Вирок від 16 квітня 2026 р. у справі №947/31214/24 — Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/31214/24

Провадження № 1-кп/947/448/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.04.2026 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого судді – ОСОБА_1 ,

при секретарі с/з – ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора – ОСОБА_3 ,

потерпілого – ОСОБА_4 ,

обвинуваченого – ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024167480000006 від 17.01.2024 року у відношенні:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеси, громадянина України, із середньою освітою, не одруженого, офіційно не працевлаштованого, інваліда 3 групи, раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України –

ВСТАНОВИВ:

16.01.2024 року о 18:00 год., ОСОБА_5 , перебуваючи за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 29, поблизу парадної № 4, реалізуючи, свій злочинний умисел направлений на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_4 , умисно наніс лівою рукою удар вказівним пальцем в ліве око ОСОБА_4 , спричинивши останньому середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді: закрита травма лівого ока у вигляді контузії очного яблука важкого ступеня з підвивихом кришталика та крововилив в передню камеру ока, ерозія рогівки, рвана рана нижньої повіки.

За таких обставин, своїми умисними діями ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КК України, за кваліфікуючими ознаками – умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, не визнав у повному обсязі та послідовно заперечував як сам факт своєї участі у події, так і будь-яке спричинення тілесних ушкоджень потерпілому. Надаючи показання у судовому засіданні, ОСОБА_5 пояснив, що у січні 2024 року він перебував на стаціонарному лікуванні у міській клінічній лікарні № 8, розташованій за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 110, у зв`язку із загостренням хронічного захворювання астми. За його словами, стан здоров`я у зазначений період вимагав постійного медичного нагляду та перебування у лікувальному закладі, що фактично унеможливлювало його відсутність у лікарні та перебування в іншому місці. Обвинувачений наголосив, що 16 січня 2024 року о 18:00 годині він не перебував за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, буд. № 29, поблизу парадної № 4, а відтак не міг бути учасником події, про яку зазначено в обвинувальному акті. Будь-яку свою причетність до спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_4 він категорично заперечив. Крім того, ОСОБА_5 вказав, що нікому жодних тілесних ушкоджень не завдавав, конфліктів із потерпілим не мав, обставини, викладені стороною обвинувачення, вважає такими, що не відповідають дійсності, а висунуте обвинувачення необґрунтованим та таким, що не підтверджується фактичними даними. ОСОБА_5 підтвердив наявність між ним та ОСОБА_4 неприязних відносин. Більше того, обвинувачений заявив, що особисто допитував ОСОБА_4 протягом ночі та змусив його підписати певні показання.

Незважаючи на повне невизнання обвинуваченим ОСОБА_5 своєї вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, суд, діючи відповідно до вимог ст. 23, 94, 370 КПК України, здійснюючи безпосереднє, всебічне, повне й неупереджене дослідження всіх обставин кримінального провадження, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до висновку, що вина обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, підтверджується сукупністю належних, допустимих та достовірних доказів, отриманих у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом, які узгоджуються між собою, взаємно доповнюють один одного та утворюють логічно послідовну і несуперечливу систему доказування, що виключає будь-які обґрунтовані сумніви у доведеності винуватості особи у вчиненні інкримінованого діяння, а саме:

-Показами, допитаного в судовому засіданні потерпілого ОСОБА_4 , який показав суду, що між ним та обвинуваченим ОСОБА_5 тривалий час існували неприязні відносини, які, за його словами, виникли ще 09.01.2024 року у зв`язку з проведенням працівниками поліції обшуку у квартирі ОСОБА_5 , під час якого було вилучено наркотичні засоби, що, як зазначив потерпілий, належали саме йому. Зазначені обставини, за твердженням ОСОБА_4 , стали підґрунтям для виникнення конфлікту між ними та спричинили напружені взаємовідносини. Потерпілий пояснив, що 16.01.2024 року у ранковий час у помешканні ОСОБА_5 знову проводився обшук працівниками поліції, що, на його думку, ще більше загострило конфліктну ситуацію та сприяло формуванню негативного ставлення з боку обвинуваченого до нього. За показаннями ОСОБА_4 , того ж дня, 16.01.2024 року, приблизно о 18:00 годині, перебуваючи біля будинку № 29 по вул. Академіка Корольова у м. Одесі, до нього підійшов ОСОБА_5 , після чого між ними виникла словесна сварка, яка швидко переросла у відкритий конфлікт. У ході цього конфлікту, як зазначив потерпілий, ОСОБА_5 , діючи умисно та агресивно, наніс йому удар в область обличчя, внаслідок чого було травмовано ліве око та заподіяно тілесні ушкодження. ОСОБА_4 також вказав, що зазначені події відбувалися у публічному місці та у присутності сторонніх осіб, зокрема свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які могли безпосередньо спостерігати як сам конфлікт, так і момент нанесення удару. Оцінюючи причини вказаного інциденту, потерпілий висловив переконання, що мотивом протиправних дій з боку ОСОБА_5 стало саме проведення обшуку у його помешканні вранці 16.01.2024 року, що викликало у обвинуваченого негативні емоції та спонукало до агресивної поведінки щодо нього.;

-Показами, допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_8 , який показав суду, що 16.01.2024 року приблизно о 18:00 годині він на власному автомобілі підвозив свого знайомого ОСОБА_7 до під`їзду № 4 будинку АДРЕСА_2 . За словами свідка, після прибуття до вказаного місця він побачив, що біля під`їзду вже перебував ОСОБА_4 , який вийшов з під`їзду, а також ОСОБА_5 , який підійшов до нього з боку кута будинку. У подальшому, як зазначив свідок, ОСОБА_5 підійшов до ОСОБА_4 , між ними виникла словесна сварка, яка переросла у фізичний конфлікт, у ході якого між вказаними особами відбулася бійка. Свідок ОСОБА_8 зазначив, що безпосередньо після зазначених подій йому стало відомо, що внаслідок цього конфлікту ОСОБА_4 було заподіяно тілесні ушкодження, зокрема пошкоджено око, що він пов`язує з діями ОСОБА_5 ;

-Показами, допитаної в судовому засіданні свідка ОСОБА_9 , яка показала суду, що 16.01.2024 року приблизно о 18:00 годині вона перебувала у квартирі своєї племінниці ОСОБА_10 , розташованій у будинку АДРЕСА_2 , де, за її словами, займалася доглядом за домашніми тваринами, зокрема годувала собак. Свідок зазначила, що через певний проміжок часу до квартири зайшов потерпілий ОСОБА_4 , який мав явні тілесні ушкодження, а саме тримався за око, з якого йшла кров, перебував у збудженому стані та повідомив, що щойно біля будинку відбувся конфлікт у формі бійки, під час якої йому було пошкоджено око. Крім того, ОСОБА_9 підтвердила, що у той же день, 16.01.2024 року, у ранковий час у помешканні ОСОБА_5 працівниками поліції проводився обшук, який, за її словами, завершився приблизно о 10:30 годині, що їй було відомо зі слів інших осіб та обставин, які мали місце у будинку. Прямим очевидцем події вона не була.;

-Показами, допитаної в судовому засіданні свідка ОСОБА_10 , яка показала суду, що обвинувачений ОСОБА_5 є її колишнім чоловіком, з яким вона раніше перебувала у шлюбі та спільно проживала/ Свідок пояснила, що певний час разом із ними проживав їхній знайомий потерпілий ОСОБА_4 . При цьому між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 вже раніше виникали конфлікти, зокрема 09.01.2024 року, за її словами, ОСОБА_5 застосував до останнього фізичну силу. Надалі, як зазначила свідок, її сімейні відносини з ОСОБА_5 були припинені, після чого вони розлучилися, а у її помешканні залишився проживати потерпілий ОСОБА_4 . Щодо подій 16.01.2024 року ОСОБА_10 показала, що у вечірній час, повернувшись додому, вона застала у квартирі ОСОБА_4 , який мав тілесні ушкодження тримався за око, з якого йшла кров. Зі слів потерпілого їй стало відомо, що незадовго до цього біля будинку відбулася бійка між ним та ОСОБА_5 , у ході якої останній завдав йому удару та пошкодив око.;

-Показами, допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_11 , який показав суду, що 16.01.2024 року у ранковий час, починаючи приблизно з 08:30 години, у помешканні ОСОБА_5 проводився обшук працівниками правоохоронних органів. Свідок пояснив, що під час проведення зазначеної слідчої дії ОСОБА_5 перебував за місцем проживання, був присутній при проведенні обшуку, однак висловлював незадоволення з приводу його проведення. За словами свідка, обвинувачений не перешкоджав проведенню слідчої дії та підписував необхідні процесуальні документи. Крім того, ОСОБА_11 зазначив, що зі слів самого ОСОБА_5 йому було відомо про нібито перебування останнього на лікуванні, однак фактично, як підтверджується обставинами проведення обшуку, у зазначений день він знаходився за місцем свого проживання та брав участь у слідчій дії. Після завершення обшуку, приблизно близько 10:00 години ранку, як пояснив свідок, ОСОБА_5 було запрошено до слідчого підрозділу для надання пояснень по суті кримінального провадження, де він перебував протягом кількох годин.;

-Показами, допитаної в судовому засіданні свідка ОСОБА_12 , яка показала суду, що у січні 2024 року ОСОБА_5 дійсно проходив лікування у МКЛ № 8, де вона працює палатною медичною сестрою. Разом з тим свідок уточнила, що зазначене лікування мало амбулаторний характер і не передбачало постійного перебування пацієнта у стаціонарі. Свідок пояснила, що лікарня не є закладом закритого типу, у зв`язку з чим пацієнти мають можливість вільно залишати її територію у будь-який час без обмежень. Крім того, за її словами, медичний персонал, у тому числі лікарі та медичні сестри, здійснює свою роботу до 16:00 години, після чого залишає місце роботи, і подальше місцезнаходження пацієнтів медичному персоналу, як правило, невідоме. ОСОБА_12 також зазначила, що значна частина пацієнтів після завершення робочого дня медичного персоналу залишає лікарню та повертається до місця свого проживання, а контроль за їх перебуванням у вечірній та нічний час фактично не здійснюється. При цьому свідок прямо вказала, що їй не відомо, де саме перебував ОСОБА_5 у вечірній час 16.01.2024 року, зокрема близько 18:00 години.;

-Показами, допитаної в судовому засіданні свідка ОСОБА_13 , яка показала суду, що у січні 2024 року ОСОБА_5 дійсно звертався до МКЛ № 8 та проходив лікування, однак воно здійснювалося не в умовах цілодобового стаціонару, а носило амбулаторний характер. Свідок пояснила, що зазначений медичний заклад не є режимним або закритим, у зв`язку з чим пацієнти не обмежені у пересуванні та можуть самостійно залишати лікарню у будь-який час. За її словами, після завершення робочого дня медичного персоналу, який триває до 16:00 години, контроль за місцезнаходженням пацієнтів не здійснюється, а тому встановити, де саме перебував ОСОБА_5 у вечірній час 16.01.2024 року, вона не має можливості.;

-Показами, допитаної в судовому засіданні свідка ОСОБА_14 , яка показала суду, що у вказаний період, а саме у січці 2024 року, ОСОБА_5 перебував на лікуванні у МКЛ № 8, однак характер такого лікування не передбачав його обов`язкового безперервного перебування у лікарні. Свідок зазначила, що пацієнти даного закладу не перебувають під постійним наглядом у позаробочий час медичного персоналу та мають можливість самостійно визначати своє місцезнаходження після завершення лікувальних процедур. При цьому вона вказала, що не володіє інформацією щодо фактичного перебування ОСОБА_5 у вечірній час 16.01.2024 року, зокрема близько 18:00 години.;

-Висновком експерта № 732 від 27.05.2024 року, за результатами проведення судово-медичної експертизи тілесних ушкоджень, відповідно до якого у потерпілого ОСОБА_4 виявлені наступні тілесні ушкодження: закрита травма лівого ока у вигляді контузії очного яблука важкого ступеню з підвивихом кришталика та крововиливом в передню камеру ока, ерозія рогівки, рвана рана нижньої повіки. Вказані ушкодження утворилися від дії тупого(-их) твердого(-их) предмета(-ів), індивідуальні особливості якого(-их) у властивостях ушкоджень не відобразилися. В механізмі виникнення ушкоджень міг мати місце удар(-и). Не виключено, що ці ушкодження могли утворитися в результаті нанесення удару(-ів) рукою(-ами). За своїм характером перелічені ушкодження не є характерними для падіння та удару о тупий предмет, а є типовими саме для нанесення удару тупим предметом з обмеженою контактуючою поверхнею. Для уточнення всіх можливих обставин отримання постраждалим ушкоджень є доцільним проведення слідчого експерименту, у рамках якого можна уточнити конкретні умови отримання ушкоджень. Враховуючи дані медичної документації слід вважати, що дані ушкодження виникли незадовго до звернення потерпілого ОСОБА_4 в стаціонар, і таким чином могли бути заподіяні 16.01.2024 р. Вказані ушкодження складають єдиний морфологічний комплекс тілесних ушкоджень лівого ока, які за критерієм тривалого розладу здоров`я строком понад 21 день згідно п.п. 2.2.2 та 4.6 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995 р., відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості.;

-Відомостями, отриманими у порядку тимчасового доступу до речей і документів відповідно до вимог ст. 159–166 КПК України, а саме інформацією мобільного оператора ТОВ «Лайфселл», підтверджується, що мобільний телефон із абонентським номером SIM-картки НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_5 , 16.01.2024 року фіксувався у різних локаціях на території м. Одеси, а саме: о 16:38 у районі АДРЕСА_3 ; о 18:23 у районі АДРЕСА_4 ; о 19:21 — у районі вул. Левітана, 34. Зазначені дані отримані на підставі ухвали слідчого судді про надання тимчасового доступу до інформації, що містить охоронювану законом таємницю, у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку, а тому є належними та допустимими доказами у розумінні ст. 84, 86 КПК України. Аналіз наведених відомостей у сукупності з іншими доказами у справі свідчить про фактичне перебування ОСОБА_5 у зазначений день у різних частинах міста, зокрема у безпосередній близькості до місця вчинення кримінального правопорушення у період часу, який охоплює обставини події.;

На підставі вищезазначеного, оцінюючи отримані в суді докази, заслухавши показання обвинуваченого, потерпіло та свідків, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, за кваліфікуючими ознаками – умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я – доведена у повному обсязі, зазначені докази є належними, допустимими та достовірними, а в сукупності вони є достатніми та взаємопов`язаними для винесення обвинувального вироку.

Вирішуючи питання щодо доводів обвинуваченого ОСОБА_5 про його непричетність до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, а також щодо неможливості його перебування у місці події у зв`язку з нібито проходженням стаціонарного лікування, суд зазначає, що такі твердження підлягають перевірці та оцінці у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні. При цьому суд виходить із того, що будь-яка версія обвинуваченого повинна бути не лише заявлена, але й підтверджена, а також не суперечити іншим встановленим у судовому засіданні обставинам. Саме з огляду на наведене суд переходить до аналізу та оцінки наведених обвинуваченим доводів.

Версія обвинуваченого ОСОБА_5 про його непричетність до інкримінованого кримінального правопорушення, а також про неможливість перебування 16.01.2024 року о 18:00 годині за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 29, у зв`язку з нібито стаціонарним лікуванням у МКЛ № 8, судом перевірена в повному обсязі, однак свого підтвердження не знайшла та обґрунтовано відхиляється як така, що спростовується сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів.

Відповідно до ст. 17 КПК України та ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Разом з тим, наведений конституційний і процесуальний стандарт не означає, що будь-яка версія сторони захисту підлягає прийняттю судом лише з огляду на факт її висунення. Суд зобов`язаний перевірити таку версію шляхом всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження та надати оцінку кожному доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку. Саме такий підхід передбачений статтями 22, 23, 94, 370 КПК України.

Посилання обвинуваченого на те, що у січні 2024 року він нібито перебував на стаціонарному лікуванні, не узгоджується з дослідженими у суді доказами. Із показань медичних працівників ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 вбачається, що лікування ОСОБА_5 у МКЛ № 8 дійсно мало місце, однак воно не було пов`язане з режимом ізоляції чи безперервного цілодобового контролю за його місцеперебуванням.

Навпаки, свідки прямо вказали, що лікарня не є закладом закритого типу, пацієнти можуть вільно залишати її територію, а після 16:00 години медичний персонал не здійснює контролю за їх фактичним місцеперебуванням. Отже, сам по собі факт проходження лікування не виключає можливості пересування обвинуваченого містом, перебування поза межами лікарні та участі у події, яка відбулася того ж дня у вечірній час. Таким чином, наведені обвинуваченим пояснення не створюють алібі у процесуальному розумінні, оскільки не підтверджують його об`єктивну та безперервну відсутність у місці вчинення кримінального правопорушення.

Більше того, показання свідка ОСОБА_11 прямо спростовують ту частину позиції обвинуваченого, в якій він наполягав на своєму перебуванні на лікуванні саме 16.01.2024 року у час, наближений до події. Зазначений свідок підтвердив, що з 08:30 години 16.01.2024 року у помешканні ОСОБА_5 на підставі ухвали суду проводився обшук, під час якого останній перебував удома, був присутній при слідчій дії, підписував процесуальні документи та висловлював невдоволення фактом її проведення. Після завершення обшуку його було запрошено до слідчого підрозділу для надання пояснень. Отже, твердження обвинуваченого про те, що він у цей день перебував виключно у медичному закладі та не міг бути в іншому місці, об`єктивно спростоване доказами, дослідженими безпосередньо в судовому засіданні, що відповідає вимогам ст. 23 КПК України.

Окремо суд враховує й відомості, отримані у порядку тимчасового доступу до речей і документів, а саме інформацію мобільного оператора ТОВ «Лайфселл» щодо з`єднань та фіксації мобільного терміналу з абонентським номером SIM-картки НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_5 . Зазначені дані отримані у передбаченому законом порядку на підставі судового рішення, а тому є належними джерелами доказів та допустимими доказами у розумінні статей 84, 86 КПК України. Із цих відомостей убачається, що 16.01.2024 року телефон обвинуваченого фіксувався о 16:38 по АДРЕСА_3 , о 18:23 по вул. Академіка Корольова, 33, о 19:21 по вул. Левітана, 34 у м. Одесі. Такі дані не лише спростовують твердження обвинуваченого про безперервне перебування в районі МКЛ № 8 на Фонтанській дорозі, 110, а й об`єктивно підтверджують його перебування у часовому проміжку, максимально наближеному до моменту вчинення кримінального правопорушення, у районі місця події. У контексті оцінки доказів ці відомості мають істотне значення, оскільки не залежать від суб`єктивного сприйняття учасників конфлікту та походять із технічного джерела інформації.

Версія обвинуваченого про відсутність будь-яких конфліктів із потерпілим також спростовується його ж власними показаннями. Так, у судовому засіданні ОСОБА_5 підтвердив наявність між ним та ОСОБА_4 неприязних відносин. Більше того, він заявив, що особисто допитував ОСОБА_4 протягом ночі та змусив його підписати певні показання. Незалежно від правової оцінки такого висловлювання, воно беззаперечно свідчить про те, що між обвинуваченим і потерпілим існували напружені взаємовідносини та конфлікт, а тому твердження про повну відсутність будь-яких підстав для неприязні є неправдивим. Вказана внутрішня суперечливість позиції обвинуваченого істотно знижує її переконливість та достовірність при оцінці судом.

Показання потерпілого ОСОБА_4 є послідовними у своїй суті, узгодженими з іншими доказами та логічно вмотивованими. Потерпілий вказав на попередній конфлікт із ОСОБА_5 , який, за його словами, виник після проведення обшуків 09.01.2024 та 16.01.2024, описав місце, час та механізм спричинення йому тілесного ушкодження, а також зазначив осіб, у присутності яких відбувалася подія. Його показання не є ізольованими чи самодостатніми, а підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_8 , який бачив початок конфлікту між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 біля під`їзду № 4 будинку № 29 по вул. Академіка Корольова, а також повідомив, що пізніше йому стало відомо про ушкодження ока потерпілого. Крім того, свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтвердили, що невдовзі після події потерпілий з`явився з явними тілесними ушкодженнями ока, з якого йшла кров, та одразу повідомляв про бійку з ОСОБА_5 . Така узгодженість показань різних осіб щодо часу, місця, передумов конфлікту та наслідків події є важливою обставиною при оцінці їх достовірності за правилами ст. 94 КПК України.

Суд також бере до уваги висновок судово-медичної експертизи, згідно з яким у ОСОБА_4 були виявлені тілесні ушкодження лівого ока у вигляді контузії очного яблука важкого ступеня з підвивихом кришталика, крововиливом у передню камеру ока, ерозією рогівки та рваною раною нижньої повіки. Експерт дійшов висновку, що ці ушкодження утворилися від дії тупого твердого предмета, не є характерними для падіння, могли бути заподіяні 16.01.2024 року та за критерієм тривалого розладу здоров`я понад 21 день належать до тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Таким чином, об`єктивні дані експертизи підтверджують не лише сам факт заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, а й механізм їх виникнення, який не суперечить версії обвинувачення та кореспондує з показаннями потерпілого про умисний удар у ділянку ока. Це, у свою чергу, виключає можливість прийняття версії захисту як такої, що не спростована.

За змістом ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Саме з цих засад суд виходить у даному кримінальному провадженні. Версія обвинуваченого не тільки не підтверджена належними та достатніми доказами, а й прямо спростована показаннями свідків, висновком експерта, даними тимчасового доступу до інформації оператора мобільного зв`язку, а також власними суперечливими поясненнями самого ОСОБА_5 . За таких обставин суд розцінює його позицію як спосіб захисту від пред`явленого обвинувачення, що є процесуально допустимим, однак не знаходить підтвердження в сукупності досліджених доказів та тому відхиляється судом.

Вирішуючи питання щодо форми вини, мотиву та належної правової кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_5 , суд виходить із установлених у ході судового розгляду фактичних обставин кримінального правопорушення, а також результатів всебічного аналізу досліджених доказів у їх сукупності.

Відповідно до вимог ст. 23, 94 КПК України, суд здійснює оцінку кожного доказу з точки зору його належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку, при цьому враховуючи як об`єктивні, так і суб`єктивні ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України.

Як установлено судом, дії ОСОБА_5 виразилися у нанесенні потерпілому ОСОБА_4 удару в ділянку ока, що підтверджується узгодженими між собою показаннями потерпілого, свідків, а також висновком судово-медичної експертизи щодо характеру, локалізації та механізму утворення тілесних ушкоджень. При цьому обвинувачений діяв активно та цілеспрямовано, усвідомлюючи характер своїх дій і можливість настання негативних наслідків.

Досліджуючи суб`єктивну сторону вчиненого кримінального правопорушення, суд приходить до висновку, що дії обвинуваченого були вчинені з прямим умислом, оскільки він усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав можливість заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому та бажав настання таких наслідків. Про це, зокрема, свідчить обраний спосіб дії нанесення удару в уразливу частину тіла, а саме область ока, а також обстановка, в якій відбувався конфлікт.

Щодо мотиву вчинення кримінального правопорушення, суд встановив, що дії ОСОБА_5 були обумовлені неприязними відносинами з потерпілим, які виникли раніше та загострилися у зв`язку з проведенням обшуків 09.01.2024 та 16.01.2024 року. Існування конфлікту між сторонами підтверджується як показаннями потерпілого та свідків, так і поясненнями самого обвинуваченого, який визнав факт наявності неприязних відносин. За таких обставин суд вважає, що мотивом вчинення кримінального правопорушення стали особисті неприязні відносини, що переросли у відкритий конфлікт.

Відповідно до диспозиції ч.1 ст.122 КК України кримінально караним є умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто таке, що не є небезпечним для життя і не спричинило наслідків, передбачених ст.121 КК України, але призвело до тривалого розладу здоров`я. Як установлено судом на підставі висновку судово-медичної експертизи, тілесні ушкодження, заподіяні ОСОБА_4 , за своїм характером і наслідками відносяться саме до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, оскільки спричинили тривалий розлад здоров`я понад 21 день.

Таким чином, судом встановлено, що у діях ОСОБА_5 наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, за кваліфікуючими ознаками – умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я, оскільки вони повністю відповідають сукупності об`єктивних та суб`єктивних ознак зазначеного складу кримінального правопорушення.

Вирішуючи питання про вид та розмір покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд виходить із вимог ст. 50, 65 КК України, відповідно до яких покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави з метою не лише кари, а й виправлення особи та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як самим засудженим, так і іншими особами.

При визначенні виду та міри покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії нетяжких злочинів, характер і спосіб його вчинення, наслідки, що настали, а також дані про особу обвинуваченого.

Згідно з вимогами ст. 66, 67 КК України обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання, судом не встановлено. Разом з тим, суд враховує дані про особу обвинуваченого, зокрема те, що він є інвалідом ІІІ групи, що свідчить про наявність обставин, які характеризують його особу та мають значення при індивідуалізації покарання.

Враховуючи наведене, а також принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, закріплені у ст. 65 КК України, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_5 покарання у межах санкції ч.1 ст.122 КК України у вигляді позбавлення волі строком.

Разом з тим, вирішуючи питання про можливість застосування положень ст. 75 КК України, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 цієї статті суд має право звільнити особу від відбування покарання з випробуванням у разі, якщо, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість її виправлення без ізоляції від суспільства.

З урахуванням того, що ОСОБА_5 раніше не судимий, вчинив нетяжкий злочин, має стійкі соціальні зв`язки, а також з огляду на стан його здоров`я, суд приходить до переконання, що його виправлення можливе без ізоляції від суспільства, шляхом застосування до нього іспитового строку та покладення визначених законом обов`язків.

Таким чином, призначене покарання, на переконання суду, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а також відповідає засадам законності, обґрунтованості та справедливості.

В рамках вказаного кримінального провадження цивільний позов не заявлявся, процесуальні витрати відсутні, запобіжний захід щодо обвинуваченого не обирався.

Питання про речові докази суд вирішує в порядку ст.100 КПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.100, 110, 349, 368, 373-374, 376, 392- 395, КПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України та призначити показання у вигляді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

Відповідно до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 (один) рік.

Відповідно до п.1,2 ч.1 та п.2 ч.3 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_5 наступні обов`язки:

-періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Контроль за поведінкою засудженого здійснюється уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання, роботи або навчання засудженого.

Речові докази по кримінальному провадженню, а саме: Електронні носії інформації, на яких зафіксовано хід та результати слідчих (розшукових) та процесуальних дій; медичнау документацію – зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з моменту його проголошення через Київський районний суд м. Одеси.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя Київського районного

суду м. Одеси ОСОБА_1