Рішення від 15 квітня 2026 р. у справі №463/2428/26 — Личаківський районний суд м. Львова

Справа № 463/2428/26

Провадження № 2/463/1467/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2026 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого-судді - Грицка Р.Р.,

з участю секретаря судового засідання - Шпуляра І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

позивач звернувся в суд з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором № 01.06.2025-100001465 від 01.06.2025 року у розмірі 43075,0 гривень.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 01.06.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір № 01.06.2025-100001465, згідно умов якого Товариство надало відповідачу кредит у розмірі 15000,0 гривень на умовах визначених договором. Зазначає, що відповідач не виконувала умов кредитного договору належним чином, внаслідок чого станом на 15.03.2026 року утворилась заборгованість за кредитним договором № 01.06.2025-100001465 від 01.06.2025 року у розмірі 43075,0 гривень. На підставі викладеного, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 01.06.2025-100001465 від 01.06.2026 року у розмірі 43075,0 гривень.

Відповідач не погодилася та подала відзив на позовну заяву, долучивши докази його направлення іншим учасникам справи. Відповідач вважає, позовні вимоги частково обґрунтованими з наступних підстав. Вказує, що вона дійсно 01.06.2025 року уклала з відповідачем кредитний договір на умовах визначених договором, не відмовляється від зобов`язання щодо повернення кредитних коштів по тілу кредитору, проте, розмір нарахованих відсотків, комісії та неустойки вважає безпідставним та таким, що суперечить цілій низці положень законодавства. Позивачем заявлено до стягнення суму 43075,0 гривень, однак, при цьому не надано належного та детального розрахунку заборгованості, не розмежовано суму основного боргу, відсотків та штрафних санкцій, а також не надано підтвердження кожного нарахування. Крім того, позивач не довів, що відповідачу була надана повна інформація відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», зокрема, щодо реальної процентної ставки, загальної вартості кредиту та умов нарахування штрафів. Вона є матір`ю малолітньої дитини віком 3 роки, яку виховує самостійно та у зв`язку із військовими діями була змушена залишити територію України, на даний час перебуває за кордоном. Крім того, у неї не має стабільного доходу та вона навчається, що обмежує можливість працевлаштування і свідчить про об`єктивну фінансову неспроможність виконувати додаткові грошові зобов`язання. Заборгованість перед позивачем виникла внаслідок складних життєвих обставин, проте, вона не ухиляється від виконання своїх зобов`язань та готова сплатити фактично отриману суму кредиту (тіло кредиту) після надання підтвердженого та обґрунтованого розрахунку. На підставі викладеного, вимоги позивача в частині нарахування відсотків, комісії на неустойки вважає безпідставними. Просить в цій частині у задоволенні позовних вимог відмовити та витребувати у позивача детальний розрахунок заборгованості, докази перерахування коштів та повний текст кредитного договору.

У відповіді на відзив представник позивача навела аргументи, аналогічні мотивам позову, зазначила, що обставини викладені відповідачем у відзиві, є необґрунтованими та жодним чином не спростовують позовних вимог та наявності у відповідача заборгованості перед позивачем. Акцентувала увагу на те, що розрахунок заборгованості ґрунтується на умовах кредитного договору та узгоджується з матеріалами справи. Представник позивача вважає, що розмір нарахованих відсотків, комісії та неустойки за прострочення відповідачем виконання зобов`язання є правомірним, такі нарахування передбачені договором та підлягають стягненню. Просить позов задовольнити.

Правом на подання заперечення на відповідь на відзив відповідач не скористалася.

Позовна заява поступила до суду 16.03.2026 року.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 17.03.2026 року, прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

В силу вимог Закону та враховуючи ціну позову дана справа є малозначною і підлягає розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, а тому, відповідно до вимог частини третьої статті 279 ЦПК України суд не проводив підготовчого засідання.

Перед тим як закінчити з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд надав можливість кожній із сторін висловити свою позицію та надати наявні у неї докази.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п.22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020 року), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27.10.2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.

Суд забезпечив сторонам можливість ефективно представляти свою справу в суді. Розгляд справи проводився у відкритому судовому засіданні. Сторони повідомлялись про дату, місце та час розгляду справи.

Відтак, суд у відповідності до вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Про існування будь яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу частин другої, третьої та четвертої статті 83 ЦПК України вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.

Суд у відповідності до вимог частини сьомої статті 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Разом з тим, розглядаючи клопотання відповідача про витребування доказів суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Тобто, задоволення клопотання про витребування судом доказів є можливим за умови, якщо особа, яка його заявляє, доведе складнощі їх отримання, тобто об`єктивну неможливість одержання та подання доказового матеріалу до суду особисто через обставини, які перешкоджають такому поданню. Ці складнощі можуть мати юридичний або фактичний характер. Складнощі юридичного характеру полягають у тому, що на заваді одержання та подання доказу є норма закону забороняючого характеру, яка обмежує доступ особи до потрібної доказової інформації. Фактичні складнощі в одержанні доказів мають місце, якщо незважаючи на вжиті особою заходи, потрібний їй доказ одержати не вдалося. Заявляючи клопотання про витребування доказів, особа повинна посилатися на причини, за яких вона сама не може одержати цей доказ. Водночас, відповідачем не надано доказів самостійного направлення запитів до запитуваної сторони з метою отримання інформації (доказів), не вказано про фактичні та юридичні складнощі в одержанні такої інформації, які настали внаслідок отримання відмови, а тому, таке клопотання задоволенню не підлягає.

В будь якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Представник позивача в судове засідання не з`явилася, належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи. У відповіді на відзив просила розгляд справи проводити у її відсутності, позовні вимоги підтримує повністю, просить суд позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи. У відзиві на позовну заяву просила розгляд справи проводити у її відсутності, позовні вимоги заперечує з підстав викладених у відзиві.

Враховуючи те, що сторони у судове засідання не з`явились, у відповідності до вимог ст.223 ЦПК України, суд постановив провести розгляд справи у відсутності сторін, ухваливши рішення.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки учасники процесу в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу 16.04.2026 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково з наступних підстав.

Так, відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що 01.06.2025 року між ТзОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 01.06.2025-100001465, шляхом підписання заявки, що є невід`ємною частиною даного договору, паспорту споживчого кредиту та пропозиції на укладення кредитного договору (оферти). Відповідно до умов договору Товариство надало відповідачу кредит у розмірі 15000,0 гривень на строк 217 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом протягом усього періоду у розмірі 0,84% на день, комісією пов`язаною із наданням кредиту у розмірі 9% від суми кредиту за договором, що в загальному дорівнює 1350,0 гривень, комісією за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 1350,0 гривень, яка застосовується у кожному з двох чергових періодів та неустойки у розмірі 225,0 гривень, що нараховуються за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання. Орієнтована загальна вартість кредиту для споживача становила 42300,0 гривень, з яких витрати за споживчим кредитом 27300,0 гривень (а.с.20-34).

Згідно інформаційної довідки провайдера - ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» № 66-0203 від 02.03.2026 року, підтверджено успішність транзакції про перерахування 01.06.2025 року на рахунок ОСОБА_1 грошових коштів згідно кредитного договору № 01.06.2025-100001465, номер транзакції - 759322626 (а.с.16).

Обставини укладення кредитного договору та отримання грошових коштів, відповідачем не оспорюються та фактично підтверджуються поясненнями останньої, викладеними у відзиві.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Так, статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

У відповідності до вимог ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.

Зокрема, відповідно до ч.2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитор свої зобов`язання перед позичальником виконав у повному обсязі, надав відповідачу кредитні кошти, однак, позичальник взяті на себе за кредитним договором зобов`язання належним чином не виконала, що призвело до утворення заборгованості.

Згідно розрахунку заборгованості, внаслідок несвоєчасного виконання зобов`язання, відповідач станом на 03.01.2026 року, заборгувала перед позивачем борг за кредитним договором № 01.06.2025-100001465 від 01.06.2025 року в загальній сумі 43075,0 гривень, з яких: 15000,0 гривень - заборгованість за кредитом (тіло кредиту), 18100,0 гривень - заборгованість за відсотками, 2700,0 гривень - комісія за обслуговування кредиту, 7275,0 гривень - неустойка. Нарахування відсотків проводилось у межах строку кредитування (а.с.17).

Суд частково приймає до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості як належний доказ по справі, оскільки будь яких доказів на спростування такого відповідачем не надано, нарахування відсотків проводилось у межах строку кредитування та на умовах визначених договором, з якими відповідач погодилася. Орієнтована загальна вартість кредиту для споживача була визначена сторонами в договорі, за межі таких умов кредитор не вийшов. Окрім цього, відповідачем також не представлено суду свого розрахунку заборгованості за кредитним договором № 01.06.2025-100001465 від 01.06.2025 року, який би містив інший розмір заборгованості визначеної позивачем та не доведено, що на момент укладення договору існували інші умови ніж зазначені в такому, внаслідок чого відповідні аргументи відповідача суд відхиляє.

Згідно зі ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом ст.ст.610, 612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Суд, відповідно до ст.89 ЦПК України оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також оцінивши достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а право позивача на повернення кредиту та сплату відсотків захисту.

При цьому, суд вважає недоведеними позовні вимоги про нарахування комісії за обслуговування кредиту у розмірі 2700,0 гривень.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, п.4 ч.1 ст.1 та ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління НБУ постановою від 08.06.2017 № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління НБУ від 10.05.2007 № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п.5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості або надання кредиту може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 ЗУ «Про споживче кредитування».

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19.

За обставин цієї справи сплата позичальником комісії за надання та обслуговування кредиту передбачена умовами договору. Однак, у договорі не зазначено які саме послуги, пов`язані з обслуговуванням чи наданням кредиту, виконує позивач за сплачену позичальником комісію. Іншими словами незрозуміло за що саме позичальник має сплатити комісію за надання йому кредитних коштів, адже відповідних дій на користь позичальника кредитор, отримавши комісію, вчиняти не зобов`язаний.

Так, у даному випадку сторонами встановлено комісію за обслуговування кредитної заборгованості, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена ч.1 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування». При цьому, інших дій окрім надання безоплатної, за вимогами законодавства, інформації по кредиту на користь позичальника кредитор за сплачену комісію вчиняти не повинен. Відтак, вважати те, що вимоги про сплату позичальником комісії є справедливими та обґрунтованими підстав не має.

Щодо нарахованої позивачем неустойки в сумі 7275,0 гривень суд зазначає наступне.

Позивач, обґрунтовуючи нарахування неустойки зазначає, що пункт 6.1. Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачав, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена поговором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.

Даний пункт виключено відповідно до Закону України № 3498-ІХ від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав законної сили 24.12.2023 року.

Судом встановлено, що кредит між сторонами укладався 01.06.2025 року, тобто норми пункту 6.1. Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», які застосовувались до кредитних правовідносин, що існували з 24 лютого 2022 року по 24 грудня 2023 року, до даних кредитних правовідносин не застосовуються.

Разом з тим, відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався і триває по теперішній час.

Аналіз зазначеного дає підстави для висновку, що законодавцем звільнено позичальників від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦПК України, а також неустойки (штрафу, пені) та від інших платежів за прострочення виконання зобов`язань за договором, які були нараховані у період дії в Україні воєнного стану, тобто з 24 лютого 2022 року та такі нарахування підлягають списанню.

Також, Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 року № 183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2 ст.625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 12.02.2025 року у справі № 758/5318/23 провадження № 61-15103св24.

За таких обставин, суд застосовує норми ЦК України, зокрема п.18 Прикінцевих та перехідних положень» в частині необхідності списання кредитодавцем нарахованої неустойки, а тому, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Таким чином, загальний розмір заборгованості за кредитним договором № 01.06.2025-100001465 від 01.06.2025 року з урахуванням тіла кредиту та відсотків становить 33100,0 гривень, внаслідок чого до примусового стягнення підлягає виключно ця сума.

У задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє у зв`язку з безпідставністю.

Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Крім того, згідно пункту 3 частини другої цієї статті у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Загальна ціна позову становила 43075,0 гривень. Суд задовольнив позовні вимоги на суму 33100,0 гривень.

При пред`явленні позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 гривень, що стверджується відповідною квитанцією (а.с.35). Отже, пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 2045,78 гривень судового збору.

Керуючись ст.ст.10, 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 01.06.2025-100001465 від 01.06.2025 року у розмірі 33100,0 гривень (тридцять три тисячі сто гривень 00 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 2045,78 гривень.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження: 01032, м.Київ, вул.Саксаганського,133А, код ЄДРПОУ 37356833.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Суддя Грицко Р.Р.