Рішення від 25 березня 2026 р. у справі №504/1548/25 — Доброславський районний суд Одеської області

Справа № 504/1548/25

Номер провадження 2/504/1123/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2026с-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області в складі:

головуючої судді Вінської Н.В.

секретаря Коцар А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовано, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 05.09.2008 року по 26.07.2024 року, шлюб було розірвано рішенням Суворовського районного суду м. Одеси, від 26 липня 2024 року у справі №523/9228/24.

Під час перебування у шлюбі було укладено договір з ТОВ «Алькор -S» купівлі – продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна №1-9-3/30 від 06.03.2017 року предметом якого були майнові права на об`єкт нерухомого майна квартиру АДРЕСА_1 .

До укладання шлюбу, у 2007 році, ОСОБА_1 , отримав у спадщину за заповітом квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Яку він у подальшому продав та кошти від продажу свого особистого майна вклав в оплату внесків за договором купівлі – продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна №1-9-3/30 від 06.03.2017 року.

Оскільки на момент укладання договору з ТОВ «Алькор -S» позивач з відповідачем були подружжям в повній мірі довіряли один одному, а квартира купувалась для проживання однією сім`єю, сплатою щомісячних внесків, підписанням актів прийому передачі та оформленням права власності на квартиру займалась колишня дружина - ОСОБА_3 , через що, право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано на ім`я відповідача.

Таким чином, враховуючи, що частина спірної квартири була придбана за особисті кошти позивача, які він отримав від продажу майна, яке було отримане до укладання шлюбу, він вважає 52/100 частини квартири АДРЕСА_1 , як своєю особистою приватною власністю а інші 48/100 частин квартири просить поділити в порядку поділу майна подружжя.

Крім того позивач вказує, що після придбання квартири та після фактичного розірвання відносин з відповідачем він за свої особисті кошти здійснив ремонт у квартирі та облаштував її для життя.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, його представником адвокатом Береговим В.В. надано до суду заяву про підтримання позовних вимог з підстав, викладених в позовній заяві. Не заперечував щодо винесення заочного рішення

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, хоча про день та час слухання справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

З урахуванням думки позивачки та положень ст. 280 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі який було зареєстровано 05 вересня 2008 року Першим відділом реєстрації актів цивільного стану Суворовського районного управління юстиції у м.Одесі, актовий запис № 742,

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси, від 26 липня 2024 року у справі №523/9228/24 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був розірваний з підстав того, що сторони з березня 2023 року, спільного господарства не ведуть, не мають наміру поновлювати сімейні відносини, подальше спільне життя чоловіка й жінки та збереження шлюбу суперечить інтересам сторін.

04.09.2007 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом, у відповідності до якого отримав у спадщину право власності на квартиру АДРЕСА_3 , яка в цілому складається з однієї кімнати. житловою площею 17,5 кв.м, загальною площею 34.8 кв.м.

06.03.2017 року між ОСОБА_2 та ТОВ «АЛЬКОР-S» укладено договір купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 1-9-3/30 предметом якого були майнові права на новозбудоване майно - самостійна двокімнатна квартира будівельний номер 1-9-3, розташована на 9 поверсі, приблизною площею - 60,57м. кв.. Сума договору визначена на рівні 37 795, 68 (тридцять сім тисяч сімсот дев`яносто п`ять) доларів 68 центів, США за курсом Міжбанку до долару США за минулий день: Пунктом 5.4. зазначеного договору визначено, що на момент підписання даного Договору Покупцем сплачено 49 999, 75 (сорок дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять) гривень 75 копійок, за курсом міжбанку за минулий день, що в еквіваленті становить 1999, 99 (одна тисяча дев`ятсот дев`яносто дев`ять) доларів 99 центів. та визначено графік наступних платежів за договором:

- до 10.03.2017р. включно Покупець сплачує в національній валюті України еквівалент 4 425, 28 (чотири тисячі чотириста двадцять п`ять) доларів 28 центів, у гривнях за курсом Міжбанку за минулий день;

-до 30.03.2017р. включно Покупець сплачує в національній валюті України еквівалент 3 023, 65 (три тисячі двадцять три) долара 65 центів, у гривнях за курсом Міжбанку за минулий день;

-до 20.06.2017р. включно Покупець сплачує в національній валюті України еквівалент 5 669, 34 (п`ять тисяч шістсот шістдесят дев`ять) доларів 34 цента, у гривнях за курсом Міжбанку за минулий день;

-до 20.09.2017р. включно Покупець сплачує в національній валюті України еквівалент 5669, 34 (п`ять тисяч шість шістдесят дев`ять) доларів 34 цента, у гривнях за курсом Міжбанку за минулий день;

-до 20.12.2017р. включно Покупець сплачує в національній валюті України еквівалент 5 669, 34 (п`ять тисяч шістсот шістдесят дев`ять) доларів 34 цента, у гривнях за курсом Міжбанку за минулий день;

-до 20.03.2018 р. включно Покупець сплачує в національній валюті України еквівалент 5 669, 34 (п`ять тисяч шістсот шістдесят дев`ять) доларів 34 цента, у гривнях за курсом Міжбанку за минулий день;

-до 20.06.2018 р. включно Покупець сплачує в національній валюті України еквівалент 5 669, 40 (п`ять тисяч шістсот шістдесят дев`ять) доларів 40 центів, у гривнях за курсом Міжбанку за минулий день.

Умови договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 1-9-3/30 були виконані та 15 11 2018 року сторонами договору ТОВ «АЛЬКОР-S» та ОСОБА_2 підписано акт прийому -передачі об`єкту нерухомості кватири №81 (будівельний №1-9-3) згідно з Договором №1-9-3/30 від 06.03.2017р. та у відповідності до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №153610245 віл 23.01.2019 року за ОСОБА_2 за реєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_4 , загальна площа (кв.м): 59.8, житлова площа (кв.м): 31.5.

27 лютого 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу у відповідності до якого ОСОБА_1 , продав належну йому на праві приватної власності квартиру під АДРЕСА_3 , яка в цілому складається з однієї житлової кімнати, житловою площею 17,5 кв.м, загальною площею 34,8 кв.м,, яка йому належала на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом. виданого Восьмою одеською державною нотаріальною конторою 04.09.2007 року за реєстровим № 1-2309. Ціна продажу квартири згідно договору склала 229 733 (двісті двадцять дев`ять тисяч сімсот тридцять три) гривні 23 копійки, що еквівалентно 8508,64 доларів США за курсом на день укладення договору.

Також позивачем надано до суду оригінали товарних чеків на загальну суму 450 759 гривень, що еквівалентно 12 326,40 доларів США на день вчинення витрат, вказуючи, що зазначені кошти були витрачені на ремонт та облаштування новозбудованої квартири та були понесені ним особисто після фактичного розірвання відносин з відповідачем.

Питання поділу спільного майна подружжя регулюється наступними нормами чинного законодавства. Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджується в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. № 11).

Зі змісту п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності.

Про це зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 161/8116/19 в постанові від 09.07.2021 р., в якій досліджував питання поділу майна подружжя.

На підставі ч.1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до ч. 3 та 4 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

За змістом ч. 1 та 2 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч.1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

За змістом ст. ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно зі статтею 57 СК України у редакції, чинній на час укладення шлюбу між сторонами, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Як встановлено частиною 7 цієї ж статті, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

За правилами ч.1-3 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до Правової позиції, висловленої Верховним Судом України при розгляді справи № 6-2641цс15 - статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Задовольняючи вимоги позивача суд виходить, що, на момент продажу позивачем ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_3 , яка йому належала на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, тобто була його особистим майном, залишок виплат за договором № 1-9-3/30 від 06.03.2017 року склав 11 338,68 доларів США та платежі належало вчинити 20.03.2018 р. до 20.06.2018 року двома рівними платежами по 5 669, 40 доларів США. За твердженням позивача кошти з продажу належної йому квартири було вкладено у виплати за договором № 1-9-3/30 від 06.03.2017 року, що збігається із часовими рамками платежів за договором та відповідно не оспорено відповідачем, а отже суд вважає такі посилання позивача доведеними.

Окрім того суд приймає до уваги, що позивач після розірвання шлюбу зареєстрований та проживає у спірній квартирі, після фактичного припинення шлюбних відносин у 2023 року, час припинення відносин встановлений у рішення про розірвання шлюбу, позивачем здійснено ремонт квартири яка перебуває у його фактичному користування, що підтверджується наданими суду оригінали товарних чеків яким відображено придбання будівельних матеріалів, меблів, сантехніки тощо на загальну суму 450 759 гривень, що еквівалентно 12 326,40 доларів США, які свідчать про проведення позивачем суттєвих вкладень у поліпшення квартири та збільшення її вартості.

Враховуючи викладене виходячи з загальної вартості договору № 1-9-3/30 від 06.03.2017 року, що склала 37 795,68 доларів США та виходячи з того, що грошові кошти за сплачені вказаним договором у розмірі 8508,64 доларів США були особистими коштами позивача ОСОБА_1 отриманими з продажу належної йому квартири, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги та за позивачем право власності на 76/100 квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз`яснено, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування).

Згідно висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у справі №320/3072/18,у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними. За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно із правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду від 22.01.2020 у справі № 771/2302/18 «статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що заявлені позовні вимоги є обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновок Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).

Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд зауважив, що саме по собі обрання судом варіанту поділу спільного майна, який є відміннім від запропонованого сторонами, не вважається виходом за межі позовних вимог, оскільки суд вирішує спір в межах заявленого позову про поділ спільного майна подружжя, та визначає спосіб поділу майна, який за установлених у кожній конкретній справі обставин, є найбільш прийнятним для обох сторін та відповідає засадам розумності та справедливості (постанови Верховного Суду від 12.10.2022 у справі №757/64512/16-ц).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

На підставі наведеного, відповідно до п. 22, 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст.ст. 60, 63, 69, 70, 71, 72 Сімейного кодексу України, ст. ст. 16, 256, 261, 365, 368 Цивільного кодексу України, керуючись ст. ст. 81, 89, 141, 263-265, 273, 280-282, 354-355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя — задоволити.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на 76/100 частини квартири

АДРЕСА_1 порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 право власності на 24/100 частин квартири АДРЕСА_1 .

Припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартири АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду в порядку ст. 355 ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя : Вінська Н. В.