Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №274/1450/26 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №274/1450/26 Головуючий у 1-й інст. Вдовиченко Т. М.

Категорія 96 Доповідач Панкеєва В. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Панкеєвої В.А.,

суддів: Галацевич О.М.,

Григорусь Н.Й.,

за участю секретаря Добровольської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 274/1450/26 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Бердичівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Бердичівському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 , про встановлення факту батьківства, внесення змін до актового запису про народження,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Семенюк Тетяни Миколаївни

на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 02 березня 2026 року, постановлену під головуванням судді Вдовиченко Т.М. у м. Бердичеві,

встановив:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Семенюк Т.М., звернулася до суду із заявою, в якій просить:

- встановити факт батьківства ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 ;

- внести зміни до актового запису за №266 від 03.05.2019 про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце державної реєстрації і орган державної реєстрації актів цивільного стану, що видав свідоцтво Бердичівський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, зазначивши батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, змінивши по батькові дитини з " ОСОБА_5 " на " ОСОБА_6 ".

Зазначає, що встановлення даного юридичного факту є підставою для реалізації малолітньою ОСОБА_4 права на підтвердження генетичного походження та забезпечення повної правової ідентифікації дитини з біологічним батьком; на отримання статусу члена сім`ї загиблого Захисника України та призначення їй відповідних соціальних пільг (в т.ч. право на безоплатне здобуття вищої освіти, сплату комунальних послуг); права на пенсію у зв`язку із втратою годувальника. Іншим способом, окрім судового, встановити факт батьківства на даний момент неможливо, оскільки батько дитини загинув, не встигнувши подати спільну заяву до органів ДРАЦС.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 02 березня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Бердичівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Бердичівському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 , про встановлення факту батьківства, внесення змін до актового запису про народження. Роз`яснено заявниці її право на звернення з даними вимогами до суду в порядку позовного провадження.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Семенюк Т.М. подала апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати та направити дану справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що факт смерті біологічного батька дитини, ОСОБА_3 , підтверджується письмовими доказами, доданими до заяви, а саме: сповіщенням ІНФОРМАЦІЯ_4 про смерть ОСОБА_3 від 16.02.2026 №274 (вих. №5/315); довідкою про причину смерті ОСОБА_3 від 16.02.2026 №2604; свідоцтвом про смерть ОСОБА_3 серії НОМЕР_2 від 18.02.2026; витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання від 18.02.2026 №00056583213.

Незважаючи на це, ухвалою суду першої інстанції відмовлено у відкритті провадження з мотивів того, що зазначений факт може бути встановлений лише у разі смерті особи, батьківство якої підлягає встановленню. Водночас саме ця обставина підтверджується поданими до заяви доказами. Інших підстав для відмови у відкритті провадження в оскаржуваній ухвалі не наведено.

За змістом статті 130 Сімейного кодексу України (далі - СК України) у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Верховний Суд у постанові від 15 квітня 2021 року у справі № 361/2653/15-ц, провадження № 61-2239св21, зазначив, що передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства відповідно до частини першої статті 130 СК України є смерть особи, батьківство якої встановлюється, або оголошення її померлою.

Отже, оскільки заявником подано належні письмові докази смерті ОСОБА_3 , висновок суду першої інстанції про відсутність передумов для відкриття провадження є передчасним та не ґрунтується на матеріалах, доданих до заяви. За таких обставин оскаржувана ухвала постановлена без належної перевірки поданих доказів, що свідчить про безпідставність відмови у відкритті провадження у справі.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 19 березня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду на 12:30 год. 16 квітня 2026 року.

31 березня 2026 року від заінтересованої особи - Бердичівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Бердичівському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшов відзив з проханням апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу - без змін. Проти доводів апеляційної скарги заперечує, вважаючи їх необґрунтованими. З матеріалів справи вбачається, що на момент народження дитини сторони не перебували у шлюбі, а запис про батька здійснено відповідно до ч.1 ст.135 СК України за вказівкою матері. За змістом ст.ст.125, 128, 130 СК України походження дитини від батька у таких випадках визначається або за спільною заявою батьків, або за рішенням суду, при цьому у разі наявності спору питання вирішується в позовному провадженні. Окреме провадження (ст.293 ЦПК України) застосовується лише за відсутності спору про право. Якщо зі змісту заяви вбачається спір, суд відмовляє у відкритті провадження або залишає заяву без розгляду (ч.4 ст.315 ЦПК України). Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність спору про право, оскільки встановлення факту батьківства пов`язане з подальшою реалізацією прав (зокрема соціальних гарантій), що виключає розгляд справи в порядку окремого провадження. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.11.2018 (№336/709/18-ц), 15.04.2020 (№302/991/19), 27.08.2020 (№201/1935/20) та інших. З огляду на викладене, звернення мало здійснюватися з позовом про визнання батьківства, а не із заявою про встановлення факту батьківства.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

06.04.2026 представник заявника - адвокат Семенюк Т.М. подала заяву про розгляд справи без участі особи, яка подала апеляційну скаргу та її представника.

У відзиві на апеляційну скаргу заінтересована особа просила провести розгляд справи без участі представника Бердичівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Бердичівському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

За приписами ст.372 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів здійснює розгляд справи за відсутності всіх учасників справи, які не з`явились в судове засідання та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

За змістом частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, на судовий захист її особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження (рішення від 06.12.2007 у справі "Воловік проти України").

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (справа "Дія 97 проти України", рішення від 21 жовтня 2010 року).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, перелік яких визначений частиною 1 статті 315 ЦПК України.

Суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч.2 ст.315 ЦПК України).

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право (частина 4 статті 315 ЦПК України).

Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду.

Спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.

Отже, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21 зазначено, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

У постанові Верховного Суду від 19 березня 2021 року у справі № 643/14985/18-ц зазначено, що для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суддя зобов`язаний з`ясувати, які фізичні особи і організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання, в необхідних випадках запропонувати заявникові та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них. Тобто критерієм наявності спору про право у справах окремого провадження є сама можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків у третіх осіб внаслідок встановлення певного факту навіть за відсутності заперечень таких осіб. З точки зору закону під спором про право у справах окремого провадження розуміється конфлікт інтересів заявника та хоча б однієї із заінтересованих осіб внаслідок заперечення такої особи проти задоволення заяви про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів або неоспорюваних прав, а також можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків у третіх осіб внаслідок задоволення відповідної заяви.

За відсутності запису про смерть ймовірного батька дитини, суд першої інстанції дійшов до висновку, що заявниця, яка бажає, щоб батьком її дитини було визнано особу, про яку немає відомостей про її смерть, повинна звернутись до суду з позовом про визнання батьківства за правилами позовного провадження, а не із заявою про встановлення факту батьківства.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Статтею 121 СК України встановлено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини або за рішенням суду.

Частиною першою статті 135 СК України передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Змістом частини першої статті 128 СК України передбачено, що за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Водночас, у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу (стаття 130 СК України).

Комплексний аналіз змісту статті 130 СК України свідчить, що передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства відповідно до частини першої статті 130 СК України є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері, а також смерть того, батьківство кого встановлюється, або оголошення такої особи померлим, що, в свою чергу узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2021 року в справі №373/2257/18, від 15 квітня 2021 року в справі №361/2653/15, від 06 червня 2024 року в справі №672/915/23, від 09 квітня 2025 року в справі №213/1448/24.

Таким чином, чинне законодавство України розрізняє порядок визначення походження дитини від батька шляхом визнання батьківства та шляхом встановлення факту батьківства у разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини. Процедура встановлення факту батьківства можлива тільки після смерті особи, батьківство якої встановлюється. У такому випадку подається заява про встановлення юридичного факту відповідно до ст.130 Сімейного кодексу України, яка розглядається в окремому провадженні. Натомість процедура визнання батьківства полягає у визначенні спорідненості між батьком та самою дитиною у судовому порядку. У такому випадку подається позов про визнання батьківства та внесення відповідних змін до актового запису про народження на підставі ст. ст.128, 129 Сімейного кодексу України.

Колегія суддів підкреслює, що факт батьківства чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини може бути встановлений за рішенням суду у разі його смерті (частина перша статті 130 СК України).

У справі, що переглядається судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою в порядку окремого провадження, у якій просила встановити юридичний факт батьківства ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_4 .

Зазначала, що 16.02.2026 ІНФОРМАЦІЯ_5 сповістив родину про загибель ОСОБА_3 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 біля села Новоселівка Краматорського району Донецької області, під час виконання обов`язків військової служби, загибель пов`язана із захистом Батьківщини, що підтверджується сповіщенням ІНФОРМАЦІЯ_4 №274 від 16.02.2026 (вих. №5/315). Згідно із довідкою про причину смерті від 16.02.2026, ОСОБА_3 загинув внаслідок ушкодження отриманого під час військових дій, від інших вибухів та осколків. Факт смерті ОСОБА_3 підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 18.02.2026, витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання від 18.02.2026 №00056583213.

Колегія суддів звертає увагу, що вказану заяву ОСОБА_1 подала 24.02.2026 через підсистему "Електронний суд".

До заяви долучила письмові докази, зокрема, копії сповіщення ІНФОРМАЦІЯ_4 про смерть ОСОБА_3 від 16.02.2026 №274 (вих. №5/315); довідки про причину смерті ОСОБА_3 від 16.02.2026 №2604; свідоцтва про смерть ОСОБА_3 серії НОМЕР_2 від 18.02.2026; витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання від 18.02.2026 №00056583213.

Отже, суд першої інстанції, не врахувавши надані заявницею письмові докази, дійшов помилкового висновку про відсутність відомостей щодо смерті особи, батьківство якої підлягає встановленню, у зв`язку з чим безпідставно відмовив у відкритті провадження.

Заявниця у належний спосіб звернулася із заявою про встановлення факту батьківства, саме в порядку окремого провадження відповідно до частини першої статті 130 СК України, за наявності належних доказів смерті особи, батьківство якої встановлюється, та з огляду на те, що заявниця належить до осіб, визначених частиною третьою статті 128 СК України, як така, що може звернутись з відповідною заявою.

Формальний підхід суду першої інстанції до оцінки поданих доказів фактично призвів до необґрунтованого обмеження права заявниці на доступ до суду, що є несумісним із гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого суду скасуванню, із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 258, 259, 367, 368, 374, 379, 381-383 ЦПК України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Семенюк Тетяни Миколаївни задовольнити.

Ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 02 березня 2026 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.А. Панкеєва

Судді: Н.Й. Григорусь

О.М. Галацевич