Рішення від 13 квітня 2026 р. у справі №211/13135/25 — Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/13135/25

Провадження № 2/211/1881/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

14 квітня 2026 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Юзефовича І.О.,

за участю секретаря судового засідання – Андрійченко А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

26 листопада 2025 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_3 позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Позовні вимоги мотивовані тим, що вона на підставі ордеру №60 від 08.02.1967 року є наймачем двохкімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Наразі у квартирі, окрім неї, зареєстрований відповідач у справі – ОСОБА_2 , який є сином позивачки. У 2015 році відповідач ОСОБА_2 виїхав за межі України, фактичне місце його перебування невідоме. З 2015 року відповідач мешкає у іншому житловому приміщенні влаштовуючи власне особисте життя, за невідомою позивачу. Квартира АДРЕСА_2 як житло не цікавить відповідача і повертатись для мешкання до нього він не бажає, оскільки в нього вже склалось власне життя за межами України у іншому житловому приміщенні. Відповідач не підтримує з позивачем зв`язків і тому адреса його фактичного мешкання є невідомим. Відповідач до цього часу є зареєстрованим за вищезазначеною адресою. Факт реєстрації відповідача тягне за собою начислення на нього комунальних платежів та експлуатаційних витрат, участі у погашення яких відповідач не приймає. Позивач змушена сплачувати комунальні платежі за відповідача, як наймач житлового приміщення. Хоча відповідач комунальними послугами фактично не користується, але вони нараховуються по факту реєстрації відповідача. Реєстрація у квартирі відповідача перешкоджає отриманню житлової субсидії. Знятися з реєстрації у квартирі у добровільному порядку відповідач не бажає. Відповідача влаштовує ситуація при якій він має реєстрацію місця і не несе витрати по утриманню житлового приміщення. Тому ОСОБА_1 змушена звернутися до суду з позовною заявою про визнання відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, а саме вищезазначеною квартирою.

Ухвалою суду від 28 листопада 2025 року прийнято справу до розгляду та відкрито провадження, розгляд справи постановлено проводити в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 20 січня 2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

У судове засідання позивач не з`явився, надав суду письмову заяву, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд розглядати справу за його відсутності.

Відповідач до суду не з`явився, причину неявки не повідомив, відзивів, заяв та клопотань про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило.

У відповідності до вимог ст. 280-281 ЦПК України, з урахуванням особливостей, встановлених для розгляду справ в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, суд вважає за можливе вирішити справу в заочному порядку, з огляду на те, що відповідач повідомлявся про перебування в провадженні суду даної справи на поштову адресу за місцем реєстрації, однак у встановлений судом термін відзив на позовну заяву та/або клопотання про розгляд справи за його відсутності не подав, крім того, відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин.

Оскільки сторони не з`явились у судове засідання, то відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Суд, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 відповідно до ордеру №60 є квартиронаймачем житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_4 , ОСОБА_2 є членами сім`ї наймача.

Згідно довідки від 04.11.2025 виданої ОСББ «СОБОРНОСТІ 89» за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 – наймач, її чоловік ОСОБА_4 , син ОСОБА_2 , донька ОСОБА_5 та онука ОСОБА_6 .

Згідно акту про не проживання, який посвідчений свідками ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_2 не проживає за адресою: АДРЕСА_1 з 2015 року по теперішній час.

Згідно зі статтею 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

У статті 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 61 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до ст.64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки.

Згідно зі ст. 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Як роз`яснено у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 № 9 (з подальшими змінами) «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Згідно зі ст. 107 ЖК УРСР у разі вибуття наймача та членів його сім`ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Відповідно до ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Цією ж статтею визначено перелік випадків, при настанні яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців.

Статтею 72 ЖК України передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Окрім вище зазначеного, суд звертає увагу, що згідно ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Згідно ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

У справах цієї категорії необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Так, позивачем у позовній заяві зазначено, що відповідач не проживає по АДРЕСА_1 з 2015 року. Відповідач жодних заперечеть чи пояснень з даного приводу до суду не надав. Доказів того, що наявні підстави, визначені ст. 71 ЖК України, для збереження за відповідачем права корисування спірним майном суду надані не були. А, отже, факт непроживання відповідача у квартирі по АДРЕСА_1 з 2015 року, сторонами не оспорюється.

Таким чином, суд вважає доведеним факт того, що відповідач ОСОБА_2 не проживає за місцем своєї реєстрації по АДРЕСА_1 більше одного року.

Доказів того, що відповідач, як член родини позивача, надає йому протягом усього часу не проживання в будинку по АДРЕСА_1 матеріальну допомогу, зокрема, на оплату житлово-комунальних послуг, суду також надано не було.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» орган реєстрації вносить зміни до реєстру територіальної громади на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, зокрема, про позбавлення права користування житлом.

З огляду на те, що цей закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання, його положення підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язано з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, такими, що здатні ефективно забезпечити захист його житлових прав, та доходить до висновку про наявність достатніх підстав для задоволення позову.

Враховуючи відсутність висловленого позивачем бажання стягнути з відповідача судовий збір у відповідності до ст.13, 141 ЦПК України, суд відносить його на рахунок позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3,12,13,81,89,141,259,263,265,280,281 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, за адресою: АДРЕСА_1 .

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне судове рішення складено 14.04.2026.

Суддя І.О.Юзефович