Вирок від 15 квітня 2026 р. у справі №619/1378/26 — Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 619/1378/26

провадження № 1-кп/619/305/26

ВИРОК

іменем України

16 квітня 2026 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області

у складі: головуючого судді ОСОБА_1

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12025220000001459 від 18.12.2025 за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Прага Чехії, громадянина України, одруженого, з вищою освітою, маючого на утриманні малолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , мешкаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Сторони кримінального провадження:

прокурор ОСОБА_5

обвинувачений ОСОБА_6

захисник ОСОБА_7 .

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

18.12.2025 близько 06 год 14 хв, більш точний час не встановлено, ОСОБА_3 керував технічно-справним автомобілем марки «ВАЗ 21150», р.н. НОМЕР_1 та рухався по вул. Сумський шлях, с. Подвірки, Дергачівського району, Харківської області зі сторони м. Харкова в напрямку с-ще. Солоницівка.

Під час руху по вказаній вулиці в районі будинку № 39, ОСОБА_3 проявив неуважність та, діючи необережно, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожніми знаками 5.38.1; 5.38.2 «Пішохідний перехід» розділу 1 Правил дорожнього руху України та дорожньою розміткою 1.14.1 «зебра» розділу 34 Правил дорожнього руху України, на якому перебував пішохід ОСОБА_8 , який переходив проїзну частину вул. Сумський шлях, з правої частини дороги наліво відносно напрямку руху автомобіля, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, чим порушив вимоги п. 18.1 Правил дорожнього руху України, згідно з яким:

- п. 18.1 «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека»;

не надав дорогу вказаному пішоходу та допустив наїзд передньою лівою частиною свого автомобіля на пішохода ОСОБА_8 .

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної події пішохід ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_3 помер у лікарні. Згідно висновку судово-медичної експертизи причиною смерті ОСОБА_8 стала важка сукупна травма з ушкодженнями внутрішніх органів, переломами кісток скелету та її ускладнення – гострий розлад кровообігу, декомпенсований травматичний шок.

Згідно висновку комплексної судової транспортно-трасологічної, автотехнічної, фототехнічної експертизи та експертизи відео-, звукозапису у даній дорожній обстановці водій автомобіля «ВАЗ 21150», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_3 повинен був діяти відповідно до вимог 18.1 Правил дорожнього руху України. Водій автомобіля «ВАЗ 21150», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_3 мав технічну можливість запобігти ДТП шляхом виконання вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху України. В діях водія автомобіля «ВАЗ 21150», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_3 вбачаються невідповідності вимогам п. 18.1 Правил дорожнього руху України, які знаходяться в причинному зв`язку з настанням даної пригоди.

Порушення Правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля «ВАЗ 21150», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_3 виразились у тому, що він, 18.12.2025, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожніми знаками 5.38.1; 5.38.2 «Пішохідний перехід» розділу 1 Правил дорожнього руху України та дорожньою розміткою 1.14.1 «зебра» розділу 34 Правил дорожнього руху України, на якому перебував пішохід ОСОБА_8 , не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, внаслідок чого допустив наїзд на пішохода, що призвело до смерті ОСОБА_8 .

Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винною у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Своїми діями ОСОБА_3 вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_8 .

Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав повністю та підтвердив факт і обставини його вчинення, так, як це зазначено вище та зазначив, що щиро розкаюється у вчиненому, засуджує свій вчинок та повністю відшкодував завдану потерпілій шкоду.

Оскільки учасники судового розгляду не заперечували, суд відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин справи, які ніким не оспорюються, та з урахуванням вимог ч. 4 ст. 349 КПК України, обмежився допитом обвинуваченого, дослідженням даних, які характеризують його особу.

При цьому судом з`ясовано, чи правильно розуміє обвинувачений зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності його позиції, а також роз`яснено, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Вина обвинуваченого ОСОБА_3 у скоєнні зазначеного злочину доведена у повному обсязі і підтверджується доказами, які є в матеріалах кримінального провадження і обвинуваченим не оспорюються.

Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

Обставинами, що пом`якшують покарання, відповідно до ч. 1 ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку, надання іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення.

Обставиною, яка обтяжує покарання, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Мотиви призначення покарання.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Так, згідно з роз`ясненнями, які містить п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (в редакції Постанови Верховного Суду №8 від 12.06.2009), суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно ст. 12 КК України є тяжким злочином, внаслідок вчиненого злочину загинула людина, що є невідворотним наслідком для потерпілої ОСОБА_9 , наявність обставин, що пом`якшують покарання - щире каяття, відсутність обставин, які обтяжують покарання, дані про особу винного, а саме те, що він раніше не судимий, на обліку у лікаря-психіатра та у лікаря нарколога не перебуває, що свідчить про його осудність.

За таких обставин справи, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі в межах санкції частини цієї статті, враховуючи положення ч. 1 ст. 69-1 КК України, якою передбачено, що за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду й розміру, він ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Отже, каральна функція покарання не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

У своїх рішеннях суд касаційної інстанції неодноразово наголошував, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань або вирішення питання про звільнення особи від відбування призначеного покарання з випробуванням у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.

Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Так, враховуючи дані про особу винного, ставлення ОСОБА_3 до скоєного, який щиро розкаявся у вчиненому, попросив вибачення у потерпілої, відсутність спроб приховати злочин, відшкодовував завдану шкоду, наявність міцних соціальних зв`язків (одружений, дружина проходить службу в лавах Збройних сил України, є малолітня донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мати пенсіонер, яка є особою з інвалідністю другої групи) раніше не судимий та, враховуючи позицію прокурора, який просив застосувати ст. 75 КК України та звільнити обвинуваченого від призначеного покарання з визначенням іспитового терміну, зваживши на те, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, суд вважає можливим виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 без відбування покарання, зі звільненням від відбування покарання з іспитовим строком та застосовує ст. 75 КК України. На період випробувального терміну суд покладає на нього обов`язки, передбачені ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України, які вважає необхідними та достатніми для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

До того ж, санкція ч. 2 ст. 286 КК України надає можливість суду як призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати такого покарання до особи. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність має альтернативний характер застосування, і це питання, як визначив законодавець, суд вирішує на власний розсуд, залежно від конкретних обставин кримінального провадження.

Згідно роз`яснень, які містяться у п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст.286 і ст.287 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Суд враховує, характер та мотиви допущених ОСОБА_3 порушень правил безпеки дорожнього руху, його ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, наявність трьох обставин, що пом`якшують покарання та те, що з моменту вчинення злочину та на момент розгляду справи, у суду відсутня інформація про вчинення винним інших кримінальних (адміністративних) правопорушень протягом цього періоду, проте обвинувачений вчинив тяжкий злочин, хоча він і є необережний, внаслідок якого загинула особа похилого віку, за таких обставин призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік буде достатньою мірою покарання, яка забезпечить його виправлення, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим ОСОБА_3 , так і іншими особами.

Той факт, що водій проживає в прикордонному селищі Золочів Богодухівського району Харківської області, яке обстрілюється і тому має небезпечне та погане транспортерне сполучення, не є достатньою підставою для непризначення додаткового покарання.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Частиною 1 статті 100 КПК України встановлено, що речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.

Згідно з ч. 9 ст. 100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.

Відповідно ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 22.12.2025 (справа №953/13718/25, провадження 1-кс/953/8068/25) накладено арешт на автомобіль «ВАЗ 21150», р.н. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_3 , який поміщено для зберігання на територію спеціального майданчику тимчасового тримання транспортних засобів за адресою: м. Харків вул. Григорія Сковороди, 106.

Як передбачено ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Враховуючи, що судовий розгляд по справі закінчено, арешт підлягає скасуванню, а речовий докази – поверненню власнику.

Крім того, постановою слідчого СУ ГУ НП в Харківській області від 23.12.2025 визнано речовим доказом карту пам?яті типу Micro-SD фірми «AGI» об?ємом 32 GB з відеофайлом «D10_20251218061033.mp4» та електронний файл «D10_20251218061033.mp4», записаний на карту пам`яті типу Micro-SD фірми «AGI» об?ємом 32 GB у вигляді відеозапису як оригінал електронного документу, що зберігаються в матеріалах кримінального провадження №12025220000001459.

Згідно зі ст. 124 КПК України суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта у загальній сумі 40209,44 грн.

Керуючись ст. 368, 370, 374, 376, 377 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_3 , визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного основного покарання, якщо він протягом іспитового терміну в 2 (два) роки не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

У відповідності зі ст. 76 КК України на період іспитового строку покласти на ОСОБА_3 такі обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судові витрати за проведення судової експертизи № СЕ-19/121-26/181-ІТ від 26.01.2026 в сумі 7131,20 грн та витрати за проведення судової експертизи № 19600/19601/19602/225 від 16.01.2026 в сумі 33078,24 грн.

Арешт майна, який накладено згідно ухвали слідчого судді Дергачівського районного суду Харківської області від 22.12.2025 (справа № 953/13718/25, провадження № 1-кс/953/8068/25) – скасувати.

Речові докази:

- автомобіль «ВАЗ 21150», р.н. НОМЕР_1 , який поміщено для зберігання на територію спеціального майданчику тимчасового тримання транспортних засобів за адресою: м. Харків вул. Григорія Сковороди, 107 – повернути власнику ОСОБА_3 ;

-карту пам?яті типу Micro-SD фірми «AGI» об?ємом 32 GB з відеофайлом «D10_20251218061033.mp4» - залишити при матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя ОСОБА_1