Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №182/4677/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1914/26 Справа № 182/4677/24 Суддя у 1-й інстанції - Рунчева О. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 48

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,

суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,

при секретарі - Карпенко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2025 року у складі судді Рунчевої О.В.

у справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Дрогобицької міської ради Львівської області, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Червногригорівської селищної ради Нікопольського району про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з 2015 року перебував у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем у справі. Від спільного проживання мають малолітнього сина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після народження проживає разом з ним та перебуває на його утриманні.

Зазначає, що відповідач проживає окремо від своєї дитини, своїх батьківських обов`язків не виконує, про стан здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток дитини не піклується, участі в її вихованні не бере, всі питання щодо виховання та забезпечення дитини він вирішує самостійно, без участі та підтримки відповідача, яка фактично ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до своєї дитини.

Враховуючи викладене, просив позбавити відповідача ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітнього сина, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що мати ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, систематично й позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батьків, так і для дитини, тому, з враховуючи інтереси перш за все дитини, відсутні достатні підстави, для застосування до відповідача такого виняткового заходу, як позбавлення батьківських прав.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не з`ясував всіх обставин у справі та безпідставно відмовив у задоволенні позову, не звернувши уваги на протиправну поведінку матері по відношенню до своєї дитини. Суд першої інстанції не звернув належної уваги на заяву відповідача про визнання позову, яка виявила таке бажання самостійно, що є достатньою підставою для задоволення позову та позбавлення матері батьківських прав по відношенню до сина. Крім того, суд першої інстанції не прийняв до уваги висновок служби у справах дітей про доцільність позбавлення матері батьківських прав та думку самої дитини, не надав належної оцінки тому, що дитина тривалий час проживає лише з батьком, що призвело до неправильного застосування положень статті 164 СК України.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просила апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 починаючи з 2015 року перебували у фактичних шлюбних стосунках без офіційної реєстрації шлюбу, мають малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з батьком та перебуває на його утриманні.

Відповідно до довідки №34 від 25 серпня 2023 року, виданої КЕЗДО №36 «Сонечко» НМР, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідував дитячий садок №36 з 10 жовтня 2019 року по 31 серпня 2022 року, у вихованні хлопчика участь брав батько - ОСОБА_1 .

Після повномасштабного вторгнення військ російської федерації на територію України, позивач разом з сином, рятуючись від щоденних обстрілів, переїхали до м. Дрогобич Львівської області, де оформили статус внутрішньо переміщеної особи та мешкають в орендованій квартирі по АДРЕСА_1 . Помешкання облаштоване усім необхідним для проживання та нормального розвитку дитини, яка має окрему кімнату, квартира забезпечена електро-, газо-, водопостачанням, що підтверджується відповідним актом обстеження умов проживання.

Згідно висновків лікаря-спеціаліста №247 від 31 серпня 2023 року та №6 від 08 травня 2024 року, ОСОБА_1 регулярно цікавиться життям та здоров`ям сина, тоді як мати дитини жодного разу на медичний огляд його не приводила.

Відповідно до характеристики №01-32/252 від 17 травня 2024 року, наданій директором ліцею №1 ім. Івана Франка м. Дрогобича, Тігран показав себе як старанний, дисциплінований, працелюбний учень, дотримується режиму, адекватно реагує на похвалу чи зауваження. Учасником батьківської спільноти є батько учня, він регулярно відвідує батьківські збори, цікавиться навчанням та поведінкою сина. З мамою ОСОБА_4 класний керівник та вчителі жодного разу не спілкувались.

Під час розгляду справи судом першої інстанції була допитана дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який пояснив, що не заперечує проти позбавлення його матері батьківських прав. Повідомив суду, що в телефонній розмові мати сказала, що не хоче з ним жити і спілкуватись, що він їй не потрібний, і щоб він йшов в дитячий будинок. Мати не бере слухавку, коли ОСОБА_4 їй телефонує. До війни вони також проживали окремо, з двох років мати його віддала на виховання бабусі (татовій мамі). Дитина зазначила, що хоче проживати з батьком, що батько не перешкоджає йому у спілкуванні з матір`ю.

Разом з тим, психолог ОСОБА_5 зауважила, що вона вбачає, що існує психологічний вплив батька на дитину.

Службою в справах дітей Дрогобицької міської ради Львівської області надано висновок про доцільність позбавлення матері батьківських прав, оскільки в своїх письмових поясненнях ОСОБА_3 повідомляє, що дитина проживає разом з батьком з 2018 року, тобто 6 років. Участі у вихованні сина вона не бере, матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, повідомляє, що займатись вихованням сина вона не має наміру, оскільки дитина тривалий час її не бачила, можливо син вже її забув.

05 вересня 2023 року ОСОБА_3 , виїжджаючи за кордон на постійне місце проживання, надала згоду на самостійне виховання сина ОСОБА_4 його батьком ОСОБА_1 , яка засвідчена приватним нотаріусом Нікопольського районного нотаріального округу Балабекяном А.Е.

Служба в справах дітей Червоногригорівської селищної ради Нікопольського району повідомила, що не має можливості надати висновок про доцільність або не доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, оскільки остання не проживає на території їх селищної громади, але як зазначили сусіди, дитину позивач у неї відібрав.

Відповідно до частини 1, 2 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина 2 статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Європейський суд з прав людини також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява № 2091/13).

У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) Європейський суд з прав людини також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17.

Відповідно до ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Так, відповідно до положень частин 1, 2, 4 статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.

Згідно із частиною 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Отже, визнання обставин, які не підлягають доказуванню, можливе, зокрема, за умов: 1) визнання їх усіма учасниками справи та 2) відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин.

Втім, визнання позову слід відрізняти від визнання відповідачем певних обставин. Так, відповідач може визнавати певні підстави позову, але заперечувати проти його задоволення, отже визнання обставин позову тільки звільняє позивача лише від їх доведення перед судом.

Вказане вище, взагалі не узгоджується із нормою пункту 2 частини 1 статті 164 СК України, яка вказує на необхідність з`ясування обставин саме ухилення від виконання батьківського обов`язку, а тому прохання до суду самого відповідача позбавити її батьківського права не відповідає нормам закону.

Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Забезпечення найкращих інтересів дитини – це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною 1 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (ст. 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Відповідно до частини 1-3 статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Суд першої інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дітей на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено і позивачем не доведено.

Встановивши відсутність свідомого нехтування матір`ю своїми батьківськими обов`язками, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення її батьківських прав відносно сина ОСОБА_2 .

При цьому, колегія суддів наголошує, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

У даній справі позбавлення батьківських прав відповідача відносно малолітнього сина ОСОБА_2 не відповідає інтересам дитини, оскільки обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків не знайшли свого підтвердження.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про недоцільність позбавлення матері батьківських прав щодо сина, з урахуванням встановлених у цій справі обставин.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач визнала позов про що направила суду відповідну письмову заяву та не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначені обставини були предметом розгляду у суді першої інстанції, судом надано на ці доводи вичерпну відповідь, а позивачем в свою чергу не доведено вказані обставини належними та допустимими доказами у розумінні положень діючого законодавства.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач не виконує свої батьківські обов`язки, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказані доводи не можуть бути підставною для скасування рішення суду й простої бездіяльності з боку матері недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність матері призвела до розриву зв`язків між нею та дитиною, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її батька, то ця обставина не є достатньою для позбавлення матері батьківських прав щодо її сина.

Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги висновок служби у справах дітей про доцільність позбавлення матері батьківських прав та думку самої дитини, не надав належної оцінки тому, що дитина тривалий час проживає лише з батьком, що призвело до неправильного застосування положень статті 164 СК України, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на наявну протиправну поведінку матері щодо дитини, яка суперечить інтересам самої дитини, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки скаржником не надано суду належних до допустимих доказів на підтвердження протиправної поведінки матері щодо дитини.

Посилання скаржника на безпідставну відмову у позові, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки згідно норм Сімейного Кодексу України мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини й при розгляді справ щодо позбавлення батьківських прав суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Фактично аргументи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо вирішення спору, однак колегія суддів звертає увагу, що вони спростовуються матеріалами справи, наведеними нормами права та встановленими судом першої інстанції обставинами справи, яким надана належна оцінка під час розгляду справи.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно статті 141 ЦПК України, судові витрати, у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2025 року -залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 07 квітня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 17 квітня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

Т.П. Красвітна