Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №161/19894/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/19894/25 Головуючий у 1 інстанції: Шестернін В. Д.

Провадження № 22-ц/802/491/26 Доповідач: Шевчук Л. Я.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Шевчук Л. Я.,

суддів Данилюк В. А., Киці С. І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 , подану представником Тисячник Рузанною Робертівною, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 лютого 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТзОВ) «Українські фінансові операції» звернулося в суд із зазначеним позовом, який обґрунтований тим, що 21 грудня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю (далі – ТзОВ) «Лінеура Україна» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4235307, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику грошові кошти (кредит) у розмірі 8 600 грн, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним.

Проте позичальник ОСОБА_1 свої зобов?язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 82 775 грн, з яких 8 600 грн – заборгованість за тілом кредиту, 46 440 грн – проценти за користування кредитом, нараховані ТзОВ «Лінеура Україна», 27 735 грн – проценти за користування кредитом, нараховані ТзОВ «Українські фінансові операції».

На підставі договору факторингу від 26 липня 2024 року право вимоги за цим договором перейшло від первісного кредитора ТзОВ «Лінеура Україна» до нового кредитора ТзОВ «Українські фінансові операції».

Покликаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 82 775 грн, а також просив нарахувати 3 проценти річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 ЦК України та покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 лютого 2026 року у цій справі позов задоволено частково.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 в користь ТзОВ «Українські фінансові операції» заборгованість за кредитним договором у розмірі 59 535 грн, з яких 8 600 грн – тіло кредиту, 50 655 грн – проценти за користування кредитом.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Стягнуто з відповідача в користь позивача судовий збір у розмірі 1 742,92 грн.

Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням, відповідач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з?ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове про відмову у позові.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до статті 369 ЦПК України апеляційний суд розглянув цю справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Як передбачено частинами 4, 5 статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою ухвалення апеляційним судом постанови у цій справі є 16 квітня 2026 року – дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.

Судом за матеріалами справи встановлено, що 21 грудня 2023 року між ТзОВ «Лінеура Україна» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику грошові кошти в гривні (кредит) у розмірі 8 600 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Строк кредитування 348 днів (а. с. 50-60).

Судом також встановлено, що 21 грудня 2023 року ТзОВ «Лінеура Україна» перерахувало грошові кошти у розмірі 8 600 грн на платіжну картку позичальника ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою № 20240726-5215 (а. с. 25).

26 липня 2024 року між ТзОВ «Лінеура Україна» (клієнт) та ТзОВ «Українські фінансові операції» (фактор) був укладений договір факторингу, за умовами якого від клієнта до фактора перейшло право вимоги за кредитними договорами, у тому числі за кредитним договором № 4235307 від 21 грудня 2023 року (а. с. 80-84)

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором від 21 грудня 2025 року заборгованість боржника ОСОБА_1 за кредитним договором складає 82 775 грн, з яких 8 600 грн – заборгованість за тілом кредиту, 46 440 грн – заборгованість за процентами за користування кредитом, нараховані ТзОВ «Лінеура Україна», 27 735 грн – заборгованість за процентами за користування кредитом, нараховані ТзОВ «Українські фінансові операції» (а. с. 40-46).

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Частина 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (далі - Закон) передбачає, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа (частини 1, 3 статті 6 Закону).

Отже, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Згідно з частинами 3, 4, 7, 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов`язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини 1 статті 512 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Таким чином, судом встановлено, що 21 грудня 2023 року між ТзОВ «Лінеура Україна» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений в електронному вигляді договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який за правовою природою є кредитним договором. Спірні правовідносини виникли у сфері споживчого кредитування.

Оскільки позичальник ОСОБА_1 своїх зобов?язань за кредитним договором належним чином не виконував, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача в користь позивача (новий кредитор) заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_1 не укладав із ТзОВ «Лінеура України» кредитний договір сторона відповідача суду не надала.

Колегія суддів також погоджується з висновками місцевого суду про часткове задоволення позову з огляду на таке.

У своїй позовній заяві ТзОВ «Українські фінансові операції» просило стягнути з відповідача у свою користь заборгованість за тілом кредиту у розмірі 8 600 грн та заборгованість за процентами у розмірі 46 440 грн за період з 21 грудня 2023 року по 02 грудня 2024 року (348 календарних днів) із застосуванням стандартної процентної ставки - 2,50 % в день.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року. Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Перехідні положення Закону застосовуються у разі, якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності Законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень закону. Частиною другою розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

У справі, що переглядається, встановлено, що договір про споживчий кредит укладений до набрання чинності цим Законом, а тому дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на цей кредитний договір.

За положеннями частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Оскільки кредитний договір укладений до набрання чинності цим Законом та строк дії продовжено після набрання законом чинності, то проценти за користування кредитом необхідно розраховувати таким чином: за період з 21 грудня 2023 року до 21 квітня 2024 року (123 календарні дні) - за процентною ставкою 2,5 % за кожен день користування кредитом, за період з 22 квітня 2024 року до 19 серпня 2024 року (120 календарних днів) - за процентною ставкою 1,5 % за кожен день користування кредитом, за період з 20 серпня 2024 року до 02 грудня 2024 року (105 календарних днів) - за процентною ставкою 1 % за кожен день користування кредитом.

Отже, розмір процентів за користування кредитом, які позивач вправі був нараховувати за кредитним договором, складає 50 955 грн (8 600 грн х 2,5 % х 123 дні (з 21 грудня 2023 року до 21 квітня 2024 року) + 8 600 грн х 1,5 % х 120 днів (з 22 квітня 2024 до 19 серпня 2024 року) + 8 600 грн х 1 % х 105 днів (з 20 серпня 2024 року до 02 грудня 2024 року).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не впливають на правильність рішення суду першої інстанції.

На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування чи зміни колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 368, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 лютого 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді