Рішення від 14 квітня 2026 р. у справі №932/6484/24 — Шевченківський районний суд міста Дніпра

Справа 932/6484/24

Провадження № 2/932/2389/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 57

веб-сайт: https://bs.dp.court.gov.ua

телефон приймальні судді 099 520 65 95

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

заочне

15 квітня 2026 року м. Дніпро

Шевченківський районний суд міста Дніпра у складі

головуючого - судді Ярощук О.В.

за участі секретаря судового засідання – Фещенко К.О.

позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Каряки А.І.

розглянувши за правилами загального позовного провадження

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільної сумісної власності подружжя-

установив:

26 липня 2024 року до суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-Позивач) до ОСОБА_2 (далі-Відповідач) про поділ спільної сумісної власності подружжя.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 26.09.1998 року між позивачем та відповідачем був укладений шлюб зареєстрований Виконкомом Дібровської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, про що 26.09.1998 року складено відповідний актовий запис №1.

Від шлюбу неповнолітніх дітей у позивача та відповідача не має.

Позивач зазначає, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі відповідач з її згоди придбав квартиру, що підтверджується договором купівлі-продажу від 02.08.2002 року, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шевченко В.В., та зареєстрований в реєстрі за №6495. Зазначена квартира розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та складається з коридору, двох комор, вбиральні, ванної, кухні, двох житлових кімнат, балкону. Житлова площа квартири 29,9 кв.м., загальна площа квартири 48,4 кв.м.

Спірна квартира була оформлена на ім`я позивача.

Позивач вважає квартиру об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки вказане майно придбано під час перебування у шлюбі за спільні кошти, проте, в добровільному порядку вирішити питання щодо поділу майна не можуть, у зв`язку з чим вимушена звернутися до суду з даним позовом та просила визнати спільною сумісною власністю квартиру та визнати за нею, в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири.

Ухвалою суду від 06.08.2024 року відкрито провадження по справі та вирішено розглядати її за правилами загального позовного провадження. Сторонам встановлено строк на подання заяв по суті справи.

Протокольною ухвалою суду від 10.11.2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач та представник позивача адвокат Каряка А.І. підтримали позовні вимоги, прохали задовольнити.

Відповідач належним чином викликався до суду, однак у судове засідання не з`явився, причини неявки до суду не повідомив, письмових заяв чи клопотань не надав. Правом на подання відзиву на позов не скористався. Позивач у судовому засіданні повідомила, що він обізнаний про цивільну справу, однак свідомо відмовляється отримувати судову кореспонденцію.

На підставі ч. 8 ст. 179, ч. 1 ст. 280 ЦПК України, у зв`язку із тим, що відповідач, повідомлений належним чином про судове засідання, не з`явився до суду і не повідомив про причини неявки, не подав відзив на позовну заяву та представник позивача висловив згоду на заочне вирішення справи, суд ухвалив здійснити заочний розгляд і вирішення справи на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи у межах наданих позивачем письмових доказів, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 26.09.1998 року між позивачем та відповідачем був укладений шлюб зареєстрований Виконкомом Дібровської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, про що 26.09.1998 року складено відповідний актовий запис №1.

Під час перебування у шлюбі, на ім`я ОСОБА_2 було придбано двокімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 02.08.2002 року, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шевченко В.В., та зареєстрований в реєстрі за №6495.

Згідно із Інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 12.07.2024, відповідач є одноосібним власником спірної квартири.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.

Згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ч.1 ст. 71 СК України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна. Застосовуючи положення ст. 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

За правилами ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У даній справі, спірне майно є об`єктом права спільної сумісної власності сторін, оскільки придбане ними в період шлюбу та за спільні кошти, незалежно від того, що оформлене та зареєстроване саме за відповідачем.

При цьому презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя відповідачем не спростовано.

Оскільки наявні в матеріалах справи докази свідчать, що спірне майно відповідно до статті 60 СК України, є спільною сумісною власністю подружжя, тобто частки майна дружини та чоловіка є рівними, однак в добровільному порядку вирішити питання щодо поділу майна сторони не можуть, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Завданням цивільного судочинства у контексті ст. 2 ЦПК України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних справ, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Виконання завдань цивільного судочинства залежить від встановлення судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст.3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У відповідності до ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи викладене, з урахуванням завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки відповідачем презумпцію спільності майна подружжя не спростовано, що відповідно до вищевказаних положень закону є саме його процесуальним обов`язком, як подружжя, який її спростовує, наявні правові підстави для визнання спільною сумісною власністю колишнього подружжя квартири та відповідно в порядку поділу спільного майна подружжя визнання за позивачем права власності на 1/2 частини квартири.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути із відповідача 16 351,20 грн. сплаченого судового збору.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.4, 12, 13, 76-82, 89, 223, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 280, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - задовольнити.

Визнати квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 частини квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 16 351,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України та може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення ухвалено 15.04.2026.

Відомості сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя Оксана ЯРОЩУК