Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №362/5155/14-ц — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року місто Київ.

Справа № 362/5155/14-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/824/6701/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Желепи О.В.,

суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справуза апеляційною скаргою прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 грудня 2025 року (постановлено у складі судді Лебідь-Гавенко Г.М.)

у справі за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання недійсним розпоряджень, державних актів на право власності на землю та витребування земельних ділянок

ВСТАНОВИВ

У жовтні 2014 року заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство») звернувся до суду з позовом до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на землю та витребування земельних ділянок.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до розпоряджень голови Київської обласної державної адміністрації від 12 грудня 2007 року № 1368-1372 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність громадян» вилучено з постійного користування ДП «Київське лісове господарство» земельні ділянки загальною площею 4,995 га лісогосподарського призначення в межах Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області, змінено їх цільове призначення на землі сільськогосподарського призначення та передано у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства.

На підставі розпорядження Управлінням Держкомзему у Васильківському районі зареєстровано та видано державні акти на право власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області на ім`я ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 .

У подальшому на підставі договорів купівлі-продажу від 13 вересня 2011 року ОСОБА_6 , ОСОБА_7 було відчужено на користь ОСОБА_4 передані їм у власність земельні ділянки.

Прокурор вважав, що зазначене вище розпорядження Київської обласної державної адміністрації прийнято з порушенням порядку зміни цільового призначення земельних ділянок і ним вилучено ліси площею 4,995 га, які знаходяться в одному кварталі лісництва та використовувалися для ведення лісового господарства. Оскільки ліси площею понад 1 га має право вилучати лише Кабінет Міністрів України, то Київська обласна державна адміністрація перевищила передбачені законом повноваження. Отже, спірні земельні ділянки вибули з державної власності всупереч законодавству та волі держави в особі Кабінету Міністрів України, що дає підстави для витребування їх з чужого незаконного володіння на користь ДП «Київське лісове господарство», в користуванні якого вони перебували.

Ураховуючи наведене, заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» просив суд:

- визнати недійсним розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 12 грудня 2007 року № 1368-1372 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність громадян»;

- визнати недійсними державні акти на право власності, видані на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , на земельні ділянки площею 0,999 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Іванковичівської сільської ради Васильківського району;

- визнати недійсними державні акти на право власності ОСОБА_7 , ОСОБА_6 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_4 на земельні ділянки площею 0,999 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Іванковичівської сільської ради Васильківського району;

- витребувати із незаконного володіння у ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , земельні ділянки площею 0,999 га, у кожного, на користь держави, витребувати із незаконного володіння ОСОБА_4 земельну ділянку площею 1,98 га і визнати за державою право користування на земельні ділянки загальною площею 4,995 га;

- визнати за державою в особі Кабінету Міністрів України право власності та за ДП «Київське лісове господарство» - право користування на земельні ділянки загальною площею 4,995 га (кадастрові номери: 3221493300:02:003:0011; 3221493300:02:003:0012; 3221493300:02:003:0013 3221493300:02:003:0014; 3221493300:02:003:0015), що знаходяться на території Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області, загальною ринковою вартістю 1 959 804 грн 00 коп.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 21 лютого 2017 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області відхилено, рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2016 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 27 листопада 2019 року касаційну скаргу заступника прокурора Київської області задоволено частково.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 лютого 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (касаційне провадження № 61-21642св18).

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2023 року клопотання представника відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Блажка Р. П. задоволено та закрито провадження у справі.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року, яку постановою Верховного Суду від 17 квітня 2024 року залишено без змін, апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено частково.

Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2023 року скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06.05.2025 року замінено у цивільній справі позивача Державне підприємство «Київське лісове господарство» на його правонаступника Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України». Залучено у якості співвідповідача ОСОБА_5 (т. 7 а.с. 145-147).

05.05.2025 року через систему «Електронний суд» до суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - адвоката Колодій О.М. в якому він просить суд керуючись ст.ст.185-187 Цивільно-процесуального кодексу України, позовну заяву у справі №362/5155/14-ц, залишити без руху, надавши позивачу строк, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви. Обґрунтовуючи клопотання тим, що зі змісту поданої прокурором позовної заяви вбачається, що спір виник щодо права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221483300:02:003:0012, 3221483300:02:003:0013, 3221483300:02:003:0015, 3221483300:02:003:0011, 3221483300:02:003:0014, що знаходяться у власності відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , на підставі договорів дарування, купівлі- продажу, державних актів на право приватної власності. При цьому, первинне відведення у власність зазначених вище земельних ділянок відбулось на підставі розпоряджень Київської обласної державної адміністрації №1368-1372 від 12 грудня 2007 року. Право первинної власності на земельні ділянки, що були передані у власність зазначеним вище громадянам підтверджується державними актами на право власності на землю від 21 квітня 2008 року. В подальшому частину земельних ділянок було відчужено первинними власниками Відповідачам на підставі відплатних договорів купівлі - продажу та дарування. Прокурор у своїй позовній заяві зазначає, що оспорювані земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення та були передані у власність Відповідачів з порушенням вимог чинного законодавства, а тому не можуть перебувати у власності Відповідачів. Отже, позовні вимоги прокурора фактично направлені на повернення спірних ділянок у державну власність. 09 квітня 2025 набрав чинності Закон України № 4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі - Закон № 4292-ІХ). Так, Законом №4292-ІХ доповнено ч.3 ст. 388 Цивільного кодексу України нормами такого змісту: Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років. Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною. Оскільки після відведення Відповідачам у власність земельних ділянок 12 грудня 2007 року минуло понад 10 років, то в даному випадку є підстави для відмови в задоволенні позову прокурора в повному обсязі. Крім того, Законом України № 4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі - Закон № 4292 ІХ). було доповнено статтю 390 Цивільного кодексу України частиною п`ятою наступного змісту: «Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви». Частину 4 статті 177 ЦПК України доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви». Частину другу статті 185 ЦПК України доповнено абзацом третім такого змісту: «Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок позивача внести відповідну грошову суму». Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, внесе у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошову суму у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Статтю 265 ЦПК України доповнено частиною чотирнадцятою такого змісту: «У разі відмови у задоволенні позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду суд вирішує питання про повернення позивачу внесених ним на депозитний рахунок суду грошових коштів як компенсації вартості майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, а у разі задоволення позову - про перерахування грошових коштів на користь добросовісного набувача». При цьому, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №4292-ІХ передбачено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо:- нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом;- нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом. Таким чином, держава регламентувала порядок звернення органів державної влади, органів місцевого самоврядування та прокурорів до суду з позовами, направленими на вилучення майна з приватної власності інших осіб, шляхом визначення спеціального порядку звернення, що включає забезпечення прав відповідача через внесення депозиту у розмірі вартості майна, який буде спрямований на відшкодування вартості майна в разі задоволення позову (т. 7 а.с. 128-132).

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02.09.2025 року позовну заяву заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання недійсним розпоряджень, державних актів на право власності на землю та витребування земельних ділянок - залишено без руху на підставі ч. 11 ст. 187 ЦПК України, оскільки позивачу слід було усунути недоліки позовної заяви шляхом зазначення ціни позову та внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми в розмірі оцінки (експертно-грошова оцінка земельних ділянок) здійсненої в порядку, визначеному законом «Про оцінку земель», чинної на дату подання позовної заяви, і додати до позову вказані документи, згідно ч. 4 ст. 177 ЦПК України, надавши строк для усунення недоліків протягом п`яти днів з дня проголошення ухвали (т. 7 а.с. 190-201).

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 грудня 2025 року позовну заяву залишено без розгляду.

Постановляючи дану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02.09.2025 року позовну заяву заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання недійсним розпоряджень, державних актів на право власності на землю та витребування земельних ділянок - залишено без руху на підставі ч. 11 ст. 187 ЦПК України, оскільки позивачу слід було усунути недоліки позовної заяви шляхом зазначення ціни позову та внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми в розмірі оцінки (експертно-грошова оцінка земельних ділянок) здійсненої в порядку, визначеному законом «Про оцінку земель», чинної на дату подання позовної заяви, і додати до позову вказані документи, згідно ч. 4 ст. 177 ЦПК України, надавши строк для усунення недоліків протягом п`яти днів з дня проголошення ухвали (т. 7 а.с. 190-201).

10.09.2025 до суду від заступника керівника Київської обласної прокуратури О.Таможні надійшла заява, з якої слідує, що позивач заперечує про наявність недоліків позовної заяви. Відтак, суд першої інстанції визнав, що прокурор не усунув, визначених судом недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, отже провадження у справі є таким, що відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу (зокрема, вимог ч. 4 ст. 177 ЦПК України), а позовна заява підлягає залишенню без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

Не погоджуючись з такою ухвалою, позивач 2 січня 2026 року засобами поштового зв`язку подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Звертає увагу, що згідно з прямою вказівкою статті 3 ЦПК України, закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі. Тобто абз. 2 ч. 4 ст. 177 ЦПК України не має зворотної дії в часі, оскільки він є нормою процесуального права. Вказує, що позовну заяву з доданими до неї документами подано прокурором до суду з дотриманням вимог ст. 177 ЦПК України в редакції, чинній на час подання позову.

Також зазначає, що відповідачі у даній справі не є добросовісними набувачами у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих характерних для земель лісогосподарського призначення, ознак спірних земельних ділянок або, проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом земельного, лісового законодавства і, за необхідності, отримавши правову допомогу перед набуттям прав на спірні ділянки, повинні були знати про те, що ці ділянки не можуть використовуватись для ведення особистого селянського господарства, враховуючи також ту обставину, що спірні земельні ділянки повністю вкриті лісовою рослинністю, про що можна було дізнатись з відкритих даних інтернет-ресурсу.

Вказує, що вирішення питання добросовісності відповідача у спірних правовідносинах має здійснюватися судом на стадії ухвалення рішення і він не вправі відхиляти ці твердження позивача ще на стадії розгляду справи. Разом з тим судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали не враховано, що прокурор у позові посилається на ст. 387 ЦК України та стверджує про недобросовісність відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 січня 2026року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою.

У судовому засіданні прокурор Федоренко О.П. підтримав доводи апеляційної скарги. Відповідачі та треті особи у судове засідання не з`явились, про дату час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином, причину неявки не повідомили.

Беручи до уваги викладене та зважаючи на положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в судовому засіданні за відсутності належно повідомлених учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Залишаючи без розгляду позовну заяву прокурора, суд першої інстанції виходив із того, що 09 квітня 2025 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року №4292-ІХ, а тому, в силу положень ст.390, 391 ЦК України, п.2 Розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №4292-ІХ, ч.4 ст.177 ЦПК України прокурор мав усунути недоліки позовної заяви, шляхом внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми в розмірі оцінки (експертно-грошова оцінка земельних ділянок), здійсненої в порядку, визначеному Законом України «Про оцінку земель», чинної на дату подання позовної заяви, однак прокурором вказані вимоги закону не були виконанні, що на думку суду першої інстанції свідчить про неможливість розгляду вказаної справи судом.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Форма та зміст позовної заяви, яка подається до суду, визначені у ст.175 ЦПК України. Стаття 177 вказаного Кодексу визначає документи, що додаються до позовної заяви.

Відповідно до ч.3, 4 ст.3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Стаття 119 ЦПК України (в редакції чинній на час звернення прокурора до суду - 28 жовтня 2014 року) передбачала перелік документів, які додаються до позовної заяви.

09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» №4292-ІХ від 12 березня 2025 року, згідно з яким ст. 390 ЦК України доповнено частиною 5 наступного змісту: «Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.

Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.

Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».

Частину 4 статті 177 ЦПК України доповнено абзацом 2 такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».

У статті 185 ЦПК України частину другу доповнено абзацом третім такого змісту: «Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок позивача внести відповідну грошову суму»; перше речення частини третьої викладено в такій редакції: «3. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, внесе у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошову суму у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду».

Згідно з вимогами п.8 ч.1 ст.257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява, яка подана прокурором 28 жовтня 2014 року, відповідала вимогам ст. 119 ЦПК України, в редакції чинній на дату звернення до суду, що підтверджується ухвалою районного суду про відкриття провадження у вказаній справі.

Нові положення редакції ЦПК України, що стосувались визначення документів, що додаються до позовної заяви набули чинності 09 квітня 2025 року, тобто після подачі позовної заяви.

У пункті 2 Розділу ІІ Закону № 4292-IX зазначено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом.

Разом з тим апеляційний суд звертає увагу на те, що за змістом частини п`ятої статті 390 ЦК України суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду.

Приписи Закону № 4292-IX розраховані на вирішення правових ситуації, пов`язаних з витребуванням майна саме у добросовісних набувачів, тобто застосування цього закону залежать від підстав пред`явленого позову.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, який у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 127/8274/24 вирішував подібне до цієї справи процесуальне питання та зазначив, що обов`язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду передбачений у нормі матеріального права. Положення частини п`ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. При цьому у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги частини п`ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню.

У випадку, якщо позивач обґрунтовує позов про витребування нерухомого майна недобросовісністю набувача, то положення частини п`ятої статті 390 ЦК України не застосовуються. Питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення. У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування частини п`ятої статті 390 ЦК України. Натомість у разі встановлення, що набувач добросовісний, суд відмовляє у задоволенні позову на підставі частини п`ятої статті 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду.

У справі, яка переглядається, позов прокурор обґрунтовував тим, що до прийняття рішення та видачі державних актів спірна земельна ділянка перебувала у державній власності. В той же час державні акти на право власності на земельну ділянку громадянам видано з порушенням чинного законодавства, оскільки ними набуто право власності на земельні ділянки, які незаконно вибули із власності держави.

У своїх поясненнях на виконання ухвали суду від 02.09.2025 року про залишення позову без руху позивач зокрема зазначав, що підставою для пред`явлення позову у даній справі є порушення вимог ст. 19, 57, 84, 122. 142, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 5, 27 Лісового кодексу України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) при набутті у приватну власність земельних ділянок загальною площею 4,9995 га, які вкриті багаторічною рослинністю за рахунок земель державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають постійному користуванні ДП «Ліси України» (земельні знаходяться у кварталі 16 виділ 1-4 Васильківського лісництва).

Позивач вважає, що відповідачі у силу зовнішніх, об`єктивних, наявних і видимих характерних для земель лісогосподарського призначення (наявність багаторічних лісових культур), ознак спірних земельних ділянок знали або проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом земельного, лісового законодавства і за необхідності, отримавши правову допомогу перед набуттям прав на спірні ділянки, повинні були знати про те, що ці ділянки не можуть використовуватися для ведення особистого селянського господарства.

Крім того, дані про те, що спірні земельні ділянки повністю вкриті лісовою рослинністю, що є загальновідомою обставиною, також можливо було встановити відповідачам на час укладення договорів дарування та купівлі-продажу трьох з п`яти спірних земельних ділянок з відкритих даних земельного кадастру.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Такий підхід є сталим та знайшов відображення, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження 12-15гс19, пункт 7.43) від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункти 81, 83, 84), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 95), від 22.10.2022 у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21, пункт 102), від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23, пункт 221), від 16.04.2025 у справі № 924/971/23.

Крім того, суд першої інстанції не врахував, що не всі 5 земельних ділянок, які є предметом спору в цій справі, відчужені первинними власниками за договорами купівлі-продажу. Прокурор в тому числі просить витребувати на користь держави і земельні ділянки, які набуті безоплатно, шляхом передачі їх у власність фізичним особам.

Тобто, очевидно, що в частині витребування таких ділянок, підстав залишати позов без руху, більш ніж через 10 років у суду першої інстанції не було.

Крім того, не зважаючи на посилання прокурора у позовній заяві на норми статті 388 ЦК України, доводи прокурора і його позиція у спірних правовідносинах зводяться до того, що спірне майно вибуло з володіння держави внаслідок неправомірних і недобросовісних дій її набувачів.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28.01.2026 року у справі 922/2555/21.

Отже, при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції застосував положення цивільного процесуального законодавства, які не підлягали застосуванню, при подачі вказаного позову, також судом не повно встановлені обставини, щодо позовних вимог в частині земельних ділянок набутих безоплатно за актом про право власності, без подальшого відчуження.

Доводи апеляційної скарги прокурора про помилковість ухвали суду знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Пунктом 4 частини 1 статті 379 ЦПК України передбачено однією із підстав для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на те, що оскаржувана ухвала суду перешкоджає подальшому провадженню, вона підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 382-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України - задовольнити.

Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 грудня 2025 року - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 16 квітня 2026 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді Н.В. Поліщук

В.В. Соколова