Рішення від 15 квітня 2026 р. у справі №358/1801/24 — Богуславський районний суд Київської області

Справа № 358/1801/24 Провадження № 2/358/92/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Романенко К.С.,

за участю:

секретаря судового засідання Зеленько О.Д., Шпак К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Богуславі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - орган опіки і піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Богуславського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, в якому просив розірвати шлюб між ним та відповідачкою, укладений 11.03.2021, та визначити місце проживання дитини – сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із ним.

В обгрунтування позовних вимог зазначив, що перебуває у шлюбі із відповідачкою, зареєстрованому 11.03.2021 відділом ДРАЦС Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), від шлюбу мають спільну дитину – сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Протягом останніх років сімейне життя між ними поступово погіршувалося, що призвело до припинення шлюбно-сімейних стосунків. На час звернення до суду ведення спільного господарства та сумісне проживання між ним та дружиною припинено, проте син залишився проживати разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 . Дитина відвідує дошкільний навчальний заклад, всі витрати, пов`язані із вихованням та утриманням сина, він несе самостійно, так як відповідачка не в змозі об`єктивно забезпечити дитині належні умови проживання, просить визначити місце проживання дитини у судовому порядку.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2024 справу передано на розгляд судді Богуславського районного суду Київської області Лебединець Г.С.

Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 9 січня 2025 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 9 січня 2025 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини закрито у зв`язку із відсутністю предмету спору.

Постановою Київського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року ухвалу Богуславського районного суду Київської області від 9 січня 2025 року скасовано, справу направлено до Богуславського районного суду Київської області для продовження розгляду у частині позову про визначення місця проживання дитини.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 червня 2025 року, головуючим у справі визначено суддю Богуславського районного суду Київської області Романенко К.С.

Ухвалою судді Богуславського районного суду Київської області Романенко К.С. від 18 серпня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 20 листопада 2025 року до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору залучено орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей Одеської міської ради.

Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 17 грудня 2025 року замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки і піклування в особі служби у справах дітей Одеської міської ради на орган опіки і піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, надано строк третій особі на подання висновку про визначення місця проживання дитини, та відкладено підготовче засідання.

Сторони у судове засідання не з`явилися.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Якубівський І.Є. подали до суду письмову заяву про розгляд справи за їх відсутності, зазначили, що позовні вимоги підтримують із мотивів і підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідачка ОСОБА_2 подала до суду заяву, у якій просила розгляд справи проводити за її відсутності на підставі наявних у справі матеріалів. Крім того, у матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, у якому відповідачка зазначила, що позовні вимоги визнає та не заперечує, щоб дитина проживала разом із батьком, так як син тривалий час проживає з позивачем, де для нього створені всі необхідні умови.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - органу опіки і піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації Дяченко С.О. подала до суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, просила суд прийняти рішення в найкращих інтересах дитини. Разом із заявою направила до суду висновок органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, в якому зазначила, що комісія вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 .

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 перебували у шлюбі, зареєстрованому 11.03.2021 Дніпровським районним у м. Києві відділом ДРАЦС Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 12).

Від шлюбу сторони мають спільну дитину – сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 16.02.2024 (а.с. 26-27).

Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 09.01.2025 шлюб між сторонами розірвано (а.с. 65).

На даний час сторони проживають окремо, що підтверджено матеріалами справи: відповідачка згідно з відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області з 27.07.2023 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 132) та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 247).

Дитина проживає разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору оренди квартири. Житлове приміщення, яке орендує позивач, є придатним для проживання дитини (а.с. 28-31, 184-185).

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи – підприємця, позивач ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність, що свідчить про наявність у нього стабільного джерела доходу та можливості належного забезпечення потреб дитини (а.с. 17-25).

Із матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_3 відвідує дошкільний навчальний заклад за місцем проживання батька, що підтверджується копією довідки Центру розвитку дітей «Кроха» (м. Київ, вул. Романа Шухевича, 11-а) від 14.10.2024 № 34 (а.с. 32).

Оплату за навчання здійснює позивач, що підтверджується копією договору публічної оферти про надання освітніх послуг від 01.09.2024 №86/в (а.с. 33-40).

Також суд бере до уваги заяву відповідачки ОСОБА_2 , у якій вона зазначила, що дійсно шлюб між нею та позивачем розпався, сімейні відносини припинені. Спільний син ОСОБА_4 тривалий час проживає разом із батьком ОСОБА_1 , який забезпечує для нього всі належні умови, а відтак вона не має заперечень щодо проживання дитини разом із позивачем.

Дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Фактичне проживання дитини з батьком та відсутність заперечень з боку матері щодо місця проживання дитини не свідчать про порушення прав батька та наявність підстав для звернення останнього до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964св24).

У відповідності до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, яка розглядається, предметом спору є визначення місця проживання малолітньої дитини.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 Сімейного кодексу України (далі- СК України)).

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, суди мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18.

Судом встановлено, що за час перебування у шлюбі у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Малолітня дитина проживає разом із батьком, який його утримує та займається вихованням, мати дитини не заперечує проти цього, що підтверджується поданою до суду заявою, з чого вбачається, що сторони дійшли домовленості щодо проживання сина саме з позивачем. Таким чином, судом встановлено відсутність спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини у розумінні статті 161 СК України. При цьому суд враховує, що право на звернення до суду підлягає реалізації лише у разі наявності порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи інтересу. У даному випадку таких обставин судом не встановлено, оскільки сторони дійшли згоди щодо місця проживання дитини, а відповідачка не заперечує проти проживання дитини разом із позивачем.

З урахуванням наведеного, беручи до уваги, що мати та батько (сторони у справі), які проживають окремо, дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, суд вважає, що задоволення матеріально-правової вимоги позивача за такої ситуації є недоцільним і таким, що не призведе до виникнення бажаних позивачем наслідків, оскільки такі вже досягнуті сторонами з урахуванням їх домовленості між собою.

Суд також враховує, що визначення місця проживання дитини у судовому порядку за відсутності спору між батьками не є необхідним для забезпечення прав та інтересів дитини, оскільки такі права фактично реалізовані, а стабільне середовище проживання дитини вже забезпечене. Аналогічних висновків у схожих правовідносинах дійшов ВС у складі КЦС у постанові від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23 (провадження № 61-14116св24).

За встановлених обставин суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини слід відмовити, оскільки батьком не доведено, що між сторонами у справі існує спір щодо визначення місця проживання дитини, відтак позов є передчасним.

Керуючись ст.ст. 141, 150, 155, 161 Сімейного кодексу України, Законом України "Про охорону дитинства", ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 247, 259, 263, 264-265, 273,354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - орган опіки і піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Богуславський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: суддя К. С. Романенко