Рішення від 15 квітня 2026 р. у справі №705/1373/24 — Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/1373/24

2/705/212/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2026 року м. Умань

Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючої – судді Годік Л.С.

секретар судового засідання Запорожченко О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Умані цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу, визнання договору дарування договором купівлі-продажу, поділ спільного сумісного майна подружжя та витребування майна з чужого володіння,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу, визнання договору дарування договором купівлі-продажу, поділ спільного сумісного майна подружжя та витребування майна з чужого володіння, в якому просить встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без реєстрації шлюбу з серпня 2009 року по червень 2022 року; визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 та посвідчений 22 листопада 2011 року державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори Марченко Н.М., договором купівлі-продажу; визнати за ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , право власності на частину квартири АДРЕСА_1 ; витребувати з чужого незаконного володіння від ОСОБА_4 , ІПН НОМЕР_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , частку квартири АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на початку листопада 2008 року позивач познайомився з ОСОБА_5 , з якою у нього склалися гарні стосунки і згодом вони вирішили проживати разом, тому з 2009 року по 2022 рік вони проживали однією сім?єю, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, проявляючи турботу один за одним, вели спільне господарство та ділили спільний побут. Спочатку проживали у найманій квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , а згодом вирішили придбати власне житло за спільні сімейні кошти. Частину коштів мали у наявності, а частину коштів у сумі 6 000 (шість тисяч) доларів США він позичив у свого знайомого на придбання спірної квартири. 22.11.2011 за спільні сімейні кошти вони придбали квартиру АДРЕСА_1 . В цей день до укладення договору вони передали продавцю ОСОБА_3 33 500 (тридцять три тисячі п?ятсот) американських доларів за продаж квартири АДРЕСА_1 , на що останній написав розписку про отримання грошових коштів за продаж квартири. Він, а також ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були присутніми при передачі коштів. Після передачі коштів ОСОБА_5 разом з продавцем ОСОБА_3 поїхали до нотаріальної контори, де мав би посвідчуватися договір купівлі продажі, при цьому колишня дружина сказала, що він вже все підписав і подальшої його присутності при посвідченні договору більше не треба, тому при посвідченні договору він присутнім не був. У квітні 2022 року у зв?язку з хворобою матері він був вимушений поїхати за місцем її проживання в смт. Маньківка Уманського району Черкаської області за для її догляду. На фоні всіх подій та окремого проживання між ним та ОСОБА_5 почали виникати непорозуміння та постійні конфлікти, відносини між ними були вже досить напружені. Перебуваючи у смт. Маньківці по догляду за хворою матір?ю, 01.09.2022 йому зателефонували з Уманського центру надання адміністративних послуг та повідомили, що його знято з реєстраційного обліку місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Відразу після отриманої інформації він зателефонував ОСОБА_5 та вимагав пояснень, чому вона зняла його з реєстрації місця проживання, на що вона повідомила, що вказану квартиру вона подарувала своєму синові і він, як власник, має право вчиняти відповідні дії. Саме у вересні 2022 року він дізнався про те, що квартиру, не запитуючи його, яку вони купували разом з ОСОБА_5 , вона подарувала своєму синові, після чого були змінені замки, тому до квартири він більше потрапити не зміг. Після цього він дізнався від ОСОБА_5 , що надалі проживати однією сім`єю вона з ним не бажає та не має наміру, а квартира вже належить її синові ОСОБА_4 , стверджуючи, що і до цього власницею квартири була лиш вона одноосібно, на підтвердження чого вона показала договір дарування квартири, а він до неї не має жодного відношення і саме тоді йому стало відомо та зрозуміло, що квартира була оформлена не договором купівлі-продажу, а договором дарування. Дані обставини, підтверджують укладення сторонами удаваного правочину, вчиненого для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме те, що договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідчений 22 листопада 2011 року державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори Марченко Н.М., є удаваним правочином, що приховує інший правочин - договір купівлі-продажу, який насправді вчинили сторони, що підтверджується оригіналом розписки від 22 листопада 2011 року, написаної власноручно ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про отримання коштів за квартиру у сумі 33 500 доларів США, адже відносини сторін договору слід регулювати правилами щодо укладення договору купівлі-продажу. Оскільки на момент придбання спірної квартири вони перебували у цивільному шлюбі, тому ця квартира є спільною сумісною власністю подружжя, у зв`язку з чим він вважає, що його право на частку у спільному майні подружжя порушено та оскільки колишня дружина не бажає врегулювати спір добровільно, з даним позовом він вимушений звернутися до суду.

За вх. № 7962 від 25.03.2024 від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що вона не визнає пред`явлених позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що не відповідає дійсності те, що з 2009 року по 2022 рік вони проживали однією сім`єю та вели спільне господарство, адже вони були знайомі з 1996 року, але у квартирі АДРЕСА_4 ОСОБА_1 проживав один, яку винаймав у своїх родичів з 2008 року. Вони не могли спільно проживати, оскільки на той час вона була одружена зі своїм чоловіком та з ним і неповнолітнім сином вони всі проживали по АДРЕСА_5 . Вже після розлучення з чоловіком вона почала зустрічатися з ОСОБА_1 , проте спільно вони не проживали та господарства не вели. В лютому 2010 року вони з колишнім чоловіком ОСОБА_8 розділили спільне майно і за ними обома було визнано по частці спільно нажитого житлового будинку по АДРЕСА_5 , а також по частці автомобіля ВАЗ 21099. Після вказаного розподілу вона отримала грошову компенсацію за частку вказаного житлового будинку та у листопаді 2011 року придбала квартиру по АДРЕСА_6 . Зважаючи на те, що більшу частину коштів на придбання квартири надав її колишній чоловік та батько її сина ОСОБА_8 , то беззаперечною умовою придбання квартири було її оформлення за договором дарування задля того, щоб крім їхнього сина ОСОБА_4 до цієї квартири ніхто не мав права, а по досягненню сином повноліття вказана квартира повинна бути переоформлена саме на нього, на їхнього спільного сина ОСОБА_9 . Така умова була достовірно відома і ОСОБА_1 , з яким на той час вона почала проживати. Тому, по досягненню сином ОСОБА_9 повноліття, вона 18.04.2018 подарувала йому вказану квартиру, чим дотрималася попередніх домовленостей між нею та батьком її сина ОСОБА_8 . На придбання цієї квартири у 2011 році позивач ОСОБА_1 не доклав жодної копійки, адже у них не було спільного бюджету. Після придбання квартири на прохання ОСОБА_1 вона надала дозвіл на його реєстрацію у квартирі, а у грудні 2022 року його було знято з реєстрації у квартирі за заявою нового власника квартири ОСОБА_4 , оскільки у добровільному порядку позивач знятися з реєстрації не бажав.

Також не відповідає дійсності те, що позивач зазначає, що вони проживали як одна сім`я до червня 2022 року, адже вони припинили спільне проживання ще у 2017 році, а у 2018 році ОСОБА_1 переїхав працювати до Житомирської області, де і проживав. Він інколи приїздив до м. Умань, при цьому влаштовував сварки, створював конфліктні ситуації, в результаті чого вона разом зі своїм сином вимушена була звертатися до правоохоронних органів стосовно його неправомірної поведінки.

Крім того, вона неодноразово зверталася до ОСОБА_1 як усно, так і письмово, з пропозицією забрати свої речі, проте він категорично відмовлявся, не дивлячись на те, що однією сім`єю вони вже не проживають та спільної мови знайти не можуть.

З урахуванням зазначеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

За вх. № 8676 від 02.04.2024 від відповідача ОСОБА_5 надійшла заява про застосування до даних правовідносин строків позовної давності, в якій вона зазначає, що вона з позивачем припинила спільне проживання у 2017 році, також позивачу на час укладення договору дарування квартири було достовірно відомо, що укладатиметься саме договір дарування, а не договір купівлі-продажу квартири, проте з даним позовом він звернувся до суду у лютому 2024 року, тобто пропустив визначений законодавством трирічний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, не зазначаючи при цьому поважних причин пропуску.

За вх. № 8676 від 02.04.2024 від відповідача ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що належна на даний час йому квартира АДРЕСА_1 була придбана за кошти його батьків, які після розірвання шлюбу поділили спільне майно, а саме житловий будинок та автомобіль. Однією із умов придбання вказаної квартири була угода між батьками про те, що після досягнення ним повноліття квартира буде переоформлена на його ім`я, оскільки більшу частину коштів на придбання квартири надав батько. Про те, що квартира була придбана саме для нього, позивачу ОСОБА_1 було достовірно відомо і будь яких претензій з його сторони не було. Посилання позивача на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 спільно проживали до 2022 року не відповідають дійсності, адже після того, як він переїхав працювати та проживати в Житомирську область у 2018 році, він з ними не проживав, а перед цим зі сторони ОСОБА_1 в адресу ОСОБА_5 були постійні образи та негативна поведінка.

Позивачем не надано жодного доказу того, що він надавав якусь суму коштів для придбання квартири.

Також відповідач просить звернути увагу на те, що при зверненні з даним позовом до суду, позивачем пропущений строк позовної давності, тому, з урахуванням всього зазначеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

За вх. № 9146 від 05.04.2024 від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якому він не погоджується з доводами відповідача ОСОБА_5 , про те, що вони не проживали однією сім`єю з 2009 року та зазначає, що рішенням суду, копію якого долучила відповідач, встановлено факт її проживання з ОСОБА_8 з 27.10.2005 по 10.07.2009, що підтверджує той факт, що вона не перебувала в жодних інших стосунках у той період, коли вони почали проживати однією сім`єю. Також, не відповідає дійсності те, що колишній чоловік відповідачки ОСОБА_8 передав їй кошти за частку їхнього спільного будинку, адже він не міг бути проданим через самовільне будівництво. Лише Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14.10.2011 було задоволено їх позов про визнання права власності на самочинне будівництво та відповідно до договору купівлі-продажу від 27.12.2011 відбувся продаж їхнього будинку, а спірну квартиру вони придбали 22.11.2011. Тобто кошти ОСОБА_8 відповідачу зміг передати лише після 27.12.2011, а саме після придбання квартири.

На підтвердження спільного проживання та спільного бюджету позивач долучив до матеріалів справи чеки на майно, яке було придбано для спільного користування. Також факт спільного проживання підтверджується тим, що у квітні 2021 року у нього стався інсульт, після чого він перебував на лікуванні, а відповідач його відвідувала.

Також відповідач зазначає, що ним не пропущений строк позовної давності при зверненні з даним позовом до суду, адже про своє порушене право він дізнався лише у 2022 році, коли йому було повідомлено про зняття його з реєстрації за місцем проживання у спірній квартирі. Тому наполягає на задоволенні позовних вимог, з урахуванням наданих ним доказів.

За вх. № 9379 від 09.04.2024 від відповідача ОСОБА_2 надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому вона зазначає, що викладені нею у відзиві обставини є обґрунтованими, правдивими та такими, що підтверджують факт того, що спірна квартира була придбана за її кошти, а не за спільні кошти. Надані нею рішення про поділ спільного майна підтверджують походження коштів для придбання квартири. Позивачем, у свою чергу, не надано жодного письмового підтвердження та доказу їхнього спільного проживання та ведення спільного господарства, в тому числі придбання квартири за спільні кошти. Стосовно того, що її спільний із колишнім чоловіком житловий будинок був проданий після придбання квартири, відповідач ОСОБА_5 зазначає, що попередній договір на продаж належної їй частки квартири був укладений 20.10.2011, тому і кошти були отримані раніше. Також надані позивачем товарні чеки на придбану побутову техніку жодним чином не підтверджують того, що ці товари були придбані саме ним і для їхнього спільного користування. Стосовно того, що між ними почалися непорозуміння і вони припинили проживати однією сім`єю ще у 2018 році, відповідач надала роздруківку телефонної розмови, яка відбулася між ними 22.07.2022, зі змісту якої вбачається, що стосунки їхні почали руйнуватися шість років тому.

При цьому, відповідач ОСОБА_5 наполягала на застосуванні у вказаних правовідносинах строків позовної давності, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В судовому засіданні 10.10.2024 позивач ОСОБА_1 підтримав заявлені ним позовні вимоги та пояснив, що з ОСОБА_5 він проживав однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з 2009 року по 2022 рік. У період часу по 2018 рік він працював у агротехнічному коледжі, а з 2018 року переїхав працювати та проживати до Житомирської області, проте кожні вихідні приїздив в м. Умань до своєї дружини ОСОБА_5 . Коли вони спільно проживали, то з нього дійсно стягувалися аліменти на утримання його дочки від попереднього шлюбу у розмірі 25% від його заробітку. При цьому, проживаючи спільно та маючи спільний побут вони разом з ОСОБА_5 придбали квартиру, яка приховуючи оформила її не договором купівлі-продажу, а договором дарування, тому він вважає, що частка цієї квартири належить йому, у зв`язку із чим договір дарування необхідно визнати як договір купівлі-продажу.

Представник позивача адвокат Єременко І.В. в судовому засіданні підтримала позовні вимоги ОСОБА_1 , наполягала на їх задоволенні, зазначивши, що вони обґрунтовані та підтвердженні наданими доказами.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні 10.10.2024 не визнала пред`явлених позовних вимог, просила відмовити у їх задоволенні повністю та зазначила, що починаючи з 2004 року вона разом із позивачем працювала в агроколеджі, у них насправді були відносини, вони ходили один до одного у гості, але спільно не проживали, а вже згодом у них з`явився намір спільного проживання. Коли вона вирішила придбати квартиру, то про оформлення угоди договором дарування ОСОБА_1 було достовірно відомо, розписка складалася у його присутності, як свідка. Він розумів, що ця квартира була придбана за рахунок коштів, отриманих від продажу будинку, який перебував у її власності та власності її колишнього чоловіка. Умовою придбання квартири було те, що вона належатиме її синові ОСОБА_4 , адже на той час син був неповнолітнім і без рішення органу опіки та піклування неможливо було продати спільний будинок, придбаний у попередньому шлюбі з ОСОБА_8 . З цієї ж причини колишнім чоловіком були надані ще кошти у розмірі 10 000 доларів США, адже всі розуміли, що квартира буде дитині. На квартиру не вистачало всіх коштів, тому разом з позивачем їх позичали у його знайомих, але згодом вона борг повернула за рахунок коштів, які їй дав колишній чоловік ОСОБА_8 після остаточного оформлення продажу їхнього спільного будинку. Вже після листопада 2011 року у неї та позивача дійсно був спільний бюджет, вони спільно зробили ремонт на балконі та купували меблі. Те, що угода оформлялася договором дарування позивачу було достовірно відомо, оскільки у них вже був намір спільно проживати, тому вони і радилися.

В судове засідання 16.04.2026 позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Єременко І.В. не з`явилися, на адресу суду подали заяви в яких просили розгляд справи проводити у їх відсутність, вимоги позову підтримують.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник – адвокат Бурлака В.І. в судове засідання не з`явилися, подали на адресу суду заяви в яких просили суд проводити розгляд справи у їх відсутність, позов не визнають та заперечують проти його задоволення на підставах викладених у відзиві та наданих письмових поясненнях.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився, однак матеріали справи містять поданий ним відзив на позовну заяву та кілька його заяв, в яких він зазначає, що не визнає пред`явлених позовних вимог, просить відмовити у їх задоволенні та справу розглядати у його відсутність.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом розміщення оголошення на сайті судової влади, причини його неявки суду не відомі.

Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні надав пояснення, в яких зазначив, що з позивачем ОСОБА_1 він знайомий з дитинства, а ОСОБА_5 він знає з 2001 року. Йому було відомо, що між ними були дружні стосунки, а восени 2009 року він дізнався, що вони спільно проживають на зйомній квартирі та планують придбати власну квартиру. Вже від ОСОБА_5 у 2011 році йому стало відомо, що вони придбали квартиру. Йому також відомо, що коли у позивача у 2021 році стався інсульт, то ОСОБА_5 його доглядала, вони разом їздили до Києва.

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні пояснила, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_5 спільно проживали у належній їй квартирі з 2009 року по 2011 рік, вели спільне господарство, разом ходили на роботу. За оренду квартири вона з них коштів не брала, вони оплачували лише комунальні послуги, адже відповідач ОСОБА_5 допомагала її дітям з математикою, адже вона є викладачем з цього предмету. Потім вони переїхали проживати в іншу квартиру, ймовірно у свою власну, адже вони планували придбати квартиру. За час спільного проживання у належній їй квартирі вони придбали меблі та побутову техніку.

Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні дала пояснення стосовно того, що з позивачем вона знайома давно, а відповідача ОСОБА_5 вона знає з того часу, як вони почали спільно проживати у квартирі її дочки по АДРЕСА_5 . Позивач ОСОБА_1 у жовтні 2011 року позичав у неї кошти на придбання квартири 15 000 грн. та 500 доларів США, а потім їх повернув. Коли вони проживали у квартирі її дочки, то вона заходила до них у гості та бачила, що вони придбали новий холодильник, у них був спільний побут.

Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні пояснив, що позивача ОСОБА_1 знає з 2016 року, а відповідача ОСОБА_5 з 2021 року. З позивачем він знайомий, оскільки у нього є проблеми зі здоров`ям, а саме із серцем, тому він лікувався у лікарні, де він є завідувачем відділення. Пам`ятає, як у квітні 2021 року до нього звернулася ОСОБА_5 у телефонному режимі стосовно того, що у ОСОБА_1 стався інсульт, тому він пояснив, що його терміново необхідно доставити до медичного закладу, що і було зроблено. На наступний день він зайшов у палату до ОСОБА_1 і там була ОСОБА_5 . Коли ОСОБА_1 виписували з лікарні, то його забирала також ОСОБА_5 .

Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні пояснив, що є священником. Позивача ОСОБА_1 та його батьків він знає давно, а відповідача ОСОБА_5 з того, часу коли вони почали спільно проживати на зйомній квартирі, але точного часу він не пам`ятає. Потім вони купили двохкімнатну квартиру на п`ятому поверсі по АДРЕСА_7 , його туди кликали і він приїздив ту квартиру освячувати. Вони проживали як сім`я, часто приїжджали в смт. Маньківка до батьків позивача, разом ходили на базар. З ОСОБА_5 він познайомився приблизно у 2009-2010 роках.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснив, що з позивачем ОСОБА_1 він не знайомий, а з ОСОБА_5 він перебував у шлюбі та проживав однією сім`єю. Спільно вони проживали до 2009 року, а до 2011 року проживали як сусіди в одному будинку. Після розпаду сім`ї у них був розподіл спільно нажитого майна, вони розділили будинок та автомобіль. Після продажу спільного будинку вони отримали по 21 000,00 доларів США кожен, а потім він ще передав ОСОБА_5 10 000 доларів США з умовою, що придбану квартиру вона оформить на їхнього спільного сина ОСОБА_9 . Придбання квартири неповнолітній дитині – це була умова органу опіки та піклування при продажу спільного будинку, тому і було вирішено угоду оформити договором дарування, оскільки кошти були їхні спільні, тому до квартири повинен мати право лише їхній спільний син ОСОБА_9 .

Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення учасників справи, свідків, суд дійшов наступних висновків.

Як передбачено ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Згідно із положеннями п.1 ч.5 ст.256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Відповідно до ч. 2, 4 ст.3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно роз`яснень Верховного Суду України у листі «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 01 січня 2012 року, доказами, які свідчать про факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу можуть бути: свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо). Також це можуть бути: свідоцтво про смерть одного із «подружжя», свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з господарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Конституційним Судом України у рішенні від 03 червня 1999 року за № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї») визначено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.

Згідно вимог ч.4 СК України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Поняття сім`ї, сформульоване в цій статті, не містить такої обов`язкової ознаки сім`ї, як знаходження саме в зареєстрованому шлюбі. Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї.

Згідно із частинами 1, 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини 1 статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Судом встановлено, що відповідач у справі ОСОБА_5 15.07.2022 зареєструвала шлюб з громадянином ОСОБА_15 , після чого отримала прізвище « ОСОБА_16 », що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 .

Як встановлено матеріалами справи, у тому числі показами свідків у судовому засіданні ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , долученими до матеріалів справи письмовими поясненнями ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_5 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, починаючи з серпня 2009 року по червень 2022 року.

Факт їхнього спільного проживання у квартирі АДРЕСА_1 також підтверджується реєстрацією місця проживання за вказаною адресою обох сторін, у тому числі позивача ОСОБА_1 , а також знаходження у цій квартирі його особистих речей, про що не заперечує відповідач ОСОБА_2 .

Також, позивачем надано суду ряд фотокарток, на яких зафіксовані події в період часу з 2010 року по 2014 рік, з яких можливо зробити висновок про те, що вони дійсно спільно проживали однією сім`єю.

Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні визнала той факт, що вона проживала однією сім`єю з позивачем ОСОБА_1 , проте, період зазначила з листопада 2011 року по лютий 2017 року.

Оцінивши надані докази, в тому числі пояснення свідка ОСОБА_13 , який стверджував, що ОСОБА_1 перебував на лікуванні після отриманого інсульту у 2021 році в медичному закладі, а догляд за ним здійснювала ОСОБА_5 , а також Довідку ТОВ «ТРК «ТІМ», зі змісту якої вбачається, що 06.12.2011 між ТОВ «ТРК «ТІМ» та ОСОБА_1 був укладений Договір на надання послуг кабельного телебачення та послуги надавалися з 06.12.2011 по 01.01.2022; Інформацію надану ТОВ «Домофон. Інжиніринг. Охорона», з якої вбачається, що громадянин ОСОБА_22 21.06.2022 замовляв два електронні ключі від домофонної системи, розташованої за адресою: АДРЕСА_8 , а також перебування у вказаній квартирі особистих речей ОСОБА_1 та факту його реєстрації у квартирі за вказаною адресою, суд дійшов висновку, що вимога позивача про встановлення факту проживання його однією сім`єю з ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу з серпня 2009 року по червень 2022 року – знайшла своє підтвердження та підлягає до задоволення.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 та посвідченого 22 листопада 2011 року державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори Маренко Н.М., договором купівлі-продажу; визнання за ОСОБА_1 права власності на частину квартири АДРЕСА_1 та витребування з чужого незаконного володіння від ОСОБА_4 частки квартири АДРЕСА_1 , суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідно до Розписки складеної 22.11.2011 ОСОБА_3 , у присутності свідків: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , він отримав від ОСОБА_5 оплату за продаж квартири АДРЕСА_1 в обсязі 33 500 доларів США у повному обсязі. Матеріальних претензій не має.

Відповідно до Договору дарування квартири від 22.11.2011 ОСОБА_3 подарував ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 .

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що ОСОБА_4 є одноосібним власником квартири АДРЕСА_1 . Право власності на вказану квартиру зареєстровано 18.04.2018 на підставі Договору дарування від 18.04.2018.

Позивач ОСОБА_1 у своєму позові просить визнати Договір дарування квартири АДРЕСА_1 договором купівлі-продажу, посилаючись на те, що в дійсності це був договір купівлі – продажу, адже за квартиру були передані кошти у розмірі 33 500 доларів США, які були спільними як його, так і відповідача ОСОБА_2 .

Статтею 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Частиною другою статті 719 ЦК України передбачено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень статті 202 ЦК України під правочином розуміються дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У частині першій статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною п`ятою статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вбачається із наданого Договору дарування квартири від 22.11.2011, сторонами вказаного правочину є дарувальник – ОСОБА_3 , та обдарована – ОСОБА_5 .

Вказаний договір 22.11.2011 посвідчений державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори Марченко Н.М., договір зареєстрований в реєстрі за № 4-2990.

Чинним законодавством передбачено, що оскаржити договір дарування можуть сторони угоди (дарувальник, обдаровуваний) або зацікавлені треті особи (спадкоємці, подружжя, кредитори), чиї права порушено, виключно в судовому порядку.

Тобто, оскаржити договір дарування можуть як сторони угоди, так і треті особи, чиї права були порушені цим правочином.

Основними підставами оскарження є фіктивність угоди, примус, недієздатність дарувальника, злочин обдаровуваного проти дарувальника або загроза знищення цінного подарунка, відсутність вільного волевиявлення, порушення законодавства; невиконання умов.

Треті особи також можуть звертатися до суду з метою захисту своїх прав, що випливають із домовленості (договору) між обдаровуваним та дарувальнком, в порядку цивільного судочинства.

Метою звернення позивача ОСОБА_1 з даним позовом до суду є захист його майнового права стосовно подарованої квартири АДРЕСА_1 , оскільки він стверджує, що квартира була придбана за спільні кошти з відповідачкою.

Як встановлено матеріалами справи, кошти на придбання квартири були особистою власністю відповідача ОСОБА_5 , оскільки частина з них була отримана від продажу спільно нажитого майна із її колишнім чоловіком ОСОБА_8 , ще частина коштів була отримана нею в якості компенсації за частину автомобіля, який залишився у власності колишнього чоловіка ОСОБА_8 . Також судом було встановлено, що 10 000 доларів США передав відповідачу ОСОБА_2 для придбання квартири її колишній чоловік ОСОБА_8 за умови, що в подальшому ця квартира буде оформлена на їхнього спільного сина ОСОБА_4 .

При цьому, судом також було встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 разом позичали частину коштів, яких не вистачало для придбання квартири у знайомих позивача.

Однак у судовому засіданні було встановлено, що в подальшому кошти були повернуті позичальникам. Відповідач ОСОБА_2 стверджує, що борг вони повернули за рахунок того, що колишній її чоловік ОСОБА_8 надав їй кошти, отримані від продажу належного йому майна. Вказаний факт не був спростований позивачем та не доведений зворотнім. Позивачем не надано доказів того, що кошти, які були отримані в борг та передані на придбання спірної квартири, поверталися із його особистих коштів.

До наданих позивачем квитанцій про здійснення валютно-обмінних операцій за період часу з 1999 року по 2011 рік, як до доказу, суд відноситься критично, адже вказані квитанції не підтверджують того, що саме ці кошти були передані позивачем для придбання спірної квартири.

З урахуванням того, що позивачем не надано належного та достатнього обґрунтування того, що квартира АДРЕСА_1 була придбана за спільні кошти позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 , у зв`язку з чим у позивача відсутнє право на частку вказаної квартири, тому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на частину квартири АДРЕСА_1 та витребування з чужого володіння від ОСОБА_4 , (як добросовісного набувача) частки квартири АДРЕСА_1 , оскільки ці позовні вимоги є похідними від попередньої вимоги, яка не підлягає до задоволення.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до чинного законодавства не підлягає розподілу майно, набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування. Тобто, вказаним договором дарування жодним чином не порушуються права позивача стосовно спірної квартири та не породжуються жодні наслідки.

Стосовно позиції відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 щодо застосування строків позовної давності до вказаних правовідносин суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав, про що він дізнався у вересні 2022 року (з моменту повідомлення його про зняття з місця реєстрації), а з даним позовом звернувся у лютому 2022 року, тобто в межах визначеного законодавством трирічного строку.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням встановлених судом обставин та вказаних вимог закону, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення, а саме в частині встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Інші позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки не знайшли свого підтвердження та не доведені позивачем.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи, що позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи захворювання, що підтверджується Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 641260, у зв`язку з чим звільнений від сплати судового збору при зверненні з позовом до суду, тому, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, з відповідачів на користь держави підлягає до стягнення судовий збір за одну позовну вимогу у розмірі 1 211 грн. 20 коп. в рівних частинах з кожного, а судовий збір за позовні вимоги, у задоволенні яких відмовлено – віднести за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 5, 6, 12, 13, 14, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 355ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без реєстрації шлюбу з серпня 2009 року по червень 2022 року.

У задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_4 , ОСОБА_4 , ІПН НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , ІПН НОМЕР_5 , на користь держави судовий збір у розмірі 403 грн. 73 коп., з кожного.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.С. Годік