Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №304/1913/24 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 304/1913/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

24 березня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого – судді Джуги С.Д.,

суддів – Кожух О.А., Собослоя Г.Г.

з участю секретаря судових засідань: Мочан М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Закарпатської обласної (військової) державної адміністрації, на ухвалу Перечинського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2025 року у складі судді Ганька І.І., у справі за позовом Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Закарпатської обласної (військової) державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Перечинської міської ради Закарпатської області, де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів – Товариство з додатковою відповідальністю «Перечинський лісохімічний комбінат», про витребування земельної ділянки,-

встановив :

У липні 2024 року Ужгородська окружна прокуратура Закарпатської області діючи в інтересах держави в особі Закарпатської обласної військової адміністрації звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Перечинської міської ради Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – ДСГП «Ліси України», та на стороні відповідачів – ТДВ «Перечинський ЛХК», у якому просить витребувати у власність держави в особі Закарпатської обласної військової адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 2123255100:01:007:0003, площею 3,0217 га, що розташована в урочищі «Бабаєво» за межами населеного пункту на території Перечинської міської ради.

Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2025 року позов керівника Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Закарпатської обласної (військової) державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Перечинської міської ради Закарпатської області, де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів – Товариство з додатковою відповідальністю «Перечинський лісохімічний комбінат», про витребування земельної ділянки залишено без розгляду.

Роз`яснено позивачу право на повторне звернення до суду після усунення умов, що були підставою для залишення позовної заяви без розгляду.

В апеляційній скарзі Ужгородська окружна прокуратура Закарпатської області, в інтересах держави в особі Закарпатської обласної військової адміністрації просить ухвалу скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що у даному випадку були відсутні підстави щодо застосування норм Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» № 4292-ІХ від 12.03.2025 року, оскільки позовну заяву було подано до набрання чинності зазначеного закону, тобто до 09.04.2025 року. Зазначає, що абзац другий ч.4 ст.177 ЦПК України не має зворотної дії в часі, відтак норми ЦПК України підлягають застосуванню в редакції, чинній на час вчинення окремої процесуальної дії на момент звернення прокурора з позовом до суду. Крім того, вказує на те, що прокурор не має можливості замовити оцінку спірного майна, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність України» замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить, або в яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб, однак прокурор не є власником спірного об`єкта.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Костюкович Дмитро Карлович, просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін, посилаючись на дотримання судом першої інстанції норм процесуального права та відсутність підстав для її скасування в межах апеляційної скарги. Посилається на те, що Закон України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" N 4292-IX від 12 березня 2025 року об`єктивно має зворотну дію в часі і підлягає обов`язковому застосуванню у даній справі, зокрема як у частині застосування абзацу 2 ч. 4 ст. 177 ЦПК України, так і положень ч. 5 ст. 390 ЦК України. З урахуванням цього, у справі № 304/1913/24, де позовна заява подана прокурором до набрання чинності Законом №4292-ІХ, а рішення суду першої інстанції ще не було ухвалено, положення вказаного Закону підлягають обов`язковому застосуванню.

У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з додатковою відповідальністю «Перечинський лісохімічний комбінат» просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін, посилаючись на правомірне застосування судом норми ч. 4 ст. 177 ЦПК України, ч.11 ст.187 ЦПК України, при вирішенні даного спору.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Солодухін Геннадій Йосипович, просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора – без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Черкасова Олена Володимирівна просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін, посилаючись на правомірне застосування судом норми ч. 4 ст. 177 ЦПК України, ч.11 ст.187 ЦПК України, при вирішенні даного спору.

В судовому засіданні прокурор: Роман М.С. підтримав апеляційну скаргу, просить її задовольнити, ухвалу скасувати.

В судовому засіданні в режимі відеоконференції представники відповідачів: ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , ОСОБА_3 - Костюкович Д.К., просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін. Також зазначили про те, що даний позов пред`явлено до добросовісних набувачів, а тому посилання прокурора на висновки Верховного Суду, вважають не релевантними.

Представник третьої особи: Мушак В.В. в судовому засіданні просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися. Про дату, час, місце розгляду справи належним чином повідомлені. Справа на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України розглянута у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, представників відповідачів, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у визначений судом строк не усунув недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі суду від 14 липня 2025 року, тому провадження відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 ЦПК України, відтак суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду на підставі п. 8 ч.1 ст. 257 ЦПК України.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Матеріалами справи встановлено, що у липні 2024 року Ужгородська окружна прокуратура Закарпатської області діючи в інтересах держави в особі Закарпатської обласної військової адміністрації звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Перечинської міської ради Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – ДСГП «Ліси України», та на стороні відповідачів – ТДВ «Перечинський ЛХК», у якому просить витребувати у власність держави в особі Закарпатської обласної військової адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 2123255100:01:007:0003, площею 3,0217 га, що розташована в урочищі «Бабаєво» за межами населеного пункту на території Перечинської міської ради.

Ухвалою судді Перечинського районного суду від 05 серпня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі .

Ухвалою суду Перечинського районного суду від 14 липня 2025 року позовну заяву Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Закарпатської обласної (військової) державної адміністрації - залишено без руху і надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня отримання позивачем ухвали та роз`яснено, що в разі невиконання вимог ухвали позовна заява буде залишена без розгляду у відповідності до ч. 13 ст. 187 ЦПК України.

29 липня 2025 року через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про усунення недоліків, в якій він просив продовжити розгляд справи та призначити справу до розгляду по суті. Звертав увагу на те, що позовну заяву подано до суду 30 липня 2024 року і станом на момент реалізації прокурором повноважень з представництва інтересів держави в суді шляхом звернення з позовом до суду діяла редакція статті 177 ЦПК України, яка визначала перелік документів, що додаються до позовної заяви. Що стосується Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», що набрав чинності 09 квітня 2025 року, то такий відповідно до ст. 58 Конституції України не має зворотної дії в часі. Зазначає, що у законодавстві України, в тому числі у вказаному законі, відсутні норми, які вказують на те, що абзац другий частини четвертої статті 177 ЦПК України має зворотну дію в часі. Посилання суду на пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону при застосуванні абзацу другого частини четвертої статті 177 ЦПК України є безпідставним, оскільки цим пунктом передбачено зворотну дію закону в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом. Умови та порядок компенсації викладено законодавцем у частині п`ятій статті 390 ЦК України. Порядок обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна в добросовісного набувача викладено у статті 388 ЦК України. Натомість абзац другий частини четвертої статті 177 ЦПК України не містить умов та порядку компенсації вартості нерухомого майна, а також порядку обчислення та перебігу граничного строку, оскільки є нормою процесуального права, а не нормою матеріального права. Крім цього, абзац другий частини четвертої статті 177 ЦПК України погіршує становище позивача внаслідок встановлення додаткових вимог до позовної заяви, а не пом`якшує. Також зазначає, що позовні вимоги стосуються витребування земельної ділянки лісового фонду та приймаючи до уваги недобросовісність відповідачів, положення ст. 388 ЦК України та, відповідно, положення ст. 177 ЦПК України взагалі не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Так, згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.

За змістом ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вимоги до форми і змісту позовної заяви, а також до документів, що додаються до позовної заяви, визначені статтями 175, 177 ЦПК України.

Відповідно до ч. 11 ст. 187 ЦПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі. Це означає, що такі зміни в законодавстві застосовуються лише до правовідносин, що виникли після набрання чинності новим законом.

Отже, з аналізу вищенаведених положень слідує, що позовна заява повинна відповідати вимогам процесуального закону, встановленим саме станом на день подання позовної заяви.

Так, підставою для залишення позовної заяви без руху стало набрання 09.04.2025 чинності Закону України № 4292-IX.

09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» №4292-ІХ від 12 березня 2025 року, згідно з яким:

статтю 390 ЦК України доповнено частиною 5 наступного змісту: «Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.

Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.

Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».

У статті 391 ЦК України назву викладено в такій редакції:

«Стаття 391. Захист права власності власника майна»;

доповнено частиною другою такого змісту:

«2. Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу».

У пункті 2 прикінцевих та перехідних положеннях Закону №4292-ІХ від 12 березня 2025 зазначено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо:

нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом;

нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

У підпункті 2 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №4292-ІХ визначено внести зміни до таких законодавчих актів України:

у Цивільному процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., N 48, ст. 436):

частину четверту статті 177 доповнити абзацом другим такого змісту:

«У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви»;

у статті 185:

частину другу доповнити абзацом третім такого змісту:

«Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок позивача внести відповідну грошову суму»;

перше речення частини третьої викласти в такій редакції:

«3. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, внесе у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошову суму у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду»;

статтю 265 доповнити частиною чотирнадцятою такого змісту:

«14. У разі відмови у задоволенні позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду суд вирішує питання про повернення позивачу внесених ним на депозитний рахунок суду грошових коштів як компенсації вартості майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, а у разі задоволення позову - про перерахування грошових коштів на користь добросовісного набувача»;

Отже, зі змісту пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №4292-ІХ слідує, що положення Закону №4292-ІХ мають зворотну дію в часі зокрема в частині умов та порядку компенсації саме органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом №4292-ІХ.

Таким чином, норми матеріального права Закону №4292-ІХ щодо умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна – мають застосовуватися до тих справ, у яких позовні заяви подано до набрання чинності Закону №4292-ІХ, але рішення судом першої інстанції про витребування майна у добросовісного набувача ще не ухвалено.

Водночас зі змісту положень Закону №4292-ІХ слідує, що ним не встановлено зворотну дію в часі змінених норм у Цивільному процесуальному кодексі України.

Позовну заяву прокуратурою подано до суду у липні 2024 року (до набрання чинності Закону № 4292-ІХ). Станом на момент реалізації прокурором повноважень з представництва інтересів держави в суді, шляхом звернення з позовом до суду, діяла редакція ст. 177 ЦПК України, яка визначала перелік документів, що додаються до позовної заяви.

На момент подачі позову позивачем виконано усі умови регламентовані процесуальним законом, судом першої інстанції було перевірено додержання вимог ст.ст. 175, 177 ЦПК України щодо оформлення позовної заяви на момент вчинення відповідної процесуальної дії та ухвалою відкрито провадження у даній справі від 05 серпня 2024 року.

Судова колегія зауважує, що нова редакція абзацу другого частини 4 статті 177, абзацу третього ч. 2 ст. 185 ЦПК України набула чинності 09.04.2025, тобто зі спливом часу (майже року) після подання позовної заяви та після вирішення судом питання прийнятності позовної заяви, додержання відповідних вимог процесуального закону щодо її оформлення й відкриття провадження у даній справі.

У частині першій статті 58 Конституції України закріплено один із найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права – закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року N 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно до ч. 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною четвертою статті 3 ЦПК України встановлено, що закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

За своєю правовою природою – подання позовної заяви – є процесуальною дією в розумінні ч. 3 ст. 3 ЦПК України, що зумовлює обов`язок суду розглянути питання її прийнятності із застосуванням до спірних правовідносин процесуального закону, чинного на дату звернення відповідної особи до суду.

Враховуючи наведене, у разі якщо позовна заява була подана з додержанням відповідних вимог процесуального закону, що діяли на момент її подання (тобто на час вчинення окремої процесуальної дії), така позовна заява не може бути залишена без руху, повернута, залишена без розгляду, щодо неї не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження – з підстав та правил, що запроваджені після моменту її подання до суду, внаслідок подальших змін до процесуального закону – у даному випадку абзацу другого ч. 4 ст. 177, абзацу третього ч. 2 ст. 185 ЦПК України, у редакції Закону №4292-ІХ від 12.03.2025, що набрав чинності тільки 09.04.2025.

Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію цивільних процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із обґрунтованими доводами прокурора в апеляційній скарзі про те, що норми Цивільного процесуального кодексу України підлягають застосуванню в редакції, чинній на час вчинення окремої процесуальної дії – на момент звернення прокурора з позовом до суду (липень 2024 року), і на той момент приписи ст. 177, 185 Цивільного процесуального кодексу України не містили положень, котрі внесено до зазначеного Кодексу та набрали чинності лише 09.04.2025.

За таких обставин, залишаючи без руху позовну заяву Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Закарпатської обласної (військової) державної адміністрації, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про те, що позовна заява не відповідає вимогам ЦПК України, котрі не були чинними на момент її подання, тобто на час вчинення окремої процесуальної дії.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що норми ЦПК України підлягають застосуванню в редакції, чинній на час вчинення окремої процесуальної дії – звернення прокурора з позовом до суду (липень 2024 року), а оскільки позовна заява прокурора відповідала вимогам ст. 177 ЦПК України у редакції, чинній на момент подачі позову, і процесуальним законом не були обумовлені підстави для подання прокурором до суду оцінки (експертно-грошової оцінки земельної ділянки) земельних ділянок та документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів вартості земельних ділянок, а тому суд першої інстанції помилково залишив позовну заяву без руху за вищенаведених підстав, а в подальшому, помилково залишив позовну заяву без розгляду.

Колегія суддів також зауважує, що статтею 390 ЦК України, яку відповідно до Закону № 4292-ІХ доповнено частино 5, визначено, що суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.

Тлумачення вказаної норми матеріального права (що має зворотну дію в часі у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності Законом № 4292-ІХ) свідчить про імперативність її норм, зокрема, встановлює обов`язок органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора вносити вартість нерухомого майна на депозитний рахунок суду, що є передумовою саме для постановлення рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача.

Проте невнесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду – не є перешкодою для подальшого розгляду справи, провадження у якій розпочато задовго до запровадження відповідних змін Законом № 4292-ІХ.

Орган державної влади, орган місцевого самоврядування або прокурор не позбавлений можливості внесення вартості такого майна на депозитний рахунок суду в ході розгляду справи, з метою дотримання норм матеріального права, передбачених Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» №4292-ІХ.

Ризик негативних наслідків внаслідок невчинення відповідних дій несе орган державної влади, орган місцевого самоврядування або прокурор.

Відтак, з урахуванням конкретних обставин даної справи, беручи до уваги чинність процесуального закону в часі, момент подання позовної заяви і вирішення судом питання щодо додержанням відповідних вимог процесуального закону та відкриття провадження у даній справі, судова колегія вважає, що після дослідження питання наявності чи відсутності добросовісності кінцевого набувача, у випадку встановлення обставини наявності добросовісності набувача та факту невнесення прокурором вартості відповідного майна на депозитний рахунок суду, таке є підставою для ухвалення рішення про відмову у витребуванні нерухомого майна від добросовісного набувача, але не перешкоджає розгляду справи по суті спору.

Стосовно доводів щодо наявності або відсутності добросовісності набувача.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, якщо на підставі рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про відчуження земельної ділянки, яка перебуває під посиленою правовою охороною держави, відбулася державна реєстрація права власності на це майно, власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем на підставі статей 387, 388 ЦК України.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до положень ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

За приписами частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Набувач визнається добросовісним, якщо він не знав і не міг знати, що особа, від якої він набув майно, не мала права його відчужувати.

У даній справі прокурором подано до суду позовну заяву, в якій просить витребувати у власність держави в особі Закарпатської обласної військової адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 2123255100:01:007:0003, площею 3,0217 га, що розташована в урочищі «Бабаєво» за межами населеного пункту на території Перечинської міської ради, вказуючи, що позовні вимоги стосуються витребування земельної ділянки лісового фонду.

Частина 1 статті 388 ЦК України передбачає випадки, коли від добросовісного набувача можна витребувати майно, яке було придбане за відплатним договором.

У свою чергу, для цілей витребування частина 4 статті 388 ЦК України регламентує випадки, коли від добросовісного набувача можна витребувати майно, яке ним набувалося безвідплатно.

Згідно з цією нормою якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже в основі розмежування добросовісності набувача майна лежить не оплатність чи безвідплатність договору, на підставі якого набувалося майно, а обізнаність набувача про наявність у контрагента права відчужувати відповідне майно.

З огляду на ретроспективну дію положень Закону N 4292-IX, саме при розгляді справи по суті необхідно встановлювати, наявність чи відсутність добросовісності кінцевого набувача, чи підлягає стягненню на його користь компенсація вартості витребуваного майна, її розмір.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 виснувала, зокрема, що перевірка добросовісності набувача цього майна здійснюється саме при вирішенні питання про витребування/повернення майна.

Добросовісність чи недобросовісність особи - це правовий висновок, який робиться судом на підставі встановлених обставин справи, які можуть про це свідчити. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/20528/21.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто, незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (постанова ВП ВС від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16).

Аналізуючи доводи апелянта, колегія суддів наголошує, що обставини добросовісності/недобросовісності набувача досліджуються та встановлюються судом безпосередньо під час розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження.

При цьому, факт недобросовісності набувача встановлюється судом на основі наданих сторонами та досліджених в ході судового розгляду доказів, а не виключно через вказівку прокурора про недобросовісність набувача у поданому позові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц та постановах Верховного Суду від 25 лютого 2026 року у справі № 603/102/25, від 18 березня 2026 року у справі № 390/599/25 звертається увага на те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Норма частини п`ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. Разом з тим у разі подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача норми частини п`ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню.

Питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення.

У разі встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов на підставі статті 387 ЦК України без застосування норм частини п`ятої статті 390 ЦК України, яка визначає порядок компенсації вартості майна добросовісному набувачеві (коли земельна ділянка належала державі (чи територіальній громаді), а останній набувач є добросовісним). Водночас у разі недоведення позивачем недобросовісності набувача і встановлення, що набувач є добросовісним, суд відмовляє у задоволенні позову, зокрема на підставі частини п`ятої статті 390 ЦК України, якщо позивач попередньо не вніс вартість майна на депозитний рахунок суду.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у даній справі не мав правових підстав для залишення позовної заяви без руху на підставі положень ч. 4 ст. 177 ЦПК України, а відтак і не мав правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст.257 ЦПК України.

Згідно з п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, а ухвалу суду скасувати з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Закарпатської обласної (військової) державної адміністрації, задовольнити.

Ухвалу Перечинського районного суду Закарпатської області від 01 серпня 2025 року скасувати.

Справу за позовом Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Закарпатської обласної (військової) державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Перечинської міської ради Закарпатської області, де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів – Товариство з додатковою відповідальністю «Перечинський лісохімічний комбінат», про витребування земельної ділянки, направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 07 квітня 2026 року.

Головуючий:

Судді: