Рішення від 02 квітня 2026 р. у справі №363/5816/25 — Вишгородський районний суд Київської області

03.04.2026 Справа № 363/5816/25

РІШЕННЯ

Іменем України

ЗАОЧНЕ

03 квітня 2026 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області у складі головуючого – судді Свєтушкіної Д.А., за участю секретаря судового засідання Галай О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгород у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення за кредитним договором,-

УСТАНОВИВ:

До Вишгородського районного суду Київської області від представника позивача адвоката Столітнього М.М. надійшла позовна заява ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 28.03.2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір № 4510331 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» надала позичальнику кредит у сумі 10 000,00 грн, строк кредиту 360 днів, зі сплатою процентів. ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» виконало умови кредитного договору та перерахувало на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 10 000,00 грн. У свою чергу відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав, у зв`язку із чим утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 70 747,53 грн, з яких: 9 999,96 грн - тіло кредиту, 60 747,57 грн - сума процентів за користування кредитом. 31.03.2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» було укладено Договір факторингу №31/03/2025, відповідно до якого ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» отримало право вимоги за кредитним договором № 4510331 від 28.03.2024 року. На підставі викладеного, позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 70 747,53 грн, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Ухвалою судді Вишгородського районного суду Київської області від 29.12.2025 року по справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом учасників справи та призначено судове засідання та витребувано уАТ «Ощадбанк» (01601, м. Київ, вул. Госпітальна, 12Г) інформацію щодо підтвердження факту належності платіжної картки НОМЕР_1 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), а також підтвердження факту зарахування коштів 28.03.2024 на дану платіжну картку банком-емітентом якої є АТ «Ощадбанк», у сумі 10000 грн, за ініціативою ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 42753492) через платіжного провайдера (платіжну систему) ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ».

26.02.2026 року на виконання вимог ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 29.12.2025 року від АТ «Ощадбанк» надійшов на адресу суду лист від 20.06.2025 № 46/1211/26659/2026/БТ, у якому повідомило, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_3 , на яку 28.03.2024 року здійснено переказ коштів на суму 10 000,00 грн. Інформація про платника відсутня.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, у прохальній частині позовної заяви просить розглянути справу без участі їх представника.

Відповідач у судове засідання не з`явився про місце, час та дату розгляду справи був повідомлений належним чином, зокрема, шляхом розміщення оголошення на сайті суду, заяви про розгляд справи за його відсутністю до суду не надходило, своїм правом на подання відзиву не скористався, а тому суд, відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, вважає можливим вирішити справу на підставі наявних доказів без участі відповідача та провести заочний розгляд справи.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У ст.12 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Зі змісту ч.1 ст.627 ЦК України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом установлено, що 28.03.2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір №4510331 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Відповідно до предмету договору, укладення цього договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через Веб-сайт або Мобільний додаток. Електронна ідентифікація споживача здійснюється при вході споживача в особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету. При цьому, споживач самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Веб-сайту/ІТС товариства (п.1.1.).

На умовах, встановлених цим Договором, товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сума кредиту (загальний розмір) складає: 10 00,00 грн. Тип кредиту - кредит (п.1.2).

Згідно до п.1.3. вказаного Договору, строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів – кожні 30 днів. Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком №1 до цього договору.

Стандартна процентна ставка становить 2,50% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3. цього договору (п.1.4.1.). Денна процентна ставка при застосуванні стандартної процентної ставки - 2,50%.

Знижена процентна ставка становить 1,50% за кожен день користування кредитом та застосовується на умовах п.1.4.2. договору . Денна процентна ставка за цим договором у разі використання клієнтом права на знижену процентну ставку дорівнює 2,417%.

Пунктом 2.1. Договору №4510331 про надання коштів на умовах споживчого кредиту встановлено, що кошти надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на банківський рахунок Клієнта за реквізитами електронного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_4 .

Відповідно до п. 4.1 Договору, сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюється згідно Графіку платежів, крім випадку, визначеного в п. 4.3. Договору.

Згідно до положень Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» перед подачею заявки на тримання кредиту, клієнт ознайомлюється з обов`язковою інформацією про товариство, про порядок та умови надання фінансових послуг, з правилами та відповідним примірним кредитним договором, що розміщені на Веб-сайті, у тому числі з інформацією, викладеною у цих правилах. У випадку, якщо таку заявку споживач подає через партнера товариства та/або кредитного посередника, ознайомлення з інформацією, вказаною в цьому пункті правил, здійснюється споживачем після отримання повідомлення від товариства щодо можливості надання кредиту. Інформація, яка необхідна клієнту для прийняття ним обґрунтованого та усвідомленого рішення стосовно отримання кредиту, що розміщена товариством на власному Веб-сайті є повною, актуальною, безоплатною та доступною для самостійного ознайомлення.

ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» умови кредитного договору виконало у повному обсязі, надавши відповідачеві кредит в розмірі 10 000,00 грн, що підтверджується листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» про успішність операції, а також листом АТ «Ощадбанк» № 46/1211/26659/2026/БТ від 20.06.2025 року.

Відповідач зі свого боку не виконав умов кредитного договору, заборгованість за тілом кредиту та відсотками у встановлений строк не погасив.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору вимог закону.

Згідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно до статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно до п. 5 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтями 7 та 8 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що продавець (виконавець, постачальник) товарів, робіт, послуг в електронній комерції під час своєї діяльності та у разі поширення комерційного електронного повідомлення зобов`язаний забезпечити прямий, простий, стабільний доступ інших учасників відносин у сфері електронної комерції до інформації про себе, визначену законодавством, а покупець, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов`язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення.

Згідно до ст.10 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначений порядок укладення електронного договору.

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», передбачено шляхи надання відповіді особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт), до яких відноситься:надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно частини 1 цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом

Враховуючи п.1.1. договору № №4510331 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 28.03.2024 року, його укладенням сторони домовились, що до правочину застосовуються положення ЗУ «Про електронну комерцію», а відтак сторонами дотримано вимоги щодо укладення правочину, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

31.03.2025 року між ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» (фактор) та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (клієнт) укладений договір факторингу №31/03/25 відповідно до якого, за цим договором фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту (п.1.1.).

Згідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з реєстру боржників до договору факторингу №31/03/25 від 31.03.2025 року, до ТОВ «ФК «ФІНТРАНС УКРАЇНА» перейшло право вимоги з ОСОБА_1 .

Також установлено, що рішенням № 251124/1 єдиного учасника ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» від 25.11.2024 року змінено найменування ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» на нове найменування ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ».

Суд вважає, що позивачем доведено факт виникнення зобов`язальних правовідносин між сторонами, зокрема, шляхом укладання договору кредиту між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та відповідачем. Крім того, факт перерахування коштів підтверджено листом АТ «Ощадбанк» про перерахування коштів на платіжну картку відповідача. ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», правонаступником якого у зобов`язанні є ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», належним чином виконував свої обов`язки по наданню кредиту, а відповідач отримав кредитні кошти, але належним чином не виконував свої обов`язки за договором.

У долученому до позову розрахунку заборгованості за вказаним договором зазначена наступна заборгованість у сумі 70 747,53 гривень, з яких: 9 999,96 гривень - сума заборгованість за тілом кредиту; 60 747,57 гривень - сума заборгованості за відсотками, які нараховані в межах строку кредитування за деною процентною ставкою 2,5 %.

Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

24.12.2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (Далі Закон № 3498-IX), яким, зокрема, було доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» новими частинами.

Так частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» №1734-VIII передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Вказана норма законодавства була введена в дію Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 № 498-IX та набрала чинності 24.12.2023 року. Як встановлено в пункті 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3498-IX встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Відповідно до Роз`яснень Національного банку України від 15.01.2024 р. №14 0004/3433 «Щодо дотримання законодавства у сфері споживчого кредитування» згідно Закону №3498-IX максимальний розмір денної процентної ставки не повинен перевищувати:- протягом перших 120 днів з дня набрання чинності Законом №3498-IX - 2,5% (до 22.04.2024 включно);- протягом наступних 120 днів – 1,5% (до 20.08.2024 включно);- починаючи з 241 дня з дня набрання чинності Законом №3498-IX – 1% (з 21.08.2024)

Відповідно укладення договору споживчого кредиту на вищезазначених умовах кредитування є порушенням вимог Закону № 3498-IX починаючи з: - 24.01.2024 для надавачів фінансових послуг (окрім банків) та надавачів допоміжних послуг (з урахуванням пункту 4 Розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 3498-IX); - 24.03.2024 для банків (з урахуванням абзацу третього пункту 3 Розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 3498-IX).

Так відповідно до пунктів 3, 4 Розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 3498-IX фінансовим установам необхідно привести свою діяльність та документи у відповідність до вимог Закону № 3498-IX: надавачам фінансових послуг, не зазначеним у пункті 3, та надавачам допоміжних послуг протягом 30 днів з дня набрання чинності Законом № 3498- IX (далі – Перехідний період); банкам протягом 90 днів з дня набрання чинності Законом № 3498-IX (далі – Перехідний період). Водночас згідно з пунктом 2 Розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 3498-IX встановлено, що зміни до Закону, внесені на підставі Закону № 3498-IX поширюються на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності Законом № 3498-IX, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. Враховуючи наданий Законом № 3498-IX фінансовим установам Перехідний період за договорами, укладеними протягом Перехідного періоду, або строк дії яких було продовжено протягом Перехідного періоду, денна процентна ставка може перевищувати законодавчо встановлений максимальний розмір лише протягом Перехідного періоду та за умови, що строк виконання зобов`язань позичальника за такими договорами спливає до закінчення Перехідного періоду.

Натомість позивач у перехідний період, визначений п. 4 Розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 3498-IX не привів свою діяльність та документи у відповідність з вимогами цього Закону та після закінчення перехідного періоду, тобто після 24.01.2024 року уклав договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4514133 від 30.03.2024 року на умовах, що не відповідають частині п`ятій статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» №1734-VIII.

Тож, враховуючи, що договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4510331 було укладено 28.03.2024 року, тобто після набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», та встановленого ним перехідного періоду, а тому пункт 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» не поширюється на вказаний кредитний договір.

Тож, умова укладеного між сторонами договору, передбачена п. 1.4.1 договору, щодо встановлення денної процентної ставки у розмірі 2,50 %, як і у розмірі 2,417 % (п. 1.4.2) договору у порядку ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», є нікчемними.

Тому суд розраховує заборгованість за укладеним між сторонами договором, виходячи з встановленої ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальної денної процентної ставки 1 %.

Отже, заборгованість відповідача по несплачених відсотках за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4510331 від 28.03.2024 року з урахуванням проведеної відповідачем оплати становить 9 500,88 грн (100*360) – 26 499,12).

За вказаних обставин, враховуючи, що відповідач свої зобов`язання за зазначеним договором належним чином не виконав, не повернув отримані кредитні кошти та не сплатив відсотки за користування ними, доказів, які б спростовували зазначене відповідач суду не надав, право вимоги за вказаним договором перейшло до позивача, а тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за цим договором підлягають задоволенню у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 9 999,96 грн, та за відсотками – 9 500,88 грн, а всього в розмірі 19 500,84 грн.

Що стосується вимоги позову про зазначення в рішенні нарахування інфляційних втрат та 3% річних до моменту виконання рішення суду (ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України), а також роз`яснення органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.

Так, підстав для задоволення позову в цій частині й нарахування інфляційних втрат та 3% річних до моменту виконання рішення, суд не вбачає, що вимогам Закону України «Про споживче кредитування» не відповідає.

Крім того, інфляційні втрати та 3% річних нараховуються кредитором за правилами ст. 625 ЦК України за порушення боржником грошового зобов`язання й після припинення нарахування відсотків за користування кредитними коштами за межами строку виконання договірних зобов`язань.

При цьому, за своєю правовою природою інфляційні втрати не відносяться до відсотків чи пені в розумінні вжитому у вимогах ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 дійшла висновку, що норми процесуального права дають суду певний розсуд у вирішенні питання щодо задоволення або ж відмови в задоволенні відповідного клопотання позивача про продовження нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, оскільки визначають не обов`язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування, а можливість. Відповідно суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, як-от: майнового стану відповідача, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України).

Крім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що можливість нарахування пені або відсотків до моменту виконання рішення суду нерозривно пов`язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог). Тобто якщо суд в рішенні по суті спору не стягував пеню або ж відсотки, то не може бути зазначено й про нарахування відсотків або пені до моменту виконання цього рішення суду. Нарахування пені або відсотків у порядку частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є й підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання грошового зобов`язання. Тобто це ті самі відсотки чи пеня, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов`язання не виконується. Зазначені правові норми не визначають якоїсь іншої особливої правової природи відсотків чи пені, які нараховуються до моменту виконання судового рішення.

Тож правила наведених норм процесуального права можна застосовувати для продовження на майбутнє нарахування будь-яких відсотків (як за правомірне користування чужими грошовими коштами, так і за неправомірне користування ними) або пені, які розраховуються за методикою, що враховує фактор часу, що передбачені законодавством або договором і які суд вирішив стягнути з боржника на користь кредитора за невиконання певного зобов`язання. Відтак передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних охоплюються приписами частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України), якщо позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3 % річних за порушення виконання грошового зобов`язання, а суд задовольнив цю вимогу.

Враховуючи викладене та оскільки у справі суд не стягував інфляційні втрати та 3% річних за правилам ч. 2 ст. 625 ЦК України, то підстав для продовження їх нарахування із застосуванням положень ч. ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України судом по справі не встановлено, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо вимог про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 265 ЦПК України, суд під час ухвалення судового рішення вирішує питання про судові витрати склад та розмір яких входить до предмета доказування в справі.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із частинами першою та другою статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Представник позивача заявив вимогу про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 10 000,00 гривень, на підставі: копій ордеру на надання правничої допомоги серій АІ № 1999633 від 22.09.2025 року, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС № 9422/10, Договору № 10/12-2024 про надання правничої допомоги від 10 грудня 2024 року, заявки №10415 на виконання доручення до Договору № 10/12-2024 від 10 грудня 2024 року, Акту № 10415 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послу) згідно Договору № 10/12-2024 від 10 грудня 2024 року. Загальна вартість витрат на правову допомогу складає 10 000,00 грн.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить з диспозиції частини першої статті 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Так, згідно із частиною другою статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 у справі № 927/237/20).

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, необхідно дійти висновку про неспівмірність розміру заявленого до стягнення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн, який є завищеним.

За таких обставин суд визнає доведеним факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн як такий, що є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для позивача.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Враховуючи, що у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача має бути стягнено документально підтверджених понесених позивачем судових витрат, а саме 826,91 гривень, виходячи з розрахунку: (розмір задоволених судових витрат 3 000, 00 гривень) * 19 500,84 гривень (розмір задоволених позовних вимог) / 70 747,53 гривень (розмір заявлених позовних вимог).

Згідно із ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позов ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» задоволено частково, суд, згідно до положень ст. 141 ЦПК України, присуджує позивачу судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме з відповідача у сумі 667,71 гривень, виходячи з розрахунку: (розмір задоволених позовних вимог 19 500,84 гривень) * 2 422,40 гривень (сума сплаченого судового збору) / 70 747,53 гривень (розмір заявлених позовних вимог) = 667,71 гривень.

Також, під час складання повного судового рішення у цій справі, судом виявлено, що при друкуванні короткого тексту рішення, а саме його вступної та резолютивної частини, судом було допущено технічну описку, а саме в резолютивній частині рішення вказано неправильно суму заборгованості в розмірі «10 500 (десять тисяч п`ятсот) гривень 84 копійки», замість правильної «19 500(дев`ятнадцять тисяч п`ятсот) гривень 84 копійки», що потягло невірне зазначення суми судових витрат. За таких обставин, суд вважає за необхідне виправити допущені в резолютивній частині короткого тексту рішення описки та у резолютивній частині повного рішення вказати правильні суми заборгованості та судових витрат, що підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» заборгованість за договором в розмірі 19 500(дев`ятнадцять тисяч п`ятсот) гривень 84 копійки, судовий збір в розмірі 667 (шістсот шістдесят сім) гривень 71 копійку та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 826 (вісімсот двадцять шість) гривень 91 копійку.

У задоволенні решти вимог позовної заяви відмовити.

Повне судове рішення складено 15 квітня 2026 року.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вишгородського районного суду Київської області.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», код ЄДРПОУ 44559822, адреса: м. Київ, вул. Загородня, 15, оф. 118/2.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Д.А. Свєтушкіна