Рішення від 15 квітня 2026 р. у справі №523/18328/25 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/18328/25

Провадження №2/523/2735/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд м. Одеси, в складі:

головуючого – судді Малиновського О.М.

за участю секретаря – Березніченко В.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 15, у місті Одеса, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ

І . Зміст вимог та заперечень учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» (далі за текстом ТОВ«ФК «Гефест») звернулося до суду з позовом в якому просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 167 293,89грн. та інфляційне збільшення в розмірі 639 051,07грн., за період з 30.03.2017р. по 23.02.2019р., на підставі ч.2 ст.625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов`язання, встановленого рішенням третейського суду.

Свої вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 належним чином не виконав прийняті на себе зобов`язання по кредитному договору №3175-005/08Ф від 21.02.2008р., укладеному між ним та АКБ «Правекс-Банк», правонаступником якого є ТОВ «Фінансова компанія «Гефест», надані за кредитом грошові кошти не повернув, проценти за користування кредитом в повному обсязі не сплатив, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за кредитним договором. Рішенням постійно діючого незалежного третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» у справі № 71/12 від 24.04.2012р. з відповідача ОСОБА_1 на користь АКБ «Правекс-Банка» стягнута заборгованість за вказаним вище кредитним договором в загальному розмірі 2 948 786,60грн.

Посилаючись на вказану вище заборгованість та на невиконання рішення до теперішнього часу, представник позивача просить стягнути з відповідача за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 30.03.2017р. по 23.02.2019р. від суми боргу за кредитним договором в розмірі 2 924 986,60грн.:

3% річних в розмірі 167 293,89грн.;

інфляційне збільшення в розмірі 639 051,07грн.,

а всього просить стягнути 806 344,96грн.

Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.

Відповідач в особі його представника Главацького Ю.А. скористався своїми процесуальними правами та направив до суду відзив на позовні вимоги в яких просить відмовити в задоволенні позовних вимог внаслідок пропуску строку позовної давності, що, на його думку, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

28.11.2025р. від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив в якому представник зазначає, що правовідносини між ними та відповідачем є триваючими, а відтак 3% річних та інфляційні витрати можуть нараховуватися до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання. Вимоги до ОСОБА_1 пред`явлені в межах останніх трьох років, що передували подачі позовної заяви. Також представник зазначає, що незважаючи на повернення без виконання виконавчого листа, таке не припиняє самого зобов`язання боржника і не позбавляє кредитора права вимагати стягнення 3% річних та інфляційного збільшення.

ІІ. Клопотання та інші процесуальні рішення в справі.

Ухвалою судді від 08.09.2025р. позовні вимоги залишені без руху.

Після усунення недоліків, ухвалою судді від 09.10.2025р. відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 16.01.2026р. закрито підготовче провадження у справі з призначенням розгляду справи за участю сторін.

ІІІ. Позиції сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився. Про час та місце розгляду справи сповіщений належним чином. В матеріалах справи наявна заява про підтримання позовних вимог та розгляду справи у їх відсутність.

Відповідач у судове засідання не з`явилася без поважних на те причин. Про час та місце розгляду справи відповідач належним чином був сповіщений. Від його представника, адвоката Главацького Ю.А. до суду надійшла заява про розгляду справи за відсутності відповідача з урахуванням доводів, викладених у відзиві на позовну заяву.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, дійшов наступного висновку.

Матеріалами справи встановлено, що 21.02.2008 між Акціонерним комерційним банком «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №3175-005/08Ф, за умовами якого Банк надав боржнику у тимчасове користування грошові кошти в іноземній валюті на суму 490000,00 дол. США.

Внаслідок неналежного виконання кредитного зобов`язання, рішенням Постійно діючого незалежного третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» від 24.04.2012р. у справі №71/12 задоволені позові вимоги ПАТ КБ «Правекс-Банк». Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 924 986,60грн.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.07.2012 у справі №6-490/12, задоволено заяву ПАТ «Правекс-Банк`та видано виконавчий документ на підставі рішення Постійно діючого незалежного третейського суду при ВГО «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» від 24.04.2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Правекс-Банк» заборгованості за Договором про відкриття кредитної лінії №3175-005/08Ф від 21.02.2008 у розмірі 2 924 986,60грн. та витрати по оплаті третейського збору у розмірі 23 800грн., що разом складає 2 948 786,60грн.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 17.05.2017р. у справі №6-490/12 замінено стягувача з АТ «Правекс Банк» на ТОВ «ФК «Авістар» у виконавчому листі про стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.12.2020 у справі №6-490/12 замінено стягувача з ТОВ «ФК «Авістар» на його правонаступника ТОВ «ФК «Гефест» у виконавчому листі про стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості.

Отже, ТОВ «ФК «Гефест» з 10.12.2020р. по теперішній час є стягувачем у за виконавчим листом про стягнення з ОСОБА_1 суми боргу в загальному розмірі 2 948 786,60грн.

Враховуючи невиконання ОСОБА_1 рішення третейського суду, ТОВ «ФК «Гефест» здійснило розрахунок заборгованості на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, який складається за період з 30.03.2017р. по 23.02.2019р. від суми боргу за кредитним договором в розмірі 2 948 786,60грн., в розмірі:

3% річних в розмірі 167 293,89грн.;

інфляційного збільшення в розмірі 639 051,07грн.

V. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо аргументів наведених учасниками справи.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За приписами статей 525,526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

Отже, невиконання боржником грошового зобов`язання надає право кредитору захисти своє майнове право шляхом нарахування та стягнення з боржника 3% річних, а також інфляційних збитків, що, як було зазначено вище, носить компенсаційний характер.

Крім того, у зобов`язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (частина п`ята статті 11 ЦК України).

Тобто на підставі рішення суду цивільні права та обов`язки можуть виникати лише в конкретних випадках, визначених актами цивільного законодавства. Водночас, за загальним правилом, цивільні права та обов`язки виникають з юридичних фактів, найпоширенішими з яких є правочини.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) здійснив тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що: натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном; конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку; кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

При цьому натуральним зобов`язанням є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності, яку застосував суд, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21).

Відповідно до статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»).

За пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до набрання 05 жовтня 2016 року чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження») пропуск встановленого строку пред`явлення документів до виконання визначався як підстава для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Тобто за межами цього строку (строку пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, підстави переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, право стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання на звернення із заявою про поновлення такого строку до суду визначені у статті 12 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження».

До 05 жовтня 2016 року положення щодо строків пред`явлення виконавчих документів до виконання, підстави переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, право стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання на звернення із заявою про поновлення такого строку до суду визначались у статтях 22-24 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження».

Cплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа.

Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників.

Зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред`явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним.

Отже, втрата права на примусове виконання судового рішення, припинення можливості його реалізації через пропуск строку пред`явлення виконавчого документа до виконання і відмову у його поновленні судом свідчить про неможливість захисту такої вимоги в примусовому порядку.

У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України (правовий висновок ВС у справі № 754/511/23 від 11.02.2026).

З матеріалів у даній конкретній справі слідує, що на підставі ухвали суду від 30.07.2012 стягувачу ПАТ «Правекс-Банк» видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Договором про відкриття кредитної лінії №3175-005/08Ф від 21.02.2008 у розмірі 2 948 786,60грн.

Виконавчий лист для примусового виконання рішення суду представником ПАТ «Правекс-Банк» отримано 05.09.2012р.

15.10.2012 на примусове виконання рішення суду, Першим Суворовським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження № 34721710.

Вказані вище обставини підтверджуються доданою до справи копією ухвали Печерського районного суду м. Києва від 17.05.2017р.

Окрім цього, постановою державного виконавця Суворовського відділу ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області Гузя О.В. від 26.07.2016 року відкрито виконавче провадження № 51754669 по примусовому виконанню виконавчого листа № 6-490/12, виданого 09 серпня 2012 року Печерським районним судом міста Києва. Наведена обставина підтверджується ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.02.2019р., що підтверджується відповідною ухвалою, розміщеною у ЄДРСР, доступ до якого є загальнодоступний.

За твердженням ОСОБА_1 , що зворотно не спростовано позивачем, постановою державного виконавця Суворовського відділу ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 24.07.2017р. виконавчий лист № 6-490/12 виданого 09 серпня 2012 року Печерським районним судом міста Києва на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» повернутий стягувачу, тобто ТОВ «ФК «Авістар», яке на той час було стягувачем.

Відомостей про те, що починаючи з липня 2017р. та по теперішній час виконавчий лист № 6-490/12, виданий 09 серпня 2012 року Печерським районним судом міста Києва, перебував на виконанні, матеріали справи не містять та таке не доведено позивачем.

Більш того, починаючи з часу заміни стягувача ТОВ «ФК «Авістар» на ТОВ «ФК «Гефест» (10.12.2020р.) останні не пред`являли виконавчий лист № 6-490/12 до примусового виконання.

Зазначені вище положення Закону України «Про виконавче провадження» в поєднанні з обставинами встановленими у даній справі дають підстави виснувати, що після повернення 24.07.2017р. виконавчого листа стягувачу та за збігом трьох років, позивач у даній справі - ТОВ «ФК «Гефест» втратило право на пред`явлення виконавчого листа для повторного виконання рішення третейського суду.

З боку позивача суду не надано доказів про поновлення пропущеного строку стягувачу – ТОВ «ФК «Гефест» на пред`явлення виконавчого листа № 6-490/12 до виконання.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у такому випадку на теперішній час до відповідних грошових вимог на суму 2 948 786,60грн. не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.

Саме по собі не звернення позивача ТОВ «ФК «Гефест» до суду із заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання не може бути прийнята судом, як обставина, яка залишає право позивача на пред`явлення вимоги до боржника на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, а лише вказує на те, що пред`явлення таких вимог до суду є передчасним.

Поновлення судом строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання, в подальшому може стати підставою для звернення позивача до суду з вимогами про застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.

Зважаючи на викладене суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Гефест».

З огляду на відмому в задоволенні позовних вимог на підставі передчасності заявленого позову, питання застосування наслідків пропуску строку позовної давності, заявлених представником відповідача у відзиві на позовну заяву, судом не розглядається.

Керуючись ст.ст.12,13,76,141259,263-265,268,279 ЦПК України,

ВИРІШИВ

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – залишити без задоволення.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест», ЄДРПОУ: 42350033, місцезнаходження: м. Київ, вул. Брановицького Ігоря, буд.3;

відповідач:

ОСОБА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення суду складено 16 квітня 2026р.

Суддя