Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №353/342/26 — Тлумацький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 353/342/26

Провадження № 3/353/82/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 рокум.Тлумач

Суддя Тлумацького районного суду Івано-Франківської області Луковкіна У.Ю., розглянувши матеріали справи, які надійшли від Відділення поліції № 5 (м. Тлумач) Івано-Франківського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_1 , не працюючої, гр. України, за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП,-

в с т а н о в и в:

30.03.2026 року ПОГ відділення поліції № 5 (м. Тлумач) Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області старшим лейтенантом поліції Танчаком В.В. відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 253698 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, відповідно до якого «14.03.2026 року близько 16 год. 00 хв. в АДРЕСА_1 , за місцем свого проживання гр. ОСОБА_1 вчинила домашнє насильство відносно своєї матері гр. ОСОБА_2 , а саме психологічні дії умисного характеру, що полягали у висловлюванні в її сторону нецензурною лексикою та погроз фізичною розправою, внаслідок чого могла бути завдана шкода психологічного характеру потерпілій».

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, причин неявки суду не повідомила.

Враховуючи те, що стаття 268 КУпАП не містить імперативної заборони щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за статтею 173-2 КУпАП за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, суд вважає за можливе розглянути справу без участі ОСОБА_1 .

Відповідно до ст.ст. 245, 280 КУпАП провадження у справах про адміністративні правопорушення має забезпечувати повне, всебічне й об`єктивне з`ясування всіх обставин справи, що сприяє постановленню законного та обґрунтованого рішення, яке виключало б його двозначне тлумачення і сумніви щодо доведеності вини певної особи у вчиненніадміністративного правопорушення.

З`ясовуючи ці обставини, суд повинен виходити з положень ст. 251 КУпАП, згідно з якою доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, суд з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до положень КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.

Положеннями статті 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Тобто адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об`єктивну сторону, об`єкт, суб`єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб`єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 253698 від 30.03.2026 року ОСОБА_1 звинувачується в тому, що 14.03.2026 року близько 16 год. 00 хв. в АДРЕСА_1 , за місцем свого проживання, вона вчинила домашнє насильство відносно своєї матері гр. ОСОБА_2 , а саме психологічні дії умисного характеру, що полягали у висловлюванні в її сторону нецензурною лексикою та погроз фізичною розправою, внаслідок чого могла бути завдана шкода психологічного характеру потерпілій, чим вчинила адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.173-2 КУпАП.

Згідно ч. 1 ст. 256 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення, як документ, що засвідчує факти неправомірних дій, є основним джерелом доказів, складається по встановленій формі і повинен містити дані, необхідні для розгляду справи по суті, а саме: дату і місце його складення, посаду, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Проте протокол про адміністративне правопорушення ВАД № 253698 складений з порушенням вимог ст. 256 КУпАП, оскільки у ньому не зазначено точне місце вчинення адміністративного провопорушененя (область, тощо), а також не зазначено прізвища, адреси свідків, не вказано причин їх відсутності та не віддібрано у них письмових пояснень.

Також суд звертає увагу на те, що зі змісту диспозиції ст. 173-2 КУпАП вбачається, що адміністративна відповідальність настає за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Тобто обов`язковим наслідком вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, має бути наявність завданої шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілому. Проте у протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що діями ОСОБА_1 «могла бути» заподіяна шкода психічному здоров`ю потерпілої.

Суд звертає увагу на те, що диспозиція ч.1 ст.173-2 КУпАП є бланкетною, тобто вона відсилає до іншого законодавства, зокрема до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачає, що психологічне насильство є формою домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

В силу ст. 1 Закону України «Про попередження насильства в сім`ї» насильство в сім`ї - це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім`ї стосовно іншого члена сім`ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім`ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров`ю.

Об`єктивна сторона правопорушення виражається в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання захисного припису особою,стосовно якої він винесений, не проходженні колекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім`ї (матеріальний склад).

Суб`єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу.

Отже, для визнання факту домашнього насильства слід звернутися до його ознак:

- умисність (з наміром досягнення бажаного результату);

- спричинення шкоди;

- порушення прав і свобод людини;

- значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов`язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.

Якщо в діях немає хоча б однієї з чотирьох наведених ознак, вони не є насильством.

Отже, для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, необхідно з`ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства визначаються Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» № 2229-VIII {Із змінами, внесеними згідно із Законами № 2671-VIII від 17.01.2019, ВВР, 2019, № 18, ст.73 № 2849-IX від 13.12.2022}.

Так, відповідно до п. 3 ч.1 зазначеного Закону домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи;

Сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності.

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Водночас, домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, повязаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.

Для наявності складу адміністративного правопорушення щодо вчинення домашнього насильства є обов`язковим одночасне існування вищевказаних ознак, у разі відсутності хоча б однієї із ознак дії особи не можна розцінювати як насильство.

При цьому, слід вказати, що конфлікт (лат. conflictus - зіткнення, сутичка) - це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями. Конфлікт не містить вище перелічених ознак. Ескалація конфлікту може призвести до насильства, але не завжди призводить.

Отже, різниця у тому, що насильство є результатом свідомих дій кривдника, підкріплене агресією і бажанням завдати шкоди.

Системний аналіз існуючого національного та міжнародного законодавства свідчить про те, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.

В той час, як під конфліктом необхідно розуміти таких стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.

Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин але й від суб`єктивних факторів, до яких необхідно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту.

Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що застосувала психологічне насильство стосовно своєї матері ОСОБА_2 , яке полягало в тому, що вона висловлювалась в її сторону нецензурною лексикою та погрожувала фізичною розправою.

При цьому в протоколі про адміністративне правопорушення не зазначені дані про наслідки, які були спричиненні, що є обов`язковою складовою адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Суд звертає увагу на те, що обов`язок довести наявність ознак психологічного насильства в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та можливість заподіяння або заподіяння шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого покладається на посадову особу, яка складає протокол про адміністративне правопорушення.

Крім того, зі змісту диспозиції ч.1 ст.173-2 КУпАП вбачається, що адміністративна відповідальність настає за психологічне насильство, яке здійснюється навмисно, з метою заподіяти шкоду фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про те, що ОСОБА_1 навмисно вчинила дії, які були спрямовані на заподіяння шкоди психічному здоров`ю потерпілої ОСОБА_2 .

Суд критично відноситься до письмових пояснень потерпілої ОСОБА_2 від 14.03.2026 року, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами по справі та суперечать письмовим поясненням особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , з яких вбачається, що між ними виникла побутова сварка, пов`язана з відсутністю паспорта та банківських карток у ОСОБА_1 , в ході якого ОСОБА_2 вигнала ОСОБА_1 з дому та викликала працівників поліції. До цього ж ОСОБА_1 зазначила, що не ображала матір та конфлікту не влаштовувала.

Дослідивши в судовому засідання додані до протоколу про адміністративне правопорушення матеріали, суд встановив, що в протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено відомості про те, що здійснювалась відеофіксація, не вказано назву приладу, його серію та номер.

При цьому суд враховує те, що обов`язок проводити повну фіксацію як факту вчинення адміністративного правопорушення, так і подальших процесуальних дій, що вчиняються поліцейськими, передбачений «Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису», затвердженою наказом МВС України 18.12.2018 року № 1026, зареєстрована в МЮ України 11.01.2019 року за № 28/3299 (в подальшому Інструкція від 18.12.2018 року). Відповідно до п. 5 розділу ІІ цієї Інструкції, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський повинен переконатися в точності встановлених на пристрої дати та часу. На думку суду, метою обов`язкової відеофіксації процесу виявлення адміністративного правопорушення та процесуальних дій, що вчиняються поліцейським, є забезпечення збирання об`єктивних доказів вчиненого правопорушення, усунення суперечностей, які можуть виникати у ході вчинення цих дій, перевірка правильності та законності дій як поліцейських, так і інших учасників у ході їх вчинення.

Будь-яких належних, достовірних та допустимих доказів, які б свідчили про завдання шкоди психічному здоров`ю потерпілої в матеріалах справи відсутні та не підтверджені жодними доказами по справі.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що сукупність досліджених судом доказів свідчить, що дії ОСОБА_1 не виходили за межі звичайних конфліктних відносин між особами близьких родинних відносин, не містять відповідних ознак домашнього насильства та не вказують на їх навмисний характер та наявність наміру спрямованого на заподіяння шкоди фізичному або психологічному здоров`ю потерпілої, не свідчать про порушення прав і свобод потерпілої з використанням значної переваги в силі, яка дозволяє досягти бажаного результату.

Суд виходить з того, що відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Суд вважає, що зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення не знайшли свого підтвердження.

Суд вважає необхідним зазначити, що відповідно до ст. 254 КУпАП основним документом, призначеним для фіксації юридичного факту адміністративного правопорушення є протокол про адміністративне правопорушення, який, в свою чергу, є найважливішим джерелом доказів у справі про адміністративне правопорушення. Протокол це офіційний документ, відповідним чином оформлений уповноваженою особою про вчинення діяння, яке містить ознаки правопорушення, передбаченого КУпАП.

Суд зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення є офіційним документом і до нього висуваються певні вимоги. Обов`язок щодо належного складання протоколу про адміністративне правопорушення та надання доказів на підтвердження викладених в протоколі відомостей покладається на особу, яка його складає та не може бути перекладено на суд.

Виходячи з аналізу норм КУпАП, при вирішенні питання щодо наявності законних підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності, протокол розглядається як доказ у сукупності з іншими доказами (поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, свідків, висновків експертів, речовими доказами, фотоматеріалами, т.і.) та не може виступати єдиним доказом скоєння проступку.

Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує подію адміністративного правопорушення і відповідно до статті 251 КУпАП є одними із джерел доказів, на основі яких ґрунтується повне, всебічне і об`єктивне з`ясування обставин справи та правильне її вирішення.

Отже, враховуючи вищенаведене, протокол про адміністративне правопорушення не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, оскільки викладена у ньому суть обвинувачення не відповідає диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

До цього ж протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, являє собою лише початковий правовий висновок щодо дій певної особи.

Зазначене узгоджується із судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом (п.43 рішення від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Будь-яких належних та допустимих доказів, в розумінні ст. 251 КУпАП, які б свідчили про наявність вини ОСОБА_1 у вчиненні 14.03.2026 року адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а саме у вчиненні домашнього насильства, працівниками поліції не зібрано, як і не здобуто таких доказів в судовому засіданні під час розгляду цієї справи.

Згідно з п. 4 Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року 23-рп/2010, конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (ст. 1, 3, ч. 2 ст. 19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ч. 2 ст. 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ч. 1 ст. 64).

Відповідно до п. 4.1 вказаного Рішення, Конституційний Суд України на підставі наведеного дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Частиною 2 ст. 251 КУпАП визначено, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до вимог ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.

Відповідно до Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62).

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду» є джерелом національного права.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

Тобто усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Аналогічна норма міститься і в ст. 62 Конституції України.

Рішенням Конституційного суду України від 20.10.2011 року N 12-рп/2011 у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України, яке є обов`язковим до виконання на території України, встановлено, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу правопорушення.

Таким чином вважаю, що по даній справі про адміністративне правопорушення не доведено поза всяким розумним сумнівом факт вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства, а викладена в протоколі про адміністративне правопорушення суть обвинувачення не відповідає диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а тому суд приходить до висновку про відсутність в її діях події і складу даного адміністративного правопорушення, що є підставою для закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Питання судових витрат суд вирішує у відповідності до ст. 40-1 КУпАП. Оскільки провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП слід закрити, а судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення сплачується особою, на яку накладено адміністративне стягнення, то судовий збір слід віднести на рахунок держави.

На підставі наведеного, відповідно до ст. 221, п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП та керуючись ст.ст. 9, 40-1, 173-2, 251, 256, 280, 283, 284, 287, 291, 294 КУпАП, суддя,-

П О С Т А Н О В И В :

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП - закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп. віднести на рахунок держави.

На постанову може бути подана апеляційна скарга до Івано-Франківського апеляційного суду на протязі 10 днів з дня винесення постанови через Тлумацький районний суд Івано-Франківської області.

СуддяУ. Ю. ЛУКОВКІНА