Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №317/5688/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 16.04.2026 Справа № 317/5688/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 317/5688/25 Головуючий у 1-й інстанції: Громова І.Б.

Провадження № 22-ц/807/714/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Гончар М.С.,

Онищенка Е.А.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Погосян Маргарити Арсенівні, на заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 13 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 , в особі представника - адвокат Погосян М.А., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

В обґрунтування позову зазначав, що 14.09.2018 року між сторонами по справі укладено шлюб, який зареєстрований у Хортицькому відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 306.

Сторони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Однією сім`єю позивач та відповідачка не проживають з жовтня 2024 року, спільне господарство не ведуть, фактичні шлюбні відносини припинені у жовтні 2024 року.

Сімейне життя між сторонами не склалось через різні характери, життєві прагнення та погляди на подружнє життя. Почуття поваги та кохання подружжям один до одного втрачено, подружні стосунки сторонами не підтримуються. Шлюб носить формальний характер, подальше сумісне життя з відповідачем та збереження сім`ї неможливі.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 14.09.2018 року у Хортицькому відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 306.

Заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 13 січня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Погосян М.А., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалите нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що підтвердження факту народження другої дитини ніяким чином не впливає на предмет позову. Позивач проживає з іншою жінкою та перебування в шлюбі суперечить його інтересам укласти шлюб з іншою жінкою, з якою він наразі проживає, про що було зазначено у позовній заяві.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступнихпідстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що неможливо на підставі поданих представником позивача доказів встановити та з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховуючи можливості вжиття заходів щодо примирення подружжя, та інші обставини життя подружжя, що могли б стати підставою для розірвання шлюбу, у зв`язку з чим позовні вимоги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.

Проте, з такими висновками суду погодитися не можна з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , громадянин Грузії, та ОСОБА_2 , громадянка Грузії, зареєстрували шлюб 14 вересня 2018 року, місце державної реєстрації - Хортицький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 306, прізвище після державної реєстрації шлюбу: чоловіка – ОСОБА_5 , дружини – ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_1 , дата видачі 13 листопада 2025 року (повторно).

У позові ОСОБА_1 зазначав, що сторони мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження виданим повторно Хортицький відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), дата видачі 14 листопада 2025 року, актовий запис 809 від 24 листопада 2018 року, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про народження якої знаходиться у відповідачки.

З відповіді начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькій області Управління державної реєстрації Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Мехтієвої Тетяни № 40/06.10-01-33 від 02.03.2026 року на адвокатський запит вбачається, що за відомостями Реєстру виявлено актовий запис про народження № 809, складений 24.11.2018 Хортицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), де батьком зазначено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

За змістом копії посвідки на постійне проживання, яка видана 15 червня 2018 року, місце проживання ОСОБА_1 , громадянина Грузії, зареєстровано 27.09.2007р. за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповіддю виконавчого комітету Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області від 19.11.2025р. на запит суду.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповіддю виконавчого комітету Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області від 19.11.2025р. на запит суду.

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частин першої, другої статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Згідно зі статтею 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом може бути визначено за угодою сторін.

У міжнародному праві категорія "підсудність" застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.

Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог статей 3, 497 ЦПК України повинні керуватися нормами Закону України "Про міжнародне приватне право" та нормами відповідних міжнародних договорів.

Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює порядок урегулювання приватно-правових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (статті 1, 75-77 Закону).

У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Відповідно до статті 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

Таким чином, суди, вирішуючи питання про належність справи до їх компетенції, зобов`язані з`ясувати, в судах якої країни відповідно до міжнародних зобов`язань України підлягає розгляду справа з міжнародним елементом.

Положеннями статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону;

2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;

3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;

5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні;

6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;

7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;

8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;

9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;

10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;

11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України;

12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду із позовом до відповідачки із вимогою про розірвання шлюбу, який укладено на території України. Сторони у справі є громадянами Республіки Грузія.

Оскільки сторони є громадянами іншої держави, процесуальні питання пов`язані з вирішення даного спору регулюються Законом України «Про міжнародне приватне право».

Відповідно до вимог частини 1 статті 16 Закону України «Про міжнародне приватне право», особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.

Положеннями статі 60 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено, що правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином (частина 1 статі 60 Закону).

Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання (частина 2 статі 60 Закону).

Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним (частина 3 статі 60 Закону).

Відповідно до статі 63 Закону України "Про міжнародне приватне право" припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.

Оскільки справи про розірвання іноземних шлюбів є різновидом справ з «іноземним» елементом (стаття 1 Закону України «Про міжнародне приватне право»), то вони регулюються насамперед міжнародними договорами України. Основним видом таких міжнародних договорів є двосторонні договори України про правову допомогу і правові відносини у цивільних і сімейних справах.

Між Україною і Республікою Грузія 09.01.1995 року був підписаний Договір про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах, який ратифікований Законом N 451/95-ВР від 22.11.95, яким врегульований порядок надання правової допомоги у цивільних та кримінальних справах, зокрема, розірвання шлюбу.

Відповідно до положення частини 1 статті 27 вказаного Договору, у справах про розірвання шлюбу застосовується законодавство та компетентні установи Договірної Сторони, громадянами якої подружжя було на момент подання заяви. Якщо подружжя має місце проживання на території другої Договірної Сторони, компетентні також установи цієї Договірної Сторони.

Отже, встановивши, що сторони є громадянами Республіки Грузія, шлюб між ними укладений на території України, крім того, останнім спільним місцем проживання подружжя є Україна, позивач продовжує мешкати в Україні, позов підлягає розгляду судами України, до спірних правовідносин може застосовуватись законодавство України.

Відповідно до частини 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

За змістом ст. 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя.

Статтею 24 СК України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до частини першої статті 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Положеннями частин третьої, четвертої статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до частини другої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Частиною 3 статті 105 СК України визначено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.

Згідно з положеннями ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним з подружжя.

Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (ст. 111 Кодексу).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2018 року у справі № 761/33261/16-ц (провадження № 61-33349св18) зроблено висновок по застосуванню статті 111 СК України та вказано, що примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.

За приписами ст. 112 Сімейного кодексу України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру та бажання зберегти шлюб з відповідачем.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 10, 11 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проаналізувавши наявні у справі докази та обставини справи, апеляційний суд дійшов висновку, що подальше спільне життя сторін як подружжя та збереження їхнього шлюбу буде суперечити інтересам позивача. Колегія суддів виходить із того, що добровільність шлюбу одна з основних його засад. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу. Збереження шлюбу за відсутності згоди одного з подружжя вже являється таким, що буде суперечити його інтересам виходячи з положень ст. 24 СК України.

У даному випадку позивач категорично наполягає на розірванні шлюбу, що передусім свідчить про його сформоване бажання розлучитися і не мати сімейних (шлюбних) стосунків із відповідачем. Примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, порушуватиме його правомірні права та інтереси і суперечитиме вимогам закону.

Оскільки позивач не бажає перебувати у шлюбі з відповідачкою та наполягає на його розірванні, відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що являється неприпустимим.

Отже, вивчивши наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується із доводами позовної заяви про неможливість збереження шлюбу, який вже носить формальний характер, оскільки сторони подружні відносини припинили та спільного господарства не ведуть, що суперечить правам та інтересам позивача, і вказані обставини є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

При зазначених обставинах колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, у зв`язку із чим заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 13 січня 2026 року підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, оскільки такий існує формально, докази про можливість збереження сім`ї сторін відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Погосян Маргарити Арсенівні, задовольнити.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 13 січня 2026 року у цій справі скасувати та ухвалити постанову наступного змісту.

Позов ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 14 вересня 2018 року Хортицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 306.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 16 квітня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: М.С. Гончар

Е.А. Онищенко