Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №322/1524/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 14.04.2026 Справа № 322/1524/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 332/1524/25

Провадження №22-ц/807/566/26

Головуючий в 1-й інстанції – Гасанбеков С.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2026 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.

суддів:Подліянової Г.С., Полякова О.З.,

секретарОстащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 01 грудня 2025 року, ухвалене у смт Новомиколаївка, повний текст рішення складено 01 грудня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року до Новомиколаївського районного суду Запорізької області надійшов вищезазначений цивільний позов, в якому позивач просив суд: стягнути з відповідача заборгованість загальною сумою 121420,00 грн., яка складається з суми заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) у розмірі 19000,00 грн., суми заборгованості за процентами, нарахованими первісним кредитором, – 69075,00 грн., суми заборгованості за процентами, нарахованими ТОВ «Українські фінансові операції» – 33345,00 грн; стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» сплачений судовий збір 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн; в порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, за формулою: розрахунок інфляційних втрат: І = ((si*s):100) – s, де І – сума інфляційних втрат; si – індекс інфляції за певний період; s – сума заборгованості; 100 – переведення відсотків, Розрахунок 3 % річних: С*3:100:365*Дн., де С – сума основного боргу; 3 – 3% річних; 100 – переведення відсотків; 365 – кількість днів у році; Дн. – кількість днів прострочення, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3 % річних з ОСОБА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції». Роз`яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне. 30.06.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4777437, на підставі якого відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 15000,00 грн. В подальшому відповідачем було підписано додатковий договір від 02.07.2024, на підставі якого відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 4000 гривень. На підставі договору факторингу від 27.02.2025 № 27/02/2025 ТОВ «Лінеура Україна» було відступлено право вимоги за кредитним договором № 4777437 від 30.06.2024 на користь ТОВ «Українські фінансові операції», а відповідно ТОВ «Українські фінансові операції» набуто право вимоги до відповідача. До позивача, відповідно до укладеного договору факторингу від 27.02.2025 №27/02/2025, перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором № 4777437 від 30.06.2024 на суму 97575,00 грн., з якої заборгованість з тіла кредиту – 19000,00 грн., заборгованості за процентами – 69075,00 грн. та заборгованість по нарахованим штрафам/неустойкам у розмірі 9500 грн. В межах строку дії договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «Українські фінансові операції» з 27.02.2025 донараховано відсотки за 117 календарних днів: 19000*1,5 % = 285грн*117 = 33345 грн.

Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 01 грудня 2025 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4777437 від 30 червня 2024 року в розмірі 38000,00 грн. (тридцять вісім тисяч гривень 00 коп.), з яких: 19000,00 грн. – основна сума боргу; 19000,00 грн. – заборгованість за процентами.

В задоволенні решти позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» 758,21 грн. (сімсот п`ятдесят вісім гривень 21 коп.) витрат по сплаті судового збору та 1051,68 грн. (одна тисяча п`ятдесят одна гривня 68 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати в частині стягнення з відповідача відсотків та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вимог позову частково у розмірі 73055,00 грн.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що розмір відсотків, який пред`явлено до стягнення обумовлено умовами договору, який підписано та узгоджено сторонами. Зменшення розміру відсотків до розміру тіла кредиту є незаконним та не обґрунтованим. Зменшення можливо лише з урахуванням вимог Закону України «Про споживче кредитування» до 73055,00 грн.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 30.06.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4777437, відповідно до якого відповідач отримав кредит в розмірі 15000,00 грн на строк 360 днів.

02.07.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено додатковий договір до договору № 4777437 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 30.06.2024, відповідно до якого відповідач отримав кредит в розмірі 4000,00 грн на строк 360 днів, а відтак сума кредиту за договором № 4777437 склала 19000,00 грн.

Первісний кредитор виконав своє зобов`язання в повному обсязі та надав відповідачу кредит у сумі 19000,00 грн., що підтверджується листами ТОВ «Пейтек» від 06.03.2025 №20250306-1357, № 20250306-1355, та листом АТ «Універсал Банк» від 28.10.2025 № БТ/Е-16513, щодо зарахування коштів на рахунок відповідача.

У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх обов`язків за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4777437 від 30.06.2024 станом на 27.02.2025 у нього виникла заборгованість у розмірі 97575,00 грн., з яких: 19000,00 грн. – основна сума боргу; 69075,00 грн. – заборгованість за процентами; 9500,00 грн. – заборгованість за пенею та штрафами, що підтверджується розрахунком заборгованості, проведеним ТОВ «Лінеура Україна».

27.02.2025 між ТОВ «Лінеура Україна» (клієнт) та ТОВ «Українські фінансові операції» (фактор) було укладено договір факторингу № 27/02/2025, відповідно до якого позивач набув право вимоги до відповідача за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4777437 від 30.06.2024 на загальну суму 97575,00 грн., з яких: 19000,00 грн. – основна сума боргу; 69075,00 грн. – заборгованість за процентами; 9500,00 грн. – заборгованість за пенею та штрафами.

За період з 28.02.2025 по 24.06.2025 позивач нарахував відповідачу проценти за користування кредитом в розмірі 33345,00 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості, проведеним ТОВ «Українські фінансові операції», а відтак загальна заборгованість відповідача за процентами, визначена позивачем, становить: 69075,00 + 33345,00 = 102420,00 грн.

Вимоги щодо стягнення заборгованості за пенею та штрафами в розмірі 9500,00 грн. позивачем не заявлено.

Задовольняючи вимоги позову частково суд першої інстанції виходив з того, що заявлений до стягнення розмір процентів за кредитним договором підлягає зменшенню з 102420,00 грн. до 19000,00 грн., що відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності. Вимога позивача про нарахування інфляційних втрат і 3% річних, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили до моменту виконання рішення, є необґрунтованою, виходячи з того, що станом на 01.12.2025 воєнний стан в Україні триває, а тому підстави для застосування ч. 10 ст. 265 ЦПК України у цій справі відсутні. Судові витрати підлягають стягненню пропорційно задоволеним вимогам позову та доведеності їх розміру.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи доводи апеляційної скарги, суд переглядає оскаржуване рішення лише в частині розміру стягнутих відсотків.

30.06.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4777437, відповідно до якого відповідач отримав кредит в розмірі 15000,00 грн на строк 360 днів, зі сплатою відсотків за стандартною ставкою у розмірі 1,50 % на день.

02.07.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено додатковий договір до договору № 4777437 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 30.06.2024, відповідно до якого відповідач отримав кредит в розмірі 4000,00 грн на строк 360 днів, зі сплатою відсотків за стандартною ставкою у розмірі 1,50 % на день, а відтак сума кредиту за договором № 4777437 склала 19000,00 грн.

27.02.2025 між ТОВ «Лінеура Україна» (клієнт) та ТОВ «Українські фінансові операції» (фактор) було укладено договір факторингу № 27/02/2025, відповідно до якого позивач набув право вимоги до відповідача за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4777437 від 30.06.2024 на загальну суму 97575,00 грн., з яких: 19000,00 грн. – основна сума боргу; 69075,00 грн. – заборгованість за процентами; 9500,00 грн. – заборгованість за пенею та штрафами.

За період з 28.02.2025 по 24.06.2025 позивач нарахував відповідачу проценти за користування кредитом в розмірі 33345,00 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості, проведеним ТОВ «Українські фінансові операції», а відтак загальна заборгованість відповідача за процентами, визначена позивачем, становить: 69075,00 + 33345,00 = 102420,00 грн.

Враховуючи викладене, нарахування процентів за користування кредитними коштами, виданими в рамках Кредитного договору та додаткового договору до нього, здійснювалося в межах строку користування кредитом, враховуючи вимоги чинного законодавства та на підставі умов узгоджених між сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов`язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

У додатковому договорі від 02.07.2024 до договору № 4777437 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 30.06.2024 було визначено (п.1.7.1), орієнтовну реальну річну процентну ставку, яка за стандартною процентною ставкою в 1,5% - складає 9489,70%. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладання за стандартною процентною ставкою (п.1.8.1) 121420,00 грн.

Нараховані та пред`явлені до стягнення відсотки за весь період кредитування – 102420,00 грн., що більше ніж у п`ять разів перевищує розмір заборгованості за основною сумою кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що дана умова договору є непропорційно високою, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику, суперечить нормам ЗУ «Про захист прав споживачів», що підтверджується правовими висновками Верховного Суду, які викладені в постановах №132/1006/19 від 07.10.2020, 910/719/19 від 19.05.2020 та №363/1834/17 від 13.07.2022 та №910/12876/19 від 01.06.2021.

З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що вимоги позивача про стягнення з відповідача відсотків у відповідності до умов кредитного договору підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 19000,00 грн. Вказана сума буде справедливою та співмірною з огляду на суму основного боргу.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» залишити без задоволення.

Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 01 грудня 2025 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 16 квітня 2026 року.

Судді: С. В. Кухар

Г. С. Подліянова

О. З. Поляков