Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №279/6658/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №279/6658/25 Головуючий у 1-й інст. Недашківська Л. А.

Категорія 39 Доповідач Галацевич О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Галацевич О.М.,

суддів: Григорусь Н.Й., Панкеєвої В.А.,

розглянув у спрощеному письмовому провадженні без повідомлення учасників справи в м. Житомирі цивільну справу №279/6658/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК» Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 07 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Недашківської Л.А. в місті Коростень Житомирської області,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК`Гелексі» (далі – ТОВ «ФК`Гелексі») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики № 80398 від 04 червня 2019 року у розмірі 25525 грн, з яких: 5000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 20525 грн - заборгованість по процентам та комісія за користування позикою. Також позивач просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000 грн та судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2422, 40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.06.2019 за допомогою інформаційно – телекомунікаційної системи між ТОВ «ФК`Гелексі» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 80398 в електронній формі. На підставі договору № 04/08-17-ПК від 04.08.2017 року. ТОВ « ФК «Елаенс» (ТМ «Фонді») надає ТОВ ФК Гелексі послуги з переказу фізичним особам грошових коштів, без відкриття рахунку. Згідно даного договору ОСОБА_1 були надані грошові кошти в якості позики в сумі 5 000 грн на умовах строковості, поворотності та оплатності, із процентною ставкою у розмірі 0,3% в день, розмір комісії складає 1,4% підвищена комісійна винагорода, у випадку прострочення платежу становить 3%. Договір позики підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису/одноразовий ідентифікатор, що був надісланий на вказану відповідачем у порядку визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Кредитодавець на виконання умов договору позики № 80398 від 04.06.2019, виконав свої зобов`язання, зокрема передав відповідачу грошові кошти в розмірі 5 000,00 грн шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідача.

Позивач зазначав, що відповідач належним чином свої зобов`язання за договором позики не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка і підлягає стягненню.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 07 січня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК`Гелексі» заборгованість за договором позики № 80398 від 04.06.2019 року в розмірі 23495 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2229 грн 16 коп та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вказує, що наданий позивачем розрахунок заборгованості за період з 04 червня 2019 року по 31 липня 2025 року не є належним доказом, оскільки не містить необхідних реквізитів, не завірений належним чином, а також є суперечливим. Зокрема, у розрахунку станом на 30 жовтня 2019 року зазначено заборгованість у розмірі 27 346 грн 30 коп, тоді як у позовній заяві заявлено до стягнення 25 525 грн, що не дає можливості встановити дійсний розмір заборгованості та період її нарахування. Зазначає, що відповідно до п. 1.1.5 договору позики № 80398 від 04 червня 2019 року строк повернення позики визначений до 03 липня 2019 року, у зв`язку з чим проценти та комісійна винагорода могли нараховуватися лише в межах зазначеного строку, тоді як наданий позивачем розрахунок цього не підтверджує. Крім того, апелянт наголошує, що з наданого розрахунку неможливо визначити окремо суму заборгованості за тілом кредиту, суму нарахованих процентів та комісійної винагороди, а також порядок їх нарахування. При цьому розрахунок не містить відомостей про особу, яка його склала, та не скріплений печаткою юридичної особи. Також зазначає, що умовами договору не визначено перелік додаткових послуг, за які встановлено щоденну комісію за обслуговування кредиту, а позивачем не надано доказів на підтвердження надання таких послуг, у зв`язку з чим стягнення комісійної винагороди суперечить вимогам ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» та є нікчемним. Окрім цього, апелянт не погоджується з вирішенням питання про розподіл судових витрат, зазначаючи, що витрати на професійну правничу допомогу не підтверджені належними та допустимими доказами, а також звертає увагу на невідповідність між зазначеними у рішенні сумами судового збору.

02 березня 2026 року ТОВ «ФК «Гелексі» через систему «Електронний суд» подало відзив на апеляційну скаргу, у якому просило відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відзиві позивач зазначає, що, укладаючи договір, відповідач підтвердив ознайомлення з Правилами надання позики, погодився з їх умовами та зобов`язався їх виконувати. З наданого алгоритму укладення договору вбачається, що без підтвердження ознайомлення з умовами договору (шляхом проставлення відповідної позначки) укладення договору є неможливим, а виконання позичальником послідовних дій в інформаційній системі свідчить про досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов правочину. Позивач також вказує, що він не є банківською установою, не відкриває позичальникам рахунки та не випускає банківські картки, а перерахування кредитних коштів здійснюється через платіжні системи за участю посередників. На підтвердження перерахування коштів надаються довідки платіжних систем, які містять необхідні реквізити (платник, отримувач, дата, сума, номер транзакції) та у сукупності з іншими доказами підтверджують факт надання кредиту. При цьому позивач наголошує, що грошові кошти були перераховані на картковий рахунок відповідача, а доказів того, що зазначена картка не належить відповідачу або що кошти не були зараховані, апелянтом не надано. Щодо доводів апеляційної скарги про неправомірність нарахування процентів та комісії позивач зазначає, що такі платежі передбачені умовами договору та погоджені сторонами при його укладенні, у зв`язку з чим правомірно включені до суми заборгованості. За даними розрахунку заборгованості проценти нараховані в межах строку кредитування, а відомості про їх нарахування поза межами такого строку відсутні. Позивач також вказує, що розрахунок заборгованості є інформаційною таблицею, яка відображає рух коштів у межах договірних правовідносин та у сукупності з іншими доказами підтверджує наявність заборгованості. Крім того, у відзиві зазначено, що відповідач не надав жодних доказів повернення отриманих коштів, не подав контррозрахунку заборгованості та не спростував поданих позивачем доказів, у зв`язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, 04 червня 2019 року між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 80398 (далі - Договір), відповідно до умов якого товариство надало відповідачці грошові кошти в розмірі 5 000 грн (п.1.1.1 договору).

Пунктом 1.1.2 Договору за користування позикою передбачена плата у вигляді процентів в розмірі 0,3 % в день від поточного залишку позики (п. 1.1.2.1) та комісії в розмірі 1,4 % в день від початкового розміру позики (п. 1.1.2.2).

Відповідно до пунктів 1.1.3, 1.1.4 Договору нарахування процентів та комісії здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою.

Згідно п.1.1.5 Договору строк повернення позики (термін платежу) визначений до 03 липня 2019 року.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що строк його дії встановлюється до повного виконання Позичальником зобов`язань.

Відповідно до п. 4.3 Договору обчислення строку користування позикою та нарахування процентів та комісії за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. При цьому проценти та комісія за користування позикою нараховуються з дня надання позики Позичальнику (перерахування грошових коштів на банківський рахунок Позичальника) до строку повернення позики, зазначеному в п.п. 1.1.5 Договору, включно.

Пунктом 5.2 Договору визначено, що порушенням умов цього Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору.

Підвищену комісійну винагороду передбачено пунктом 5.3, згідно якого у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3,0 % в день від суми позики за кожний день прострочення (а.с.6-9).

Згідно з довідкою ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» за № 80398 від 01 вересня 2025 року ОСОБА_1 перераховано на банківську картку НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 5 000 грн, транзакція номер № 1130124312 (а.с.21).

Вказане Товариство надає послуги з переказу коштів на підставі договору № 04/08-17ПК, укладеного 04 серпня 2017 року між ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» та ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» (а.с.20).

Договір позики підписаний відповідачем шляхом використання електронного підпису - одноразового ідентифікатора, який було направлено на номер мобільного телефону, зазначений позичальником при оформленні заявки на отримання кредиту та у паспорті позики, після введення якого в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця підтверджено укладання договору (а.с.11-13).

Загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за договором позики № 80398 від 04 червня 2019 року становить 25525,00 грн, з яких: 5000,00 грн - сума простроченої позики, 20525 грн - проценти та комісія за користування позикою.

Водночас, відповідно до графіку платежів до договору позики №80398 станом на 03 липня 2019 року заборгованість становить 7465 грн, з яких: 5000 грн – сума позики; 435 грн -проценти за користування позикою; 2030 грн - комісійна винагорода за користування позикою (а.с.10).

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка належним чином не виконала зобов`язання за договором позики, чим порушила вимоги ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України. Разом з тим суд першої інстанції не погодився з нарахуванням та стягненням комісійної винагороди у сумі 2 030 грн, виходячи з того, що така комісія є платою за супутні послуги, що фактично надаються на користь кредитодавця, є несправедливою умовою договору, порушує принцип добросовісності, спричиняє істотний дисбаланс прав та обов`язків сторін на шкоду споживачу та суперечить вимогам ч. 5 ст. 11, ч.ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, апеляційний суд враховує таке.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України зазначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Вказаний висновок підтверджено Верховним Судом у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 686/13446/15 (провадження № 61-18379св21).

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідачка у доводах апеляційної скарги не заперечує факту укладення договору позики та отримання кредитних коштів.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не є належним доказом у справі та не дає можливості встановити дійсний розмір заборгованості. Також відповідач не погоджується з вирішенням питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення комісійної винагороди сторонами не оскаржується та не є предметом перегляду суду апеляційної інстанції.

Перевіряючи правильність визначення судом першої інстанції розміру заборгованості, апеляційний суд виходить з такого.

Згідно з умовами договору позики № 80398 від 04 червня 2019 року строк повернення позики встановлено до 03 липня 2019 року.

Відповідно до правових позицій Великої Палати Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.

Матеріали справи не містять доказів пролонгації строку дії вказаного договору позики або досягнення сторонами домовленості про зміну строку повернення позики.

Відповідно до графіку платежів до договору позики № 80398 станом на 03 липня 2019 року заборгованість становить 7465 грн, з яких: 5000 грн - основна сума позики, 435 грн - проценти за користування позикою, 2030 грн - комісійна винагорода.

З урахуванням нікчемності умов договору щодо сплати комісії, до стягнення підлягають лише основна сума позики та проценти за користування нею в межах строку кредитування, визначеного договором, а саме з 04.06.2019 по 03.07.2019 включно, у сумі 435 грн.

Доводи апелянта про неналежність наданого позивачем розрахунку заборгованості є необґрунтованими, оскільки наведені зауваження щодо його оформлення, наявності розбіжностей у сумах та неможливості визначення періоду нарахування не спростовують встановлених судом обставин укладення договору позики, надання відповідачу кредитних коштів та наявності заборгованості.

Таким чином, загальний розмір заборгованості становить 5435 грн, з яких: 5000 грн - основна сума позики, 435 грн - проценти за користування позикою.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення розміру заборгованості.

Відповідно до статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до положень статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні шляхом зменшення розміру стягнутої заборгованості за договором позики № 80398 від 04 червня 2019 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково - на суму 5435 грн із заявлених 25 525 грн, що становить 21,29 %, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 515 грн 86 коп судового збору за подання позову (2423 х 21,29%).

Враховуючи часткове задоволення позову та досліджені докази понесення витрат на професійну правничу допомогу (акт наданих послуг правничої допомоги від 01.09.2025 на суму 5000 грн (а.с.18-19), договір про надання правничої допомоги від 09.07.2025 (а.с.23)), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1064 грн 50 коп таких витрат (5000 х 21,29%).

Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково - на 78,71 %, з ТОВ «ФК «Гелексі» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 3575 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги (4542 х 78,71%).

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. З огляду на те, що ціна позову у цій справі становить 25 525 грн, вона є малозначною у розумінні п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381–384 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 07 січня 2026 року змінити.

Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» заборгованість за договором позики № 80398 від 04 червня 2019 року у розмірі 5435 грн, з яких: 5 000 грн - сума позики та 435 грн - проценти за користування позикою.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» 515,86 грн судового збору та 1064,50 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» на користь ОСОБА_1 3575 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: