Суд: Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Дата: 15 квітня 2026 р.
Справа: №303/1031/26
Суддя: Мирошниченко Ю. М.
Справа № 303/1031/26
2-а/303/17/26
ряд. стат. звіту - 140
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 квітня 2026 року Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області під головуванням судді Мирошниченка Ю.М. за участю секретаря судових засідань Лукач К.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА 6497060 від 11.01.2026 року,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 6497060 від 11.01.2026 року. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 11.01.2026 року, керуючи автомобілем IVECO 65C17 державний номерний знак (далі – днз) НОМЕР_1 , був зупинений працівниками поліції, які звинуватили його у порушенні правил переобладнання транспортного засобу (далі – ТЗ). Позивач стверджує, що в оскаржуваній постанові невірно зазначено суть правопорушення, оскільки автомобіль перебуває у заводській комплектації, а будь-які зміни в конструкцію, зокрема облаштування спального місця, не здійснювались. Вказує на відсутність у постанові чіткої диспозиції статті, за якою його притягнуто до відповідальності, та зазначає про порушення процедури розгляду справи, оскільки копію постанови на місці зупинки він не отримував.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позову заперечує. Зазначає, що під час нагляду за дорожнім рухом було виявлено транспортний засіб, у якому облаштовано спальне місце (місце для відпочинку водія), про що не зазначено у свідоцтві про реєстрацію ТЗ. Вказує, що факт правопорушення підтверджується відеозаписом із нагрудної камери поліцейського, на якому зафіксовано розгляд справи та відмову водія від підпису. Також покликається на те, що позивач сплатив штраф 14.01.2026 року, чим фактично визнав свою провину. Окремо наголошує на пропуску позивачем строку оскарження постанови.
Позивач подав відповідь на відзив, у якій заперечує аргументи відповідача. Аналізуючи наданий відповідачем епізод відеозапису, позивач зазначає, що він не є повним, оскільки відсутній запис моменту зупинки, всього періоду спілкування та виїзд автомобіля. Зазанчає, що на відеозаписі причиною зупинки поліцейські називають «перевірка комплектації», водночас стаття 35 Закону України «Про Національну поліцію» не передбачає такої підстави. Стверджує, що відеозапис не відображає факту вчинення порушення та не дозволяє ідентифікувати транспортний засіб IVECO 65C17 (днз НОМЕР_1 ) під керуванням ОСОБА_1 . Сплату штрафу пояснює необхідністю уникнути передачі справи до виконавчої служби та блокування банківських рахунків, що не є свідченням визнання вини.
Відповідно до ухвали про відкриття провадження у справі, позивачу було поновлено строк звернення до адміністративного суду. Суд не вбачає підстав для перегляду цього рішення в порядку ч. 4 ст. 123 КАС України, оскільки висновок про поважність причин пропуску строку відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 27 листопада 2025 року у справі № 679/338/24, за змістом якої обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо належного вручення або надіслання копії постанови особі (ст. 285 КУпАП) є безумовним. Наявність інформації про штраф у застосунку «Дія» або в «Електронному кабінеті водія» має лише інформативний характер і не замінює собою процедуру офіційного вручення документа. Оскільки матеріали справи не містять доказів вручення або надіслання позивачу копії оскаржуваної постанови у встановленому законом порядку (у п. 9 постанови підпис позивача відсутній), строк на її оскарження не може вважатися пропущеним без поважних причин, незалежно від факту відображення штрафу в електронних сервісах чи його оплати.
По суті справи судом встановлено, що 11.01.2026 року відносно позивача було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 6497060 за порушення правил переобладнання транспортного засобу (ч. 1 ст. 121 КУпАП).
За змістом оскаржуваної постанови, 11.01.2026 о 17:14:09 на 579 км автодороги М-06 (між с. Тростянець та м. Миколаїв) водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом IVECO 65C17 (днз НОМЕР_1 ), порушив правила переобладнання, а саме у свідоцтві про реєстрацію ТЗ відсутня відмітка про спальне місце для відпочинку водія. За вказане правопорушення на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.
На обґрунтування заявлених вимог позивач надав лист власника ТЗ ОСОБА_2 , в якому зазначається, що з моменту придбання авто у 2021 році жодних змін у конструкцію не вносилося. До листа додано фото з оголошення на «Авторіа» (2021 р.) та сучасні фото кабіни, які ідентичні між собою, а також Протоколом перевірки технічного стану транспортного засобу № 01833-00450-25 від 25.07.2025 р., де не зафіксовано порушень.
Суд вважає такі доводи переконливими. Позивач надав ретроспективний доказ (фото 2021 року), який підтверджує, що конфігурація кабіни була передбачена виробником спочатку і на момент притягнення позивача до адміністративної відповідальності не змінилася. Відповідно до Порядку затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 17 серпня 2012 року № 521 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2012 року за № 1586/21898 (із змінами), наявність заводських елементів не є переобладнанням у розумінні ст. 32 Закону «Про дорожній рух».
Також суд погоджується із думкою позивача щодо незаконності оскаржуваної постанови, зокрема через незазначення в ній конкретних стандартів, норм та правил, які порушені водієм.
Згідно з п. 2 розд. IV Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України № 1395, Зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення повинен відповідати статті 283 КУпАП.
Оскаржувана постанова не повною мірою відповідає зазначеним вимогам, оскільки не містить посилання на конкретні технічні норми та правила, що забороняють експлуатацію автомобіля саме з такою конструкцією кабіни або встановлював обов`язок внесення відмітки про заводське облаштування місця для відпочинку до реєстраційних документів.
Відсутність посилання на конкретну норму права, яку нібито порушив водій, робить обвинувачення неконкретним, що позбавляє особу можливості ефективно захищатися від висунутого обвинувачення, оскільки незрозуміло, з яким саме нормативним еталоном поліцейський порівнював фактичний стан автомобіля. За таких обставин, висновок суб`єкта владних повноважень про наявність складу правопорушення є передчасним, а опис суті порушення у постанові – неповним, що є самостійною підставою для визнання такого рішення незаконним
Крім того, суд вважає вагомим аргумент позивача щодо незаконності такої підстави зупинки як «перевірка комплектації». Стаття 35 Закону «Про Національну поліцію» містить вичерпний перелік підстав для зупинки. «Перевірка комплектації» за відсутності видимих ознак технічної несправності або порушення ПДР не є законною підставою. Якщо зупинка була безпідставною, всі наступні дії (огляд кабіни та винесення постанови) є незаконними.
Наданий відповідачем відеозапис з нагрудної камери поліцейського не може бути прийнятий як належний доказ вини позивача. По-перше, запис не є повним і не відображає моменту зупинки ТЗ, що унеможливлює перевірку законності дій відповідача на початковому етапі. По-друге, відео підтверджує, що інспектором не проводилось технічне дослідження конструкції автомобіля, а висновок про «переобладнання» ТЗ ґрунтується на суб`єктивному сприйнятті комплектації кабіни, що за наявності наданих позивачем доказів заводського походження обладнання, свідчить про недоведеність складу правопорушення
Заперечення відповідача про визнання вини через сплату штрафу є неспроможним, оскільки сплата штрафу є виконанням обов`язку, що накладається державним актом, який на той момент був чинним. За змістом ст. 55 Конституції України, сплата штрафу не позбавляє особу права на судовий захист.
Отже, сплата штрафу не може трактуватися як визнання вини та не звільняє відповідача – суб`єкта владних повноважень від покладеного на нього ч. 2 ст. 77 КАС України обов`язку щодо доказування правомірності свого рішення.
На підставі вищевикладеного та з огляду на те, що відповідачем не спростовано твердження позивача про незмінність заводської конструкції кабіни автомобіля, а сама по собі наявність місця для відпочинку водія без доведення факту його самовільного встановлення не утворює об`єктивну сторону правопорушення, суд приходить до висновку про недоведеність складу адміністративного проступку.
За таких обставин, оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі – закриттю на підставі п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України та п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях особи складу адміністративного правопорушення
Розглянувши справу по суті, суд повинен вирішити питання розподілу між сторонами судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Факт сплати позивачем судового збору в розмірі 665,60 грн. підтверджується платіжною інструкцією № 2.491839127.1 від 27.01.2026. Оскільки позов підлягає задоволенню, вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу позивачем заявлено до стягнення 10 000,00 грн. На підтвердження витрат надано: Договір № 57 від 14.01.2026, Додаткову угоду № 1, Акт № 1 від 04.03.2026 р., Рахунок № 1 та ордер серії ВН № 1657794.
Відповідач зазначає, що розмір витрат є завищеним, неспівмірним зі складністю справи, а послуга з «усної консультації» (2000 грн.) фактично поглинається підготовкою позову. Також відповідач вказує на відсутність платіжних документів про фактичну оплату гонорару адвокату.
Щодо відсутності доказів оплати, суд зауважує, що за змістом ст. 134 КАС України, витрати на правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи вони лише мають бути сплачені.
Суд частково погоджується з доводами відповідача щодо необхідності зменшення витрат. Справа є категорією незначної складності (типова справа щодо ПДР). Послуга з підготовки відповіді на відзив (3000 грн.) за обсягом та змістом частково дублює аргументи позову. Також консультація із вивченням документів (2000 грн.) у даному випадку є складовою частиною процесу підготовки позовної заяви.
При визначенні суми відшкодування суд керується критеріями, визначеними у ч. 5 ст. 134 КАС України, зокрема співмірністю розміру витрат зі складністю справи та значенням справ для сторони.
У даному випадку предметом спору є постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн. Хоча право на судовий захист не обмежене вартісними показниками, суд зазначає, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу (10 000,00 грн.) майже у тридцять разів перевищує суму накладеного штрафу.
Суд наголошує, що витрати на правничу допомогу мають бути не лише фактичними, а й прагматичними, тобто обґрунтованими з огляду на обсяг захисту порушеного права. Зважаючи на те, що дана справа є справою незначної складності, є типовою та не потребувала вивчення великого обсягу законодавства чи судової практики, заявлена сума гонорару у 10 000,00 грн. є неспівмірною із предметом спору та значенням справи для позивача.
Водночас, враховуючи необхідність забезпечення права на кваліфіковану допомогу та фактично вчинені адвокатом дії (підготовка позову, відповіді на відзив), суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат до розумної та співмірної межі. На думку суду, сума у розмірі 3000,00 грн. є належною компенсацією, яка відповідає критеріям реальності та розумності, не допускаючи при цьому надмірного обтяження відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 9, 72–77, 134, 139, 241–246, 286 КАС України, суд
УХВАЛИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову серії ЕНА № 6497060 від 11.01.2026 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення скасувати.
Справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665,60 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 3000 (три тисячі) гривень витрати на професійну правничу допомогу.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Головне управління Національної поліції у Львівській області, місцезнаходження: м. Львів, вул. Генерала Григоренка, буд. 3.
Головуючий Юрій Мирошниченко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua