Рішення від 14 квітня 2026 р. у справі №539/913/26 — Лубенський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 539/913/26

Провадження № 2/539/1127/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 року м.Лубни

Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючої судді Просіної Я.В.,

за участі секретаря судового засідання Левченко А.Ю.,

представника позивача Кузьмич Н.О.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні у залі суду в м.Лубни цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,

встановив:

Представник позивача ОСОБА_2 адвокат Кузьмич Н.О. звернулася до суду з позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , в якому просить визнати квартиру А-1 - № 4, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 79.5 кв.м., житловою площею 34.8 кв.м. реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна у ДРРП 591547953107, ідентифікатор об`єкту будівництва 01.3299600.5001743.20260217.30.5806.52 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Та в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частці за кожним, у квартирі АДРЕСА_2 , загальною площею 79.5 кв.м., житловою площею 34.8 кв.м. реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна у ДРРП 591547953107, ідентифікатор об`єкту будівництва 01.3299600.5001743.20260217.30.5806. 52.

В обґрунтування позову позивач посилалася на те, що позивачка, ОСОБА_2 , з 27.10.2011 року по 17.02.2026 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_1 .

У шлюбі мають спільну дочку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є повнолітньою.

На даний час шлюб між нею та відповідачем розірвано, на підставі рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15.01.2025 року, справа №539/60 25/25, яке набрало законної сили 17.02.2026 року, свідоцтво про шлюб знаходиться у матеріалах справи №539/6625/25.

При розірванні шлюбу між позивачкою та відповідачем питання про поділ спільного майна подружжя не вирішувалось. У добровільному порядку розділити спільно нажите нерухоме майно виявилось неможливим по причині категоричного заперечення зі сторони відповідача.

За час перебування у шлюбі сторонами було набуто спільне майно, а саме: квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 74.1 кв.м., житловою 34.8 кв.м., що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Лубенського міського (на даний час районного) нотаріального округу Тищенко І.В. 06.03.2015 року зареєстровано в реєстрі за №238. Реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна у ДРРП – 591547953107.

На підставі рішення виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області №128 від 27.05.2015року відповідачу ОСОБА_1 було надано містобудівні умови та дозволено провести реконструкцію квартири АДРЕСА_2 , у міст Лубни з добудовою коридору.

Відповідно до вказаного вище рішення відповідачем було виготовлено проектно-кошторисну документацію та одержано в інспекції ДАБК у Полтавській області дозвільні документи: декларацію про початок будівельних робіт ПТ082151740707 та декларацію про готовність об`єкту до експлуатації ПТ142153601066, але на підставі декларації про готовність об`єкту до експлуатації відповідачем не було проведено реєстрації змін у ДРРП. На разі загальна площа квартири становить 79.5 кв.м.

Спірне нерухоме майно було придбано та реконструйовано за спільні з відповідачем кошти. Хоча договір купівлі-продажу оформлено на ім`я відповідача, проте майно, придбане подружжям за час шлюбу, вважається їхньою спільною власністю, навіть якщо воно зареєстроване лише на одного з них.

Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області цивільну справу було прийнято до провадження, справу призначено до розгляду за правилами загального судового провадження та призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подачі відзиву на позовну заяву. Також позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, а відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення. Ухвала надсилалась усім сторонам у справі.

Представник позивача ОСОБА_4 у підготовчому судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 у підготовчому судовому засіданні позовні вимоги визнав, не проти виділу часток в спільній квартирі.

Згідно з положенням ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Суд, заслухавши думки представника позивача ОСОБА_2 адвоката Кузьмич Н.О. та відповідача ОСОБА_1 , з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи по суті, приходить до висновку, що наявні законні підстави для задоволення позову частково.

Положеннями ст. 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Тлумачення ст. 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 71 СК України).

Тлумачення ч. 1 ст. 71 СК України свідчить, що як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абз. 2 ч. 1 ст. 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).

Поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 757/64512/16-ц (провадження № 61-12274св21) зазначено, що якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Спірний об`єкт був набутий сторонами під час перебування ними у шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власністю.

Однак вирішуючи питання позовної вимоги про визнання майна спільною сумісною власністю, суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20), зокрема у п.70:

«70. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна».

А відтак, суд доходить висновку, що у задоволенні позовних вимог про визнання майна спільною сумісною власністю слід відмовити, оскільки такі позовні вимоги не являються ефективним способом захисту.

Частки сторін є рівними, оскільки на підтвердження іншої домовленості будь-яких доказів не надано, а підстави для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до частин другої та третьої статті 70 СК України відсутні, так як наявність обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спільного майна, сторонами не доведено та судом не встановлено.

Рішення ухвалюється у порядку ч. 3 ст. 200 ЦПК України.

При поділі майна подружжя суд виходить із засад рівності часток подружжя, а тому у порядку поділу спільного майна подружжя слід визнати за кожним із подружжя право власності на 1/2 частку спірного об`єкту, оскільки він був набутий сторонами під час перебування у шлюбі та є об`єктом їх спільної сумісної власності.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд враховує наступне.

Згідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Проте суд враховує, що оскільки у даному випадку позивач, на користь якого ухвалено рішення є інвалідом другої групи, а також відповідач є інвалідом другої групи (що підтверджується матеріалами справи) та відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» є підставою для звільнення їх від сплати судового збору, то витрати зі сплати судового збору слід віднести на рахунок держави.

На підставі ст. 9, 60, 63, 69, 70 СК України, керуючись ст. 6-16, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя – задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частці за кожним, у квартирі АДРЕСА_2 , загальною площею 79.5 кв.м., житловою площею 34.8 кв.м. реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна у ДРРП 591547953107, ідентифікатор об`єкту будівництва 01.3299600.5001743.20260217.30.5806. 52.

В іншій частині відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ;

Представник позивача: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса робочого місця: АДРЕСА_5 ;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 .

Суддя Я.В.Просіна