Рішення від 15 квітня 2026 р. у справі №629/1809/26 — Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/1809/26

Номер провадження 2/629/1066/26

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.04.2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі головуючого судді Каращука Т.О., за участю секретаря судового засідання Лукаренко А.Р., розглянувши у м. Лозова Харківської області в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу №629/1809/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку та визнання права власності, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з позовом про припинення права на частку та визнання права власності, в якому просила визначити, що частка ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , становить частину, частка ОСОБА_2 у праві спільної сумісної власності на дану квартиру, становить також частину. Також, просила припинити право власності ОСОБА_2 , визнавши за нею, ОСОБА_1 , право власності на належну ОСОБА_2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона та її донька, відповідач ОСОБА_3 є власниками двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Впродовж багатьох років, а саме з 2009 року, відповідач не проживає у вищевказаній квартирі і не користується своєю часткою майна, жодних дій щодо утримання своєї частки квартири не здійснює, будь-яких витрат на оплату комунальних послуг не несе. Станом квартири та оплатою комунальних платежів за неї не цікавиться. Вказала, що компромісу між ними з питання поділу квартири не було досягнуто. Позивач вказала, що звернулася до відповідача з пропозицією щодо придбання частки квартири, належної їй на праві власності, і остання пропозицію прийняла, однак до теперішнього часу ігнорує необхідність юридичного оформлення своєї частки в квартирі та не бажає йти до нотаріуса, хоча суму компенсації за належну відповідачу частку квартири остання отримала. Крім того, позивача додала, що неможливо виділити частку відповідача в натурі та поділити квартиру таким чином, щоб кожна з частин відповідала будівельним і санітарним нормам, тобто двокімнатна квартира є неподільною річчю, з огляду на наявність 2-х співвласників. З відповідачем у позивача склалися непрості стосунки після отримання останньою коштів за належну їй частку квартири, будь-які родинні відносини припинені. 3 огляду на викладені обставини, позивач змушена звернутися до суду з вказаним позовом.

Ухвалою суду було відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, учасникам справи надано строк для подання заяв по суті.

До суду надійшла телефонограма відповідача, в якій вона вказала, що стосовно позовних вимог та задоволення позову не заперечує.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступні факти та відповідні правовідносини.

ОСОБА_1 та її донька, відповідач ОСОБА_3 , є власниками двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності підтверджується

свідоцтвом про право власності на житло від 14 лютого 2007 року, виданим Лозівською міською радою Харківської області, інформацією та витягом(а.с.18-19, 24-25).

З 2009 року відповідач не проживає у вищевказаній квартирі і не користується своєю часткою майна, жодних дій щодо утримання своєї частки квартири не здійснює, будь-яких витрат на оплату комунальних послуг не несе, про що також свідчать копії квитанцій про сплату коштів за комунальні послуги ОСОБА_1 (39-43).

Згідно довідки №508 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданого відділом питань реєстрації місця проживання фізичних осіб та ведення реєстру громади від 13 лютого 2026 року за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована тільки ОСОБА_1 з 31.07.1986 року і по теперішній час(а.с.16).

Відповідач ОСОБА_2 , згідно довідки №507 у житловому приміщенні/будинку осіб, виданого відділом питань реєстрації місця проживання фізичних осіб та ведення реєстру громади від 13 лютого 2026 року за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрована з 08 травня 2015 року і по теперішній час(а.с.17).

Відповідно до технічного паспорту квартира має загальну площу 48, 0 кв. м., складається з двох кімнат житловою площею 29,0 кв. м., одна кімната площею 11.6 кв. м., інша 17,4 кв. м.(а.с.21-23)

Так, рівноцінної житлової кімнати по площі без компромісу між співвласниками виділити неможливо, компромісу між співвласниками з зазначеного питання не було досягнуто.

Позивач вказала, що звернулася до відповідача з пропозицією щодо придбання частки квартири, належної їй на праві власності.

Відповідач пропозицію прийняла, однак до теперішнього часу ігнорує необхідність юридичного оформлення своєї частки в квартирі та не бажає йти до нотаріуса.

Суму компенсації за належну відповідачу частку квартири ОСОБА_2 отримала, що підтверджується розпискою(а.с.38). ОСОБА_1 зазначила, що з відповідачем склалися непрості стосунки після отримання останньою коштів за належну їй частку квартири, будь-які родинні відносини припинені.

Таким чином, позивач фактично позбавлена можливості ефективно розпоряджатися належним їй майном і реалізувати свої права щодо розпорядження квартирою.

Виділити частку відповідача в натурі та поділити квартиру таким чином, щоб кожна з частин відповідала будівельним і санітарним нормам, неможливо, тобто двокімнатна квартира є неподільною річчю, з огляду на наявність 2-х співвласників.

Факт не проживання ОСОБА_4 в спірній квартирі, не зацікавленість в квартирі та сплата позивачем відповідачу коштів за половину квартири також підтверджується письмовими поясненнями свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

З урахуванням вищевикладеного, з метою можливості подальшого ефективного розпорядження квартирою, позивач звернулась до суду з даним позовом.

За приписами ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, свобод чи інтересів фізичних осіб , прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 317, 319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння,користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з ч. 3 статті 358 Цивільного кодексу України кожен із співвласників має право на

надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Відповідно до ст. 355 Цивільного кодексу України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Зі змісту ст. 357 Цивільного кодексу України вбачається, що під терміном «визначення часток» законодавець розуміє визначення (встановлення) розміру частки співвласника у спільному сумісному майні.

У ч. 1, 2 ст. 369, ч. 2 статті 370 Цивільного кодексу України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Згідно з пунктом 3.2 глави 3 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007 року № 55, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 06.07.2007 року за № 774/14041, право кожного співвласника в спільній частковій власності визначається часткою, яка виражається в простих правильних дробах (1/2; 1/3; 3/5 тощо).

Відповідно до ст. 372 Цивільного кодексу України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» за № 20 від 22 грудня 1995 року розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону «Про власність», ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім`ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону «Про власність»); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім`ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. Оскільки праця є основою створення і примноження власності громадян, розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається ступенем його трудової участі, якщо інше не випливає із законодавства України. Розмір часток у спільній сумісній власності подружжя визначається за нормами Кодекса про шлюб та сім`ю. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

Так, з урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги докази в їх сукупності, суд вважає за можливе визначити частку ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності на спірну квартиру у розмірі частини, інша частини належить ОСОБА_4 .

Відповідно до ст. 365 Цивільного кодексу України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Як вбачається із змісту даної норми законодавець визначив чотири самостійні підстави, кожна з яких окремо може слугувати приводом для припинення права власності на частку в спільному майні.

Згідно з правовими висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2019 року у справі №303/4849/16-ц та у постанові від 18.07.2019 у справі №210/2236/15-ц для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Таким чином, припинення права особи на частку в спільному майні поза її волею за рішенням суду на підставі позову інших співвласників (співвласника) можливе за наявності хоча б однієї з чотирьох передбачених частиною першою статті 365 ЦК України підстав, проте таке припинення в усякому випадку не повинно завдати істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї, і за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

В телефонограмі відповідачем не заперечувався факт того, що сума компенсації за 1/2 частку квартири, яка їй належить, була їй сплачена позивачем. Даний факт підтверджується також розпискою.

Враховуючи те, що відповідач в квартирі давно не мешкає та не користується нею, зареєстрована ОСОБА_4 за іншою адресою, суд вважає, що припинення права власності не завдасть шкоди співвласнику, наявні всі підстави для припинення права власності відповідача на 1/2 частки спірної квартири, а тому позов в частині припинення права власності підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення суду, що набрало законної сили, є однією з підстав для реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна.

Враховуючи те, що є підстави для припинення права власності ОСОБА_4 на 1/2 частку спірної квартири, зважаючи на те, позивачем виплачено відповідачу компенсацію за її частку, беручи до уваги відсутність заперечень відповідача, суд вважає за можливе визнати право власності на частку відповідача за ОСОБА_1 .

Таким чином, дослідивши всі докази в їх сукупності, зважаючи на відсутність заперечень ОСОБА_4 , суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи те, що позивачем не було заявлено вимоги про відшкодування судового збору відповідачем, суд вважає за можливе залишити судовий збір за позивачем.

Керуючись ст.ст.2,4, 12,13, 76-81,89,141,263-265 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку та визнання права власності- задовольнити.

Визначити, що частка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Роздолля, Первомайського району, Харківської області, РНОКПП НОМЕР_1 , у праві спільної сумісної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , становить частину.

Визначити, що частка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м. Лозова, Харківської області, РНОКПП НОМЕР_2 , у праві спільної сумісної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , становить частину.

Припинити право власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м.Лозова Харківської області, РНОКПП НОМЕР_2 , на частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , визнавши за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Роздолля, Первомайського району, Харківської області, РНОКПП НОМЕР_1 право власності на належну ОСОБА_2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Судовий збір залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про сторони:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя Т.О.Каращук