Вирок від 16 квітня 2026 р. у справі №953/4240/26 — Київський районний суд м. Харкова

Справа№ 953/4240/26

н/п 1-кп/953/711/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2026 р. м. Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

при секретарі - ОСОБА_2 ,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

захисника - адвоката ОСОБА_5

обвинуваченого - ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова кримінальне провадження № 62025170020008734 від 01.07.2025 за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Рясне, Золочівський район, Харківська область, громадянина України, який має середню-спеціальну освіту, військовослужбовця військової служби за мобілізацією, який на час вчинення кримінального правопорушення перебував на посаді стрільця (помічника кулеметника) 2 відділення 3 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 3 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ, у військовому званні «солдат», зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий.

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 НГУ від 31.01.2025 №34 солдата ОСОБА_6 зараховано до списків особового складу, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду старшого водія 3 зенітного ракетного відділення 2 зенітного ракетного взводу 1 зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 НГУ.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 НГУ від 08.04.2025 №104 солдата ОСОБА_6 призначено на посаду стрільця (помічник кулеметника) 2 відділення 3 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 3 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною Радою України, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Указом Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до ст. 1, 2 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, Збройні сили України - військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності є обов`язком громадян України.

Відповідно до вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України солдат ОСОБА_6 під час проходження військової служби повинен свято та непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки та бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших, про все, що сталося з ним і стосується виконання службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження зобов`язаний доповідати безпосередньому начальникові.

Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Однак, солдат ОСОБА_6 під час проходження військової служби, перебуваючи на посаді стрільця (помічник кулеметника) 2 відділення 3 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 3 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ, вирішив стати на злочинний шлях, та діючи умисно, в умовах воєнного стану, без дозволу командування та поважних причин тимчасово, незаконно ухилився від проходження військової служби та провів час на власний розсуд.

Так, реалізуючи свій злочинний умисел, солдат ОСОБА_6 в порушення вищевказаних нормативно-правових актів, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, та за відсутності законних підстав, в умовах воєнного стану, без поважних причин та відповідного дозволу командирів, 10.04.2025 не з`явився вчасно з лікувального закладу до місця дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 НГУ за адресою: АДРЕСА_2 та з 10.04.2025 перебував за межами частини, знаходячись постійно за місцем свого мешкання, де проводить час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби.

Доводячи свій злочинний умисел до кінця солдат ОСОБА_6 в період з 10.04.2025 року по 11.03.2026 рік, незаконно перебував поза межами території тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 НГУ та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби до моменту затримання правоохоронними органами.

Дії обвинуваченого ОСОБА_6 суд кваліфікує за ч. 5 ст. 407 КК України як нез`явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 свою вину у пред`явленому йому обвинуваченні визнав повністю, щиро розкаявся у скоєному, погодився з кваліфікацією вчиненого діяння та підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті.

Показання ОСОБА_6 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Беручи до уваги послідовність показань обвинуваченого про обставини вчинення кримінального правопорушення, суд вважає ці показання достовірними.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_6 винним себе у пред`явленому обвинуваченні визнав повністю, його показання відповідають суті обвинувачення, суд за згодою обвинуваченого та інших учасників кримінального провадження, які вважають підтвердженими наявними в матеріалах кримінального провадження доказами фактичні обставини скоєного: дату, час, місце, спосіб, форму вини і спрямованість умислу, мотив кримінального правопорушення, його наслідки, обставини, які впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, визнає їх доказаними у судовому засіданні і вважає за можливе не досліджувати у повному обсязі докази стосовно цих фактичних обставин кримінального провадження відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинувачуваного та вивченням даних, які характеризують особу обвинуваченого, визнавши недоцільним дослідження інших доказів по справі.

Перед встановленням такого порядку дослідження доказів суд з`ясував, що сторони кримінального провадження правильно розуміють зміст цих обставин, а процесуальні наслідки встановлення такого порядку дослідження доказів у частині обмеження права апеляційного оскарження вказаних обставин їм роз`яснені та зрозумілі. У суду не виникло сумнівів у добровільності позицій сторін.

Сукупність наведених і оцінених судом доказів переконує суд у тому, що ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення - злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України - нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинене військовослужбовцем в умовах воєнного стану.

Вивченням даних про особу ОСОБА_6 встановлено, що він раніше не судимий, неодружений, офіційно працевлаштований, має задовільну характеристику за місцем проходження служби.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, яке полягає у тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого ним кримінального правопорушення, у скоєному щиросердечно розкаявся, критично оцінює свою протиправну поведінку, осуджує її та бажає залагодити провину.

Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд виходить із положень ст.ст. 50, 65 КК України, а саме: принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке віднесено до тяжкого злочину, його конкретні обставини та наслідки. Суд також враховує данні про особу винного, наявність обставини, яка пом`якшує покарання, відсутність обставин, які обтяжують покарання.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, у виді позбавлення волі, в межах санкцій ч. 5 ст. 407 КК України, оскільки його виправлення неможливе без ізоляції від суспільства та без реального відбуття покарання в місцях позбавлення волі.

Дійшовши висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання у вигляді позбавлення волі, на думку суду, саме таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, що відповідає меті покарання.

При цьому, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного, суд дійшов висновку про неможливість виправлення ОСОБА_6 без ізоляції його від суспільства, та неможливість його виправлення без відбування покарання, тому суд вважає неможливим застосувати до ОСОБА_6 ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням, і про неможливість призначення покарання з іспитовим строком.

За змістом ст.75 КК України прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд вправі лише тоді, коли з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи, у тому числі наслідків, що настали, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування призначеного йому покарання.

На території України введений воєнний стан, який триває, а тому дана категорія кримінальних правопорушень викликає значний суспільний резонанс, у зв`язку з чим призначення судом покарання із застосуванням ст.75 КК України не сприятиме його меті - виправленню та запобіганню вчинення нових кримінальних правопорушень, як самими обвинуваченим, так і іншими особами.

Суд враховує суспільну небезпечність вчиненого злочину, оскільки, як зазначено у висновках, що містяться у постанові Верховного Суду Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 21.03.2024 (справа № 595/461/23 провадження № 51-7014км23), відмова від захисту Батьківщини може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, та в умовах воєнного стану є неприпустимою. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. В умовах збройної агресії з боку іншої держави захист Вітчизни набуває особливого значення. Тому наслідки ухилення від військової служби в цих умовах через покарання повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, як того вимагають положення ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 50 КК України.

Встановлені у цьому кримінальному провадженні обставини не дають підстав для застосування ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, адже у такому разі буде досягнута мета злочину, якої прагне досягнути військовослужбовець, який не з`являється вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби.

З цих же підстав, дійшовши висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, суд не вбачає підстав щодо призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, із застосуванням положень ст. 69 КК України, оскільки, на думку суду, таке покарання не буде достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

При вирішенні питання щодо призначення покарання ОСОБА_6 суд вважає за необхідне призначити йому покарання в межах санкції ч. 5 ст. 407 КК України, та, враховуючи дані про особу, який, як зазначено вище, раніше не судимий, до кримінальної відповідальності притягується вперше, призначити покарання відповідно до найнижчої межі санкції ч. 5 ст. 407 КК України, що відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, його особі та конкретним обставинам кримінального провадження, та є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. Вважати таке покарання надмірно суворим підстав не вбачається.

Також, суд зазначає, що питання можливості продовження проходження військової служби в іншій військовій частині може бути вирішено з дотриманням вимог КПК України в період відбування призначеного судом покарання.

При вирішенні питання запобіжного заходу враховано існування та продовження ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, які були визначені раніше та з метою їх запобігання, і забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, задля забезпечення виконання вироку суду у вигляді позбавлення волі, оцінюючи сукупність обставин: тяжкість покарання, що визначено судом, враховуючі дані по особистості, суд приходить до висновку про продовження відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, до набрання цим вироком законної сили.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 слід рахувати з 17.04.2026, тобто з дня ухвалення цього вироку суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_6 у строк відбування покарання, строк його попереднього ув`язнення з 11.03.2026 по 16.04.2026 включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 349, ст. ст. 369, 370, 373, 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 рахувати з дня ухвалення вироку - 17.04.2026.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбуття покарання ОСОБА_6 зарахувати строк його попереднього ув`язнення з 11.03.2026 по 16.04.2026 включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Продовжити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою - до набрання вироком законної сили.

Скасувати арешт майна, накладений ухвалою Салтівського районного суду м. Харкова від 19.08.2025 по справі № 643/13853/25 провадження № 1-кс/643/4614/25).

Речові докази: паспорт громадянина України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серія НОМЕР_2 ; військовий квиток на ім`я ОСОБА_6 , серія НОМЕР_3 ; стартовий пакет ПрАТ «Київстар» з номером НОМЕР_4 , повернути власнику ОСОБА_6 .

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Київський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Копія вироку підлягає негайному врученню прокурору та обвинуваченому. Інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді, подавши відповідну заяву.

Суддя ОСОБА_1