Рішення від 06 квітня 2026 р. у справі №495/10157/16-ц — Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 495/10157/16-ц

№ провадження 2/495/918/2026

р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

07 квітня 2026 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород – Дністровський міськрайоний суд Одеської області у складі:

головуючої одноособово - судді Прийомової О.Ю.,

за участю секретаря Чибукової О.В.

справа № 495/10157/16-ц,

особисто відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у закритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у м. Білгород – Дністровському цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Головне територіальне управління юстиції в Одеській області, виконком Білгород – Дністровської міської ради про повернення малолітньої дитини до Республіки Італія,-

представника відповідача – адвоката Кузьменко М.Б.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 26 грудня 2016 року звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із позовом до ОСОБА_1 , третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Головне територіальне управління юстиції в Одеській області, виконком Білгород – Дністровської міської ради про повернення малолітньої дитини до Республіки Італія, уточнивши свої позовні вимоги 07.02.2017, 22.05.2017 остаточно просить суд визнати незаконним утримання ОСОБА_1 на території України малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; повернути малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до місця постійного проживання до Республіки Італія; якщо рішення суду не буде виконано в добровільному порядку, зобов`язати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянку України, уродженку м. Білгород – Дністровського Одеської області не чинити перешкоди у виїзді за межі Республіка Україна до місця постійного проживання – в м. Рим, Республіка Італія, малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженого в м. Рим, Республіка Італія; покласти витрати з поверненням дитини до Республіка Італія на ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 ; допустити негайне виконання рішення Білгород – Дністровського міськрайонного суду Одеської області у частині повернення малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Республіки Італія.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Так, свої вимоги позивач мотивує тим, що між ним, громадянином Республіки Італія та відповідачем ОСОБА_1 , громадянкою України був укладений шлюб, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 22 від 11.02.2012 року.

Вказує, що у шлюбі в м. Римі у сторін народився син – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Народження громадянина Республіки Італія ОСОБА_3 підтверджується копією свідоцтва, виданий міською радою Риму; копією довідки про італійське громадянство; копією довідки демографічної служби та відділу цивільного стану від 19.10.2016 року.

Медичний догляд Джуліо здійснював лікар – педіатр в м. Рим, що підтверджується копією Свідоцтва про реєстрацію у Обласній санітарній службі територіального Управління охорони здоров`я м. Рима дійсне з 08.10.2012 р до 28.09.2026 р.

ОСОБА_1 перебувала в Республіці Італія на підставі офіційно оформленого постійного виду на проживання.

Після народження сина їх сім`я щорічно приїжджала на відпочинок до України в м. Білгород – Дністровський Одеської області, де проживали батьки ОСОБА_1 .

Перетинання кордону України підтверджується штампами в копіях паспортів.

Джуліо 4 роки постійно проживав з батьками за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Демографічної служби та відділу цивільного стану про місце проживання від 18.10.2016 року, засвідчує, що ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 у м. Рим, проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

28 червня 2016 року їх сім`я прибула з Республіки Італія до Республіки України в м. Білгород – Дністровський Одеської області, вони з ОСОБА_1 домовилися повернутися до постійного місця проживання в Республіці Італія 11.09.2016, у зв`язку з тим, що 15.09.2016 у Джуліо починався навчальний рік у дошкільному закладі, який він відвідував вже другий рік.

Але, 20 серпня 2016 року між ним та ОСОБА_1 та її батьками трапився конфлікт у зв`язку з чим він мешкає окремо, вийнявши квартиру у м. Білгород – Дністровському.

В даний час ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживають у її батьків за адресою: АДРЕСА_2 .

Після 20.08.2016 ОСОБА_1 переховує ОСОБА_4 у зв`язку з чим його з ним зустрічі спочатку були рідкими, а потім взагалі припинилися з вини ОСОБА_1 .

Джуліо страждає на мовленнєве порушення – взагалі не розмовляє.

ОСОБА_1 самостійно змінила постійне місце проживання їх сина ОСОБА_4 з Республіка Італія на України без рахування інтересів сина, його та незаконно утримує його на території України, згоди на постійне проживання дитини в Україні він не давав, а тому питання про піклування Джуліо між батьками повинні вирішуватися лише після його повернення до Республіка Італія.

ОСОБА_1 порушує його права на піклування про дитину, передбачені законодавством Італія, що включають право на визначення місця проживання малолітнього, тому він і звернувся з позовом до суду.

13.01.2017 від представника третьої особи Головного територіального управління юстиції в Одеській області надані письмові пояснення, відповідно до яких зазначив, що ОСОБА_2 не звертався з заявою до Міністерства юстиції України про сприяння поверненню дитини з території України до Республіка Італія, це не позбавляє ОСОБА_2 права самостійно звернутися до суду з вимогою про повернення дитини до Республіка Італія, що й було зроблено позивачем.

Враховуючи викладене, вважає, що позивачем безпідставно зазначено ГТУЮ в Одеській області у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки рішення у даній справі не вплине на права та обов`язки ГТУЮ в Одеській області.

28.02.2018 від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовні вимоги позивача, відповідно до якого просить суд відмовити у задоволені позовних вимог позивачу у повному обсязі, зазначаючи, що її дитина ОСОБА_3 проживає на території України на законних підставах. Україна є постійним її місцем проживання.

11.02.2012 між нею та громадянином Італії ОСОБА_2 на території України був укладений шлюб.

Як народжувати, так і постійно проживати сім`єю вона планувала в Україні.

Разом з тим, у зв`язку із ускладненнями, що виникли під час вагітності вона потрапила в лікарню в Італії, де на той час тимчасово перебувала.

З лікарні її виписали вже після народження дитини, якого вона народила раніше встановленого строку після семи місяців вагітності.

Маючи на меті повернутися в Україну та пов`язуючи свою подальшу долю та долю своєї дитини із Батьківщиною вони зареєстрували дитину в Посольстві України в Італії громадянином України.

Тальки 07.04.2013 вони змогли повернутися на їх постійне місце проживання в Україну.

З метою постійного проживання в Україні ОСОБА_2 з початку 11.01.2016 отримав дозвіл на імміграцію в Україну, а потім 22.07.2016 був документований посвідкою на постійне місце проживання серії НОМЕР_1 .

Із часом їх стосунки переросли у ворожі. Він грубо поводився з нею та її батьками, у зв`язку з чим вона неодноразово зверталася до правоохоронних органів України та до Центру проти насильства над жінками при Комуні міста Рим, окрім того, звернулася з позовом про розірвання шлюбу.

На теперішній час у дитини маються проблеми, за таких обставин розлучення з матір`ю, зміна його постійного місця проживання може вплинути на психічній та психологічний стан дитини.

12.03.2018 від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якого позивач зазначив, що підставою звернення до суду у справах зазначеної категорії є наявність, відповідно до Гаазької Конвенції, факту протиправного переміщення та/або утримування дитини та необхідність її повернення до місця постійного проживання з метою подолання негативних наслідків, які виникли у зв`язку з одноосібним рішенням особи (як правило одного з батьків) змінити місце проживання дитини.

ОСОБА_2 є громадянином Італії, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

На території України перебуває на підставі посвідки на постійне місце проживання Україні та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

В Україні ОСОБА_2 не має нерухомості на праві власності, відкритих банківських рахунків, не працює за фахом.

З 12.04.2012 ОСОБА_1 разом з ним проживала в Італії.

В 2013 році ОСОБА_1 провела відчуження нерухомого майна, яке їй належало на користь матері.

На даний час ОСОБА_4 незаконно утримується ОСОБА_1 , неодноразово порушувала його права на виховання та утримання сина.

З серпня 2016 року і до цього часу він намагається бачити сина ОСОБА_4 , але ОСОБА_1 перешкоджає йому у цьому.

ОСОБА_1 навмисно створює перешкоди його спілкуванню з сином та порушує його права як батька, а в першу чергу порушує права дитини.

Відповідач зазначає, що при вирішенні даної справи суд повинний виходити з тих підстав, що ОСОБА_3 є тільки громадянином України.

Посилаючись на Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року зазначає, що предметом позовних вимог цієї категорії справ є визнання незаконним вивезення та/або утримання на території країни тимчасового перебування дитини, забезпечення повернення її до постійного місця проживання (п.11 Пленуму ВССУ, п.11 листа ВССУ).

Підставами позовних вимог у цій категорії справ є наявність факту незаконного переміщення (утримання) дитини та необхідність її повернення до місця постійного проживання з метою подолання негативних наслідків, які виникли у зв`язку з одноосібним рішенням особи (як правило, одного з батьків) змінити місце проживання дитини.

Факт незаконного переміщення (утримання) дитини слід розглядати в контексті статті 3 Конвенції.

При визначенні поняття «постійне місце проживання» в контексті Гаазької Конвенції враховують такі обставини, як реєстрація місця проживання, соціальні зв`язки дитини (відвідування дошкільного закладу, навчання у школі), наявність медичного страхування тощо.

З 09.10.2009 постійне місце проживання її зареєстровано в належному їй будинку АДРЕСА_3 .

ОСОБА_3 зареєстрований за даної адресою з моменту повернення сім`ї до України у квітні 2013 року, а з 27.09.2013 року за даною адресою офіційно був зареєстрований позивач – ОСОБА_2 .

27.01.2016 ОСОБА_2 у зв`язку із виїздом до Республіка Італія знявся з реєстрації, а потім вдруге зареєстрував місце проживання за вказаною адресою 27.07.2016.

З метою постійного проживання в Україні ОСОБА_2 з початку 11.01.2016 отримав дозвіл на імміграцію в Україну, а потім 22.07.2016 був документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 .

07.05.2013 ОСОБА_3 похрещений в Україні. Після прибуття з Республіка Італія з 24.09.2013 перебуває на медичному обліку в дитячий поліклініці Комунального закладу «Білгород – Дністровська міськрайонна багатопрофільна лікарня».

На підставі положень Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» подружжя отримало на дитину ОСОБА_3 державну допомогу при народжені дитини та державну допомогу по догляду за дитиною до трьох років.

Таким чином, постійним місцем проживання дитини на момент виникнення спірних правовідносин, є і продовжує бути Україна.

На теперішній час дитина вже прижилася у своєму новому середовищі, зокрема ОСОБА_3 відвідує навчальний заклад, відвідує різноманітні гуртки, за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв`язки, у неї значно покращились функції мовлення.

Вказані факти свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини.

Стосунки між подружжям не склалися, з боку позивача мають ворожий характер. Створюють небезпеку як мінімум відповідачу, а як наслідок і дитині.

Розлучення дитини із матір`ю в такому малолітньому віці буде суперечити інтересам дитини, а виняткові обставини задля прийняття такого рішення відсутні.

Переміщення за таких обставин ОСОБА_3 в Республіку Італія беззаперечно створить для дитини нетерпиму обстановку та, на думку відповідача, поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної чи психічної шкоди.

Посилається на схожі підстави у Постанові ВС України від 06.06.2018 по справі № 686/15274/14-ц вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

31.10.2018 надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач зазначив, що викладені у відзиві обставини не спростовують наведених позивачем обставин та правових підстав позову.

ОСОБА_3 постійно мешкав в Італії безпосередньо перед утриманням. (п. «а» ч.1 ст. 3 Конвенції)

Посилаючись на Конвенцію зазначає, що один з батьків немає право одноосібно прийняти рішення про зміну місця проживання дитини та, зокрема вивозити її в іншу державу.

А у випадку виникнення такої ситуації дитина має бути негайно повернута в державу свого постійного проживання для того, щоб компетентний орган саме цієї держави як держави постійного місця проживання дитини прийняв рішення про визначення місця проживання дитини та участі у її вихованні батьків.

В Італії Судом з питань малолітніх м. Риму розглянута справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

У відзиві на позов відповідач наполягає на застосуванні положення про громадянство щодо ОСОБА_4 , але вони не підлягають застосуванню, оскільки Конвенція не ставить питання повернення дитини до місця постійного проживання в залежність від громадянства дитини.

Рух справи у суді

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, суддя Боярський О.О., від 29.12.2016 року, було відкрито провадження по справі.

08.02.2017 Ухвалою Білгород – Дністровського міськрайонного суду, суддя Боярський О.О., заява позивача про залучення перекладача була задоволена, залучений до участі у справі перекладач.

08.02.2017 Ухвалою суду, суддя Боярський О.О., задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

08.02.2017 Ухвалою суду, суддя Боярський О.О., задоволено клопотання відповідача про витребування доказів.

11.04.2017 Ухвалою суду, суддя Боярський О.О., залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – виконком Білгород – Дністровської міської ради, як орган опіки та піклування.

05.07.2017 Ухвалою суду, суддя Боярський О.О., у задоволені клопотання представника позивача про розгляд справи у закритому судовому засіданні було відмовлено.

14.07.2017 Ухвалою суду, суддя Боярський О.О., заява позивача була задоволена частково, заборонено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянки України, уродженки м. Білгород – Дністровського Одеської області, особисто або через третіх осіб перетинати державний кордон України з малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в задоволені інших вимог заяви було відмовлено.

05.09.2017 Ухвалою суду, суддя Боярський О.О. відмовлено представнику відповідача у задоволені клопотання про зупинення провадження у справі.

05.09.2017 Ухвалою суду в задоволені заяви відповідача про відвід судді відмовлено, заявлений самовідвід від розгляду вказаної справи.

06.09.2017 відповідно до розпорядження № 384 призначений повторний автоматизований розподіл судової справи.

06.09.2017 відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею визначена суддя Анісімова Н.Д.

29.08.2017 Ухвалою апеляційного суду Одеської області апеляційна скарга ОСОБА_2 була відхилена. Ухвала Білгород – Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 липня 2017 року залишена без змін.

22.11.2017 відповідно до розпорядження № 665 призначений повторний автоматичний розподіл судової справи.

22.11.2017 відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею визначена суддя Гайда – Герасименко Н.Д.

24.11.2017 Ухвалою судді Гайда – Герасименко О.Д. справа прийнята до провадження судді.

12.02.2018 Ухвалою судді Гайда – Герасименко Н.Д., розгляд справи продовжений за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

12.03.2018 Ухвалю суду, суддя Гайда – Герасименко О.Д., задоволена заява представника позивача, зобов`язано Головне управління судової адміністрації Одеської області забезпечити перевірку виконання ухвали Білгород – Дністровського міськрайонного суду від 08.02.2017 щодо витребування від «Центру проти насильства над жінками» при Комуні м. Рим звернення ОСОБА_1 та рішення, що приймалися вказаною установою щодо її звернень.

12.03.2018 Ухвалою суду, суддя Гайда – Герасименко О.Д., задоволено клопотання представника виконавчого комітету та зобов`язано виконавчий комітет Білгород – Дністровської міської ради, як орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей надати акти обстеження умов проживання.

12.06.2028 відповідно до розпорядження № 434 призначений повторний автоматизований розподіл судової справи.

12.06.2018 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи головуючим суддею визначена суддя Прийомова О.Ю.

16.07.2018 Постановою Апеляційного суду Одеської області апеляційна скарга залишена без задоволення, ухвала Білгород – Дністровського міськрайонного суду від 12.03.2018 про витребування доказів без змін.

14 серпня 2018 року справа повернулася до Білгород – Дністровського міськрайонного суду після апеляційного розгляду.

15 серпня 2018 року Ухвалою суду, вказана справа прийнята до провадження судді з призначенням підготовчого розгляду справи.

21 травня 2019 року Ухвалою суду клопотання відповідача було задоволено частково, направлено до Компетентного суду Республіка Італія судове доручення про витребування письмових доказів; провадження по справі було зупинене на час виконання судового доручення.

26.10.2021 Ухвалою суду провадження по справі було поновлено з продовженням її підготовчого розгляду.

21.12.2021 Ухвалою суду задоволено клопотання позивача про призначення судово – психологічної експертизи, провадження у справі на час проведення експертизи було зупинене.

21.12.2021 надійшла заява позивача про відвід судді.

23.12.2021 Ухвалою суду заява позивача про відвід судді визнана необґрунтованою заява позивача ОСОБА_5 про відвід головуючої судді від розгляду цивільної справи передана до канцелярії суду для визначення автоматизованою системою документообігу суду на підставі ч. 1 ст. 33 ЦПК України судді, який буде вирішувати питання про відвід судді по суті.

11.08.2022 Постановою Одеського апеляційного суду, апеляційна скарга ОСОБА_5 – задоволена частково; Ухвала Білгород – Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21 грудня 2021 року доповнена в частині мотивування, в іншій частині ухвала суду залишена без змін.

08.02.2023 Ухвалою суду, суддя Анісімова Н.Д., в задоволені заяви позивача про відвід судді було відмовлено.

30.11.2023 Ухвалою суду провадження по справі було поновлено.

28.11.2024 Ухвалою суду підготовче провадження по справі було закрито з призначенням справи до її розгляду по суті.

Заяви, клопотанні, інші процесуальні дії у справі

Позивач в судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином, надав до суду додаткові пояснення, у яких просить задовольнити його позовну заяву у справі № 495/10157/16-ц, відхилити у повному обсязі відзив відповідача як необґрунтований та такий, що не відповідає вимогам чинного законодавства і не спростовує доводів, викладених у заяві заявника.

Основними тезами, викладеними у додаткових поясненнях є такі:

-Джуліо мав звичайне місце проживання в Італії, батько повною мірою здійснював право на опіку, утримання в Україні відбулось після відпустки без згоди батька;

-рішення італійського суду підтверджує незаконність утримання;

-експертизи, основний аргумент яких полягає в тому, що розлучення Джуліо з матір`ю піддасть його психологічного ризику, складені щонайменше чотири роки тому і не застосовні до обставин сьогодення, оскільки Джуліо виріс і розвинувся психологічно, когнітивно та соціально. Крім того, висновки, надані відповідачем, є позасудовими;

-в Україні введено воєнний стан;

-провадження про опіку, ініційоване відповідачем перед українським судом, правомірно зупинено відповідно до ст. 16 Конвенції;

-Джуліо заслуховувався у судовому засіданні більше року тому, однак його слова не є підставою для відмови за статтею 13, частини другої Конвенції;

-Рішення італійського суду вже виключило будь-які шкідливі дії з його боку та встановило місце проживання Джуліо з батьком в Італії;

-тривалість провадження у справі не є підставою для відмови у поверненні;

-жоден із винятків, передбачений Конвенцією не доведений відповідачем.

Відповідач, представник відповідача в судовому засіданні з позовними вимогами не погодилися, просять суд в їх задоволені відмовити.

Представник відповідача звернув увагу на те, що відповідно до процесуального законодавства, сторона позивача не була позбавлена можливості клопотати перед судом щодо проведення незалежної експертизи, особливо у разі його незгоди з тим висновком експерта, який наявний у матеріалах справи.

Крім того, Джуліо допитувався у судовому засіданні в присутності органу опіки та піклування, та жодних перешкод участі позивача особисто, в режимі відеоконференції або через його представника не існувало, а отже останній не був позбавлений можливості самостійно ставити питання сину.

Посилання на тривалість розгляду справи, на переконання представника відповідача, є безпідставними, оскільки сам позивач систематично надавав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, тобто з невідомих стороні відповідача причин затягував розгляд справи.

В судовому засіданні представник третьої особи – служби у справах дітей виконавчого комітету Білгород – Дністровської міської ради повідомила, що дитині дуже добре з мамою, сім`ю вони знають, оскільки неодноразово були в них вдома, умови створені гарні.

Після оголошеної перерви в судовому засіданні надала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Представник третьої особи Головне територіальне управління юстиції в Одеській області надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Зі згоди відповідача та її представника, суд розглядає справу за відсутність належним чином повідомлених позивача та третіх осіб.

Фактичні обставини, встановлені судом

Вивчивши матеріали справи, вислухавши відповідача, представника відповідача, представника третьої особи, думку неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ретельно дослідивши докази, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що дійсно 11 лютого 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений шлюб, зареєстрований у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області, актовий запис № 22.

Від шлюбу у сторін народився син – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва, виданого міською радою м. Рим, акт № 02549, серія В25 від 27.11.2012; копією довідки про італійське громадянство Un.1165747/11 від 18.10.2016; копією довідки демографічної служби та відділу цивільного стану Un.1165747/11 від 19.10.2026. (т.1 а.с. 8-12)

Медичний догляд Джуліо здійснював лікар – педіатр в м. Рим, що підтверджується копією Свідоцтва про реєстрацію у Обласній санітарній службі територіального Управління охорони здоров`я м. Рима дійсне з 08.10.2012 р до 28.09.2026 р.

ОСОБА_1 перебувала в Республіці Італія на підставі офіційно оформленого постійного виду на проживання.

4 роки ОСОБА_3 постійно проживав з батьками за адресою: площа Джованні да Лукка, 2, м. Рим, Республіка Італія, що підтверджується довідкою Демографічної служби та відділу цивільного стану про місце проживання від 18.10.2016 року, яка засвідчує, що ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 у м. Рим, проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 призначене обстеження комісією Національного інституту соціального забезпечення спеціалістами –медиками на 24.10.2016. (т.1 а.с. 165-167)

Відповідно листа Д-р ОСОБА_6 від 06.03.2017 зазначено, що дитина ОСОБА_7 , яка народилася у м. Рим ІНФОРМАЦІЯ_5 була завжди під її наглядом з моменту народження. Розвиток дитини був нормальний. Він був завжди спокійною, трохи стриманою дитиною. Спостерігається запізнення мовлення. Він одержав логопедичне лікування в очікуванні подальшого з`ясування у їх установі ASL. Батько дитини завжди його приносив на огляд, підчас яких вона ніколи не бачила ознак фізичного насильства. Відносини між батьком та дитиною завжди були щирі. Навіть у присутності матері (яка часто не приймала участі в оглядах), дитина завжди зверталася до батька, щоб він його захищав. (т.1 а.с. 203-204 апостиль Гаазька Конвенція від 05.10.1961 та переклад з італійської мови на українську)

Відповідно довідки про реєстрацію особи громадянином України від 12.02.2013 зазначено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований громадянином України. (т.1 а.с. 69)

З 09.10.2009 року постійне місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване в належному їй будинку АДРЕСА_3 . ОСОБА_3 зареєстрований за даною адресою з моменту повернення до України у квітні 2013 року, а з 27.09.2013 року за даною адресою офіційно зареєстрований ОСОБА_2 .

27.01.2016 ОСОБА_2 , у зв`язку із виїздом до Республіки Італія знявся з реєстрації, а потім вдруге зареєстрував місце проживання за вказаною адресою 27.07.2016 року.

З 22.09.2016 по 06.11.2017 місце проживання ОСОБА_1 разом з дитиною було зареєстроване по АДРЕСА_2 . (а.с. 65 т.1)

З 06.11.2017 рік по 17.04.2019 рік місце проживання ОСОБА_1 разом з дитиною було зареєстроване будинку АДРЕСА_3 . (а.с. 61-63 т.1)

З 17.04.2019 рік по теперішній час місце проживання ОСОБА_1 разом з дитиною було зареєстроване по АДРЕСА_2 .

Відповідно до листа КЗ «Білгород – Дністровська міськрайонна багатопрофільна лікарня» від 22.11.2016 зазначено, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса проживання: АДРЕСА_2 взятий на облік у дитячій поліклініці 24.09.2013 після прибуття з Італії.

Хлопчик на диспансерному обліку не перебуває, соматично здоровий. Догляд за дитиною здійснюють мати і батько. Останній візит до педіатра 06.10.2016. Діагноз: Здоровий. Джуліо відвідує приватний дитячий садочок. (а.с. 42 т. 1)

Відповідно довідки ОСОБА_8 », яка видана ОСОБА_1 , її син ОСОБА_3 , відвідує тренування по дзюдо з липня 2016 року. (а.с. 49 т. 1)

Відповідно до листа Управління соціального захисту населення від 07.10.2016 зазначено, що ОСОБА_1 , 1973 року народження, перебувала на обліку в управлінні, як отримувач державної допомоги при народженні дитини та державної допомоги по догляду за дитиною до трьох років.

Допомоги призначалися та виплачувалися на дитину ОСОБА_3 , 2012 року народження, на підставі пакету документів, наданих заявницею відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми».

ОСОБА_2 на обліку в управлінні не перебуває, ніяких видів допомог не отримував. (т.1 а.с. 52)

Відповідно до заключення за результатами психологічного обстеження від 30.11.2026 № 01-01-19/170 щодо з`ясування психоемоційного стану ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , практичним психологом ОСОБА_10 зазначено, що в ході проведеної роботи було встановлено, що під час знайомства і первинного обстеження дитина малоконтактна, спостерігається велика емоційна прив`язаність до матері (сидить у мами на руках, заховавшись в обіймах); наявність мовлених проблем (активний словник складається з декількох звуконаслідувань) створило додаткові перешкоди для організації діагностичної роботи в повному обсязі.

З метою створення атмосфери комфорту дитині було надано поле для прояву своїх можливостей, а саме: вільний вибір сфери діяльності, виходячи з умов спеціально організованого простору кабінету психолога. Хлопчик вибрав гру у пісочниці.

Враховуючи вікові особливості дітей дошкільного віку (ведуча ігрова діяльність), гра є символічною мовою для самовираження. В результаті спостереження за поведінкою дитини, вибором іграшок і програванням сюжетів з їх використанням, можна зробити висновок про наявність психотравмуючих подій у житті хлопчика, які викликані загрозливим впливом зовнішнього світу і несуть за собою втрату відчуття безпеки та прояви дезадаптації. Психоемоційний стан дитини характеризується наявністю тривоги, страхів і для відновлення базової довіри до світу потребує створення стабільних умов життя.

Матері були надані необхідні рекомендації щодо стабілізації емоційного стану дитини та створенню необхідних для цього процесу зовнішніх умов. (т.1 а.с. 58-60)

На виконання ухвали суду про витребування доказів, від відділу освіти Білгород – Дністровської міської ради від 24.02.2017 № 01/209 надана інформація, що зі слів матері ОСОБА_1 її дитина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відвідує приватний дитячий садок «Знайка». Даний заклад не знаходиться в підпорядкуванні відділу освіти Білгород – Дністровської міської ради.

Відповідно довідки від 05.05.2017 № 01/26 зазначено, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зарахований до КЗ ДНЗ № 2 «Буратіно» відповідно рішення Одеської обласної ПМПК, витяг від 27.04.2017 № 239. (т.2 а.с. 44)

Відповідно до листа ДМС України Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 25.10.2016, громадянин ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 11.01.2016 року, на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» (перебував у шлюбі з гр. України ОСОБА_1 понад два роки) отримав дозвіл на імміграцію в Україну, та 22.07.2016 року був документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 . (т.1 а.с. 40)

Відповідно до висновку за зверненнями 15.09.2016, 24.09.2016, 03.10.2016 до Білгород – Дністровського ВП ГУНП в Одеській області за заявою ОСОБА_1 зазначено, що з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проведена профілактична бесіда щодо недопущення протиправних дій відносно один одного, а також винесено офіційне попередження. (т.2 а.с. 99)

Відповідно до листа від 12.10.2016 року за зверненням ОСОБА_2 наданого Білгород – Дністровським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області зазначено, що ОСОБА_1 попереджена про адміністративну відповідальність згідно ст. ст. 173, 173-2, 178, 182, 183 КпАП України.

На подальші звернення ОСОБА_2 від Білгород – Дністровського відділу поліції надані відповіді від 26.01.2017, 27.01.2017, 09.02.2017, 27.02.2027, 16.06.2017 де зазначено, що з матеріалів заяв вбачаються цивільно – правові відносини, які відповідно до ст. 15 ЦПК України є компетенцією цивільного судочинства та рекомендовано учасникам подій звернутися до суду в порядку цивільного судочинства. (т.2 а.с. 100-106)

На виконання ухвали Білгород – Дністровського міськрайонного суду від 12 березня 2018 року від виконавчого комітету Білгород – Дністровської міської ради надійшли акти обстежень умов проживання ОСОБА_3 , відповідно до акту, проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_2 та зазначено, що для проживання, виховання та розвитку дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , створені необхідні умови.

Також зазначено, що між членами сім`ї нормальні взаємовідносини.

Малолітній Джуліо контактний, відповідає на запитання, розповідає про свої іграшки, про друзів, дитячий садок; відповідно до акту обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_3 – Дністровському зазначено, що вказаний будинок є власністю ОСОБА_1 , відповідно договору купівлі – продажу від 11.08.2006 року, житловий будинок знаходиться в непридатному для проживання стані та потребує проведення капітального та поточного ремонту: заміни труб та ремонту системи опалення; внутрішня облицовка стін та стелі, заміна підлоги, умови для проживання в будинку на даний час відсутні. (т. 4 а.с. 52-53)

Відповідно до заключення про психоемоційний стан дитини, психолога ОСОБА_12 від 26 квітня 2018 року, дитини ОСОБА_3 , зроблено наступні висновки: Дитина має підвищену тривожність; рівень тривожності значно підвищується, перевищуючи гранично допустимі вікові та вітально необхідні межі, в незнайомій обстановці, під час контакту з незнайомими людьми, під час зміни обстановки; хлопчик здатен опанувати тривогу в присутності значущого дорослого та в знайомій, звичайній обстановці; хлопчик не включає фігуру батька в картину сім`ї; думки про батька і, особливо, його перебування в полі зору дитини, викликають у Джуліо тривогу, страх та агресію.

Надані рекомендації: дитина потребує стабільних умов життя для нормального розвитку та здорової життєдіяльності; розширювати соціальні контакти дитини потрібно акуратно, ненав`язливо, поступово. Не рекомендовано вводити в життя дитини багато нових людей одночасно; адаптацію до нового дитячого колективу бажано проводити дозовано, починаючи з 1-2 годин на день в присутності значущого дорослого; не рекомендовано в найближчі кілька років змінювати місце проживання задля уникнення розвитку тривожного розладу; дитині рекомендовано психологічний супровід. (а.с. 61-63 т.4)

Відповідно протоколу спостереження за зустріччю від 24.04.2018 психолога ОСОБА_12 дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , особа з якою контактувала дитина: ОСОБА_2 , батько, зроблені наступні висновки: Близького емоційного контакту у дитини з батьком немає; поведінка дитини дає підстави припускати, що хлопчик побоюється контактів з батьком; батько не має уявлення про створення умов, що будуть безпечними для фізичного благополуччя дитини. (т.4 а.с. 65-66)

Рішенням Апеляційного суду м. Рима (палата з розгляду справ неповнолітніх – цивільна палата) Італійської Республіки від 18 лютого 2020 року, справа № 51748 постановив: позбавити батьківських прав ОСОБА_13 щодо малолітнього сина ОСОБА_7 ; передати малолітнього сина під опіку батькові, який проживає в АДРЕСА_1 ; зважаючи на те, що постійним місцем проживання дитини було визначено місце проживання батька, доручити компетентним соціальним службам забезпечити відносини дитини з матір`ю в Італії шляхом організації спочатку зустрічей під контролем соціальних служб, інформуючи прокурора при суді у справах неповнолітніх міста Риму у разі виявлення випадків щодо поведінки, яка шкодить інтересам дитини; забезпечити підтримку дитині для її повернення до соціального та культурного життя, а також підтримку батькові шляхом моніторингу та контролю здійснення батьком своїх батьківських обов`язків; зобов`язати відповідача до сплати процесуальних витрат на корись апелянта в розмірі 8,000, 00 євро, крім ПДВ та витрат на правову допомогу, а також загальних витрат в розмірі 15%. (а.с. 10-19)

18.10.2021 року Верховним касаційним судом Італійської Республіки касаційну скаргу Боржника на Рішення суду, відхилено, Рішення суду залишено без змін.

Рішення суду не виконано.(т.5 а.с. 13-17)

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 вересня 2024 року по справі № 495/8640/21 клопотання ОСОБА_5 , боржник ОСОБА_1 , про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду - задоволено.

Постановлено надати дозвіл на примусове виконання рішення іноземного суду – рішення Апеляційного суду м. Рима (палата з розгляду справ неповнолітніх – цивільна палата) Італійської республіки від 18 лютого 2020 року, справа № 51748/18, відповідно до якого: позбавлено ОСОБА_13 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_7 ; передано малолітнього сина під опіку батькові, який проживає в АДРЕСА_1 ; зважаючи на те, що постійним місцем проживання дитини визначено місце проживання батька, доручено компетентним соціальним службам забезпечити відносини дитини з матір`ю в Італії шляхом організації спочатку зустрічей під контролем соціальних служб, інформуючи прокурора при суді у справах неповнолітніх міста Риму у разі виявлення випадків щодо поведінки, яка шкодить інтересам дитини; забезпечити підтримку дитині для її повернення до соціального та культурного життя, а також підтримку батькові шляхом моніторингу та контролю здійснення батьком своїх батьківських обов`язків; зобов`язати відповідача ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , до сплати процесуальних витрат на користь апелянта ОСОБА_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 у розмірі 8000,00 євро, крім ПДВ та витрат на правову допомогу, а також загальних витрат в розмірі 15%, що за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали становить 367 678,40 грн.

21 грудня 2021 року Ухвалою суду призначена судово – психологічна експертиза, яка Постановою апеляційного суду від 11.08.2022 змінена в частині мотивування, в іншій частині ухвала залишена без змін.

17.11.2023 до суду надійшов лист від Одеського науково – дослідного інституту судових експертиз, відповідно до якого зазначено, що оскільки рахунок не сплачений повертає матеріали справи та ухвала суду залишена без виконання.

Представником відповідача залучений висновок за результатами проведення судової – психологічної експертизи від 04.08.2022 № 021, проведений за замовленням ОСОБА_1 , відповідно до висновку якого, малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , має наступні індивідуально – психологічні особливості: достатній запас уявлень, наявність пізнавальних інтересів, розвинене відповідно віку мовлення, доступність категоріального способу узагальнення, встановлення простих та середніх причино –наслідкових зав`язків, достатній рівень орієнтування в практичних ситуаціях, здатність до оцінки суспільних норм та регуляції поведінки відповідно до вимог цих норм, початкові прояви формування самоконтролю, виникнення рефлексії та формування внутрішньої позиції, прояви здатності до усвідомлення свого емоційного стану та прагнення до його контролю, поява початкових проявів витримки, добре розвинені мнестичні здібності, здібності до навчання, цілеспрямованість в діяльності, що відповідає його вікового періоду.

Дитина спроможна розуміти практичні норми та правила суспільної поведінки та надавати їм оцінку і формувати відповідну власну внутрішню позицію та відношення до них, здатна до диференціювання своїх почуттів та надавати моральну оцінку вчинкам свого оточення. ОСОБА_3 спроможний з урахуванням його індивідуально – психологічних та вікових особливостей, рівня розумового розвитку та умов мікросоціального середовища надавати оцінку відношенню кожного з батьків до нього, виявляти прихильність до когось з батьків.

Психоемоційний стан малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 характеризується наявністю негативних (тривожних) емоційних переживань пов`язаних з конфліктною поведінкою батька по відношенню до матері, наявністю судового процесу; соціальне – підтримуюче оточення для дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , утворює його матір ОСОБА_1 . Мати ОСОБА_1 здійснює дії, спрямовані на створення гармонійних умов для розвитку дитини та формування у дитини відчуття психологічного благополуччя, що обумовлює позитивний вплив на психологічний стан та розвиток дитини. Конфліктна поведінка батька ОСОБА_2 негативно впливає на психологічний стан та розвиток дитини; дитина ОСОБА_3 виявляє надійний тип прив`язаності, виражене позитивне значиме ставлення, прихильність та міцний емоційний зв`язок до матері ОСОБА_1 . До батька ОСОБА_2 дитина виявляє виражене негативістичне ставлення, тривожно – уникаючий тип прив`язаності; виховна поведінка матері ОСОБА_1 характеризується систематичністю піклування про дитину, позитивністю, послідовністю та стабільністю батьківського відношення, адекватністю, гнучкістю та прогностичністю батьківської виховної позиції, які позитивно впливають на розвиток, психоемоційний стан та відчуття психологічного благополуччя дитини ОСОБА_3 . Виховна поведінка батька ОСОБА_3 характеризується конфліктністю, відсутністю піклування про дитину, категоричним та егоцентричним батьківським відношенням, авторитарною виховною позицією, які негативно впливають на психоемоційний стан відчуття психологічного благополуччя у дитини, сприяють формуванню у дитини тривожно – уникаючого типу прив`язаності та негативізму до батька; дитина ОСОБА_3 виявляє стійке бажання до спільного проживання з матір`ю ОСОБА_1 та відкидає варіанти проживання разом з батьком; зменшення контактів з матір`ю та зміна місця проживання, з урахуванням вікових особливостей, емоційного стану, індивідуально-психологічних властивостей та особливостей відношення дитини ОСОБА_3 до обох батьків, особливостей виховної поведінки обох батьків, наявності конфліктної поведінки батька по відношенню до матері, буде здійснювати суттєвий негативний вплив на психічний стан, емоційний та особистісний розвиток дитини; переїзд до іншої країни, зміна умов проживання, виховання, обмеження контактів з матір`ю дитини ОСОБА_3 з урахуванням особливостей досліджуваної ситуації (відношення дитини до обох батьків та виховної поведінки обох батьків, наявності конфліктної поведінки батька по відношенню до матері, характеру національної ідентичності дитини) спричинить істотне порушення умов проживання та навчання дитини, істотне нехтування особистісними та соціальними інтересами дитини та буде здійснювати суттєвий негативний вплив на психічний стан, емоційний та особистісний розвиток дитини, створить суттєвий ризик виникнення психічних розладів у дитини; переміщення малолітньої дитини ОСОБА_3 до іншої країни без спільного проживання з матір`ю ОСОБА_1 обумовить високий ступень психотравмування дитини ОСОБА_3 , спричинить дитині суттєві психічні страждання (психічну шкоду) та створить суттєвий ризик виникнення у дитини психічних розладів (шкода здоров`ю).

Постановою Одеського апеляційного суду від 11.12.2025 ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 вересня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду рішення Апеляційного суду м. Рима (палата з розгляду цивільних справ неповнолітніх - цивільна палата) Італійської республіки від 18 лютого 2020 року, справа № 51748/18 відмовлено.

В судовому засіданні неповнолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 пояснив, що з батьком спілкується постійно за телефоном, однак бажає проживати разом з матір`ю, з нею у нього дуже добрі стосунки, категорично не бажає повертатися до Італії, бажає проживати разом з матір`ю в Україні, бо в нього тут все життя: навчання, друзі, дзюдо, малювання, додаткова англійська.

Зазначає: «Я тут живу з мамою, без неї не уявляю життя…, батька, Італію, бабусю не знаю…».

Нормативне обґрунтування

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до ст.ст. 496, 497 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

Іноземні особи мають процесуальні права та обов`язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом може бути визначено за угодою сторін.

Частинами першою та другою ст. 3 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Згідно із ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 15 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Враховуючи викладене, з огляду на те, що ОСОБА_2 , який є громадянином Республіка Італія, звернувся до суду із позовом, у якому просить, зокрема визнати незаконним утримання ОСОБА_1 на території України малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; повернути малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до місця постійного проживання до Республіки Італія, спірні правові відносини є відносинами з іноземним елементом і регулюються міжнародними договорами, положення яких є частиною національного законодавства та мають пріоритет у застосуванні у порівнянні з законами України, окрім положень Конституції України.

Правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, порядок та умови захисту дітей від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування врегульовані положеннями Гаазької конвенції 1980 року (далі - Гаазька конвенція 1980 року).

Згідно із Законом України від 11 січня 2006 року № 3303-IV «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» Україна є учасницею Гаазької конвенції 1980 року.

Метою Гаазької конвенції 1980 року є забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав, та забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах.

Цілями Гаазької конвенції 1980 року є:

a) забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав; та

b) забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах (стаття 1 Гаазької конвенції 1980 року).

Відповідно до ч.1 ст. 3 Гаазької конвенції переміщення або утримання дитини розглядаються як незаконні, якщо:

a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримання; та

b) у момент переміщення або утримання ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримання.

За змістом ч.2 ст. 3 Конвенції права піклування, про які йдеться у пункті «а», можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.

Підстави виникнення правового зв`язку між дитиною і заявником повинні визначатися відповідно до законодавства держави, в якій дитина постійно проживала.

Права піклування включають права, пов`язані з піклуванням будь-якої особи про дитину, і, зокрема, право визначати місце проживання дитини.

Права доступу включають право переміщення дитини на обмежений час у місце інше, ніж місце її постійного проживання.

Право піклування в контексті Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей охоплює не лише визначення батьками місця проживання дитини, а й вирішення питань про тимчасовий чи постійний виїзд дитини за межі держави, в якій вона проживає.

Крім того, важливим є те, щоб права піклування до переміщення дитини реально здійснювались особою, яка звернулася із заявою про повернення дитини на підставі Конвенції.

Відповідно до ст. 4 Гаазької конвенції 1980 року Конвенція застосовується до будь-якої дитини, яка постійно проживала в Договірній державі безпосередньо перед вчиненням акта порушення прав піклування або доступу. Застосування Конвенції припиняється, коли дитина досягає віку 16 років.

Відповідно до ст. 12 Конвенції, якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримання, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.

Судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після спливу річного терміну, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.

Водночас ця Конвенція не перешкоджає будь-якій особі, установі або органу, що заявляє про порушення прав піклування або доступу відповідно до положень статей 3 або 21, безпосередньо звернутися до судових або адміністративних органів будь-якої Договірної держави, на підставі положень цієї Конвенції або на іншій підставі (стаття 29 Гаазької конвенції 1980 року).

Гаазька конвенція 1980 року заохочує мирне врегулювання спору, але не вимагає, щоб учасники судового процесу щодо викрадення дітей відповідно до цієї Конвенції використовували альтернативний спосіб вирішення спорів.

Оцінка аргументів сторін, висновки суду

За змістом частини другої статті 3 Гаазької конвенції 1980 року права піклування, про які йдеться у пункті «а», можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.

Отже, виходячи зі змісту Гаазької конвенції 1980 року, для прийняття рішення про повернення дитини потрібно встановити:

по-перше, що дитина постійно мешкала в договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утриманням (пункт «а» частини першої статті 3 цієї Конвенції);

по-друге, що переміщення або утримання дитини було порушенням права на опіку або піклування згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції);

по-третє, що заявник фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримання (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції).

Місце постійного проживання дитини є визначальним при відновленні статус-кво, оскільки незаконне переміщення чи утримання дитини одним із батьків, наділеним правами спільного піклування, порушує інтереси та права дитини, а також права іншого з батьків на піклування про дитину, без згоди якого/якої відбулася зміна місця проживання дитини, що визначено у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 613/1185/19.

Питання про наявність підстав для повернення дитини відповідно до правил Гаазької конвенції 1980 року суд вирішує у разі встановлення, що звичайним місцем проживання дитини є інша держава, до якої позивач просить повернути дитину, та переміщенням дитини порушені права позивача на опіку, піклування про дитину, які позивач реалізовував до такого переміщення дитини до іншої країни.

При цьому позивач має довести звичайне місце проживання дитини в іншій державі, до якої і просить повернути дитину, а також те, що він здійснював опіку, піклування про дитину до її незаконного переміщення із звичайного місця її проживання.

Постійне проживання (звичайне місця проживання) позивач має довести доказами, що підтверджують, зокрема, навчання дитини, отримання медичної допомоги та реалізацію стосовно неї інших соціальних послуг на території цієї держави.

Тобто, при вирішенні питання про визначення постійного місця проживання враховуються, як правило, такі обставини, як: соціальне становище сім`ї, навчання у школі, чи була відповідна країна осередком життя дитини до переміщення або незаконного утримування, тощо.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 серпня 2022 року по справі № 613/1185/19 також зазначає, що поняття «місце постійного проживання» не визначене цією Конвенцією, оскільки таке місце проживання дитини має визначатися Договірними Державами в кожному конкретному випадку на підставі фактичних обставин.

Звичайне місце проживання підтверджується: відвідуванням дошкільного навчального закладу - садка, школи, різноманітних гуртків; за результатами встановлення таких обставин: за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв`язки та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо.

Звичайне місце проживання відповідає місцю, яке відображає певний ступінь інтеграції дитини в соціальне і сімейне середовище. З цією метою, зокрема, повинні братися до уваги тривалість, регулярність, умови і причини перебування на території держави-члена і переїзду сім`ї в цю державу, громадянство дитини, місце і умови відвідування школи, мовні знання, а також сімейні та соціальні відносини дитини в цій державі.

Підсумовуючи, Верховний Суд констатує, що звичайне місце проживання дитини варто розуміти як таке місце, існування якого доводить певний ступінь прив`язаності дитини до соціального та сімейного її оточення.

З цією метою необхідно враховувати, зокрема, тривалість, регулярність, умови і причини перебування дитини і сім`ї в тій чи іншій державі, місце та умови відвідування освітніх закладів, знання мови, соціальні та сімейні відносини дитини у такій державі.

Судом встановлено, що 11 лютого 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений шлюб, зареєстрований у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області, актовий запис № 22.

Від шлюбу у сторін народився син – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва, виданого міською радою м. Рим, акт № 02549, серія В25 від 27.11.2012; копією довідки про італійське громадянство Un.1165747/11 від 18.10.2016; копією довідки демографічної служби та відділу цивільного стану Un.1165747/11 від 19.10.2026.

4 роки ОСОБА_3 постійно проживав з батьками за адресою: площа Джованні да Лукка, 2, м. Рим, Республіка Італія, що підтверджується довідкою Демографічної служби та відділу цивільного стану про місце проживання від 18.10.2016 року, яка засвідчує, що ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 у м. Рим, проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Після народження сина їх сім`я приїжджала на відпочинок до України в м. Білгород – Дністровський Одеської області, де проживали батьки ОСОБА_1 .

У Республіці Італія, за місцем проживання, ОСОБА_3 зарахований до дитячого садочку, зарахований на 2016-2017 роки на навчання, відвідував відділення компанії Уллалла та розваги, перебував під медичним доглядом лікаря-педіатра у м. Рим.

Відповідно листа Д-р ОСОБА_6 від 06.03.2017 зазначено, що дитина ОСОБА_7 , яка народилася у м. Рим ІНФОРМАЦІЯ_5 була завжди під її наглядом з моменту народження. Розвиток дитини був нормальний. Він був завжди спокійною, трохи стриманою дитиною. Спостерігається запізнення мовлення. Він одержав логопедичне лікування в очікуванні подальшого з`ясування у їх установі ASL.

З 09.10.2009 року постійне місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване в належному їй будинку АДРЕСА_3 . ОСОБА_3 зареєстрований за даною адресою з моменту повернення до України у квітні 2013 року, а з 27.09.2013 року за даною адресою офіційно зареєстрований ОСОБА_2 .

27.01.2016 ОСОБА_2 , у зв`язку із виїздом до Республіки Італія знявся з реєстрації, а потім вдруге зареєстрував місце проживання за вказаною адресою 27.07.2016.

З матеріалів справи встановлено, що після 2016 року ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3 до Республіки Італія не повернулись.

14.07.2017 ухвалою суду, суддя Боярський О.О., Шевченко Тетяні Афанасіївні, ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянці України, уродженці м. Білгород – Дністровського Одеської області, особисто або через третіх осіб заборонено перетинати державний кордон України з малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Таким чином, ОСОБА_3 був адаптований в середовище, у якому проживав в Республіці Італія, і саме дана країна була осередком життя дитини та її постійним місцем проживання до її переміщення відповідачкою в Україну.

Відповідачкою не надано доказів, які б доводили існування згоди позивача (мовчазної, письмової, чи усної) на переміщення дитини з її постійного місця проживання. Навпаки, активна процесуальна поведінка позивача доводить відсутність згоди батька на переміщення дитини.

У частині другій статті 12, частинах першій, другій статті 13 та статтею 20 Гаазької конвенції 1980 року визначений вичерпний перелік обставин, за наявності яких суд має право відмовити у поверненні дитини до місця постійного її проживання.

Обов`язок доведення існування підстав для відмови у поверненні дитини зазначена Конвенція покладає на особу, яка вчинила протиправне вивезення або утримання дитини (особу, яка заперечує проти повернення дитини).

За змістом частини другої статті 12 Гаазької конвенції 1980 року судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після сплину річного терміну, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 308/1403/20 від 05 квітня 2023 року, на доведення того, що дитина прижилася у своєму новому середовищі, можуть наводитися такі факти: дитина відвідує дошкільний навчальний заклад - садок, різноманітні гуртки; за дитиною здійснюється медичний догляд; у дитини є свої друзі, захоплення; дитина має сталі сімейні зв`язки; відбулася зміна мови спілкування та інші факти, які підтверджують, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини тощо.

У поверненні дитини відповідно до положень статті 12 Гаазької конвенції 1980 року може бути відмовлено, якщо воно не допускається основними принципами запитуваної держави (тобто в якій дитина фактично перебуває) в галузі захисту прав людини й основних свобод, про що йдеться у статті 20 цієї Конвенції.

Статтею 13 Гаазької конвенції 1980 року передбачено, що судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов`язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що:

а) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримання, або дали згоду на переміщення або утримання, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримання;

b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

Зазначені факти підлягають оцінці у сукупності з дотриманням якнайкращих інтересів дитини як на теперішній час, так і в майбутньому, оцінкою думки дитини, якщо вона досягла відповідного віку й рівня зрілості, оцінки сімейної ситуації загалом, проведення збалансованого та розумного зважування інтересів учасників справи тощо.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 08 березня 2023 року по справі № 607/23708/21 звернув увагу на наступне: відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини 1989 року), держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини 1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини 1989 року передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонічний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція 1950 року).

Відповідно до статті 8 цієї Конвенції 1950 року кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.

Так, рішенням від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) у справі «М.С. проти України» ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції 1950 року, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

У § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

При цьому, при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.

Стосовно питання про співвідношення між Конвенцією про права дитини 1989 року Гаазькою Конвенцією 1980 року ЄСПЛ уже зазначав, що у сфері міжнародного викрадення дітей зобов`язання, які накладаються статтею 8 на Договірні держави, повинні тлумачитися у світлі вимог Гаазької конвенції 1980 року (справа «Ignaccolo-Zenide», § 95; «Iglesias Gil та A.U.I. проти Іспанії», № 56673/00, § 51; та «Maumousseau та Washington», § 60) і вимог Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (справи «Maire»,§ 72; «Maumousseau та Washington», і «Neulinger та Shuruk», § 132), а також відповідних норм і принципів міжнародного права, застосовних у відносинах між Договірними державами (справа «Demir та Baykara проти Туреччини», № 34503/97, § 67).

Цей підхід включає в себе комбіноване і гармонійне застосування міжнародних документів, зокрема, Конвенції про права дитини 1989 року та Гаазької Конвенції 1980 року, беручи до уваги їх мету і наслідки для захисту прав дітей та батьків.

Вирішальним питанням є те, чи було забезпечено в межах свободи розсуду, що надається державам у таких питаннях, справедливий баланс, який повинен існувати між конкуруючими інтересами, що стоять на кону: інтереси дитини, батьків та громадського порядку (справа «Maumousseau та Washington», § 62), беручи при цьому до уваги те, що найкращі інтереси дитини повинні отримати першочергову увагу і що цілі попередження та негайного повернення відповідають певній концепції «найкращих інтересів дитини». Принцип додержання найкращих інтересів дитини також закладений і в Гаазькій конвенції 1980 року. Неповернення дитини до країни проживання іноді може бути виправдане в силу об`єктивних причин, які відповідають інтересам дитини, на які вказують передбачені у цій Конвенції виключення, зокрема, у випадку серйозного ризику того, що повернення дитини завдасть їй фізичної чи психічної шкоди.

Задля досягнення означеної вище легітимної мети та найкращого задоволення інтересів дитини за існування встановленого судом на підставі належних, допустимих і достатніх доказів серйозного ризику того, що повернення дитини поставить її під загрозу заподіяння шкоди психіці, відмова у позові є виправданою.

У рішенні ЄСПЛ від 26 листопада2013 року (заява № 27853/09) у справі «Х проти Латвії», зазначено, що гармонійне тлумачення Європейської конвенції та Гаазької конвенції 1980 року може бути досягнуте за умови дотримання наступних двох умов.

По-перше, запитуваний суд повинен по-справжньому брати до уваги фактори, які можуть становити виключення до негайного повернення дитини в застосування статей 12, 13 і 20 зазначеної конвенції, особливо якщо вони згадуються однією із сторін судового провадження. Такий суд потім повинен ухвалити рішення, яке є достатньо аргументованим з цього питання, з тим щоб суд мав змогу перевірити, що ці питання були належним чином розглянуті.

По-друге, ці фактори повинні бути оцінені у світлі статті 8 Конвенції 1950 року (справа «Neulinger та Shuruk», § 133) (§ 106).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2024 року у справі № 334/5244/23 держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (частина перша статті 9 Конвенції про права дитини).

Поняття найкращих інтересів дитини слід оцінювати у світлі виключень, передбачених Конвенцією 1980 року, які стосуються плину часу (стаття 12), умов застосування Конвенції 1980 року (частина перша статті 13), а також дотримання фундаментальних принципів запитуваної держави стосовно захисту прав людини й основоположних свобод (стаття 20). Це завдання постає насамперед перед національними органами запитуваної держави, які, зокрема, мають перевагу прямого контакту із зацікавленими сторонами. Виконуючи своє завдання відповідно до статті 8 Конвенції 1950 року, національні суди користуються свободою розсуду, яка залишається предметом європейського контролю, в рамках якого Європейський суд з прав людини розглядає відповідно до Конвенції 1950 року рішення, які ті органи ухвалили, користуючись цією свободою.

Стаття 8 Конвенції 1950 року покладає на державні органи конкретний процесуальний обов`язок щодо цього: розглядаючи запит про повернення дитини, суди повинні розглянути не лише вірогідні твердження про «серйозний ризик» для дитини у разі її повернення, але й ухвалити рішення із наведенням конкретних підстав у світлі обставин справи. Як відмова у прийнятті до уваги заперечень щодо повернення, які можуть підпадати під дію статей 12, 13 і 20 Конвенції 1980 року, так і недостатнє наведення підстав в рішенні про відхилення таких заперечень суперечитимуть вимогам статті 8 Конвенції 1950 року, а також намірам і меті останньої. Необхідне належне вивчення таких тверджень, яке має підтримуватися наведенням національними судами підстав, що не є автоматичними чи стереотипними, а досить деталізованими у світлі виключень, викладених у Конвенції 1980 року, яку треба тлумачити вузько (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 26 листопада 2013 року у справі «Х проти Латвії», заява № 27853/09 (пункти 101, 107); від 28 січня 2021 року у справі «Сатановська та Роджерс проти України», заява № 12354/19 (пункт 31))».

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті89 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються (пункт 1 частини першої статті264 ЦПК України).

Суд вважає, що обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не здійснював права піклування на момент переміщення або утримування, або дав згоду на переміщення або утримування, або згодом дав мовчазну згоду на переміщення або утримування, не встановлені.

Більше того, у рішенні Європейського суд з прав людини «Карлсон проти Швейцарії» зазначено, що при вирішенні справ про повернення дитини до держави її постійного проживання за процедурою, визначеною Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, неправильним є покладення на особу, яка вимагає повернення дитини, обов`язку доведення тієї обставини, що вона не надавала дозволу або мовчазної згоди на переміщення і утримання дитини на території іншої держави.

Судом встановлено, що дитина набула громадянства як Республіки Італія, так і України.

Європейська Конвенція про громадянство ратифікована Україною 20 вересня 2006 року, а набула чинності з 01 квітня 2007 року.

Даною Конвенцією передбачені випадки множинного громадянства.

За змістом ч.1 ст.14 Конвенції держава-учасниця дозволяє, зокрема дітям, які автоматично набули різних громадянств при народженні, зберігати ці громадянства.

Таким чином, набуття дитиною громадянства України в даному випадку не є перешкодою для повернення дитини до її постійного місця проживання, що дає підстави суду стверджувати про необґрунтованість посилання відповідачки на обставини наявності у Арканджелі Джуліо громадянства України як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог.

Водночас, суд враховує, що відповідно до матеріалів справи психоемоційний стан малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , характеризується наявністю негативних (тривожних) емоційних переживань пов`язаних з конфліктною поведінкою батька по відношенню до матері, наявністю судового процесу; соціальне – підтримуюче оточення для дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , утворює його матір ОСОБА_1 .

Мати ОСОБА_1 здійснює дії, спрямовані на створення гармонійних умов для розвитку дитини та формування у дитини відчуття психологічного благополуччя, що обумовлює позитивний вплив на психологічний стан та розвиток дитини.

Конфліктна поведінка батька ОСОБА_2 негативно впливає на психологічний стан та розвиток дитини; дитина ОСОБА_3 виявляє надійний тип прив`язаності, виражене позитивне значиме ставлення, прихильність та міцний емоційний зв`язок до матері ОСОБА_1 .

До батька ОСОБА_2 дитина виявляє виражене негативістичне ставлення, тривожно – уникаючий тип прив`язаності; виховна поведінка матері ОСОБА_1 характеризується систематичністю піклування про дитину, позитивністю, послідовністю та стабільністю батьківського відношення, адекватністю, гнучкістю та прогностичністю батьківської виховної позиції, які позитивно впливають на розвиток, психоемоційний стан та відчуття психологічного благополуччя дитини ОСОБА_3 .

Виховна поведінка батька ОСОБА_3 характеризується конфліктністю, відсутністю піклування про дитину, категоричним та егоцентричним батьківським відношенням, авторитарною виховною позицією, які негативно впливають на психоемоційний стан відчуття психологічного благополуччя у дитини, сприяють формуванню у дитини тривожно – уникаючого типу прив`язаності та негативізму до батька; дитина ОСОБА_3 виявляє стійке бажання до спільного проживання з матір`ю ОСОБА_1 та відкидає варіанти проживання разом з батьком; зменшення контактів з матір`ю та зміна місця проживання, з урахуванням вікових особливостей, емоційного стану, індивідуально-психологічних властивостей та особливостей відношення дитини ОСОБА_3 до обох батьків, особливостей виховної поведінки обох батьків, наявності конфліктної поведінки батька по відношенню до матері, буде здійснювати суттєвий негативний вплив на психічний стан, емоційний та особистісний розвиток дитини; переїзд до іншої країни, зміна умов проживання, виховання, обмеження контактів з матір`ю дитини ОСОБА_3 з урахуванням особливостей досліджуваної ситуації (відношення дитини до обох батьків та виховної поведінки обох батьків, наявності конфліктної поведінки батька по відношенню до матері, характеру національної ідентичності дитини) спричинить істотне порушення умов проживання та навчання дитини, істотне нехтування особистісними та соціальними інтересами дитини та буде здійснювати суттєвий негативний вплив на психічний стан, емоційний та особистісний розвиток дитини, створить суттєвий ризик виникнення психічних розладів у дитини; переміщення малолітньої дитини ОСОБА_3 до іншої країни без спільного проживання з матір`ю ОСОБА_1 обумовить високий ступень психотравмування дитини ОСОБА_3 , спричинить дитині суттєві психічні страждання (психічну шкоду) та створить суттєвий ризик виникнення у дитини психічних розладів (шкода здоров`ю).

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе констатувати наявність винятку, передбаченого ст. 13 Гаазької конвенції, а саме: існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

Крім того, суд враховує, що відповідно до ст. 13 Конвенції 1980 року судовий або адміністративний орган може також відмовити в розпорядженні про повернення дитини, якщо виявить, що дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку.

У судовому засіданні неповнолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 пояснив, що з батьком спілкується постійно за телефоном, однак бажає проживати разом з матір`ю, з нею у нього дуже добрі стосунки, категорично не бажає повертатися до Італії, бажає проживати разом з матір`ю в Україні.

Також, суд бере до уваги, що з моменту утримання ОСОБА_3 на території України до сьогодні, дитина адаптувалась до життя на території України, має стабільні умови життя на території держави: з 17.04.2019 рік по теперішній час місце проживання ОСОБА_1 разом з дитиною було зареєстроване по АДРЕСА_2 ; взятий на облік у дитячій поліклініці 24.09.2013 після прибуття з Італії; відвідує тренування по дзюдо з липня 2016 року; для проживання, виховання та розвитку дитини ОСОБА_3 , створені необхідні умови, між членами сім`ї нормальні взаємовідносини; дитина має друзів, відвідує шкільний заклад.

За місцем фактичного проживання в Україні для дитини створені належні матеріально-побутові умови, дитина забезпечена усім необхідним для її розвитку і навчання.

Тобто, з урахуванням вищеописаних обставин, а також з урахуванням думки дитини, яка досягла такого віку та рівня зрілості, при якому необхідно брати її думку до уваги, залишення ОСОБА_3 на території України відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Щодо тверджень позивача про введення на території України воєнного стану як підставу для задоволення позову, важливо підкреслити наступне.

Дійсно, Указом Президента України № 64 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні був введений воєнний стан.

Воєнний стан регулярно продовжується у зв`язку з тим, що агресія проти нашої країни триває.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Наразі, м. Білгород-Дністровський не внесено до вказаного переліку.

Більше того, сам лише факт запровадження на території України воєнного стану не є достатньою підставою для задоволення позову про повернення дитини з України до держави її попереднього звичайного місця проживання в порядку Конвенції 1980 року, оскільки підстави для відмови у поверненні дитини підлягають оцінці у сукупності з дотриманням якнайкращих інтересів дитини як на сьогодні, так і в майбутньому, оцінкою думки дитини, якщо вона досягла такого віку й рівня зрілості, оцінкою сімейної ситуації загалом, проведенням збалансованого та розумного зважування інтересів учасників справи.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, беззаперечно враховуючи батьківські права стосовно дитини, однак при цьому виходячи з того, що відповідні права батька не можуть превалювати над найкращими інтересами самої дитини, позаяк дитина ОСОБА_3 виявляє стійке бажання до спільного проживання з матір`ю ОСОБА_1 та відкидає варіанти проживання разом з батьком, враховуючи, що матеріали справи містять докази на підтвердження того, що повернення до Республіки Італія може призвести до негативних наслідків для ОСОБА_3 , завдати реального серйозного ризику створення нетерпимої обстановки для дитини, висновки психологічного обстеження є належними та достовірними, позивач не навів жодних обґрунтованих причин, чому суд не має брати їх до уваги, суд приходить переконання, що у задоволенні позову необхідно відмовити.

Керуючись Гаазькою конвенцію 1980 року, ст. ст. 12, 13, 82, 83, 263, 264, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, –

УХВАЛ И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Головне територіальне управління юстиції в Одеській області, виконком Білгород – Дністровської міської ради про повернення малолітньої дитини до Республіки Італія - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення, (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Рішення може бути оскаржено до Одеської апеляційного суду Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянин р. Італія, який проживає за адресою: АДРЕСА_4 ,

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки та піклування виконавчого комітету Білгород - Дністровської міської ради, юридична адреса:

м. Білгород – Дністровський, вул. Михайлівська, 56.

Повний текст рішення складений 17 квітня 2026 року.

Суддя: