Рішення від 12 квітня 2026 р. у справі №750/10345/25 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/10345/25

Провадження № 2/750/181/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

судді – Рахманкулової І.П.,

секретаря – Левченка К.С.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення до житлового приміщення,

в с т а н о в и в :

У липні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення до житлового приміщення та передачі ключів від квартири.

Обґрунтовано позов тим, що ОСОБА_1 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 , яка йому надана як військовослужбовцю та має статус службового житла. Окрім позивача у вказаній квартирі також зареєстровані відповідач ОСОБА_3 та їх діти: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . На початку 2025 року після повернення з - за кордону з довготривалого відпочинку ОСОБА_3 в усній формі заборонила позивачу приходити до квартири, одночасно з цим, змінила серцевину у замку на дверях та не пускає позивача в квартиру, не віддає речі та документи, що там знаходяться. Як тільки позивач з`являється і намагається потрапити у квартиру, відповідач викликає поліцію, внаслідок чого на позивача були складені протоколи про притягнення його до адміністративної відповідальності. Також ОСОБА_1 звертався до органів поліції із зверненням щодо усунення перешкод у користуванні житлом, в якому він має право проживати. Враховуючи, що відповідач такими діями порушує права позивача на користування житлом, а тому останній звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження; визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи.

Відповідач відзив на позов не подала.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити у повному обсязі.

При цьому, позивач у судовому засіданні пояснив, що йому у зв`язку з перебуванням на військовій службі надано вказане житлове приміщення як штатно – посадове, а згодом змінився статус цього житла на службове житлове приміщення. Позивач через агресивну поведінку відповідача не може проживати у цій квартирі, відповідач у січні 2025 року повернулася із – за кордону і дізнавшись, що він подав позов про розірвання шлюбу, виставила його речі за двері та кинула на нього кішку, що він її забав із собою, тобто вчинила сварку та викликала поліцію. Позивач наразі вимушений винаймати житло, в якому проживає зі співмешканкою. У червні 2025 року позивач намагався відчинити двері квартири власним ключем, знаючи, що відповідача в цей час не було вдома, проте відчинити двері квартири він не зміг, так як замок був замінений, у зв`язку з чим позивач звертався з цього приводу до поліції. Також позивач зазначив, що після пред`явлення даного позову до суду він був у квартирі, так як старша дочка потрапила у ДТП, а тому відповідач просила його доглянути за дочкою, надавши йому свій ключ від вхідних дверей і цей ключ є ідентичним тому, що є у нього. Таким чином, відповідач після пред`явлення позову до суду повернула серцевину замка, що був раніше, проте доступу до квартири він не має, оскільки у нього немає ключа від верхнього замка. Також позивач вказує, що вселитися до квартири він не може, так як відповідач погрожує, що вона вдасться до провокацій, сама себе травмує та викликатиме поліцію і щодо нього знову складуть протокол про адміністративне правопорушення, а тому позивач домагається вселення його у житло, яке йому було надано як військовослужбовцю для проживання.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на відсутність доказів вчинення перешкод позивачу.

Заслухавши позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

На підставі ордеру на службове жиле приміщення № 22 серія СЛ від 30 січня 2024 року ОСОБА_1 з сім`єю на 4 осіб отримав право на зайняття житлового приміщення, трикімнатної квартири житловою площею 43,7 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 , який видано на підставі рішення МВИ № 28 від 26 січня 2024 року (а.с. 6)

З витягу з реєстру територіальної громади від 28.07.2025, убачається, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 9).

Як зазначено в позовній заяві, на даний час у вказаній квартирі проживає відповідач з дітьми, при цьому відповідач замінила замки, у зв`язку із чим позбавила позивача доступу до квартири.

Листом № 14507 від 30.06.2025 ЧРУП ГУНП в Чернігівській області на звернення позивача, яке мало місце 11.06.2025 повідомило, що при проведенні перевірки по даному зверненню у додатковому спілкуванні ОСОБА_1 зазначив, що до поліції звернувся з метою фіксації даної події та отримання відповіді про проведену перевірку для подальшого звернення до суду. Позивачу було повідомлено, що питання розподілу, користування та володіння майном належать до компетенції суду, а тому для вирішення вказаного питання було рекомендовано звернутися з позовом до суду (а.с. 8).

30.06.2024 відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 173-2 КУпАП та постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 29.07.2024 у справі №750/9415/24 його притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 170 грн.

Також позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.173-2 КУпАП згідно протоколів від 26.01.2025 постановами Деснянського районного суду м. Чернігова від 13.02.2025 у справі №750/1434/25, від 26.02.2025 у справі №750/1435/25, від 19.03.2025 у справі №750/1432/25.

Позивач у судовому засіданні пояснив, що як тільки він намагається потрапити до квартири, відповідач вчиняє сварку та викликає поліцію, аби перешкодити йому доступу до житлового приміщення, право на проживання у якій він має.

Окрім цього, позивачем повідомлено, що на даний час існує заборгованість по сплаті комунальних послуг, які він має оплачувати як особа, якій надано у користування службове житло (а.с. 7).

Отже, звертаючись до суду із вказаним позовом позивач вказує на те, що йому було видано ордер на службове жиле приміщення, трикімнатну квартиру, на склад сім`ї з 4 осіб, він зареєстрований у квартирі та має право користування нею. Проте, відповідач чинить йому перешкоди у користуванні квартирою, самовільно змінила замок, вчиняє сварки з позивачем та не надає доступу до житла.

Так, Конституція України у статті 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Відповідно до статті 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

У свою чергу відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50), п.п. 40, 41 вказаного рішення Європейського суду від 02.12.2010.

Здійснення громадянами житлових прав здійснюється у порядку визначеному законодавством, в тому числі Цивільним кодексом України та Житловим кодексом України.

Користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду регулюється главою 2 розділу ІІІ ЖК України

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Виходячи з положень ст.405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно зі ст. 61 ЖК України користування житловим приміщенням у будинках державного з громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

За приписами ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною першою статті 383 ЦК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відповідно до статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача.

При цьому суду необхідно брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Права власника житлового будинку, квартири визначено статтями 317, 383 ЦК України та стаття 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав передбачених законом. На зміст права власності не впливає місце проживання власника та місце знаходження майна.

Позивач зазначає, що потрапити до житла без згоди відповідача він не може, 01.06.2025 він намагався відчинити двері квартири своїм ключем, але замок відчинити не зміг, а тому із заявою про чинення йому перешкод у доступі до спірного житла звертався до поліції.

При цьому, в ході розгляду справи позивач повідомив, що відповідач добровільно надала йому ключ від верхнього замка вхідних дверей квартири та на час розгляду справи у суді переставила серцевину старого замка, від якого у нього є ключ, проте, це не свідчить про усунення перешкод у користуванні житлом, так як відповідач в будь – який час може переставити інший замок у вхідних дверях і вона йому повідомила, що заперечує, щоб без її присутності позивач приходив у спірну квартиру, навіть з метою побачення з дітьми.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Факт неможливості проживання позивача у спірній квартирі, яка надана йому як службове житло на склад сім`ї з 4 осіб та у якій він зареєстрований у визначеному законом порядку та відсутність можливості для проживання, свідчить про порушення прав позивача.

Позивачем доведено належними та допустимими доказами вчинення йому відповідачем перешкод у користуванні квартирою, право на користування якою він набув у визначеному законом порядку, а тому суд вбачає підстави для задоволення позову шляхом вселення позивача у квартиру.

При цьому, суд враховує, що позивач суду повідомив, що у нього наявні ключі від вхідних дверей квартири, зокрема в ході розгляду справи відповідач надала йому ключ від верхнього замка, а тому підстав для зобов`язання відповідача надати позивачу ключі від квартири у суду немає.

Також, відповідно до статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 81, 83, 141, 258, 259, 265, 279, 354 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1 ) до ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 ) про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення до житлового приміщення – задовольнити.

Вселити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1211 грн. 20 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 16.04.2026.

Суддя