.ч. ІНФОРМАЦІЯ_7 ) (підстава абз.2, ч. 1 ст. 18 ЗУ “Про військовий обов`язок і військову службу” в редакції станом на 05.01.2011 року) згідно з яким від призову на строкову військову службу в мирний час звільняються громадяни України які визнані за станом здоров`я непридатними до військової служби в мирний час.

Підпунктом 3.2 глави 3 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року N 402, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за №1109/15800, (в редакції 14.08.2008 року) встановлено, що Військовозобов`язані, залежно від категорії запасу, військово-облікової спеціальності та призначення, підлягають

повторному огляду ВЛК військових комісаріатів. Кожний військовозобов`язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, окулістом,

оториноларингологом, стоматологом, дерматологом, а за медичними

показаннями і лікарями інших спеціальностей. Повторний медичний огляд військовозобов`язаних, які перебувають у запасі 1 і 2 розрядів, раніше визнаних придатними до військової служби або непридатними до військової служби в мирний

час за станом здоров`я, які можуть бути вилікувані, а також

військовозобов`язаних плавскладу ВМС Збройних Сил України

проводиться один раз у 5 років ВЛК військових комісаріатів, а

льотного складу - ЛЛК військових комісаріатів.

Пунктом 9 статті 1 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» надано визначення військовозобов`язаного, як особи, яка перебуває у запасі для

комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань

на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення

оборони держави.

Таким чином, ОСОБА_1 , як військовозобов`язаний мав обов`язок пройти повторний медичний огляд не пізніше 06.10.2015 року та проходити повторні медичні огляди кожні 5 років в мирний час.

Такий обов`язок також передбачений абз. 2-3 п. 10 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до абз. 8 ч. 2. ст. 37 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (в редакції станом на 05.01.2011 року) передбачено, що взяттю на військовий облік призовників та військовозобов`язаних у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України, які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від призову на строкову військову службу.

11.03.2022 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 був знятий з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 у зв`язку із призовом на військову службу за загальною мобілізацією (підстава п. 1.ч.5.ст. 37 Закону).

Отже, з наявних у справі матеріалів вбачається що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 проходив військову службу за загальною мобілізацією в період з 11.03.2022 року по 18.09.2025 року, що підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (НГУ) від 11.03.2022 року №56 (по стройовій частині), є учасником бойових дій, що також підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 04.03.2024 року.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (НГУ) від 18.09.2025 року №270 (по стройовій частині) старшого сержанта ОСОБА_1 було звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (підстава пп.г п.2 ч.4 ст.26 ЗУ “Про військовий обов`язок і військову службу”), та направлено для постановки на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_8 .

З 22.09.2025 року старший сержант - ОСОБА_1 перебуває на обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_2 , має військове звання -старший сержант (запасу), номер в Єдиному реєстрі військовозобов`язаних АІТС “ОБЕРІГ” -0207202106405548000010, (ВОС 143975), що підтверджується даними військового квитка серії НОМЕР_1 від 21.05.2023 року виданого ІНФОРМАЦІЯ_3 21.05.2023 року, користується правом на відстрочку від призову на військову службу за загальною мобілізацією, згідно п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.

04.01.2026 року діловодом відділення військового обліку та бронювання ІНФОРМАЦІЯ_9 солдатом ОСОБА_6 складено протокол № 43 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 , згідно з яким: «04.01.2026 р. о 22:16 год. у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_10 виявлено, що громадянин ОСОБА_7 допустив порушення вимог п. 2 розділу II Закону України № 3621-IX від 21.03.2024 «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», а саме не проходження повторного медичного огляду з метою визначення ступеня придатності до військової служби в термін до 05.06.2025». Своїми діями останній вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Позивачу було роз`яснено його права, а також повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 11 год. 00 хв. 17.01.2026 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 кабінет № 1.

Під час складання протоколу, позивач зазначив власноруч про свою незгоду.

Згідно із Постановою № R283151 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 17.01.2026, начальник ІНФОРМАЦІЯ_4 полковник ОСОБА_5 розглянувши матеріали справи №F3682861 від 17.01.2026 року про адміністративне правопорушення відносно громадянина ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 установив, що 17.01.2026 року ОСОБА_1 не пройшов ВЛК (п.2 розділу II ЗУ “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав в/сл та поліцейських на соціальний захист”, чим допустив порушення правил військового обліку. Враховуючи, що громадянин ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3. ст. 210 КУпАП начальник ІНФОРМАЦІЯ_4 полковник ОСОБА_5 наклав на громадянина ОСОБА_1 штраф у розмірі-17000.00 грн.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з вимогами статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв`язку із військовою агресією РФ проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової та мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань оголошено про загальну мобілізацію.

Період з моменту оголошення рішення про мобілізацію чи з моменту введення воєнного стану в Україні визначається як особливий період (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).

Відповідно до а. 3 ч. 1 ст. 22 Закону №3543 громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Процедуру оповіщення військовозобов`язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів; організацію медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби, тощо визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок № 560), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560.

За викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов`язані зобов`язані з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби(пункт 21 Порядку № 560).

Відповідно до пункту 74 Порядку № 560 (в редакції з 09 травня 2025 року), військовозобов`язаним та резервістам, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, в тому числі ті, які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю), за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видаються направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду, сформовані відповідно до пункту 74-1 цього Порядку.

Пунктом 3.1 глави 3 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року N 402, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за №1109/15800, визначено, що медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП, командирів військових частин, начальників центрів рекрутингу Збройних Сил України на підставі направлення, яке формується відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, ВЛК при ТЦК та СП за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров`я комунальної або державної форми власності, які мають договір із НСЗУ на пакет медичних послуг, включений до програми державних гарантій медичного обслуговування населення на відповідний рік щодо медичного огляду осіб, який організовується ТЦК та СП, лікарями, які входять до складу ВЛК при ТЦК та СП.

Викладене свідчить, що процедурі проходження військовозобов`язаним медичного огляду передує видача керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки направлення на ВЛК для проходження медичного огляду за формою, згідно з додатком 11 Порядку № 560, та реєстрація відповідного направлення в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою, згідно з додатком 12 Порядку № 560.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 21.03.2024 №3621-ІХ (далі - Закон №3621-ІХ) (в редакції Закону України «Про внесення змін до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 12.02.2025 №4235-ІХ (далі - Закон № 4235-ІХ) громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 05 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Отже, з 15 лютого 2025 року (дати набрання чинності Закону № 4235-ІХ) громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

В пояснювальній записці до проекту Закону №4235-ІХ зазначено, що метою такого закону є встановлення обов`язковості проходження громадянами України, які були визнані обмежено придатними до військової служби, повторного медичного огляду та визначення кінцевого строку його проведення. Такий закон стосується сфери суспільних відносин, яка регулюється, зокрема, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Реалізація такого закону зобов`яже громадян України, які визнані обмежено придатними до військової служби, пройти повторний медичний огляд до 5 червня 2025 року. Своєю чергою, у разі невиконання або несвоєчасного виконання громадянином цієї норми, це дасть змогу кваліфікувати його дії як адміністративне правопорушення, передбачене статтею 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Диспозиція ч. 3 ст. 210-1 КУпАП передбачає відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.

Сукупний аналіз вищезазначених норм законодавства свідчить, що невиконання громадянами України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності Законом №4235-ІХ (15.02.2025), обов`язку пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби у строк до 05.06.2025 є підставою для кваліфікації таких дій, як адміністративне правопорушення, передбачене статтею 210-1 КУпАП. Натомість процедурі проходження ВЛК передує звернення громадян до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (особисто або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста) з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду та видача керівником ТЦК відповідного направлення після його реєстрації.

За обставинами справи судом встановлено, що підставою позову є заперечення позивачем вчинення ним діянь, за які настає відповідальність за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, оскільки він в період з 15.02.2025 року по 05.06.2025 року перебував на військовій службі за загальною мобілізацією, що підтверджується довідкою від 21.04.2025 року №3391 (Ф-5), видана начальником відділення кадрової роботи військової частини НОМЕР_4 (НГУ). Отже, у ОСОБА_1 у зазначений проміжок часу відсутній був обов`язок щодо проходження ним повторного медичного огляду ВЛК, оскільки він не мав статусу військовозобов`язаного, а був військовослужбовцем, який був призваний на військову службу за загальною мобілізацією, та перебував на військовій службі в період з 11.03.2022 року по 22.09.2025 року включно, а також був знятий з обліку ІНФОРМАЦІЯ_4 .

У той же час судом встановлено, що ОСОБА_1 з 22.09.2025 року перебуває на обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_1 від 31.05.2023 року та витягом з Єдиного реєстру АІТС “ОБЕРІГ”, з якого вбачається що останній 18.09.2025 року на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_4 (НГУ) та №149 від 05.09.2025 року звільнений у запас за пп. “Г” п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ “Про військовий обов`язок та військову службу”, та 22.09.2025 року взятий на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_11 .

Отже зазначені обставини також, свідчать про те, що позивач дійсно звернувся самостійно до ІНФОРМАЦІЯ_4 22.09.2025 року, а відтак йому мало бути видане направлення на проходження ВЛК, яке мало бути зареєстровано відповідно до Порядку №560, оскільки без відповідного направлення позивач не мав можливості виконати свого обов`язку із проходження ВЛК. Натомість в оскаржуваній постанові, як і у протоколі про адміністративне правопорушення №R283151 від 17.01.2026 року, відсутні будь-які відомості про реєстрацію направлення для позивача на проходження ним ВЛК.

Варто звернути увагу на те, що правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами. При цьому Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення.

Разом з тим, пункт 1 статті 247 КУпАП вказує на те, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово акцентував увагу на тому, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності, відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства, покладено на відповідача.

При цьому, відповідно до ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст.ст. 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.ст. 75, 76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо правомірності доказування свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Тобто після виявлення факту вчинення правопорушення посадова особа зобов`язана зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення та зафіксувати їх у протоколі чи постанові про адміністративне правопорушення.

В контексті обставин даної справи визначальним є наявність достатніх даних та належних доказів, які підтверджують факт вчинення позивачем правопорушення, за яке його притягнуто до відповідальності оскаржуваної постановою.

Натомість, всупереч вимог ст. 77 КАС України, відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що до моменту набрання чинності Законом №4235-ІХ (15.02.2025) позивач був військовозобов`язаним, зі статусом особи обмежено придатної до військової служби.

Також не надано доказів, що позивачу видавалось направлення на проходження ВЛК при його самостійному зверненні до ТЦК у вересні 2025 року.

Відсутні докази обґрунтування причин складання протоколу відносно позивача №43 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП за обставинами порушення позивачем вимог Закону №3621-ІХ саме 04.01.2026 року, а не протягом 24 годин з моменту, коли позивач самостійно звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 (22.09.2025 року).

Аналіз обставин спірних правовідносин дає підстави виснувати наступне.

Позивач з 22.09.2025 року перебуває на обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_1 від 31.05.2023 року та витягом з Єдиного реєстру АІТС “ОБЕРІГ”, з якого вбачається що останній 18.09.2025 року на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_4 (НГУ) та №149 від 05.09.2025 року звільнений у запас за пп. “Г” п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ “Про військовий обов`язок та військову службу”, та з 22.09.2025 року взятий на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_11 .

22.09.2025 року позивачу не видавалось направлення на проходження ВЛК, незважаючи на його самостійне звернення для взяття на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Тож, надаючи оцінку правомірності підстав існування події, за яке позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності, в контексті обставин спірних правовідносин слід зауважити, що провадження у справах про адміністративні правопорушення за своїм змістом подібне кримінальному провадженню і в аспекті застосування принципу верховенства права має ґрунтуватись на тих самих засадах, що і кримінальне переслідування.

Статтею 62 Конституції України закріплено дію в Україні презумпції невинуватості, яка складається з наступних елементів: 1) особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; 2) ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; 3) обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; 4) усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Аналіз фактичних обставин змісту події, що стала підставою для винесення оскаржуваної постанови, з огляду на обсяг доказів наявних у розпорядженні суду, не дозволяє дійти об`єктивного висновку поза розумним сумнівом, що позивача правомірно було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та з дотриманням належної правової процедури.

Суду не надано належних та допустимих доказів того, що позивачу, після того, як він самостійно звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 , видавалось направлення на проходження ВЛК, але він не пройшов відповідного медичного огляду, а відсутність такого направлення унеможливлює проходження позивачем ВЛК.

До того ж винесення відповідачем постанови №R283151 від 17.01.2026 року та складання щодо позивача 04.01.2026 року протоколу №43 за обставинами події, що мала місце до 05.06.2025 року, і про яку відповідачу достеменно було відомо станом на 22.09.2025 року, вочевидь свідчить про порушення правової процедури фіксації обставин правопорушення (складення протоколу про адміністративне правопорушення). Натомість в оскаржуваній постанові відсутня оцінка відповідних обставин, а отже і відсутнє обґрунтування наявності вини у вчиненні позивачем діяння, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 у справі №463/1352/16-а зазначив, що в силу принципу презумпції невинуватості, яка підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Отже, згідно принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Беручи до уваги викладене вище, суд приходить до висновку, що начальник ІНФОРМАЦІЯ_4 при винесенні оскаржуваної постанови не виконав належним чином вимог, встановлених ст. 280 КУпАП, а оскаржувана постанова не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, внаслідок чого позов належить задовольнити та скасувати оскаржувану постанову, а провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП через відсутність події і складу адміністративного правопорушення.

Що стосується інших доводів позивача, то в контексті обставин спірних правовідносин, які мають значення для правильного вирішення справи за даним позовом, відповідні доводи позивача не мають значення, оскільки не впливають на правильність висновків суду.

Відповідно до статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Також, ухвалюючи дане судове рішення суд також враховує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому, у рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 20, 77, 241-246, 271, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 9, 252, 283-285, 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,- задовольнити.

Скасувати постанову № R283151 від 17.01.2026 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 -1 КУпАП, справу закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_5 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 ( сім тисяч ) гривень 00 копійок.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Дмитро РОЇК