Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №759/20729/25 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року місто Київ.

Справа № 759/20729/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/6887/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Головуючого судді: Желепи О.В.,

суддів: Поліщук Н.В, Соколової В.В.

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Волько Катерина Володимирівна, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 листопада 2025 року (у складі судді Ключника А.С., інформація щодо дати складення повного тексту рішення - відсутня)

у справі за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ

У вересні 2025 року позивач КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що правовідносини з постачання фізичним особам централізованого опалення та централізоване постачання гарячої води регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21.07.2005 року № 630.

Відповідно до п. 8 Правил та Закону послуги надаються споживачам згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, такий договір є договором приєднання.

На виконання вимог Закону КП «Київтеплоенерго» було опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» № 34 (5085) від 28.03.2018 року. Свідоцтвом повного і беззастережного акцепту (прийняття) умов договору є факт отримання послуг споживачем. Квартира за адресою: АДРЕСА_1 під`єднана до внутрішньобудинкової системи теплопостачання, а отже відповідачі є споживачем послуг з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води.

Проте, відповідач своєчасно не сплачував за спожиті послуги з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 31.07.2025 складає 66717,22 грн. Крім того, на підставі договору № 602-18 від 11.10.2018 про відступлення права вимоги КП «Київтеплоенерго» прийняв від ПАТ «Київенерго» право вимоги до відповідачів з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з централізованого опалення у розмірі 31 994,38 грн. та централізованого постачання гарячої води в розмірі 12 442,90 грн.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 11 листопада 2025 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 31 994,38 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 5471,06 грн, три проценти річних у розмірі 1438,43 грн; заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 12 442,90 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 2127,72 грн, три проценти річних у розмірі 559,38 грн; заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 22 686,46 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 5328,13 грн, три проценти річних у розмірі 1389,07 грн; заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 8236,81 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 1411,08 грн, три проценти річних у розмірі 371,08 грн; заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 33 853,52 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 4767,21 грн, три проценти річних у розмірі 11 75,45 грн, пеня у розмірі 1430,11 грн; заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 0,00 грн, три проценти річних у розмірі 0,00 грн, пеня у розмірі 0,00 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1148,43 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 792,00 грн; заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 0,00 грн; заборгованість за обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП ВО КИЇВРАДИ (КМДА) «Київтеплоенерго» витрати пов`язані зі сплатою судового збору по 3028,00 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, адвокат Волько К.В., яка діє в інтересах відповідача ОСОБА_1 , 11 січня 2026 року подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржуване рішення та у хвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ані відповідач, ані члени його родини, які проживають із ним, не зафіксували жодної спроби вручення рекомендованих поштових відправлень поштарем, працівником АТ «Укрпошта», попри постійне перебування когось із сім`ї вдома. Таким чином, відповідач не відмовлявся та не ухилявся від отримання поштових відправлень, вина відповідача в неврученні йому ухвали про відкриття провадження, позову з додатками та рішення суду відсутня.

Стверджує, що вимоги про стягнення заборгованості до 2019 року заявлені позивачем не до того відповідача. Згідно Свідоцтва про право власності на житло від 12 травня 2008 року квартира за адресою АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності громадянину ОСОБА_2 та членам його родини ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . В той же час згідно відомостей ДРПНМ (номер інформаційної довідки 329445171) ОСОБА_1 став власником квартири за адресою АДРЕСА_1 з 22 серпня 2019 року. Таким чином, позивач заявив до відповідача вимоги про стягнення заборгованості за період, коли він не був одноосібним власником квартири, не мав особового рахунку та не був стороною зобов`язань із позивачем, адже мав співвласників майна.

Звертає увагу, що відповідач відмовився від послуги з постачання гарячої води, у зв`язку із чим працівником позивача 26 листопада 2019 року поставлено та опломбовано заглушки на кран для подачі гарячої води. Отже, з 26 листопада 2019 року відповідач не був споживачем гарячої води, хоча вимоги про оплату таких послуг заявлена позивачем та задоволена судом.

Просить застосувати позовну давність в три роки та відмовити у задоволенні вимог, які виходять за межі дозволеного строку.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року відкрито апеляційне провадження у даній справі та надано учасникам справи 5-денний строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу з моменту отримання даної ухвали.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач направив апеляційну скаргу з додатками позивачу до електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд», яка було доставлена позивачу 11 січня 2026 року о 00 годині 40 хвилин.

Відповідно до супровідного листа від 19 лютого 2026 року, Київський апеляційний суд направив позивачу ухвалу про відкриття апеляційного провадження до електронного кабінету КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго», яка відповідно була доставлена до електронного кабінету позивача 19 лютого 2026 року о 13 год. 20 хв.

Правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні, яке призначене на 31 березня 2026 року представниця ОСОБА_1 - адвокат Волько К.В., підтримала апеляційну скаргу, просила задовольнити її з підстав викладених у ній.

КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» у судове засідання не з`явився про розгляд справи повідомлений судом належним чином.

Проте, 31 березня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшло клопотання від представниці позивача - Антонченко А.О. про відкладення розгляду справи. Клопотання мотивує тим, що станом на 31 березня 2026 року копію апеляційної скарги позивач КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» не отримував.

Колегія суддів відхиляє вказане клопотання, оскільки апеляційна скарга з додатками направлялась відповідачем і відповідно була доставлена до електронного кабінету позивача, що підтверджується квитанцією про доставку (а.с. 107).

Згідно статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 викладено позицію, що неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, а тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

З урахуванням наведено та з огляду на приписи ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності позивача КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго», який був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляд.

За правилами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення представника відповідача, доповідь головуючого судді Желепи О. В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду першої інстанції частково не відповідає.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Положеннями п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ч. 1 ст. 68 Житлового кодексу України, підп. 1 п. 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення встановлено обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з пунктами 5, 10 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

З огляду на те, що обов`язок по оплаті вартості житлово-комунальних послуг покладається на споживача законом, відсутність оформленого між сторонами письмового договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживачів від оплати таких послуг (постанова Верховного Суду України від 30.10.2013 року у справі № 6-59цс13).

Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №755/14208/17-ц (провадження № 61-6040св19), постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, з яким також погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18)

Відповідно до статей 19, 25 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом першої інстанції встановлено, що 28 березня 2018 року в газеті «Хрещатик» № 34 (5085) КП «Київтеплоенерго» було опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води.

Частиною 7 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у редакції від 24 червня 2004 року, яка була чинна на час спірних правовідносин, було визначено, що договір про надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання.

11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги, згідно якого новий кредитор КП «Київтеплоенерго» набуло права вимоги до відповідача з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення у розмірі 12 442,90 грн та централізованого постачання гарячої води в розмірі 31 994,38 грн.

Квартира за адресою: АДРЕСА_1 під`єднана до внутрішньобудинкової системи теплопостачання, а отже відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води. Проте відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 31 липня 2025 року складає 83 304,44 грн.

Відповідно до Додатку № 1 до Договору про відступлення права вимоги (цесії) №602-18 від 11 жовтня 2018 року позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення за особовим рахунком № НОМЕР_1 (на ім`я: ОСОБА_2 ) за адресою: АДРЕСА_1 у сумі 31 994,38 грн.

Відповідно до Додатку № 2 до Договору про відступлення права вимоги (цесії) №602-18 від 11 жовтня 2018 року позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті послуги з постачання гарячої води за особовим рахунком № НОМЕР_1 (на ім`я: ОСОБА_2 ) за адресою: АДРЕСА_1 у сумі 12 442,90 грн.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 року № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту укладання та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Отже, з 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».

Звертаючись до суду, позивач вказував, що відповідач користується послугами, але не виконує зобов`язання по сплаті заборгованості за надані послуги з центрального опалення та постачання гарячої води. Свої зобов`язання відповідач виконує неналежно, внаслідок чого виникла заборгованість.

З наданих позивачем копій корінців нарядів, що видавались на включення (відключення) опалення встановлено, що для будинку за адресою: АДРЕСА_1 безперебійно надавались послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання.

У відповідності до довідки про обсяги споживання послуги з постачання теплової енергії / послуги з постачання гарячої води за показниками КВОТЕ, за адресою: АДРЕСА_1 наявний лічильник опалення, заводський номер: 39651, обсяг (Гкал) у період з 01 травня 2018 року по 31 липня 2025 року склав 2568,9006.

Правовідносини з постачання централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (Послуги) регулюються Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими Поставою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (Правила) та іншими нормативно-правовими актами у сфері житлово-комунальних послуг.

Крім того, з 01 травня 2018 року на них поширювалася дія Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-ІV.

Відповідно до п. 8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відповідно до п. 11 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодних та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживач, який не має квартирних засобів обліку, оплачує послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями усіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку.

На виконання вимог Закону від 24 червня 2004 року КП «Київтеплоенерго» на основі типового договору підготовлено та опубліковано договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085).

Надання послуг до 01 травня 2018 року мешканцям вказаного будинку здійснювалося на підставі Договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого Постановою КМУ від 21.07.2005 № 630, який опублікований 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511).

Зміст зазначеного договору відповідає змісту типового договору, затвердженого Постановою. Такі договори є договорами приєднання, а отже можуть бути укладені лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови.

Ч. 7 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у редакції від 24 червня 2004 року, яка була чинна на час спірних правовідносин, було визначено, що договір про надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання.

Квартира АДРЕСА_2 , під`єднана до внутрішньобудинкової системи теплопостачання, а отже відповідач є споживачем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води. Проте, відповідач своєчасно не сплачувв за спожиті послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, в результаті чого утворилась заборгованість у визначеному позивачем розмірі.

Згідно з розрахунками позивача, сума заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01 травня 2018 року до 31 липня 2025 року становить: за спожиті послуги з централізованого опалення - 22 686,46 грн, за послуги з централізованого постачання гарячої води 8 236,81 грн, з 01 листопада 2021 року по 31 липня 2025 року становить за спожиті послуги з постачання теплової енергії - 33 853,52 грн, за послуги з постачання гарячої води 0,00 грн.

У відповідності до розрахунку заборгованості плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії (ПАО ТЕ) та гарячої води (ПАО ГВ) за адресою: АДРЕСА_1 заборгованість становить: з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1148,43 грн, з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води у розмірі 792 грн.

Дослідивши наявні в справі докази, колегія суддів встановила, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними. висновки суду про наявність боргу відповідають встановленим обставинам та вимогам закону.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, щодо не повідомлення відповідачів про розгляд справи.

Як вбачається з ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 11 вересня 2025 року про відкриття провадження, справа призначена за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а тому немає обов'язкової підстави для скасування оскаржуваного рішення.

Також, колегія суддів відхиляє доводи скарги, що вимоги про стягнення заборгованості до 2019 року заявлені позивачем не до того відповідача, з огляду на таке.

Згідно Свідоцтва про право власності на житло від 12 травня 2008 року квартира за адресою АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності громадянину ОСОБА_2 та членам його родини ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

З реєстру територіальної громади м. Києва станом на 08 серпня 2025 року вбачається, що за адресою: АДРЕСА_3 зареєстровані, зокрема, відповідачі: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).

За правилами частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

У розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 9 листопада 2017 року, споживачем є, у тому числі, фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Отже, аналіз наведених положень вказує на те, що позивач має право вимагати виконання обов`язку щодо сплати житлово-комунальних послуг як від власника квартири, так і від будь-якої іншої особи, яка зареєстрована або проживає у житлі власника, адже така особа на рівні з власником користується усіма житлово-комунальними послугами.

Колегія суддів робить висновок, що позивачем пред?явлено позов до належного відповідача, який у період виникнення боргу був співвласником квартири. Сплативши присуджений борг, відповідач має право звернутись з позовом до інших співвласників про відшкодування понесених ним витрат.

Безпідставними є доводи скарги, що з 26 листопада 2019 року відповідач не був споживачем гарячої води і відмовився від послуги з постачання гарячої води, у зв`язку з тим, що працівником позивача 26 листопада 2019 року поставлено та опломбовано заглушки на кран для подачі гарячої води, оскільки, як вбачається з розрахунку заборговності від 01 серпня 2025 року починаючи з березня 2018 року нарахування не збільшувались. Тобто. Позивачем врахована відмова від послуги, на яку посилається споживач в апеляційній скарзі.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідач не відмовлявся від надання послуг теплової енергії та не може буде звільнений від сплати заборгованості в цій частині з огляду на таке.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Відповідач ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а отже отримує житлово-комунальні послуги та є їх споживачем.

Відповідно до положень п. 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції 2017 року, споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

У пункті 29 Правил зазначено, що споживач має право на зменшення розміру плати у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання).

Отже, споживач має право не сплачувати вартість житлово-комунальних послуг у випадку, якщо він подасть відповідну письмову заяву до надавача послуг та документально оформить свою відсутність в квартирі.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в установленому законом порядку свою відсутність не оформляв.

Ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

У постанові Верховного Суду від 02 вересня 2019 року в справі № 335/479/17 (провадження № 61-22435св18) викладено правовий висновок, згідно якого «проживання в іншому місці не звільняє відповідачів від сплати отриманих комунальних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено їх реєстрацію у зазначеній вище квартирі, а посилання ОСОБА_2 на те, що він є неналежним відповідачем спростовуються матеріалами справи, оскільки він зареєстрований у вказаній квартирі, а отже є користувачем наданих послуг.»

У постанові Верховного Суду від 02 вересня 2019 року в справі № 335/479/17 (провадження № 61-22435св18) викладено правовий висновок, згідно якого «проживання в іншому місці не звільняє відповідачів від сплати отриманих комунальних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено їх реєстрацію у зазначеній вище квартирі, а посилання ОСОБА_2 на те, що він є неналежним відповідачем спростовуються матеріалами справи, оскільки він зареєстрований у вказаній квартирі, а отже є користувачем наданих послуг.»

Також у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року в справі № 757/37752/18-ц (провадження № 61-11650св19) встановлено, що «звернення позивача із заявою у червні 2016 року, в якій він вказував, що його матір ОСОБА_2 у квартирі не проживає, не може бути підставою для перерахунку заборгованості, яка виникла за минулий час, оскільки таке зменшення розміру плати за послуги може враховуватись лише з часу звернення. Докази про те, що позивач або члени його сім`ї звертались із відповідними заявами до відповідача про зменшення розміру оплати до червня 2016 року, у матеріалах справи відсутні. Факт непроживання ОСОБА_3 у вказаній квартирі не підтверджено належними та допустимими доказами, а судами правомірно не прийнято до уваги договір оренди іншого житлового приміщення як такий, що підтверджує вказаний факт.

Відповідачем ОСОБА_2 не надано доказів звернення до позивача із заявою про його не проживання у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , а тому він має нести відповідальність за увесь заявлений позивачем період.

Крім того, суд роз`яснює, що відповідач має право звернутись до інших власників з вимогами про відшкодування йому, стягнутої з нього заборгованості, а позивач мав право заявляти позовні вимоги, як до всіх боржників разом так і до кожного з них окремо.

Щодо застосування позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

В апеляціййній скарзі відповідач просить застосувати позовну давність до вказаної заборгованості.

З огляду на те, що районним судом вказана справа розглянута в порядку спрощеного провадження, без виклику сторін, апеляційний суд вважає за можливе вирішити заяву про застосування позовної давності на стадії апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Як встановлено ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Як роз`яснено у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року за № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для нього.

Виходячи з наведеного, позовна давність застосовується лише у випадку обґрунтованості, доведеності позову.

Як вбачається із штампа вхідної кореспонденції позовну заяву про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги було подано до Святошинського районного суду міста Києва 05 вересня 2025 року. При цьому, заявлено вимоги про стягнення заборгованості за період з липня 2015 року по липень 2025 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зроблено правовий висновок про те, що перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу» (п. 59 Постанови).

Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS - CоV - 2" на всій території України встановлено карантин з 12.03.2020 до 22.05.2020, дія якого постановами Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641 (з урахуванням змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України від 26.08.2020 № 760, від 13.10.2020 № 956), від 09.12.2020 № 1236 продовжена до 30.06.2021.

Оскільки з позовом до суду Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулось 05 вересня 2025 року, апеляційний суд доходить висновку про пропуск позивачем позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за період з липня 2015 року по лютий 2017 року, про застосування якої заявлено відповідачем у справі.

Враховуючи викладене, позовні вимоги Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про стягнення із відповідачів на користь позивача суми боргу за централізоване опалення та централізоване гаряче водопостачання підлягають задоволенню в межах строку позовної давності, а саме за період з березня 2017 року по 01 травня 2018 року.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про зменшення розміру заборгованості , що утворилась до 01 травня 2018 року за централізоване опалення з 31 994,38 грн до 14 521,53 грн, інфляційної складової боргу за цей період з 5471,06 грн до 2 756,36 грн, 3% річних з 1438,43 грн до 668,68 грн, а також за централізоване гаряче водопостачання з 12 442,90 до 7840,05 грн, інфляційної складової боргу за цей період з 2127,72 грн до 1488,22 грн, 3% річних з 559,38 грн до 71,84 грн.

Щодо решти заборгованості, яка утворилась після 01 травня 2018 року, та складається з: заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 22686,46 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 5328,13 грн, три проценти річних у розмірі 1389,07 грн; заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 8236,81 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 1411,08 грн, три проценти річних у розмірі 371,08 грн; заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 33853,52 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 4767,21 грн, три проценти річних у розмірі 1175,45 грн, пеня у розмірі 1430,11 грн; заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 0,00 грн, три проценти річних у розмірі 0,00 грн, пеня у розмірі 0,00 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1148,43 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 792,00грн; заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 0,00 грн; заборгованість за обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн, колегія суддів погоджується з висновками суду про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення такої заборгованості, яка утворилась після 01 травня 2018 року, так як ті обставини, які суд вважав встановленим є доведеними, висновки суду відповідають вимогам закону.

Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, арішення суду першої інстанції - зміні в частині розміру заборгованості до 01 травня 2018 року. В частині іншої заборгованості рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до ст. 375 ЦПК україни не підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги задоволено частково на 80,7%, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір за подання позовної заяви до суду першої інстанції у розмірі 2443,60 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Волько Катерина Володимирівна, - задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 листопада 2025 року - змінити в частині стягнення боргу до травня 2018 року, зменшивши розмір стягнутої заборгованості за послуги з:

централізованого опалення до 14 521 (чотирнадцяти тисяч п`ятсот двадцяти однієї) гривні, 53 копійок, інфляційну складову боргу до 2 756 (двох тисяч сімсот п`ятдесяти шести) гривень, 36 копійок та 3% річних до 688 (шестиста восьмидесяти восьми) гривень, 68 копійок;

централізованого гарячого водопостачання до 7840 (семи тисяч вісімсот сорока) гривень 05 копійок, інфляційну складову боргу до 1488 (однієї тисячі чотириста вісімсот восьми) гривень 22 копійок та 3% річних до 71 (сімдесяти однієї) гривні 84 копійок;

та в частині судових витрат, зменшивши стягнутий судовий збір до 2443 гривень 60 копійок.

В іншій частині рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 16 квітня 2026 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді Н.В. Поліщук

В.В. Соколова