Рішення від 16 квітня 2026 р. у справі №619/6007/25 — Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 619/6007/25

провадження № 2/619/136/26

РІШЕННЯ

іменем України

17 квітня 2026 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області

у складіголовуючого - суддіБолибока Є.А.

за участю:секретаря судового засіданняЛоманової І.А.

Справа № 619/6007/25

Ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

представник позивача: адвокат Андрійко О.В.;

відповідач: ОСОБА_2 ;

представник відповідача: адвокат Світлична Я.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження позов про розірвання спадкового договору.

Стислий виклад позиції сторін.

03 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив розірвати спадковий договір від 23 жовтня 2024 року, укладений між ОСОБА_3 (відчужувачем) та ОСОБА_2 (набувачем), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуєвою Оленою Дмитрівною, зареєстрований у Спадковому реєстрі за № 73176221, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1 , житловою площею 76,8 м2, загальною площею 113,5 м2.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що він є сином ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також має рідну сестру - ОСОБА_2 . 23 жовтня 2024 року між батьком, ОСОБА_3 (надалі - «Відчужувач»), та сестрою, ОСОБА_2 (надалі - «Набувач»), було укладено спадковий договір, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуєвою О.Д. за реєстровим № 1563 та зареєстрований у Спадковому реєстрі під № 73176221. Відповідно до п. 2 Договору - його предметом є житловий будинок АДРЕСА_1 . Згідно вказаного Договору зобов`язалася забезпечити проживання батька та матері у належному їй житлі, організувати їхнє лікування та харчування, купувати ліки та продукти, у разі необхідності влаштувати їх до пансіонату для літніх людей і нести витрати з утримання у такому закладі. Саме виконання цих обов`язків було визначене передумовою для переходу до неї у власність вказаного будинку після смерті Відчужувача. Однак, відразу після укладення спадкового договору відповідачка забрала батьків із їхнього постійного місця проживання у смт Вільшани Харківського району, не повідомивши позивача, як їхнього сина, про вчинені дії. Вона приховала від нього факт укладення спадкового договору та не надала жодної інформації про те, що перемістила батьків до іншого місця перебування. Така поведінка була умисною та спрямованою на те, щоб позивач не міг своєчасно вплинути на ситуацію чи проконтролювати умови проживання батьків. Надалі, як позивачу стало відомо, відповідачка фактично самоусунулася від виконання будь-яких обов`язків за договором, оскільки невдовзі після його укладення вона виїхала за межі України. Унаслідок цього батьки, які через похилий вік та тяжкий стан здоров`я перебували у безпорадному становищі та потребували щоденного стороннього догляду, опинилися у будинку для літніх людей - так званий «пансіонат «Сімейний», куди відправила їх відповідачка за самостійним рішенням, хоча такої необхідності у цьому не було. При цьому варто зазначити, що батько на момент укладення договору вже був майже повністю сліпим, що підтверджується медичною документацією, і не міг самостійно захистити свої права, мати перебувала майже у лежачому стані, а тому потребувала постійного догляду і тим більше не могла відстоювати свої інтереси. Крім того, слід зазначити, що батьки будучі пенсіонерами, отримували належну їм пенсію на пошті самостійно. Батько мав достатньо високий розмір пенсії. Однак, відразу після укладення спадкового договору, відповідачка змінила порядок отримання ними пенсії, перевівши їх виключно на картковий рахунок у банку. Відповідні банківські картки відповідачка забрала собі та мала повний самостійний до них доступ. При цьому, наскільки позивачу відомо, коли відповідачка забрала батьків із їхнього постійного місця проживання у смт. Вільшани Харківського району, то у них було близько 70 000,00 грн накопиченої пенсії, якими в подальшому розпорядилася відповідачка на власний розсуд.

Таким чином, не дивлячись на обов`язок відповідачки нести витрати на утримання батьків у пансіонаті, вона фактично їх утримувала за рахунок їхніх же пенсій. Тобто замість реального виконання договору, відповідачка оформила їх до пансіонату, за який сплачувала за рахунок їхніх же коштів. У результаті батьки опинилися у безпорадному стані, позбавлені власного житла, відчужені від рідних, ізольовані у пансіонаті, утримувані за власні кошти. У так званому «пансіонаті» у них було вилучено мобільні телефони, внаслідок чого будь-який зв`язок із ними був відсутній. Відповідачка, яка зобов`язувалася здійснювати догляд і турботу, їх взагалі не відвідувала, як згодом стало відомо, та свідомо не контактувала з позивачем, приховуючи місце перебування батьків.

У січні 2025 року позивачу вдалося встановити телефонний зв`язок із батьком, під час якого він повідомив про неналежне ставлення з боку персоналу, приниження та навіть випадки фізичного насильства. Він негайно прибув до пансіонату «Сімейний» разом зі своєю дружиною та сестрою моєї матері. Під час візиту виявив у батька численні тілесні ушкодження, зокрема синці та переломи ребр. Сам батько благав позивача негайно забрати його з цього закладу, що він і намагався зробити. Однак, керівництво пансіонату відмовило у цьому, посилаючись на те, що він є особою, яка уклала договір про його перебування у закладі. Лише за допомогою викликаної ним поліції йому вдалося забрати батька додому.

Що стосується матері, то забрати її одночасно з батьком не було можливим не тільки через перепону з боку адміністрації пансіонату, а і через те, що вона перебувала у вкрай тяжкому фізичному стані, фактично була лежачою та потребувала спеціального транспортування. Саме тому її повернення додому вдалося організувати лише пізніше, із залученням перевізника.

З лютого 2025 року батько проживав з позивачем за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому, батько повідомив про те, що уклав спадковий договір, але вказав, що цей договір стосується і його, тобто батько був переконаний, що будинок, який є предметом спадкового договору, після його смерті перейде не тільки відповідачці, але й йому, як сину.

У квітні 2025 року позивач забрав з пансіонату також і матір, яка перебувала у вкрай тяжкому стані. Транспортування здійснювалося у лежачому положенні спеціалізованим перевізником. У подальшому, батьки проживали разом з позивачем. Він забезпечував їм харчування, догляд, лікування та спокійні умови проживання, виконуючи фактично ті обов`язки, які мала виконувати відповідачка, та яка у той час перебувала за межами України.

28 квітня 2025 року, майже відразу після повернення з будинку для літніх людей, мати померла у вкрай тяжкому фізичному стані, що стало прямим наслідком неналежного догляду та умов її утримання у пансіонаті. Усі витрати на поховання він взяв на себе. Відповідачка жодної участі у цьому не брала. При цьому, відповідачка, жодного разу не відвідала матір, яка була тяжко хворою, аж до моменту її смерті.

Наприкінці квітні 2025 року, відповідачка дізнавшись, що він забрав батька до себе і фактично забезпечував їм належний догляд, терміново приїхала до нього. Її метою було не піклування про батька, а перешкодити можливому розірванню спадкового договору, оскільки стало очевидно, що вона його не виконує. Саме тому вона почала вчиняти показові дії: викликала поліцію, намагалася забрати батька до себе, переконувала його переїхати, демонструвала «турботу». Однак це були дії, спрямовані виключно на збереження для себе права на майно за спадковим договором, а не на реальне виконання договірних обов`язків. Батько, не бажаючи публічних конфліктів між дітьми, погодився на тимчасове проживання із сестрою. При цьому, відповідачка і цього разу забрала батька не до себе додому, як того вимагають умови спадкового договору, а помістила його у лікарню для психічно хворих у місті Суми, де невдовзі, ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер.

З наведеного очевидно, що відповідачка, з моменту укладення спадкового договору та до смерті обох батьків фактично не виконувала жодного із покладених на неї зобов`язань. Вона не забезпечувала батькам проживання у належному їй житлі, не організовувала харчування чи лікування, не купувала ліків та продуктів, а навпаки - самовільно влаштувала їх у будинок для літніх людей, при цьому переклавши витрати на утримання на них самих, використовуючи їхні пенсії.

Поведінка відповідачки свідчить про її ухилення від виконання спадкового договору та прагнення використати його лише як інструмент набуття майна, не виконуючи жодних зобов`язань, які були визначені умовою його укладення. У результаті таких дій батьки опинилися у становищі фактичної безпорадності: мати, будучи у вкрай тяжкому фізичному стані після перебування у будинку для літніх людей, майже відразу померла після того, як була забрана додому, батько, переживши смерть дружини та конфлікти, спровоковані відповідачкою у квітні 2025 року, також помер майже через місяць після неї. У такому стані вони не мали об`єктивної можливості та часу особисто звернутися до суду з позовом про розірвання спадкового договору чи захистити свої права іншим чином, у зв`язку з чим, за життя вони так і не змогли ініціювати питання звернення до суду.

Таким чином, саме позивач, як спадкоємець, який фактично доглядав батьків у їх останні місяці життя та забезпечував їх потреби змушений звернутися до суду із даним позовом з метою доведеності факту невиконання відповідачкою умов спадкового договору, що є безумовною підставою для його розірвання.

21 жовтня 2025 року відповідач подала відзив, в якому позов не визнала та просила відмовити у його задоволенні. В обґрунтування своє позиції зазначила, що згідно зі статтею 1308 ЦК України спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача. За змістом цього правила інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред`являти вимоги про розірвання спадкового договору. З матеріалів справи чітко видно, що у даних правовідносинах з вимогою про розірвання спадкового договору звернулася не сторона спадкового договору, а спадкоємець відчужувача. У даному спорі відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги спадкоємця відчужувача про розірвання спадкового договору.

Також просила врахувати ситуацію, яка склалася у відносинах з позивачем. Ще до початку воєнних дій, протягом багатьох років, у зв`язку зі старінням батьків, вони стали невід`ємною частиною їх відповідального життя. Вона надавала їм всебічну підтримку, забезпечуючи догляд та допомогу: систематично привозила продукти, готову їжу, організовувала лікування в медичних закладах та медичний нагляд удома; влаштовувала поїздки до моря, санаторіїв, святкування, частково оплачувала побутові та медичні витрати; під час погіршення стану здоров`я батьків забирала їх до себе, де створювала належні умови для життя, доглядала їх цілодобово. Відповідач хотіла, аби батьки, які все життя тяжко працювали, могли відчути турботу та любов. Вони жили як справжня сім`я, і вона вдячна долі за цей час. Тато щовечора хрестився зі словами вдячності ОСОБА_5 за те, що має таку доньку.

У листопаді 2024 року відповідачу потрібно було тимчасово від`їхати. Розуміючи, що батьки потребують постійного догляду, вона спробувала зв`язатися з позивачем, аби вкотре закликати його до відповідальності. Проте він не відповів. Тато тяжко переживав байдужість сина. Часто плакав, питав: «Чому він у нас такий?» - і до останнього сподівався, що позивач з`явиться у їхньому житті. Але за весь цей період було лише кілька дзвінків. Тато, як батько обом нам, неодноразово запитував мене: «Як тебе захистити? Я ж його знаю — він не дасть тобі спокою». Він не раз пропонував подарувати відповідачці будинок, але вона відмовлялась. Вона щиро сподівалась, що все ще можливий діалог, спільне рішення, конструктивна розмова, до чого неодноразово закликала позивача. Але цього так і не сталося. Усі ці обставини стали передумовою укладення спадкового договору - акту довіри, визнання багаторічної участі у житті батьків, їхнього вільного рішення передати їй майно в обмін на продовження догляду та підтримки. Жодного тиску з її боку не було, навпаки - вона довгий час не погоджувалась приймати майно. Стан батьків погіршувався щодня. Попри вмовляння тата «відвези нас додому, ми якось впораємося», вона чітко усвідомлювала: «якось» - уже не спрацює. Допомоги чекати не було від кого. Вона намагалася знайти доглядальницю, але або не знаходила відповідну людину, або не могла довірити їй своїх батьків. У цій ситуації, не маючи підтримки з боку позивача, вони з татом вперше серйозно обговорили можливість тимчасового перебування в пансіонаті. До цього вона навіть не розглядала такий варіант – це було болісне, але необхідне тоді рішення. Перші два тижні перебування батьків у пансіонаті вони провели разом – відповідач щодня приїздила, щоб допомогти їм адаптуватися. Навіть після її від`їзду турбота про них залишалась для неї пріоритетом: щомісяця вона дотувала витрати на проживання, ліки, засоби гігієни та комунальні послуги – загалом на суму 250-300 євро; організовувала регулярну передачу всього необхідного через знайомих та друзів, які також провідували батьків; щоденно підтримувала з ними телефонний зв`язок.

До середини січня 2025 року позивач жодного разу не контактував із батьками та не мав інформації про їхнє місцезнаходження чи стан. Лише після візиту хрещеної батька до пансіонату, позивача з дружиною дізналися про ситуацію. Хрещена закликала їх навідуватися до батьків, проте у відповідь було зазначено, що позивач «з ображеним серцем», тому не горить бажанням приїжджати. Але з часом вони все ж таки відвідали батьків.

Під час зазначеного візиту позивач розпитував батька про документи, зокрема щодо права власності на будинок та можливих підписаних угод. Саме тоді він дізнався про спадковий договір. Вочевидь, це стало поштовхом до цілеспрямованого тиску на відповідача й батьків і початку прихованої конфронтації в подальшому.

За кілька днів після першого візиту родичів у мами стався гіпертонічний криз, а тато впав і забив ребра. Адміністрація пансіонату оперативно викликала швидку та лікарів. Було вирішено не госпіталізувати маму, а проводити лікування на місці відповідач своєчасно забезпечила всі необхідні ліки.

Через тиждень позивач здійснив повторний візит до пансіонату, під час якого вів себе конфліктно, демонстрував провокативну та непристойну поведінку, наполегливо цікавився документами батьків, викликав поліцію та заявив про намір забрати їх із закладу.

У ході телефонної розмови з представниками поліції вона дізналась, що порушень, пов`язаних із зберіганням документів, не виявлено. Також правоохоронці дійшли висновку, що переміщення батьків до житла, яке не забезпечене належними умовами проживання та постійного догляду, є недоцільним. У результаті було досягнуто попередньої домовленості: відповідач мала прибути через три дні, після чого планувалося зустрітись та обговорити можливі зміни в умовах проживання батьків.

Однак, попри домовленість, позивач самовільно забрав батька з пансіонату вже через день, без погодження з відповідачем і медичним персоналом. На той момент батько опинився в будинку тещі позивача, де той мешкає разом із дружиною. відповідач не мала змоги вийти на зв`язок із батьком, оскільки його телефон був вилучений.

У визначений термін відповідач повернулась, відвідала матір і переконалася, що її стан стабілізується, а лікування дає позитивну динаміку. Після цього вона з сином приїхали до батька, однак позивач із дружиною відмовили в зустрічі, заявивши, що контакт стане можливим лише після надання їм договору. Під час цієї розмови з їхнього боку лунали образи, погрози та приниження.

Ситуація стабілізувалася лише після втручання сина відповідача, який запропонував компроміс. Незважаючи на те, що дії позивача свідчили про відсутність належного ставлення до батьків, відповідач прийняла рішення про перемир`я та розподіл батьківського майна в рівних частках, що й запропонувала позивачу.

Умови розірвання спадкового договору між відчужувачем і набувачем були чітко визначені: відшкодування позивачем 50% її витрат за останній рік, поділ майна та спільна участь у подальшому догляді за батьками. Позивач зрадів такій можливості, запевнив, що має кошти та зобов`язався компенсувати витрати.

Також було досягнуто домовленості, що на період перебування відповідача в лікарні для оперативного втручання батько тимчасово проживатиме у своєму будинку під цілодобовим наглядом з боку позивача, а мати залишиться в пансіонаті у зв`язку з потребою в професійному догляді. Позивач запропонував перевести матір до пансіонату з меншими витратами, однак вона відмовилася, оскільки вона вже була адаптована до наявних умов, і її переміщення було недоцільним.

Після ознайомлення з переліком витрат відповідача за минулий рік позивач та його дружина між собою вирішили їх не відшкодовувати. Натомість, скориставшись післяопераційним станом відповідача, вони, замість виконання досягнутих домовленостей, перестали з нею спілкуватись та розпочали збір інформації, з метою поставити під сумнів її належне виконання обов`язків, передбачених спадковим договором.

Невдовзі стало очевидно, що конфлікт перейшов у фазу протистояння: позивач та його дружина, попри попередні домовленості, почали переконувати як батька, так і відповідача в необхідності термінового перевезення матері з пансіонату, стверджуючи, що її потрібно «рятувати від смерті». Незважаючи на відсутність медичних підстав, вони самостійно здійснили перевезення її додому 7 квітня 2025 року.

В цей час на батька чинився тиск із вимогою розірвати спадковий договір. Позивач разом з дружиною маніпулювали, принижували та ображали тата. Психоемоційний стан батька щодня погіршувався, оскільки він усвідомлював, не тільки те, що на нього чиниться тиск, а й з якого саме приводу. На фоні нервового напруження у нього розвинувся дерматит: він розчісував подразнену шкіру до ран. Медичної допомоги у зв`язку з цим йому не надавали, належного лікування забезпечено не було. Телефон батька на той час вже було вилучено, з метою ізоляції від доньки.

Відповідач двічі намагалася забрати батька за його особистим проханням, однак їй відмовляли у цьому, всупереч його волі. Подальше конструктивне спілкування між сторонами стало неможливим. Син відповідачки не залишився байдужим до ситуації. Він приїхав особисто та 10 квітня, за участі викликаної поліції й дільничного офіцера, забрав дідуся, якого утримували всупереч волі, аж поки не втрутились треті особи. На жаль, маму не змогли визволити, вона залишилася в будинку. Протягом наступних трьох тижнів вона перебувала під наглядом своєї сестри, з якою позивач домовився про догляд, задля уникнення витрат на професійну доглядальницю, що спровокувало стрімке погіршення її стану. Мама померла ІНФОРМАЦІЯ_2 з ознаками важких пролежнів, що свідчить про неналежний догляд.

Після того, як тато потрапив до відповідачки, у них розпочався найкращий період спільного й спокійного життя. Вона вилікувала йому дерматит та намагалася стабілізувати його психічний стан. Він приїхав дуже розлюченим на позивача та його дружину, постійно розповідав про неприємні події, що з ним трапилися.

Невдовзі у батька розвинувся психоз із галюцинаціями на фоні втрати зору. Він втратив зв`язок з реальністю, не міг ні сидіти, ні лежати, ні спати протягом кількох діб. Швидка госпіталізувала його до лікарні, де відповідачка щодня доглядала за ним, годувала і міняла речі. Після повернення додому стан тата значно погіршився – він став неврівноваженим, і вона не могла залишити його наодинці навіть на короткий час. У зв`язку з відсутністю інших варіантів, вони з сином прийняли рішення перевезти батька до міста Суми, де знаходиться син відповідачки, і де була можливість отримати додаткову допомогу, та планували разом піклуватися про нього. Разом вони справлялись, але тато прожив так лише кілька днів. 30 травня батько помер.

27 січня 2026 року представник позивача подала до суду відповідь на відзив, в якій зазначила наведені у відзиві відповідачки обставини не спростовують доводів позовної заяви та не підтверджують належного виконання нею умов спадкового договору від 23 жовтня 2024 року. Подані відповідачкою пояснення та документи не дають змоги встановити факт особистого, безперервного та добросовісного виконання нею обов`язків, що були визначальними умовами можливого переходу до неї права власності на спірне майно, зокрема щодо забезпечення проживання відчужувачів у належному їй житлі, організації їх постійного догляду, лікування, харчування та утримання за власний рахунок. Відтак викладені у відзиві твердження не впливають на правову оцінку спірних правовідносин і не усувають встановлених позивачем обставин істотного та систематичного невиконання відповідачкою умов спадкового договору, які є підставою для його розірвання. Також наведені відповідачкою правові висновки не можуть застосовуватися механічно, без урахування конкретних фактичних обставин справи та мети правового регулювання спадкового договору як особливого виду цивільно-правового зобов`язання. Отже, наведені відповідачкою посилання на судову практику щодо «суб`єкту» звернення з вимогою про розірвання спадкового договору не виключають можливості судового захисту у даній справі та не спростовують правових підстав позову, оскільки фактичні обставини цієї справи свідчать про об`єктивну неможливість реалізації відчужувачами права на звернення до суду за життя та про необхідність надання ефективного судового захисту їх порушеним правам та інтересам.

03 лютого 2026 року представник відповідача подала до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначила, що позивач не доглядав за батьками ані разом з нею, ані коли її не було поруч, хоча проживав в одному з ними селищі, окрім штучно та навмисно створеної ситуації, коли батьки стали заручниками його меркантильних мотивів. Крім того, враховуючи небажання позивача підтримувати відвертий діалог, відповідачка не мала зобов`язання повідомляти його про укладення договору чи перебувати під якимось контролем позивача у будь-чому, стосовно її життя. Функція контролера за життям батьків, коли їм потрібен був не контроль, а стабільний догляд, також не мала сенсу. Саме такий догляд повністю організувала відповідачка, не дивлячись на тимчасове перебування закордоном. При цьому вона постійно дбала про благополуччя батьків, підтримуючи зв`язок та вирішуючи всі нагальні питання на відстані. Всі ці дії в тому числі відповідали умовам укладеного договору. Позивач постійно вживає фразу «утримання за власний рахунок» по відношенню до відповідачки та умов договору – звертаємо увагу суду, що договір не містить такої умови щодо обов`язків відповідачки з питання утримання батьків. Хоча, не дивлячись на це, вона покривала всі витрати, на які не вистачало пенсії батьків, в тому числі проведення вартісного лікування та ремонтних робіт у батьківській хаті. Щодо неможливості батька сторін укладати спадковий договір, про що позивач не надає жодних медичних доказів його недієздатності, не проводить експертиз, та не обґрунтовує цю позицію, хочемо зазначити, що волю та дієздатність сторін при укладенні перевіряє нотаріус, про що свідчить процедура нотаріального посвідчення договору, та вказівка цієї обставини в самому договорі. Тому посилання виключно на цей аргумент вважає абсолютно необґрунтованим.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

07 жовтня 2025 року ухвалою суду прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено підготовче засідання.

21 жовтня 2025 року відповідач ОСОБА_2 подала до суду відзив.

24 листопада 2025 року представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Світлична Я.О. подала до суду клопотання про виклик у судове засідання для допиту в якості свідків.

26 листопада 2025 року підготовче засідання відкладено.

19 грудня 2025 року представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Андрійко О.В. подала до суду клопотання про забезпечення позову.

19 грудня 2025 року представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Андрійко О.В. подала до суду клопотання про витребування доказів.

19 грудня 2025 року представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Андрійко О.В. подала до суду клопотання про виклик у судове засідання для допиту в якості свідків.

22 грудня 2025 року у підготовчому засіданні оголошено перерву.

22 грудня 2025 року ухвалою суду забезпечено позов.

12 січня 2026 року ухвалою суду задоволені клопотання про витребування доказів та виклик свідків, закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.

27 січня 2026 року представник позивача подала до суду відповідь на відзив.

30 січня 2026 року на виконання ухвали про витребування доказів надійшла відповідна інформація з ГУ ПФ України в Харківській області та ГЦОСІ ДПС України.

03 лютого 2026 року представник відповідача подала до суду заперечення на відповідь на відзив.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Андрійко О.В. просили задовольнити позов з підстав, які зазначені у позовній заяві.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Світлична Я.О. заперечувала проти задоволення заяви з підстав, які зазначені у відзиві, та просили відмовити у задоволенні позову.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Згідно свідоцтва про народження НОМЕР_1 ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , його батьками є: батько – ОСОБА_3 , мати – ОСОБА_4 .

23 жовтня 2024 року ОСОБА_3 (відчужувач) уклав спадковий договір ОСОБА_2 (набувач), який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуєвою Оленою Дмитрівною, зареєстрований 23.10.2024 у Спадковому реєстрі за № 73176221 (далі – Спадковий договір).

За Спадковим договором ОСОБА_2 зобов`язалася виконувати розпорядження ОСОБА_3 , що встановлені цим договором, і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача, що є предметом цього договору (пункт 1 Спадкового договору).

Відповідно до пункту 3 Спадкового договору предметом цього договору є житловий будинок АДРЕСА_1 .

Мотиви суду.

Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18 зазначено, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Отже, цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

При цьому Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20) вказано про те, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив розірвати спадковий договір від 23 жовтня 2024 року, укладений між ОСОБА_3 (відчужувачем) та ОСОБА_2 (набувачем), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуєвою Оленою Дмитрівною, зареєстрований у Спадковому реєстрі за № 73176221, предметом якого є житловий будинок.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (стаття 610 ЦК України).

До загальних засад цивільного законодавства належить свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових, зокрема, свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом, чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Статтею 1305 ЦК України передбачено, що набувач у спадковому договорі може бути зобов`язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.

Згідно зі статтею 1308 ЦК України спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.

За змістом цього правила інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред`являти вимоги про розірвання спадкового договору.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 25 березня 2019 року у справі № 667/10947/14 (провадження № 61-2750св19), від 09 грудня 2019 року у справі № 347/853/18 (провадження № 61-10970св19), від 21 січня 2021 року у справі № 524/354/19-ц (провадження № 61-15048св20), від 07 грудня 2022 року у справі № 757/4675/20-ц (провадження № 61-19992св21), від 25 січня 2023 року у справі № 716/2395/21 (провадження № 61-11315св22), Верховним Судом у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 01 лютого 2021 року у справі № 295/14945/18 (провадження № 61-23213св19), від 09 червня 2022 року у справі № 337/5678/20 (провадження № 61-1559св22), Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 08 липня 2022 року у справі № 761/2536/18 (провадження № 61-11690св21).

При цьому у постанові від 09 червня 2022 року у справі № 337/5678/20 (провадження № 61-1559св22) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що спадковий договір є нерозривно пов`язаним із його сторонами. ЦК України надає останнім право заявляти у суді вимоги про дострокове розірвання договору, тобто ініціювати розірвання спадкового договору в суді можуть лише відчужувач або набувач. Відчужувач має право заявляти позов про розірвання спадкового договору, якщо набувач не виконує або виконує неналежним чином покладені на нього обов`язки щодо здійснення дій майнового або немайнового характеру.

Такий правовий висновок викладено і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 08 липня 2022 року у справі № 761/2536/18 (провадження № 61-11690св21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Крім того, подібні за змістом правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2009 року у справі № 6-10560св09.

У вказаній постанові Верховний Суд України, надаючи оцінку положенням частини першої статті 1308 ЦК України, за якою спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень, наголосив, що задоволення такої вимоги можливе за умови пред`явлення її відчужувачем.

В абзаці п`ятому пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що спадковий договір може бути розірвано на вимогу відчужувача або набувача, інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред`являти вимоги про розірвання спадкового договору.

Судом установлено, що позивач – ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

23 жовтня 2024 року ОСОБА_3 (відчужувач) уклав Спадковий договір із ОСОБА_2 (набувач).

ОСОБА_3 , як сторона правочину, за життя не звертався із вимогою про розірвання спадкового договору.

Отже, з вимогою про розірвання спадкового договору звернулася не сторона спадкового договору, а син відчужувача.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2023 року по справі № 591/1419/20 (провадження № 61-18031 сво 21) дійшов наступного висновку. Згідно зі статтею 1308 ЦК України спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача. Спадковий договір є нерозривно пов`язаним із його сторонами. ЦК України надає останнім право заявляти у суді вимоги про дострокове розірвання договору, тобто ініціювати розірвання спадкового договору в суді можуть лише відчужувач або набувач. Відчужувач має право заявляти позов про розірвання спадкового договору, якщо набувач не виконує або виконує неналежним чином покладені на нього обов`язки щодо здійснення дій майнового або немайнового характеру. За змістом цього правила інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред`являти вимоги про розірвання спадкового договору.

З урахуванням вищенаведених норм матеріального права та сталої судової практики, суд дійшов висновку, що у даному спорі, в якому відповідачем є набувач, відсутні правові підстави для задоволення позову особи, яка не є відчужувачем Спадкового договору.

У зв`язку з цим, суд відхиляє доводи представника позивача, що звернення з вимогою про розірвання спадкового договору не «суб`єкта» спадкового договору не виключає можливість судового захисту у даній справі та не спростовує правових підстав позову.

Так як суд відмовляє у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстави неможливості пред`явлення останнім позову про розірвання Спадкового договору, то надані позивачем докази, в тому числі показання свідків, суд не бере до уваги.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 22 грудня 2025 року були вжиті заходи забезпечення позову у виді: накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_3 , загальною площею 113,5 м2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3153130563120, який на даний час зареєстрований на праві приватної власності за ОСОБА_2 ; заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, вчиняти будь-які реєстраційні дії, у тому числі дії щодо державної реєстрації, перереєстрації, зміни, припинення, обтяження прав, а також внесення будь-яких змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стосовно вказаного об`єкта нерухомого майна – житлового будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 3153130563120.

Відповідно до ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Так як суд відмовляє у задоволенні позову, то на підставі ч. 9 ст. 158 ЦПК України заходи забезпечення позову, які були вжиті згідно ухвали Дергачівського районного суду Харківської області від 22 грудня 2025 року, підлягають скасуванню.

Згідно з положеннями ст. 141 ЦПК України у разі відмови у задоволенні позову, судовий збір покладається на позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 12, 13, 81, 83, 89, 244, 258, 259, 263-265, 268, 351, 352, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Заходи забезпечення позову у виді: накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_3 , загальною площею 113,5 м2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3153130563120, який на даний час зареєстрований на праві приватної власності за ОСОБА_2 ; заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, вчиняти будь-які реєстраційні дії, у тому числі дії щодо державної реєстрації, перереєстрації, зміни, припинення, обтяження прав, а також внесення будь-яких змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стосовно вказаного об`єкта нерухомого майна – житлового будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 3153130563120, які були вжиті згідно ухвали Дергачівського районного суду Харківської області від 22 грудня 2025 року, - скасувати.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Повне судове рішення складено 17 квітня 2026 року.

Суддя Є. А. Болибок