Рішення від 16 квітня 2026 р. у справі №642/1539/26 — Холодногірський районний суд міста Харкова

17 квітня 2026 року

Справа № 642/1539/26

Провадження № 2/642/1063/26

РІШЕННЯ

Іменем України

14 квітня 2026 року м. Харків

Холодногірський районний суд м. Харкова в складі:

головуючої – судді Бородіної О.В.,

за участю секретаря судового засідання- Брус М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість в загальному розмірі 15 640 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до кредитного договору №3565388 від 26.01.2021 року, укладеного в електронній формі з ТОВ «Авентус Україна», відповідач отримав кредит в розмірі 5 000 грн. на умовах строковості, зворотності та платності. В подальшому 21.01.2022 було укладено договір № ФК 21-01/22 відповідно до якого Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СІТІ ФІНАНС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 3565388.

07.11.2025 було укладено договір № 07-11/25 відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СІТІ ФІНАНС» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 3565388.

Таким чином, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» наділено правом вимоги до Відповідача за договором № 3565388.

Посилається на те, що первісний кредитор зобов`язання за вищевказаним договором виконав у повному обсязі та надав відповідачу кредитні кошти у розмірі, передбаченому умовами договору.

У порушення умов укладеного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав та допустив виникнення заборгованості, загальний розмір якої станом на час звернення до суду становить 15 640 грн.

За наведених обставин позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у вищевказаному розмірі, а також судові витрати по справі.

Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 06.03.2026 року по справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Через систему ЄСІТС до суду надійшло клопотання відповідача про продовження процесуального строку на подання відзиву, яке мотивоване тим, що відповідач отримав ухвалу про відкриття провадження у справі 06.03.3036 року, проте позовну заяву із додатками на час подання клопотання не отримував з незалежних від нього причин, що перешкоджає у визначений судом строк подати відзив на позовну заяву, у зв`язку із чим просив продовжити процесуальний строк на подання відзиву на 15 днів.

Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 06.03.2026 року продовжено відповідачу ОСОБА_1 строк для подачі відзиву на позовну заяву на п`ятнадцять календарних дні наступних за днем вручення даної ухвали суду.

23 березня 2026 року через електронний суд надійшов відзив на позовну заяву, в якому ОСОБА_1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Позиція відповідача обґрунтована тим, що за кредитним договором безпідставно нараховані проценти, а саме їх нарахування здійснювалося поза межами строку кредитування. Відповідно до Додатку №1 до Договору (Графік платежів), строк кредитування та дата повернення кредиту визначена чітко: 25.02.2021 року. Сума кредиту становить 5000,00 грн. Проте, Позивач просить стягнути відсотки у розмірі 10 640,00 грн, що нараховані значно пізніше дати закінчення строку кредитування, крім того, матеріали справи не містять жодних доказів пролонгації кредитного договору № 3565388.

Також відповідач ОСОБА_1 просив застосувати строк позовної давності, посилаючись на те, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності більш ніж на 2 роки.

Відзив на позовну заяву містить клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, яке обґрунтоване тим, що стягнення вказаної суми, оскільки вона є неспівмірною зі складністю справи, а саме зазначив, що справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, є типовою (шаблонною) для мікрофінансових організацій, не потребує вивчення великого обсягу нормативної бази чи формування нової правової позиції.

27 березня 2026 року через електронний суд надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача просив позовні вимоги задовольнити. Щодо нарахування процентів зазначив, що вони нараховані згідно умов кредитного договору, який відповідач підписав. Відповідач правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом чотирнадцяти днів з моменту укладення договору не скористався. Також, ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про сплату ним заборгованості у повному розмірі чи про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку.

Проти заяви про застосування строку позовної давності та клопотання про зменшення витрать на правову допомогу заперечував.

27 березня 2026 року від ОСОБА_1 надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких він зазначив, що жодним чином не спростував аргумент відповідача та не надав жодних правових чи фактичних обґрунтувань законності нарахування відсотків після закінчення строку дії кредитного договору, що, на думку відповідача, є мовчазною згодою позивача з його доводами. Клопотання про зменшення позовних вимог просив задовольнити.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справ в порядку спрощеного провадження за відсутністю всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог та заперечення відповідача, із застосуванням аналізу вимог чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов до наступних висновків.

З матеріалів справи судом встановлено, що 26.01.2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №3565388 в електронній формі, згідно якого відповідачу в безготівковій формі шляхом перерахування на банківський картковий рахунок надано кредит у розмірі 5 000 грн.

Згідно п. 1.5. договору проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожний день користування, протягом фактичного строку користування кредитом починаючи з першого дня перерахування суми кредиту у наступному розмірі: 1) 1,9 % в день (стандартна), яка застосовується: у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою споживача, відповідно до п.4.2 договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до п.4.3 договору; тип процентної ставки фіксована. 2) 0,01 % в день та застосовується відповідно до наступних умов. Якщо Споживач у межах строку, визначеного в п.1.4 Договору або протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку, здійснить повне погашення кредитної заборгованості або протягом такого строку за ініціативою Споживача відбудеться продовження строку кредиту на новий строк, Споживач як учасник Програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Споживач за стандартною процентною ставкою до дати фактичного повернення кредиту (до дати пролонгації(не включно), але в будь-якому випадку не більше ніж за період строку кредиту, зазначеного в п.1.4 Договору, буде перераховано за зниженою процентною ставкою.

Відповідач прийняв умови кредитного договору та підписав зазначений кредитний договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором та 26.01.2021 отримав кредит в сумі 5 000 грн. на свою платіжну картку, що підтверджується довідкою ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім», крім того, вказані обставини відповідачем не спростовані та не заперечуються.

Згідно пункту 1.1 кредитного договору, вищевказаний договір укладається в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Сторони домовились, що укладення кредитного договору з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню кредитодавцем ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки.

Згідно ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Згідно п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію").

Вищенаведене узгоджується з правовими позиціями, які викладені у постановах Верховного Суду від 23.03.2020 р. у справі №404/502/18, від 09.09.2020 р. у справі №732/670/19, від 07.10.2020 р. у справі № 127/33824/19, від 16.12.2020 р. у справі №561/77/19.

Відповідно до ч.13 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно ЦПК України.

Згідно ст.12 Закону України "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Судом встановлено, що вищевказаний кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового пароля-ідентифікатора. Укладення між сторонами вищевказаного правочину відповідачем, в порядку передбаченому законом, не оспорюється та підтверджується належними та допустимими доказами.

Враховуючи, що згідно вищевказаних положень кредитного договору, з його укладенням сторони домовились, що укладення такого договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню первісним кредитором ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, а відтак сторонами дотримано вимоги щодо укладення правочину, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про виникнення договірних відносин між сторонами вищевказаного правочину з приводу отримання відповідачем кредиту у ТОВ «Авентус Україна».

З матеріалів справи судом встановлено, що 21.01.2022 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС» укладено договір факторингу № ФК 21-01/22 від 21.01.2022 року, згідно якого останнє відступило на користь позивача право грошової вимоги щодо погашення (стягнення) заборгованостей з боржників, які виникли на підставі кредитних договорів, згідно реєстру боржників, в тому числі відносно відповідача ОСОБА_1 в розмірі 15 640 грн., що підтверджується договором факторингу № ФК 21-01/22 від 21.01.2022 року, актом прийому-передачі реєстру боржників за вищевказаним договором факторингу від 21.01.2022 року та витягом з реєстру боржників до вищевказаного договору факторингу від 21.01.2022 року.

07.11.2025 було укладено договір факторингу №07-11/25 відповідно до якого ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС» відступило на користь ТОВ "Факторинг Партнерс" права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі відносно відповідача ОСОБА_1 за договором № 3565388 в розмірі 15 640 грн., що підтверджується договором факторингу №07-11/25 від 07.11.2025 року, актом прийому-передачі реєстру боржників за вищевказаним договором факторингу від 07.11.2025 року та витягом з реєстру боржників до вищевказаного договору факторингу від 07.11.2025 року.

Згідно ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений законом спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно ст.1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15.

Зобов`язання по кредитному договору продовжує існувати і в разі заміни первісного кредитора, яке здійснюється без повідомлення боржника, що відповідатиме приписам ст.516 ЦК України стосовно заміни кредитора у зобов`язанні без згоди боржника, який у разі необізнаності про нового кредитора вправі виконати зобов`язання перед первісним кредитором, що буде його належним виконанням.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту.

При вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань своєчасно не здійснив повне погашення основної суми заборгованості та не повернув грошові кошти, отримані в кредит.

З огляду на те, що ОСОБА_1 згідно укладеного кредитного договору взяв на себе зобов`язання погашати кредит у визначений договором строк, та вказаний обов`язок ним був порушений, що підтверджується розрахунком заборгованості, а відтак у позивача як нового кредитора виникло право вимагати повернення кредиту.

З розрахунків заборгованості вбачається, що заборгованість відповідача за кредитним договором № 3565388 від 26.01.2021 року за основною сумою боргу становить 5 000 грн.

Відповідач не надав суду доказів, які б спростовували розмір заборгованості за основною сумою боргу, а відтак наданий позивачем розрахунок заборгованості в цій частині приймається судом як достовірний.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем було порушено обов`язок з повернення кредитних коштів та вказана обставина відповідачем не спростована, а відтак у позивача виникло право вимагати повернення основної суми кредиту у вищевказаному розмірі.

При вирішенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору/договору позики проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Позивач, звертаючись до суду з вимогами про погашення заборгованості, просив стягнути, окрім заборгованості за основною сумою заборгованості, також заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

Отримавши кредитні кошти, відповідачка погодилася сплатити проценти за користування ними у розмірі визначеному договором, що обумовлено кредитним договором та відповідає вимогам ст.ст.1054, 1056-1 ЦК України.

Нарахування відсотків за користування кредитом відображені в наданих розрахунках заборгованості та з матеріалів справи вбачається, що алгоритм нарахування такої заборгованості відповідає умовам кредитного договору з огляду на наступне.

Умови договору про розміри процентної ставки погоджено сторонами, договір було укладено в електронній формі, з умовами договору відповідач був ознайомлений, а тому погодився виконувати взяті на себе зобов`язання, у тому числі і щодо сплати процентів за користування кредитними коштами.

Згідно розрахунку заборгованості, визначеної позивачем, борг ОСОБА_1 зі сплати відсотків за користування кредитом за кредитним договором №3565388 на час відступлення прав вимоги, з урахуванням сплачених сум : 24.02.2021 року було сплачено – 15 грн., 25.03.2021 – 2 755 грн., 23.04.2021 – 2 755 грн., 23.05.2021 – 2 850 грн., 22.06.2021 – 2 850 грн., 30.07.2021 – 760 грн. становить 10 640 грн.

Умовами кредитного договору сторони передбачили строк кредитування, який складає 30 днів.

Водночас сторони визначили можливість продовження строку кредитування, умови і строк нарахування процентів за користування кредитом, у тому числі у випадку його пролонгації та автопролонгації згідно з розділом 4 договору.

У пункті 4.1 договору визначено порядок пролонгації строку кредитування.

Так, відповідно до п.4.1 договору строк кредиту може бути продовжено: за ініціативою споживача на кількість днів, зазначену в п.1.4. договору, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному пп.4.2. (пп.4.2.1.-4.2.4.) договору; або в порядку автопролонгації, на кількість днів та відповідно до умов визначених в п.4.3 (пп.4.3.1-4.3.2) договору.

Положеннями п.4.2 договору визначено порядок продовження строку кредиту за ініціативою споживача пролонгація. Зокрема, споживач, у випадку якщо заборгованість за кредитом складає не менше 400 гривень (включно) може ініціювати продовження строку користування кредитом, відповідно до пп. 4.2.2. договору.

Згідно п.4.2.2. пропозиція (оферта) споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку Товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій споживачем. Якщо споживач здійснюючи вказаний платіж не бажає продовжувати строк користування кредитом, споживач зобов`язаний повідомити про це Товариство в один із вказаних нижче способів: перед здійсненням платежу здійснити в Особистому кабінеті дії, що направлені на часткове повернення заборгованості за кредитом, а саме натиснути в Особистому кабінеті в Розділі «Мої кредити» клавішу «внести платіж» в меню «Часткове погашення кредиту»; або протягом 24 годин з моменту внесення платежу направити на поштову скриньку Товариства (в тому числі з використанням сервісу направлення повідомлень Товариству, що розміщений на Веб-сайті в Розділі «Зворотній зв`язок» вибравши категорію звернення «Часткове погашення без пролонгації») повідомлення про необхідність зарахування такого платежу в часткове погашення заборгованості за кредитом, з обов`язковою вказівкою в такому повідомлені номеру та дати цього договору та суми здійсненого платежу.

В іншому разі здійснений споживачем платіж буде розцінений Товариством як пропозиція (оферта) споживача щодо продовження строку користування кредитом.

Відповідно до п.4.2.3. договору Товариство має право, але не обов`язок протягом строку для відповіді, акцептувати пропозицію (оферту) споживача про продовження строку користування кредитом шляхом направлення споживачу текстового повідомлення про погодження нового строку кредиту (з зазначенням нової дати повернення) на номер мобільного телефону та/або адресу електронної пошти, повідомлені споживачем Товариству в особистому кабінеті/зазначені в договорі.

Згідно п.4.2.4. у випадку акцептування Товариством пропозиції (оферти) споживача про продовження строку кредиту, новий строк кредиту розраховується з наступного дня, що слідує за днем вчинення споживачем дій, зазначених в пп.4.2.2 цього пункту договору, та нова дата повернення кредиту відображається в особистому кабінеті.

Пунктом 4.3. договору визначено порядок автопролонгації строку кредиту (автопролонгація).

Згідно з п.4.3.1 сторони домовились, що у випадку, якщо у споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою споживача, відповідно до пп.4.2.2-4.2.4. договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.

Згідно з п.4.3.2. споживач, дає згоду на автопролонгацію строку кредиту на умовах передбачених в пп.4.3.1 договору. Споживач вважається таким, що прострочив повернення кредиту, якщо після закінчення періоду автопролонгації у споживача наявна заборгованість за кредитом та не відбулося продовження строку кредиту за ініціативою споживача, у порядку передбаченому п.4.2. договору.

Судом встановлено та відповідачем не заперечувалась сплата процентів згідно умов п.4.2.2 договору, чим було ініціювано пролонгацію строку договору, який відповідно до п.4.1 було продовжено на кількість днів, зазначену в п.1.4 договору, а саме на 30 днів.

При цьому дій, передбачених умовами договору, що свідчать про те, що він не бажав продовжувати строк користування кредитом, відповідач не вчинив, відтак здійснення платежів було обґрунтовано розцінено первісним кредитором як пропозиція (оферта) споживача щодо продовження строку користування кредитом.

В подальшому, за відсутності доказів повернення відповідачкою кредитних коштів та обумовленої суми процентів за користування кредитом та наявністю заборгованості на дату закінчення строку пролонгації, відбулося продовження строку кредитування - автопролонгація, як передбачено п.4.3.1 договору та строк кредиту було продовжено на 90 днів, відтак у період з 22.07.2021 року по 20.10.2021 року нарахування процентів здійснювалося відповідно до п.4.3.1 кредитного договору.

На підтвердження розміру заборгованості позивачем надано розрахунок заборгованості з зазначенням щоденних нарахувань процентів та погашення по кредитному договору, який здійснено до 20.10.2021. Після закінчення строку кредитування нарахування процентів не здійснювалось.

З урахуванням дій відповідача з пролонгації строку користування кредитом, проценти йому були розраховані у повній відповідності з положеннями пунктів 4.2.1, 4.3.1 кредитного договору.

За таких обставин, умовами кредитного договору сторони передбачили порядок продовження строку кредиту та умови і строк нарахування процентів за користування кредитом.

З огляду на зазначене твердження відповідача щодо нарахування відсотків за користування кредитом після закінчення строку кредитування спростовуються вищезазначеними обставинами та підлягають відхиленню.

При цьому суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивачем не надано доказів пролонгації кредитного договору, оскільки, як було встановлено судом, позовна вимога про стягнення процентів у розмірі 10 640 грн. ґрунтується на вимогах закону, узгоджена сторонами кредитного договору, а тому підлягає задоволенню.

Крім того, відповідно до положень п.п. 2 п. 5.3 Кредитного договору відповідач мав право відмовитись від укладення цього Договору без пояснення причин, письмово повідомивши про це Товариство не пізніше 14 календарних днів з моменту підписання та отримання примірника цього Договору, шляхом направлення товариству на електронну адресу або рекомендованим чи цінним листом за адресою місцезнаходження Товариства, вказані в Договорі, та сплатити проценти за період з дня одержання кредитних коштів до дня їх повернення за ставкою, встановленою в цьому Договорі.

Оскільки відсотки в сумі 10 640 грн. нараховані кредитором у визначений умовами договору строк кредитування, суд дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вказаної суми відсотків у повному обсязі.

При вирішенні спору суд також враховує, що ОСОБА_1 не спростовано розмір заборгованості за кредитним договором, наявність якої підтверджується розрахунками, наданими позивачем та не надано контррозрахунку, який би піддавав сумніву розмір такої заборгованості.

Окрім того, судом встановлено, що між сторонами було належним чином укладено кредитний договір, згідно якого сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору.

Підписавши кредитний договір, відповідач надав свою згоду на сплату усіх зазначених у них платежів (процентів), які були визначені за взаємною згодою сторін та не визнані недійсними.

Виходячи з оплатного характеру кредитних договорів, відсутні підстави вважати, що умови договору про сплату відсотків за користування кредитом є несправедливими та призводять до дисбалансу прав та обов`язків сторін договору, оскільки вказаний розмір відсоткової ставки погоджено за домовленістю сторін у відповідному договорі (постанова Верховного Суду від 07.04.2021 року у справі №623/2936/19).

Одночасно при вирішенні спору суд приймає до уваги, що відповідач не лише користувався кредитними коштами, а й фактично визнав укладення договору, вчинивши дії, спрямовані на його виконання та погашення заборгованості за отриманим кредитом.

Вказані обставини відповідачем не спростовані.

Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 23 лютого 2020 року по справі №127/23910/14-ц.

При вирішенні спору судом також взято до уваги, що відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, та при цьому суд враховує, що відповідачка належних доказів повернення грошових коштів за кредитними договорами суду не надала.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2018 року по справі № 191/5077/16-ц (провадження 61-17422св18).

У разі не спростування презумпції правомірності договорів всі права, набуті сторонами правочинів за ними, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

При цьому суд враховує, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, що свідчить про порушення прав позивача, а відтак суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування, право вимоги яких перейшло від первісного кредитора до позивача на підставі договорів факторингу.

З врахуванням наведеного, сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідачки за кредитним договором № 3565388 від 26.01.2021 року становить 15 640 грн., в тому числі : 5 000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 10 640 грн. сума заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами.

Щодо застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. (ст. 257 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з урахуванням постанови КабінетуМіністрів України № 392 від 20.05.2020 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" у чинній редакції, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 з 12.03.2020 року на всій території України встановлено карантин.

Відповідно до пункту 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням короновірусної хвороби СОVID-19» від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020 року, Розділ «Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено пункт 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Частинами четвертою, п`ятою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Запровадження на всій території карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 257 ЦК України. Вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно.

Аналогічним є питання щодо продовження строків давності на строк дії воєнного стану в Україні.

Так, у розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України внесені доповнення пунктом 19 такого змісту: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану, який триває по сьогоднішній день.

Враховуючи вищевикладене, ТОВ «Факторинг Партнерс» звернулося з позовними вимогами в межах строку позовної давності.

При вирішенні вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат суд виходить з наступного.

Частинами 1-6 статті 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано: договору про надання правової (правничої) допомоги №02-07/2024 від 02.07.2024 року, заявка на надання юридичної допомоги №2072 від 01.01.2026, витяг з Акту №27 про надання юридичної допомоги від 30.01.2026 року, відповідно до якого ТОВ «Факторинг Партнерс» понесло судові витрати на правничу допомогу в сумі 9 000,00грн.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому,що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі№ 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

З урахуванням складності та категорії справи (стягнення заборгованості за кредитним договором), обсягу доказів, незмінності позиції представника позивача протягом розгляду справи, складання позовної заяви та відповіді на відзив, письмові пояснення, які частково дублюють доводи одне одного, не потребувало від професійного адвоката значних зусиль та витрат часу. Послуга з вивчення матеріалів справи фактично охоплюється послугою зі складання позовної заяви. При цьому, суд бере також до уваги, що у провадженні адвоката перебувають аналогічні справи за позовами товариства до інших осіб, що передбачено додатковою угодою до договору про надання правничої допомоги, тобто процесуальні документи у таких справах є типовими.

Враховуючи викладене, оскільки позов задоволено, з урахуванням принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, суд дійшов висновку, що справедливим буде стягнення з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» у рахунок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, в розмірі 3000,00 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати по справі, які складаються зі сплаченого позивачем судового збору в розмірі 2 662,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 193, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позов – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (ЄДРПОУ: 42640371, адреса: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521) заборгованість за кредитним договором №3565388 від 26.01.2021 у розмірі 15 640 (п`ятнадцять тисяч шістсот сорок) грн. 00 коп., яка складається з:

- заборгованості за тілом кредиту – 5 000 грн;

- заборгованості за відсотками – 10 640 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (ЄДРПОУ: 42640371, адреса: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521) судовий збір у сумі 2 662 грн. 40 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 грн.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ,якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 17.04.2026.

Суддя О.В. Бородіна