Вирок від 16 квітня 2026 р. у справі №720/2694/24 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2026 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі:

судді-доповідача ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

при секретарі судового засідання ОСОБА_4

за участю сторін судового провадження:

прокурора ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

законного представника потерпілої ОСОБА_8

представника потерпілої ОСОБА_9

перекладача ОСОБА_10

розглянувши у закритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024262020002121 від 22.05.2024 року за апеляційними скаргами прокурора відділу захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Чернівецької обласної прокуратури ОСОБА_5 , представника потерпілої ОСОБА_11 – адвоката ОСОБА_9 , та обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Герцаївського районного суду Чернівецької області від 27 листопада 2025 року, відносно

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця і мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, румуна, з середньою освітою, розлученого, непрацюючого, в силу ст. 89 КК України раніше не судимого;

обвинуваченого у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 6 ст. 152, ч. 3 ст. 15 ч. 6 ст. 152 КК України

УСТАНОВИЛА:

Вироком Герцаївського районного суду Чернівецької області від 27 листопада 2025 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця і мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, румуна, з середньою освітою, розлученого, непрацюючого, в силу ст. 89 КК України раніше не судимого, визнано винуватим у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 6 ст. 152 КК України та призначено йому покарання: - за ч. 4 ст. 152 КК України у виді позбавлення волі строком 13 (тринадцять) років; - за ч. 6 ст. 152 КК України у виді позбавлення волі строком 15 (п`ятнадцять) років.

ЄУНСС: 720/2694/24 Суддя-доповідач у 1-ій інстанції: ОСОБА_12

НП: 11-кп/822/78/26 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком 15 (п`ятнадцять) років.

Обраний ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою визначено залишити до вступу вироку в законну силу.

Строк відбування покарання визначено рахувати ОСОБА_6 з моменту затримання - з 27 червня 2024 року.

ОСОБА_6 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 15 ч. 6 ст. 152 КК України та виправдано його, у зв`язку з недоведеністю його вини у пред`явленому обвинуваченні.

Внесено інформацію про ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави витрати за проведення судових експертиз в сумі 15 959 (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят дев`ять) грн. 92 коп.

Вирішено долю речових доказів.

Як встановлено районним судом та перевірено апеляційним судом, обвинувачений ОСОБА_6 у лютому 2024 року, більш точного часу в ході проведення досудового розслідування та судового розгляду не встановлено, перебуваючи з малолітньою ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в сімейних відносинах, як вітчим та падчерка, знаходячись на одинці з останньою в одній із житлових кімнат, по місцю їх спільного проживання, за адресою: АДРЕСА_1 , маючи умисел на задоволення власної статевої пристрасті, усвідомлюючи значення і суспільно - небезпечний характер власних дій, нехтуючи правом особи на статеву свободу та статеву недоторканість, використовуючи безпорадний стан малолітньої пасербиці ОСОБА_11 , яка внаслідок малолітства не могла усвідомлювати сутність та значення вчинюваних щодо неї дій та чинити адекватний опір, утримуючи примусово малолітню ОСОБА_11 однією рукою, з метою унеможливити її втечу з кімнати, став непристойно доторкатися другою рукою до її грудей та статевих органів, просовуючи руку під бюстгальтер та нижню білизну (труси), після чого ввів пальці своєї руки в вагінальний отвір падчерки, вчинивши дії сексуального характеру, пов`язані з вагінальним проникненням в тіло дитини, з використанням пальців рук, тим самим порушив її статеву недоторканість.

Далі, обвинувачений ОСОБА_6 , у період часу з лютого 2024 року по 05.03.2024 року, більш точного часу в ході проведення досудового розслідування та судового розгляду не встановлено, перебуваючи з малолітньою ОСОБА_11 у житловому будинку за місцем спільного проживання та скориставшись відсутністю інших членів сім`ї у помешканні, усвідомлюючи значення і суспільно - небезпечний характер своїх дій, діючи повторно, маючи умисел на задоволення статевої пристрасті, використовуючи безпорадний стан малолітньої ОСОБА_11 , яка внаслідок малолітства не могла усвідомлювати сутність та значення вчинюваних щодо неї дій, однією рукою став утримувати потерпілу з метою унеможливити її втечу з кімнати, та, використовуючи пальці рук, порушуючи статеву недоторканість малолітньої, діючи всупереч її волевиявленню, вчинив дії пов`язані із вагінальним проникненням у тіло малолітньої ОСОБА_11 без добровільної згоди останньої.

Також, в період часу з 09.03.2024 року по 16.05.2024 року, більш точного часу в ході проведення досудового розслідування та судового розгляду не встановлено, обвинувачений ОСОБА_6 , перебуваючи у кімнаті будинку за місцем спільного проживання з малолітньою ОСОБА_11 , усвідомлюючи значення і суспільно - небезпечний характер власних дій, діючи повторно, керуючись злочинним умислом, спрямованим на вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним проникненням в тіло малолітньої ОСОБА_11 з використанням геніталій, використовуючи безпорадний стан малолітньої потерпілої, яка внаслідок малолітства не могла усвідомлювати сутність та значення вчинюваних щодо неї дій, знаходячись позаду неї, оголював її статеві органи, зняв свій одяг та нижню білизну та застосовуючи фізичне насильство, примусово став утримувати малолітню ОСОБА_11 за тулуб перед собою за для неможливої її втечі, після чого вчинив дії сексуального характеру, пов`язані з проникненням у тіло останньої з використанням геніталій.

Таким чином, ОСОБА_6 вчинив кримінальні правопорушення передбачені ч. 4 ст. 152 КК України та ч. 6 ст. 152 КК України.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, прокурор Чернівецької обласної прокуратури ОСОБА_5 , представник потерпілої ОСОБА_11 – адвокат ОСОБА_9 , обвинувачений ОСОБА_6 , кожен окремо, подали апеляційні скарги.

Зі змісту апеляційної скарги прокурора Чернівецької обласної прокуратури ОСОБА_5 вбачається, що остання не оспорюючи доведеності вини ОСОБА_6 та кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 152, ч. 6 ст. 152 КК України, просить оскаржуваний вирок скасувати. Ухвалити свій вирок, яким визнати ОСОБА_6 винним у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 6 ст. 152, ч. 3 ст. 15 ч. 6 ст. 152 КК України, та призначити йому покарання: - за ч. 4 ст. 152 КК України у виді 13 років позбавлення волі; - за ч. 3 ст. 15 ч. 6 ст. 152 КК України у виді 15 років позбавлення волі; - за ч. 6 ст. 152 КК України у виді довічного позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, призначити ОСОБА_6 остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді довічного позбавлення волі. Зарахувати в строк відбування покарання ОСОБА_6 строк його попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вважає, що висновки Герцаївського районного суду Чернівецької області, наведені у вироку від 27.11.2025 року, які стали підставою для виправдання ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 15 ч. 6 ст. 152 КК України, не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки не підтверджуються доказами дослідженими під час судового розгляду.

Стверджує, що за наявності показів потерпілої, свідків, висновку психолога та психіатричної експертизи, які судом визнані належними та допустимими, у суду достатньо доказів для визнання ОСОБА_6 винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 6 ст. 152 КК України та засудження за його вчинення.

Вказує на безпідставність визнання судом недопустимим висновку професійного психолога, оскільки положення ст. 360 КПК України передбачають, що під час дослідження доказів суд має право скористатися усними консультаціями або письмовими роз`ясненнями спеціаліста, наданими на підставі його спеціальних знань. Аналогічна позиція наведена Верховним Судом у постанові від 25.09.2023 року (справа № 165/93/22). Не взнавались недопустимими доказами висновки психолога під час перегляду Верховним Судом справ аналогічної категорії (справа № 726/51/24, № 715/3468/23, № 719/131/22, № 718/1433/21).

Звертає увагу суду на те, що будучи допитаним у ході судового засідання обвинувачений ОСОБА_6 підтвердив факт перебування на одинці із ОСОБА_11 06.03.2024 року та відсутність дружини та меншої падчерки вдома.

Зазначає, що судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність при здійсненні «конкретизації» кваліфікуючої ознаки повторності. Зокрема, у мотивувальній частині вироку вказано, що суд кваліфікує дії ОСОБА_6 за ч. 6 ст. 152 КК України, як вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним проникненням в тіло іншої особи з використанням генеталій або будь-якого іншого предмета вчинені щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, вчинені щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди, вчинене повторно, а саме: особою, що вчинила злочин, передбачений частиною четвертою статті 152 КК України. Проте, на думку прокурора, ч. 6 ст. 152 КК України не передбачено такої кваліфікуючої ознаки, як «вчинення особою, що раніше вчинила злочин, передбачений частиною четвертою статті 152 КК України.

Також вважає, що районним судом призначено ОСОБА_6 покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, суд в достатній мірі не врахував ступінь тяжкості, місце вчинення злочинів, обставини їх вчинення, особу обвинуваченого.

Окрім цього, вказує і на порушення п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, оскільки судом у резолютивній частині вироку не зазначено про зарахування у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення ОСОБА_6 .

Зі змісту апеляційної скарги представника потерпілої ОСОБА_11 – адвоката ОСОБА_9 вбачається, що остання не оспорюючи доведеності вини ОСОБА_6 та кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 152, ч. 6 ст. 152 КК України, просить оскаржуваний вирок скасувати в частині виправдання останнього за ч 3 ст. 15 ч. 6 ст. 152 КК України та ухвалити новий, яким засудити ОСОБА_6 до 10 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно призначити ОСОБА_6 покарання у виді довічного позбавлення волі.

Вважає, що висновки Герцаївського районного суду Чернівецької області, наведені у вироку від 27.11.2025 року, які стали підставою для виправдання ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 15 ч. 6 ст. 152 КК України, не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки не підтверджуються доказами дослідженими під час судового розгляду.

Стверджує, що суд, виправдовуючи ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 15 ч. 6 ст. 152 КК України, безпідставно відкинув показання потерпілої ОСОБА_13 , які на думку представника є послідовними та взаємопов`язаними, відповідають письмовим доказам у кримінальному провадженні і є істотними для кваліфікації дій обвинуваченого.

Вказує, що позиція суду щодо недопустимості висновку професійного психолога є нелогічна та суперечлива, адже для кваліфікації по іншим епізодам суд вважав його допустимим доказом, а по цьому епізоду чомусь його визнав недопустимим доказом.

Зазначає, що вищевказаний висновок є окремим документом, складений відповідно до вимог КПК України і підтвердив наявність індикаторів емоційного та сексуального насильства по відношенню до дитини вітчимом. При цьому, під час судового розгляду психолог була опитана судом.

На переконання сторони потерпілої суд призначив покарання у вигляді 15 років, що є явно несправедливим та невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення.

Так, при призначенні покарання суд не врахував конкретні обставини даного кримінального провадження, наслідки скоєного, думку потерпілої, а також те, що ОСОБА_6 не визнав своєї вини у вчинених злочинах, щиро не розкаявся, не сприяв слідству у розкритті злочину та не попросив пробачення у потерпілої.

Зі змісту апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 вбачається, що він просить оскаржуваний вирок скасувати та ухвалити свій вирок, яким визнати його - ОСОБА_6 невинуватим у вчинені злочинів, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 6 ст. 152 КК України та виправдати на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України. Також просить викликати та допитати потерпілу ОСОБА_11 та призначити судово-психологічну експертизу потерпілої ОСОБА_11 .

Стверджує, що суд порушив принцип верховенства права, та не звернув увагу при дослідженні доказів, що обвинувачення побудоване лише на показах потерпілої.

Вважає, що судом було безпідставно не призначено судово-психологічну експертизу потерпілої ОСОБА_11 .

Вказує, що професійний висновок практичного психолога ОСОБА_14 не може бути доказом у кримінальному провадженні.

Зазначає, що він приймав безпосередню участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією росії проти України, має на утримані 4-х малолітніх дітей, страждає відкритою формою туберкульозу.

Інших апеляційних скарг від учасників судового провадження не надходило.

Однак надійшло заперечення від представника потерпілої ОСОБА_11 – адвоката ОСОБА_9 на апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 , зі змісту якого вбачається, що остання просить залишити без задоволення вищевказану апеляційну скаргу, як необґрунтовану.

В судове засідання потерпіла ОСОБА_11 , будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце судового розгляду, до апеляційного суду не з`явилася, при цьому, не повідомила суд про поважність причин її неявки, що у відповідності до положень ч. 4 ст. 405 КПК України, не перешкоджає подальшому судовому розгляду.

Заслухавши доповідь судді, який виклав суть вироку, вимоги апеляційних скарг, думку обвинуваченого ОСОБА_6 , та його захисника ОСОБА_7 , які просили подану обвинуваченим апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі, а апеляційні скарги представника потерпілої та прокурора, як необґрунтовані – без задоволення, при цьому, які заперечували проти розгляду справи за відсутністю потерпілої, яка належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду, позицію прокурора ОСОБА_5 , яка підтримала подану нею та представником потерпілої апеляційні скарги та просила їх задовольнити з підстав наведених у них, та заперечувала проти задоволення апеляційної скарги поданої обвинуваченим, і не заперечувала проти розгляду справи за відсутністю потерпілої, яка належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду, міркування представника потерпілої ОСОБА_11 – адвоката ОСОБА_9 , яка також підтримала подану нею та прокурором апеляційні скарги та просила їх задовольнити з підстав наведених у них, та заперечувала проти задоволення апеляційної скарги поданої обвинуваченим, і не заперечувала проти розгляду справи за відсутністю потерпілої, яка належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду, думку законного представника потерпілої ОСОБА_11 – ОСОБА_8 , яка підтримала подану прокурором та представником потерпілої апеляційні скарги та просила їх задовольнити з підстав наведених у них, та заперечувала проти задоволення апеляційної скарги поданої обвинуваченим, і не заперечувала проти розгляду справи за відсутністю потерпілої, яка належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду, та вказувала, що повторний її допит є недоцільним, оскільки дівчинка дуже травмована, з нею досі працює психолог, надавши учасникам судового провадження слово в судових дебатах, а обвинуваченому і останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження з підстав зазначених в апеляційних скаргах та обговоривши наведені у них доводи, колегія суддів доходить такого.

Приписами ст. 405 КПК України встановлено, що неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Оскільки потерпіла, належним чином була повідомленою про дату, час і місце судового розгляду, беручи до уваги позицію сторін судового провадження, колегія суддів вважає за можливе судовий розгляд проводити за її відсутністю.

Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах поданих апеляційних скарг.

Приписами ст. 370 КПК України встановлено, що вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

На переконання колегії суддів, вирок районного суду частково відповідає вказаним вимогам.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_6 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 6 ст. 152 КК України, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються наведеними у вироку доказами, які судом першої інстанції досліджені всебічно, повно і об`єктивно.

Як свідчать матеріали кримінального провадження судом першої інстанції досліджено всі ті обставини, які мали значення для прийняття рішення у справі, а тому посилання в апеляційній скарзі обвинуваченого про те, що вирок суду є необґрунтований, оскільки відсутні докази, які б підтверджували факт вчинення ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 6 ст. 152 КК України та його причетність до цього не ґрунтуються на матеріалах справи та спростовуються доказами покладеними в основу обвинувачення визнаного судом доведеним.

Колегія суддів вважає, що відсутні підстави вважати, що викладені у вироку висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Так, мотивуючи висновки про винність ОСОБА_6 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України, а саме, як вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним проникненням в тіло іншої особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, вчинені щодо особи яка не досягла чотирнадцяти років, з використанням будь-якого іншого предмета, незалежно від добровільної згоди потерпілої особи, та кримінальне правопорушення, передбачене ч. 6 ст. 152 КК України, як вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета вчинені щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, вчинені щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди, вчинений повторно, суд обґрунтовано послався на показання малолітньої потерпілої ОСОБА_11 , яка була допитана слідчим суддею Шевченківського районного суду м. Чернівці в порядку ст. 225 КПК України, з яких вбачається, що за адресою по АДРЕСА_2 вона мешкала разом з матір`ю ОСОБА_15 та меншою сестрою ОСОБА_16 , де також раніше проживав вітчим ОСОБА_6 . Вірних подруг немає, є друзі з якими вона спілкується, але їм не довіряє та таємниці не розповідає. З мамою у неї хороші відносини. З вітчимом спочатку теж були хороші відносини, але коли «Це» почалося відносини зіпсувалися і вона його ненавидить. Між мамою та вітчимом відносини по різному складалися, бувало, що сварилися, а коли мама дізналася «про цю ситуацію», дійшло до бійки. Романтичних відносин вона з хлопцями не мала, чоловічі статеві органи ніколи не бачила, зокрема і вітчима.

21 травня вона була засмучена і коли мама її покликала та спитала чи все добре, вона це все не змогла терпіти, розплакалась та все їй розповіла, зокрема про те що ОСОБА_6 проникав своїм статевим органом до її геніталій. Між мамою та вітчимом розпочалася сварка. Вони покликали дідуся з бабусею, вона бабусі усе розповіла і матір викликала поліцію.

Також, потерпіла повідомила, що після нового 2024 року, вітчим почав торкатися руками її грудей. Попри те, що вона була одягнута він сунув руки під одяг (ліфчик), а також проникав пальцями до її статевого органу. Такі випадки мали місце орієнтовно з лютого до Дня її народження – 06 березня, та відбувалися десь 1 раз на тиждень, коли матір не бачила, так як вона знаходилася у іншій кімнаті або не була вдома. У лютому був випадок, коли вона перебирала у вітальні яблука, а сестра була на кухні. Вітчима прийшов та почав лізти до неї, торкаючись її грудей та проникав пальцями до її статевого органу. Коли він вийшов із кімнати, до неї увійшла сестра яка побачила, що вона плаче. На запитання сестри чи все добре, вона вдала, що нічого не сталося і нічого не розповіла. У свою чергу, сестра розповіла матері про вказане.

На її день народження, коли їй мало виповнитися 13 років, вона була на кухні, готувалася до святкування, сестра була у школі, а мама у магазині чи на роботі. Коли вона мила посуд ОСОБА_6 почав говорити щоб вона підійшла до нього. Вона тоді здогадалась, що він хотів зробити та «намагалась від нього відчепитись то табуретку брала до рук чи щось інше, крім ножа, бо не хотіла його поранити». Він казав щоб вона поклала ту річ на місце, але вона відмовлялась, казала, що не відпустить бо знає, що він хоче із нею зробити. Тоді вона почала плакати, сказавши що не хоче того. Тоді, ОСОБА_6 просто пішов звідти і сказав, що вона якась плакса.

Вперше проник своїм статевим органом в її, у приміщенні біля ванни, у суботу після її дня народження. Він підійшов до неї ззаду і зробив це. Вона хотіла кричати, але боялась, що сестра все помітить і розкаже мамі. Вона говорила йому, що їй боляче, а він говорив, що не дуже глибоко вводить. У цей час ОСОБА_6 перебував позаду неї і коли закінчував свої дії, то різко повертався щоб одягнути свої штани. У подальшому такі випадки відбувалися у кімнаті батьків. Всі подальші проникнення відбувались орієнтовно 1-2 рази на тиждень, коли мами не було вдома в аналогічний спосіб. У разі якщо сестра була на вулиці чи її не було вдома він двері не зачиняв, проте вона втекти не могла, бо він тримав її силою, вона намагалась вирватись, але у неї нічого не виходило.

Під час цих чіплянь вона йому говорила що їй боляче, проте він говорив, що ще трішки і її відпустить та не буде «глибоко вводити». Він утримував її, вона не мала змоги втекти. Одного разу вона намагалась втекти від ОСОБА_6 , бігала по вітальні, проте він спіймав її та все одно вчинив відносно неї дії сексуального характеру, пов`язані із вагінальним проникненням. Були такі випадки коли вітчим просив її підійти до нього, а потім її «ловив» та вчиняв відносно неї дії сексуального характеру. Їй було бридко від цього. Сама вона не розповідала про це тому, що ОСОБА_6 говорив, що про це знають лише вони вдвох і якщо вона розповість мамі, то він буде запевняти її що це неправда, і що це вона бреше та вигадала це щоб позбутися його. Такі дії ОСОБА_6 вчинював відносно неї до четверга, а наступного тижня мама звернулась до поліції.

Відеозображення порнографічного характеру ніколи не дивилась, хоча їй це попадалось на каналах, однак їй таке не цікаво. Мамі про всі події не розповідала раніше, бо думала, що мама їй не повірить, а буде думати, що вона все це вигадала щоб посварити їх. Окрім ОСОБА_6 із нею такі дії ніхто більше не вчиняв.

Показами свідка ОСОБА_17 , яка суду показала, що має двох малолітніх дітей: ОСОБА_11 та ОСОБА_18 . Із обвинуваченим проживали разом з серпня 2021 року по травень 2024 року, за виключенням часу коли його було мобілізовано з лютого по листопад 2023 року.

В один день, коли вона прийшла з роботи, знайшла обвинуваченого разом з донькою ОСОБА_19 у кімнаті, при тому донька була заплаканою. На її запитання що сталося, обвинувачений відповів, що просто застелювали постіль, а донька відповіла що все добре.

Також, одного разу, діти залишилися вдома з обвинуваченим та мали перебирати яблука. Її вдома не було. По поверненню, наймолодша донька ОСОБА_20 повідомила їй, що бачила як ОСОБА_19 плакала.

21 травні 2024 року, після того як повернулася з роботи, знову побачила доньку ОСОБА_19 заплаканою. На її наполегливі запитання щодо її пригніченого стану, донька розплакалася та розповіла їй, що обвинувачений торкався її грудей, статевих органів, а згодом вступив з нею у статеві відносини шляхом вагінального проникнення у її тіло з використанням геніталій. За повідомленням доньки, вказане почалося після Нового року (2024 рік) та мали місце один два рази на тиждень. Усі події відбувалися за місцем їх проживання, удень, коли вона була на роботі, а молодша донька – у школі. За повідомленням потерпілої, таке мало місце й на її день народження – ІНФОРМАЦІЯ_4 . Вимагаючи в обвинуваченого пояснення обставин, про які їй стало відомо, останній став стверджувати що це не правда. Тоді же вона подзвонила батькам, які невдовзі приїхали, а через невеликій проміжок часу вона викликала поліцію.

Із дітьми, та зокрема з донькою ОСОБА_19 , у неї хороші стосунки. Однак, іноді могла накричати на неї, здебільшого через те, що не виконала уроки. Вважає, що донька про події розказала правду, вона не могла таке вигадати. Через те, що потерпілу залякав обвинувачений, вона боялась розповісти їй про його злочинні дії. Щодо віку потерпілої, то обвинувачений достовірно знав, так як особисто бачив та ознайомлений із свідоцтвом про її народження.

Покарання обвинуваченому просила призначити згідно закону.

Показами свідка ОСОБА_21 , яка є класним керівником потерпілої, яку охарактеризувала виключно з позитивного боку, як розумну, не конфліктну, спокійну дитину. Проблем із навчанням та поведінкою у школі немала, водночас є дещо замкненою дівчинкою. Вважає, щодо подій які мали місце, не могла таке вигадати.

Показами свідка ОСОБА_22 , яка є бабусею потерпілої, яка суду підтвердила обставини того, що 21 травня 2024 року після телефонної розмови із донькою ОСОБА_17 разом із чоловіком прийшла до них додому, де зі слів доньки та потерпілої – онуки ОСОБА_11 , дізналася про те, що ОСОБА_6 неодноразово ґвалтував останню. При цьому дівчинка коли про це розповідала була засмучена та плакала.

Показами свідка ОСОБА_14 , яка суду показала, що проводила психологічне діагностування малолітньої потерпілої ОСОБА_11 , яка у довільній формі розповіла про події, що відбулися між нею та вітчимом. Емоційна поведінка потерпілої свідчила про те, що вона дійсно була у травматичній для неї ситуації, яку не вигадала. Тому, виключає можливість того, що дитина вигадала ці події.

Під час проведення психологічного дослідження потерпілої ОСОБА_11 у ОСОБА_23 23.05.2024 року, в останньої виявлено ознаки психотравми, про що нею зазначено у професійному висновку. На її думку, із урахуванням віку потерпілої та попередньої необізнаності про статеві відносини, ОСОБА_11 пережила негативний сексуальний досвід та ніяк не вигадала ці події.

Показами свідка ОСОБА_18 , досліджених в судовому засіданні в порядку ч. 11 ст. 615 КПК України зі змісту яких вбачається, що раніше з ними жив вітчим, до якого зверталась «тата ОСОБА_24 ». Мали місце випадки, коли обвинувачений залишався з потерпілою вдома на одинці, а саме, коли вона йшла до школи, а матір була на роботі. ОСОБА_19 свої секрети їй або іншим не розповідала. Часто бачила ОСОБА_19 заплаканою. На її запитання «що сталася», ОСОБА_19 говорила аби вона відійшла від неї, а коли заспокоювалась то говорила, що це було «в прошлом». Одного разу, коли вона була вдома, а матір була на роботі, ОСОБА_19 та ОСОБА_6 пішли у «велику хату», а ОСОБА_19 вийшла звідти, то плакала і нічого не хотіла розповідати їй. Про те, аби ОСОБА_6 у той день сварив або застосовував силу до ОСОБА_19 , вона не чула.

Доведеність в судовому засіданні першої інстанції вини обвинуваченого ОСОБА_6 за ч. 4 ст.152, ч. 6 ст.152 КК України підтверджується і належним чином дослідженими по справі письмовими доказами, зокрема: - даними які містяться:

- у протоколі прийняття усної заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 21.05.2024 року, зі змісту якої вбачається. Що ОСОБА_17 звернулася до Новоселицького РУП ГУНП в Чернівецької області із заявою, відповідно до якої, в період часу з 06.03.2024 по 10.05.2024 року, ОСОБА_6 вступив у статеві відносини із малолітньою падчеркою – ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3

- у протоколі огляду місця події та фототаблиці до нього від 21.05.2024 року, де об`єктом огляду було домогосподарство в АДРЕСА_2 , зокрема обстановка в середині будівлі. Огляд проводився із дозволу власника ОСОБА_17 , про що нею надано письмову заяву від 21.05.2024 року, де під час огляду було виявлено та вилучено джинсові шорти та чорні жіночі плавки.

- у висновку психолога ( ОСОБА_14 ), зі змісту якого вбачається, що в потерпілої ОСОБА_11 не виявлено ознак психічних розладів, однак виявлено ознаки психотравми : дитина стала пасивною, з`явилися проблеми зі сном, має тривожну поведінку, відчуття безнадії, апатія, відчуття провини, відчуття сорому, злість, розсіяність, пригнічений стан, відчуття небезпеки, дратівливість, коливання та перепади настрою, втрата впевненості в собі, думки що лякають. Страх того, що скажуть чи подумають люди ; страх того що їй не повірять.

- у постанові про відбір біологічних зразків для експертиз від 17.06.2024 року, зі змісту якої вбачається, що у малолітньої ОСОБА_11 в присутності законного представника ОСОБА_8 , представника потерпілого - захисника ОСОБА_9 було відібрано зразки крові та слини (букального епітелію), про що складено протоколи від 18.06.2024 року.

- у висновку експерта № 365. За результатами проведення судово-медичної експертизи потерпілої ОСОБА_11 будь-яких зовнішніх тілесних ушкоджень не виявлено, однак виявлено розрив дівочої пліви, який виник не менш як за 21 добу до моменту проведення обстеження, що може свідчати про те, що остання могла раніше жити статевим життям. З урахуванням віку потерпілої, то статевої зрілості остання не досягла.

- у висновку судово-психіатричного експерта № 1259 від 03.07.2024 року зі змісту якого вбачається, що малолітня ОСОБА_25 з лютого 2024 року та на час проведення експертизи ознак психічного захворювання не виявляла, могла правильно сприймати зовнішню сторону вчинених відносно неї дій (місце, особу, приблизний час) і давати про це покази. Значення цих дій на соціальному та особистісному рівні та їх наслідки були їй не доступні. Твердження малолітньої ОСОБА_11 про вчинення з нею систематичних дій сексуального характеру не випливає з характеру її психічного захворювання (маревних ідей, хворобливої сексуальності, підвищеної сугестивності та інше).

- у психолого-педагогічної характеристиці Костичанського ліцею, зі змісту якої ОСОБА_11 , як учениця добре фізично розвинена, має гарну увагу, думки висловлює чітко, іноді невпевнена, ввічлива, добра, здібна. Дещо буває замкнута, частіше буває на самоті, але є соціально адаптованою, а також доброзичлива, зазвичай спокійна, емоційні спалахи трапляються рідко. Жодних форм прояву порушень поведінки не встановлено.

Колегія суддів вважає, що при дослідженні доказів, суд 1 інстанції дотримався вимог ст. 94 КПК України, а тому посилання сторони захисту про те, що суд належним чином не дослідив докази, а тому безпідставно визнав ОСОБА_6 винним у вчинені вищевказаних кримінальних правопорушень, не знайшли свого підтвердження при розгляді апеляційної скарги обвинуваченого.

Невизнання вини ОСОБА_6 , колегія суддів розцінює, як намагання уникнути кримінальної відповідальності за скоєне.

Колегія суддів вважає, що по справі зібрано достатньо доказів, які свідчать, що саме ОСОБА_6 вчинив дії сексуального характеру, пов`язані із вагінальним проникненням в тіло іншої особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, вчинені щодо особи яка не досягла чотирнадцяти років, з використанням будь-якого іншого предмета, незалежно від добровільної згоди потерпілої особи; та вчинив дій сексуального характеру, пов`язані із вагінальним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета вчинені щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, вчинені щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди, вчинені повторно, а тому наведенні в апеляційній скарзі обвинуваченого доводи щодо не доведення його вини у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 6 ст. 152 КК України є нікчемними та такими, які спростовуються вище встановленим.

Перевіркою матеріалів даного кримінального провадження не встановлені об`єктивні дані, які б ставили під сумнів достовірність наведених у вироку доказів, які підтверджують, що ОСОБА_6 вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч. 4 ст. 152, ч. 6 ст. 152 КК України.

Разом з цим, судова колегія апеляційного суду не може погодитися з позицією районного суду щодо «конкретизації» кваліфікуючої ознаки повторності, виходячи із наступного.

Так, у мотивувальній частині вироку зазначено, що суд кваліфікує дії ОСОБА_6 за ч. 6 ст. 152 КК України, як вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета вчинені щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, вчинені щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди, вчинене повторно, а саме: особою, що вчинила злочин, передбачений частиною четвертою статті 152 КК України.

Однак, ч. 6 ст. 152 КК України не передбачено такої кваліфікуючої ознаки, як «вчинення особою, що раніше вчинила злочин, передбачений частиною четвертою статті 152 КК України».

Посилання суду при «конкретизації кваліфікації» на п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи» від 30.05.2008 № 5 є безпідставним, оскільки її положення в цій частині є застарілими та не відповідають чинному закону України про кримінальну відповідальність. Зокрема, на час ухвалення постанови диспозиція ст. ст. 152 та 153 КК України суттєво відрізнялись у порівнянні з діючим законодавством. Зґвалтуванням визнавався виключно природній статевий акт, інші дії сексуального характеру, пов`язані з проникненням в тіло людини кваліфікувались за ст. 153 КК України.

Враховуючи наведене, судова колегія апеляційного суду вважає, що «конкретизація» кваліфікуючої ознаки повторності «вчинення особою, що раніше вчинила злочин, передбачений частиною четвертою статті 152 КК України», є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, у зв`язку із чим, це посилання суду підлягає виключенню.

При цьому, така кваліфікуюча ознака, як вчинене повторно є вірною, оскільки мало місце декілька епізодів, у різні часові відрізки, де ОСОБА_6 систематично вчинював дії сексуального характеру, пов`язані з вагінальним проникненням в тіло малолітньої потерпілої.

Також погоджується колегія суддів із доводами прокурора та представника потерпілої ОСОБА_11 – адвоката ОСОБА_9 щодо помилковості висновків районного суду, які стали підставою для виправдання ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 15 ч. 6 ст. 152 КК України, виходячи із наступного.

Так, ОСОБА_6 обвинувачувався за ч. 3 ст. 15 ч. 6 ст. 152 КК України – у незакінченому замаху на зґвалтування, тобто замаху на вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій, за кваліфікуючими ознаками: незакінченому замаху на зґвалтування, вчиненому щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах; вчиненому щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди; вчиненому повторно.

Виправдовуючи ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 15 ч. 6 ст. 152 КК України, суд зазначив, що показів малолітньої потерпілої недостатньо для визнання обвинуваченого винним за вказаною вище статтею, а покази свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_14 є показами свідків з чужих слів, які не додають достовірності і надійності першоджерелу, а тому по цьому епізоду не бере їх до уваги, що на думку колегії суддів є безпідставним.

Так, з показань малолітньої потерпілої ОСОБА_11 , наданих в порядку ст. 225 КК України, судовою колегією апеляційного суду було встановлено, що потерпіла вказувала, що на її день народження – ІНФОРМАЦІЯ_5 , орієнтовно в обідній період часу, вона була на кухні, готувалася до святкування, сестра була у школі, а мама у магазині чи на роботі. Коли вона мила посуд ОСОБА_6 почав говорити щоб вона підійшла до нього. Вона тоді здогадалась, що він хотів зробити та намагалась від нього відчепитись, то табуретку брала до рук чи щось інше, крім ножа, бо не хотіла його поранити. Однак, вона не помітила, що була в «тупіку». Він казав, щоб вона поклала ту річ на місце, але вона відмовлялась, казала, що не відпустить, бо знає, що він хоче із нею зробити. Тоді вона почала плакати, сказавши, що не хоче того, тоді він просто пішов звідти і сказав, що вона якась плакса.

Обвинувачений ОСОБА_6 у судовому засіданні своєї вини зокрема у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 6 ст. 152 КК України не визнав, суду показав, що жодних дій сексуального характеру щодо малолітньої ОСОБА_11 не вчиняв, не ґвалтував її. Факт незакінченого замаху на зґвалтування природним способом заперечував. Вважає, що потерпіла ОСОБА_11 його оговорює під впливом її матері ОСОБА_17 , яка схилила останню до обману через те, що він відмовився у черговий раз мобілізуватися (укласти контракт) за для того аби заробити грошові кошти на які мала намір ОСОБА_17 зважаючи на розмір грошових коштів, які він отримав та надав (переказував) останній на час коли приймав участь у бойових діях для захисту Вітчизни у період з лютого по листопад 2023 року.

Відсутність будь-яких тілесних ушкоджень в потерпілої, в т. ч. на її статевих органах, на його думку є свідченням того, що ніяких розпусних дій відносно потерпілої не вчиняв. Втім, пояснити суду, за яких обставин, малолітня ОСОБА_25 перебувала разом із ним у домоволодінні за місцем їх спільного проживання на час коли їх було виявлено свідком ОСОБА_17 , а також у день коли їх побачила молодша сестра потерпілої – ОСОБА_18 (коли перебирали яблука), останній не спромігся.

Поміж іншого, обвинувачений не оспорював що за час спільного проживання із ОСОБА_17 , мали місце випадки коли залишався на одинці із дітьми вдома. 06 березня 2024 року за місцем проживання, на протязі часу з ранку до обіду вдома знаходилися виключно він та потерпіла ОСОБА_11 . Дружина ОСОБА_17 знаходилася на роботі, а малолітня ОСОБА_18 – у школі. Разом із тим, у жодні сексуальні відносини із останньою не вступав. Про вік потерпілої йому було достеменно відомо, в т. ч. про день її народження.

З показів свідка ОСОБА_18 , досліджених в судовому засіданні в порядку ч. 11 ст. 615 КПК України вбачається, що раніше з ними жив вітчим, до якого зверталась «тата ОСОБА_24 ». Мали місце випадки, коли обвинувачений залишався з потерпілою вдома на одинці, а саме, коли вона йшла до школи, а матір була на роботі. ОСОБА_19 свої секрети їй або іншим не розповідала. Часто бачила ОСОБА_19 заплаканою. На її запитання «що сталася», ОСОБА_19 говорила аби вона відійшла від неї, а коли заспокоювалась то говорила, що це було «в прошлом». Одного разу, коли вона була вдома, а матір була на роботі, ОСОБА_19 та ОСОБА_6 пішли у «велику хату», а ОСОБА_19 вийшла звідти, то плакала і нічого не хотіла розповідати їй. Про те, аби ОСОБА_6 у той день сварив або застосовував силу до ОСОБА_19 , вона не чула.

Свідок ОСОБА_21 , яка є класним керівником потерпілої, яку охарактеризувала виключно з позитивного боку, як розумну, не конфліктну, спокійну дитину. Проблем із навчанням та поведінкою у школі немала, водночас є дещо замкненою дівчинкою. Вважає, щодо подій які мали місце, не могла таке вигадати.

Свідок ОСОБА_17 , суду показала, що має двох малолітніх дітей : ОСОБА_11 та ОСОБА_18 . Із обвинуваченим проживали разом з серпня 2021 року по травень 2024 року, за виключенням часу коли його було мобілізовано з лютого по листопад 2023 року.

В один день, коли вона прийшли з роботи, знайшла обвинуваченого разом з донькою ОСОБА_19 у кімнаті, при тому донька була заплаканою. На її запитання що сталося, обвинувачений відповів, що просто застелювали постіль, а донька відповіла що все добре.

Також, одного разу, діти залишилися вдома з обвинуваченим та мали перебирати яблука. Її вдома не було. По поверненню, наймолодша донька ОСОБА_20 повідомила їй, що бачила як ОСОБА_19 плакала.

21 травні 2024 року, після того як повернулася з роботи, знову побачила доньку ОСОБА_19 заплаканою. На її наполегливі запитання щодо її пригніченого стану, донька розплакалася та розповіла їй, що обвинувачений торкався її грудей, статевих органів, а згодом вступив з нею у статеві відносини шляхом вагінального проникнення у її тіло з використанням геніталій. За повідомленням доньки, вказане почалося після Нового року (2024 рік) та мали місце один два рази на тиждень. Усі події відбувалися за місцем їх проживання, удень, коли вона була на роботі, а молодша донька – у школі. За повідомленням потерпілої, таке мало місце й на її день народження – ІНФОРМАЦІЯ_4 . Вимагаючи в обвинуваченого пояснення обставин, про які їй стало відомо, останній став стверджувати що це не правда. Тоді же вона подзвонила батькам, які невдовзі приїхали, а через невеликій проміжок часу вона викликала поліцію.

Із дітьми, та зокрема з донькою ОСОБА_19 , у неї хороші стосунки. Однак, іноді могла накричати на неї, здебільшого через те, що не виконала уроки. Вважає, що донька про події розказала правду, вона не могла таке вигадати. Через те, що потерпілу залякав обвинувачений, вона побоялась розповісти їй про його злочинні дії. Щодо віку потерпілої, то обвинувачений достовірно знав, так як особисто бачив та ознайомлений із свідоцтвом про її народження.

Свідок ОСОБА_14 суду показала, що проводила психологічне діагностування малолітньої потерпілої ОСОБА_11 , яка у довільній формі розповіла про події, що відбулися між нею та вітчимом. Емоційна поведінка потерпілої свідчила про те, що вона дійсно була у травматичній для неї ситуації, яку не вигадала. Тому, виключає можливість того, що дитина вигадала ці події.

Під час проведення психологічного дослідження потерпілої ОСОБА_11 у ОСОБА_23 23.05.2024 року, в останньої виявлено ознаки психотравми, про що нею зазначено у професійному висновку. На її думку, із урахуванням віку потерпілої та попередньої необізнаності про статеві відносини, ОСОБА_11 пережила негативний сексуальний досвід та ніяк не вигадала ці події.

Вказані покази потерпілої та свідків, є логічними та послідовними повністю узгоджуються між собою та матеріалами справи, а тому, у колегії суддів відсутні підстави для сумніву у їх правдивості, що у свою чергу може бути покладено судом в обґрунтування доведеності вини ОСОБА_6 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 6 ст. 152 КК України.

Невизнання ОСОБА_6 своєї вини в пред`явленому йому обвинуваченні колегія суддів розцінює, як вибрану ним стратегію свого захисту.

Проте, така позиція обвинуваченого не знайшла свого підтвердження під час апеляційного розгляду, оскільки вона суперечить показанням потерпілої, свідків, письмовим доказам, дослідженим у судовому засіданні, а тому апеляційний суд дає їм критичну оцінку.

Також, окрім вказаних показів малолітньої потерпілої та свідків, винуватість ОСОБА_6 підтверджується і письмовими доказами, які знаходяться в матеріалах справи, зокрема інформацією, яка міститься: - у протоколі прийняття усної заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 21.05.2024 року, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_17 звернулася до Новоселицького РУП ГУНП в Чернівецької області із заявою, відповідно до якої, в період часу з 06.03.2024 по 10.05.2024 року, ОСОБА_6 вступив у статеві відносини із малолітньою падчеркою – ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - у протоколі огляду місця події та фототаблиці до нього від 21.05.2024 року, де об`єктом огляду було домогосподарство в АДРЕСА_2 , зокрема обстановка в середині будівлі. Огляд проводився із дозволу власника ОСОБА_17 , про що нею надано письмову заяву від 21.05.2024 року, де під час огляду було виявлено та вилучено джинсові шорти та чорні жіночі плавки; - у висновку судової імунологічної експертизи № 1122 слідує, що на джинсових шортах, чорних жіночих плавках, плям схожих до крові, слини та сперми не знайдено; - у висновку психолога ( ОСОБА_14 ), зі змісту якого вбачається, що в потерпілої ОСОБА_11 не виявлено ознак психічних розладів, однак виявлено ознаки психотравми: дитина стала пасивною, з`явилися проблеми зі сном, має тривожну поведінку, відчуття безнадії, апатія, відчуття провини, відчуття сорому, злість, розсіяність, пригнічений стан, відчуття небезпеки, дратівливість, коливання та перепади настрою, втрата впевненості в собі, думки що лякають. Страх того, що скажуть чи подумають люди; страх того що їй не повірять; - у висновку судово-психіатричного експерта № 1259 від 03.07.2024 року зі змісту якого слідує, що малолітня ОСОБА_25 з лютого 2024 року та на час проведення експертизи ознак психічного захворювання не виявляла, могла правильно сприймати зовнішню сторону вчинених відносно неї дій (місце, особу, приблизний час) і давати про це покази. Значення цих дій на соціальному та особистісному рівні та їх наслідки були їй не доступні. Твердження малолітньої ОСОБА_11 про вчинення з нею систематичних дій сексуального характеру не випливає з характеру її психічного захворювання (маревних ідей, хворобливої сексуальності, підвищеної сугестивності та інше); - у свідоцтві про народження потерпілої ОСОБА_11 , зі змісту якого вбачається, що остання народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 ; - у психолого-педагогічній характеристики Костичанського ліцею, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_11 , як учениця добре фізично розвинена, має гарну увагу, думки висловлює чітко, іноді невпевнена, ввічлива, добра, здібна. Дещо буває замкнута, частіше буває на самоті, але є соціально адаптованою, а також доброзичлива, зазвичай спокійна, емоційні спалахи трапляються рідко. Жодних форм прояву порушень поведінки не встановлено; у огляді мобільного телефону марки «Redmi 9C-NFC», IMEI номерами : 1) НОМЕР_1 ; 2) НОМЕР_2 , з номером НОМЕР_3 , яким користувалася малолітня ОСОБА_11 , в т. ч. галереї, мобільних додатків, згідно якого не виявлено фото та відео файлів порнографічного характеру, чи будь-яка інша переписка, яка би містила доказове значення; - у висновку судової комп`ютерної-технічної експертизи № СЕ-19/126-24/8387-КТ від 19.08.2024 року, згідно змісту якої зміст інформації наявної у мобільному телефоні марки «Хіоmi Redmi 9C-NFC» не містить слідів вчинення кримінального правопорушення.

Суд першої інстанції, виправдовуючи ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 15 ч. 6 ст. 152 КК України, безпідставно відкинув показання малолітньої потерпілої та свідків щодо незакінченого замаху на зґвалтування. Судова колегія апеляційного суду вважає, що показання малолітньої потерпілої та свідків є послідовними та взаємопов`язаними, відповідають письмовим доказам у кримінальному провадженні і є істотними для кваліфікації дій обвинуваченого.

Також на думку колегії суддів, належним доказом є висновок психолога ОСОБА_14 (том 1 а. к. п. 118-125), оскільки він відповідає положенням ст.ст. 99, 71 КПК України. При цьому, його зміст не суперечить висновку судово-психіатричного експерта № 1259 (том 1 а. к. п. 183-185).

Більше того, приписи ст. 360 КПК України передбачають, що під час дослідження доказів суд має право скористатися усними консультаціями або письмовими роз`ясненнями спеціаліста, наданими на підставі його спеціальних знань.

Отже, приймаючи до уваги викладене, судом першої інстанції надано неправильну оцінку вказаним доказам та в результаті зроблено помилкові висновки.

Наведені стороною обвинувачення докази, які дослідженні колегією суддів апеляційного суду в своїй сукупності спростовують твердження обвинуваченого про не вчинення ним кримінального правопорушення.

Оскільки будь-яких інших версій, для перевірки таких в судовому засіданні апеляційного суду, стороною захисту надано не було, колегія суддів вважає правильним та повністю доведеним, дослідженими по справі сукупністю достовірних та достатніх доказів, саме сформульоване обвинувачення.

З проведеного аналізу сукупності доказів, наданих сторонами по справі, та не надання стороною захисту будь-яких інших версій, які могли б бути піддані об`єктивній перевірці, апеляційний суд вважає доведеним, що саме ОСОБА_6 , раніше вчиняючи неодноразово дії сексуального характеру, пов`язані із вагінальним проникненням в тіло малолітньої особи з використанням іншого предмету та дії сексуального характеру, пов`язані із вагінальним проникненням в тіло малолітньої особи з використанням геніталій відносно своєї малолітньої падчерки ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 06.03.2024 року, орієнтовно в обідній період часу, перебуваючи з малолітньою ОСОБА_11 у сімейних відносинах та знаходячись спільно в приміщенні житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , будучи переконаним, що в помешканні відсутні інші члени їх сім`ї, переслідуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, спрямований на задоволення статевої пристрасті, керуючись сексуальним спонуканнями до малолітньої падчерки ОСОБА_11 , повторно, протиправно, без добровільної згоди ОСОБА_11 , яка внаслідок малолітства не могла усвідомлювати сутність та значення вчинюваних відносно неї дій, намагався вчинити дії сексуального характеру, пов`язані з вагінальним проникненням в тіло малолітньої ОСОБА_11 з використанням геніталій, однак не довів свій злочинний намір до кінця та не вчинив усіх дій, які вважав для цього необхідними, з причин, що не залежали від його волі.

Так, ОСОБА_6 , з метою реалізації свого раптово виниклого злочинного умислу, спрямованого на задоволення статевої пристрасті, керуючись сексуальними спонуканнями до малолітньої ОСОБА_11 , про вік якої йому було достеменно відомо, а також усвідомлюючи, що в силу загального фізичного та психологічного розвитку малолітня ОСОБА_11 не може чинити опір, висловив словесну вимогу підійти до нього, на що дитина, розуміючи наміри ОСОБА_6 та наслідки, що на неї очікували у випадку її відмови виконати його вказівку, почала шукати будь-які предмети, які могли їй допомогти уникнути протиправних дій з боку вітчима, однак ОСОБА_6 застосовуючи фізичне насильство, яке виразилось в захваті руками тіла малолітньої потерпілої та його подальшому примусовому утриманні, з метою унеможливлювати її втечу з кімнати, повторно, перебуваючи позаду неї, почав самостійно оголювати статеві органи дитини, після чого почав оголювати нижню частину свого тіла, з метою ввести свій статевий орган у вагінальний отвір тринадцятирічної дитини, намагаючись вчинити дії сексуального характеру, пов`язані з вагінальним проникненням в тіло малолітньої потерпілої ОСОБА_11 з використанням геніталій. Однак, з причин незалежних від його волі, ОСОБА_26 не зміг довести свій злочинний умисел до кінця, а саме в силу того, що в цей час, малолітня падчерка ОСОБА_11 почала голосно плакати, чим налякала його, оскільки невдовзі за місцем їх проживання повинна була повернутися ОСОБА_17 , яка могла стати свідком протиправних дій з його боку. Тим самим вчинивши кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 15 ч. 6 ст. 152 КК України, а саме незакінчений замах на зґвалтування, тобто замах на вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій, за кваліфікуючими ознаками: незакінченому замаху на зґвалтування, вчиненому щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах; вчиненому щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди; вчиненому повторно.

Доводи обвинуваченого про те, що судом було безпідставно не призначено судово-психологічну експертизу потерпілої ОСОБА_11 , є нікчемними, оскільки було призначено та проведено судово-психіатрична експертиза, за результатами якої отримано вичерпні відповіді на постановлені питання, і на переконання суду, будь-яких інших досліджень з цього приводу проводити не потрібно.

Щодо тверджень обвинуваченого про необхідність виклику та допиту потерпілої ОСОБА_11 , судова колегія апеляційного суду, вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 225 КПК України, вбачається, що у виняткових випадках, пов`язаних із необхідністю отримання показань під час досудового розслідування, якщо через існування небезпеки для життя і здоров`я особи, її тяжкої хвороби, наявності інших обставин, що можуть унеможливити її допит в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань, сторона кримінального провадження, представник юридичної особи, стосовно якої здійснюється провадження, мають право звернутися до слідчого судді із клопотанням провести допит такої особи в судовому засіданні, в тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб. У цьому випадку допит здійснюється у судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворої особи в присутності сторін кримінального провадження з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду.

У Декларації прав дитини зазначено, що «дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, уключаючи належний правовий захист.

Із метою уникнення або мінімізації можливої психологічної травматизації дитини в кримінальному провадженні мають бути забезпечені всі гарантії, стандарти прав дитини-потерпілої від злочину.

Проведення якнайшвидшого допиту малолітньої потерпілої й обмеження кількості таких допитів сприятиме захисту її прав та інтересів, надаючи повний доступ до правосуддя та можливості повідомляти про факти порушення її прав, а також у подальшому усуне травматичний досвід, із яким малолітня потерпіла вимушено стикається в правовій системі.

Як вбачається із матеріалів справи, в ході досудового розслідування кримінального провадження малолітню потерпілу ОСОБА_11 було допитано в судовому засіданні 24.06.2024 року в порядку, передбаченому ст. 225 КПК України з дотриманням вимог ст.ст. 226, 227 КПК України ( том 1 а. к. п. 136).

Вказаний допит було проведено за участі потерпілої ОСОБА_11 її представника - захисника ОСОБА_9 , законного представника потерпілої ОСОБА_8 , спеціаліста-психолога Центру захисту для дітей, які постраждали або стали свідками насильства ОСОБА_14 .

При цьому, під час розгляду справи в районному суді сторона захисту не клопотання про необхідність повторного допиту потерпілої.

Враховуючи наведене та з метою уникнення можливої психологічної травматизації дитини в кримінальному провадженні судова колегія не вбачає підстав для повторного допиту малолітньої потерпілої.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що потерпіла ОСОБА_11 його оговорює під впливом її матері ОСОБА_17 , яка схилила останню до обману через те, що він відмовився у черговий раз мобілізуватися (укласти контракт) за для того аби заробити грошові кошти на які мала намір ОСОБА_17 зважаючи на розмір грошових коштів, які він отримав та надав (переказував) останній на час коли приймав участь у бойових дій для захисту Вітчизни у період з лютого по листопад 2023 року, то вони на думку судової колегії є надуманими, оскільки про відсутність меркантильного (корисливого) мотиву, як потерпілої ОСОБА_11 так і її матері ОСОБА_17 підтверджується відсутністю цивільного позову у даному кримінальному провадженні і свідчить, виключно, про прагнення спрямовані на відновлення справедливості та захист своїх інтересів, бажання досягнути справедливого покарання за вчинені останнім по відношенню до потерпілої дії.

У підсумку апеляційного перегляду провадження, колегія суддів вважає, що під час досудового слідства було зібрано та судом під час судового розгляду досліджено достатньо доказів на підтвердження доведеності вини ОСОБА_6 «поза розумним сумнівом» у вчинені кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, зокрема за ч. 3 ст. 15 ч. 6 ст. 152 КК України – у незакінченому замаху на зґвалтування, тобто замаху на вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій, за кваліфікуючими ознаками: незакінченому замаху на зґвалтування, вчиненому щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах; вчиненому щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди; вчиненому повторно.

Тому вирок суду першої інстанції в частині визнання ОСОБА_6 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 15 ч. 6 ст. 152 КК України підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового вироку на підставі п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 409, п. 2 ч. 1 ст. 411, КПК України, п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України.

Приймаючи рішення про призначення обвинуваченому більш суворого покарання, за апеляційними вимогами прокурора та представника потерпілої, колегія суддів вважає, що вони підлягають задоволенню та виходить з наступного.

Згідно положень ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі призначення більш суворого покарання.

Визначаючи вид та міру покарання, яку слід призначити обвинуваченому, колегія суддів виходить з положень, ст. 50 КК України, ст. 65 КК України та роз`яснень п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», де вказано, що суди, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку мають дотримуватись вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Окрім цього, судова колегія, також виходить з правових позицій ЄСПЛ, практика якого відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» при розгляді справ застосовується, як джерело права. У справі Скоппола проти Італії» від 17.09.09 року (заява № 10249/03) ЄСПЛ зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування суспільством від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке суд вважає пропорційним тяжкості порушених суспільних інтересів, їх наслідкам з урахуванням всіх встановлених судом обставин конкретного провадження. Наведені правові тези Суду, щодо співмірності, пропорційності та індивідуалізації покарання слід визнавати одними з головних складових права на справедливий суд, закріпленого в ст. 6 Конвенції.

Так, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_6 покарання колегія суддів у відповідності до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень, які згідно вимог ст. 12 КК України, належать до категорії тяжкого та особливо тяжких злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, які становлять велику суспільну небезпеку, ступінь вини у вчиненому, те, що він свою вину у вчинені інкримінованих йому злочинів не визнав, характер, мотиви та обставини вчинених злочинів, особу ОСОБА_6 , який в силу вимог ст. 89 КК України не судимий, який суспільно-корисною працею не займається, офіційно непрацевлаштований, неодружений, є батьком чотирьох дітей, має посередню характеристику за місцем проживання, являється учасником бойових дій, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 1248 від 02.07.2024 року, ОСОБА_6 на час інкримінованих йому дій та на теперішній час, тимчасовим чи іншим хворобливими розладом психічної діяльності не страждає, міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, є осудним.

Обставин, які згідно вимог ст. ст. 66, 67 КК України пом`якшують та обтяжують обвинуваченому покарання, згідно пред`явленого обвинувачення, колегією суддів не встановлено.

З урахуванням даних про особу обвинуваченого, тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, врахувавши всі обставини даного кримінального провадження, думку потерпілої, яка систематично зазнавала сексуального та психологічного насильства, яка вважала, що слід призначити покарання в максимальних межах санкцій інкримінованих йому статей – у виді довічного позбавлення волі, беручи до уваги обсяг страждань дитини, їх тривалість, глибину та інтенсивність психотравмуючого впливу на особистість ОСОБА_11 , негативні зміни в її психоемоційному стані та порушення у соціально-побутовій сфері, керуючись принципом справедливості та індивідуалізації покарання, колегія суддів вважає, що йому слід призначити більш суворе покарання у виді позбавлення волі у максимальних межах інкримінованих йому статей.

Саме таке покарання, на думку колегії суддів, в даному конкретному кримінальному провадженні, буде достатнім і необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, а також повністю відповідатиме меті покарання.

При застосуванні положень ч. 1 ст. 70 КК України та призначенні покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, колегія суддів вважає доцільним застосувати принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Окрім цього, судова колегія апеляційного суду, погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора щодо порушення районним судом положень п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, оскільки в резолютивній частині оскаржуваного вироку не зазначено рішення суду про зарахування у строк відбування покарання строку попереднього ув`язнення обвинуваченого.

Інших підстав для зміни або скасування вироку суду передбачених ст. 409 КПК України апеляційні скарги не містять та колегією суддів не встановлено.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 411, 413, 420, 424, 532, ч. 15 ст. 615 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 – залишити без задоволення, а апеляційні скарги прокурора відділу захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Чернівецької обласної прокуратури ОСОБА_5 та представника потерпілої ОСОБА_11 – адвоката ОСОБА_9 , задовольнити.

Вирок Герцаївського районного суду Чернівецької області від 27 листопада 2025 року по обвинуваченню ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 6 ст. 152, ч. 3 ст. 15 ч. 6 ст. 152 КК України, в частині визнання ОСОБА_6 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 15 ч. 6 ст. 152 КК України, і в частині призначеного покарання – скасувати.

Ухвалити у цій частині новий вирок, яким: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152, , ч. 3 ст. 15 ч. 6 ст. 152, ч. 6 ст. 152 КК України та за їх вчинення призначити йому покарання:

- за ч. 4 ст. 152 КК України у виді тринадцяти років позбавлення волі;

- за ч. 3 ст. 15 ч. 6 ст. 152 КК України у виді 15 років позбавлення волі;

- з ч. 6 ст. 152 КК України у виді довічного позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.

Обраний ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишити до вступу вироку в законну силу.

Зарахувати в строк відбування покарання ОСОБА_6 строк його попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Виключити з мотивувальної частини вироку посилання районного суду на «конкретизацію» кваліфікуючої ознаки повторності «вчинення особою, що раніше вчинила злочин, передбачений частиною четвертою статті 152 КК України».

В решті вирок залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Суддя-доповідач: Судді:

____________ _______________ _______________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3