Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №332/911/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 14.04.2026 Справа № 332/911/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 332/911/25

Провадження №22-ц/807/333/26

Головуючий в 1-й інстанції – Сапунцов В.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2026 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,

суддів:Подліянової Г.С., Полякова О.З.,

секретарВолчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2025 року, ухвалене у м. Запоріжжі, повний текст рішення складено 18 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування збитків, пов`язаних з неналежним виконанням договору,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2025 рокуОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування збитків, пов`язаних з неналежним виконанням договору. В обґрунтування позову зазначала, що вона є власницею автомобіля Citroen Jumper, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який придбала на підставі довідки-рахунку ВІА № 9178570 17.12.2013 року. 08.11.2020 року нею була надана довіреність строком до 08.11.2030 року з правом передоручення повноважень за цією довіреністю іншій особі, якою вона уповноважила відповідачів здати автомобіль в оренду, обміняти, продати за ціну і на умовах на розсуд уповноважених. Разом з наданням довіреності відповідачам був переданий автомобіль, свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_2 від 17.01.2014 року та ключі. Оскільки через деякий час відповідачі перестали виходити на зв`язок, автомобіль або грошові кошти за його продаж не передали, позивачка 12.01.2022 року склала нотаріально завірену заяву про скасування довіреності від 08.11.2020 року та повідомила про це відповідачів і запропонувала у строк до 15.03.2023 року повернути автомобіль, на що відповідачі вказали, що вони начебто придбали у неї автомобіль та вона отримала за нього грошові кошти. У зв`язку з тим, що відповідачами було порушено право позивача як власника автомобіля, враховуючи відмову відповідачів добровільно повернути автомобіль, ОСОБА_1 звернулась до суду. Заочним рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03.08.2023 року у справі №336/3141/23 було задоволено її позовні вимоги та було витребувано від відповідачів автомобіль Citroen Jumper, тип – вантажний фургон – малотоннажний, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску, об`єм двигуна – 2198 см.куб, дата реєстрації 17.12.2013 року, та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 17.01.2014 року шляхом їх вилучення та повернення власнику. В апеляційному порядку заочне рішення було переглянуто за апеляційними скаргами кожного відповідача, в результаті апеляційного перегляду у задоволені позову відмовлено. Оскільки відповідачі відмовляються повернути позивачу її річ, вона змушена звернутися до суду із цим позовом про відшкодування збитків. Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила суд стягнути солідарно з відповідачів на її користь через неповернення їй автомобіля збитки в розмірі 252 430,00 грн. та стягнути судові витрати, що складаються з судового збору та витрат на оцінку вартості автомобіля в ТОВ «Судова незалежна експертиза України».

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2025 року у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог позову у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що в основу рішення суду покладені не обставини справи, встановлені судом, а припущення. Висновки суду суперечать обставинам справи, що була розглянута раніше та рішення в якій набрало законну силу, а саме в частині встановленого факту видачі позивачем довіреності та отримання відповідачами автомобілю. Вказані факти поставлені судом першої інстанції під сумнів, що суперечить вимогам процесуального законодавства.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власницею автомобіля Citroen Jumper, 2007 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 , придбаного нею 17.12.2013.

На підставі нотаріальної довіреності від 08.11.2020 позивачка уповноважила відповідачів користуватись та розпоряджатися цим автомобілем (здавати в оренду, продавати тощо).

Відповідно до мотивувальної частини постанови Запорізького апеляційного суду від 21.01.2025 у справі № 336/3141/23 були встановлені наступні обставини правовідносин між Позивачкою та Відповідачами: "17.12.2013 на підставі довідки-рахунку серії ВІА №178570 ОСОБА_1 придбала вантажний фургон-малотонажний Citroen Jumper, кузов № НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 за 18 338,92 грн.

Згідно з інформацією, наданою Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Дніпропетровській області, в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів станом на 23.04.2023 за ОСОБА_1 зареєстровано транспортний засіб марки Citroen Jumper, 2007 року випуску, об`єм двигуна – 2198 см.куб., дата реєстрації – 17.12.2013.

08.11.2020 ОСОБА_1 надала довіреність, що посвідчена приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Н.М. за № 1524, якою уповноважила ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (кожен з представників має право діяти окремо один від одного) бути її представником в органах ДАІ, правоохоронних органах та органах внутрішніх справ, сервісних центрах МВС України, їх структурних підрозділах і в усіх інших установах, підприємствах та організаціях, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, а також у взаємовідносинах з іншими учасниками дорожнього руху з будь-яких питань, пов`язаних з користуванням, експлуатацією та розпорядженням від її імені (купівля-продаж, міна, передача в найм (оренду), позичка, страхування) на умовах, за ціну та на строки за його розсудом, автомобілем марки Citroen Jumper, тип – фургон малотоннажний – В, 2007 року випуску, колір – білий, VIN № НОМЕР_3 , належний їй на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , дата реєстрації 17.01.2014, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Вказаною довіреністю представник був наділений правом керувати автомобілем, зняти автомобіль з реєстраційного обліку, одержати реєстраційні номери, подавати та одержувати довідки чи документи, заяви тощо, укладати та підписувати від її імені всі без винятку правочини, представляти інтереси власника в страхових компаніях, укладати договори про відшкодування шкоди, одержувати та сплачувати за такими договорами грошові суми, сплачувати належні з неї платежі, мито, необхідні збори та податки, в тому числі податок з власників ТЗ, вчиняти також всі інші юридично-значимі дії, пов`язані з цією довіреністю.

Довіреність видана строком на 10 років, з правом передоручення повноважень третім особам та дійсна до 08.11.2030.

Видача та посвідчення цієї довіреності підтверджується витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей від 08.11.2020.

12.01.2022 ОСОБА_1 надала нотаріально оформлену заяву про скасування довіреності, якою скасувала довіреність, посвідчену 08.11.2020 приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Кокосадзе Н.М. за реєстром №1524, нотаріальний бланк НМК №136220, в тому числі повідомити про це представників, а також відомих третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Ця заява була посвідчена приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Куликовим С.В. за реєстровим №4.

07.03.2023 ОСОБА_1 направила на адресу ОСОБА_4 та ОСОБА_2 повідомлення про скасування довіреності від 08.11.2020 та висунула вимогу про повернення до 15.03.2023 належного їй автомобіля Citroen Jumper, реєстраційний номер НОМЕР_1 до адреси її місця проживання.

13.03.2023 ОСОБА_4 та ОСОБА_2 направили позивачеві листи, згідно з якими, 29.10.2020 на сайті OLX побачили оголошення про продаж автомобіля Citroen Jumper, реєстраційний номер НОМЕР_1 . В оголошенні було зазначено, що продаж автомобіля відбувається за технічним паспортом або на запчастини. Вирішивши придбати ТЗ, вони зустрілись з позивачем у приватного нотаріуса Кокосадзе Н.М. з метою оформлення довіреності. Довіреність отримали зареєстровану у реєстрі 08.11.2020 за №1524 підписану ОСОБА_1 власноруч".

Переглядаючи рішення суду першої інстанції у цій справі, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

"Таким чином, спірний автомобіль вибув з володіння власника за його волею, що не спростовано відповідними доказами, а тому таке майно не підлягає витребуванню від добросовісного набувача на підставі віндикаційного позову. Якщо власник неналежним чином поставився до вибору особи, якій він передав річ, у даній справі автомобіль по довіреності посвідченій нотаріально передано позивачем відповідачам у володіння та користування, він позбавляється права вимагати повернення речей від добросовісного набувача, але йому надається можливість вимагати відшкодування збитків від особи, яка не повернула річ. Власник майна має право звернутися з відповідним позовом до особи, якій добровільно передав транспортний засіб. У випадку коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно".

Виходячи зі змісту заперечень на позовну заяву, Відповідачі не мали та на теперішній час не мають у фактичному володінні автомобіль Citroen Jumper, кузов № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Відмовляючи у задоволенні вимог позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою суду не надано доказів, які б підтверджували фактичну передачу Відповідачам автомобіля Citroen Jumper під час видачі довіреності від 08.11.2020, так і після цього. Позивачкою не доведено належними та допустимими доказами, що в діях Відповідачів мала місце недобросовісна поведінка, яка б могла позбавити Позивачку права власності на транспортний засіб, та те, що такою недобросовісною поведінкою Позивачці були завдані збитки, в тому числі збитки, пов`язані з неналежним виконанням умов договору, що є предметом позовних вимог.

З такими висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суд погоджується виходячи з наступного.

За змістом положень частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової шкоди.

У частинах першій, другій статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.

Це узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 27.05.2021 по справі № 761/12945/19 (провадження № 61-15575ск20).

У справі встановлено, що 08.11.2020 ОСОБА_1 надала довіреність, що посвідчена приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Н.М. за № 1524, якою уповноважила ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (кожен з представників має право діяти окремо один від одного) бути її представником в органах ДАІ, правоохоронних органах та органах внутрішніх справ, сервісних центрах МВС України, їх структурних підрозділах і в усіх інших установах, підприємствах та організаціях, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, а також у взаємовідносинах з іншими учасниками дорожнього руху з будь-яких питань, пов`язаних з користуванням, експлуатацією та розпорядженням від її імені (купівля-продаж, міна, передача в найм (оренду), позичка, страхування) на умовах, за ціну та на строки за його розсудом, автомобілем марки Citroen Jumper, тип – фургон малотоннажний – В, 2007 року випуску, колір – білий, VIN № НОМЕР_3 , належний їй на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , дата реєстрації 17.01.2014, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Відповідно до змісту частини першої статті 397 ЦК України володільцем майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

Положеннями статті 398 ЦК України встановлено, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Тобто правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов`язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.

Згідно з п. 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Відповідно фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого у такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (доручення, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено судом або не зміниться воля власника, який вправі зажадати повернення власної речі від володільця.

Під неправомірним заволодінням майна потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Тож умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майна, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно. При цьому будь-яке фактичне володіння має розглядатися як правомірне, допоки протилежне не буде встановлено судом.

Отже, власником, володільцем транспортного засобу може бути будь-яка правоздатна фізична особа. Вона вправі реалізовувати будь-які повноваження щодо такого автомобіля, безпосередньо не заборонені законом.

Це узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 08.11.2021 у справі №610/2229/18.

У постанові Верховного Суду від 21.07.2025 у справі № 750/18240/23 зазначено: «У випадку, коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно. Отже, у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно.

Зазначене вище дає підстави для висновку, що у випадку, якщо власник із власної волі передав (вручив) рухому річ іншій особі, що мало наслідком позбавлення можливості впливу на таку річ, таку ситуацію слід кваліфікувати як вибуття рухомої речі з володіння власника за його волею».

У справі, яка переглядається не встановлено обставин того, що відповідачі протиправно володіли транспортним засобом. Так, ОСОБА_1 передала автомобіль, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та ключі від нього відповідачам за довіреністю, яка наділила останніх правами, в тому числі щодо розпорядження транспортним засобом.

Таким чином, за встановленої відсутності протиправної поведінки відповідачів відсутній склад цивільного правопорушення для застосування цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення збитків, у зв`язку із чим суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2025 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 16 квітня 2026 року.

Головуючий С.В. Кухар

Судді: Г.С. Подліянова

О.З. Поляков