Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №607/18897/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/18897/25Головуючий у 1-й інстанції Дзюбановський Ю.І.

Провадження № 33/817/191/26 Доповідач - Сарновський В.Я.

Категорія - ч.1 ст.483 МК України

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2026 р. суддя Тернопільського апеляційного суду Сарновський В.Я. ознайомившись із матеріалами справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 березня 2026 року,-

В С Т А Н О В И В:

Вказаною постановою ОСОБА_1 визнано винним у порушенні митних правил, передбачених ч.1 ст.483 Митного кодексу України згідно протоколу про порушення митних правил віл 30.06.2025 №0025/UA403000/25 і накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти відсотків вартості товару, який є безпосереднім предметом порушення, що становить 87600,24 (вісімдесят сім тисяч шістсот ) гривень 24 коп. з конфіскацією товару, а саме транспортного засобу марки «Chevrolet Captiva» номер кузова НОМЕР_1 , який зареєстрований за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованою за адресою АДРЕСА_1 . Стягнуто із ОСОБА_1 в доход державного бюджету 665,60 грн. судового збору.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій він просить поновити строк апеляційного оскарження та скасувати постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 березня 2026 року, а провадження у справі закрити. Свої вимоги мотивує тим, що:

суд першої інстанції фактично змінив обставини, викладені у протоколі про порушення митних правил, чим вийшов за межі наданих йому повноважень, зокрема, у протоколі зазначено, що транспортний засіб до митниці призначення було доставлено ОСОБА_1 , тоді як у постанові суду зазначено, що його доставив власник автомобіля. Крім того, у протоколі зазначена дата митного оформлення 28.08.2024, тоді як у постанові суду — 28.10.2024. Також судом змінено дату довіреності, що, на переконання апелянта, свідчить про самостійне виправлення судом недоліків протоколу;

ОСОБА_1 не вчиняв жодних протиправних дій, оскільки лише виконував обов`язки водія та перевозив транспортний засіб на підставі договору перевезення. Відповідно до умов такого договору відповідальність за достовірність документів покладено на замовника, а тому ОСОБА_1 не може нести відповідальність за відомості, що містяться у наданих йому документах;

судом не було належним чином досліджено докази у справі та не наведено переконливих доказів вини ОСОБА_1 ;

місцевий суд безпідставно дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_1 умислу на вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.483 Митного кодексу України. Суд зробив такий висновок виключно з того, що ОСОБА_1 не з`явився до митного органу для надання пояснень. Такі висновки ґрунтуються на припущеннях та суперечать принципу презумпції невинуватості, закріпленому у Конституції України, а також стандарту доказування «поза розумним сумнівом», сформульованому у практиці Європейського суду з прав людини, зокрема у справі Кобець проти України;

у матеріалах справи відсутні належні докази того, що рахунок-фактура (інвойс), поданий під час митного оформлення, є підробленим або містить недостовірні відомості, вказаний документ не був визнаний недійсним або підробленим у встановленому законом порядку, а особи, зазначені у ньому як продавець чи покупець, у судовому засіданні не допитувалися;

суд першої інстанції поклав у основу висновків про винуватість апелянта фактично лише протокол про порушення митних правил та митні документи, які лише підтверджують факт ввезення транспортного засобу. При цьому, сам протокол не може вважатися доказом вини особи, оскільки за своєю правовою природою є лише формою обвинувачення;

митним органом не проведено необхідних процесуальних дій для повного з`ясування обставин справи, зокрема, за відсутності достовірних даних щодо вартості транспортного засобу не було проведено транспортно-товарознавчої експертизи для визначення його середньої ринкової вартості, хоча саме від цього залежить розмір накладеного штрафу;

суд першої інстанції безпідставно відмовив у клопотанні про повернення матеріалів справи митному органу для проведення додаткової перевірки, що призвело до неповного дослідження обставин справи;

місцевий суд порушив принцип презумпції невинуватості, оскільки фактично поклав на ОСОБА_1 обов`язок доводити свою невинуватість, тоді як митним органом не було доведено його вину поза розумним сумнівом.

Заслухавши доводи захисника ОСОБА_1 - адвоката Півня Г.В., який просив проводити розгляд у відсутності ОСОБА_1 і задовольнити апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, думку представників Тернопільської митниці, які просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржувану постанову залишити без змін, проаналізувавши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд прийшов до наступних висновків.

Що стосується клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 березня 2026 року, то воно підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 285 КУпАП постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено. Копія постанови в той же строк вручається або висилається потерпілому на його прохання. Копія постанови вручається під розписку. У разі якщо копія постанови висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі.

Так, згідно з постановою судді, справа про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності розглянута 03 березня 2026 року. Як вбачається з матеріалів справи, апелянту копію постанови судом першої інстанції надіслано 11 березня 2026 року, однак відомості про отримання ОСОБА_1 копії оскаржуваної постанови в матеріалах справи відсутні. З матеріалів справи вбачається, що з матеріалами справи захисник Лисюка П.Р. ознайомився 14 березня 2026 року, а апеляційна скарга подана 16 березня 2026 року.

З урахуванням наведеного, строк на апеляційне оскарження апелянту слід поновити, так як він пропущений з поважних причин.

Щодо доводів апеляційної скарги по суті справи в ході апеляційного розгляду встановлено наступне.

Статтею 458 МК України визначено, що порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Згідно ст. 486 МК України, завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням.

Відповідно до вимогст. 489 МК України, при розгляді справи про порушення митних правил, суд зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення від адміністративної відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ст.495 МК України, доказами у справі про порушення митних правил є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність порушення митних правил, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 74 Митного кодексу України визначено, що імпорт (випуск для вільного обігу) - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари після сплати всіх митних платежів, встановлених законами України на імпорт цих товарів, та виконання усіх необхідних митних формальностей випускаються для вільного обігу на митній території України.

Відповідно до пункту 3.2. Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 травня 2012 р. №651, відомості, заявлені у МД декларантом або уповноваженою ним особою, є відомостями, необхідними для митних цілей.

Підпунктом г, п. 1, ч. 1 ст. 335 Митного кодексу України визначено, що під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України декларант, уповноважена ним особа або перевізник залежно від виду транспорту, яким здійснюється перевезення товарів, надають митному органу в паперовій або електронній формі такі документи та відомості: комерційні документи на товари, що перевозяться, які містять відомості, зокрема, про найменування та адресу перевізника, найменування країни відправлення та країни призначення товарів, найменування та адреси відправника (або продавця) та отримувача товарів.

Статтею 257 Митного кодексу України передбачено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Частиною 8 статті 264 Митного кодексу України встановлено, що з моменту прийняття митним органом митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації.

Статтею 483 МК України встановлена відповідальність за переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, тобто з використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) та інших засобів або способів, що утруднюють виявлення таких товарів, або шляхом надання одним товарам вигляду інших, або з поданням митному органу як підстави для переміщення товарів підроблених документів чи документів, одержаних незаконним шляхом, або таких, що містять неправдиві відомості щодо найменування товарів, їх ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача, кількості вантажних місць, їх маркування та номерів, неправдиві відомості, необхідні для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості.

Безпосереднім об`єктом правопорушення є встановлений порядок переміщення товарів через митний кордон України, тобто розуміється активна поведінка (вчинок) особи.

Переміщення предметів із приховуванням від митного контролю - це їх переміщення через митний кордон України різними шляхами, зокрема, подання митному органу підроблених документів, що містять неправдиві дані.

Підставою для переміщення предметів через митний кордон є визначені нормативними актами документи, без яких неможливо одержати дозвіл митниці на пропуск через митний кордон. Законодавчими актами встановлено, зокрема, що це може бути митна декларація, контракт, коносамент, товаросупровідні документи, дозвіл відповідних державних органів тощо.

На переконання апеляційного суду, при розгляді справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.483 МК України суддя місцевого суду вказаних вимог закону дотримався у повному обсязі.

Судом встановлено, що 17.10.2024 о 6 год. 48 хв. через пункт пропуску «Ягодин – Дорогуск» Волинської митниці гр. України ОСОБА_1 на транспортному засобі AH3125OM/ НОМЕР_2 було ввезено товар: «автомобіль легковий, такий що використовувався: марка «CHEVROLET», модель «CAPTIVA» номер кузова « НОМЕР_1 », календарний рік випуску: 2012 р. В якості підстави до переміщення вказаного товару разом з МД типу ЕЕ №24UA403020013273U5 гр. ОСОБА_1 подані такі документи: рахунок-фактура (інвойс) № LMK Nr. 260424-5 від 10.10.2024, свідоцтво про реєстрацію т/з № НОМЕР_3 від 06.09.2022 та інші товаросупровідні документи. Вартість товару згідно рахунку-фактури (інвойсу) № LMK Nr. 260424-5 від 10.10.2024 складає 3900 євро (на день переміщення товару згідно курсу НБУ сума становить 175200,48 грн.).

18.10.2024 гр. України ОСОБА_3 товар було доставлено до митниці призначення (Тернопільська митниця), за адресою: м. Тернопіль, вул. Текстильна, 28А. В подальшому 18.10.2024 відділом митного оформлення №1 митного поста «Тернопіль» Тернопільської митниці оформлено у вільний обіг товар: «автомобіль легковий, такий що використовувався: марка «CHEVROLET», модель «CAPTIVA» номер кузова « НОМЕР_1 », календарний рік випуску: 2012». за МД типу ДЕ №24UA403020013369U2.

В якості підстави для митного оформлення зазначеного товару до декларації типу ДЕ №24UA403020013369U2 від 18.10.2024 було додано документи, а саме: рахунок-фактура (інвойс) №LMK Nr. 260424-5 від 10.10.2024, свідоцтво про реєстрацію т/з № НОМЕР_3 від 06.09.2022, довіреність №1575 від 15.10.2024, відповідно до якої гр. ОСОБА_3 (власник товару) уповноважує гр. ОСОБА_1 бути представником з питань транспортування будь-якого транспортного засобу на митну територію України, довідка про транспортні витрати №б/н від 17.10.2024 та інші.

На дату перетину кордону України, відповідно до пункту 3 розділу І Правил митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України, затверджених Наказом Державної митної служби України від 17.11.2005 №1118, для здійснення митного контролю та митного оформлення товар може бути пред`явлений митному органу як власником, так і вповноваженою особою. Пунктом 2 розділу І Правил визначено, що уповноважена особа – особа, яка на підставі договору або належно оформленого доручення, виданого власником товарів і транспортних засобів, наділена правом учиняти дії, пов`язані з пред`явленням цих товарів і транспортних засобів митним органам для митного контролю та митного оформлення при переміщенні їх через митний кордон України, або іншим чином розпоряджатися зазначеними товарами та транспортними засобами.

Таким чином Правилами визначено, що усі документи, які необхідні для здійснення митного контролю ТЗ у пункті пропуску та їх подальшого переміщення через митний кордон України, подаються власником ТЗ або ж уповноваженою особою. У даному випадку, на підставі довіреності №1575 від 15.10.2024, уповноваженою особою є громадянин України ОСОБА_1 .

Відповідно до інформації, зазначеної у рахунку-фактурі (інвойсі) № LMK Nr. 260424-5 від 10.10.2024, який був використаний в якості підстави для переміщення товару через митний кордон України та оформлення у вільний обіг, продавцем товару була литовська компанія UAB «DZEUSO RUMAL» (код підприємства 30422571), покупцем/одержувачем гр. ОСОБА_4 (РНКОПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ), заявлена фактурна вартість товару 3900 євро.

Листом №26/26-04/7/1376 від 16.06.2025 Держмитслужбою на адресу Тернопільської митниці направлена відповідь митних органів Литовської Республіки (лист вх.№5240/4/7.25-08/4 від 16.06.2025) про факт імпорту в Україну приватними особами, громадянами України легкових автомобілів, продавцем яких була компанія UAB «DZEUSO RUMAL» (код підприємства 30422571).

Згідно відповіді встановлено, що легковий автомобіль марки «CHEVROLET», модель «CAPTIVA» номер кузова « НОМЕР_1 » на території Литовської Республіки зареєстрований не був і на транспортному обліку не перебував. А також повідомляється, що компанія UAB «DZEUSO RUMAL» 09.04.2024 припинило свою діяльність. Тобто, на дату видачі рахунку-фактури (інвойсу) № LMK Nr. 260424-5, а саме 10.10.2024 підприємство було ліквідоване.

З метою об`єктивного з`ясування обставин, Тернопільською митницею 19.06.2025р. було направлено лист ОСОБА_1 з повідомленням про прибуття у Тернопільську митницю для надання пояснень стосовно даного факту. ОСОБА_1 у зазначений термін не прибув та про обставини не прибуття Тернопільську митницю не повідомив.

Отже, на підставі вищевикладеного митний орган прийшов до висновку, що ОСОБА_1 надав до митного контролю підроблений документ – рахунок-фактуру (інвойс) № LMK Nr. 260424-5 від 10.10.2024, який був використаний в якості підстави для переміщення через митний кордон України з метою подальшого оформлення товару: «автомобіль легковий, такий що використовувався: марка «CHEVROLET», модель «CAPTIVA» номер кузова « НОМЕР_1 », календарний рік випуску: 2012», а саме щодо зазначених у ньому достовірних відомостей про продавця товару.

Відповідно до частини 6 статті 265 Митного кодексу України декларування товарів, що належать громадянам, може здійснюватися цими громадянами або іншими громадянами, уповноваженими на це власниками зазначених товарів нотаріально посвідченими дорученнями.

Таким чином громадянин України ОСОБА_1 вчинив дії, спрямовані на переміщення товару через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, тобто подання митному органу як підстави для переміщення товару підробленого документа, а саме рахунку-фактури (інвойсу) № LMK Nr. 260424-5 від 10.10.2024 щодо продавця товару.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, а також іншими документами.

Виходячи з вищенаведеного, доводи апеляційної скарги про те, що сам протокол не може вважатися доказом вини особи, оскільки за своєю правовою природою є лише формою обвинувачення, суд апеляційної інстанції оцінює критично. Окрім того, вирішуючи справу суд першої інстанції взяв до уваги не тільки протокол про адміністративне правопорушення, а й інші докази, наявні у матеріалах справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не вчиняв протиправних дій, оскільки лише виконував обов`язки водія та перевозив транспортний засіб на підставі договору перевезення, колегія суддів вважає безпідставними.

Відповідно до положень Митного кодексу України, відповідальність за порушення митних правил може нести будь-яка фізична особа, яка досягла встановленого законом віку та бере участь у переміщенні товарів через митний кордон України. При цьому склад правопорушення, передбачений стаття 483 Митного кодексу України, пов`язується з фактом переміщення товарів через митний кордон України з поданням митному органу документів, що містять неправдиві відомості, незалежно від того, чи є особа власником товару, його одержувачем або перевізником.

Сам по собі факт виконання особою функцій водія або перевізника не виключає її участі у переміщенні товарів через митний кордон України та не звільняє від обов`язку дотримуватися вимог митного законодавства. Особа, яка фактично здійснює переміщення товару через митний кордон і подає митному органу відповідні документи, повинна діяти добросовісно та усвідомлювати значення поданих нею документів для митного контролю і митного оформлення.

Посилання апелянта на умови договору перевезення, відповідно до яких відповідальність за достовірність документів покладено на замовника, також не може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення митних правил. Умови цивільно-правового договору регулюють взаємовідносини між його сторонами, однак не впливають на публічно-правову відповідальність перед державою за порушення вимог митного законодавства.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не може нести відповідальність за відомості, що містяться у наданих йому документах, не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин та не свідчать про відсутність у його діях складу правопорушення, передбаченого ст. 483 Митного кодексу України.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_1 умислу на вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.483 Митного кодексу України, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Так, як убачається з постанови суду першої інстанції, висновок про наявність у діях ОСОБА_1 умислу зроблено не лише з підстав його неявки до митного органу для надання пояснень, а з урахуванням усієї сукупності досліджених у справі доказів, які були належним чином оцінені судом відповідно до вимог законодавства. Сам по собі факт неявки особи до митного органу не був покладений судом в основу висновку про винуватість, а лише врахований разом з іншими обставинами справи.

Відповідно до МК України та КУтАП, суд під час розгляду справи зобов`язаний дослідити всі докази у їх сукупності та надати їм належну оцінку. У даному випадку суд першої інстанції встановив обставини переміщення транспортного засобу через митний кордон України з поданням митному органу документів, що містили недостовірні відомості, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення.

Посилання апелянта на принцип презумпції невинуватості, закріплений у Конституція України, а також на стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у практиці Європейський суд з прав людини, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Зазначений стандарт означає, що винуватість особи повинна підтверджуватися сукупністю достатніх, чітких та узгоджених між собою доказів, що і було забезпечено під час розгляду справи.

Таким чином, твердження апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов висновку про наявність умислу виключно на підставі неявки особи до митного органу та з порушенням принципу презумпції невинуватості, є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що у матеріалах справи відсутні належні докази того, що рахунок-фактура (інвойс), поданий під час митного оформлення, є підробленим або містить недостовірні відомості, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідальність за порушення митних правил, передбачених стаття 483 Митного кодексу України, настає у разі переміщення товарів через митний кордон України з поданням митному органу документів, що містять неправдиві відомості, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення. При цьому для кваліфікації правопорушення не вимагається встановлення факту підроблення такого документа або визнання його недійсним у спеціальному процесуальному порядку. Достатнім є встановлення того, що поданий документ містить відомості, які не відповідають фактичним обставинам переміщення товару.

Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку про недостовірність відомостей, зазначених у поданому інвойсі, на підставі досліджених у судовому засіданні доказів у їх сукупності, зокрема документів, отриманих митним органом у ході перевірки обставин ввезення транспортного засобу, а також інших матеріалів митного оформлення. Надані докази були належним чином оцінені судом відповідно до вимог КупАП та МК України.

Посилання апелянта на те, що рахунок-фактура не був визнаний підробленим у встановленому законом порядку, не спростовує встановлених судом обставин, оскільки предметом доказування у даній справі є не факт підроблення документа, а використання під час митного оформлення документа, який містить недостовірні відомості. Саме така поведінка утворює склад правопорушення, передбаченого стаття 483 Митного кодексу України.

Також, дослідженими у справі матеріалами встановлено, що за інформацією, отриманою від митних органів Литовської Республіки та Республіки Польща, факт отримання апелянтом транспортного засобу на території Литовської Республіки не підтверджено. Разом із цим із пояснень, наданих у судовому засіданні стороною захисту, вбачається, що під час переміщення через митний кордон Республіки Польща транспортного засобу марки «CHEVROLET», модель «CAPTIVA», номер кузова НОМЕР_1 , таке переміщення фактично здійснював ОСОБА_1 . При цьому згідно з даними митної декларації Республіки Польща ECS/301010/00126807/2024 відправником та одержувачем зазначеного транспортного засобу визначено ОСОБА_5 . Натомість під час перетину митного кордону України у пункті пропуску Волинської митниці, де переміщення того ж транспортного засобу в той же день здійснював ОСОБА_1 , у поданих ним митниці документах як відправник зазначена компанія UAB «DZEUSO RUMAL», а одержувачем – ОСОБА_3 .

Наведені обставини у сукупності свідчать про обізнаність ОСОБА_1 щодо різних відомостей, зазначених у супровідних документах, при переміщенні ним автомобіля через пункти пропуску Польщі та України і підтверджують участь ОСОБА_1 у поданні митному органу документів із недостовірними відомостями під час переміщення транспортного засобу через митний кордон України.

Крім того, до матеріалів справи долучено акт №18/10 від 18 жовтня 2024 року про надання послуг, відповідно до якого замовником транспортного засобу є БО «БФ «ЗБЕРЕЖИ УКРАЇНУ», що не узгоджується з даними, зазначеними у митних документах. Також, згідно з витягом з АСМО «Інспектор» під час переміщення транспортного засобу через пункт пропуску у загальних даних (вантажний напрямок) ОСОБА_1 був зазначений як водій ПП «ЄВРОСМАРТ» із відповідною юридичною адресою підприємства.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів недостовірності відомостей, зазначених у рахунку-фактурі, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Твердження апелянта про те, що митним органом не проведено необхідних процесуальних дій для повного з`ясування обставин справи, зокрема, за відсутності достовірних даних щодо вартості транспортного засобу не було проведено транспортно-товарознавчої експертизи для визначення його середньої ринкової вартості, хоча саме від цього залежить розмір накладеного штрафу, було предметом дослідження суду першої інстанції і в оскарженій постанові суду отримало належну правову оцінку, з якою суд апеляційної інстанції погоджується. Зокрема, суд першої інстанції правильно зазначив, що матеріалами, які зібрані митним органом встановлено зазначення у вказаному інвойсі неправдивих відомостей щодо продавця транспортного засобу, а не його вартості.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції фактично змінив обставини, викладені у протоколі про порушення митних правил, та вийшов за межі наданих йому повноважень, є безпідставними.

Так, відповідно до положень КупАП, під час розгляду справи суд зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна у його вчиненні особа, а також встановити інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі вимоги прямо передбачені стаття 280 КУпАП і означають, що суд не обмежується виключно змістом протоколу, а повинен дослідити всі наявні у справі докази та встановити фактичні обставини правопорушення.

Сам по собі протокол про порушення митних правил не є процесуальним актом, який визначає остаточні обставини події, а виступає лише одним із доказів у справі. Тому встановлення судом фактичних обставин в межах інкримінованих особі фактичних обставин, що утворюють об`єктивну сторону інкримінованого правопорушення, на підставі досліджених доказів не може розцінюватися як зміна або виправлення протоколу.

Посилання апелянта на те, що у протоколі зазначено, що транспортний засіб до митниці призначення доставлено ОСОБА_1 , тоді як у постанові суду зазначено, що його доставив власник транспортного засобу, не свідчить про зміну фабули правопорушення. Зазначена обставина не є визначальною для встановлення складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 483 МК України, та не впливає на висновок суду щодо факту переміщення транспортного засобу через митний кордон із поданням документів, що містять недостовірні відомості.

Аналогічно, розбіжності у зазначенні окремих дат, зокрема дати митного оформлення чи дати довіреності не є виправленням судом недоліків протоколу, оскільки суд під час розгляду справи має право встановлювати фактичні обставини на підставі всіх наявних у матеріалах справи доказів. Викладені в оскарженій постанові висновки суду про визнання обставин доведеними є наслідком оцінки доказів судом, а не внесенням змін до протоколу.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди апелянта з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та не свідчать про вихід суду за межі наданих йому повноважень чи істотні порушення вимог законодавства під час розгляду справи.

Інші доводи апеляційної скарги, які перевірені в ході апеляційного розгляду, не спростовують правильності встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи і його висновків про кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч.1 ст.483 КУпАП, а тому ці доводи не є підставою для скасування постанови і закриття провадження за відсутністю події та складу правопорушення, як про це просить апелянт.

Істотних порушень вимог процесуального закону чи неправильного застосування норм матеріального права, які є підставою для зміни чи скасування постанови, апеляційним судом не встановлено.

За наведених обставин, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.

Керуючись ст.294 КУпАП, ст. 529 МК України суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк апеляційного оскарження.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 березня 2026 року відносно нього — без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя