Вирок від 16 квітня 2026 р. у справі №335/11181/25 — Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя

1Справа № 335/11181/25 1-кп/335/526/2026

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2026 року Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

процесуального прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду № 4 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 107-б, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025080100005965 від 26 серпня 2025 року, у відношенні

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, із загальною середньою освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не засудженого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення за таких обставин.

Так, ОСОБА_4 , будучі військовослужбовцем за призовом під час мобілізації згідно з наказом від 03.07.2025 № 191 по військовій частині НОМЕР_1 , без призначення на посаду, перебуваючи у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України, маючи військове звання «солдат», на порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, в умовах воєнного стану, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою ухилитися від військової служби, в порушення статутних вимог, без поважних причин, 03.05.2025 приблизно о 18:00 год. самовільно залишив несення служби, а саме місце тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України, розташоване у Вознесенівському районі міста Запоріжжя, свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до військової частини не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами місця служби до 06:15 год. 16.10.2025, а саме до моменту його затримання співробітниками Національної поліції під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення (злочин), передбачений ч. 4 ст. 408 Кримінального кодексу України (далі – КК України).

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 винуватість у вчиненні вказаного злочину не визнав. Надав пояснення, за змістом яких 03.07.2025 він був затриманий поліцейськими, які надягли на нього кайданки, хоча він не здійснював супротиву, та доставили його до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де було складено адміністративний протокол за відсутність військово-облікових документів. Після цього його відвезли до пункту дислокації військової частини, насильницьким способом заштовхавши до автобусу. Неподалік від вказаного пункту знаходилась колишня школа міліції. У вказаному пункті дислокації в нього відбулась розмова з певними особами, які не представлялись, які йому пропонували йти на службу, пропонували різні посади. На ці пропозиції він відмовив, оскільки не було дотримано законного порядку його мобілізації. ВЛК він не проходив. Після цього його відпустили додому. Десь через 2 тижні біля під`їзду його зустріли поліцейській та доставили до Хортицького відділу поліції. До цього відділу приїхав також представник військової частини, свідок у цій справі, який хотів його забрати, але обвинувачений відмовився. Він поїхав, і обвинуваченого відпустили.

Далі, 16.10.2025 о 06:00 год. ранку поліцейські почали зламувати двері до тамбуру його квартири. Він відчинив другі двері у квартиру. Поліцейські не представились та насильно його затримали, після чого доставили до Хортицького відділу поліції, де йому пред`явили підозру та направили до ізолятору тимчасового тримання. У подальшому суд обрав йому запобіжний захід.

Вважав, що він не вчиняє дезертирства, оскільки він не знаходився у військовій частині. Ухилятися від проходження служби він наміру не мав. ВЛК не проходив. Медичний огляд не йому проводився, в медичній частині він перебував в кайданках приблизно 1 годину, його питали лише щодо скарг, на що він повідомив, що болять руки. Документів ніяких не підписував, присягу не приймав. Із наказом № 191 від 03.07.2025 його ніхто не ознайомлював. Тому не був в статусі військовозобов`язаного.

Раніше він був визнаний непридатним до військової служби, однак, відповідний документ був втрачений і він не вважав за необхідне його відновлення. До цього він перебував на обліку у військоматі по вул. Воронезька. Військовий квиток отримував у військоматі на АДРЕСА_2 і був приписаний там. Про існування ІНФОРМАЦІЯ_2 дізнався, коли був затриманий і привезений туди співробітниками поліції. До цього до ТЦК не ходив, дані не оновлював, оскільки не було можливості, доглядав бабусю та працював неофіційно. Про відповідальність обізнаний не був. Те, що він перебував в розшуку, не знав. Додаток «Резерв +» він не встановлював.

Те, що його привезли на службу, він не розумів. Вважає, що було порушено ст. 10 Конституції України, і мобілізація не відбулась. Дії працівників ТЦК, поліцейських, накази військової частини не оскаржував, оскільки не знав про таку можливість. Крім того, вважав, що все, що трапилось, є помилкою.

Щодо показань свідків зазначив, що можливо свідки його з кимось переплутали. Крім того, один зі свідків зазначив про пункт дислокації військової частини біля «Ніагаза», але це Заводський район міста Запоріжжя.

Просив його виправдати, оскільки він не проходив мобілізацію у встановленому законом порядку. За 4 години неможливо було його мобілізувати. У подальшому бажає оформити опіку над бабусею.

Разом із тим, не зважаючи на невизнання вини обвинуваченим ОСОБА_4 , його винуватість у вчиненні злочину, за обставин, викладених у вироку, доводиться поза розумним сумнівом такими доказами, які досліджені у судовому засіданні судом безпосередньо, та яким надано оцінку з точки зору їх достовірності, належності та допустимості, у їх сукупності та взаємозв`язку.

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, введено воєнний стан в Україні, що діє до теперішнього часу.

З листа ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23.10.2025 № 09/3591 на запит слідчого від 21.10.2025 вих. № 10809/47/015 випливає, що військовозобов`язаного ОСОБА_4 03.07.2025 було доставлено співробітниками поліції до вказаного ТЦК та СП, де щодо останнього було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 201-1 КУпАП. За результатами проходження військово-лікарської комісії при КП «Клініка «Сімейний лікар» Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області від 03.07.2025 (довідка № 2025-0703-1539-3233-7) ОСОБА_4 визнано придатним до військової служби на підставі графи ІІ розкладу хвороб наказу МОУ № 402 від 2008. Далі в АІС «ОБЕРІГ» сформовано поіменний список та наказ про призов останнього на військову службу під час мобілізації на особливий період № 109, після чого ОСОБА_4 було призначено до складу команди НОМЕР_1 . Далі ОСОБА_4 проходив відбір та співбесіду у цій військовій частині, за результатами якої 03.07.2025 його було зараховано до списків військової частини НОМЕР_1 (а.с. 152 т. 1).

До зазначеного листа долучено копії довідки про доставлення (супроводження) громадянина до ТЦК та СП, витягу з книги обліку відвідувачів вказаного ТЦК та СП, довідки № 2025-0703-1539-3233-7 від 03.07.2025 військово-лікарської комісії, витягу з наказу начальника вказаного ТЦК та СП від 03.07.2025 № 109 про призов резервістів і військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації на особливий період, поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані вказаним ТЦК та СП і відправлені у складі команди « НОМЕР_1 » до пункту зустрічі, копію мобілізаційного розпорядження щодо ОСОБА_4 та інших документів, які підтверджують обставини призову ОСОБА_4 на військову службу під час мобілізації (а.с. 162–168 т. 1)

Згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03.07.2025 № 109 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період», рядового ОСОБА_4 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та відправлено до військової частини НОМЕР_1 (а.с. 114 т. 1).

Відповідно до витягу з наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.07.2025 № 191, солдата запасу ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення військовозобов`язаних, які призвані із запасу для комплектування підрозділів військової частини НОМЕР_1 відповідно Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» (а.с. 95 т. 1).

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , майстер зв`язку військової частини НОМЕР_1 НГУ, старший сержант, пояснив, що влітку співробітники поліції доставили ОСОБА_4 до військового містечка, який був в кайданках. При собі в нього нічого не було. Він відмовився надавати свої дані. В наявності щодо нього були лише супровідні документи, де були зазначені його анкетні дані. З нього зняли кайданки, і надалі він пересувався вільно. На території знаходився 20-30 хвилин. З ним спілкувався медик, психолог, а після свідок з`ясовував анкетні дані. Оскільки ОСОБА_4 відмовився надавати свої дані, він не заводив на нього окрему папку. Документів ВЛК щодо ОСОБА_4 свідок не бачив. Також не бачив, чи знайомили ОСОБА_4 з наказом. Чи був він оформлений як військовослужбовець, свідку не відомо. Далі сержант ОСОБА_7 приїхав для перевезення військовослужбовців. Під час виходу за територію та посадки в автобус для доставки в пункт тимчасової дислокації ОСОБА_4 втік. Свідок бачив, як він побіг в напрямку пр. Металургів.

Свідок ОСОБА_8 , відповідальний виконавець адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 , у судовому засіданні пояснив, що з листопада 2022 року він перебував на посаді відповідального виконавця мобілізаційного відділення. На початку 14:00 год. 03.07.2025 поліцейські доставили особу, яку вони засвідчили як ОСОБА_4 , який поводився неадекватно та відмовлявся проходити військову службу. ОСОБА_4 був в кайданках, поводився агресивно, розмовляв на підвищених тонах, виражався нецензурно. Свідок склав протокол про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю військово-облікових документів, від підписання якого ОСОБА_4 відмовився в присутності понятих. Після цього ОСОБА_4 було направлено для проходження ВЛК, і свідок його більше не бачив.

Свідок ОСОБА_9 , сержант з матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , старший сержант, у судовому засіданні пояснив, що 03.07.2025 він був присутнім на відборі, коли привезли людей з ТЦК до військової частини, серед яких бачив обвинуваченого. Обвинувачений не хотів надавати документи, номер телефону тощо, та не бажав проходити військову службу, посилаючись на незаконність його доставки. Присягу не приймав. Приблизно о 18:00 год. вони почали збиратися на виїзд, везти усіх до с. Дніпровка. Під`їхав автобус, який знаходився за територією військової частини, і у момент, коли сідали в автобус, свідок помітив, що ОСОБА_4 немає. Почали його шукати, але не знайшли.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 , сержант з матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , пояснив, що з ТЦК людей привозять до військового містечка, що розташоване у АДРЕСА_3 , для відбору. 03.07.2025 з ТЦК привезли людей, з якими свідок спілкувався. ОСОБА_4 був невдоволений тим, що його привезли, оскільки не вважав себе військовозобов`язаним, не бажав служити. ОСОБА_4 було розподілено до 4 батальйону оперативного призначення. З ним спілкувався медик і психолог. Далі приїхав автобус, і у цей момент при перевірці людей було виявлено, що ОСОБА_4 зник. Свідок бачив, як ОСОБА_4 тікає. Провели пошукові заходи, які не надали результату.

Свідок ОСОБА_11 , сержант з матеріального забезпечення 4 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ, в судовому засіданні пояснив, що 03.07.2025 був відбір військовослужбовців, доставлених з ІНФОРМАЦІЯ_4 до військового містечка № 1, у тому числі був доставлений ОСОБА_4 . Свідок з ним не спілкувався. З ОСОБА_4 спілкувався медик, психолог і старший сержант ОСОБА_12 . При посадці в автобус цей військовослужбовець покинув територію. Знайти його не змогли.

19.08.2025 до ТУ ДБР (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжя) надійшло повідомлення Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (вих. № 10/29/10/2-3937-2025 від 18.08.2025) про вчинення кримінального правопорушення, за змістом якого посадовими особами вказаної військової частини проведено службове розслідування за фактом самовільного залишення місця служби в умовах воєнного стану солдатом ОСОБА_4 , який перебуває у розпорядженні командира цієї військової частини. Встановлено, що 03.07.2025 під час здійснення перевірки фактичної наявності особового складу в пункті тимчасової дислокації підрозділу ( АДРЕСА_4 ) виявлено відсутність солдата ОСОБА_4 . Станом на 14.07.2025 солдат ОСОБА_4 до пункту тимчасової дислокації підрозділу не повернувся. Враховуючи викладене, у діях вказаного військовослужбовця вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України (а.с. 77 т. 1).

Згідно з рапортом т.в.о. командира 4 батальйону оперативного призначення майора ОСОБА_13 від 03.07.2025, у цей день о 18:00 год. під час перевірки особового складу у військовому містечку № 1 для завезення в місце розташування підрозділу ( АДРЕСА_4 ) було виявлено відсутність військовослужбовця, який перебуває у розпорядженні командира частини солдата ОСОБА_4 . На телефонні дзвінки не відповідає, місцезнаходження не відоме, пошукові дії бажаного результату не принесли. Просив зняти вказаного військовослужбовця з усіх видів забезпечення та призначити за даним фактом службове розслідування (а.с. 76 т. 1).

На підставі рапорту т.в.о. командира 4 батальйону оперативного призначення майора ОСОБА_13 від 03.07.2025 наказом т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 04.07.2025 № 4114 «Про призначення службового розслідування», вирішено провести службове розслідування за фактом самовільного залишення місця служби солдатом ОСОБА_4 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини з 03.07.2025 (а.с. 85 т. 1).

Згідно з висновком службового розслідування за фактом самовільного залишення місця служби солдатом ОСОБА_4 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини, затвердженого т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ОСОБА_14 , підтверджено факт самовільного залишення місця служби, вчиненого в умовах воєнного стану солдатом ОСОБА_4 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини (а.с. 80–84 т. 1).

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 04.07.2025 № 192, визначено вважати таким, що був відсутнім під час перевірки наявності особового складу солдата ОСОБА_4 (по мобілізації), який перебуває у розпорядженні командира військової частини, 03.07.2025, та знято останнього з усіх видів забезпечення з 03.07.2025 (а.с. 94 т. 1).

Рапортом т.в.о. командира 4 батальйону оперативного призначення майора ОСОБА_13 від 14.07.2025 повідомлено т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 НГУ, що солдат ОСОБА_4 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини, який 03.07.2025 самовільно залишив місце служби в умовах воєнного стану, станом на 14.07.2025 на місце тимчасової дислокації підрозділу не повернувся, на телефонні дзвінки не відповідає, місцезнаходження невідоме (а.с. 87 т. 1).

Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 26.08.2025, до ЄРДР за № 62025080100005965 внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України (а.с. 65 т. 1).

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 23.10.2025 за участі свідка ОСОБА_10 , свідок впізнав за рисами обличчя, очима, короткою зачіскою, формою голови, на наданих для впізнання фотознімках чоловіка, яким згідно з долученої до протоколу довідкою є ОСОБА_4 , який 03.07.2025 вчинив втечу з пункту тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 біля автобусу (а.с. 115–118 т. 1). Додатком до цього протоколу є диск для лазерних систем зчитування, яким зафіксовано процедуру впізнання, та який було відтворено та досліджено в судовому засіданні (а.с. 119 т. 1).

За змістом протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 23.10.2025 за участі свідка ОСОБА_11 , свідок впізнав за рисами обличчя, виразом очей, короткою зачіскою, формою голови, на наданих для впізнання фотознімках чоловіка, яким згідно з долученої до протоколу довідкою є ОСОБА_4 , який 03.07.2025 вчинив втечу від автобусу на території пункту тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 НГУ (а.с. 120–123 т. 1). Додатком до цього протоколу є диск для лазерних систем зчитування, яким зафіксовано процедуру впізнання, та який було відтворено та досліджено в судовому засіданні (а.с. 124 т. 1).

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 23.10.2025 за участі свідка ОСОБА_8 , свідок впізнав за виразом обличчя, очима, короткою зачіскою, формою голови, на наданих для впізнання фотознімках чоловіка, яким згідно з долученої до протоколу довідкою є ОСОБА_4 , якого 03.07.2025 доставлено затриманим до ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо якого свідок складав протокол (а.с. 126–129 т. 1). Додатком до цього протоколу є диск для лазерних систем зчитування, яким зафіксовано процедуру впізнання, та який було відтворено та досліджено в судовому засіданні (а.с. 130 т. 1).

Відповідно до копії протоколу про адміністративне правопорушення № 55/960 від 03.07.2025, складеного відповідальним виконавцем штаб відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 ст. солдатом ОСОБА_8 , військовозобов`язаний ОСОБА_4 03.07.2025 при собі не мав, чи відмовився пред`являти військовий документ (військовий квиток, приписне посвідчення, тимчасове посвідчення замість військового квитка) під час особливого періоду, чим допустив порушення ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення (а.с. 125 т. 1).

Ухвалою слідчого судді Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 14.10.2025 задоволено клопотання слідчого та надано дозвіл на проведення обшуку квартири АДРЕСА_5 , в якій зареєстрований та фактично проживає ОСОБА_4 з метою встановлення місця знаходження останнього (а.с. 131–132 т. 1).

Згідно з протоколом обшуку від 16.10.2025, цього дня у період часу з 06:00 год. до 06:21 год. слідчим, за участі понятих, на підставі вищезазначеної ухвали проведено обшук квартири АДРЕСА_5 , внаслідок якого двері квартири відчинив ОСОБА_4 , особа якого була встановлена згідно з паспортом НОМЕР_2 , виданого Хортицьким РВ УМВС України в Запорізькій області 20.06.2002, якого було повідомлено про затримання о 06:15 год. (а.с. 133–140 т. 1). Додатком до протоколу є диск для лазерних систем зчитування, який було відтворено в судовому засіданні (а.с. 141 т. 1).

Згідно з протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 16.10.2025, ОСОБА_4 було фактично затримано 16.10.2025 о 06 год. 15 хв. за місцем проживання у вищезазначеній квартирі за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України (а.с. 142–145 т. 1). Додатком до протоколу є диск для лазерних систем зчитування, який було відтворено у судовому засіданні (а.с. 146 т. 1).

Отже, з досліджених безпосередньо у судовому засіданні доказів судом встановлено, що 03.07.2025 ОСОБА_4 було мобілізовано на військову службу до військової частини НОМЕР_1 НГУ. У цей же день ОСОБА_4 разом з іншими військовослужбовцями перебував у військовому містечку вказаної військової частини, після чого мав бути перевезений автобусом до пункту тимчасової дислокації АДРЕСА_4 . Однак, у момент посадки до автобусу, ОСОБА_4 покинув територію вказаного військового містечка, обов`язки військової служби не виконував та час проводив на власний розсуд до моменту його затримання співробітниками правоохоронного органу 16.10.2025. Таким чином, ОСОБА_4 03.07.2025, умисно, в умовах воєнного стану, маючи на меті ухилення від проходження військової служби, покинув місце розташування військової частини, до 16.10.2025 обов`язки військової служби не виконував, до місця несення військової служби безпідставно не прибував, проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з`явлення до місця військової служби, звернення до правоохоронних або інших державних органів чи органів військового управління, за наявності реальної можливості для цього, чим вчинив кримінальне правопорушення, яке кваліфікується судом за ч. 4 ст. 408 КК України, як дезертирство, тобто нез`явлення на службу з відпустки, з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

Доводи сторони захисту про те, що дії обвинуваченого ОСОБА_4 кваліфіковані невірно за ч. 4 ст. 408 КК України, оскільки обвинувачений не мав на меті ухилитися від військової служби, адже не був законним чином мобілізованим та не набув статусу військовослужбовця, оскільки присягу не приймав, не отримував зброї та форменого обмундирування, суд відкидає, розцінюючи їх як спосіб захисту, виходячи з таких обставин.

Об`єктом злочину, передбаченого ст. 408 КК України, є порядок проходження військової служби.

З об`єктивної сторони дезертирство полягає у діях або бездіяльності, які мають дві відповідні форми: 1) самовільне залишення військової частини або місця служби; 2) нез`явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу. У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб`єкт фактично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій - коли він не з`явився в частину (до місця служби) в установлений строк.

Фактичний термін відсутності військовослужбовця в місці служби при дезертирстві може не перевищувати навіть і однієї доби, але це має значення лише для призначення покарання.

Обов`язковою ознакою дезертирства є мета: військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби протягом не трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди. При цьому військовослужбовець може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, доки його не затримають).

Для наявності складу дезертирства немає значення, в який момент у особи виник намір ухилитися від служби - безпосередньо в момент самовільного залишення частини/не з`явлення на службу, або вже в період незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини або не з`явлення на службу приймає рішення ухилитися від військової служби, його дії слід кваліфікувати як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини чи нез`явлення на службу може виступати і способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не утворює множинності злочинів.

Кваліфікуючими ознаками дезертирства, у тому числі, є вчинення його в умовах воєнного стану.

З огляду на докази, здобуті у даному кримінальному провадженні та досліджені під час судового розгляду, та пояснення самого обвинуваченого, встановлено, що ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені чинним законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин, а саме дезертирство, яке по своїй суті є переховуванням від правоохоронних та інших державних органів, а також органів військового управління, з метою ухилення від проходження військової служби.

Про мету ухилення ОСОБА_4 від проходження військової служби свідчить те, що він самовільно залишив місце розташування військової частини одразу після його мобілізації, тривалий час до моменту затримання не звертався до військової частини, ТЦК та СП, правоохоронних органів, органів військового управління з метою продовження військової служби, не оскаржував незаконність, на його думку, проведеної мобілізації та наказу про його призначення, час проводив на власний розсуд, не вживаючи заходів для самостійного повернення до військової частини, допоки його не було затримано співробітниками поліції за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України. При цьому, безумовно маючи таку можливість, обвинувачений протягом цього часу не намагався зв?язатись із командуванням військової частини, повідомити про своє місце перебування чи зазначити про намір повернутись до військової служби через певний час. Вказані обставини свідчать про те, що самовільне ухилення обвинуваченого від військової служби було перервано саме у зв`язку із його затриманням, тобто протиправні дії ОСОБА_4 щодо дезертирства були припинені не з його волі.

Доказів наявності будь-яких поважних причин відсутності на службі протягом всього часу з 03.07.2025 до 16.10.2025 матеріали кримінального провадження не містять.

Доводи обвинуваченого про незаконність його мобілізації також жодними доказами не підтверджені. Як пояснив сам обвинувачений під час його допиту в судовому засіданні, він не оскаржував ані дій співробітників ТЦК та СП і поліцейських щодо його затримання, доставки до ТЦК та СП, ані висновку ВЛК, ані наказу командира військової частини про його призначення. Незаконність вказаних дій, які полягали у вжитті мобілізаційних заходів щодо ОСОБА_4 , у встановленому порядку не доведена. Натомість у межах кримінального провадження суд не вправі надавати оцінку законності вказаних дій та рішень правоохоронних органів та ТЦК та СП, оскільки це виходить за межі судового розгляду.

Крім того, з пояснень обвинуваченого суд робить висновок, що він помилково тлумачить вимоги чинного законодавства, оскільки на його думку, він не був військовозобов`язаним та не набув статусу військовослужбовця, адже не приймав присяги. З цього приводу суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Стаття 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з ч. 7 цієї статті, виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Відповідно до ч. 9 цієї статті, щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;

призовники - особи, які взяті на військовий облік;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 цього Закону, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 4 цієї статті, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 12 цієї статті, кожен громадянин України, вперше вступаючи на військову службу до Збройних Сил України, інших військових формувань, особисто складає Військову присягу на вірність Українському народу і скріплює її власноручним підписом. Іноземець або особа без громадянства, який (яка) вперше приймається на військову службу до Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту або Національної гвардії України, бере офіційне зобов`язання неухильно додержуватися Конституції та законів України, сумлінно виконувати обов`язки військової служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 вказаного Закону, Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом, зокрема, призову (направлення) громадян України на військову службу.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 24 цього ж Закону, початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Відповідно до ч. 2 цієї статті, військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється.

Отже, вищезазначеними положеннями законодавства чітко визначено, що початком проходження військової служби громадянами, призваними на військову службу під час мобілізації, на особливий період, вважається день відправлення у військову частини з відповідного ТЦК та СП, а не день складання присяги військовослужбовця. Водночас, складання Військової присяги в Україні — це урочистий ритуал, обов`язковий для кожного, хто вступає на військову службу, скріплюючи вірність народу України особистим підписом. Разом із тим, день складання такої Присяги не пов`язується чинним законодавством із початком проходження військової служби, як помилково вважає обвинувачений.

У даному випадку ОСОБА_4 було відправлено до військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 03.07.2025, що підтверджено вищезазначеними доказами, зокрема, поіменним списком вказаного ТЦК та СП, мобілізаційним розпорядженням (а.с. 162–164, 167–168), ОСОБА_4 було оформлено військовий квиток, останній був зарахований до списків особового складу військової частини за наказом т.в.о. командира. Відтак, ОСОБА_4 саме з 03.07.2025 почав проходити військову службу у вказаній військовій частині, і проходження служби ним і наразі не призупинене в силу наведених вище положень Закону.

Посилання захисника у судових дебатах на можливу наявність у діях ОСОБА_4 складу іншого кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України (ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період), суд вважає неспроможними, оскільки як зазначено судом вище, ОСОБА_4 вже було призвано ТЦК та СП на військову службу під час мобілізації, доставлено з ТЦК та СП до місця дислокації військової частини, включено до особового складу вказаної військової частини, що свідчить про початок проходження останнім військової служби та набуття ним статусу військовослужбовця. Натомість, об`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 336 КК України, полягає у бездіяльності – ухиленні будь-яким способом від призову на військову службу під час мобілізації, а суб`єктом цього злочину є військовозобов`язана особа.

За таких обставин, суд не знаходить законних підстав ані для перекваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_4 , ані для його виправдання.

При призначенні виду та розміру покарання обвинуваченому суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його наслідки, дані про особу обвинуваченого, його відношення до скоєного, пом`якшуючі та обтяжуючі покарання обставини.

Обвинувачений ОСОБА_4 є раніше не судимим, однак, вчинив особливо тяжкий злочин проти встановленого порядку несення військової служби в умовах введеного в Україні воєнного стану. За сімейним станом не одружений, має постійне місце проживання, є військовослужбовцем, за місцем несення служби згідно зі службовою характеристикою характеризується негативно, під наглядом лікаря-нарколога або лікаря-психіатра не перебуває.

Обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, не встановлено.

При призначенні покарання обвинуваченому, суд керується поняттям судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка охоплює повноваження суду, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням характеру вчиненого кримінального правопорушення, відомостей про особу обвинуваченого, його відношення до скоєного, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, беручи до уваги, що вчинений обвинуваченим військовий злочин в умовах воєнного стану свідчить про відсутність у останнього бажання до проходження подальшої служби у Збройних Силах України, та як наслідок, може призвести до вчинення ним нових військових злочинів в умовах воєнного стану, суд доходить висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства, та з цих підстав вважає за необхідне призначити йому покарання в межах санкції статті, за якою кваліфікується його діяння, у виді позбавлення волі, вважаючи, що таке покарання буде необхідним та достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

У цій справі суд не вбачає підстав для застосування при призначенні покарання ОСОБА_4 положень статей 69, 75 КК України.

Запобіжний захід ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою, враховуючи обраний йому судом вид покарання та існування ризиків ухилення від виконання вироку суду, слід залишити без змін до набрання вироком суду законної сили, задовольнивши клопотання прокурора.

Враховуючи те, що згідно з протоколом затримання ОСОБА_4 було затримано за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, 16.10.2025, після чого він утримувався під вартою на підставі відповідних судових рішень, строк відбування ним покарання слід рахувати саме з 16.10.2025, а строк попереднього ув`язнення обвинуваченого слід зарахувати в строк відбуття покарання із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, відповідно до положень ч. 5 ст. 72 КК України.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349, 369, 373, 374, 376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчинені злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, і призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту його затримання – 16 жовтня 2025 року.

Запобіжний захід, застосований щодо ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою, залишити до набрання вироком суду законної сили.

Зарахувати ОСОБА_4 в строк відбування покарання час перебування його під вартою у якості запобіжного заходу, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, у той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На підставі п. 15 ст. 615 КПК України судом у судовому засіданні проголошено резолютивну частину вироку.

Повний текст вироку після його проголошення вручається учасникам кримінального провадження, які присутні у судовому засіданні, та не пізніше наступного дня надсилається учаснику судового провадження, який в судове засідання на проголошення вироку не прибув.

Суддя ОСОБА_1