Вирок від 16 квітня 2026 р. у справі №686/6120/26 — Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/6120/26

Провадження № 1-кп/686/1059/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2026 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

з участю: секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченої ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Хмельницькому кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026243000000116 від 16 січня 2026 року, щодо

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Хмельницького Хмельницької області, громадянки України, з повною загальною середньою освітою, незаміжньої, непрацюючої, жительки АДРЕСА_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , виданий 04.01.2022 Хмельницьким відділом № 1 УДМС у Хмельницькій області, РНОКП НОМЕР_2 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимої,

яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,

встановив:

ОСОБА_5 15 січня 2026 року близько 23 год. 00 хв., перебуваючи за місцем свого проживання в будинку АДРЕСА_1 , під час словесної суперечки зі своїм співмешканцем ОСОБА_6 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин вирішила спричинити останньому тілесні ушкодження.

Тоді ж ОСОБА_5 , реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_6 , з яким перебувала у сімейних відносинах, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, перебуваючи в одній із житлових кімнат будинку АДРЕСА_1 , взяла до рук сокиру із дерев`яним руків`ям та, знаходячись навпроти потерпілого, нанесла обухом сокири не менше семи ударів в область голови, тулуба та верхніх кінцівок ОСОБА_6 .

Внаслідок вказаних умисних протиправних дій ОСОБА_5 спричинила потерпілому ОСОБА_6 , який відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» є особою, яка постраждала від домашнього насильства, тілесні ушкодження у вигляді:

-тупої травми голови у вигляді: двох забійних ран на межі тім`яної та потиличної ділянки голови зліва та в потиличній ділянці зліва, крововиливів м`яких тканин голови з внутрішньої поверхні навколо ран, крововиливів в правій та лівійнавколоочних ділянках, вдавленого перелому потиличної кістки зліва, від якого відходять лінії переломів на кістки основи черепа, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя в момент заподіяння та перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням смерті;

-тупої травми грудної клітини у вигляді: масивного крововиливу по задній поверхні лівої половини грудної клітки від рівня верхнього краю лопатки до рівня 11 ребра, на фоні якого виявлено дві паралельні смуги просвітлення, прямих переломів 4-11 ребер зліва по лопатковій лінії, прямих переломів 3-5 ребер по правій середнє-ключичній, 6-8 по правій переднє-аксілярній, 9-11 по правій заднє-акселярній лініям з ушкодженням легень (розривом вісцеральної плеври легень), розривами пристінкової плеври та розвитком двобічного пневмотораксу, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя в момент заподіяння та перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням смерті;

-крововиливу по зовнішній поверхні правого променово-зап`ясного суглобу, крововиливу по зовнішній поверхні в середній третині правого плеча, три садна по зовнішній поверхні нижньої третини лівого плеча, забійної рани по зовнішній поверхні верхньої третини лівого передпліччя, які мають ознаки легких тілесних ушкоджень і в прямому причинному зв`язку із настанням смерті не перебувають.

В подальшому, а саме 16 січня 2026 близько 13 год. 20 хв. бригадою екстреної медичної допомоги потерпілого ОСОБА_6 було доставлено до відділення невідкладних станів КНП «Хмельницька обласна лікарня» Хмельницької обласної ради, де він ІНФОРМАЦІЯ_2 о 06 год. 40 хв. від отриманих тілесних ушкоджень помер.

Причиною смерті ОСОБА_6 є поєднана тупа травма грудної клітини та голови: множинні переломи ребер з ушкодженням легень і розвитком пневмотораксу, забійні рани голови з вдавленим переломом потиличної кістки зліва та з утворенням епідуральної гематоми, які ускладнились дихальною недостатністю, набряком головного мозку.

За умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого, ОСОБА_5 підлягає кримінальній відповідальності за ч. 2 ст. 121 КК України.

Встановлені судом обставини підтверджуються наступними, безпосередньо дослідженими у судовому засіданні, доказами.

Показаннями самої обвинуваченої ОСОБА_5 , яка визнала свою вину у пред`явленому обвинуваченні та підтвердила, що дійсно вона 15 січня 2026 року близько 23 год. 00 хв., перебуваючи за місцем проживання в будинку АДРЕСА_1 , під час конфлікту зі своїм співмешканцем ОСОБА_6 обухом сокири умисно нанесла останньому не менше семи ударів в область голови, тулуба та верхніх кінцівок, внаслідок чого спричинила тілесні ушкодження, від яких той помер. Вказала також, що конфлікт виник через ревнощі потерпілого, під час якого він вдарив її кулаком в область носа та долонею по потилиці, в результаті чого вона розізлилась та обухом сокири нанесла потерпілому декілька ударів. Побачивши кров в районі голови потерпілого, вона перестала наносити удари, поклала його на диван, а наступного дня викликала бригаду екстреної медичної допомоги, повідомивши при цьому на прохання ОСОБА_6 версію про його побиття невідомими особами, а в подальшому зізналась працівникам поліції у вчиненому.

На обставини заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень ОСОБА_5 показала під час проведення з нею слідчого експерименту, що зафіксовано у протоколі проведення цієї слідчої дії від 17.01.2026. Зокрема, обвинувачена показала як під час конфлікту нанесла потерпілому ОСОБА_6 не менше 5 ударів сокирою по тулубу та голові.

За даними протоколу огляду документу від 09.02.2026 (аудіозапису повідомлення, яке надійшло на лінію «103» центральної оперативної диспетчерської КНП «Хмельницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф») та картки виїзду екстреної медичної допомоги № 261 від 16.01.2026 обвинувачена ОСОБА_5 повідомила про побиття чоловіка ОСОБА_6 , якому працівниками ЕМД після приїзду був встановлений попередній діагноз, зокрема «політравма».

Відповідно до протоколу огляду документу від 11.02.2026 (відеозаписів з нагрудних камер поліцейських) зафіксовано приїзд працівників поліції до місця проживання обвинуваченої ОСОБА_5 , яким вона повідомила про побиття співмешканця ОСОБА_6 , а також в медичний заклад – Хмельницьку обласну лікарню, де останньому надавали медичну допомогу.

Згідно з протоколом огляду місця події від 17.01.2026 – відділення екстреної медичної та невідкладної допомоги КНП «Хмельницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» виявлено труп потерпілого з тілесними ушкодженнями, в тому числі множинними різано-рубаними ранами на верхніх і нижніх кінцівках, на голові та тілі.

Відповідно до протоколу огляду місця події від 16.01.2026 – будинку АДРЕСА_1 , в одній із житлових кімнат виявлено сокиру, ганчірку, килим, подушки і покривало з плямами речовини бурого кольору.

За даними протоколу огляду предмету від 03.02.2026 та висновку експерта 52 від 09.02.2026 на марлевих тампонах зі змивами з леза, обуха та ручки сокири знайдена кров людини та отримані препарати ДНК чоловічої генетичної статі, встановлений їх генотип. Проведений молекулярно-генетичний порівняльний аналіз виявив співпадіння генотипу досліджених слідів крові на марлевих тампонах зі змивами з сокири з генотипом потерпілого ОСОБА_6 та неспівпадіння з генотипом обвинуваченої ОСОБА_5 .

Згідно з висновками судово-імунологічної експертизи №№ 50-51 від 23.02.2026 та судово-цитологічної експертизи № 16 від 13.02.2026 на платті та халаті обвинуваченої ОСОБА_5 , а також у піднігтьовому вмісті її рук виявлена кров людини, яка може належати як обвинуваченій, так і потерпілому ОСОБА_6 .

За висновком експерта № 39 від 12.02.2026 (первинної судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_6 ) причиною смерті ОСОБА_6 є поєднана тупа травма грудної клітини та голови: множинні переломи ребер з ушкодженням легень і розвитком пневмоторкасу, забійні рани голови з вдавленим перелом потиличної кістки зліва та з утворенням епідуральної гематоми, які ускладнились дихальною недостатністю, набряком головного мозку.

В потерпілого ОСОБА_6 виявлені наступні тілесні ушкодження:

-тупа травма голови у вигляді: двох забійних ран на межі тім`яної та потиличної ділянки голови зліва та в потиличній ділянці зліва, крововиливів м`яких тканин голови з внутрішньої поверхні навколо ран, крововиливів в правій та лівій навколоочних ділянках, вдавленого перелому потиличної кістки зліва, від якого відходять лінії переломів на кістки основи черепа, яка могла утворитись від не менше ніж 2-х ударів ребра якогось твердого тупого травмуючого предмету чи знаряддя, в тому числі і по типу «обуху» головки сокири, могли виникнути в короткий проміжок часу, майже одночасно, за вищевказаних у формулюванні обвинувачення обставин, та мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя, як момент заподіяння та перебувають в прямому причинному зв`язку з настанням смерті;

-тупа травма грудної клітини у вигляді: масивного крововиливу по задній поверхні лівої половини грудної клітки від рівня верхнього краю лопатки до рівня 11 ребра, на фоні якого виявлено дві паралельні смуги просвітлення, прямих переломів 4-11 ребер зліва по лопатковій лінії, прямих переломів 3-5 ребер по правій середнє- ключичній, 6-8 по правій переднє-аксілярній, 9-11 по правій заднє-акселярній лініям з ушкодженням легень (розривом вісцеральної плеври легень), розривами пристінкової плеври та розвитком двобічного пневмотораксу, яка могла утворитись від не менше ніж 5-х ударів якогось твердого тупого травмуючого предмету чи знаряддя з обмеженою поверхнею, можливо як «обуха» головки сокири, так і рукоятки сокири, могли виникнути в короткий проміжок часу, майже одночасно, за вищевказаних у формулюванні обвинувачення обставин, та мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя, як момент заподіяння та перебувають в прямому причинному зв`язку з настанням смерті;

-крововилив по зовнішній поверхні правого променово-запясного суглобу, крововилив по зовнішній поверхні в середній третині правого плеча, три садна по зовнішній поверхні нижньої третини лівого плеча, забійна рана по зовнішній поверхні верхньої третини лівого передпліччя, могли виникнути під час боротьби та самооборони від дії твердих тупих предметів по механізму «удар» та «удар-тертя», можливо, як «обуха» головки сокири так і рукоятки сокири, за вищевказаних у формулюванні обвинувачення обставин.

Крововилив по зовнішній поверхні правого променово-запясного суглобу, крововилив по зовнішній поверхні в середній третині правого плеча, три садна по зовнішній поверхні нижньої третини лівого плеча, мають ознаки легких тілесних ушкоджень і в прямому причинному зв`язку за настанням смерті не перебуває. Забійна рана по зовнішній поверхні верхньої третини лівого передпліччя має ознаки легких тілесних ушкоджень, що спричиняє короткочасний розлад здоров`я, і в прямому причинному зв`язку за настанням смерті не перебуває.

Під час судово-медичної експертизи зразка крові трупа ОСОБА_6 наявність етилового алкоголю не виявлено.

Згідно з висновком експерта № 1 від 19.02.2026 (додаткової судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_6 ) механізм заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_6 , який 17.01.2026 відтворила ОСОБА_5 під час проведення слідчого експерименту за її участі, частково відповідає тим тілесним ушкодженням, які були виявлені у потерпілого при проведенні судово-медичної експертизи його тіла. А саме відповідає стосовно кількості та локалізації тілесних ушкоджень, заподіяних ОСОБА_5 в область голови потерпілого, але не відповідає по кількості і локалізації тілесних ушкоджень виявлених на грудній клітині і руках потерпілого, тій кількості ударів та місцю прикладання, на які вказує обвинувачена.

Відповідно до висновків експерта № 11 від 29.01.2026 та № 13 від 12.02.2026 на підставі результатів проведеного медико-криміналістичного клаптя шкіри з раною з лівої половини потиличної ділянки голови трупа ОСОБА_6 : виявлена на зовнішній поверхні наданого на експертизу клаптя шкіри з лівої половини потиличної ділянки голови трупа ОСОБА_6 - проникаюча забійна рана, могла утворитись від одноразової дії ребра якогось твердого тупого травмуючого предмету чи знаряддя. Проникаюча забійна рана з двома додатковими розривами шкіри могла утворитись від одноразової механічної дії як одного з ребер «обуха» головки металевої робочої частини вилученої з місця події сокири, так і будь-якого іншого подібного до нього за своїми параметрами травмуючого предмету. Відсутність на складових частинах забійної рани та на зовнішній поверхні оточуючої її шкіри з лівої половини потиличної ділянки голови трупа ОСОБА_6 слідів солей 3-х валентного заліза може бути пов`язана як з тим, що травмуючий предмет не залишає на шкірі слідів заліза, так і з тим, що дані сліди могли бути видалені з рани під час надання ОСОБА_6 медичної допомоги та накладанні на рану металевих скобок.

Згідно з висновком експерта № 18 від 16.02.2026 (судово-медичної експертизи) в обвинуваченої ОСОБА_5 станом на 17.01.2026 виявлено тілесні ушкодження у вигляді двох ран шкіри по тильній з переходом на внутрішню поверхню лівої кисті в проекції 5-ї п`ястної кістки, садна шкіри по тильній поверхні правої кисті в проекції 1-ї фаланги 1-го пальця правої кисті. Тілесні ушкодження у вигляді двох ран шкіри по тильній з переходом на внутрішню поверхню лівої кисті в проекції 5-ї п`ястної кістки могли утворитись в межах 1-3 діб до моменту проведення огляду 17.01.2026 від дії гострого предмету з ріжучими властивостями, за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки. Тілесне ушкодження у вигляді садна шкіри по тильній поверхні правої кисті в проекції 1-ї фаланги 1-го пальця правої кисті могло утворитись в межах 1-3 діб до моменту проведення огляду 17.01.2026 як від дії тупого твердого предмету, так і при ударі до такого, за своїм характером відноситься до легкого тілесного ушкодження, що має незначні скороминущі наслідки.

Обвинувачена ОСОБА_5 в суді показала, що вищевказані тілесні ушкодження вона могла отримати під час заподіяння потерпілому сокирою тілесних ушкоджень.

Встановлені судом обставини підтверджуються також: відомостями лікарського свідоцтва про смерть та довідки про причину смерті № 137 від 17.01.2026, згідно з якими потерпілий ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 від тупої травми грудної клітини та голови; речовими доказам: вилученими з місця події сокирою (знаряддям вчинення злочину) та речами зі слідами крові; оптичними дисками з відеозаписами.

Наведені вище докази отримані у порядку, встановленому КПК України, підтверджують існування обставин, які відповідно до ст. 91 КПК України підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема подію кримінального правопорушення (час, місце, спосіб, наслідки його вчинення) та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а відтак в силу положень ст.ст. 84, 85, 86 КПК України є належними, допустимими, достовірними та у своїй сукупності доводять винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення поза розумним сумнівом.

Показання обвинуваченої під час судового розгляду про її перебування під час заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень в стані необхідної оборони, з огляду на досліджені судом докази, суд розцінює як необґрунтовані, безпідставні, очевидно висловлені з метою уникнення відповідальності за фактично вчинене, а тому відхиляє їх. Ці доводи обвинуваченої повністю спростовуються вищенаведеними належними, достовірними та допустимими доказами, зокрема показаннями самої обвинуваченої.

Так, відповідно до частини 1 статті 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається … від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання. Частиною 2 статті 36 КК України передбачено, що кожен має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади для захисту від суспільно небезпечного посягання.

Існування підстав для необхідної оборони повинно свідчити про те, що особа знаходиться у стані необхідної оборони, тобто у неї виникло право на захист охоронюваних інтересів шляхом завдання шкоди тому, хто посягає. Таке право існує у особи лише протягом часу, коли вона знаходиться в стані необхідної оборони. У разі, якщо такий стан закінчився, то право на необхідну оборону припиняється. Якщо незважаючи на це, особа все ж таки заподіює шкоду особі, що здійснювала суспільно небезпечне посягання, то вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяну шкоду на загальних підставах.

Водночас вирішення питання, чи перебувала особа у стані необхідної оборони, залежить від сукупності обставин, установлених під час розгляду справи. Зокрема, на підставі всієї сукупності обставин має бути встановлено, чи зазнала особа посягання та чи були її дії зумовлені захистом від такого посягання. Окремим випадком спровокованого насильства є бійка, під час якої учасники застосовують один до одного насильство певного ступеня. Таке спровоковане насильство не можна вважати «посяганням» у тому значенні, яке цьому терміну надається статтею 36 КК України.

Це не виключає можливості, що особа опиниться в ситуації необхідної оброни, якщо ступінь спровокованого насильства очевидно перевищить той, який особа могла передбачити, наприклад, якщо в ситуації обопільної бійки один з учасників застосує або виявить намір застосувати значно вищий ступінь насильства, зброю або до його насильницьких дій приєднаються інші особи. У таких випадках насильство може перетворитися в «посягання», що дає право на необхідну оборону.

Такі висновки наведені у постановах Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 748/1226/18 та від 25 жовтня 2022 року у справі № 676/2606/18.

Версія обвинуваченої щодо розвитку подій, від яких настала смерть потерпілого, зводиться до її показань про те, що потерпілий був ініціатором конфлікту, в ході якої наніс їй удар кулаком в область носа та пізніше долонею по потилиці. Обвинувачена стверджувала, що оборонялася від протиправних дій потерпілого, під час чого й спричинила останньому тілесні ушкодження.

Цю версію обвинуваченої суд відхиляє, виходячи із досліджених у кримінальному провадженні доказів.

Так, згідно з показаннями ОСОБА_5 під час розпочатого потерпілим конфлікту через ревнощі останній вдарив її кулаком в область носа та долонею по потилиці, після чого будь-яких активних дій відносно обвинуваченої не вчиняв. Будучи обуреною такою поведінкою потерпілого, ОСОБА_5 , діючи на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, взяла сокиру та її обухом нанесла потерпілому ряд ударів, в тому числі в область голови.

Показання обвинуваченої про те, що після нанесеного їй потерпілим удару в обличчя та пізніше по потилиці вона злякалася, оскільки на столі лежав ніж, а тому вона припустила можливість його застосування потерпілим, не свідчить про наявність суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого. Обвинувачена ствердила, що як до, так і після вищевказаних ударів потерпілий будь-яких предметів до рук не брав і не намагався брати. Разом з тим, під час слідчого експерименту ОСОБА_5 на ці обставини висловлених нею припущень не вказувала, як і не повідомляла про намагання потерпілого взяти її за шию (душити).

Показання ж обвинуваченої в ході судового розгляду про те, що під час слідчого експерименту вона не вказувала на такі обставини, оскільки не вважала за потрібне, суд розцінює як спосіб захисту та намір уникнути відповідальності за фактично вчинене. При цьому суд враховує практику Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Так, у постанові від 17.03.2021 у справі № 761/10306/15-к (№ 51-5949км20) Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду вказав, що той факт, що в судовому засіданні обвинувачений змінив свої показання, не є підставою для визнання протоколу слідчого експерименту недопустимим доказом.

Ототожнення показань обвинуваченого та протоколу проведення слідчого експерименту також суперечить правовій позиції, викладеній у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у справі № 740/3597/17.

Зокрема, якщо відомості повідомлено підозрюваним, обвинуваченим під час проведення процесуальних дій, то вони є складовим компонентом змісту документа як окремого процесуального джерела доказів, зокрема протоколу слідчого експерименту, де фіксуються його хід та результати. Отже, показання і протокол слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює за правилами ст. 95 КПК.

За встановленим кримінальним процесуальним законом порядком, належна правова процедура проведення слідчого експерименту містить низку процесуальних гарантій, дотримання яких виключає обґрунтовані сумніви щодо правомірного отримання відомостей від суб`єкта, за його волею та вільним волевиявленням. До системи таких гарантій належить також участь понятих, здійснення безперервного відеозапису слідчої дії, як складової судового контролю за дотриманням засад кримінального провадження, детальне і ґрунтовне роз`яснення прав та процесуальних наслідків участі особи в проведенні слідчого експерименту тощо, що фактично і було дотримано органом досудового розслідування під час слідчого експерименту із обвинуваченою ОСОБА_5 , проведеним з участю її захисника.

Досліджені докази свідчать про віктивну поведінку потерпілого, який фактично спровокував обвинувачену до активних дій. Разом з тим, потерпілий після завданих обвинуваченій ударів в обличчя та по потилиці будь-яких дій, які б загрожували життю чи здоров`ю останньої не вчиняв, суспільно небезпечного посягання з його боку не було, що повинна була та могла в обставинах, що склалися, усвідомлювати обвинувачена, а відтак вона у стані необхідної оборони не перебувала. Припущення ж обвинуваченої про можливі подальші дії потерпілого не можна вважати «посяганням» у тому значенні, яке цьому терміну надається статтею 36 КК України.

При цьому суд враховує, що в обвинуваченої будь-яких тілесних ушкоджень в області носа та потилиці не виявлено. За даними висновку судово-медичної експертизи № 18 від 16.02.2026 у ОСОБА_5 виявлено лише тілесні ушкодження у вигляді двох ран шкіри лівої кисті, які могли утворитись від дії гострого предмету з ріжучими властивостями, та садна шкіри по тильній поверхні правої кисті, яке могло утворитись як від дії тупого твердого предмету, так і при ударі до такого. Як показала обвинувачена ці тілесні ушкодження вона могла отримати під час заподіяння потерпілому сокирою тілесних ушкоджень.

Будь-яких достовірних доказів перебування ОСОБА_5 в стані необхідної оборони, тобто суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого, а відтак наявності в обвинуваченої предмету захисту на момент вчинення нею злочину, судом не встановлено. Обвинувачена ОСОБА_5 на переконання суду у стані необхідної оборони не перебувала та її межі не перевищувала. Поведінка ж обвинуваченої після вчинення злочину, про що зазначено вище, беззаперечно свідчить про спрямованість її умислу саме на спричинення шкоди здоров`ю потерпілого на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин.

Про наявність умислу в діях обвинуваченої на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень свідчить спосіб, характер та механізм заподіяння тілесних ушкоджень, їх кількість, локалізація, а саме умисне нанесення потерпілому численних ударів обухом сокири в область голови, тулуба та верхніх кінцівок.

Встановлені фактичні обставини свідчать про те, що ОСОБА_5 виконала всі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, спричинила потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

Кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК України настає за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. З об`єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діяннями та двома суспільно небезпечними наслідками, що настали: первинні тяжкі тілесні ушкодження, похідні смерть. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням.

Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини: умислом щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю щодо настання смерті потерпілого.

Питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, їх стосунки.

Із досліджених доказів вбачається, що ОСОБА_5 завдала численних ударів обухом сокири в область голови, тулуба та верхніх кінцівок потерпілого, заподіявши поєднану тупу травму грудної клітини та голови: множинні переломи ребер з ушкодженням легень і розвитком пневмоторкасу, забійні рани голови з вдавленим перелом потиличної кістки зліва та з утворенням епідуральної гематоми, які ускладнились дихальною недостатністю, набряком головного мозку, що явилося безпосередньою причиною смерті ОСОБА_6 . Між цими діями, які були активними та їх наслідками у вигляді заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили його смерть, існував прямий причинний зв`язок.

Наведені обставини у своїй сукупності свідчать про те, що ОСОБА_5 , умисно завдаючи удари в тому числі в життєво важливі органи потерпілого, розраховувала на такі можливі наслідки, від яких його здоров`ю буде спричинено тяжку шкоду. Заслуговує на увагу і те, що ОСОБА_5 , розуміючи, що нанесла тілесні ушкодження потерпілому, бачачи на його голові кров, тривалий час не вжила належних заходів щодо надання медичної допомоги (не викликала бригаду екстреної медичної допомоги), а залишала його в такому стані.

Таким чином, судом не встановлено будь-яких підстав вважати, що ОСОБА_5 діяла у стані необхідної оборони та не мала умислу на спричинення тяжких тілесних ушкоджень, адже саме спрямованість ударів в життєво важливі органи потерпілого, нанесення як мінімум семи ударів в область голови, тулуба та верхніх кінцівок потерпілого, на переконання суду свідчать про те, що обвинувачена не захищалася від ОСОБА_6 , а на ґрунті неприязних відносин, з метою помсти за завданий удар в обличчя, «зі злості» спричинила потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент їх заподіяння. Наносячи удари, обвинувачена усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачала суспільно небезпечні наслідки у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, бажаючи чи допускаючи їх настання. І хоча смерть потерпілого не охоплювалася умислом обвинуваченої, проте щодо зазначених наслідків вона діяла із необережністю, тобто, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або ж хоча й не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, проте повинна була і могла їх передбачити.

Зважаючи на викладене, дії ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 121 КК України кваліфіковані вірно, вона має відповідати за той результат своїх дій (завдану шкоду), який фактично було заподіяно, в цьому випадку тяжке тілесне ушкодження, похідним наслідком якого є смерть потерпілого.

Дослідивши під час судового розгляду всі обставини кримінального провадження, оцінивши відповідно до ст. 94 КПК України кожний доказ з точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ухвалення обвинувального вироку), суд дійшов висновку про доведення у ході судового розгляду винуватості обвинуваченої ОСОБА_5 в умисному заподіянні потерпілому ОСОБА_6 тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, що спричинили смерть потерпілого, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта № 113 від 20.02.2026 ОСОБА_5 виявляє психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності, виявляла такі і на період інкримінованого їй злочину. Проте цей розлад не супроводжується та не супроводжувався вираженими порушеннями критики, інтелекту, іншою психопатологічною симптоматикою, а тому не залишає та не залишав обвинувачену можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. На період інкримінованого кримінального правопорушення ОСОБА_5 будь-яким психічним розладом, внаслідок якого вона не усвідомлювала свої дії, не могла передбачати їх наслідки та не могла керувати ними, не страждала. Застосування до неї примусових заходів медичного характеру не потребує.

Оцінюючи такі висновки експертів, суд визнає їх науково обґрунтованими і достатньо аргументованими, такими, що відповідають об`єктивній поведінці обвинуваченої під час судового розгляду, а тому, погоджуючись з цими висновками, суд визнає ОСОБА_5 осудною і відповідальною за вчинене.

При призначенні обвинуваченій покарання суд враховує визначенні ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання, в тому числі: ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченої, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Суд враховує, що ОСОБА_5 в силу положень ст. 89 КК України раніше не судима, не працює, за місцем проживання характеризується негативно, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, перебуває під спостереженням лікаря нарколога, вчинила тяжкий насильницький злочин, який визначається найвищим ступенем небезпечності для суспільства, який спричинив тяжкі наслідки у виді смерті потерпілого, свою вину у вчиненні злочину визнала під тиском досліджених під час судового розгляду доказів, у скоєному фактично не розкаялася, належних даних про виявлення нею жалю не встановлено.

Вказані обставини характеризують обвинувачену як особу, схильну до протиправних проявів, і це дає підстави вважати, що, перебуваючи на волі, вона може продовжити злочинну діяльність.

Обставиною, яка обтяжує покарання ОСОБА_5 , є вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою обвинувачена перебувала у сімейних відносинах. Обставин, які б пом`якшували покарання, не встановлено.

Суд не визнає в якості обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченій, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину (про що зазначено в обвинувальному акті), оскільки в силу п. 1) ч. 1 ст. 66 КК України щире каяття передбачає визнання особою факту вчинення злочину, дійсне, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, осуд своєї злочинної поведінки. Під активним сприянням розкриттю злочину слід розуміти дії винної особи, спрямовані на те, щоб надати допомогу органам дізнання, досудового слідства і суду у встановленні істини у справі, з`ясуванні фактичних обставин, які мають істотне значення для розкриття злочину. Таких обставин в ході судового розгляду не встановлено, а заяви ОСОБА_5 про її розкаяння з приводу скоєного, з огляду на визнання вини у вчиненні злочину під тиском досліджених під час судового розгляду доказів, суд розцінює як не щирі і зроблені з єдиною метою – пом`якшити покарання за фактично вчинене.

Визначаючи вид покарання ОСОБА_5 суд, окрім наведених вище обставин, також враховує характер діяння і спосіб його вчинення, суспільну небезпеку скоєного злочину, всі відомості про особу обвинуваченої, її поведінку до та після вчинення злочину, віктимну поведінку потерпілого, який фактично спровокував обвинувачену до активних дій, позицію прокурора та приходить до висновку призначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 121 КК України ближче до мінімального розміру.

На переконання суду саме таке покарання у цьому випадку буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та запобігання вчиненню нею нових кримінальних правопорушень.

Підстав для призначення ОСОБА_5 більш м`якого покарання, про що заявив захисник, враховуючи характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченої та положення ст. 69 КК України, немає.

Поряд з цим суд також враховує, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, має бути відповідним до скоєного, тобто необхідним та достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, а також для попередження вчинення нових злочинів як самим обвинуваченим, так і іншими особами.

У справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.09 року (заява № 10249/03) ЄСПЛ зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування суспільством від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке суд вважає пропорційним тяжкості порушених суспільних інтересів, їх наслідкам з урахуванням всіх встановлених судом обставин конкретного провадження. У справі «Бакланов проти росії» від 09.06.05 року та у справі «Фрізен проти росії» від 24.03.05 суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». Також у справі «Ізмалов проти росії» від 16.10.08 року суд встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи». Наведені правові тези суду щодо співмірності, пропорційності та індивідуалізації покарання слід визнавати одними з головних складових права на справедливий суд, закріпленого в ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод».

Оскільки ОСОБА_5 засуджується до покарання у виді позбавлення волі реально на тривалий термін, що дає підстави вважати, що, перебуваючи на волі, вона може ухилитись від суду та відбування покарання, тому останній з метою забезпечення виконання судового рішення до набрання вироком чинності слід залишити запобіжний захід у виді тримання під вартою. Лише такий запобіжний захід може забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої.

Разом з тим, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України та ст. 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» ОСОБА_5 в строк відбуття покарання слід зарахувати строк її попереднього ув`язнення з 16.01.2026 (дня затримання) до дня вступу вироку в законну силу включно із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Відповідно до ст. 100 КПК України, враховуючи позицію сторін, речові докази слід: сокиру, халат, сукню, відрізки килиму, ганчірки, покривала, наволочки і подушки – знищити; мобільний телефон «Redmi» – повернути матері обвинуваченої ОСОБА_7 ; оптичні диски з відеозаписами – зберігати в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Накладений на речові докази ухвалами слідчого судді від 20 січня 2026 року (справа № 686/1841/26) арешт, у якому відпала потреба, в порядку ст. 174 КПК України слід скасувати.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні, цивільний позов не заявлявся.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 374-376 КПК України,

ухвалив:

ОСОБА_5 визнати винуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 121 КК України та призначити їй покарання у виді 7 (семи) років 5 (п`яти) місяців позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту вступу вироку в законну силу.

Зарахувати ОСОБА_5 в строк відбуття покарання строк її попереднього ув`язнення з 16.01.2026 до дня вступу вироку в законну силу включно із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили залишити попередній – тримання під вартою.

Речові докази: сокиру, халат, сукню, відрізки килиму, ганчірки, покривала, наволочки і подушки (квитанції №№ 1105, 1106, 1107) – знищити; мобільний телефон «Redmi» (квитанція № 1107) – повернути ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; оптичні диски з відеозаписами – зберігати в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Накладений на речові докази ухвалами слідчого судді від 20 січня 2026 року (справа № 686/1841/26) арешт – скасувати.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку, а обвинуваченою, яка перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення їй копії вироку. Апеляційна скарга подається через Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку, після його проголошення, негайно вручити обвинуваченій та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Суддя: