Рішення від 10 лютого 2026 р. у справі №477/2308/25 — Вітовський районний суд Миколаївської області

ВІТОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

Миколаївської області

Справа №477/2308/25

Провадження №2/477/538/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2026 року Вітовський районний суд Миколаївської області у складі: головуючого – судді Козаченка Р.В.,

із секретарем судових засідань – Клюсевич-Шараповою Н.М.,

розглянувши в м. Миколаєві без участі сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на земельну частку (пай),

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила визнати за нею право на земельну частку (пай), розміром 5,07 умовних кадастрових гектарів, яка знаходилася в колективній власності акціонерного товариства закритого типу “Піонер” в межах території Шевченківської сільської ради Миколаївського району (на той час – територія Миколаївської сільської ради Жовтневого району) Миколаївської області, яке вона отримала відповідно до укладеного 12 грудня 1996 року з ОСОБА_2 біржовим договором.

Вказуючи, що між ними були домовлено всі умови договору, який був укладений у письмовій формі і він був повністю виконаний, тобто вона передала власнику вартість частки (паю) і після підписання договору почала користуватися нею, проте на тепер з`ясувала, що нормами цивільного законодавства передбачено обов`язкове нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу такого виду майна, але попередній власник відсутній і його місце невідоме.

Позивачка в судове засідання не з`явилася, про його час та місце повідомлена належним чином, надала заяву, в якій просила розглянути справу без їх участі, а позов задовольнити.

Відповідач не з`явився, заяв не подав, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Суд, вважаючи за можливе здійснити розгляд справи за відсутності сторін, дослідивши матеріали справи, в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

12 грудня 1996 року між ОСОБА_2 та позивачкою, яка на той час мала прізвище ОСОБА_3 ), був укладений договір купівлі-продажу, згідно якого перший – продав, а остання – купила право на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом серії НОМЕР_1 , зареєстрованого 27 листопада 1996 року в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 1434, розміром 5,07 умовних кадастрових гектарів в акціонерному товаристві закритого типу “Піонер” в межах Миколаївської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області (тепер – територія Шевченківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.

Договір був укладений в письмовій формі на Південній товарній біржі і зареєстрований там під № 7399.

В той же час позивачці стало на тепер відомо, що для вчинення реєстраційних дій з нерухомістю потрібно щоб договір купівлі-продажу був укладений в письмовій формі та посвідчений нотаріально.

Проте на тепер нотаріально посвідчити договір неможливо, так як ОСОБА_2 ухиляється, виїхав в інше місце проживання і його місце невідоме.

Відповідно до ст. 224 ЦК України 1963 року, який діяв на той час (час укладення договору), за договором купівлі-продажу продавець зобов`язаний передати майно у власність покупця, а останній зобов`язаний прийняти майно та сплатити за нього обумовлену грошову суму.

Право власності на майно, придбане за таким договором настає відповідно до ст. 128 того ж кодексу з часу передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що між сторонами відбулася домовленість про купівлю-продаж права на земельну частку (пай).

На підтвердження угоди між сторонами був підписаний в простій письмові формі договір купівлі-продажу від тієї ж дати, зареєстрований на товарній біржі.

Після укладення договору позивачка сплатила власнику повну вартість земельної частки та отримала її у власність та користування.

В той же час, нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу прав на нерухоме майно не відбулося, що не дає можливості позивачці належним чином володіти та користуватися ним або ж розпорядитися.

Статтею 227 ЦК України 1963 року, який був чинним на час укладення договору, передбачено, що договір купівлі-продажу, предметом якого є нерухоме майно (право на нього) укладається в письмовій формі та підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню, якщо хоча б одна із сторін є громадянином.

Недотримання даної вимоги тягне за собою до недійсності договору (ч. 1 ст. 47 ЦК України).

Згідно з частиною 2 статті 47 ЦК України 1963 року суд може на вимогу однієї із сторін договору визнати дійсною угоду, що потребує нотаріального посвідчення, коли сторони досягли згоди за всіма її істотними умовами і одна сторона ухиляється від нотаріального посвідчення останньої за відсутності передбачених законодавством перешкод для цього.

Відповідно до матеріалів справи та змісту вказаного вище договору вбачається, що ОСОБА_2 та позивачка узгодили всі суттєві умови угоди, в тому числі й ціну, а потім виконали зобов`язання за ним, тому суд вбачає достатньо підстав для визнання дійсним договору купівлі-продажу і відповідно — право позивачки на земельну частку (пай).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом серії МК № 0057835, зареєстрованого 27 листопада 1996 року в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 1434, розміром 5,07 умовних кадастрових гектарів в акціонерному товаристві закритого типу “Піонер” в межах Шевченківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (раніше — територія Миколаївської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області), яке вона набула за укладеним 12 грудня 1996 року договором купівлі-продажу між нею та ОСОБА_2 (на той час мала прізвище ОСОБА_3 ), зареєстрованого на Південній товарній біржі під № 7399.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду на протязі тридцяти днів з дня проголошення.

Суддя Р.В. Козаченко