Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №645/1207/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Постанова

Іменем України

16 квітня 2026 року

м. Харків

справа № 645/1207/26

провадження № 22-ц/818/3026/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Пилипчук Н.П. ,

суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.

за участю секретаря судового засідання: Муренченко С.А,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Департамент реєстрації Харківської міської ради, Куп`янська міська військова адміністрація Куп`янського району Харківської області, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 на ухвалу Немишлянського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2026 року, постановлену в складі судді Алтухової О.Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 , в особі представника – адвокат Романової Г.В., звернулася до Немишлянського районного суду міста Харкова із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просить суд: встановити факт, що належна ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 згідно з договором дарування приватизованої квартири, посвідченого 24.05.2002 року приватним нотаріусом Куп`янського міського нотаріального округу Харківської області Черняєвою А.О., зареєстрована Куп`янським міжміським бюро технічної інвентаризації, про що зроблено запис у реєстрову книгу № 155 за реєстровим №19121, 20 червня 2002 року.

В обґрунтування звернення до суду із заявою в порядку окремого провадження зазначено, що зі змісту поданої заявником заяви про встановлення юридичного факту не вбачається, що існує інший суб`єкт правовідносин, який заперечує або не визнає факт належності заявнику на праві приватної власності нерухомого майна. Підставою звернення заявника з вказаною заявою до суду є об`єктивна неможливість державного реєстратора отримати необхідну інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку) для відповідної реєстрації від БТІ.

Таким чином, між заявником, Куп`янською міською військовою адміністрацією Куп`янського району Харківської області та Департаментом реєстрації Харківської міської ради Харківської області відсутній цивільно-правовий спір про право власності на вказане в заяві нерухоме майно, а тому заява про встановлення факту, підлягає розгляду в порядку окремого провадження.

Встановлення даного факту необхідно заявнику для отриманням грошової компенсації за пошкоджене/знищене житло в селищі Ківшарівка, Куп`янського району, Харківської області за програмою «єВідновлення», за якою вимагається наявність запису про реєстрацію речових прав на нерухоме майно в Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який функціонує з 01 січня 2013 року.

Ухвалою Немишлянського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2026 року відмовлено у відкритті провадження у порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.

Роз`яснено заявнику, що вона вправі оскаржити в порядку адміністративного судочинства дії державного реєстратора про відмову внести відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно або звернутися до суду з позовом про визнання права власності.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, представник заявника подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на те, що метою у цій заяві є встановлення факту, який безпосередньо надасть можливість провести у відповідності до чинного законодавства державну реєстрацію права власності на квартиру, що знаходиться на окупованій території, що і належить розглядати в порядку окремого провадження за ст. 315 ЦПК України. Із поданої заяви про встановлення юридичного факту, що має юридичне значення не вбачається, що існує інший суб`єкт правовідносин, який заперечує або не визнає факт належності заявниці на праві приватної власності зазначеної квартири. Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження, не врахував тієї обставини, що заявник на законних підставах набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 , однак зареєструвати право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на даний час не вбачається можливим. Стверджує, що невизнання факту належної реєстрації права власності позбавляє заявника можливості реалізувати право на отримання компенсації за пошкоджене/знищене майно, гарантоване державою, та суперечить принципу забезпечення доступності засобів юридичного захисту в умовах воєнного стану.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні апеляційної скарги з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку вбачається спір про право, а тому наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі за заявою поданою в порядку окремого провадження та роз`яснив, що даний спір може бути вирішено шляхом подачі заяви в порядку позовного провадження або шляхом оскарження у порядку адміністративного судочинства дій державного реєстратора про відмову внести відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.

Із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення вбачається, що ОСОБА_1 належить на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 згідно з договором дарування приватизованої квартири, посвідченого 24.05.2002 року приватним нотаріусом Куп`янського міського нотаріального округу Харківської області Черняєвою А. О. Право приватної власності на квартиру в цілому зареєстровано за ОСОБА_1 . Куп`янським міжміським бюро технічної інвентаризації 20.06.2002 року, про що зроблено запис у реєстрову книгу №155 за реєстровим № 19121. Згідно з технічним паспортом квартира АДРЕСА_1 , має загальну площу 42,1 кв м. та житлову площу 23,6 кв м.

10.12.2024 ОСОБА_1 звернулась до Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області із заявою № 64460710 щодо державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням державного реєстратора Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області від 12.12.2024 № 76571444 у здійсненні реєстрації права власності заявнику було відмовлено на підставі п. п. 4, 5 ч.1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», де зазначено, що державним реєстратором було встановлено наявність обставин, які є підставою для відмови в проведенні реєстраційних дій: подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, а саме: «Під час розгляду заяви було здійснено консолідований пошук інформації в Державному реєстрі речових прав та реєстрах до 2013 року, стосовно реєстрації речових прав на заявлений об`єкт нерухомого майна. В результаті цього встановлено, що інформація про реєстрацію у Реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутня. Держаним реєстратором було направлено запит до Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області №3277/0/276-23 від 20.07.2023. 24.07.2023 Департаментом реєстрації отримано відповідь Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області №1924 від 21.07.2023 року, відповідно до якої: «Зберігачем інвентаризаційних справ на об`єкти нерухомого майна, розташовані на території Куп`янської громади, було визначено КП «Куп`янське БТІ» (пл. Центральна, 23, Куп`янськ Харківської області код ЄДРОПОУ 033550051). Через збройну агресію російської федерації в Україні будівля Комунального підприємства «Куп`янського бюро технічної інвентаризації», яке знаходилося за адресою: площа Центральна м. Куп`янськ, Харківської області, була зруйнована, а саме комунальне підприємство (база даних, архівні справи, комп`ютерна техніка та інше) знищені. Підприємство на даний час господарську діяльність не здійснює.

Заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення подана до суду у зв`язку з відмовою державного реєстратора Департаменту реєстрації Харківської міської ради у проведенні реєстраційних дій (рішення від 12.12.2024 р.), а саме внесення відомостей до Державного реєстру нерухомого майна щодо права власності ОСОБА_1 на квартиру.

Згідно пункту 3 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952- IV від 1 липня 2004 року державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року.

Відсутність документів або інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав відповідно до пункту 4 частини 1 статті 24 Закону № 1952-ІV є підставою відмови в державній реєстрації прав.

Заявники мають оригінали правовстановлюючих документів на нерухоме майно, однак в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня інформація про таке право власності, так як будинок набутий ними у власність до 1 січня 2013 року.

З викладеного вбачається, що реєстрація права власності нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - є обов`язковою умовою для подання заяви та отримання компенсації в межах електронної публічної послуги «єВідновлення», оскільки подання заяви про отримання компенсації за пошкоджене або знищене житло відбувається саме за наявною інформацією про право власності на пошкоджене/знищене житло в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, перелік яких наведено в частині 1 статті 315 ЦПК України.

Частиною 4 статті 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження по справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений пі час розгляду справи, залишає заяву без розгляду.

Спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.

Отже, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.

Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Враховуючи норми процесуального права, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети ні.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов`язується з наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Постановою Пленуму Верховного суду України за №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»роз`яснено, що суд вправі розглядати справи про встановлення юридичних фактів, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Так, у порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, так як метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення, і мати безспірний характер, оскільки якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд повинен залишити заяву без розгляду і роз`яснити заявнику право подачі позову на загальних підставах.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку, що зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається спір про право, оскільки за відсутності відповідних відомостей в Реєстрі прав власності на нерухоме майно державою право власності заявника фактично не визнається.

Колегія суддів також звертає увагу, що ст. 315 ЦПК України містить перелік фактів встановлення яких можливе в судовому порядку. Із заяви ОСОБА_1 вбачається, що фактично нею ставиться питання про визнання права власності на нерухоме майно, яке не може бути розглянуто в порядку окремого провадження.

Встановлення такого факту спрямоване на визнання права власності та може порушувати майнові права та законні інтереси інших осіб щодо володіння та користування належним їм майном, а тому спір підлягає розгляду в порядку позовного провадження з використанням відповідних процесуальних інститутів позовного провадження.

Фактично заявниця просить визнати за нею право власності, якого вона набула в минулому на законних підставах.

З урахуванням мотивів заяви у цій справі та її мети, питань, що належить дослідити, визначення порядку захисту порушених прав заявниці щодо володіння на праві власності квартирою.

З огляду на те що йдеться про правовідносини, що стосуються права власності та повноважень власника, цілком очевидно, що закон, який регулює спірні правовідносини, є не процесуальним, а матеріальним.

У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом статті 392 ЦК України можна дійти висновку, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що за змістом статті 392 ЦК України судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його (див. постанови від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 та від 23 червня 2020 року у справі № 909/337/19).

Аналогічного висновку дійшов у своїй постанові Верховний Суд у справі № 201/9106/24 від 02 квітня 2025 року.

Результат аналізу наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка є власником/володільцем нерухомого майна, набутого раніше на законних підставах, оригінали правовстановлюючих документів на яке було втрачено, має право на захист свого порушеного права в порядку позовного провадження відповідно до статті 392 ЦК України, яка є спеціальною нормою, що регулює спірні правовідносини.

Таким чином, факт, про встановлення якого просить заявниця, не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки є порядок захисту порушеного права, а саме звернення до суду в порядку позовного провадження шляхом подання позовної заяви (стаття 392 ЦК України), а не заяви про встановлення юридичного факту в порядку окремого провадження.

Доводи апеляційної скарги не містять посилань на такі порушення, що призвели до неправильного вирішення питання щодо відмови у відкритті провадження у справі, тому, з огляду на положення статті 376 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції без змін.

За приписами частини 1статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, судові витрати апелянта, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, компенсації не підлягають.

Керуючись ст.ст.367,368,374,375,382,384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Ухвалу Немишлянського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2026 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина