Рішення від 24 лютого 2026 р. у справі №495/10267/21 — Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 495/10267/21

Номер провадження 2/495/2322/2026

25 лютого 2026 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровським міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючої судді Шевчук Ю.В.,

при секретарі судового засідання Тюпи Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білгород-Дністровський цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог приватний нотаріус Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Рязанцева Ольга Юріївна про визнання заповіту недійсним,

ВСТАНОВИВ:

13.12.2021 до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог приватний нотаріус Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Рязанцева Ольга Юріївна про визнання заповіту недійсним, у якому позивач просить суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 від 16 лютого 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Рязанцевою Ольгою Юріївною.

Стислий виклад позиції позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 11 жовтня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, про що було зроблено актовий запис № 518.

До укладення офіційного шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 мешкали разом у цивільному шлюбі починаючи з кінця 2007 року.

Шлюбне життя склалося нормально, подружжя мешкало разом та вело спільне господарство. Чоловік та жінка мешкали разом.

Приблизно з 2016 року ОСОБА_3 почав зловживати алкогольними напоями в подальшому це призвело до того, що ОСОБА_3 був змушений лікуватись. ОСОБА_1 постійно допомагала чоловіку, однак на фоні алкогольної залежності в родині почався розлад.

ОСОБА_1 зверталась з відповідними заявами про насильство в родині, зверталась до лікарів за допомогою. З початку грудня 2020 року ОСОБА_3 отримував лікування. Декілька разів ОСОБА_3 потрапляв на лікування до спеціалізованих закладів.

На фоні алкоголізму ОСОБА_3 набув ще ряд хвороб у тому числі атеросклеротичну хворобу серця, деменцію, хворобу печінки тощо.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, про що було зроблено актовий запит № 650 та видане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 . Поховання та інші витрати пов`язанні зі смертю чоловіка понесла ОСОБА_1 та члени родини померлого.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, так як він був власником 1/2 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 5,67 га, яка розташована на території Ярославської сільської ради Саратського району Одеської області (кадастровий номер 5124587700:01:001:0520).

Випадково ОСОБА_1 дізналась про те, що 16 лютого 2021 року приватний нотаріус Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Рязанцева Ольга Юріївна посвідчила заповіт в якому ОСОБА_3 зробив розпорядження на випадок своєї смерті, яким залишив усе належне йому майно ОСОБА_4 .

Позивач вважає, що станом на 16 лютого 2021 року ОСОБА_3 не мав можливості розуміти значення своїх дій та їх наслідки так як на той час знаходився в тяжкому стані, обумовленим наслідками алкогольної залежності та перебував під дією ліків, які він отримував під час проходження лікування у психіатричному закладі.

Стислий виклад позиції відповідача, викладеної у відзиві.

У поданому до суду відзиві сторона відповідача, вважає, що позовна заява ОСОБА_1 є необґрунтованою, доводи позивача є надуманими, неправдивими та нічим не підтвердженими, а самі позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

В обґрунтування власної правової позиції, зазначає, що в обґрунтування своєї позовної заяви позивач зазначає, що приблизно з 2016 року ОСОБА_3 почав зловживати алкогольними напоями, і в подальшому це призвело до того, що ОСОБА_3 був змушений лікуватись. ОСОБА_1 постійно допомагала чоловіку, однак на фоні алкогольної залежності в родині почався розлад. ОСОБА_1 зверталась з відповідними заявами про насильство в родині, зверталась до лікарів за допомогою. З початку грудня 2020 року ОСОБА_3 отримував лікування. Декілька разів ОСОБА_3 потрапляв на лікування до спеціалізованих закладів. Факт того, що ОСОБА_3 страждав на алкоголізм можуть підтвердити як свідки, а саме сусіди родини, знайомі родини та трудовий колектив, також цей факт в подальшому буде підтверджений письмовими доказами.

В свою чергу з акту посвідченого КП «ЖЕО-1» від 14.07.2021 вбачається, що: «Зі слів свідків, дружина власника ОСОБА_1 не проживає за місцем реєстрації з 2019 року».

Отже, не зрозумілим є куди саме та з яких причин ОСОБА_1 , не проживаючи зі спадкодавцем значний час, позивач зверталася з відповідними заявами про насильство в родині, та до лікарів за допомогою. На підтвердження зазначених обставин позивач не надає жодного доказу. Так само не надає доказів проходження лікування з грудня 2020 року.

Зазначає, що заповіт був посвідчений 16 лютого 2021 року приватним нотаріусом Рязанцевою О.Ю. та зареєстровано в реєстрі за № 257 з дотриманням усім вимог чинного законодавства.

Таким чином, згідно обставин, щодо складання заповіту, покійним ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звертає увагу суду на наступні обставини.

Так, спадкодавець ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 самостійно прибув до приватного нотаріуса Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори Рязанцевої О.Ю., де приватний нотаріус відповідно до Закону України «Про Нотаріат», та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженим Наказом Міністерства Юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 провів всі необхідні дії, щодо встановлення дієздатності померлого та дійсність намірів, щодо його волевиявлення.

Відповідно до п. 1 глави 4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, дієздатність громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії, перевіряється нотаріусом на підставі наданих документів, передбачених статтею 43 Закону, що підтверджують його вік, а також на підставі переконаності нотаріуса в результаті проведеної розмови та роз`яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності цієї особи усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз`яснень нотаріуса, а також відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинення нотаріальної дії.

Нотаріус зобов`язаний установити волевиявлення особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії.

Відповідно до п.1 глави 6 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріус зобов`язаний установити волевиявлення особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії.

Відповідно до п. 2 глави 6 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріус зобов`язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину.

Відповідно до п. 3 глави 6 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, установлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Установлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони.

Відповідно до п. 4 глави 6 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

Отже, все вищевикладене підтверджує той факт, що на момент посвідчення заповіту від 16 лютого 2021 року приватним нотаріусом Рязанцевою О.Ю. було встановлено особу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та перевірено його дієздатність, та розуміння значення своїх дій, що також зазначено в заповіті.

На підставі викладеного просить у задоволені позову відмовити та стягнути з позивача понесені судові витрати на правничу допомогу у сумі 9 000,00 грн.

Процесуальні дії у суді.

13.12.2021 позовна заява була подана до суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2021 справа передана на розгляд судді Заверюха В.О..

Ухвалою суду від 14.12.2021 позовна заява була залишена без руху.

Ухвалою суду від 23.12.2021 відкрито загальне позовне провадження по цивільній справі .

14.01.2022 від приватного нотаріусу Рязанцевої О.Ю. надійшла копія спадкової справи померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 ..

Ухвалою суду від 25.01.2022 заява представника відповідача адвоката Царенко Олександра Олександровича про допит свідків була задоволена.

Ухвалою суду від 25.01.2022 клопотання представника позивача адвоката Зав`ялова Олександра Анатолійовича про витребування доказів задоволено: витребувано з КНП «Обласна психіатрична лікарня № 4» Одеської обласної ради»: інформацію чи перебував на лікуванні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якщо так, то в якій період та з яким діагнозом; історію хвороби ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою суду від 25.01.2022 у задоволенні клопотання представника позивача адвоката Зав`ялова Олександра Анатолійовича про витребування доказів було відмовлено.

02.02.2022 від КНП «Обласна психіатрична лікарня № 4» Одеської обласної ради» надійшли витребувані судом документи.

07.02.2022 від адвоката Царенка О.О., який діє в інтересах ОСОБА_2 , надійшов відзив на позовну заяву, зміст якого викладено в описовій частині рішення.

24.02.2022 до суду надійшла уточнена позовна заява.

Ухвалою суду від 21.02.2022 призначено по цивільній справі посмертну судово-психіатричну експертизу.

Ухвалою суду від 13.06.2022 відновлено провадження по цивільній справі № 495/10267/21.

06.09.2023 від представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Царенка О.О. надійшла заява про визнання явки позивача у судове засідання обов`язковою.

Ухвалою суду від 09.10.2023 клопотання представника відповідача адвоката Царенко О.О. про визнання обов`язковою явки в підготовче судове засідання позивача задоволено: визнано обов`язковою явку в підготовче судове засідання позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий Білгород-Дністровським РВ УМВС України в Одеській області 10.12.1996 року, місце проживання (реєстрації): АДРЕСА_1 .

11.12.2023 від приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Рязанцевої О.Ю. надійшов лист щодо посвідчення заповіту.

Відповідно до вказаного листа приватний нотаріус зазначила, що 16.02.2021 нею, приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Рязанцевою О.Ю., було посвідчено заповіт від імені ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . ОСОБА_3 , звертався до неї, приватного нотаріуса, для отримання консультації стосовно посвідчення заповіту. Йому було роз`яснено поняття заповіту, надана повна консультація стосовно його посвідчення. Відповідно до ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Отримавши повну консультацію, ОСОБА_3 , повернувся до нотаріуса через пару тижнів, щоб посвідчити заповіт від його імені. Йому було роз`яснено зміст ст. 1241 ЦКУ, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). ОСОБА_3 заявив, що з дружиною не проживає разом і стосунки в них погані. Заповіт було складено та записано з його слів. Зміст ст. 1241 Цивільного кодексу України про право на обов?язкову частку у спадщині, ст. 1254 Цивільного кодексу України про порядок скасування та зміни заповіту, ст. 1307 Цивільного кодексу України про нікчемність заповіту на майно, яке є предметом спадкового договору, було нотаріусом роз`яснено заповідачу. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 зі змінами, нотаріус зобов`язаний здійснювати свої професійні обов`язки відповідно до цього закону; сприяти громадянам у здійснені їх прав та захисті їх законних інтересів, роз`яснювати права та обов`язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду. Перед тим, як підписати заповіт, ОСОБА_3 ознайомився з його змістом, перевірив правильність написання своїх даних, і підписав заповіт. Отже, підсумовуючи все вище викладене, повідомляє суд про те, що нею, нотаріусом, було встановлено особу, яка до мене звернулась, встановлено її дієздатність, проведено всі дії відповідно до Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджених наказом Міністерства юстиції України. Будь-яких сумнівів стосовно намірів заповідача, у неї не виникло. Особа приходила не один раз і після отримання консультації щодо посвідчення заповіту, правових наслідків, ОСОБА_3 , повністю усвідомлюючи свої дії та їх правові наслідки, прийшов з документами для посвідчення заповіту, відповідно до вимог ст. 1234 ЦК України.

Ухвалою суду від 05.03.2024 у задоволенні клопотання представника відповідача – ОСОБА_5 по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог приватний нотаріус Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Рязанцева Ольга Юріївна про визнання заповіту недійсним відмовлено.

Ухвалою суду від 21.03.2024 призначено по цивільній справі посмертну судово-психіатричну експертизу.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14.02.2025 № 286 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку увільненням судді ОСОБА_6 від виконання своїх службових обов`язків у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації та протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 14.02.2025 зазначена справа розподілена судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Ю.В..

Ухвалою суду від 26.02.2025 цивільна справа була прийнята до провадження судді Шевчук Ю.В. та поновлено провадження по справі.

Ухвалою суду від 03.11.2025 закрито підготовче провадження по справі № 495/10267/21, справа призначена до судового розгляду по суті.

Підстави розгляду справи за відсутності сторін.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про дату час та місце розгляду справи неодноразово була повідомлена належним чином, причина неявки суду невідома, будь-яких заяв на адресу суду щодо розгляду справ без її присутності не надавала.

У вказаному аспекті суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок – добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Крім того, положення ст. 43 ЦПК України визначають, що учасники справи зобов`язані, зокрема, з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Суд звертає увагу на той факт, що ЦПК України не передбачено відкладення судового засідання з умовою надання доказів поважності причини неявки у майбутньому. Причину неявки потрібно перевірити і встановити безпосередньо у судовому засіданні, якщо така є. Тому для цього необхідно, щоб сторона (або її представник) надали письмову інформацію з доказами про це.

Відтак, сторони зобов`язані надавати докази, що підтверджують поважні причини неявки у судове засідання, про відкладення якого просять суд.

У судове засідання, призначене на 25.02.2026, позивач не прибула, хоча була сповіщена належним чином, доказів поважності неявки у судове засідання суду надано не було.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Судом враховується, що права особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

Враховуючи неодноразову неявку представника позивача та самого позивача у судові засідання, незацікавленість останньої до результатів розгляду справи, у якій вона є стороною – суд вирішив за можливе повторно не відкладати розгляд справи, а ухвалити рішення за відсутності сторін.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась, надала на адресу суду заяву, згідно якої просить судове засідання, провести без її присутності, проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві, просить врахувати факт ухилення позивача від проведення експертизи.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог приватний нотаріус Рязанцева О.Ю. у судове не з`явилася, у матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Фактичні обставини справи встановлені судом

11 жовтня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, про що було складено відповідний актовий запис № 518. Вказане підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого 11 жовтня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області (т. 1 а.с. 7).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 14 травня 2021 року Білгород-Дністровським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стані Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 650 (т. 1 а.с. 8).

Згідно з копією лікарського свідоцтва про смерть № 161 від 14 травня 2021 року причиною смерті ОСОБА_3 є атеросклеротична хвороба серця (т. 1 а.с. 9-10).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого приватним нотаріусом Саратського районного нотаріального округу Сулаковим І.І. 03 березня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за № 242, ОСОБА_3 на праві власності належить спадкове майно, а саме: земельна ділянка площею, 5,67 га на території Ярославської сільської ради Саратського району Одеської області, кадастровий номер 5124587700:01:001:0520 (т. 1 а.с. 13)

Вказане також підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 15-16).

Дослідженням спадкової справи № 16/2021 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , заведеної приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Рязанцевою О.Ю., судом встановлено наступне.

26.05.2021 до приватного нотаріуса із заяво про прийняття спадщини за заповітом звернулася ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. 1 а.с. 38).

Відповідно до заповіту, посвідченого 16 лютого 2021 року приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Рязанцевою О.Ю., зареєстрованого у реєстрі за № 257, покійний ОСОБА_3 , розуміючи значення своїх дій та їх правові наслідки, добровільно, без будь-якого насильства, примусу, як фізичного, так і морального, перебуваючи у здоровому розумі та ясній пам`яті, на випадок свої смерті зробив таке розпорядження: «все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати мені на день смерті і на що я за законом матиму право я заповідаю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .» (т. 1 а.с. 41).

13.06.2021 до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом звернулася ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (т. 1 а.с. 50).

Нормативно-правове обґрунтування, релевантна судова практика та висновки суду

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до статті 1217 ЦК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент посвідчення заповіту) спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Згідно зі статтею 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування. При цьому право дієздатності фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд.

Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання

Такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20) та в постановах Верховного Суду від 07 березня 2024 року в справі № 388/792/19 (провадження № 61-1724св24), від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21) та ін.).

Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним (частина друга, третя статті 1254 ЦК України).

Загальні вимоги до форми заповіту встановлено в статті 1247 ЦК України, якою передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251 - 1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина друга статті 207 ЦК України).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) Верховний Суд виснував, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника/-ів правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Статтею 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним.

Відповідно до вказаної статті заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово виснував, що заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складення заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

З огляду на зміст наведених норм закону дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі (постанови від 29 листопада 2024 року в справі № 199/8568/18 (провадження № 61-7186св24), від 23 липня 2024 року в справі № 369/3412/17 (провадження № 61-2912св24) та ін.).

Верховний Суд звертає увагу, що свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання (постанова Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21)).

За загальним правилом, визначеним статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на кожну із сторін.

Згідно із частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Звертаючись до суду з вимогами про визнання заповіту недійсним, ОСОБА_1 зазначала, що оспорюваний заповіт був складений ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом, коли той перебував у такому психологічному стані, що не давав йому можливості розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Проте зазначене спростовується поясненнями приватного нотаріуса Рязанцевої О.Ю., яка вказала, що нею було встановлено особу, яка до неї звернулась, встановлено її дієздатність, проведено всі дії відповідно до Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджених наказом Міністерства юстиції України. Будь-яких сумнівів стосовно намірів заповідача, у неї не виникло. Особа приходила не один раз і після отримання консультації щодо посвідчення заповіту, правових наслідків, ОСОБА_3 , повністю усвідомлюючи свої дії та їх правові наслідки, прийшов з документами для посвідчення заповіту, відповідно до вимог ст. 1234 ЦК України

Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, що на час заповіту ОСОБА_3 не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними на час складання заповіту 16 лютого 2021 року, - до суду не надано. Експертиза за клопотанням позивача не була проведена з причин її несплати позивачем, інших доказів на підтвердження позиції позивача не надано.

Суд зазначає, що саме з провини сторони позивача експертиза так і не була проведена протягом тривалого часу, а тому обставини на які посилається позивач щодо неможливості ОСОБА_3 керувати своїми діями в момент складення заповіту 16 лютого 2021 року за станом здоров`я або психологічних обставин - є не недоведеними та не підтвердженими.

Згідно зі ст. 109 ЦПК України у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд, залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Також, на виконання ухвали суду від 25.01.2022 КНП «Обласна психіатрична лікарня №4» Одеської обласної ради» надало інформацію, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував на стаціонарному лікуванні у лікарні в період з 16.02.2018 по 19.02.2018, з 24.09.2018 по 26.09.2018, з 17.06.2019 по 19.06.2019. діагноз: психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром алкогольної залежності (т. 1 а.с. 83).

З дослідження оригіналів медичної документації, наданої лікарнею, суд також не вбачає підстав вважати, що ОСОБА_3 на момент складання заповіту перебував у стані, який не дозволяв йому у повній мірі усвідомлювати значення своїх дій.

Так, в епікризі, який міститься у картці стаціонарного хворого № 981, у графі психічний стан вказано наступне: «Свідомість не затьмарена. Контактний, на запитання відповідає тихим голосом по суті після нетривалої паузи. правильно орієнтований серед. Психопродуктивну симптоматику не виявляє. Мислення уповільнене, послідовне. Настрій рівний, спокійний. Емоційно знижений, загальмований. Пересувається самостійно, повільно. У відділенні отримував призначене лікування. Вночі спав медикаментозним сном. Зазначає поліпшення стану. Скарг не пред`являє. Наполягає на виписці із стаціонару. У психостані свідомість не затьмарена, на запитання відповідає по суті. Орієнтований у навколишньому. Психопродуктивну симптоматику не виявляє. Мислення послідовне. Фон настрою рівний спокійний. Емоційно знижений. Повідомив, що обтяжується перебуванням у відділенні. Переживає за хатнє господарство. Ознайомлений із станом свого здоров`я. Відмовився від подальшого лікування. Виписаний із відділення самостійно. Надано рекомендації.».

В епікризі, який міститься у картці стаціонарного хворого № 1274, у графі психічний стан вказано наступне: «Оглянуто у машині швидкої допомоги. Орієнтований у навколишньому, у часі нечітко, впізнає медперсонал. Астенезовано. Обманів сприйняття, маячних розладів не виявляє. Скарги на загальну слабкість, серцебиття. Згоден пройти курс лікування. У відділенні: режим дотримувався. Орієнтовано. Доступний для контакту. Скарг не висловлював. Час проводив у палаті. Настрій рівний, спокійний. Обтяжувався перебуванням у лікарні. Розладів психіки не виявляв. Зазначалося наявність астенії після перенесеного хворобливого стану. Отримував призначене лікування. Виписано з відділення, рекомендовано продовжити лікування у кардіологічному відділенні. Видано лікарняний лист САДШ № 428451 з 25.09.18р. по 26.09.18р.».

В епікризі, який міститься у картці стаціонарного хворого № 299, у графі психічний стан вказано наступне: «Продуктивній розмові малодоступний, свідомість не затьмарена. У стані алкогольного сп`яніння. Орієнтується частково. На запитання відповідає по суті, ??все зводить до алкоголю, легко відволікається. Зазнає страхів, розмахує руками. Не утримується на місці. Спостерігаються непосидючість, тривога. Зорових галюцинацій немає. Критики свого стану немає. Потребує алкоголю. Згоден на стаціонарне лікування. У відділенні орієнтується частково. На запитання відповідає невиразно, коротко, не завжди по суті. Критики свого стану немає. Не утримується на місці. Неохайний. Зазнає страхів, зорових галюцинацій немає. Висловлює нісенітницю. Режиму відділення підпорядковується. Спить медикаментозним сном. На тлі лікування стан покращився. Нормалізувався сон та апетит. Вирівнявся фон настрою. Потяг до спиртного заперечує. Маячних ідей не висловлює, розладів сприйняття не виявляється. Тяжиться обстановкою відділення, просить про виписку. Виписаний у задовільному стані. Надано рекомендації.».

Таким чином, суд приходить до висновку, що до суду не надано неалежних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_7 на час складення заповіту від 16 лютого 2021 року не усвідомлював значення своїх дій або не міг керувати ними, оскільки зворотного не доведено.

Суд, аналізуючи досліджені в ході розгляду справи докази, приходить до висновку, що позивачем не надано доказів абсолютної неспроможності заповідача ОСОБА_7 в момент посвідчення заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, тобто позовні вимоги не підтверджені належними та допустимими доказами.

Напроти, проаналізувавши всі належні та допустимі докази, судом встановлено, що волевиявлення ОСОБА_7 на момент складання та посвідчення заповіту 16 лютого 2021 року було вільним і відповідало його внутрішній волі, що є однією із вимог, додержання якої є необхідною для чинності правочину відповідно до положень статей 203, 215 ЦК України, оскільки дані обставини не спростовані під час судового розгляду.

Таким чином, суд встановив, що позивачем не доведено наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання недійсним заповіту відповідно до ст. 203, 215 ЦК України, а тому у позові слід відмовити саме з таких правових підстав.

Розподіл судових витрат

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як вбачається з матеріалів справи витрати на правничу допомогу сторона відповідача доводить: договором про надання правової (у цивільних справах) від 21.01.2022, квитанцією до прибуткового касового ордеру № 3 від 21.01.2022, за яким ОСОБА_2 оплатила послуги адвоката у сумі 9 000,00 грн., розрахунком суми гонорару за надану правову (правничу) допомогу.

Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, та зважаючи на відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з обсягу фактично наданих послуг, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи та документально підтверджених належними доказами понесених витрат, суд вважає, що з позивача на користь відповідача підлягають стягненню понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000,00 грн.

Керуючись ст. 203, 204, 215, 225, 1257 ЦК України, ст. 10, 12, 13, 76-81, 89, 102, 110, 197, 200, 206, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог приватний нотаріус Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Рязанцева Ольга Юріївна про визнання заповіту недійсним - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу (правову) допомогу в сумі 9 000,00 (дев`ять тисяч) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повне найменування/ім`я сторін:

Позивач – ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач – ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 ).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – приватний нотаріус Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Рязанцева Ольга Юріївна (адреса: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Олімпійська 27).

Повний текст рішення суду складений 09.03.2026.

Суддя Юлія ШЕВЧУК