Вирок від 16 квітня 2026 р. у справі №199/3217/26 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 199/3217/26

(1-кп/199/641/26)

ВИРОК

іменем України

17.04.2026 м. Дніпро

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі кримінальне провадження № 12026042220000098 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26.01.2026, відносно:

ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , у місті Дзержинську Донецької області, громадянина України, українця, РНОКПП - НОМЕР_1 з середньою освітою, не одруженого, не маючого на утриманні неповнолітніх та непрацездатних осіб, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, солдата курсанта навчального взводу навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_2 у військовому званні – «солдат», проживаючого у будинку АДРЕСА_1 , раніше судимого:

- 30.12.2010 Дзержинським міським судом Донецької області за ч. 3 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнений від відбуття покарання з іспитовим строком 1 рік;

- 25.11.2011 Дзержинським міським судом Донецької області за ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. 16.02.2016 звільнений по відбуттю строку покарання;

- 28.03.2018 Дзержинським міським судом Донецької області за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. 18.09.2020 звільнений по відбуттю строку покарання,

- 16.03.2026 Амур-Нижньодніпровським районним судом міста Дніпра за ч.4 ст.186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, відповідальність за який передбачена ч.4 ст.185 КК України,

учасники судового провадження:

прокурор – ОСОБА_4

обвинувачений – ОСОБА_3

захисник – ОСОБА_5

потерпілий - ОСОБА_6

В С Т А Н О В И В:

1.Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Судом визнано доведеним, що ОСОБА_3 був обізнаним про те, що у зв?язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 307 від 16.10.2024, солдата ОСОБА_3 зараховано до списків особового складу та призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_2 .

Так, ОСОБА_3 , 25.01.2026 о 22 год. 00 хв., перебуваючи за адресою: м. Дніпро, вул. Луговська, біля буд.255, побачив раніше незнайомого йому потерпілого ОСОБА_6 , який пересуваючись пішки по пішохідній зоні, впустив на землю належний йому мобільний телефон марки Poco M7 Pro 5G Black 8GB Ram 256 GB ROM, imei НОМЕР_3 , який ОСОБА_3 визначив предметом свого злочинного посягання, далі ОСОБА_3 реалізуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, та вони є непомітними для потерпілого ОСОБА_6 , а також інших осіб, діючи умисно, таємно, з корисливих мотивів, вчиняючи злочин повторно, в умовах воєнного стану, шляхом вільного доступу викрав майно, яке належить потерпілому ОСОБА_6 , а саме мобільний телефон марки Poco M7 Pro 5G Black 8GB Ram 256 GB ROM, imei НОМЕР_3 вартістю 7949 грн. 70 коп., чим спричинив потерпілому ОСОБА_6 матеріальну шкоду на вищевказану суму.

Після чого, ОСОБА_3 , утримуючи при собі викрадене майно, покинув місце вчинення злочину, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.

Умисні дії ОСОБА_3 , які виразились у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненому повторно, в умовах воєнного стану кваліфікуються за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

2. Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Вказаних висновків суд дійшов з урахуванням пояснень обвинуваченого ОСОБА_3 у суді.

Як пояснив ОСОБА_3 суду, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення при обставинах, викладених вище, він не визнає та просить ухвалити відносно нього виправдувальний вирок.

Обвинувачений пояснив, що взимку 2026 він, перебуваючи у нетверезому стані, познайомився біля магазину АТБ із потерпілим, прізвища і імені не пам`ятає. Після того як вони розійшлися від магазину, через 10 хвилин він пішов слідом за потерпілим та знайшов мобільний телефон. Думав, що телефон марки Poco належить потерпілому. Коли він повернувся в магазин АТБ, через деякий час зайшов потерпілий ОСОБА_6 і просив його повернути мобільний телефон, але оскільки потерпілий не дав йому винагороду, на яку він розраховував, він відмовився віддавати потерпілому належний останньому мобільний телефон Poco. Охоронець магазину, також говорив йому віддати телефон потерпілому, але оскільки той не надавав винагороду, телефон він не віддав, а вийшов з ним з магазину, і наступного дня до нього приїхала поліція і він видав телефон.

Незважаючи на не визнання обвинуваченим ОСОБА_3 , своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, суд допитавши потерпілого, дослідивши письмові матеріали кримінального провадження, дійшов висновку про винність обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому діяння при вищевикладених обставинах.

Потерпілий ОСОБА_6 в судовому засіданні повідомив, що в січні 2026 року він був в магазині АТБ де ОСОБА_3 в неадекватному стані, ходив за ним слідом по магазину і просив купити йому пива, на що отримав відмову, а коли потерпілий вийшов з магазину, ОСОБА_3 вийшов за ним з магазину. Як вказав потерпілий, він пройшовши декілька метрів під слизнувся і впав, піднявся, пройшов декілька метрів перевірив наявність телефону Poco і виявив його відсутність, повернувся на місце падіння, виявив відсутність мобільного телефону і повернувся назад до АТБ, де побачив ОСОБА_3 , якого попросив повернути телефон, але той йому відмовив, а коли почув, що потерпілий буде викликати поліцію, то взагалі втік. ОСОБА_6 зазначив, що оскільки інший людей у той проміжок часу окрім них з ОСОБА_3 поруч не перебувало, то окрім ОСОБА_3 ніхто інший не міг забрати належний йому телефон. На його думку, ОСОБА_3 бачив, що він впав, і він розумів, що випавший телефон належить саме, йому, потерпілому. Згодом, в кабінеті у слідчого він впізнав свій телефон, який йому в подальшому повернули.

Відповідно до протоколу про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 25.01.2026 потерпілий ОСОБА_6 просив органи поліції вжити заходи щодо встановлення місцезнаходження належного йому мобільного телефону.

25.01.2026 оглядалася ділянка місцевості розташована поблизу магазину АТБ за адресою вул. Луговська, 255, де ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повідомив, що 25.01.2026 близько 22:00 знаходячись за вказаною адресою поблизу магазину АТБ став жертвою правопорушення.

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 26.01.2026 в присутності понятих гр. ОСОБА_6 впізнав на фото №1 чоловіка, на якому зображено ОСОБА_3 , який 25.01.2026 підійшов до нього по вул. Луговській біля будинку №255, та почав ходити за ним по магазину АТБ та по вулиці, а також йшов за ним, коли він послизнувся та впав.

Відповідно до протоколу огляду від 26.01.2026 в присутності понятих гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 добровільно видав працівникам поліції мобільний телефон Poco M7 Pro 5G Black 8GB Ram 256 GB ROM, imei НОМЕР_3 , як пояснив останній, виданий телефон випав з кишені чоловіка, який послизнувся на снігу за адресою м. Дніпро, вул. Луговська, біля будинку №255 та відповідно останній непомітно підібрав його та залишив собі. Далі, телефон поміщено до паперового конверту та опечатано.

Згідно постанови про визнання речових доказів та їх зберігання від 26.01.2026 мобільний телефон Poco M7 визнано речовим доказом та залишено на відповідальне зберігання потерпілому ОСОБА_6 , про що свідчить розписка останнього.

Відповідно до протоколу перегляду відеозапису від 02.02.2026 оглянуто оптичний носій, на якому наявні 2 відеофайли з найменуваннями: СН03-20260125-214459-214749-001000000000 та CH08-20260125-214920-215120-001000000000. В ході перегляду відеозапису СН03-20260125-214459-214749-001000000000 встановлено: Відеозапис ведеться на камеру магазину АТБ за адресою: м. Дніпро, вул. Луговська буд.№ 255. На відеозаписі від 25.01.2025 наявні двоє чоловіків, а саме: потерпілий ОСОБА_6 та підозрюваний ОСОБА_3 останні стоять та спілкуються. На наступному кадрі, видно що чоловіки нібито про щось сперечаються, та ОСОБА_3 вибиває з руки ОСОБА_6 мобільний телефон, мобільний телефон падає на землю та потерпілий піднімає його та знову бере до рук, при цьому ОСОБА_3 знаходиться поруч з потерпілим. В ході перегляду відеозапису СH08-20260125-214920-215120-001000000000 встановлено, що відеозапис ведеться у приміщенні магазину АТБ за адресою: м. Дніпро, вул. Луговська 255. У торгівельному залі знаходиться ОСОБА_3 , який тримає в руках мобільний телефон. ОСОБА_3 ходить по залу тримаючи в руках телефон, постійно махаючи ним перед охоронцем та покупцями. На цьому перегляд відеозапису було завершено, оптичний носій було поміщено до паперового конверту та скріплено печаткою слідчого відділу.

Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 26.01.2026 в присутності понятих підозрюваний ОСОБА_3 відтворив події, що мали місце 25.01.2026 близько 22:00 години, він знаходився неподалік будинку №255 по вул.Луговській у м.Дніпрі, де побачив раніше незнайомого йому чоловіка, який прямував в сторону магазину АТБ, останній підійшов до чоловіка і попрохав, щоб він купив йому пива, відповідно вказавши місце, де він підійшов до чоловіка, чоловік йому відмовив, після чого вони разом пішли до магазину при цьому розмовляючи, далі, зайшовши до магазину АТБ він далі ходив за чоловіком. Коли чоловік вийшов з магазину ОСОБА_3 йшов дещо позаду та побачив, що чоловік послизнувся на льоду та впав, в цей час у чоловіка випав з кишені належний йому мобільний телефон марки Poco, ОСОБА_3 вказав місце, де саме випав мобільний телефон, чоловік пішов далі не помітивши втрату телефону, а ОСОБА_3 в свою чергу взяв даний телефон з метою його подальшого продажу, та пішов до магазину АТБ.

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 №307 від 16.10.2024 солдата ОСОБА_3 , курсанта навчального взводу навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки, призваного ІНФОРМАЦІЯ_3 вважати таким, що прийняв справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків.

Згідно висновку експерта №216/26 від 03.02.2026 ринкова вартість мобільного телефону «POCO» M7 Pro 5g 8/256 GB Black, бувшого у використанні, у технічно-справному стані, з урахуванням зносу, станом на 25.01.2026 становила: 7949, 70 гривень (сім тисяч дев`ятсот сорок дев`ять гривень сімдесят копійок).

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06.03.2026 в присутності понятих гр. ОСОБА_8 впізнав на фото №1 чоловіка, на якому зображено ОСОБА_3 , який 25.01.2026 ходив по магазину АТБ за адресою: м.Дніпро, вул. Луговська, б.№255 з мобільним телефоном в руках, а також на нього вказав чоловік щодо крадіжки мобільного телефону.

Суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, відповідно до ст.94 КПК України, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Судом встановлено, що вказані у вироку та дослідженні в ході судового розгляду докази є належними, допустимими та достовірними, а з огляду на їх системну оцінку і достатніми для обґрунтованого висновку про наявність в діях обвинуваченого складу інкримінованого йому злочину, доведеності вини у його вчиненні та для прийняття законного та обґрунтованого рішення у кримінальному провадженні. Об`єктивних підстав ставити під сумнів свідчення допитаного в суді потерпілого у суду немає.

При цьому, судом установлено, що обставини визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, суд вважає, встановленими всі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження.

Суд відхиляє як неспроможні доводи обвинуваченого ОСОБА_3 , в частині того, що він не крав належний потерпілому ОСОБА_6 мобільний телефон, а лише знайшов, тому мобільний телефон належить вважати знахідкою, з наступних підстав.

Так, за нормативним визначенням крадіжка - це таємне викрадення майна, яке завідомо є чужим для винного, тобто воно перебуває у власності іншої особи, і винний не має на це майно ні дійсного, ні гаданого права.

Заволодіння майном, яке фактично не вийшло з володіння власника, а опинилося з будь-яких причин у неналежному, але відомому йому місці (залишене чи забуте), особою, яка знала, кому належить це майно, мала підстави вважати, де знаходиться власник речі і усвідомлювала, що він може за нею повернутися, слід розцінювати не як привласнення знахідки, а як крадіжку чужого майна.

На відміну від крадіжки, привласнене майно може вважатися знахідкою лише за умов, що: а) воно вибуло з володіння власника; б) місцезнаходження цього майна власнику не відомо; в) між втратою майна та його знахідкою пройшов тривалий час, який давав власнику підстави вважати майно остаточно втраченим; г) особа, яка знайшла це майно, не була очевидцем події втрати і сама не чинила будь-яких активних дій, спрямованих на вилучення майна з володіння власника; д) відсутня можливість виявлення (ідентифікації) законного власника майна.

Втім, установлені у даному кримінальному провадженні обставини свідчать про знаходження ОСОБА_3 мобільного телефону Poco M7 Pro 5G Black 8GB Ram 256 GB ROM, imei НОМЕР_3 у відомому потерпілому ОСОБА_6 місці, а саме на місці падіння останнього, можливу обізнаність ОСОБА_3 про те, хто є власником гаманця. Зокрема, показання ОСОБА_3 у суді про те, що він « Думав, що телефон марки Poco належить потерпілому... але оскільки потерпілий ОСОБА_6 не дав йому винагороду, на яку він розраховував, він відмовився віддавати потерпілому належний останньому мобільний телефон Poco… Охоронець магазину, також говорив йому віддати телефон потерпілому, але оскільки той не надавав винагороду, телефон він не віддав, а вийшов з ним з магазину, і наступного дня до нього приїхала поліція і він видав телефон.»

Також судом встановлено розуміння ОСОБА_3 того, що потерпілий ОСОБА_6 може повернутися за телефоном, і, дійсно, як вказав потерпілий він після того як виявив відсутність телефону, через незначний період часу повернувся до місця де він впав і випав його телефон, повернувся до магазину АТБ, де відразу у ОСОБА_3 вимагав повернення належного йому телефону, який продовжував перебувати у його власності, проте реалізувати своє право він не мав можливості через протиправні дії ОСОБА_3 , який забрав телефон, відмовився повертати його безкоштовно без винагороди. Тим самим, привласнив телефон потерпілого, залишив приміщення магазину АТБ, отримавши реальну можливість розпорядитися ним.

Тобто, як встановлено судом, мобільний телефон Poco M7 Pro 5G продовжував перебувати у власності потерпілого, місцезнаходження цього майна власнику було відомо, між втратою майна та його знахідкою пройшов незначний час, який давав власнику підстави вважати майно не втраченим, у свою чергу ОСОБА_3 «…Думав, що телефон марки Poco належить потерпілому.», тобто, ідентифікував законного власника майна та чинив активні дії з приводу його не повернення, розраховуючи на винагороду.

Тому, в діях ОСОБА_3 наявний склад кримінального правопорушення саме за ч. 4 ст. 185 КК України, і підстав для ухвалення відносно нього виправдувального вироку, судом не встановлено.

З цих же мотивів суд відхиляє і доводи захисника ОСОБА_5 .

Наведені висновки суду узгоджуються із правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду України від 23.06.2020 справа № 128/984/17

провадження № 51-1305км20 https://reyestr.court.gov.ua/Review/89977754

3.Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про повну доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3 і його умисні дії правильно кваліфіковані за ч. 4 ст. 185 КК України, як такі, що виразилися у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненого повторно, в умовах воєнного стану.

4.Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

Обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання обвинуваченому згідно ст. 67 КК України, судом не встановлені.

5.Мотиви призначення покарання.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд відповідно до ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Так, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим ОСОБА_3 кримінального правопорушення, яке скоєно умисно, і, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до тяжкого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який свою вину в інкримінованому кримінальному правопорушенні не визнав, не перебуває на обліку у лікарів нарколога і психіатра, раніше неодноразово судимий.

Таким чином, призначаючи покарання, суд, відповідно вимог ст.65 КК України, враховує:

вищенаведені обставини, позицію прокурора який просив призначити покарання за ч.4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 70 КК України, обвинуваченого та його захисника, які просили ухвалити виправдувальний вирок, потерпілого, який просив суд призначити покарання на розсуд суду, також суд враховує відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченому, дані про особу, суд вважає за необхідне призначити покарання - в межах санкції ч.4 ст. 185 КК із застосуванням положень ч. 4 ст. 70 КК України. Оскільки, як слідує з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_3 злочин за даним вироком вчинив до ухвалення відносно нього 16.03.2026 вироку Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра ч.4 ст. 186 КК України за яким йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Тому, саме визначене покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_3 виключно в умовах ізоляції від суспільства із реальним відбуванням покарання, при цьому суд враховує й схильність ОСОБА_3 до вчинення кримінальних правопорушень, оскільки він після вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, про що свідчить вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 16.03.2026, вчинив дане кримінальне правопорушення.

Тому, саме, це покарання, на переконання суду, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_3 , виключно в умовах ізоляції від суспільства із реальним відбуванням покарання, при цьому, суд враховує схильність ОСОБА_3 до вчинення кримінальних правопорушень, оскільки він маючи непогашені судимості, вчинив нові кримінальні правопорушення як за даним вироком так і за вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 16.03.2026, що вказує на систематичність його злочинних дій та не бажання ставати на шлях виправлення.

Тому, саме, це покарання, на переконання суду, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопрушень, а тому призначення покарання із застосуванням вимог ст. ст. 75,76 КК України, не буде відповідати меті покарання, буде суперечити вимогам ст.65 КК України і не сприяти вихованню ОСОБА_3 в дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством тощо.

Обираючи вид і міру покарання, суд враховує усі вищевикладені обставини та вважає, що законним, справедливим, та таким, що буде відповідати тяжкості кримінального правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи буде покарання у виді позбавлення волі, з реальним його відбуттям.

6.Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, у даному кримінальному провадженні відносно ОСОБА_3 - у виді тримання під вартою, до набрання вироком законної сили продовжити.

За вимогами ч. 2 ст. 124 КПК України, із ОСОБА_3 необхідно стягнути витрати пов`язані із проведенням судових експертиз.

Питання про долю речових доказів вирішити відповідно до п.9 ст. 100 КПК України.

На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд користується своїм правом обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.ст. 7-29, 94, 368, 374, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд –

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 185 КК України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання за даним вироком більш суворим за вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 16.03.2026 призначити ОСОБА_3 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років.

Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, у даному кримінальному провадженні відносно ОСОБА_3 - у виді тримання під вартою, до набрання вироком законної сили продовжити.

Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_3 рахувати з моменту його затримання, тобто з 05.02.2026.

Речові докази:

- мобільний телефон Poco M7 , що зберігається за розпискою про відповідальне збереження у потерпілого ОСОБА_6 – залишити за належністю останньому;

Стягнути з ОСОБА_3 на користь судового експерта ОСОБА_9 витрати пов`язані із проведенням судових експертиз в сумі – 400,00 гривень.

На вирок можуть бути подані апеляційні скарги протягом 30 днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, – з моменту вручення йому копії вироку, до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, повний текст вироку вручити учасникам судового провадження в день його проголошення.

Суддя Амур-Нижньодніпровського

районного суду м. Дніпра ОСОБА_10