Рішення від 11 березня 2026 р. у справі №521/4049/25-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 521/4049/25-ц

пр. 2-3736/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2026 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Соколова О.М.,

при секретарі судових засідань: Ляшенко А.С.,

справа № 521/4049/25-ц

за участю:

представника відповідача: Домашевської В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 521/4049/25-ц за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до Держави Україна про відшкодування грошових коштів.

Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 24.03.2025 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна про відшкодування грошових коштів передано за підсудність до Печерського районного суду м. Києва.

Відповідно до ст. ст. 14, 33 ЦПК України справу було розподілено до розгляду судді Печерського районного суду Соколова О.М.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09.05.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без руху.

25.06.2025 року на виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 09.05.2025 року позивачем усунуто вказані недоліки.

З урахуванням заяви про усунення недоліків просила суд стягнути з держави Україна (державного бюджету України) шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати, у зв`язку з простроченням виконання судового рішення за період з 13.10.2023 року по 27.02.2025 року (включно) у сумі 186,86 грн.; стягнути з держави Україна (державного бюджету України) шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 три проценти річних, у зв`язку з простроченням виконання судового рішення за період з 13.10.2023 року по 27.02.2025 року (включно) в сумі 50,26 грн., а всього на загальну суму 237,12 грн.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25.06.2025 року по справі відкрито провадження за правилами спрощеного провадження, з повідомленням сторін.

17.07.2025 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що останній заперечує проти вимог позову.

30.07.2025 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

13.08.2025 року на адресу суду від позивача надійшли доповнення до відповіді на відзив.

Позивач в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, шляхом направлення судових повісток, про причини неявки суд не повідомила, разом з тим, у матеріалах справи міститься заява від позивача про розгляд справи без участі позивача, вимоги підтримала, просила задовольнити.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Відтак в кожному випадку заявник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Окрім цього, суд ураховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні «Чірікоста і Віола проти Італії», у якому визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка заявника. Так, суд покладає на заявника лише обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання.

Станом на день розгляду справи будь-яких заяв від сторони позивача до суду не надходило.

У судовому засіданні представник відповідача заперечувала проти вимог позову та просила відмовити у їх задоволенні.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За наведених обставин, суд, приходить до висновку про розгляд справи у відсутність позивача, на підставі наявних в ній доказів.

Суд заслухавши сторону відповідача, дослідивши письмові докази по справі, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.2 ст. 6 ЗУ «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів,

З матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Малинівського районного суду м. Одеси від 04.10.2022 року у справі № 521/8877/22 стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 1213,30 грн в рахунок відшкодування витрат, сплачених у зв`язку з незаконним притягненням до адміністративної відповідальності.

На рішення Малинівським районним судом м. Одеси, 29.06.2023 року виданий виконавчий лист по справі № 521/8877/22, який з дати надходження до органів Казначейства (04.08.2023 року) по дату його виконання (28.02.2025 року) обліковувався у Казначействі за бюджетною програмою за КПКВК 3504030 «Заходи щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» (далі - бюджетна програма).

Абзацом другим підпункту 1 пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України та пунктом 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі Порядок № 845), передбачено, що безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за черговістю надходження судових рішень до органів Казначейства.

Пунктом 38 Порядку № 845 передбачено, що безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Закони України про Державний бюджет України на 2023-2025 роки передбачають відповідну бюджетну програму для забезпечення виконання рішень суду та такою програмою передбачено по 150,00 млн гривень кожен рік.

Разом з тим, станом на 01.12.2023 року на виконанні за КПКВК 3504030 залишалось 740 судових рішень на суму понад 227 324,19 тис. грн, а для забезпечення виконання усіх судових рішень, що прийняті Казначейством до обліку за КПКВК 3504030, не вистачало щонайменше 218 861,06 тис. грн.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Казначейством протягом 2024 року за КПКВК 3504030 виконано понад 430 судових рішень на суму понад 142 000,00 тис. гривень. Станом на 01.01.2025року на виконанні за КПКВК 3504030 залишалось 955 судових рішень на суму понад 269 455,10 тис. гривень.

Враховуючи викладене вище, 28.02.2025 року Казначейством було здійснено перерахування коштів за Виконавчим листом в порядку черговості та в межах відкритих асигнувань після виконання виконавчих документів, що надійшли раніше Виконавчого листа.

Позивач стверджує, що, на її думку, Казначейством порушено строки виконання рішення у справі № 521/8877/22.

Аналіз положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» дає змогу стверджувати, що частина четверта статті 3 та частина шоста статті 4 Закону про гарантії не встановлюють присічний (безумовний) строк виконання судового рішення (погашення заборгованості), але строк, у разі пропущення якого стягувач отримує право на виплату компенсації у розмірі 3% річних.

Додатковим підтвердженням цього виступають також приписи пункту 3 розділу П Закону про гарантії, згідно з якими: визначено черговість погашення заборгованості залежно від категори стягнення (економічного змісту рішення); визначено, що бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Тобто законодавець визначає пряму залежність між можливістю (строком) виконання рішення, гарантованого державою, та розміром затверджених у Державному бюджеті України асигнування на погашення заборгованості.

Згідно з абзацом другим пункту 48 якого, перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей за наявності відповідних бюджетних асигнувань для здійснення безспірного списання коштів.

Відповідно до пункту 48 Порядку № 845 строки перерахування коштів перериваються на період усунення обставин, визначених у пунктах 11, 13 та 49 цього Порядку № 845.

Пункт 49 Порядку № 845 передбачає, що коли для здійснення безспірного списания коштів державного бюджету необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає Міністерству фінансів.

У відповідних правовідносинах Казначейство є винятково виконавцем судових рішень та має можливість списати кошти державного бюджету в тому розмірі, в якому вони передбачені Верховною Радою України у Законі про Державний бюджет України.

Так, Казначейство відповідно до наданих повноважень, не має права законодавчої ініціативи та не має можливості самостійно встановлювати або змінювати бюджетні призначення, тому твердження позивача щодо прострочения виконання рішення за період з 13.10.2023 року по 27.02.2025 року є безпідставним.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Казначейства трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

У своїй позовній заяві позивач одночасно посилається на норми Закону про гарантії та норми статті 625 Цивільного кодексу України.

Однак, компенсація, відповідно за Законом про гарантії, виплачується в розмірі 3% річних за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу, а стаття ЦК України встановлює обов`язок боржнику сплатити 3% річних та індексу інфляції у випадку прострочення грошового зобов`язання боржником.

Обгрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що Казначейство прострочило виконання рішення, а тому належить стягнути інфляційні втрати та 3% річних. Отже, позивачем помилково використовуються одночасно норми Закону України про гарантії і ЦК України.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження №12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, дійшла висновку що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних с акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Частина перша статті 5 Закону про гарантії встановлює компенсаторний механізм, що полягає у праві стягувача за рішенням суду про стягнення коштів на виплату винятково компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за КПКВК 3504040.

Так, ані Закон про гарантії, ані Порядок № 845 не передбачають правових підстав для нарахування та стягнення індексу інфляції за порушення строку на перерахування коштів, а Закон про Державний бюджет України (бюджетна програма для забезпечення виконання рішень суду КПКВК 3504030) не передбачає видатків для такої виплати.

Статтею 95 Конституції України та пунктом 8 частини першої статті 7 БК України встановлено правило, за яким виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави, розмір і цільове спрямування цих видатків

Частиною першою статті 23 БК України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення,

Можливість списання (стягнення) з державного бюджету будь-яких інших видів виплат, зокрема інфляційних втрат, законодавством про виконання судових рішень не визначена

Враховуючи вищевикладене, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних з Державного бюджету Україна.

Крім того, суд враховує, що за результатами розгляду справи № 910/23967/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, процесуальний закон не встановлює, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю с регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

Відповідні висновки також викладені у постановах Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 461/9982/19, від 15.03.2023 у справі № 591/7146/20, від 13.09.2023 у справі № 501/85/22, від 04.10.2023 у справі № 757/5351/21-ц. від 18.10.2023 у справі № 127/1407/22, згідно з якими помилковими є рішення судів в частині визначення такого способу відшкодування шкоди як «стягнення шляхом безспірного списання коштів Казначейством з єдиного казначейського рахунку».

Отже, стягнення з Держави України (Державного бюджету України) шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України є необґрунтованим і таким, що не відповідає встановленому законом способу захисту порушеного права.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, з урахуванням принципу диспозитивності, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 141, 258-259, 263-265, 279, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування грошових коштів - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення буде складено 24.03.2026 року.

Суддя О. М. Соколов