Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №369/4216/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №369/4216/25 Головуючий у І інстанції - Янченко А.В.

апеляційне провадження №22-ц/824/2534/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 серпня 2025 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди у зв`язку з несвоєчасним виконанням судового рішення,-

установив:

У березні 2025 ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до Державної Казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди у зв`язку з несвоєчасним виконанням судового рішення.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 серпня 2025 року справу передано на розгляд до Печерського районного суду м. Києва, за територіальною підсудністю.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що вона постановлена з порушенням норм процесуального права, та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2021 року у справі №358/482/20, він подав відповідну позовну заяву до Києво-Святошинського районного суду Київської області, як до суду який виносив вирок і який повинен розглядати всі подальші взаємопов`язані позови з цим вироком питання, оскільки вони є взаємопов`язаними і його право на таке відшкодування виникло саме після ухвалення Києво-Святошинським районним судом Київської області даного судового рішення.

Зауважує, що в 2020 році звернувся до Богуславського районного суду Київської області з позовною заявою до Державної Казначейської служби України, прокуратури Київської області, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про відшкодування заробітної плати. Даний позов було подано ним до суду за адресою своєї реєстрації, однак на підставі ухвали Богуславського районного суду Київської області від 15 червня 2020 року у справі №358/482/20, подану ним позовну заяву було передано для розгляду до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, що викладений в постанові від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц, відповідно до положень ст. 12 Закону України від 01.12.1994 №266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» вбачається, що саме суд, який ухвалив виправдувальний вирок, визначає розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив унаслідок незаконних дій та які підлягають стягненню на його користь, і таке судове рішення може бути оскаржено до суду вищої інстанції відповідно до положень цивільного процесуального законодавства.

Просив суд, скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 серпня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду віднесена до п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Постановляючи ухвалу про передачу справи за територіальною підсудністю до Печерського районного суду м. Києва, суд першої інстанції виходив із того, що, місцезнаходження відповідача зареєстроване за адресою: вул. Бастіонна, 6, Печерський район, м. Київ, 01601, що відповідно до адміністративно-територіального поділу не відноситься до Києво-Святошинського районного суду Київської області та перебуває під юрисдикцією Печерського районного суду м. Києва.

Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, виходячи з такого.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Під підсудністю у цивільному процесуальному праві розуміють інститут (тобто сукупність правових норм), який регулює віднесення справ, які підлягають розгляду судами цивільної юрисдикції, до відання конкретного суду судової системи України для розгляду по першій інстанції. Тобто, визначити підсудність цивільної справи означає встановити компетентний, належний суд у цій справі.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.23 ЦПК України, усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.

Відповідно до ст.31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Судом встановлено, що вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 жовтня2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України та виправдано його на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 травня 2019 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 жовтня 2018 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області та ухвалу Київського апеляційного суду від 13 травня 2019 року залишено без змін.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2021 року у справі №358/482/20 позовну заяву ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, прокуратура Київської області, Головне управління Національної поліції в Київській області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду задоволено частково. Стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду - 570000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року судове рішення Києво Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2021 року у справі №358/482/20 було залишене без змін.

Враховуючи, що рішення суду тривалий час не виконується, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, як вбачається з позовної заяви позивач звернувся з позовною заявою щодо відшкодування майнової шкоди у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду щодо відшкодування йому моральної шкоди завданої незаконними діями органів, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, яку він зазнав у зв`язку з незаконним притягненням ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності. Підставою для звернення до суду позивачу слугував винесений Києво-Святошинським районним судом Київської області виправдовувальний вирок, що у подальшому призвело до задоволення його позову про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Пунктами 11, 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року №6/5/3/41, у разі винесення виправдовувального вироку, для визначення розміру шкоди, передбаченої в пунктах 1, 3, 4 ст. 3 цього Закону, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися до суду, який розглянув справу по першій інстанції.

На думку колегії суддів Печерський районний суд м. Києва не є судом, який визначено Законом від 01.12.1994 №266/94-ВР для вирішення питання відшкодування ОСОБА_1 майнової шкоди у зв`язку з несвоєчасним виконанням судового рішення, а тому справу слід направити на розгляд Києво-Святошинському районному суду Київської області.

Зважаючи на викладені обставини колегія суддів вважає, що передаючи справу за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва, суд першої інстанції не дослідив належним чином зміст позовних вимог, та не звернув уваги на те, що вироком Києво-Святошинським районним судом Київської області від 09 жовтня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, а отже, зважаючи на вимоги Закону від 01.12.1994 №266/94-ВР позовна заява ОСОБА_1 щодо стягнення майнової шкоди у зв`язку з несвоєчасним виконанням судового рішення, взаємопов`язана з вказаним вироком суду, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для направлення справи за підсудністю до суду за місцем знаходження відповідача. Вказаний спір підлягає вирішенню судом, який виніс такий вирок.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Так, у справі «Bellet v. France» Європейський Суд з прав людини зазначив, що ст.6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції про передачу справи за підсудністю постановлена з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до положень ст.379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, тому вона підлягає скасуванню на підставі ст.379 ЦПК України, а справа підлягає направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 7, 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 серпня 2025 року про передачу справи за територіальною підсудністю до Печерського районного суду м. Києва скасувати.

Справу направити для продовження розгляду до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба

Т.О. Писана