Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №289/1898/25 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №289/1898/25 Головуючий у 1-й інст. Мельник О. В.

Категорія 40 Доповідач Панкеєва В. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Панкеєвої В.А.,

суддів: Григорусь Н.Й.,

Галацевич О.М.,

за участю секретаря Добровольської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 289/1898/25 за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Слон Кредит" та товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" про визнання договору споживчого кредиту недійсним,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 05 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Мельник О.В. у м.Радомишлі,

встановив:

У жовтні 2025 року позивач звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту № 787658 від 29 грудня 2021 року, укладеного з ТОВ "Слон Кредит".

На обґрунтування позову зазначала, що вказаний договір було укладено без її належного волевиявлення, у електронній формі, з порушенням вимог законодавства щодо порядку укладення електронних правочинів, а також без належної ідентифікації особи позичальника. Позивач вказувала, що договір не містить обов`язкових реквізитів електронного документа, зокрема відомостей щодо електронного підпису, порядку його створення та перевірки, а зазначене в договорі позначення "А494" не може вважатися належним електронним підписом.

Крім того, на думку позивача, умови договору є такими, що суперечать вимогам чинного законодавства та порушують її права як споживача фінансових послуг.

Зокрема, позивач зазначала, що: у договорі містяться суперечливі положення щодо суми кредиту (20000 грн та 23000 грн), що свідчить про невизначеність істотної умови договору; фактично їй не було надано повної суми кредиту, визначеної договором; встановлена процентна ставка у розмірі 15% на день (5475% річних) є несправедливою, непропорційною та такою, що порушує принципи добросовісності, розумності та справедливості; загальна вартість кредиту є явно завищеною та не відповідає вимогам законодавства про захист прав споживачів.

Позивач також посилалася на те, що умови договору передбачають істотний дисбаланс прав та обов`язків сторін, зокрема, надають кредитору право на безспірне списання коштів з її рахунків; передбачають можливість розкриття персональних даних третім особам без її згоди; обмежують її право на судовий захист та на представництво.

Крім того, позивач зазначала, що перед укладенням договору вона не була належним чином ознайомлена з його умовами, правилами надання кредиту та інформацією, передбаченою законодавством про фінансові послуги.

Також вказувала, що договір укладено із застосуванням нечесної підприємницької практики, оскільки їй не було надано повної, достовірної та зрозумілої інформації про умови кредитування.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 05 січня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ "Слон Кредит" та ТОВ "Діджи Фінанс" про визнання договору споживчого кредиту недійсним - відмовлено повністю.

Не погодившись із судовим рішенням позивач подала апеляційну скаргу, де просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. Суд порушив вимоги ст.265 ЦПК України, оскільки не навів мотивів відхилення доказів; не надав оцінки всім аргументам сторін; не визначив, які саме права позивача порушені або не порушені. Вказує, що суд першої інстанції безпідставно застосував положення ч.4 ст.82 ЦПК України, пославшись на обставини, встановлені у справі про стягнення заборгованості за цим же кредитним договором. На думку апелянта, така справа № 289/1616/24 розглядалася між іншими сторонами - ТОВ "Діджи Фінанс" та позивачем, у зв`язку з укладенням договору факторингу, тоді як ТОВ "Слон Кредит" участі у цій справі не брало. Зазначає, що суд першої інстанції неправильно оцінив доводи щодо суперечливості умов кредитного договору. Так, у договорі вказано різні суми кредиту - 23000 грн та 20000 грн; частина коштів у сумі 3000 грн фактично їй не передавалась, а була спрямована на користь кредитора. На думку апелянта, такі умови кредитного договору несправедливими та такими, що порушують принципи добросовісності, розумності та справедливості, спотворюють зміст кредитних правовідносин; свідчать про ненадання кредиту у повному обсязі; є ознакою введення споживача в оману. Сам договір не містить належного електронного підпису; не відповідає вимогам законодавства щодо електронних документів; не містить відомостей про порядок його укладення та ідентифікації сторін, а одночасне зазначення часу підписання кількох документів викликає сумнів у реальності їх укладення.

Крім того, апелянт посилається на незастосування судом першої інстанції норм ст. ст.1054, 1051 ЦК України; Законів України "Про споживче кредитування", "Про захист прав споживачів" та неврахування того, що позичальник має право оспорювати договір у разі фактичного неотримання коштів або отримання їх у меншому розмірі; процентна ставка у розмірі 15 % на день (5475 % річних) є явно завищеною; загальна вартість кредиту є непропорційною сумі отриманих коштів; умови договору створюють істотний дисбаланс прав та обов`язків сторін.

Також зазначає, що поза суд першої інстанції не надав оцінки всім доводам позову; не дослідив окремі положення договору, які, на думку позивача, порушують її права, зокрема щодо права кредитора на безспірне списання коштів; обробки та розповсюдження персональних даних; обмеження права на представництво та судовий захист; недотримання вимог до електронної форми договору.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 16 лютого 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду на 11:30 год. 16 квітня 2026 року.

19.02.2026 представник відповідача - ТОВ "Діджи Фінанс" подав відзив, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 05.01.2026 - без змін. Зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, не містить нових обставин чи доказів та задоволенню не підлягає, оскільки доводи апелянта не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а зводяться до незгоди з оцінкою доказів; намагання переоцінити встановлені судом обставини. Суд першої інстанції правомірно в порядку ст.82 ЦПК України врахував обставини, встановлені іншим судовим рішенням, яке набрало законної сили, зокрема щодо укладення кредитного договору; отримання кредитних коштів; погодження істотних умов договору, а тому доводи апелянта про неправильне застосування судом преюдиційності є безпідставними і спрямовані на їх повторне оспорювання, що є неприпустимим. Оспорюваний кредитний договір укладено в електронній формі шляхом акцепту оферти із використанням одноразового ідентифікатора, що відповідає вимогам ст. ст.205, 207, 638 ЦК України та Закону України "Про електронну комерцію". Електронний підпис одноразовим ідентифікатором є належним способом ідентифікації особи позивача та підтвердження її волевиявлення і прирівнюється до власноручного підпису. Матеріали справи містять належні докази щодо підписання договору та паспорта споживчого кредиту; погодження умов кредитування; використання фінансового номера телефону.

Правові висновки Верховного Суду підтверджують, що договори, укладені з використанням одноразового ідентифікатора, є належно укладеними та створюють правові наслідки. Доказів укладення договору іншою особою або відсутності волевиявлення апелянтом не надано. ОСОБА_1 отримала кредитні кошти, що підтверджується матеріалами справи (банківські виписки, платіжні документи). Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, однак позивач свої зобов`язання не виконала. Розрахунок заборгованості є належним та обґрунтованим; відповідає умовам договору та нормам ЦК України. Відповідач у свою чергу не надала контррозрахунку; не заявила клопотання про експертизу; не надала доказів погашення заборгованості, отже, доводи щодо неправильності розрахунку є голослівними.

Умови договору щодо процентної ставки погоджені сторонами, що відповідає принципу свободи договору (ст.627 ЦК України). Після порушення грошового зобов`язання застосовуються наслідки, передбачені ст.625 ЦК України, що узгоджується з практикою Великої Палати Верховного Суду. Доводи апелянта щодо "несправедливості" умов договору спростовуються тим, що позичальник добровільно погодився з такими умовами при укладенні договору. Крім того, представник відповідача просив стягнути витрати на правничу допомогу у розмір 4000,00 грн.

Від ТОВ "Слон Кредит" відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

15 квітня 2026 року до Житомирського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 , в якій вона просила розгляд справи провести без її участі.

У відзиві представник ТОВ "Діджи Фінанс" просив розгляд апеляційної скарги здійснювати за відсутності представника.

За приписами ст.372 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів здійснює розгляд справи за відсутності всіх учасників справи, які не з`явились в судове засідання та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 29.12.2021 між ТОВ "Слон Кредит" та ОСОБА_1 , укладено договір №787658 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит в розмірі 23000 грн (а.с.11-13).

Згідно п.п.2.1., 2.2. Договору кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування (утримання):

- у розмірі 20000,00 гривень за реквізитами платіжної картки НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої зазначені Споживачем в Особистому кабінеті, або надані Товариству іншим шляхом, в тому числі, через засоби зв`язку;

- у розмірі 3000,00 гривень на користь Товариства з метою виконання зобов`язань з оплати Процентів за перший день користування кредитом, відповідно до п.3.5. Договору (а.с.11).

Також, сторонами в договорі визначено термін кредитування, відсотки за користування кредитом, та відповідальність за порушення умов договору.

Договір підписано електронним підписом Позичальника, відтвореним шляхом використання Позичальником одноразового ідентифікатора А494 (а.с.13 зв.).

Також, 29.12.2021 відповідачем підписано таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, згідно якої загальна вартість кредиту може становити 75765,41 грн (а.с.14 зв.).

29.12.2021 відповідачем було підписано Паспорт споживчого кредиту - Інформація яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (Стандартизована форма). Паспорт підписано електронним підписом Позичальника, відтвореним шляхом використання Позичальником одноразового ідентифікатора А494 (а.с.15).

Зокрема в паспорті зазначено сума кредиту 23000 грн, строк кредитування 1096 днів. Реальна річна відсоткова ставка 207,28% та орієнтовна загальна вартість кредиту - 75765,41 грн.

Отже, підписавши паспорт споживчого кредиту, ОСОБА_1 погодилася у письмовому вигляді з умовами кредитування, які передбачали сплату процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Крім того, судом встановлено, що рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 09.01.2025 у цивільній справі № 289/1616/24 позов ТОВ "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Діджи Фінанс" заборгованість за кредитним договором №787658 про надання кредиту від 29.12.2021 в сумі 50618,61 грн, судовий збір в сумі 2422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 31 березня 2025 року у справі №289/1616/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 09 січня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Діджи Фінанс" судового збору в розмірі 2422,40 грн скасовано. Компенсовано ТОВ "Діджи Фінанс" за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Діджи Фінанс" понесені витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 1500,00 грн.

Суд першої інстанції, встановлюючи обставини даної справи послався на постанову Житомирського апеляційного суду від 31 березня 2025 року, згідно якої колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції про укладеність вищевказаного кредитного договору між ТОВ "Слон Кредит" та ОСОБА_1 та зазначила, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо розміру відсотків за кредитним договором, які є несправедливими. Умови кредитного договору щодо розміру процентів за користування коштами та річної процентної ставки не можна вважати несправедливими, оскільки розмір процентів за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому статтею 627 ЦК України. Враховуючи положення чинного на час укладення договорів законодавства України про принцип свободи договору, відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносини із товариством, якщо дійсно вважав розмір відсотків несправедливою умовою, натомість позичальник погодив зі своєї сторони такі умови договорів, підписавши їх зміст без будь-яких застережень. Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 засвідчила, що погодилася на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договорами.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспорювана угода була укладена сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, на виконання умов кредитного договору позивач ОСОБА_1 без заперечень отримала кредитні кошти та використовувала на власні споживчі цілі.

Такого висновку суд дійшов на підставі того, що при розгляді справи суду не надано належних й допустимих доказів на спростування презумпції правомірності оспорюваного правочину у цілому, зокрема не спростовано, що при підписанні 29.12.2021 кредитного договору №787658, паспорту споживчого кредиту, таблиці обчислення загальної вартості кредиту, укладеного між Товариством і Споживачем, позивач, як позичальник діяла свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодилася з його умовами, визначивши характер правочину і всі його істотні умови і не доведено, що відповідач ТОВ "Слон Кредит", діючи при укладенні оспорюваного правочину як кредитор, свідомо й умисно ввів позичальника в оману щодо обставин, які впливали на вчинення такого правочину.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію" від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону № 675-VIII).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону № 675-VIII).

Згідно з частиною 6 статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (частини 8 статті 11 Закону № 675-VIII).

Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди у сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладення договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно зі статтю 2 Закону України "Про захист персональних даних" від 01 червня 2010 року № 2297-VI (далі - Закон № 2297-VI) персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються; згода суб`єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб`єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки.

Частиною 5 статті 6 Закону № 2297-VI передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини 6 статті 6 Закону № 2297-VI не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині 1 статті 11 Закону № 2297-VI встановлено, що підставами для обробки персональних даних є: згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних; захист життєво важливих інтересів суб`єкта персональних даних; необхідність виконання обов`язку володільця персональних даних, який передбачений законом; необхідність захисту законних інтересів володільця персональних даних або третьої особи, якій передаються персональні дані, крім випадків, коли потреби захисту основоположних прав і свобод суб`єкта персональних даних у зв`язку з обробкою його даних переважають такі інтереси.

Колегією суддів встановлено, що оспорюваний договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису А494. При цьому ОСОБА_1 через особистий кабінет на вебсайті відповідача подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту шляхом натискання відповідної кнопки, після чого ТОВ "Слон Кредит" надіслало позивачці за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який позивачка і використала для підтвердження підписання кредитного договору.

У розділі 10 кредитного договору "Реквізити та підписи сторін" міститься електронний підпис фізичної особи ОСОБА_1 - А494.

Пунктом 2.1. кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування (утримання), зокрема, у розмірі 20000,00 гривень за реквізитами платіжної картки НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої зазначені Споживачем в Особистому кабінеті, або надані Товариству іншим шляхом, в тому числі, через засоби зв`язку.

Підписання електронного договору за допомогою одноразового ідентифікатора, тобто укладення договору без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету не є можливим (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 31 серпня 2022 року у справі № 280/4456/20, від 09 лютого 2023 року у справі № 640/7029/19).

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Під час розгляду даної справи, суд першої інстанції обґрунтовано послався на обставини, встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили, у справі № 289/1616/24, щодо особи позивача та факту отримання нею кредитних коштів, що має преюдиційне значення.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 09.01.2025 у цивільній справі № 289/1616/24 встановлено, що 29.12.2021 ТОВ "СЛОН КРЕДИТ" перерахувало відповідачеві кредитні кошти в розмірі 20000 грн, що підтверджується Довідкою від 30.08.2023 про перерахування грошових коштів на картку клієнта НОМЕР_2 в системі iPay.ua. З наданої Банком, на вимогу суду відповідно до ч.7 ст.81 ЦПК України, виписки по картковому рахунку НОМЕР_2 чітко прослідковується надходження 31.12.2021 грошових коштів в розмірі 20000 грн та користування кредитними коштами. Що узгоджується із п.8.4 ст.8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин та передбачав, що міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів. Також з відповіді АТ "Державний ощадний банк України" вбачається, що одноразовий ідентифікатор для підписання ОСОБА_1 електронного договору надсилався на її фінансовий телефонний номер.

Вказані докази спростовують заперечення відповідача щодо не укладення договору та неотримання кредитних коштів від позивача.

У п.8.2. зазначеного договору Споживач ( ОСОБА_1 ) підтвердила, що додаткові контактні дані та електронна адреса, які вказані в реквізитах Споживача в Розділі 10 "РЕКВІЗИТИ ТА ПІДПИСИ СТОРІН" Договору (або надані Споживачем Товариству окремо) належать саме Споживачу та знаходяться в його користуванні, володінні та розпорядженні. Споживач погоджується та розуміє, що ці дані можуть бути використані Товариством для здійснення взаємодії з ним, в тому числі з метою врегулювання простроченої заборгованості, що може виникнути за цим Договором. Така взаємодія здійснюється Товариством з урахуванням вимог законодавства.

Згідно з пунктом 9.8. оспорюваного кредитного договору, підписуючи цей Договір, Споживач ( ОСОБА_1 ) підтвердила, що перед укладенням цього Договору йому була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація: а) за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту) відповідно до ст.9 Закону України "Про споживче кредитування; б) вказана в ч.1, 2 ст.12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та розміщена на Веб-сайті; він ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, ТОВ "Слон Кредит" (далі - Правила), що розміщені на Веб-сайті та затверджені наказом №06-КД від 26.10.2020, повністю розуміє їх, погоджується з ними і зобов`язується неухильно їх дотримуватися та - дані, що стосуються що його особи (дані паспорту, РНОКПП, ПІБ, місце проживання, інше), зазначені в преамбулі, реквізитах сторін цього Договору є актуальними, правильними та відповідають дійсності. Споживач погодився, наявність помилок та/або неточностей та/або описок в таких даних та/або зазначення таких даних на мові відмінній від української мови, не впливають на зобов`язання Споживача, передбачені цим Договором; він погодився, що у випадку передбаченому п.п.2 п.4.1. Договору для Товариства не наступає прострочення кредитора; він погоджується, що у випадку допущення ним прострочення виконання зобов`язань за цим Договором, Товариство має право передавати інформацію про прострочену заборгованість третім особам, взаємодія з якими передбачена Договором та його близьким родичам, зокрема про розмір простроченої заборгованості (розмір кредиту, проценти за користування кредитом, розмір комісії та інших платежів, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту), розмір неустойки та інших платежів, що стягуються при невиконанні зобов`язання за цим Договором або відповідно до закону; він не заперечує проти права Товариства залучати до врегулювання простроченої заборгованості колекторську компанію у разі невиконання зобов`язань за цим Договором; йому відомо про передбачену статтею 182 Кримінального кодексу України відповідальність за незаконне збирання, зберігання, використання, поширення ним конфіденційної інформації про третіх осіб, персональні дані яких будуть передані ним Товариству в процесі укладання, виконання та припинення цього Договору; що додаткові контактні дані Споживача та електронна адреса, які вказані в цьому Договорі (або будуть надані Товариству окремо) належать саме йому та він розуміє, що за такими контактними даними Товариство може здійснювати взаємодію із Споживачем в порядку встановленому чинним законодавством України, з урахуванням розділу 8 цього Договору; - він попередньо узгодив з третіми особами, дані яких зазначені в розділі 10 цього Договору передачу їх даних Товариству для забезпечення взаємодії за цим Договором та отримав від них згоду на таку передачу, та зобов`язується при передачі даних третіх осіб Товариству в будь-який спосіб в процесі укладання, виконання та припинення цього Договору узгоджувати таку передачу та отримувати згоду від таких осіб на таку передачу.

Аналіз судової практики свідчить, що позови про визнання кредитного договору недійсним підлягають задоволенню лише у випадку доведення відсутності волевиявлення сторони або істотних порушень порядку його укладення. Водночас самі по собі несправедливі умови договору, високий розмір процентів чи невигідність правочину для позичальника не є підставою для визнання такого договору недійсним.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів виникнення між сторонами зобов`язальних правовідносин колегія суддів не бере до уваги, оскільки позивачка не надала доказів, а судом не встановлено факту здійснення відповідачем ТОВ "Слон Кредит" дій, які сприяли б укладенню договору не нею. З вказаними умовами договору ОСОБА_1 повністю погодилася, підписавши кредитний договір без застережень та отримала кредитні кошти.

Відповідно до Закону України "Про електронну комерцію" цей правочин вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, кошти перераховувалися на платіжну картку, вказану позичальником у заявці на отримання кредиту.

Доводи апеляційної скарги щодо несправедливості умов кредитного договору, зокрема встановлення процентної ставки у розмірі 15 % на день, а також щодо фактичного отримання позивачем суми кредиту у розмірі 20000 грн при визначеній договором сумі 23000 грн, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Як убачається з умов кредитного договору (п.п.2.1, 2.2), сторони прямо погодили порядок надання кредитних коштів, який передбачає: перерахування 20000 грн на платіжну картку позичальника; утримання 3000 грн на користь кредитодавця як плати (процентів) за перший день користування кредитом.

Таким чином, загальний розмір кредиту (23000 грн) включає як суму, що фактично перераховується позичальнику, так і суму платежів, передбачених договором як плата за користування кредитом. Вказані умови були чітко визначені у договорі; відображені у паспорті споживчого кредиту; підтверджені підписом позичальника.

Отже, доводи апелянта про "ненадання кредиту у повному обсязі" фактично зводяться до незгоди з погодженим сторонами механізмом надання кредиту, а не свідчать про відсутність реального надання кредиту як такого.

При цьому саме по собі утримання частини кредитних коштів як платежу за користування кредитом, передбаченого договором, не змінює правової природи зобов`язання, не свідчить про відсутність передачі грошових коштів у розумінні статті 1054 ЦК України. Також це не є підставою для визнання правочину недійсним, оскільки відповідає принципу свободи договору (ст.627 ЦК України); не спростовує факту виникнення грошового зобов`язання; не свідчить про відсутність волевиявлення позичальника. Доказів того, що такі умови були приховані, незрозумілі або нав`язані позивачу всупереч його волі, матеріали справи не містять.

Посилання апелянта на те, що процентна ставка у розмірі 15 % на день є несправедливою, непропорційною та такою, що порушує її права як споживача, не можуть бути підставою для визнання договору недійсним.

Відповідно до статей 627, 628 ЦК України сторони є вільними у визначенні умов договору, зокрема щодо розміру процентів за користування кредитом.

З матеріалів справи вбачається, що інформація про розмір процентної ставки була надана позивачу до укладення договору у паспорті споживчого кредиту; позивач підтвердила ознайомлення з умовами кредитування; погодилась з ними шляхом підписання відповідних документів.

Сам по собі високий розмір процентної ставки, навіть якщо він є економічно невигідним для позичальника, не свідчить про недійсність правочину, якщо така умова прямо погоджена сторонами; позичальник був належним чином поінформований; відсутні докази обману, насильства чи істотної помилки.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, який виходить з того, що невигідність умов договору для однієї зі сторін або їх економічна обтяжливість не є самостійною підставою для визнання договору недійсним. А оцінка розміру процентної ставки з точки зору її економічної доцільності або вигідності для позичальника не належить до предмета доказування у справах про визнання правочину недійсним.

Крім того, колегія суддів зазначає, що положення договору щодо можливості безспірного списання коштів, обробки та передачі персональних даних, а також взаємодії з третіми особами є складовими умовами договору, з якими позивач ознайомилась та погодилась під час його укладення, що підтверджується підписанням договору та паспорта споживчого кредиту.

Позивач не довела, що вказані умови були застосовані до неї з порушенням закону або призвели до реального порушення її прав, що є необхідною умовою для судового захисту.

Самі по собі припущення про можливе порушення прав у майбутньому або незгода з умовами договору не є підставою для визнання правочину недійсним.

Щодо доводів про обмеження права на судовий захист та представництво, матеріали справи не містять доказів того, що позивач була позбавлена можливості звернутися до суду, реалізувати свої процесуальні права чи користуватися правничою допомогою, що, навпаки, спростовується самим фактом звернення до суду та участі у розгляді справи.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач належними та допустимими доказами не довела порушення банком установленого законом обов`язку письмово повідомити її до укладення кредитного договору інформацію про умови кредитування та особливості кредитування; що умови кредитного договору мають ознаки нечесної підприємницької практики та несправедливості, а також, що цей договір укладений під впливом обману, на час укладення кредитного договору існували інші умови кредитування, які би відповідали її очікуванням, а ті, що сторони фактично обрали, - не відповідали свідомому вибору, або що він помилився стосовно обставин, які мають істотне значення, або банк, зокрема, навмисно ввів позивача в оману.

Ці та інші доводи апеляційної скарги про визнання кредитного договору недійсним є безпідставними, оскільки під час розгляду справи апеляційним судом не здобуто доказів: ненадання кредиту у повному обсязі; несправедливості процентної ставки; істотного дисбалансу прав та обов`язків сторін. Позивачем також не спростовано презумпцію правомірності правочину, зокрема не доведено, що при укладенні договору вона діяла не вільно або без належного усвідомлення його умов.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі встановлено фактичними обставинами справи, наведеними норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірено, всебічно досліджені наявні у справі докази та надано їм належну оцінку, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до необхідності переоцінки доказів, погоджених сторонами умов договору, яким судом першої інстанції дана належна оцінка.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що оспорюваний позивачкою кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України "Про електронну комерцію", а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України "Про захист прав споживачів", та за відсутності належних доказів про визнання вказаного договору недійсним.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 та інших, які обґрунтовано враховано судом при вирішенні спору.

Частиною 4 статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачкою не доведено порушення її прав при укладенні відповідного договору, що є її процесуальним обов`язком, як і не надано належних доказів укладення договорів від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення, перерахування кредитних коштів не на його рахунок.

Крім того, в порушення вимог п.4 ч.3 ст.175 ЦПК України позовна заява ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту № 787658 від 29 грудня 2021 року, укладеного з ТОВ "Слон Кредит" не містить змісту позовних вимог до ТОВ "ДІДЖІ ФІНАНС".

При цьому сам по собі факт того, що суд не навів у рішенні детальної відповіді на кожен аргумент сторони або не проаналізував окремо кожне положення договору, не свідчить про порушення норм процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені у скарзі, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відтак, відповідно до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін.

Частиною 1 та пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України передбачено, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Відповідно до вимог пункту 1 частини третьої статті 133, частини другої статті 137, частини другої статті 141 ЦПК України сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвоката, які розподіляються між сторонами разом з іншими судовими витратами за результатами розгляду справи.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Діджи Фінанс" просило стягнути 4000,00 грн витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Згідно ч.1 ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Пунктами 1-2 частини 2, частиною 3 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження надання правничої допомоги, позивачем надано акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 18.02.2026, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатським бюро "Анастасії Міньковської" необхідних для надання правничої (правової) допомоги від 18.02.2026, додаткову угоду № 787658 до договору про надання правової допомоги № 42649746 - АБ від 05.01.2026, договір про надання правової допомоги від 05.01.2026.

Враховуючи складність справи та виконані роботи (а саме написання відзиву), розгляд справи без участі представника відповідача, принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів доходить висновку про необхідність стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ "Діджи Фінанс" понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 1500,00 грн.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 05 січня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" понесені витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 1500,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.А. Панкеєва

Судді: Н.Й. Григорусь

О.М. Галацевич