Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №308/4947/26 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

308/4947/26

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.04.2026 м. Ужгород

Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Фазикош О.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення що надійшла із ВПС Соломоново ІНФОРМАЦІЯ_1 , за матеріалами протоколу складеного начальником 4 групи інспекторів прикордонного контролю ОСОБА_1 відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за ч.1 ст. 204-1 КУпАП,-

ВСТАНОВИВ:

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ №002836Е від 29 березня 2026 року вбачається, що протокол складено про те, що гр. ОСОБА_2 вчинила адміністративне правопорушення 29.03.2026 о 01:30, у міжнародному пункті пропуску через ДКУ для автомобільного сполучення «Чоп(Тиса)» (територія Чопської ТГ Ужгородського р-ну Закарпатської обл.) прикордонним нарядом "Перевірка документів" була виявлена та затримана гр. України ОСОБА_2 , яка здійснила спробу незаконного перетинання державного кордону з України в Угорщину в пункті пропуску через державний кордон України без відповідних документів, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну. Своїми діями порушила вимоги ст. 12 ЗУ «Про державний кордон України» від 04.11.1991, вимоги ст. 6 ЗУ «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009, вимоги ст. 3 ЗУ «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 та п. 2 «Правил перетинання державного кордону громадянами України», затверджених ПКМУ №57 від 27.01.1995 року, тобто вчинила правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 204-1 ч. 1 КУпАП.

ОСОБА_2 , у судове засідання не з`явилася, про дату та час розгляду справи повідомлялася належним чином, інформація щодо розгляду справи розміщені на веб-сайті Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області за посиланням: https://ug.zk.court.gov.ua/sud0712/gromadyanam//, згідно протоколу про адміністративне правопорушення йому відомо що розгляд справи буде відбуватися в Ужгородському міськрайонному суді.

Окрім того, у матеріалах справи наявна заява ОСОБА_2 про розгляд справи за її участі, зазначає, що вину визнає.

У зв`язку із наведеним вважаю за можливе проводити розгляд справи за відсутності ОСОБА_2 .

Дослідивши матеріали справи, приходжу до висновку про наявність в діях ОСОБА_2 складу правопорушення передбаченого ч.1 ст. 204-1 КУпАП України.

Дослідивши матеріали справи, доходжу до наступного висновку:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення у вину ОСОБА_2 ставиться те, що вона 29.03.2026 о 01:30, у міжнародному пункті пропуску через ДКУ для автомобільного сполучення «Чоп(Тиса)» (територія Чопської ТГ Ужгородського р-ну Закарпатської обл.) здійснила спроби незаконного перетинання державного кордону з України в Угорщину в пункті пропуску через державний кордон України без відповідних документів, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, була виявлена та затримана прикордонним нарядом "Перевірка документів". Своїми діями порушила вимоги ст. 12 ЗУ «Про державний кордон України» від 04.11.1991, вимоги ст. 6 ЗУ «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009, вимоги ст. 3 ЗУ «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 та п. 2 «Правил перетинання державного кордону громадянами України», затверджених ПКМУ №57 від 27.01.1995 року.

Згідно її письмових пояснень вона 18 років проживає в Портгугалії та не користується паспортом громадянина України, вважала його недійсним. У заяві що наявна в матеріалах справи зазначила, що вину визнає.

Згідно Інформації про особу (витяг що міститься в матеріалах справи) Державної міграційної служби України, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримувала паспорти громадянина України для виїзду за кордон: номер НОМЕР_1 виданий 18.01.2007 дійсний до 18.01.2017 та номер НОМЕР_2 виданий 01.08.2016 дійсний до 01.08.2026.

Відповідно до ч.1 ст. 204-1 КУпАП, передбачено відповідальність за перетинання або спроба перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.

Відповідно до ч.1 ст.2 та ч.1 ст.3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в України громадян України» документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну). Перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.

Пунктом 2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затв. ПКМУ №57 від 27.01.1995 року, передбачено, що перетинання громадянами України державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; проїзний документ дитини; посвідчення особи моряка;посвідчення члена екіпажу.У разі коли громадянин, який постійно проживає в Україні, втратив зазначені документи (далі - паспортні документи) за межами України або якщо строк дії таких документів закінчився під час перебування громадянина за межами України, або встановлено, що вони є недійсними з інших причин, документом, що дає право на в`їзд в Україну, є посвідчення особи на повернення в Україну, яке видається дипломатичним представництвом або консульською установою України за кордоном.

Згідно п.1 ч.1 статті 2 Закону України «Про громадянство» законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Таким чином, з огляду на вказане вважаю, що вина ОСОБА_2 , підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення; протоколом про адміністративне затримання; протоколом особистого огляду, рапортами співробітників віпс «Тиса»; інформацією про особу ДМСУ.

Обставини, зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення, знайшли підтвердження сукупністю належних та допустимих доказів, зібраних службовою особою, що склала протокол, дані з яких узгоджуються між собою.

Таким чином, повно, всебічно, дослідивши надані докази з точку зору їх належності, допустимості та достатності, суд, з врахуванням критерію "поза розумним сумнівом" доходить висновку, що вина ОСОБА_2 , повністю доведена у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.

Згідно зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Вирішуючи питання про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, суд бере до уваги вимоги ст.ст. 23, 33 КУпАП, відповідно до яких адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим порушником, так і іншими особами, а також необхідність врахування при вирішенні питання про накладення стягнення характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступеню його вини, майнового стану, обставин, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Крім того, суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 16.10.2008 року в справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16.10.2008 року) вказав, що при призначенні покарання для того, щоб втручання (вилучення спеціального права) вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий надмірний тягар для особи.

Враховуючи фактичні обставини справи, характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого адмінправопорушення те, що ОСОБА_2 , вперше притягається до адміністративної відповідальності, відомості про протилежне суду не надано, під час розгляду справи судом не встановлено обставин, що відповідно до вимог ст. 35 КУпАП обтяжують відповідальність за вчинення адмінправопорушення, враховуючи ступінь вини правопорушника, а отже вважаю за можливе призначити мінімальне стягнення передбачене ч.1 ст. 204-1 КУпАП у виді штрафу у розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що буде достатньо для забезпечення виховного впливу на порушника та запобігання вчиненню нових правопорушень як ним, так і іншими особами.

На підставі ст.40-1 КУпАП з правопорушника слід стягнути судовий збір на користь держави.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 23, 24-1,33, 40-1, 265, 268, 280, 283-285 КУпАП, суд,

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП та накласти на неї адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 грн (три тисячі чотириста гривень).

Стягнути ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь держави судовий збір у розмірі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 коп).

Відповідно до ч.1 ст. 307 та ч.2 ст. 308 КУпАП, штраф має бути сплачений порушником не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення. При здійсненні примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу.

Постанова про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником або на неї може бути винесено протест прокурора протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Строк звернення постанови для виконання – три місяці з дня набрання постановою законної сили.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В. Фазикош