Рішення від 06 квітня 2026 р. у справі №509/4555/25 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/4555/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року с-ще Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Бочарова А.І.

при секретарі Сірман Г.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача, адвоката Гаврилович І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Овідіополь цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до

ОСОБА_2

про

відшкодування моральної та матеріальної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

27.08.2025 року до Овідіопольського районного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, в якій просив суд стягнути з Відповідачки на його користь моральну та матеріальну шкоду, завдану його здоров`ю у розмірі 1 000 000,00 грн.

Ухвалою від 28.08.20025 позовну заяву залишено без руху, надано Позивачу строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, наведених в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, ухвалою від 15.10.2025 прийнято позов до розгляду та відкрито провадження в порядку загального позовного провадження.

Від Відповідача 31.10.2025 надійшов відзив на позовну заяву. 03.11.2025 року від Відповідача надійшла заява про долучення письмових доказів про відправку копії відзиву Позивачеві. 21.12.2025 року від Відповідачки надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відео-конференції.

31.12.2025 року від Позивача надійшла заява про долучення медичних виписок до матеріалів справи. 12.01.2026 року від Позивача надійшли заяви про долучення медичних виписок до матеріалів справи.

Від представника Відповідача, адвоката Гаврилович І.П., 13.01.2026 року надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.

08.02.26 року від представника Відповідача адвоката Гаврилович І.П. надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відео-конференції.

23.02.2026 року від Позивача надійшла заява про долучення медичної виписоки до матеріалів справи.

26.02.2026 року від Позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог.

03.03.2026 року від Позивача надійшла заява про перевірку Відповідачки на детекторі брехні.

Ухвалою від 16.03.2026 року закрито підготовче провадження по справі та призначити цивільну справу до розгляду по суді.

06.04.2026 року від Позивача надійшла заява про долучення медичних виписок до матеріалів справи.

07.04.2026 року від представника Відповідача адвоката Гаврилович І.П. надійшло заперечення про долучення медичних виписок, поданих Позивачем, до матеріалів справи.

Свої вимоги Позивач мотивував тим, що за заявою Відповідачки про звинувачення Позивача в нецензурній лайці Овідіопольським районним судом Одеської області 03.07.2025 року була винесена постанова у справі №509/3199/25, якою Позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2 КУпАП та накладено штраф. В подальшому Апеляційним судом Одеської області вказану постанову було скасовано. Позивач вважає, що заява Відповідачки відносно нього була завідомо неправдива та таким чином як стверджує Позивач, Відповідачка завдала шкоди його здоров`ю. Позивач зазначає, що Відповідачка здійснила наклеп на нього, звинувачуючи його в тому, що він принижував її та погрожував їй фізичною розправою. Позивач стверджує, що через це він його здоров`ю завдано шкоди, а також він поніс витрати на транспортні розходи. Позивач зазначає, що проходив курс лікування, однак його стан здоров`я так і не покращився. Позивач оцінює розмір завданої йому моральної шкоди та матеріальної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн (просив уточнити на 5 000 000,00 грн.), яку просить стягнути на його користь.

У відзиві на позовну заяву Відповідач просила відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем, всупереч нормам ст. 12, 81 ЦПК України, не доведено, що йому було завдано моральної шкоди, протиправність діяння заподіювача (відповідача), наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в його заподіянні. Зокрема, із покликанням на постанову Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Відповідач вважає, Позивачем не надано доказів вчинення нею відносно Позивача протиправних дій та не обґрунтовано в чому саме виражається шкода, про яку від вказує в позовній заяві. Відповідач стверджує, що саме факт її звернення до Поліції із заявою про вчинення відносно неї адміністративного правопорушення Позивачем та притягнення Позивача до адміністративної відповідальності за його дії відносно неї не є підставою для висновку про заподіяння Позивачеві мотальної та матеріальної шкоди. Отже, Відповідач наголошує, що Позивачем не надано вмотивованих доводів та доказів на обґрунтування позовних вимог.

В судовому засіданні Позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав з підстав, що наведені ним у позовній заяві та просив задоволити позов.

Представник Відповідача адвокат Гаврилович І.П. в судовому засіданні заперечила щодо задоволення позовних вимог, надала пояснення, які відповідають змісту відзиву на позовну заяву.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

03.07.2025 року постановою Овідіопольського районного суду Одеської області у справі №509/3199/25 Позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2 КУпАП. Постановою Одеського Апеляційного суду від 04.08.2025 року по справі 509/3199/25 було скасовано постанову Овідіопольського районного суду Одеської області у справі №509/3199/25 про притягнення Позивача до адміністративної відповідальності.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач ОСОБА_1 зазначає, що Відповідач ОСОБА_2 здійснила наклеп на нього, подала неправдиве звернення про вчинення ним адміністративного правопорушення чим заподіяла шкоди його здоров`ю.

В свою чергу, Відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 вказуючи, що звернувшись до Поліції стосовно протиправних дій Позивача відносно неї, вона захищала свої права. Відповідачка зазначає, що після події, що сталися 05.05.2025 року, вона відчувала реальну загрозу своєму життю та здоров`ю з боку Позивача, тому й здійснила звернення до поліції. Також Відповідачка зазначає, що твердження Позивача про наклеп проти нього є безпідставним та нічим не доведеним.

З огляду на наведене, спір у даній справі стосується наявності підстав для відшкодування шкоди у зв`язку із зверненням Відповідачки до відділення поліції із заявою про вчинення відносно неї протиправних дій Позивачам, складанням працівником патрульної поліції протоколу про адміністративне правопорушення, а в подальшому й постанови суду про притягнення Позивача до адміністративної відповідальності, яка в подальшому була скасована судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23).

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

З аналізу положень сказаної ст.1166 ЦКУ вбачається, що Особа, яка завдала шкоди, зобов`язана відшкодувати її в повному обсязі. Шкода може бути завдана неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю. Однак, для виникнення зобов`язань з відшкодування шкоди необхідна наявність самої шкоди. Для виникнення зобов`язань з відшкодування шкоди необхідна наявність самої шкоди та розмір шкоди має доводити потерпілий. Дії, що завдали шкоди, мають бути протиправними. Між протиправними діями та завданою шкодою має бути прямий причинний зв`язок.

Як вбачається з правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Розглядаючи дану справу, суд враховує, що наявність заподіяної шкоди є ще одним з обов`язкових елементів для стягнення моральної та матеріальної шкоди.

Як зазначено вище, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц було сформульовано такий правовий висновок: розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine).

З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.

Як вказано у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22, вирішувати такі спори потрібно з урахуванням того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Окрім цього, обов`язковим елементом для покладення на відповідача обов`язку відповідальності за відшкодування особі шкоди, - є причинно-наслідковий зв`язок між протиправними діями і заподіяною шкодою.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

Водночас причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц.

Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідкового зв`язку такої поведінки із завданою шкодою.

Висновки суду

Заслухавши думку учасників справи, розглянувши матеріали цивільної справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Позивачем не надано суду жодних доказів вчинення Відповідачем відносно нього протиправних дій та завдання йому будь-якої шкоди. З огляду на наведене, доводи позивача ОСОБА_1 в обґрунтування своїх позовних вимог зводяться лише до його суб`єктивних міркувань щодо завдання йому моральної шкоди. Окрім цього твердження Позивача про завідомо неправдиве звернення Відповідачки поліції щодо вчинення ним адміністративного правопорушення, не підтверджено доказами. Також Позивачем не надано доказів того, у чому проявлялася завдана йому шкода, не обґрунтовано її розмір та не підтверджено наявності причинного зв`язку між шкодою, про спричинення якої зазначає позивач, та діями Відповідача, відтак в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.ст.12, 76-83, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди – відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено в Одеський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Овідіопольський районний суд Одеської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після розгляду справи апеляційним судом і прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст рішення складений 16.04.2026 року.

Суддя А.І.Бочаров