Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №694/1219/25 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 694/1219/25

Провадження № 22-ц/821/994/26

Категорія: скарга на ухвалу

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Карпенко О.В.

суддів: Василенко Л.І., Фетісової Т.Л.

за участю секретаря: Руденко А.О.

учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Садагро»

представник позивача: адвокат Бобер Денис Олександрович

відповідачі: ОСОБА_1 , Селянське (фермерське) господарство «Матвієнка Олексія Івановича»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Садагро» - адвоката Бобра Дениса Олександровича на ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 09 березня 2026 року (постановлену під головуванням судді Кравченко Т.М. в приміщенні Звенигородського районного суду Черкаської області) про відмову у забезпеченні позову у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Садагро» до ОСОБА_1 , Селянського (фермерського) господарства «Матвієнка Олексія Івановича» про визнання відсутнім права оренди та визнання укладеним договору оренди землі, -

в с т а н о в и в :

05 березня 2026 року ТОВ «Садагро» звернулося до суду із заявою про забезпечення позову, в обгрунтування якої зазначило, що спір стосується встановлення юридичної особи, яка має право оренди (користування) земельної ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 3,0983 га. Користуючись спірним правом оренди, відповідач може засіяти земельну ділянку, отримавши таким чином право на плоди посівів. Це призведе до неможливості позивачу протягом року користуватися спірною земельною ділянкою у випадку задоволення позову та ускладнить виконання рішення суду.

Вказує, що у справах , пов`язаних із сільським господарством, слід зважати на сезонність робіт, унікальність об`єкта захисту, а також на незворотність наслідків у разі невжиття заходів забезпечення позову.

На підставі наведеного, ТОВ «Садагро» просило суд вжити заходи забезпечення позову шляхом: заборони Селянському (фермерському) господарству «Матвієнка Олексія Івановича» самостійно або із залученням третіх осіб проводити сільськогосподарські роботи по посіву сільськогосподарських чи інших культур, обробляти будь-яким способом (дискування, оранка, культивація, косіння тощо) земельну ділянку з кадастровим номером 7121210100:02:001:0179.

Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 09 березня 2026 року в задоволенні заяви про забезпечення позову -відмовлено.

Ухвала суду, зокрема, мотивована тим, що дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що заявником не доведено наявності достатніх правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Заявником наведено лише загальні посилання на можливість вчинення відповідачем певних дій, які можуть ускладнити виконання рішення суду, однак не подано належних і допустимих доказів, що підтверджували б існування реальної загрози ускладнення або унеможливлення виконання можливого рішення суду. Також не обґрунтовано, що обраний захід забезпечення є співмірним із заявленими позовними вимогами, відповідає критеріям необхідності, розумності та пропорційності й не порушує балансу інтересів сторін, у зв`язку із чим суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

В апеляційній скарзі, поданій 23 березня 2026 року засобами підсистеми «Електронний суд», представник ТОВ «Садагро» - адвокат Бобер Д.О., вважаючи ухвалу незаконною, прийнятою при невірній оцінці доводів заявника, просить ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 09 березня 2026 року скасувати , прийняти нову постанову, якою забезпечити позов у даній справі шляхом заборони СФГ «Матвієнка О.І.» самостійно або із залученням третіх осіб проводити сільськогосподарські роботи по посіву сільськогосподарських чи інших культур, обробляти будь-яким способом (дискування, оранка, культивація, косіння тощо) земельну ділянку з кадастровим номером 7121210100:02:001:0179.

Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам, викладеним в заяві про забезпечення позову.

13 квітня 2026 року на адресу Черкаського апеляційного суду надійшов відзив від СФГ «Матвієнка О.І.», в якому товариство просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу суду першої інстанції – залишити без змін як законну і належним чином обгрунтованою.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову.

Згідно з частиною другою статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Аналогічні висновки містяться і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу».

Подібні правові висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20 , від 31 січня 2023 року у справі № 295/5244/22 та від 11 серпня 2023 року у справі № 493/1513/22.

Предметом розгляду у даній справі є спір з приводу права оренди земельної ділянкиз кадастровим номером 7121210100:02:001:0179.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову, ТОВ «Садагро» посилалось на те, що відповідач користується спірною земельною ділянкою та може засіяти її, отримавши таким чином право на плоди посівів, що призведе до неможливості позивачу протягом року користуватися спірною земельною ділянкою у випадку задоволення позову та ускладнить виконання рішення суду.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, щозаявником не доведено існування реальної загрози утруднення чи неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позову.Крім того, не обґрунтовано, що обраний захід забезпечення є співмірним із заявленими позовними вимогами та не порушує балансу інтересів сторін, зокрема права відповідача на здійснення господарської діяльності. Наведені заявником доводи мають загальний характер та ґрунтуються переважно на припущеннях.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції.

Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно виходив із того, що суд не може забороняти обробіток спірної земельної ділянки одній із сторін або дозволяти її обробіток іншій, бо такими діями, віддаючи перевагу одній із сторін, суд до певної міри перейде до вирішення спору по суті.

На переконання колегії суддів, застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона СФГ «Матвієнка О.І.» проводити самостійно або із залученням інших осіб сільськогосподарських робіт по посіву сільськогосподарських чи інших культур, обробляти будь-яким способом земельну ділянку, не відповідає критеріям співмірності, оскільки захід є неспівмірним втручанням у неспростоване на даному етапі справи право відповідача користування земельною ділянкою.

ТОВ «Садагро» в апеляційній скарзі і в заяві про забезпечення позову не обґрунтувало, як співвідносяться обраний ним вид заходів забезпечення позову із заявленими ним позовними вимогами.

При використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначити обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ускладнення при виконанні судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала, якою було відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову, є законною та обґрунтованою, постановленою з дотриманням норм процесуального та матеріального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом судового рішення в апеляційній інстанції, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Садагро» - адвоката Бобра Дениса Олександровича – залишити без задоволення.

Ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 09 березня 2026 року про відмову у забезпеченні позову у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Садагро» до ОСОБА_1 , Селянського (фермерського) господарства «Матвієнка Олексія Івановича» про визнання відсутнім права оренди та визнання укладеним договору оренди землі – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та окремому оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді Л.І. Василенко

Т.Л. Фетісова

/ повний текст постанови суду виготовлений 15 квітня 2026 року/