Рішення від 16 квітня 2026 р. у справі №308/18516/25 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/18516/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючої судді Голяни О.В., за участю секретаря судового засідання Івашкович Д.А., позивача ОСОБА_1 , її представника адвоката Моняка Р.В., представників відповідача адвоката Яцко Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позиції позивача та відповідача.

11.12.2025 ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Моняк Р.В., звернулась до суду із позовом до ФОП ОСОБА_2 , в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити ОСОБА_1 на посаді масажиста у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ;

- стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду в сумі 100 000 грн 00 коп.;

- стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати.

Позов мотивовано тим, що позивач перебувала у трудових відносинах із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та працювала на посаді масажиста. Починаючи з 11.10.2025 позивача безпідставно не допускали до робочого місця, вилучили ключі від приміщення та фактично усунули від виконання трудових обов`язків без будь-яких пояснень причин.

У подальшому позивачу стало відомо, що її звільнено 29.10.2025 на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін. Водночас позивач категорично заперечує факт подання будь-якої заяви про звільнення та наголошує на відсутності свого волевиявлення на припинення трудових відносин. Наказ про звільнення їй не вручався, з його змістом її не ознайомлювали, остаточний розрахунок проведено не було.

Позивач вважає, що звільнення оформлено з порушенням вимог трудового законодавства, без наявності передбачених законом підстав, у зв`язку з чим відповідний наказ є протиправним і підлягає скасуванню, а вона поновленню на роботі.

Крім того, вказує, що внаслідок протиправних дій відповідача позивачу завдано моральної шкоди, що виразилась у психологічному тиску, емоційних переживаннях, втраті роботи та порушенні звичного способу життя.

Також позивач зазначає, що про порушення своїх прав дізналась лише 27.11.2025 з листа органу Держпраці, у зв`язку з чим строк звернення до суду не пропущено.

22.01.2026 через підсистему «Електронний суд» представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, в якому вказує, що позивачка перебувала у трудових відносинах із відповідачкою на підставі наказу про прийняття на роботу від 28.02.2025 та працювала на посаді масажиста.

29.10.2025 позивачку було звільнено за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України на підставі її особистої заяви, з наказом про звільнення вона була ознайомлена під підпис у день звільнення. Надані відповідачкою документи, на її думку, підтверджують законність звільнення та спростовують доводи позову.

Також зазначає, що у неї наявна лише одна штатна одиниця масажист, і після звільнення позивачки на цю посаду було прийнято іншого працівника. У зв`язку з обмеженими фінансовими можливостями, відсутністю додаткових приміщень та достатньої кількості клієнтів, поновлення позивачки на роботі є неможливим.

З огляду на викладене, відповідачка вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, відповідачка зазначає, що вони є безпідставними та необґрунтованими. На думку відповідачки, наведені у відзиві обставини та подані докази підтверджують відсутність будь-яких порушень трудового законодавства щодо позивачки. Водночас позивачкою не надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження факту порушення її трудових прав, здійснення психологічного чи морального тиску, а також не доведено наявності моральної шкоди, її розміру та причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачки та заявленими негативними наслідками.

Заяви ( клопотання) учасників справи.

07.01.2026 представником відповідача подано до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи.

08.01.2026 представником відповідача подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

05.02.2026 представником відповідача подано до суду клопотання про розгляд справи у відсутності сторони позивача.

05.02.2026 представником позивача подано клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, яке у судовому засіданні 13.03.2026 представник позивача просив залишити без розгляду.

05.02.2026 представником позивача подано клопотання про витребування оригіналів документів — заяви ОСОБА_1 від 29.10.2025 про звільнення та наказу № 2 від 29.10.2025 про звільнення — у порядку частини шостої статті 95 ЦПК України.

05.02.2026 представником відповідача подано заяву про застосування строків позовної давності.

05.02.2026, 03.03.2026 представником відповідача подані клопотання про відкладення розгляду справи.

13.03.2026 представником відповідача подано клопотання про витребування оригіналів доказів – трудового договору від 01.03.2025, наказу № 1 від 28.02.2025 про прийняття на роботу, заяви ОСОБА_1 від 29.10.2025 про звільнення, наказу № 2 від 29.10.2025 про звільнення.

06.04.2026 представник відповідача в судовому засіданні подав письмову заяву про неможливість виконання ухвали суду про витребування оригіналів письмових доказів – оригіналу заяви ОСОБА_1 про звільнення 29.10.2025,наказу № 2 від 29.10.2025 про звільнення; заявив нове клопотання про витребування оригіналів зазначених доказів, посилаючись на нові обставини - внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей за заявою ОСОБА_2 .

Інші процесуальні дії у справі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11.12.2025 справу передано на розгляд головуючого судді Голяни О.В.

Ухвалою суду від 17.12.2025 відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

13.03.2026 ухвалою суду, постановленою без оформлення окремого документа та занесеною до протоколу судового засідання, клопотання сторони позивача про призначення почеркознавчої експертизи залишено без розгляду.

13.03.2026 ухвалою суду, постановленою без оформлення окремого документа та занесеною до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача адвоката Міллер Д.М. про витребування оригіналів доказів – трудового договору від 01.03.2025, наказу № 1 від 28.02.2025 про прийняття на роботу, заяви ОСОБА_1 від 29.10.2025 про звільнення, наказу № 2 від 29.10.2025 про звільнення.

Суд виходив з того, що відповідно до вимог чинного законодавства зазначені документи повинні зберігатися у роботодавця, а відповідачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що оригінали цих документів перебувають у позивача. Посилання відповідача на звернення до органів поліції не підтверджує ані факту вибуття відповідних документів із володіння роботодавця, ані їх знаходження у позивача, у зв`язку з чим такі доводи є припущеннями.

Також суд враховує, що відповідачем разом із клопотанням подано скріншоти переписки у месенджері «Viber», датовані 27.10.2025, щодо повернення заяв та документів. Водночас заява ОСОБА_1 про звільнення та наказ № 2 про звільнення датовані 29.10.2025, що свідчить про наявність розбіжностей у датах та викликає обґрунтовані сумніви щодо достовірності наданих документів, оскільки зазначена переписка передує даті їх складання.

Водночас суд врахував, що копії заяви ОСОБА_1 від 29.10.2025 про звільнення та наказу № 2 від 29.10.2025 про звільнення були подані саме відповідачем разом із відзивом, а відтак обов`язок доведення обставин, на які відповідач посилається як на підставу своїх заперечень, покладається саме на нього. З огляду на це, а також беручи до уваги вимоги законодавства щодо зберігання кадрових документів роботодавцем, суд дійшов висновку про необхідність витребування у відповідача оригіналів зазначених документів.

У зв`язку з наведеним суд у порядку частини шостої статті 95 ЦПК України задовольнив клопотання позивача про витребування у відповідача оригіналів заяви ОСОБА_1 від 29.10.2025 про звільнення та наказу № 2 від 29.10.2025 про звільнення.

06.04.2026 ухвалою суду, постановленою без оформлення окремого документа та занесеною до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні аналогічного уточненого клопотання представника відповідача адвоката Яцко В.Л. про витребування оригіналів доказів – заяви ОСОБА_1 від 29.10.2025 про звільнення та наказу № 2 від 29.10.2025 про звільнення. Суд дійшов висновку, що внесення відомостей до ЄРДР саме по собі не підтверджує ані факту вибуття відповідного документа з володіння роботодавця, ані його знаходження у позивача, у зв`язку з чим такі доводи є припущеннями та не можуть бути підставою для задоволення клопотання.

Пояснення учасників справи.

В судовому засіданні позивачка підтвердила обставини, викладені у позовній заяві, зазначивши, що заяву про прийняття на роботу, трудовий договір, заяву про звільнення та наказ про звільнення вона не підписувала та з їх змістом не ознайомлювалася. На запитання суду щодо обґрунтування заявленого розміру моральної шкоди у сумі 100 000,00 грн пояснила, що зазнала психологічного тиску з боку роботодавця, їй погрожували, а також поширювали недостовірну інформацію про неї.

Представник позивачки у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечив, посилаючись на те, що 29.10.2025 позивачку було звільнено за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України на підставі її особистої заяви, з наказом про звільнення вона була ознайомлена під підпис у день звільнення, водночас зазначив, що відповідні документи були викрадені позивачкою, у зв`язку з чим до ЄРДР внесено відповідні відомості, також вказав, що вимоги про відшкодування моральної шкоди є недоведеними, та зазначив, що на момент розгляду справи підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 припинено.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Судом встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 здійснювала господарську діяльність на підставі державної реєстрації у встановленому законом порядку, однак на момент розгляду справи державну реєстрацію припинення її підприємницької діяльності проведено 31.03.2026 року.

Судом також встановлено, що відповідно до копії наказу № 1 від 28.02.2025 (трудового договору від 01.03.2025), наданих відповідачем, ОСОБА_1 було прийнято на роботу до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на посаду масажиста з посадовим окладом 8 200 грн.

Разом із тим, позивачка у своїх поясненнях зазначила, що заяву про прийняття на роботу, а також трудовий договір вона не підписувала.

Однак зазначені доводи самі по собі не спростовують факту виникнення між сторонами трудових відносин, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивачка фактично була допущена до роботи, виконувала трудові обов`язки та отримувала заробітну плату.

Крім того, у матеріалах справи міститься копія повідомлення про прийняття працівника на роботу, поданого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 до контролюючого органу, відповідно до якого ОСОБА_1 прийнято на роботу як найманого працівника; дата формування повідомлення — 28.02.2025, дата початку роботи — 01.03.2025.

Таким чином, сукупність досліджених доказів підтверджує факт існування трудових відносин між сторонами, який не викликає сумнівів у суду.

Згідно з копією наказу № 2 від 29.10.2025, поданою відповідачем, трудові відносини з ОСОБА_1 припинено на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін. На копії в графі «з наказом ознайомлена 29 жовтня 2025» наявний підпис ОСОБА_1 .

Також у матеріалах справи міститься копія заяви ОСОБА_1 про звільнення за угодою сторін від 29.10.2025, надана відповідачем.

Водночас позивачка заперечує факт підписання заяви про звільнення та наказу про звільнення, вказує на відсутність свого волевиявлення на припинення трудових відносин за угодою сторін, а також зазначає, що з наказом про звільнення не ознайомлювалася та його не підписувала.

Судом також встановлено, що позивачка зверталася зі скаргами до органів Державної податкової служби та Державної служби України з питань праці.

Згідно з листом Головного управління ДПС у Закарпатській області №217/В/07-16-24-07-06 від 01.12.2025, з метою перевірки фактів, викладених у скарзі позивачки, 26.11.2025 було проведено фактичну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , за результатами якої зазначено, що інформація, викладена у скарзі, знайшла своє підтвердження.

Водночас із листа Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці №ЗХ/3/1420-ЦА-25 від 27.11.2025 вбачається, що за результатами проведених заходів державного контролю встановлено факт звільнення позивачки 29.10.2025 року за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України на підставі заяви працівника, що, за висновком зазначеного органу, свідчить про наявність її волевиявлення на припинення трудових відносин.

Відповідно до акта Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 25.11.2025 № ЗХ/ЗК/37004/023532, складеного за результатами позапланового заходу державного контролю, порушень вимог законодавства про працю щодо ОСОБА_1 не встановлено.

Також згідно з актом Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 25.11.2025 №ЗХ/ЗК/37004/023537 порушень законодавства про працю в частині мобінгу (цькування) щодо позивачки не виявлено.

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма ОК-7), у 2025 році за ОСОБА_1 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 відображено нарахування доходу: за березень — 8 200,00 грн, за квітень — 8 200,00 грн, за травень — 8 200,00 грн, за червень — 8 300,00 грн, за липень — 8 300,00 грн, за серпень — 8 300,00 грн, за вересень — 8 300,00 грн, за жовтень — 11 900,00 грн.

Судом встановлено, що після звільнення позивачки на посаду масажиста відповідачкою на підставі наказу № 1 від 11.01.2026 було прийнято ОСОБА_3 ..

Судом також встановлено, що 05.01.2026 відповідачка ОСОБА_2 звернулася до Ужгородського районного управління поліції ГУНП в Закарпатській області із заявою про вчинення позивачкою кримінального правопорушення, передбаченого статтею 357 Кримінального кодексу України, а саме щодо можливого викрадення та привласнення документів, пов`язаних із її працевлаштуванням та звільненням, а також інших документів, що містять персональні дані.

Факт звернення підтверджується талонами-повідомленнями єдиного обліку № 197 від 05.01.2026 та № 3745 від 23.02.2026. За результатами розгляду заяви відомості 31.03.2026 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026078030000159.

Оцінка Суду.

Особливості доказування в даних правовідносинах.

Цей спір пов`язаний із звільненням позивача за угодою сторін.

Відповідно до частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є угода сторін.

Передбачена цією нормою Закону угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП і раніше домовлена дата звільнення.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може бути лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Про необхідність взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП також зазначено у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14 листопада 2024 року у справі № 592/2168/22, від 26 грудня 2024 року у справі № 588/2098/23, від 29 січня 2025 року у справі № 947/7799/23, що свідчить про сталість підходу судової практики.

З огляду на наведене, для правомірності припинення трудового договору за угодою сторін необхідним є встановлення факту існування взаємного, вільного та узгодженого волевиявлення працівника і роботодавця.

Разом із тим, звертаючись до суду з позовом, позивач як на підставу заявлених вимог посилалася на те, що заяву про звільнення вона не підписувала, підпис у ній їй не належить, так само вона не підписувала наказ про звільнення та не ознайомлювалася з ним.

На підтвердження правомірності звільнення відповідачем подано до суду копії заяви ОСОБА_1 про звільнення від 29.10.2025 та наказу № 2 від 29.10.2025 про звільнення.

Водночас у зв`язку із запереченням позивачкою факту підписання зазначених документів, що безпосередньо стосується наявності її волевиявлення на припинення трудових відносин, а також з огляду на наявність обґрунтованих сумнівів щодо достовірності поданих відповідачем копій документів, судом у порядку частини шостої статті 95 ЦПК України витребувано у відповідача оригінали зазначених письмових доказів.

Однак відповідачем, незважаючи на покладений на нього обов`язок доказування та на вимогу суду, оригінали заяви про звільнення та наказу про звільнення суду не надано.

Відповідно до частини шостої статті 95 ЦПК України, якщо оригінал письмового доказу не подано, а інший учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

З урахуванням того, що позивачка заперечує факт підписання спірних документів, а відповідач не надав їх оригіналів, суд приходить до висновку, що подані копії не можуть вважатися належними та допустимими доказами у справі та не підтверджують наявності взаємної згоди сторін на припинення трудових відносин.

Суд критично оцінює доводи відповідача щодо можливого викрадення позивачкою зазначених документів, оскільки вина позивачки у вчиненні такого кримінального правопорушення не доведена у встановленому законом порядку, відсутній обвинувальний вирок суду чи інші належні та допустимі докази, які б підтверджували факт викрадення. Також відповідачем подано скріншоти переписки у месенджері «Viber», датовані 27.10.2025, щодо повернення документів. Водночас заява про звільнення та наказ про звільнення датовані 29.10.2025, що свідчить про наявність очевидних розбіжностей у датах, оскільки переписка щодо повернення документів передує даті їх складання, що викликає обґрунтовані сумніви у достовірності таких доводів.

Щодо звернення відповідача до правоохоронних органів із заявою про вчинення позивачкою кримінального правопорушення, передбаченого статтею 357 Кримінального кодексу України, а саме щодо можливого викрадення та привласнення документів, пов`язаних із її працевлаштуванням та звільненням, а також інших документів, що містять персональні дані, які підтверджується талонами-повідомленнями єдиного обліку № 197 від 05.01.2026 та № 3745 від 23.02.2026, суд зазначає, що такі звернення фактично подані до поліції більш ніж через два місяці після дати звільнення позивачки.

Згідно з поданими до суду повідомленнями, відповідачка зазначає, що 06.10.2025 ОСОБА_1 , колишньою працівницею, було без її погодження вилучено документи. Водночас у відзиві на позов представник відповідача зазначає, що викраденими є , зокрема, саме наказ № 2 від 29.10.2025 про звільнення та заява ОСОБА_1 про звільнення за угодою сторін від 29.10.2025.

За таких обставин суду є незрозумілим, яким чином 06.10.2025 могли бути викрадені документи, які датовані 29.10.2025, тобто ще не існували на момент зазначених подій. Така невідповідність у датах свідчить про внутрішню суперечливість доводів відповідача та їх недостовірність.

У зв`язку з наведеним суд критично оцінює доводи відповідача щодо викрадення у нього наказу № 2 від 29.10.2025 про звільнення ОСОБА_1 та заяви ОСОБА_1 про звільнення за угодою сторін від 29.10.2025.

Таким чином, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували наявність вільного волевиявлення позивачки на припинення трудового договору за угодою сторін, тоді як відповідачем протилежне не доведено.

За таких обставин суд дійшов висновку, що наказ фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 № 2 від 29.10.2025, яким звільнено ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України за угодою сторін, суперечить вимогам чинного трудового законодавства, є незаконним та підлягає скасуванню.

Щодо поновлення позивачки на роботі суд зазначає таке.

Судом встановлено, що на момент розгляду справи підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 припинено.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі незаконного звільнення працівник підлягає поновленню на попередній роботі. Вказана норма визначає загальний спосіб захисту порушеного права працівника, який є обов`язковим для застосування судом.

Водночас право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що забезпечує реальне відновлення порушеного права (пункт 57 постанови Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

З урахуванням цього, хоча поновлення на роботі є основним способом захисту трудових прав (стаття 235 КЗпП України), застосування такого способу захисту можливе лише за умови існування роботодавця як суб`єкта, з яким перебували трудові відносини, оскільки саме на такого суб`єкта покладається обов`язок щодо поновлення працівника.

З аналізу правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14 січня 2020 року у справі № 405/6662/17, вбачається, що у випадку припинення роботодавця як суб`єкта господарювання поновлення працівника на попередній роботі є неможливим, оскільки відсутній суб`єкт, у якого може бути реалізовано відповідний обов`язок.

Разом із тим, відповідно до статті 240-1 КЗпП України у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі є неможливим внаслідок ліквідації підприємства, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язує роботодавця або уповноважений орган виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу та одночасно визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Отже, наведене правило підлягає застосуванню з урахуванням принципу ефективності способу захисту, а у випадку ліквідації роботодавця застосовується спеціальний механізм захисту, передбачений статтею 240-1 КЗпП України.

З огляду на викладене, враховуючи припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , суд дійшов висновку про відсутність правових та фактичних підстав для поновлення позивачки на роботі.

Отже, позовні вимоги в частині поновлення на роботі задоволенню не підлягають. У такій ситуації належним та ефективним способом захисту порушеного права є зміна формулювання причини звільнення на пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у зв`язку з ліквідацією роботодавця), а також стягнення середнього заробітку лише за період до дати припинення діяльності роботодавця. Вимоги про стягнення середнього заробітку за час після ліквідації задоволенню не підлягають.

Такого висновку Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дійшов у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 462/6558/22.

Вирішуючи питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України у разі незаконного звільнення працівника при ухваленні рішення суд одночасно вирішує питання про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За змістом статей 51, 52, 598–609 Цивільного кодексу України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань», у разі припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (з моменту внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру) зобов`язання, що виникли у зв`язку із здійсненням підприємницької діяльності, не припиняються, оскільки фізична особа не припиняє свого існування та відповідає за такими зобов`язаннями усім належним їй майном.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Суд враховує, що позивачка пропрацювала у відповідача менше одного року, однак спірні правовідносини пов`язані із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з чим застосуванню підлягають положення абзацу четвертого пункту 2 Порядку № 100, відповідно до яких середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення.

Судом встановлено, що розрахунковим періодом є серпень та вересень 2025 року, за які позивачці нараховано заробітну плату у загальному розмірі 16 600 грн. При визначенні розміру середньої заробітної плати суд виходить із даних індивідуальних відомостей застрахованої особи (форма ОК-7), як офіційних даних Пенсійного фонду України.

Кількість фактично відпрацьованих робочих днів у зазначеному періоді становить 43 дні, у зв`язку з чим середньоденна заробітна плата становить 386 грн 05 коп. (16 600 грн / 43 дні).

Період вимушеного прогулу, що підлягає оплаті, визначається з 29 жовтня 2025 року по 31 березня 2026 року — до дати припинення підприємницької діяльності відповідача.

Кількість робочих днів за цей період становить 107 днів.

Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 41 307 грн 35 коп. (386,05 грн ? 107 робочих днів).

У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 752/23602/20 (провадження № 61-12064св22) зазначено, що суми, які суд визначає до стягнення як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюються без віднімання податків і зборів. Обов`язок щодо нарахування та утримання податків виникає на стадії виконання судового рішення.

З огляду на це, суд визначає до стягнення суму середнього заробітку без відрахування податків і зборів.

При цьому суд враховує, що на момент розгляду справи підприємницьку діяльність відповідача припинено, однак зазначене не впливає на порядок визначення розміру присуджуваної суми, оскільки питання оподаткування вирішується під час виконання судового рішення відповідно до вимог податкового законодавства.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 430 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди суд зазначає таке.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, а також інших обставин, що мають істотне значення, з урахуванням вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності вини особи, яка її завдала, а також за умови доведення факту її заподіяння та причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою і шкодою.

В судовому засіданні позивачка пояснила, що зазнала психологічного тиску з боку роботодавця, їй погрожували, а також поширювали недостовірну інформацію про неї.

Водночас наведені позивачкою обставини не свідчать про наявність моральної шкоди саме у зв`язку з незаконним звільненням, яке є предметом даного спору, та не підтверджують причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача щодо звільнення та заявленими моральними стражданнями.

Крім того, позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, її обсягу та обґрунтованості заявленого розміру.

За таких обставин суд дійшов висновку, що вимоги про відшкодування моральної шкоди є недоведеними та задоволенню не підлягають.

Щодо дотримання позивачкою строків звернення до суду, суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 233 КЗпП України працівник має право звернутися до суду у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення йому копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Аналіз наведених норм свідчить, що законодавець пов`язує початок перебігу строку звернення до суду саме з моментом вручення працівникові копії наказу про звільнення.

Водночас судом встановлено, що належні та допустимі докази вручення позивачці наказу про звільнення та ознайомлення її з його змістом у матеріалах справи відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка дізналася про факт свого звільнення та підставу звільнення з листа Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 27.11.2025 року. Доказів того, що позивачка була обізнана про своє звільнення раніше, відповідачем суду не надано.

Отже, саме з цієї дати — 27 листопада 2025 року — почався перебіг строку звернення до суду.

З позовом до суду позивачка звернулася 11.12.2025 року, тобто в межах місячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.

Доводи відповідача щодо пропуску позивачкою строку звернення до суду є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Позивачкою при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 3 028 грн, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі звільняються від сплати судового збору у справах про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, у тому числі середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Отже, судовий збір у даній справі підлягав сплаті лише за вимогу про відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи розмір заявленої позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 100 000 грн, позивачка повинна була сплатити судовий збір у мінімальному розмірі, що становить 1 211 грн 20 коп.

Оскільки у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди відмовлено, сплачений судовий збір у цій частині покладається на позивачку.

Разом із тим, позивачкою сплачено судовий збір у більшому розмірі — 3 028 грн, у зв`язку з чим надмірно сплачена сума підлягає поверненню у встановленому законом порядку.

Водночас, з огляду на задоволення позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, судовий збір за такі вимоги підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись статтями 2,5,10-13,18,81,258-259,263-265,280-283 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди — задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 № 2 від 29 жовтня 2025 року про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України за угодою сторін.

Визнати ОСОБА_1 такою, що звільнена 31 березня 2026 року з посади масажиста у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 у зв`язку з припиненням діяльності роботодавця за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 жовтня 2025 року по 31 березня 2026 року у розмірі 41 307 грн 35 коп. без відрахування податків і зборів.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн .

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту до Закарпатського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони по справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Суддя Олена ГОЛЯНА