Вирок від 15 квітня 2026 р. у справі №295/6527/16-к — Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/6527/16-к

Категорія 51

1-кп/295/644/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.04.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира

у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1

секретарів судового

засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження № 12016060000000004 від 16.01.2016 про обвинувачення

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Коростень, Житомирської області, громадянина України, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, працюючого начальником караулу Житомирського міського відділу ДСНС України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, -

за ст.368 ч.1 КК України,

з участю:

прокурора ОСОБА_7

обвинуваченого ОСОБА_6

захисника ОСОБА_8

в с т а н о в и в:

Згідно обвинувального акта ОСОБА_6 обвинувачується в тому, що згідно витягу із наказу тимчасово виконуючого обов`язки начальника Управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області (далі - Управління ДСНС України у Житомирській області) № 362 від 30.04.2015 старшого лейтенанта служби цивільного захисту ОСОБА_6 призначено на посаду головного інспектора сектору запобігання надзвичайним ситуаціям Житомирського міського відділу Управління ДСРІС України в Житомирській області.

У зв`язку з проведенням організаційно-штатних заходів наказом тимчасово виконуючого обов`язки начальника Управління ДСНС України у Житомирській області № 89 від 01.02.2016 старшого лейтенанта цивільного захисту ОСОБА_6 призначено на рівнозначну посаду головного інспектора сектору державного нагляду (контролю) у сфері пожежної, техногенної безпеки та цивільного захисту Житомирського міського відділу Управління ДСНС України у Житомирській області.

Згідно з положенням про Житомирській міський відділ Управління ДСНС України у Житомирській області, затвердженого начальником Управління ДСНС України у Житомирській області 15.05.2013, серед основних завдань відділу є здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням і виконанням вимог законодавства у сферах пожежної та техногенної безпеки та цивільного захисту міськвиконкому підприємствами, установами та організаціями, іншими суб`єктами господарювання незалежно від форм власності, а також громадянами України, іноземцями і особами без громадянства.

Цим же положенням, передбачено, що посадові особи відділу, які забезпечують здійснення нагляду (контролю) у сфері пожежної та техногенної безпеки за посадою одночасно є державними інспекторами, з нагляду у сфері пожежної та техногенної безпеки.

Будучи державним інспектором з нагляду (контролю) у сфері пожежної та техногенної безпеки у м. Житомирі, ОСОБА_6 , відповідно до вимог Кодексу цивільного захисту України, затвердженого Законом України № 5403-УІ від 02.10.2012, Положення про проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 593 від 11.07.2013, Положення про державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 1052 від 16.12.2015, Положення про Житомирській міський відділ Управління ДСНС України у Житомирській області затвердженого начальником Управління ДСНС України у Житомирській області 15.05.2013 та посадових інструкцій, затверджених начальником Житомирського МВ Управління ДСНС України у Житомирській області являвся службовою особою органу цивільного захисту та був зобов`язаний чесно і сумлінно додержуватись Присяги працівника служби цивільного захисту, виконувати Закони України, добросовісно і в повному обсязі виконувати покладені на нього згідно із займаною посадою службові обов`язки, додержуватись вимог антикорупційного законодавства, сприяти підтриманню порядку та дисципліни, сумлінно і чесно виконувати акти законодавства, накази ДСНС України та доручення керівництва ДСНС України, здійснювати контроль за дотриманням на закріпленій дільниці вимог пожежної та техногенної безпеки органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від їх організаційно - правових форм та форм власності, громадянами України, здійснювати планові та позапланові перевірки стану пожежної та техногенної безпеки закріплених об`єктів, надавати обов`язкові до виконання приписи на усунення порушень, за всіма невиконаними заходами приписів та виявленими порушеннями вживає заходи щодо притягнення винних осіб до відповідальності згідно чинного законодавства, зокрема відповідати за якість та повноту наглядових справ на закріплені об`єкти.

Разом з цим, будучи службовою особою Державної служби України з надзвичайних ситуацій, відповідно до посадових інструкцій, ОСОБА_6 , мав право:

- проводити в робочий час за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів у присутності керівника, або його заступника, чи уповноваженої особи суб`єкта господарювання планові та позапланові перевірки підприємств, установ, організацій, будівель, споруд, новобудов та інших підконтрольних об`єктів всіх форм власності, одержувати під час здійснення державного нагляду необхідні пояснення, відомості, довідки, документи, матеріали;

- залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій за погодженням з їх керівниками до проведення планових та позапланових перевірок, а також незалежної експертизи;

- надавати (надсилати) керівникам центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними особам, а також громадянам обов`язкові для виконання приписи, постанови про усунення порушень і недоліків у роботі, пов`язаній із забезпеченням пожежної безпеки та проведенням заходів щодо запобігання пожежам, здійснювати контроль за їх виконанням;

- отримувати безкоштовно від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян відомості і документи, які характеризують стан пожежної безпеки на об`єктах, дані про пожежі, технічну документацію на розроблення і виготовлення пожежонебезпечних приладів, обладнання та іншої продукції, речовин і матеріалів, відповідні статистичні дані, дислокацію об`єктів, технічні паспорти та іншу інформацію з питань, які належать до компетенції держпожтехногеннагляду, а також одержувати від керівника (власника) суб`єкта господарювання або уповноваженої ним особи необхідні пояснення, відомості, довідки, документи, матеріали;

- притягати до адміністративної відповідальності посадових осіб об`єктів та громадян згідно з чинним законодавством;

- складати протоколи про учинення адміністративного порушення та відправляти відповідні матеріали на розгляд судових органів;

- вимагати від суб`єкта господарювання усунення виявлених порушень вимог законодавства у сфері пожежної безпеки та припинення дій, які перешкоджають здійсненню держпожнагляду.

Таким чином, будучи службовою особою органу цивільного захисту, згідно ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» являючись працівником правоохоронного органу та відповідно до п. п. «д» п. 1 ч. 1 ст. З Закону України «Про засади запобігання Та протидії корупції» суб`єктом відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, ОСОБА_6 одержав неправомірну вигоду для себе за вчинення в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням свого службового становища за наступних обставин.

Так, головний інспектор сектору запобігання надзвичайним ситуаціям Житомирського міського відділу Управління ДСНС України у Житомирській області старший лейтенант служби цивільного захисту ОСОБА_6 у період з 14 по 25 грудня 2015 року, на виконання наказу У ДСНС України у Житомирській області від 23.09.2015 № 347 «Про проведення перевірок у 4-му кварталі 2015 року» та на підставі посвідчення на проведення перевірки № 558 від 14.12.2015, провів планову перевірку додержання (виконання) вимог законодавства у сферах пожежної та техногенної безпеки, цивільного захисту, контролю за діяльністю аварійно - рятувальних служб території та приміщення приватного підприємства «Мебліторг», які розташовані по 9-му провулку Піонерському, 12-а у м. Житомирі, за участі директора даного підприємства ОСОБА_9 .

Під час проведення указаної перевірки у ОСОБА_6 виник злочинний умисел, спрямований на протиправне особисте збагачення, шляхом отримання у завуальованій формі для себе неправомірної вигоди, використовуючи при цьому своє службове становище в інтересах Житомирського обласного спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства протипожежних робіт Добровільного пожежного товариства України (далі - Житомирське обласне СРБППР ДПТ України).

Здійснюючи у період з 14 по 25 грудня 2015 року перевірку територій та приміщень приватного підприємства «Мебліторг», що за адресою: м. Житомир, 9-ий провулок Піонерський, 12-а, ОСОБА_6 , повідомив директора даного підприємства ОСОБА_9 про виявлені ним порушення додержання (виконання) вимог законодавства у сферах пожежної, техногенної безпеки, цивільного захисту та необхідності вжиття зазначених у виданому ним приписі № 440 від 25.12.2015 заходів, у тому числі про необхідність встановити на території підприємства пожежного щита, укомплектувати та дозабезпечити первинними засобами пожежогасіння згідно норм належності, забезпечити всі приміщення підприємства відповідними знаками безпеки згідно з ДСТУ 180 6309:2007, забезпечити фінансування необхідне для повного і якісного забезпечення вимог цивільного захисту, а-також про необхідність пройти працівникам підприємства навчання, інструктаж та перевірку знань з питань цивільного захисту, зокрема, пожежної безпеки. При цьому ОСОБА_6 застеріг ОСОБА_9 , що у разі не виконання зазначених у приписі № 440 від 25.12.2015 заходів, у встановлений ним у цьому ж приписі строк, він може звернутись до суду з метою припинення діяльності підприємства.

В той же час, ОСОБА_6 , реалізуючи свій злочинний умисел, переслідуючи мету отримати неправомірну вигоду для себе, використовуючи надане йому службового становище, запропонував директору приватного підприємства «Мебліторг» ОСОБА_9 для вжиття заходів з метою усунення виявлених ним в ході перевірки порушень додержання (виконання) вимог законодавства у сферах пожежної, техногенної безпеки, цивільного захисту, звернутися до Житомирського обласного СРБППР ДПТ України, обґрунтовуючи це тим, що останні є державною ліцензійною організацією, яка надає якісні послуги у сфері протипожежної безпеки, при чому інших ліцензійних підприємств, які надають послуги та реалізують продукцію протипожежного призначення ОСОБА_6 не називав. Таким чином, нав`язав ОСОБА_9 безальтернативний вихід обрання ліцензійного підприємства. При цьому, ОСОБА_6 надав ОСОБА_9 контактні дані ОСОБА_10 - директора Житомирського обласного СРБППР ДПТ України, а саме його номер мобільного телефону НОМЕР_1 .

У зв`язку з цим, директор приватного підприємства ОСОБА_9 , будучи необізнаним про злочинні наміри ОСОБА_6 отримати для себе неправомірну вигоду, за вчинення дій в інтересах Житомирського обласного СРБППР ДПТ України використовуючи надане йому службове становище, доручив менеджеру приватного підприємства «Мебліторг» ОСОБА_11 привести у відповідність території та приміщень підприємства до вимог законодавства у сфері пожежної, техногенної безпеки шляхом придбання товарів та отримання послуг протипожежного призначення саме у Житомирського обласного СРБППР ДПТ України, надавши йому контактні дані - мобільний телефон ОСОБА_10 , раніше залишеного йому ОСОБА_6 , як особи до якої необхідно звернутись з указаних питань.

Приблизно у другій половині грудня 2015 року, точного часу слідством не встановлено, ОСОБА_6 , будучи обізнаний про те, що приватне підприємство «Мебліторг» звернулось за придбанням продукції та отриманням послуг протипожежного призначення до Житомирського обласного СРБППР ДПТ України та його обслуговуванням безпосередньо займається начальник виробництва Житомирського обласного СРБППР ДПТ України ОСОБА_12 , реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на протиправне особисте збагачення, використовуючи надані йому повноваження в інтересах вказаного товариства, на території Житомирського обласного СРБППР ДПТ України, що за адресою: м. Житомир, вул. Героїв Пожежних, 67-а, висловив прохання ОСОБА_12 про передачу йому частини грошових коштів у розмірі 10 % із загальної суми грошового прибутку отриманого за надані послуги та продажу продукції протипожежного призначення приватному підприємству «Мебліторг». Дане прохання про надання грошових коштів ОСОБА_6 обґрунтовував тим, що саме ним з використанням свого службового становища створено умови, які дозволяють одержувати прибуток Житомирському обласному СРБППР ДРІТ України. ОСОБА_12 , розуміючи протиправність дій ОСОБА_6 , спрямованих на отримання у такий спосіб для себе неправомірної вигоди за вчинення ним дій в інтересах Житомирського обласного СРБППР ДПТ України, з метою викриття його злочинної діяльності, погодилася ;на запропоновані ним умови.

У подальшому, 21.01.2016, близько 14 години, ОСОБА_6 , зустрівся з ОСОБА_12 на розі вулиць Перемоги та Ольжича у м. Житомирі, під час чого обумовили виконання робіт та придбання протипожежної продукції приватним підприємством «Мебліторг», при чому ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_12 про необхідність передачі йому 10% з суми коштів витрачених приватним підприємством «Мебліторг» на придбання продукції та послуг протипожежного призначення, а з суми витраченої на проходження працівниками даного підприємства навчання з питань пожежної безпеки 50%. Окрім цього, зазначив про свою готовність співпрацювати таким чином далі. На вказану пропозицію ОСОБА_12 погодилась.

28.01.2016, близько 15 години, під час зустрічі ОСОБА_12 з ОСОБА_6 у приміщенні офісу Житомирського СРБППР ДПТ України, що за адресою: вул. Героїв Пожежних, 67-а, м. Житомир, останні обумовили виконання робіт та придбану протипожежну продукцію приватним підприємством «Мебліторг» на виконання припису, у тому числі суми грошових коштів, які витрачатимуться даним підприємством та частку ОСОБА_6 . При цьому, ОСОБА_6 наголосив ОСОБА_12 , про те, що лише завдяки створеним ним умовам Житомирське обласне СПРБППР ДПТ України отримало можливість реалізовувати свій товар та надавати послуги приватному підприємству «Мебліторг». Окрім цього, з метою довести ОСОБА_12 можливості своїх службових повноважень, повідомив їй про те, що він зателефонує до директора приватного підприємства «Мебліторг» ОСОБА_9 та зазначить йому про плин термів та необхідність якнайшвидшого виконання заходів, передбачених приписом, оскільки у противному випадку він може подати документи до суду для вирішення питання про припинення діяльності підприємства.

В подальшому, 03.02.2016 в період з 15 год. 12 хв. по 15 год. 20 хв., ОСОБА_6 , будучи службовою особою, діючи умисно, з корисливих мотивів, реалізуючи свій злочинний умисел спрямований на протиправне особисте збагачення шляхом отримання неправомірної вигоди, зустрівся з ОСОБА_12 у м. Житомирі, поблизу торгового центру «Ярмарок», що по вул. Майдан Згоди, 6 під час чого, одержав від ОСОБА_13 раніше обумовлену частину коштів від суми сплаченої ПП «Мебліторг» за надані послуги та товари, а саме грошові кошти у сумі 1600 гривень. Разом з цим, в ході зустрічі ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_12 про те, що мав розмову з ОСОБА_9 під час якої наголосив останньому про необхідність і далі вживати заходів, оскільки у них залишився лише місяць до проведення позапланової перевірки, і якщо він за результатами її проведення виявить недоліки, то внесе позов до суду на закриття підприємства.

Після цього, 12.02.2016, о 11 години 40 хвилин ОСОБА_6 , будучи службовою особою, діючи умисно, з корисливих мотивів, реалізуючи свій злочинний умисел спрямований на протиправне особисте збагачення шляхом отримання неправомірної вигоди, попередньо домовившись, зустрівся, з ОСОБА_12 у м. Житомирі, поблизу торгового центру «Ярмарок», що по вул. Майдан Згоди, 6, під час чого, одержав від ОСОБА_12 іншу частину суми раніше обумовленої неправомірної вигоди, а саме грошових коштів у сумі 2200 гривень.

Цього ж дня, об 11 год. 55 хв., ОСОБА_6 у порядку ст. 208 КІТК України був затриманий за підозрою у вчиненні злочину під час чого у нього виявлено грошові кошти у сумі 2200 грн., які до цього йому передала ОСОБА_12 .

Органом досудового розслідування дії ОСОБА_6 кваліфіковано за ст. 368 ч.1 КК України, які виразились в тому, що він, будучи службовою особою правоохоронного органу, одержав неправомірну вигоду для себе за вчинення в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням свого службового.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 вину не визнав та показав, що в кінці грудня 2016 працюючи на посаді головного інспектора сектору запобігання надзвичайним ситуаціям Житомирського міського відділу Управління ДСНС України в Житомирській області, провів планову перевірку дотримання вимог протипожежної безпеки у ТОВ «Мебліторг». В процесі якої були виявлені ряд порушень, які були внесені до акту перевірки. Крім того, по результатам перевірки також був складений протокол про притягнення директора ТОВ «Мебліторг» до адміністративної відповідальності, та останньому вручений припис про необхідність, у визначений у ньому термін, усунути виявлені недоліки. А також, останнього було попереджено про те, що у разі їх не усунення, то керівництвом його управління будуть прийняті міри до зупинення роботи підприємства. Під час вручення у січні 2016 ним директору ТОВ «Мебліторг» ОСОБА_14 даного припису останній запитав, які підприємства у Житомирі можуть допомогти йому усунути виявлені недоліки. На що він продиктував останньому кілька ліцензованих підприємств у Житомирі, які займаються таким видом діяльності, назвав номери їх телефонів. Після цього, приблизно днів через 10 йому на мобільний телефон зателефонувала ОСОБА_15 , яку він візуально знав як працівницю Житомирського обласного спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства протипожежних робіт Добровільного пожежного товариства України, яке розташовано поряд із його міським відділом Управління ДСНС України. Остання повідомила, що до них звернувся представник ТОВ «Мебліторг», у якому він в кінці грудня 2015 проводив перевірку, і попросила із ним зустрітись для уточнення того, що їм потрібно зробити для усунення виявлених недоліків. Також, вона повідомила, що лише кілька місяців як працює у даному товаристві, у зв`язку з чим ще недостатньо володіє навиками у своїй роботі. З цією метою він кілька разів зустрічався із ОСОБА_15 , надавав їй консультацію з приводу того, що необхідно придбати товариству «Мебліторг», які роботи необхідно для них виконати з метою усунення виявлених недоліків. А також надавав їй відповідні консультації з цього приводу і по мобільному телефонному зв`язку. З приводу виявлення 12.02.2016 у його барсетці не належних йому грошових коштів, пояснив що після того як він був затриманий працівниками поліції після чергової зустрічі із ОСОБА_15 , двоє із них стали фізично утримувати його за руки. А один із працівників поліції відразу забрав у нього барсетку та мобільний телефон. У зв`язку з тим, що двоє працівників поліції його тримали за руки, то він не бачив, що із його сумочкою (барсеткою) робив інший працівник поліції. Вважає, що саме в цей момент останній міг підкласти зазначені грошові кошти до його барсетки. З приводу досліджених в судовому засіданні НСРД щодо його спілкування з ОСОБА_15 заперечив їх достовірність. І пояснив, що голос на зафіксованих між ними розмовах схожий на його. Проте, зміст цих розмов не відповідає фактичним обставинам. Вважає всі ці аудіо- та відео записи були змонтованими у вигідному для органу досудового розслідування форматі. Ствердив, що не висловлював ОСОБА_15 вимоги надати неправомірну вигоду, а також заперечив факт отримання коштів.

Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод, законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

За ч.2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

В свою чергу стандарт доведення «поза розумним сумнівом», визначений практикою ЄСПЛ (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A № 25), який може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Згідно ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.

Так, на обґрунтування винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення сторона обвинувачення посилається на фактичні дані, які досліджені судом безпосередньо в судовому засіданні.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показав, що він являється власником та одночасно директором ПП «Мебліторг», розташованого по вул. Піонерській,12а у м. Житомирі. Також, підтвердив те, що в кінці грудня 2015 обвинуваченим ОСОБА_16 , як працівником ДСНС в Житомирській області, у належному йому приватному підприємстві було проведено перевірку дотримання вимог протипожежної безпеки. Дану перевірку ОСОБА_16 проводив у його безпосередній присутності. В процесі якої було виявлено багато порушень. З ними він повністю погодився і їх не оспорював. Приблизно на початку січня 2016 ОСОБА_16 зателефонував йому та запросив прибути до нього на роботу, де вручив письмовий припис щодо необхідності усунути виявлені недоліки. У цьому приписі були перераховані усі виявлені недоліки, та був встановлений термін для їх усунення. На його запитання де можна придбати необхідне обладнання для усунення цих недоліків ОСОБА_16 назвав йому біля 4-х чи 5-ти організацій, які мають ліцензію на торгівлю таким обладнанням та наданням послуг по протипожежній безпеці. Повернувшись на своє підприємство він доручив менеджеру ОСОБА_11 придбати необхідне обладнання (вогнегасники, пожежні щити, стенди з цивільного захисту тощо) для усунення зазначених у приписі недоліків, якому також назвав ті підприємства, які йому назвав ОСОБА_17 , у яких можна їх придбати. Для цього надавав останньому готівкові кошти. До яких саме із названих ним підприємств останній звернувся для придбання необхідного обладнання він не знає, не придавав цьому значення. ОСОБА_18 по мірі придбання ряду обладнання постійно йому доповідав та надавав на підтвердження їх вартості товарні чеки. Особисто із ОСОБА_15 він знайомий не був. Також йому нічого не відомо про спілкування ОСОБА_15 із ОСОБА_16 щодо обставин усунення виявлених на їх підприємстві недоліків. А також нічого невідомо і про те, чи вимагав ОСОБА_16 будь-які грошові кошти у ОСОБА_15 . У нього особисто ОСОБА_16 ніяких грошових коштів не вимагав.

Свідок ОСОБА_11 показав що в кінці 2015 - на початку 2016 він працював на посаді менеджера з продажу в ПП «Мебліторг». Підтвердив те, що дійсно в грудні 2015 обвинувачений ОСОБА_16 у його присутності та в присутності директора ПП «Мебліторг» ОСОБА_14 проводив перевірку дотримання правил протипожежної безпеки. У процесі якої було виявлено багато недоліків. У січні 2016 директор ОСОБА_14 передав йому письмовий припис по результатам перевірки і доручив прийняти міри щодо усунення виявлених та зазначених у ньому недоліків. При цьому, ОСОБА_14 надав йому готівкові кошти сказав, що необхідні засоби (вогнегасники, протипожежний щит, тощо) можна придбати в підприємстві, яке знаходиться по вул. Героїв Пожежних у м. Житомирі, і яке дуже близько розташоване відносно ПП «Мебліторг». Приїхавши на дане підприємство він там зустрів жінку на ім`я ОСОБА_19 , згодом дізнався її прізвище ОСОБА_15 , яка погодилась допомогти йому у придбанні необхідного обладнання згідно наданого припису. Він декілька разів їздив на це підприємство, де за готівку придбавав у ОСОБА_15 необхідне обладнання. При цьому, вона кожного разу видавала йому письмові чеки про отримані від нього грошові кошти, які він віддавав директору ОСОБА_14 . Жодних письмових договорів із підприємством, на якому працювала ОСОБА_15 , він не укладав. А всі розрахунки здійснювалися ним виключно за готівку, яку він отримував від директора ПП «Мебліторг», і яку постійно вручав особисто в руки ОСОБА_15 . Про обставини спілкування між ОСОБА_16 і ОСОБА_15 йому нічого невідомо. А також йому нічого не відомо про вимагання ОСОБА_16 у ОСОБА_15 будь-яких грошових коштів. У нього особисто ОСОБА_16 ніяких грошових коштів не вимагав.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показав, що на протязі тривалого періоду часу він працює на посаді голови Житомирського обласного спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства протипожежних робіт Добровільного пожежного товариства України. І йому нічого не відомо про обставини вимагання та отримання на початку 2016 ОСОБА_16 у його працівниці ОСОБА_15 , яка на протязі не тривалого періоду часу працювала начальником виробництва, і мала прізвище ОСОБА_20 , грошових коштів за те, що після проведеної у ПП «Мебліторг» перевірки дотримання протипожежної безпеки він порадив керівнику даного товариства замовити необхідне обладнання та послуги саме у їхньому товаристві. Про це він дізнався лише після того, як ОСОБА_16 був затриманий працівниками поліції. В категоричній формі ствердив, що йому також нічого не відомо про те, щоб працівники ПП «Мебліторг» звертались до його товариства з приводу придбання будь-яких засобів протипожежної безпеки. Це він з`ясував після перевірки по бухгалтерії товариства, де було встановлено, що жодних послуг по продажу товариством будь-якого протипожежного обладнання ПП «Мебліторг» у них не замовляло, і їм нічого не продавало. Адже всі розрахунки з приводу наданих послуг та продажу протипожежного обладнання у їхньому товаристві здійснюється виключно по безготівковим розрахункам. Зазначив, що йому взагалі нічого не відомо про обставини спілкування ОСОБА_16 із ОСОБА_15 з приводу ПП «Мебліторг». Він особисто не уповноважував ОСОБА_15 вести будь-які перемовини із ОСОБА_16 , а також не надавав їй жодних грошових коштів для того, щоб вона їх вручала останньому у якості неправомірної вигоди (відкатів) за те, що останній порадив керівництву ПП «Мебліторг» звернутись саме до їх товариства для усунення виявлених недоліків під час проведеної перевірки. І остання йому нічого не доповідала про те, що ОСОБА_16 вимагає у неї будь-які грошові кошти. Після того, як ці обставини набули розголосу після затримання ОСОБА_16 , він викликав ОСОБА_15 до себе з метою з`ясувати у неї ці обставини. Проте, вона нічого не змогла йому пояснити, і через кілька днів після цього звільнилася з товариства.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_21 показав, що в кінці 2015 - на початку 2016 він працював в Добровільному пожежному товаристві України на посаді радника голови правління ОСОБА_10 . У зв`язку з своїми службовими обов`язками був знайомий як із ОСОБА_16 так і з ОСОБА_15 ( ОСОБА_20 ). Проте, йому нічого не було відомо про те, щоб ОСОБА_16 вимагав у ОСОБА_15 будь-які грошові кошти. Приблизно в кінці січня 2016 йому зателефонував невідомий чоловік, який представився ОСОБА_22 . Він сказав що працює у ПП «Мебліторг», попросив надати консультацію з приводу усунення недоліків по припису протипожежної небезпеки за результатами проведеної перевірки працівниками МНС. На що він дав свою згоду. Через кілька днів ОСОБА_22 із цим приписом приїхав до нього у товариство. Після ознайомлення із наданими документами він дав необхідні консультації та роз`яснення ОСОБА_22 яким чином можна усунути виявлені недоліки. Після цього ОСОБА_22 пішов, більше із ним не зустрічався. І ніяких договорів із ним з приводу надання їх товариством ПП «Мебліторг» будь-яких послуг по усуненню виявлених недоліків не було укладено. Про обставини спілкування між ОСОБА_16 і ОСОБА_15 з приводу ПП «Мебліторг» йому також нічого не відомо. А також ОСОБА_15 йому нічого не говорила про те, що ОСОБА_16 вимагає у неї якісь грошові кошти. Про це він дізнався лише після того, як ОСОБА_16 було затримано працівниками поліції.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 показала, що на протязі не тривалого періоду часу, біля року, вона працювала в Житомирському обласному спеціалізованому ремонтно-будівельному підприємстві протипожежних робіт Добровільного пожежного товариства України, не пам`ятає на якій посаді. У дане товариство влаштовувалась під прізвищем першого чоловіка - ОСОБА_20 . В її службові обов`язки входило залучення покупців для придбання, перевірки та зарядки вогнегасників, тощо, обладнання з протипожежної безпеки. Показала, що із ОСОБА_16 вона взагалі особисто не була знайома, а лише знала його візуально як працівника Житомирського міського відділу Управління ДСНС України в Житомирській області, яке було розташовано поряд із товариством, у якому вона працювала. Категорично ствердила, що ОСОБА_16 у неї ніяких грошових коштів не вимагав і вона їх йому ніколи не передавала. А також ОСОБА_16 не вимагав будь-яких грошових коштів від товариства, у якому вона працювала, через неї як посередника. Якщо таке і було, то це могло бути лише через директора ОСОБА_23. Зазначила, що здається вона передавала ОСОБА_16 якийсь конверт, що у ньому було вона не знає. І це робила за вказівкою директора ОСОБА_23 , який особисто і вручив їй цей конверт. І такий конверт вона передавала ОСОБА_16 лише один раз. Також показала, що розрахунки із юридичними особами проводились виключно у безготівковій формі, а з фізичними особами це було можливо було і за готівку. З приводу того, чи обслуговувалося у них таке приватне підприємство як ПП «Мебліторг» не пам`ятає, але цього не виключає. До неї дійсно на початку 2016 звертався чоловік на ім`я ОСОБА_22 , здається саме із ПП «Мебліторг», з приводу необхідності придбання протипожежного обладнання для усунення недоліків по припису по результатам проведених працівниками ДСНС перевірки. За продані нею останньому товари ОСОБА_22 частково розраховувався по безготівковому розрахунку, а частково і готівкою. Ствердила те, що ніяких заяв (в тому числі від 15.01.2016 на ім`я начальника УСБУ в Житомирській області) про те, що ОСОБА_16 ніби-то вимагав у керівників товариства неправомірну вигоду за те, що направляв до них клієнтів для усунення виявлених недоліків згідно складених ним приписів по результатам проведених ним перевірок на підприємствах дотримання протипожежної безпеки, вона взагалі не писала. Після цього, пояснила що така заява здається нею (або її колегою по роботі бухгалтером ОСОБА_24 ) дійсно писалась під диктовку директора ОСОБА_23. В подальшому під час допиту судом була надана ОСОБА_15 для огляду заява від її імені від 15.01.2016, остання показала, що почерк у цій заяві належить їй особисто, тобто цю заяву писала саме вона особисто. Але текст цієї заяви їй не належить, цю заяву вона писала під диктовку директора ОСОБА_23 . Крім того, і зміст цієї заяви також не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_16 до неї особисто не звертався і у неї особисто не вимагав будь-яких грошових коштів , в тому числі і тих, про які йде мова у цій заяві. Дана заява нею писалась на її робочому місці в Житомирському обласному спеціалізованому ремонтно-будівельному підприємстві протипожежних робіт Добровільного пожежного товариства України. При цьому, вона ствердила, що жодного разу не була у приміщенні УСБУ в Житомирській області. ЇЇ чоловік ОСОБА_15 , який також працював в УСБУ в Житомирській області до написання нею цієї заяви ніякого відношення взагалі не мав, і вона йому про це вдома нічого не розповідала. Своїх грошових коштів для проведення НСРД, і які вона мабуть передавала ОСОБА_25 у конверті, вона не надавала.

Після надання свідкові ОСОБА_13 для огляду заяву від 02.02.2016 про передачу нею особистих грошових коштів в сумі 2000 грн. для проведення НСРД, свідок показала, що ця заява дійсно написана і підписана нею (хоча станом на цю дату - 02.02.2016) вона ще перебувала на прізвищі ОСОБА_20 , оскільки офіційно не змінила свій паспорт на прізвище ОСОБА_15 . Категорично ствердила, що зміст самої заяви не відповідає дійсності, власних грошових коштів вона нікому не передавала. При цьому показала, що у зв`язку з вагітністю вона з грудня 2015 фактично не працювала за рекомендацією лікарів та майже постійно перебувала або дома, або в лікарні на збереженні. У зв`язку з чим, не могла приймати участі у проведенні за її участі будь-яких слідчих дій.

Оглянувши в судовому засіданні протокол огляду та вручення грошових коштів від 03.02.2016 ОСОБА_13 підтвердила те, що дійсно у її присутності працівниками поліції були оглянуті надані їй перед цим ОСОБА_23 грошові кошти. Які вже на вулиці були їй передані слідчим. А також підтвердила і те, що цей протокол дійсно був нею підписаний. При цьому категорично ствердила, що станом на цей день вона була на прізвищі ОСОБА_20 , яке змінила лише 10.02.2016, у зв`язку з чим не змогла пояснити, чому у цьому протоколі вона записана як ОСОБА_15 . А також в категоричній формі спростувала, що слідча дія проводилася в службовому кабінеті, ще раз зазначивши те, що вона ніколи не була у приміщенні УСБУ в Житомирській області. Щодо протоколу огляду та вручення грошових коштів від 12.02.2016 в категоричній формі заперечила, що за її участі така слідча дія у цей день проводилась. Ствердивши, що конверт із грошима вона передавала ОСОБА_16 виключно один раз і вдруге 12.02.2016 будь-яких коштів ОСОБА_16 вона не передавала. При цьому, не змогла пояснити, коли і за яких обставин нею були підписані протокол огляду грошових коштів від 12.02.2016, її заява від 12.02.2016 про те, що вона вдруге передає свої грошові кошти в сумі 2200 грн. для проведення НСРД.

З метою усунення істотних розбіжностей у показаннях свідка ОСОБА_13 з показами свідка ОСОБА_10 , наданих ним безпосередньо суду, за клопотанням сторони захисту судом, в порядку ч.14 ст.352 КПК України, був проведений одночасний їх допит.

Під час якого, свідок ОСОБА_13 , заслухавши покази свідка ОСОБА_10 , показала, що заяву від 02.02.2016 взагалі не писала, незважаючи на те, що почерк в заяві належить їй, але підпис в ній їй не належить, хоча дещо схожий. В частині обставин написання заяви від 15.01.2016 до УСБУ в Житомирській області після того, як ОСОБА_10 , під час перехресного допиту ствердив, що йому нічого не відомо про обставини написання ОСОБА_15 цієї заяви, він особисто не диктував останній зміст цієї заяви, вона ствердила, що цієї заяви взагалі не писала, а потім визнала, що цю заяву писала, але не під диктовку ОСОБА_23 , а під диктовку його помічника на ім`я ОСОБА_26 , який зазначив, що це є вказівкою ОСОБА_23 . Щодо передачі їй грошових коштів, які згодом передала ОСОБА_16 , ствердила, що ці грошові кошти їй вручив уже не ОСОБА_23 , а отримала їх від помічника його на ім`я ОСОБА_26 .

Під час перехресного допиту свідок ОСОБА_10 повністю заперечив зазначені покази ОСОБА_13 і показав суду те, що він особисто не диктував ОСОБА_15 заяви до УСБУ, а також не давав жодних вказівок своєму помічнику ОСОБА_26 , щоб той продиктував ОСОБА_15 таку заяву, що ОСОБА_16 вимагає у неї неправомірну вигоду. Також заперечив і те, що особисто передавав ОСОБА_15 будь-які грошові кошти для того, щоб вона їх під контролем працівників поліції вручила ОСОБА_16 . А також не доручав це зробити і своєму помічнику ОСОБА_26 . Показав, що про те, що ОСОБА_15 передавала ОСОБА_16 якісь грошові кошти він дізнався лише після того, як останнього було затримано працівниками поліції.

Під час перехресного допиту свідок ОСОБА_13 змінила свої попередні покази і в частині того, що працівники СБУ споряджали її спецтехнікою перед зустрічами із ОСОБА_27 . У цьому судовому засіданні вона в категоричній формі стала стверджувати те, що ніякою спецтехнікою її працівники правоохоронного органу не споряджали і ніяких пристроїв для фіксації її спілкування із ОСОБА_16 не надавали. Зазначивши, що їй самій цікаво, яким чином була здійснена відео- та аудіо фіксації її розмов із ОСОБА_16 , оскільки вона цього взагалі не робила. Також категорично ствердила, що своєї згоди ні в письмовій, ні в усній формі на залучення її до проведення НСРД відносно ОСОБА_28 не давала, і не здогадувалась в тому, що приймає у цьому активну участь. Ствердила, що якби їй роз`яснили це, то вона безумовно відмовилась б брати у цьому будь-яку участь. Вважає, що працівники поліції та СБУ просто використали її не знання в тому, що вона робить.

Таким чином, на переконання суду такі суперечливі свідчення ОСОБА_13 в силу вище наведених обставин, є сумнівними з огляду на критерії належності і допустимості доказів, визначених ст.ст.86,87 КПК.

Свідок ОСОБА_29 показала, що в 2016 обіймала посаду старшого слідчого ГУНП в особливо важливих справах, дівоче прізвище ОСОБА_30 . Проводила досудове розслідування у справі ОСОБА_41. Двічі проводила допит свідка ОСОБА_15 в приміщенні СБУ, задля того, щоб її ніхто не побачив. При вручені їй грошових коштів залучалися поняті. Були наявні матеріали СБУ на підставі яких до ЄРДР вносилися відомості, крім того було встановлено особу свідка, який дав згоду на допомогу при розкриті злочину. Це могла бути і заява ОСОБА_15 . Згідно процедури, спочатку особа надає кошти, вони оглядаються, вносяться відомості до протоколу, відповідно в протоколі зазначається джерело походження коштів. Ствердила, що протокол складений нею особисто в присутності свідка ОСОБА_15 . При проведенні слідчої дії ОСОБА_15 оснащували відповідною апаратурою, перерахунок коштів особисто здійснювала сама ОСОБА_15 . Перед виходом вказані кошти поклала до сумки, і поїхали на зустріч із ОСОБА_16 . Контроль здійснювали працівники СБУ і поняті, які сиділи в автомобілі.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_31 показав, що в 2016 обіймав посаду старшого оперуповноваженого УСБУ. В справі ОСОБА_16 здійснював оперативне супроводження, виконував доручення слідчого, також міг бути учасником події. Обставини події вже не пам`ятає. Пригадує, що реалізація відбувалася на перехресті вул. Київська та Східна, після того як заявниця, яку звали ОСОБА_19 , передала кошти ОСОБА_16 . Якщо в протоколі огляду та вручення коштів стоїть його підпис, то він відповідає дійсності і належить йому. В даній слідчій дій приймав участь як представник оперативного підрозділу. Не може стверджувати чи був офіційно включений в групу. Місце події яке зазначено в протоколі також відповідає дійсності. Не може пояснити, чому дані обставини заперечує ОСОБА_15 .

Свідок ОСОБА_32 показав, що в 2016 не працював в правоохоронних органах, раніше до 2011 працював в підрозділі «Беркут». Часто брав участь в якості понятого при проведенні слідчих дій, їх залучали з навчального центру №199. Щодо даної події, пам`ятає що приїхали до ТЦ «Ярмарок», де дівчина передавала помічені кошти, а потім особу затримали. Вказані купюри перевіряли спеціальним приладом, які світилися, як і світилися руки затриманого. Гроші помічали в приміщені СБУ, з ним був ще один хлопець. Здається це були гривні, кожну купюру записували по номерам та вносили до протоколу. Передача коштів, які були в конверті відбулася біля ТЦ «Ярмарок». Як саме ці гроші з`явилися у дівчини, не пам`ятає, також не пам`ятає чи була присутня вона в кабінеті. За що саме надавали кошти також вже не пам`ятає, з обставин було відомо що даний чоловік працює в держаних органах та вимагає хабар. Тоді саме керівництво вдало вказівку бути в якості понятого, сказали чекати, їх приїдуть заберуть. Також до цього залучався в якості понятого в інших справах. Сам особисто ініціативу бути в ролі понятого не проявляв, це все було за вказівкою керівництва.

Свідок ОСОБА_33 показав, що в 2016 проходив службу в лавах ЗСУ. 8 років тому він разом із ОСОБА_34 був залучений працівниками СБУ в якості понятого. Як саме його туди запросили, вже не пам`ятає. Обставини події стосувалися отримання неправомірної вигоди інспектором ДСНС. Неправомірну вигоду надавала жінка, за що в свою чергу мала отримати дозвіл від пожежної інспекції. Був присутнім при помічені коштів, їх фарбували в приміщенні СБУ за допомогою спеціальної фарби. Сума складала 10 чи 20 тис гривень. Також був присутній при затримання, яке відбувалося біля ТЦ «Ярмарок», по вул. Східній. Процес затримання фіксувався за допомогою відеокамери. При затримання особи та помітці грошових коштів складалися протоколи, в яких вони розписувалися. На той час зауважень до протоколу не було.

Також на обґрунтування обвинувачення надано: витяг з ЄРДР від 16.01.2016 з правовою кваліфікацією за ст. 368 ч.1 КК України (т.4 а.с.199); витяг із наказу №362 від 30.04.2015 по особовому складу про призначення ОСОБА_6 на посаду головного інспектора сектору запобігання надзвичайним ситуаціям Житомирського міського відділу УДСНС України у Житомирській області (т.1 а.с.199); витяг із наказу №89 від 01.02.2016 по особовому складу про призначення ОСОБА_6 на посаду головного інспектора сектору державного нагляду (контролю) у сфері пожежної, техногенної безпеки та цивільного захисту Житомирського міського відділу УДСНС України у Житомирській області (т.1 а.с.200); лист Управління ДСНС у Житомирській області від 29.02.2016. (т.1 а.с.201); наказ Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 04.02.2013 №3 «Про затвердження положень про територіальні органи ДСНС України в АРК, областях, мм. Києві та Севастополі» (т.1 а.с.202); Положення про Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області №3 від 04.02.2013 (т.1 а.с.205); наказ № 80 від 08.02.2014 про внесення змін до установчих документів територіальних органів ДСНС України (т.1 а.с.223); Положення про Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області №80 від 08.02.2014 (т.1 а.с.226); наказ №475 від 18.08.2014 про внесення змін до установчих документів територіальних органів ДСНС України, зі змінами (т.1 а.с.245); протокол огляду від 16.03.2016 (т.2 а.с.1); постанови про накладення адміністративних стягнень (т.2 а.с.12-144); повідомлення про проведення планових перевірок, Управлінням ДСНС України у Житомирській області, зокрема з них, у період з 14 по 25 грудня 2015 року, території та приміщення приватного підприємства «Мебліторг», які розташовані по 9-му провулку Піонерському, 12-а у м. Житомирі (т.2 а.с.158-192); посвідчення на проведення перевірки, головним інспектором сектору запобігання надзвичайним ситуаціям Житомирського міського відділу Управління ДСНС України у Житомирській області старшим лейтенантом служби цивільного захисту ОСОБА_6 , зокрема з них, у період з 14 по 25 грудня 2015 року, на виконання наказу У ДСНС України у Житомирській області від 23.09.2015 № 347 «Про проведення перевірок у 4-му кварталі 2015 року» та на підставі посвідчення на проведення перевірки № 558 від 14.12.2015, провів планову перевірку додержання (виконання) вимог законодавства у сферах пожежної та техногенної безпеки, цивільного захисту, контролю за діяльністю аварійно - рятувальних служб території та приміщення приватного підприємства «Мебліторг», які розташовані по 9-му провулку Піонерському, 12-а у м. Житомирі (т.2 а.с.193-206); протокол про результати проведення аудіо-відеоконтролю особи від 12.03.2016 (т.2 а.с.209); протокол огляду від 30.03.2016 (т.2 а.с.213); посадову інструкцію головного інспектора сектора державного нагляду (контролю) у сфері пожежної, техногенної безпеки та цивільного захисту (контролю) у сфері пожежної, техногенної безпеки та цивільного захисту Житомирського міського відділу Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області ОСОБА_6 (т.3 а.с.13); заяву ОСОБА_13 від 02.02.2016 (т.3 а.с.34); протокол огляду та вручення грошових коштів від 03.02.2016 (т.3 а.с.35); протокол за результатами контролю за вчиненням злочину від 03.02.2016 (т.3 а.с.44); заяву ОСОБА_13 від 12.02.2016. (т.3 а.с.46); протокол огляду, від 03.02.2016 (т.3 а.с.47); протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 12.02.2016 (т.3 а.с.58); протокол про результати проведення аудіо-відеоконтролю особи від 22.01.2016 (т.3 а.с.60); протокол про результати зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (електронних інформаційних систем) від 04.02.2016 (т.3 а.с.66); протокол за результатами проведення аудіо контролю особи від 28.01.2016. (т.3 а.с.72); протокол за результатами проведення аудіо-відеоконтролю контролю особи від 04.02.2016. (т.3 а.с.80); протокол затримання від 12.02.2016 (т.3 а.с.86); протокол огляду місця події від 12.02.2016. (т.3 а.с.101); висновок експерта №10/28 від 23.03.2016 (т.3 а.с.120); висновку експерта №1/1057 від 25.03.2016 (т.3 а.с.140); акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №652 від 18.12.2015, між ПП «Мебліторг» та Житомирське обласне спеціалізоване ремонтно-будівельне підприємство протипожежних робіт Добровільного пожежного товариства України (далі - Житомирське обласне СРБППР ДПТ України) (т.3 а.с.147-148); протокол огляду від 26.02.2016 за участю підозрюваного ОСОБА_6 (т.3 а.с.149); наказ Управління ДСНС України у Житомирській області від 23.09.2015 № 347 «Про проведення перевірок у 4-му кварталі 2015 року» (т.3 а.с.174); план-графік планових перевірок об`єктів суб`єктів господарювання (інших підконтрольних об`єктів) Житомирського міського відділу на 4 квартал 2015 (т.3 а.с.176); повідомлення про проведення планової перевірки, Управлінням ДСНС України у Житомирській області, у період з 14 по 25 грудня 2015 року, території та приміщення приватного підприємства «Мебліторг», які розташовані по 9-му провулку Піонерському, 12-а у м. Житомирі (т.3 а.с.184, а.с.209); посвідчення на проведення перевірки № 558 від 14.12.2015. (т.3 а.с.185); припис № 440 від 25.12.2015 (т.3 а.с.186); акт перевірки додержання (виконання) вимог законодавства у сферах пожежної і техногенної безпеки, цивільного захисту, контролю за діяльністю аварійно-рятувальних служб на території ПП «Мебліторг» (т.3 а.с.190); протокол огляду від 27.02.2016 (т.3 а.с.198); постанову про накладення адміністративного стягнення від 29.12.2015 відносно ОСОБА_9 за ст. 57 ЦК України.(т.3 а.с.206); посвідчення на проведення перевірки №558 від 14.12.2015. (т.3 а.с.208); повідомлення про проведення планової перевірки №11/02-17-2096 від 27.11.2015 (т.3 а.с.209); припис №440 від 25.12.2015 (т.3 а.с.210); витяги з протоколу №30 від 13.01.2016 засідання комісії з прийняття заліків про проходженню навчання з питань пожежної безпеки з працівниками підприємства, установ та організацій (т.3 а.с.214, 215); витяг з протоколу №2 засідання комісії з прийняття заліків про проходженню навчання з питань пожежної безпеки з працівниками підприємства, установ та організацій (т.3 а.с.216); платіжне доручення від 11.01.2016 (т.3 а.с.219); протокол огляду місця події від 07.04.2016. (т.4 а.с.5); протокол обшуку від 21.04.2016. (т.4 а.с.25); протокол про результати зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (електронних інформаційних систем) від 28.03.2016 (т.4 а.с.34); довідку УОТЗ ГУНП України в Житомирській області від 28.04.2016 (т.4 а.с.51); протокол огляду від 27.04.2016. (т.4 а.с.54); постанову про визначення групи прокурорів від 16.01.2016 (т.5 а.с.87); лист про направлення розсекречених матеріалів від 06.04.2023 №3987/24-2023 (т.5 а.с.88); клопотання про надання дозволу на проведення НСРД №68т/24 від 29.01.2016 (т.5 а.с.89); відповідь на доручення від 28.01.2016 (т.5 а.с.93); витяг з ЄРДР від 16.01.2016 з правовою кваліфікацією за ст. 189 ч.2 КК України (т.5 а.с.94, 98 ); клопотання про надання дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 16.01.2016 (т.5 а.с.95); доручення про проведення НСРД від 12.02.2016, 29.01.2016, 16.01.2016 (т.5 а.с.99-104); ухвалу слідчого судді апеляційного суду Житомирської області від 16.01.2016 (т.5 а.с.105); ухвалу слідчого судді апеляційного суду Житомирської області від 29.01.2016 (т.5 а.с.108); постанову про проведення контролю за вчиненням злочину від 02.02.2016 (т.5 а.с.111); постанову про проведення контролю за вчиненням злочину від 12.02.2016 (т.5 а.с.114); висновок експерта №СЕ-19/123-25/1743-ВЗ від 20.05.2025 (т.6 а.с.67).

Суд, здійснюючи судовий розгляд з дотримання загальних засад кримінального провадження, зокрема на основі змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, в межах висунутого обвинувачення, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши докази, надані стороною обвинувачення, дійшов висновку, що пред`явлене обвинувачення ОСОБА_6 не знайшло свого підтвердження в суді.

У відповідності з вимогами ч.3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 12-рп/2011 від 20.10.2011 визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесу та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

За ст. 84 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню.

Водночас згідно з положеннями ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Згідно п.2 ч.3 ст. 87 КПК України недопустимими є також докази, що були отримані після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних проваджень.

Таким чином для використання доказів у кримінальному провадженні в розумінні критерію допустимості вони повинні бути: 1) отримані належним суб`єктом; 2) одержані з належного джерела; 3) належно закріплені на матеріальному носії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.11.2019 (справа № 1-07/07) зробила правовий висновок про те, що «обов`язковим критерієм допустимості доказів є спосіб їх одержання, що ґрунтується на дотриманні визначеного законом порядку. Порушення такого порядку є безумовною перешкодою для використання доказів на підтвердження винуватості особи у вчиненні злочину. Адже, згідно з частиною третьою статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом».

Доводи сторони обвинувачення про те, що винуватість ОСОБА_6 доведена показами свідків спростовано їх показами, наданими безпосередньо суду.

Так свідок ОСОБА_9 підтвердив покази ОСОБА_6 в тій частині, що останній на його прохання назвав кілька підприємств у м. Житомирі, які мають ліцензію на продаж протипожежного обладнання та проведення протипожежних робіт, у яких можна придбати необхідне обладнання для усунення виявлених недоліків по припису.

Що у свою чергу повністю спростовує твердження органу досудового розслідування, які викладені в обвинувальному акті про те, що ОСОБА_6 нібито нав`язав ОСОБА_9 необхідність закупити необхідне обладнання для усунення виявлених недоліків виключно у Житомирському обласному спеціалізованому ремонтно-будівельному підприємстві протипожежних робіт Добровільного пожежного товариства України (директором якого являється ОСОБА_10 , у якому на посаді начальника виробництва працювала ОСОБА_13 ).

Згідно правового висновку Верховного Суду, зробленого у постановах від 28.02.2019 (справа №154/2906/15), від 26.03.2019 (справа №331/2021/15-к), від 12.06.2019 (справа №404/5659/15-к), від 12.02.2020 (справа №328/912/17) від 10.02.2021 (справа №233/4604/17 ), від 23.03.2021 (справа №283/1198/18), від 05.10.2022 (справа №346/819/19), від 02.02.2023 (справа №161/13738/16-к), Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2023 (справа 1-7/12встановлення в судовому засіданні того факту, що під час допиту свідки неодноразово змінювали свої покази щодо фактичних обставин справи, які суперечили їх попереднім показам, (що свідчило про їх непослідовність та не логічність), являється підставою для визнання їх не достовірними та недопустимими за критерієм доказування «поза розумним сумнівом».

З врахуванням наведених правових висновків Верховного Суду, суд приходить до висновку про те, що наведені покази свідка ОСОБА_13 , яка неодноразово їх змінювала на протилежні за змістом, пристосовуючи їх до даних, які ставали їй відомі в судовому засіданні, плуталась у деталях, кількості епізодів нібито переданих нею грошових коштів ОСОБА_6 , викликають обґрунтований сумнів у їх правдивості і достовірності щодо фактичних обставин справи, у зв`язку з чим не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 спростував покази ОСОБА_13 про те, що він давав вказівку їй писати заяву до правоохоронних органів, що він передавав через неї кошти для вручення ОСОБА_6 . Свідок ОСОБА_10 давав незмінні покази про те, що ОСОБА_13 передавала грошові кошти ОСОБА_6 він дізнався лише після затримання останнього.

Отже, допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 спростовують доводи сторони обвинувачення. А покази свідка ОСОБА_13 викликають обґрунтовані сумніви у їх правдивості і достовірності, по обставинах викладених вище.

За положеннями ст.94 КПК, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності для прийняття відповідного процесуального рішення.

При аналізі та оцінці письмових доказів сторін кримінального провадження, суд керується вимогами кримінального процесуального закону, також враховує і правові висновки Верховного Суду, які ним були ухвалені у відповідних постановах.

Згідно вимог ст.86 КПК доказ визнається допустимим тільки у тому випадку, якщо він був отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Крім того, виходячи з положень ч.1ст.87 КПК, недопустимими також є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України.

Згідно із п.2 ч.3 ст.87 КПК, недопустимими є також докази, що були отримані після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Таким чином, оцінюючи докази, надані сторонами кримінального провадження, суд виходить з того, що допустимість доказів - це властивість, яка визначає здатність фактичних даних бути використаними у розгляді судової справи. Ця властивість забезпечується дотриманням таких правил: доказ повинен бути отриманий належним суб`єктом; із належного джерела; із додержанням належної правової процедури; доказ не повинен бути отриманий на підставі неприпустимого джерела та не повинен засновуватись на чутках.

Перевіривши на предмет допустимості фактичні дані, які містяться у письмових та речових доказах, долучених до матеріалів судового провадження, суд виходить з таких вимог кримінального процесуального закону, рішень ЄСПЛ та правових висновків Верховного Суду, та аналізуючи їх зміст приходить до наступних висновків.

Згідно вимог ч.1 ст.214 КПК слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування.

Відповідно до вимог абз.1 ч.3 ст. 214 КПК здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Тобто, дана норма Закону регулює не тільки початок досудового розслідування, а також встановлює і заборону проведення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення і відсилає до норми закону, яка встановлює за це відповідальність.

Таким чином, виходячи із вимог даних норм Закону, усі докази у скоєнні конкретного кримінального правопорушення, повинні збиратись слідчим та прокурором тільки після того, як відповідні відомості про його вчинення будуть внесені до ЄРДР.

Відповідно, здобуті докази на підтвердження вини особи у скоєнні будь-якого кримінального правопорушення, які були здобуті органом досудового розслідування до внесення відомостей про нього до ЄРДР або без їх внесення, підлягають визнанню недопустимими з підстав, передбачених ст.86 та п.2 ч.3 ст.87 КПК.

Так, згідно вимог ч.5 ст.214 КПК до ЄРДР в обов`язковому порядку повинні бути внесені відомості про: дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; прізвище, ім`я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника; короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; прізвище, ім`я, по батькові та посада службової особи, яка внесла відомості до реєстру, а також слідчого, прокурора, який вніс відомості до реєстру та/або розпочав досудове розслідування; інші обставини, передбачені положенням по ЄРДР.

Аналогічні вимоги щодо відомостей, які підлягають негайному внесенню до ЄРДР після надходження заяви чи повідомлення про скоєний злочин також передбачені і пунктом 1 2-го Розділу Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора №139 від 06.04.2016р. та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05.05.2016р. за №680/28810 (далі - Положення про ЄРДР).

Згідно правового висновку Верховного Суду, зробленого у постанові від 09.12.2020 (справа №500/4994/14-к) «заява особи про вимагання у неї службовою особою неправомірної вигоди на виконання вимог ч.5 ст.214 КПК в обов`язковому порядку повинна бути внесена до ЄРДР із зазначенням прізвища такої службової особи та її посади. Не дотримання вимог даної норми Закону являється істотним порушенням Закону, оскільки це ставить під сумнів законність проведення досудового розслідування відносно такої службової особи». У постанові від 30.09.2021 ( справа №556/450/18) Верховний Суд також зробив наступний правовий висновок: «таким чином, підставою початку досудового розслідування є не будь-які прийняті та зареєстровані заяви, повідомлення, а лише ті з них, з яких вбачаються вагомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, короткий виклад яких разом із прізвищем, ім`ям, по-батькові (найменуванням) потерпілого або заявника, серед іншого, вноситься до ЄРДР».

Отже, виходячи із зазначених вимог чинного законодавства та указаних правових висновків Верховного Суду, суд приходить до висновку про те, що у даному кримінальному провадженні до ЄРДР повинна була бути внесена тільки заява тієї особи, яка повідомила працівникам правоохоронного органу про те, що саме ОСОБА_6 вимагає у неї неправомірну вигоду, тобто заява ОСОБА_13 від 15.01.2016. Згідно змісту якої саме інспектор ДСНС ОСОБА_6 вимагає у неї неправомірну вигоду за безперешкодну діяльність підприємства, на якому вона працює. У даній заяві ОСОБА_13 прямо указала на те, що дані злочинні діяння відносно неї вчиняються саме ОСОБА_6 , то виходячи із вимог ч.5 ст.214 КПК і п.1 2-го Розділу Положення про ЄРДР, до ЄРДР повинні були бути внесеними саме відомості із цієї її заяви із зазначенням наведених у них обставин вимагання у неї неправомірної вигоди ОСОБА_6 .

Проте, на порушення зазначених норм Закону та указаного Положення відповідні відомості із заяви ОСОБА_13 із зазначенням усіх вище зазначених реквізитів до ЄРДР взагалі внесені не були, що підтверджується змістом долучених до матеріалів судової справи витягів із ЄРДР.

Зокрема, як видно із змісту наявного у справі витягу із ЄРДР №12016060000000004 від 18.01.2016 слідчим ОСОБА_29 16.01.2016 були внесені відомості про те, що нібито саме правоохоронним органом було виявлено те, що: «У період з грудня 2015 року по теперішній час службова особа з використанням свого службового становища вимагає передачу чужого майна з погрозою обмеження прав, свобод та законних інтересів заявника», правова кваліфікація яких підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК України.

Проте, це не відповідає дійсності, оскільки із наданих сторонами кримінального провадження матеріалів видно, що у них відсутні будь-які докази про те, що саме правоохоронними органами були виявлені зазначені обставини.

Так в матеріалах даної справи наявна заява ОСОБА_13 від 15.01.2016 про те, що саме інспектор Державної служби надзвичайних ситуацій (ДСНС) ОСОБА_6 вимагає у нею неправомірну вигоду за безперешкодну діяльність підприємства, на якому вона працює. Таким чином у даній заяві ОСОБА_13 прямо указала на те, що дані злочинні діяння відносно неї вчиняються саме інспектором ДСНС ОСОБА_6 .

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про те, що виходячи із вимог зазначених норм Закону та правових висновків Верховного Суду, без внесення відповідних відомостей із заяви ОСОБА_13 до ЄРДР, слідчий взагалі не мав будь - яких правових підстав по збиранню доказів на підтвердження причетності ОСОБА_6 до скоєння цього кримінального правопорушення.

Адже, внесення слідчим до ЄРДР відомостей саме з таким розпливчастим і не конкретним формулюванням надавало йому можливість проводити досудове розслідування у даному кримінальному провадженні відносно будь-якої необмеженої кількості службових осіб будь-якого державного органу, здійснювати відносно них НСРД та збирати відповідні докази, що виходячи із вище наведених норм чинного законодавства є не припустимим.

При цьому, на спростування доводів сторони захисту про те, що відомості із заяви ОСОБА_13 про те, що саме ОСОБА_6 вимагає у неї неправомірну вигоду, взагалі не були внесені до ЄРДР, прокурором не було надано суду відповідного витягу із ЄРДР.

У постанові від 12.12.2018 (справа №428/2448/16) Верховний Суд зробив правовий висновок про те, що факт здійснення слідчим процесуальної дії щодо внесення відповідних відомостей до ЄРДР має бути підтверджений саме витягом із ЄРДР, а його відсутність в матеріалах справи являється доказом того, що така процесуальна дія слідчим не була проведена.

Таким чином, не внесення слідчим до ЄРДР саме заяви ОСОБА_13 із зазначенням передбачених ч.5 ст.214 КПК та Положенням про ЄРДР відомостей про те, що саме інспектор ДСНС ОСОБА_6 вимагає у неї неправомірну вигоду за безперешкодну діяльність підприємства, на якому вона працює, дають обґрунтовані підстави для висновку про те, що такі вимоги Закону органом досудового слідства взагалі виконані не були.

Що у свою чергу, виходячи із вимог ч.1 ст.214 КПК, не надавало слідчим право як розпочинати так і проводити досудове розслідування у відношенні саме інспектора ДСНС ОСОБА_6 , та збирати відповідні докази на підтвердження його причетності до скоєння даного кримінального правопорушення у рамках цього кримінального провадження.

Крім того, у своїй заяві від 15.01.2016 ОСОБА_13 чітко вказувала і на те, що інспектор ДСНС ОСОБА_6 з використанням свого службового становища вимагав у неї саме неправомірну вигоду за не перешкоджання діяльності підприємства, на якому вона той час працювала.

Таким чином, із змісту цієї заяви випливає висновок про те, що за указаних у ній обставин дії ОСОБА_6 підпадали під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого саме ст.368 КК України, а не ст.189 КК України.

Адже ці дві норми матеріального Закону абсолютно різняться між собою як за об`єктивною так і суб`єктивною їх сторонами, а також і суб`єктами їх вчинення.

Не зважаючи на це, як видно із змісту наданого прокурором суду витягу із ЄРДР від 18.01.2016, попередня кваліфікація дій невідомої особи (а не ОСОБА_6 ), була внесена до нього саме за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.189 КК (яка передбачає кримінальну відповідальність за вимагання чужого майна).

В той же час, як вимагання неправомірної вигоди службовою особою за вчинення або не вчиненню нею будь-яких дій з використанням свого службового становища підпадають під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого саме ст.368 КК України (вимагання та отримання неправомірної вигоди).

Таким чином, на переконання суду, внесення слідчим до ЄРДР відомостей саме з такою кваліфікацією відносно невідомої службової особи за ч.2 ст.189 КК України також не надавало останньому проводити будь-які слідчі дії, в тому числі і НСРД, відносно ОСОБА_6 за вимагання та отримання ним неправомірної вигоди за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого саме ст.368 КК України.

У зв`язку з цим, суд приходить до висновку про те, що досудове розслідування відносно ОСОБА_6 та збирання відповідних доказів на підтвердження його вини, повідомлення йому про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.368 КК України, здійснювалось органом досудового слідства зовсім в іншому кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 16.01.2016 за №12016060000000004 відносно невідомої службової особи за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.189 КК України, і до якого він не має жодного відношення.

Крім того, на підставі наведених фактів суд також приходить до висновку і про те, що повідомлення ОСОБА_6 про підозру і зміну повідомлення про підозру, та вручення йому обвинувального акту також було здійснено у рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР відносно невідомої службової особи, до якого він не має жодного відношення.

У зв`язку з цим, виходячи із наведених правових висновків Верховного Суду, суд визнає усі докази, які були зібрані відносно ОСОБА_6 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12016060000000004, недопустимими з підстав, передбачених ст.86 та п.2 ч.3 ст.87 КПК.

Також суд приходить до висновку, що клопотання сторони захисту про визнання додатково недопустимими доказами, які були здобуті у даному кримінальному провадженні у період часу з 16.01.2016. по 16.02.2016 з тих підстав, що були вони отримані органом досудового розслідування з порушенням визначеного ст.216 КПК принципу підслідності.

Згідноповідомлення про підозру та обвинувального акту ОСОБА_6 обвинувачується у тому, що працюючи на посаді головного інспектора сектору запобігання надзвичайним ситуаціям Житомирського міського відділу Управління ДСНС України у Житомирській області, та являючись у зв`язку з цим службовою особою правоохоронного органу, 03 та 12 лютого 2016 двічі отримав від ОСОБА_13 неправомірну вигоду у сумах, відповідно 1600 та 2200 грн.

Крім того, як видно із змісту заяви ОСОБА_13 від 15.01.2016, у ній вона чітко вказувала на те, що саме інспектор ДСНС (державної служби надзвичайних ситуацій) ОСОБА_6 вимагає у неї неправомірну вигоду.

Отже, органу досудового розслідування з самого початку достовірно було відомо те, що ОСОБА_6 згідно вимог ст.2 ЗУ «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» і ст.ст.1,4 ЗУ «Про основи національної безпеки України» являється службовою особою правоохоронного органу.

Той факт, що під час тих подій, які йому інкримінуються у вину як злочинні, ОСОБА_6 являвся працівником правоохоронного органу також підтверджується і правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, зробленим у постанові від 30 серпня 2023 (справа №633/195/17).

У зв`язку з цим, згідно вимог ч.4 ст.216 КПК України дане кримінальне провадження було підслідне виключно слідчим органів державного бюро розслідувань, яке на той час ще не було утворене.

А відповідно до п.1 ч.1 Перехідних положень КПК України до дня введення в дію положень ч.4 ст.216 КПК України повноваження щодо досудового розслідування кримінальних проваджень відносно працівників правоохоронних органів тимчасово були віднесені до компетенції слідчих органів прокуратури.

Системний аналіз наведених норм чинного законодавства однозначно свідчить про те, що кримінальне провадження відносно ОСОБА_6 не було віднесено до підслідності слідчих органів ГУНП в Житомирській області, а виходячи із вищенаведених вимог Закону з самого початку досудового його розслідування, було підслідним слідчим органів прокуратури.

У зв`язку з чим, виходячи із вимог чинної на той час ст.216 КПК України, суд приходить до висновку про те, що проведення досудового розслідування даного кримінального провадження відносно ОСОБА_6 , як працівника правоохоронного органу відносилось до виключної компетенції органів прокуратури.

Проте, як видно із матеріалів даного кримінального провадження відомості до ЄРДР були внесені слідчими ГУНП в Житомирській області ОСОБА_29 та ОСОБА_35 , і на протязі з 16.01.2016 по 16.02.2016 досудове розслідування проводилось цими ж самими слідчими, а негласні оперативно-розшукові дії виконувались оперативними працівниками управління СБУ в Житомирській області за дорученнями цих ж самих слідчих.

Тобто, на протязі всього цього періоду часу (з 16.01.2016 по 16.02.2016), коли постановою прокурора ОСОБА_36 від 16.02.2016р. було передано для подальшого розслідування слідчим прокуратури Житомирської області, досудове розслідування його проводилось слідчими не уповноваженого на це органу (СУ ГУНП в Житомирській області).

У постанові від 24.05.2021(справа №640/5023/19) Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду зробила правовий висновок про наслідки порушення визначеної чинним КПК підслідності проведення досудового розслідування будь-яких кримінальних проваджень: «Застосування належної правової процедури у кримінальному провадженні - це встановлені кримінальним процесуальним законодавством способи реалізації норм кримінального процесуального права, що забезпечують досягнення цілей правового регулювання кримінальних процесуальних відносин у сфері порядку досудового розслідування та судового розгляду. Воно означає не лише те, що всі дії процесуальних суб`єктів мають відповідати вимогам закону, адже в такому випадку це завдання розчиняється в приписах засади законності. Такі дії мають виникати із наявних повноважень і перебувати в адекватному співвідношенні з конкретним процесуальним завданням, яке виникає в певний момент досудового розслідування і судового розгляду кримінального провадження. Таке адекватне співвідношення приводить до принципу пропорційності. Належна правова процедура має застосування як під час судового розгляду, так і на стадії досудового розслідування. Недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого кожному ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд».

Щодо наслідків недотримання належної процедури збирання доказів слідчими не повноважного органу (порушення вимог ст.216 КПК щодо підслідності) ОПВС у даній постанові також зробила наступний правовий висновок про те, що: «Докази мають бути отримані тільки уповноваженими на це особами (органами); способами і засобами, які призначені для одержання певних доказів; у процесі отримання доказів мають бути дотримані вимоги закону, що визначають порядок проведення конкретних дій, їхню послідовність, склад учасників; докази мають бути закріплені належним чином. Наслідком недотримання належної правової процедури як складового елементу принципу верховенства права є визнання доказів, одержаних в ході досудового розслідування недопустимими на підставі ст. 86, ст. 87 ч. 3 п. 2 КПК як таких, що зібрані (отримані) неуповноваженими особами (органом) у конкретному кримінальному провадженні, з порушенням установленого законом порядку».

У постанові від 26.09.2024 (справа №758/3930/23) з приводу наслідків збирання доказів неуповноваженим слідчим та їх наслідків Верховний Суд зробив також наступний правовий висновок:«Збирання слідчим доказів без належного процесуального підґрунтя є підставою до визнання отриманих доказів недопустимими. Вказане порушення вимог КПК є істотним, отже не потребує від суду наведення мотивів щодо того, чи порушено ті чи інші права і свободи людини, передбачені Конвенцією та/або Конституцією України, адже порушення таких прав, і зокрема права на справедливий суд, зумовлено самим фактом недодержання порядку, встановленого КПК в цій частині. Отже, суд, вирішуючи питання про недопустимість доказів, здобутих неуповноваженим слідчим, не має підстав відшукувати і наводити додаткові мотиви, які спираються на обґрунтування певних аспектів застосування ст. 87 вказаного Кодексу».

Таким чином, з урахуванням вище наведених правових позицій Верховного Суду, суд приходить до висновку про те, що досудове розслідування даного кримінального провадження в повному обсязі у період з 16.01.2016 по 16.02.2016 незаконно (при відсутності відповідної постанови одного із керівників прокуратури Житомирської області про зміну підслідності або про її визначення) було проведено слідчими СУ ГУНП в Житомирській області з порушенням встановленої ст.216 КПК України відомчої підслідності, тобто слідчими слідчого підрозділу, до компетенції якого згідно з процесуальним законодавством не було віднесено його проведення.

На підставі викладеного, виходячи із наведених норм чинного законодавства та правових висновків Верховного Суду, усі докази у даному кримінальному провадженні, які були отримані як слідчими СУ ГУНП в Житомирській області так і оперативними працівниками УСБУ в Житомирській області на підставі їх окремих доручень у період часу з 16.01.2016 по 16.02.2016, а саме: протокол огляду та вручення ОСОБА_13 2000 грн. грошових коштів від 03.02.2016; протокол про результати проведення контролю за вчиненням злочину у формі слідчого експерименту від 03.02.2016, згідно якого ОСОБА_13 передала ОСОБА_6 2 тис. грн.; протокол огляду, помічення та вручення ОСОБА_13 2200 грн. грошових коштів від 12.02.2016; протокол про результати проведення контролю за вчиненням злочину у формі слідчого експерименту від 12.02.2016, згідно якого ОСОБА_13 передала ОСОБА_6 2200 грн.; протокол затримання і проведення особистого обшуку ОСОБА_16 від 12.02.2016,у процесі якого у сумці останнього були виявлені та вилучені грошові кошти на загальну суму 2200 грн.; протокол огляду місця події від 12.02.2016; протокол від 22.01.2016 за результатами аудіо-відеоконтролю ОСОБА_6 , проведеного 16.01.2016, та первинний електронний носій, на якому зберігається отримана інформація; протокол від 28.01.2016 за результатами аудіо контролю ОСОБА_6 , проведеного 28.01.2016, та первинний електронний носій, на якому зберігається отримана інформація; протокол від 04.02.2016 за результатами аудіо - відеоконтролю ОСОБА_6 , проведеного 03.02.2016, та первинний електронний носій, на якому зберігається отримана інформація; протокол від 04.02.2016 про результати зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (електронних інформаційних систем), проведених у період з 18.01.2016р. по 29.01.2016, та первинний електронний носій, на якому зберігається отримана інформація; протокол від 12.03.2016 за результатами аудіо-відеоконтролю ОСОБА_6 , проведеного 12.02.2016, та первинний електронний носій, на якому зберігається отримана інформація; протокол від 28.03.2016 за результатами аудіо-відеоконтролю ОСОБА_6 , проведеного у період з 01.02.2016 по 12.02.2016 та первинний електронний носій, на якому зберігається отримана інформація, суд визнає недопустимими додатково ще і з підстав того, що усі вони були зібрані слідчими не уповноваженого слідчого органу, тобто з підстав, передбачених ст.86 та п.2 ч.3 ст.87 КПК.

Так, відповідно до вимог ч.2 ст.246 КПК проведення негласних слідчих (розшукових) дій допускається виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

Натомість, згідно обвинувального акту ОСОБА_6 інкримінується у вину скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.368 КК України, який відповідно до ст.12 КК України є злочином середньої тяжкості.

Той факт, що здобуті за допомогою проведення негласних слідчих (розшукових) дій докази підлягають визнанню недопустимими у кримінальній справі по обвинуваченню особи у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.368 КК України (хоча на час їх проведення до ЄРДР була внесена інформація про скоєння нею тяжкого злочину,) також підтверджується і правовими висновками ВС зробленими у постановах від 07.06.2018р. (справа №604/1071/14-к), від 11.10.2018р. (справа №754/16719/15-к), від 17.05.2022р. (справа №686/23258/19) та від 02.04.2024р. (справа №415/5370/17).

На спростування наведених стороною захисту доводів у цій частині прокурор надав суду свої письмові заперечення, у яких як на одну із головних підстав для визнання їх необґрунтованими послався на те, що підставою для реєстрації вказаного кримінального провадження слугували матеріали УСБУ в Житомирській області (заява ОСОБА_13 та рапорт старшого оперуповноваженого 2 сектору відділу БКОЗ УСБУ в Житомирській області) у яких зазначалось про вимагання службовою особою - інспектором Житомирського міського відділу УДСНС в Житомирській області ОСОБА_6 сплати йому грошових коштів, шляхом погрози створенням негативного іміджу підприємству.

У зв`язку з чим, на переконання прокурора за вказаним фактом відповідні відомості обґрунтовано були внесені до ЄРДР за № 12016060000000004 з попередньою правовою кваліфікацією - ч. 2 ст. 189 КК України, який відноситься до категорії тяжких злочинв. Проте, такі твердження прокурора суд відхиляє.

Згідно диспозиції ч.1 ст.189 КК України передбачено кримінальну відповідальність особи за вимогу передачі чужого майна чи права на майно з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання).

А частина 2 цієї статті КК (за ознаками якої відповідні відомості були внесені до ЄРДР у даному кримінальному провадженні) передбачає відповідальність за вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому.

Натомість, із змісту заяви ОСОБА_13 від 15.01.2016 чітко видно те, що у ній вона зазначила зовсім інші обставини ніж ті, що були внесені до ЄРДР, а саме: вимагання у неї ОСОБА_6 неправомірної вигоди за те, що він нав`язує керівникам підприємств, у яких проводить перевірки дотримання протипожежної безпеки, для усунення виявлених недоліків, звертатись виключно до підприємства, у якому вона працює.

У рапорті старшого оперуповноваженого 2 сектору відділу БКОЗ УСБУ в Житомирській області (на який посилається прокурор) також зазначені аналогічні обставин, а саме - вимагання ОСОБА_6 у керівництва підприємства, у якому працювала ОСОБА_13 , саме неправомірної вигоди, шляхом погрози створення негативного іміджу підприємству.

У зв`язку з чим суд приходить до висновку про те, що у слідчої ОСОБА_29 були відсутні будь-які правові підстави для внесення відповідних відомостей до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого саме ч.2 ст.189 КК України, який відноситься до категорії тяжких.

На переконання суду такі відомості із неправдивою інформацією щодо фактичних обставин та неправильною і завищеною кваліфікацією слідчою ОСОБА_29 умисно були внесені до ЄРДР з єдиною метою, а саме для того, щоб отримати законні підстави для проведення відносно ОСОБА_6 . НСРД.

Згідно правового висновку Верховного Суду, зробленого у постанові від 14.05.2024 (справа №164/1293/17) відсутність у матеріалах справи будь-яких даних, які надавали стороні обвинувачення право для внесення відомостей до ЄРДР за ознаками тяжкого або особливо тяжкого злочину (тобто мало місце навмисне внесення до ЄРДР неправдивих відомостей про те що готується скоєння ніби-то тяжкого або особливо тяжкого злочину) являється безумовною підставою для визнання усіх проведених НСРД та отриманих у процесі їх проведення фактичних даних недопустимими доказами у кримінальній справі по обвинуваченню особи у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.368 КК України. Крім того, у зв`язку з тим, що апеляційний суд не перевірив доводів сторони захисту про безпідставне внесення відомостей до ЄРДР за ч.3 ст.368 КПК, що призвело до штучного створення умов для проведення НСРД щодо тяжкого злочину, хоча особа фактично була засуджена за злочин середньої тяжкості, Верховний Суд скасував ухвалу суду апеляційної інстанції про залишення без змін обвинувального вироку, та призначив новий апеляційний розгляд такої справи (постанова ВС від 23.09.2020 у справі №185/3086/16-к).

Таким чином, усі докази та фактичні дані, які були зібрані у даній справі за допомогою зазначених НСРД, суд визнає недопустимими доказами додатково ще і з вище наведених підстав, тобто з підстав, передбачених ст.86 КПК України.

Так, згідно зі ст. 246 КПК обов`язковим елементом отримання доказів у результаті негласних слідчих (розшукових) дій є попередній дозвіл уповноважених суб`єктів (слідчого судді, прокурора, слідчого) на їх проведення, який є правовою підставою для цього.

Відповідно до ч. 2 ст. 290 КПК прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.

Відповідно до положень ч.12 ст.290 КПК, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів, суд не має права допустити ці матеріали як докази у справі.

Таким чином, законодавець установив процедуру, яка забезпечує реалізацію права на справедливий суд у його процесуальному аспекті, тобто надає можливість сторонам майбутнього судового розгляду ознайомитися із доказами кожної із них і підготувати правову позицію, що буде ними обстоюватись у змагальній процедурі судового розгляду.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019 року у справі №751/7557/15-к, для доведення допустимості результатів НСРД мають бути відкриті не тільки результати цих дій, а й документи, які стали правовою підставою для їх проведення (клопотання слідчого, прокурора, їх постанови, доручення, ухвала слідчого судді), оскільки за змістом цих документів сторони можуть перевірити дотримання вимог кримінального процесуального закону стосовно НСРД.

Ці документи (процесуальні рішення) виступають правовою підставою для проведення НСРД з огляду на їх функціональне призначення щодо підтвердження допустимості доказової інформації, отриманої за результатами проведення таких дій, і повинні перевірятися та враховуватися судом під час оцінки доказів.

Враховуючи, що НСРД проводяться під час досудового розслідування за ініціативою сторони обвинувачення, ця сторона має їх у своєму розпорядженні, зокрема прокурор - процесуальний керівник цього розслідування. Згідно з ч.2 ст.36 КПК прокурор має повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування.

За таких обставин поряд з перевіркою дотримання умов наданого дозволу на проведення НСРД суд повинен з`ясувати причини, які перешкодили прокурору відкрити їх на більш ранній стадії.

Процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД (ухвали, постанови, клопотання) та які на стадії досудового розслідування не було відкрито стороні захисту в порядку, передбаченому статтею 290 КПК України з тієї причини, що їх не було у розпорядженні сторони обвинувачення (процесуальні документи не були розсекречені на момент відкриття стороною обвинувачення матеріалів кримінального провадження), можуть бути відкриті іншій стороні під час розгляду справи у суді за умови своєчасного вжиття прокурором всіх необхідних заходів для їх отримання.

Що стосується процесуальних документів, які мають гриф секретності, то за змістом статей 85, 92, 290 КПК України прокурор - процесуальний керівник зобов`язаний під час досудового розслідування заздалегідь ініціювати процедуру їх розсекречення одночасно з результатами НСРД і забезпечити відкриття цих документів на етапі закінчення досудового розслідування.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду постановою від 16 жовтня 2019 року у справі 640/6847/15-к (провадження № 13-43кс19) уточнила висновки щодо застосування норми права, зроблені раніше у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019, акцентувавши увагу на тому, що сторона обвинувачення повинна вживати необхідних і достатніх заходів для розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД, з метою їх надання стороні захисту, і виконувати в такий спосіб вимоги щодо відкриття матеріалів іншій стороні відповідно до ст. 290 КПК України.

При цьому ВПВС у даній постанові констатувала, що якщо сторона обвинувачення не вживала необхідних і своєчасних заходів, спрямованих на розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД і яких немає в її розпорядженні, то в такому випадку має місце порушення норм ст. 290 КПК.

Дані правові висновки ВПВС та ВС повністю узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини, Рішення якого згідно ч.5 ст.9 КПК підлягають застосуванню під час розгляду судами України кримінальних проваджень.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму Рішенні від 11.12.2008 у справі «Мирилашвілі проти Росії» зазначив, що у змагальному процесі повинні розглядатися не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів справи, а й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти останніх. Суд констатував, що рішення про відмову розкрити матеріали, пов`язані з операцією щодо прослуховування телефонних розмов, результатами якого було обґрунтовано обвинувальний вирок національного суду, не супроводжувалося адекватними процесуальними гарантіями, і, крім цього, не було достатньо обґрунтованим (п. 200-209 рішення).

На необхідності надання доступу стороні захисту до матеріалів, які стосуються негласних слідчих (розшукових) дій, як гарантії справедливого судового розгляду, неодноразово наголошував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини і у інших справах («Едвардс і Льюіс проти Сполученого Королівства», «Джасперс проти Сполученого Королівства», «Раманаускас проти Литви», «Банніков проти Росії» та інші).

Проте, як видно з матеріалів даного кримінального провадження на момент відкриття матеріалів досудового розслідування стороні захисту в порядку ст.290 КПК України, ухвали слідчих суддів, постанови прокурора про необхідність провести відносно ОСОБА_6 . НСРД, окремі доручення слідчого на їх проведення оперативними працівниками У СБУ в Житомирській області, документи, які стали процесуальною підставою для їх проведення, не були долучені до матеріалів кримінального провадження, та їх не було відкрито стороні захисту відповідно до вимог ст. 290 КПК України.

Крім того, як видно із змісту матеріалів справи обвинувальний акт відносно ОСОБА_6 надійшов до суду 04.05.2016, а додатково надані стороною обвинувачення зазначені процесуальні документи були розсекречені лише 22 і 30 березня, 04 квітня 2023 року, тобто майже через 7 років.

З вище наведеного слідує, що вперше питання про розсекречення доручень слідчого та ухвал слідчого судді, постанов прокурора про необхідність провести відносно ОСОБА_6 контролю за злочином від 02.02.2016 та від 12.02.2016, які і стали правовою підставою проведення відносно останнього цих НСРД, було ініційовано органами прокуратури лише у березні 2023 року, тобто на стадії завершення розгляду справи в суді першої інстанції.

І тільки 25.05.2023 зазначені процесуальні документи, які були підставою для проведення відносно ОСОБА_6 зазначених НСРД, додатково були відкриті прокурором стороні захисту та надані суду.

Натомість, у матеріалах даного кримінального провадження немає будь-яких даних, які б свідчили про те, що сторона обвинувачення у цій справі вживала заходів для своєчасного розсекречення зазначених процесуальних документів, які стали підставою для проведення відносно ОСОБА_6 цих НСРД, в ході досудового розслідування.

Зокрема, будь-яких клопотань про необхідність їх своєчасного розсекречення на вказаному етапі та/чи про відмову з конкретних причин у такому розсекречуванні прокурор суду не надав.

Крім того, в судовому засіданні прокурор також не навів і жодних поважних причин, що об`єктивно унеможливлювали своєчасне відкриття ним вказаних процесуальних документів стороні захисту під час виконання вимог ст.290 КПК.

А також, не довів він і того, що сторона обвинувачення вживала необхідних і своєчасних заходів, спрямованих на їх розсекречення, однак вони не були розсекречені до моменту передачі справи у суд з причин, що не залежали від волі або процесуальної поведінки прокурора, або це було викликано необхідністю захисту національної безпеки, суспільних інтересів чи захисту іншої особи.

Таким чином, будь - яких доказів на підтвердження того, що на протязі проведення досудового розслідування, а також майже семи років судового розгляду цієї справи приймалися належні міри щодо своєчасного розсекречення зазначених процесуальних документів та відкритті їх стороні захисту, прокурором суду не надано.

Отже, з врахуванням наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду зазначені факти свідчать про те, що як під час проведення досудового розслідування так і судового розгляду цієї справи зі сторони обвинувачення були допущені порушення вимог ст.290 КПК, внаслідок чого згідно ч.12 цієї ж норми Закону суд не має права допустити відомості, що містяться в протоколах проведених НСРД, як докази винуватості ОСОБА_6 .

Так, згідно ч. 2 ст. 246 КПК України, негласні слідчі (розшукові) дії проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів, у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб.

Згідно п.1 ч.1 ст.6 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність» підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності є наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про злочин, що готується, осіб, які готують вчинення злочину.

Згідно ч.3 ст.6 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність» забороняється приймати рішення про проведення оперативно-розшукових заходів при відсутності підстав передбачених у цій статті.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16.03.2017 (справа №671/463/15-к) також зробив правовий висновок про те, що підставами для проведення НСРД відповідно до вимог п. 1 ч.1 статті 6 Закону № 2135?XII, є наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про: злочини, що готуються; осіб, що готують вчинення злочину.

Європейський суд з прав людини при вирішенні питання справедливості судового розгляду в цілому враховує, у тому числі, й спосіб отримання доказів. Не виключаючи можливості використання особливих слідчих методів агентурних методів, що само по собі не порушує права на справедливий судовий розгляд, ЄСПЛ висловив позицію, що у зв`язку з ризиком підбурювання з боку поліції при використанні таких методів, їх використання має бути обмежено чіткими рамками (справа «Раманаускас проти Литви»).

При цьому, ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що у справах, в яких основний доказ отримано в результаті «негласної операції», влада повинна довести, що для організації негласного заходу були достатні підстави. Це можуть бути конкретні й об`єктивні докази того, що має місце приготування до злочину, за вчинення якого заявник переслідується. Європейський Суд підкреслював, що будь-яка використовувана владою інформація повинна піддаватися перевірці і що публічний інтерес не може виправдовувати використання доказів, отриманих у результаті підбурювання, оскільки це створило б для обвинувачених загрозу бути позбавленими справедливого судового розгляду із самого початку.

Згідно сталої практики ЄСПЛ перед початком прийняття рішення про проведення відносно особи будь-яких НСРД має бути встановлено, чи існувала об`єктивна підозра, що особа займається злочинною діяльністю або схильна до вчинення злочину («Баннікова проти Росії» від 04 листопада 2010 року).

Зазначені правові позиції ЄСПЛ з цього питання знайшли своє відображення і у судовій практиці Верховного Суду.

Таким чином, виходячи із зазначених вимог чинного законодавства, практики ЄСПЛ та правових висновків Верховного Суду, суд приходить до висновку про те, що слідчий, перед тим як звертатися до слідчого судді із клопотанням про надання дозволу на проведення відносно ОСОБА_6 . НСРД, зобов`язаний був спочатку слідчим шляхом перевірити, чи зміст заяви ОСОБА_13 відповідає дійсності, чи ОСОБА_6 раніше вчиняв подібні кримінальні правопорушення, тобто повинен був зібрати належні і допустимі докази про те, що останній дійсно може скоїти тяжкий злочин.

Проте, як видно із матеріалів справи заява ОСОБА_13 про ніби-то вимагання ОСОБА_6 у неї неправомірної вигоди надійшли із УСБУ в Житомирській області до СУ ГУНП в Житомирській області 16.01.2016, відомості з якої взагалі до ЄРДР внесені не були, що підтверджується змістом витягу із ЄРДР від 18.01.2016.

І в цей же самий день (тобто 16.01.2016) без проведення відповідної перевірки слідчим шляхом про те, чи зміст заяви ОСОБА_13 відповідає дійсності, а також при відсутності у матеріалах справи достовірних даних про те, що ОСОБА_6 раніше вчиняв подібні кримінальні правопорушення, та не підтвердження належними і допустимими доказами того, що до початку проведення НСРД було достатньо підстав вважати за можливе вчинення ним тяжкого злочину, слідча ОСОБА_29 негайно звернулася до слідчого судді Житомирського апеляційного суду з клопотанням про надання дозволу на проведення відносно останнього негласних слідчих (розшукових) дій.

При цьому, на порушення вимог п.п.5,7,9 ч.2 ст.248 КПК у даному клопотанні слідча не зазначила: обставини, що дають підстави підозрювати ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, обґрунтування неможливості отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, в інший спосіб, обґрунтування можливості отримання під час проведення НСРД доказів, які самостійно або в сукупності з іншими доказами можуть мати суттєве значення для з`ясування обставин злочину.

Крім того, із матеріалів справи також видно і те, що на момент звернення слідчої із даним клопотанням до слідчого судді у них (окрім заяви ОСОБА_13 ) були відсутні будь-які інші відомості про те, що ОСОБА_6 раніше вчиняв подібні кримінальні правопорушення.

Отже, на переконання суду, у слідчого судді були відсутні законні підстави для надання дозволу на проведення відносно нього будь-яких НСРД.

Таким чином, у зв`язку з тим, що на момент постановлення слідчим суддею цих ухвал були відсутні для цього зазначені правові підстави, то відповідно підлягають визнанню недопустимими і усі протоколи проведених відносно ОСОБА_6 НСРД та отримані у процесі їх проведення фактичні дані.

Посилання сторони обвинувачення на те, що зазначена ухвала слідчого судді є чинною, у зв`язку з чим не підлягає перевірці та оцінці на предмет її законності та обґрунтованості, являються безпідставними виходячи із наступного.

Згідно вимог чинного КПК ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення НСРД під час проведення досудового розслідування в апеляційному порядку оскарженню не підлягають.

У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2019 (справа №640/6847/15-к) зробила наступний правовий висновок: «Для оцінки доказів, отриманих в результаті НСРД, необхідно дослідити процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД. Процесуальні документи про дозвіл на проведення НСРД повинні бути взяті до уваги судом, який розглядає справу, оскільки без з`ясування їх змісту неможливо прийняти рішення про допустимість доказів, отриманих в результаті проведення НСРД. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що ці процесуальні рішення виступають правовою підставою проведення НСРД з огляду на їх функціональне призначення щодо підтвердження допустимості доказової інформації, отриманої за результатами проведення таких дій, і тому вони повинні перевірятися та враховуватися судом під час оцінки цих доказів. Висновки про те, що суд повинен оцінити докази, отримані у результаті НСРД у комплексі із правовою підставою для проведення НСРД, в тому числі з відповідною ухвалою слідчого судді про дозвіл на проведення НСРД, сумнівів не викликають».

У постанові від 05.02.2019 (справа №754/12820/15-к) Верховний Суду також зробив аналогічний правовий висновок про те, що факт надання слідчим суддею дозволу на проведення слідчої дії не звільняє суд під час розгляду самої кримінальної справи по суті від перевірки законності постановлення таким слідчим суддею відповідного дозволу: «Таким чином, докази та/або інформація, що стали підставами для надання слідчим суддею дозволу на проведення слідчих дій, не виключаються законодавцем із числа тих обставин, які має дослідити суд під час оцінки доказів, оскільки ці обставини можуть мати важливе, - іноді вирішальне - значення для допустимості доказів.

Якщо визнати, що суд не вправі досліджувати ці обставини, це призвело б до ситуації, що докази, отримані на підставі ухвали слідчого судді, наперед вважалися б допустимими, що суперечить засаді, втіленій у ч.2 ст.94 КПК.

Більше того, розгляд питання про надання дозволу на проведення обшуку відбувається без сторони захисту, яка під час досудового розслідування не може оспорити обґрунтованість ухвали слідчого судді.

Така можливість з`являється у сторони захисту лише під час розгляду в суді обвинувачення по суті. Тому позбавлення сторони захисту можливості на цій стадії процесу поставити під сумнів докази, отримані на підставі ухвали слідчого судді, що ґрунтується на недопустимих доказах, призведе до істотного порушення рівності сторін у процесі, що суперечитиме частині 2 статті 22 КПК та частині 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Як зазначав Європейський суд з прав людини, «право на змагальний розгляд загалом означає можливість для сторін знати і коментувати усі надані докази … для того, щоб вплинути на рішення суду». На підставі викладеного, Суд дійшов до висновку, «що з метою оцінки доказів суд, який встановлює факти, наділений повноваженнями досліджувати усі обставини, які можуть вплинути на його висновок про допустимість доказів, у тому числі і обґрунтованість ухвал слідчого судді, постановлених під час досудового розслідування».

Отже, законність та обґрунтованість прийнятих слідчими суддями ухвал про надання дозволів на проведення та продовження проведення відносно ОСОБА_6 НСРД підлягають перевірці судом під час даного судового розгляду цієї справи по суті.

Таким чином, у зв`язку із встановленням в судовому засіданні відсутності правових підстав для постановлення слідчим суддею ухвал про надання дозволу на проведення відносно ОСОБА_6 ряду НСРД, то відповідно суд визнає недопустимими доказами і всі протоколи про проведення таких НСРД та фактичні дані, які були отримані у процесі їх проведення, додатково ще і з цих підстав.

Також, суд погоджується із доводами сторони захисту про те, що вищевказані протоколи НСРД проведені відносно ОСОБА_6 є недопустимими ще і з наступних підстав.

Так, з метою спростування наведених обвинуваченим ОСОБА_6 тверджень про те, що аудіо- та відеозаписи його спілкування з ОСОБА_13 під час проведення зазначених НСРД являються змонтованими у вигідному для сторони обвинувачення форматі, ухвалою суду від 28.01.2025 було задоволено клопотання прокурора про призначення у даній справі судову-фоноскопічної експертизи.

Згідно висновку експерта № СЕ-19/123-25/1743-В3 від 20.02.2025 останній не зміг відповісти на питання про те, чи зазначені аудіо- та відеозаписи не були змонтованими, у зв`язку з незадоволенням клопотання експерта про необхідність надати у його розпорядження технічних пристроїв, за допомогою яких проводилось таке фіксування спілкування ОСОБА_6 із ОСОБА_13 .

Таким чином, дані покази ОСОБА_6 про можливий монтаж зазначених аудіо- та відеозаписів жодними належними і допустимими доказами стороною обвинувачення в судовому засіданні не були спростовані.

У зв`язку з чим, виходячи із вище наведених правових висновків Верховного Суду фактичні дані, які були отримані під час проведення даних НСРД щодо ОСОБА_6 , суд додатково визнає недопустимими доказами ще і з цих підстав.

Європейський суд з прав людини застосував у своїй практиці, зокрема в рішеннях у справах «Гефген проти Німеччини», «Балицький проти України», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України» різновид доктрини «плодів отруєного дерева»: коли визнаються недопустимими не лише докази, які безпосередньо отримані внаслідок порушення, а також і докази, які не були б отримані, якби не були отримані перші. Таким чином, самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими.

Такий підхід ЄСПЛ означає, що у випадку, коли первинний доказ визнається недопустимим, то це ставить під сумнів допустимість й інших, пов`язаних між собою як таких, що є похідними від першого.

Положення ч.1 ст.87 КПК повністю відповідають практиці Європейського суду з прав людини щодо допустимості доказів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.11.2019р. (справа № 1-07/07) також зробила правовий висновок про те, що виходячи із доктрини ЄСПЛ «плодів отруєного дерева» не можуть бути визнані допустимими доказами всі послідуючі докази, які були отримані на підставі попередніх, які були здобуті з істотним порушенням установленого КПК порядку їх отримання.

Таким чином, виходячи із наведених вимог чинного КПК, практики ЄСПЛ та усталеної правової позиції Верховного Суду, суд визнає недопустимими наступні докази у даній справі: протокол затримання та обшуку ОСОБА_16 від 12.02.2016, та усі вилучені під час проведення цієї слідчої дії речі та грошові кошти; протокол огляду зазначених грошових коштів та предметів від 26.02.2016р (згідно якого слідчим були оглянуті грошові кошти в сумі 2200 грн, особисті речі і документи, та два мобільні телефони, які були вилучені у останнього під час його затримання та обшуку 12.02.2016.), як такі що є похідними від вище наведених слідчих та НСРД, в тому числі і від протоколу контролю за злочином від 12.02.2016р., які суд визнав недопустимими з вище наведених підстав.

Крім того, згідно вимог ч.5 ст.101 КПК України висновок експерта також не може ґрунтуватися на доказах, які визнані судом недопустимими.

Положення ч.5 ст.101 КПК повністю відповідають практиці Європейського суду з прав людини щодо допустимості доказів.

Аналогічний правовий висновок з цього питання також зробив і Верховний Суд у своїх постановах, що відповідно до ч. 5 ст. 101 КПК України не можуть слугувати доказом вини обвинуваченого висновки експертів, предметом дослідження яких були речові докази або документи по кримінальному провадженню, що були отриманні за неналежною правовою процедурою.

Згідно такого висновку Верховного Суду, який повністю відповідає вищенаведеній практиці Європейського суду з прав людини, якщо предметом експертного дослідження є доказ, який був отриманий з порушенням установленого чинним КПК порядку збирання та фіксування, то відповідно підлягають визнанню недопустимими доказами і послідуючі висновки експертів, предметом дослідження яких були ці незаконно отримані докази.

Таким чином, виходячи із наведених вимог чинного КПК, практики ЄСПЛ та усталеної правової позиції ВС, суд визнає недопустимими доказами і висновки експертів №10/28 від 23.03.2016 та №1/1057 від 25.03.2016, предметом дослідження яких були вилучені під час затримання ОСОБА_6 грошові кошти, як такі що є похідними від протоколу проведення цієї слідчої дії від 12.02.2016, який підлягає визнанню недопустимим з вище наведених підстав.

Також, виходячи із доктрини ЄСПЛ щодо «плодів отруєного дерева» та положень ч.5 ст.101 КПК суд визнає недопустимим доказом і висновок експерта №СЕ-19/123-25/1743-В3 від 20.02.2025, оскільки предметом його дослідження були аудіо- та відеозаписи проведених відносно ОСОБА_6 . НСРД, які судом визнані недопустимими з вище наведених правових підстав.

Під час дослідження судом протоколу затримання та особистого обшуку ОСОБА_6 від 12.02.2016 стороною захисту було подано письмове клопотання про визнання його, а також і отриманих у процесі проведення цієї слідчої дії фактичних даних недопустимими доказами.

Серед наведених у ньому доводів сторона захисту з посиланням на правові позиції ЄСПЛ та правові висновки Верховного Суду також стверджувала, що під час її проведення були порушені права ОСОБА_6 на захист з тих підстав, що дана слідча дія була проведена у відсутність захисника, участь якого є обов`язковою. Крім того, стороною захисту також були наведені інші підстави для визнання усіх отриманих у процесі проведення цієї слідчої дії фактичних даних недопустимими доказами.

Суд погоджується з такими доводами сторони захисту виходячи із наступного.

Як видно із змісту цього протоколу ОСОБА_6 в порядку ст.208 КПК був затриманий в 11 год. 35 хв. 12.02.2016. Таким чином, з самого початку проведення цієї слідчої дії він набув офіційного статусу підозрюваного.

Адже, згідно ч.1 ст.42 КПК підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276 - 279 цього Кодексу повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні злочину.

І забезпечення права на захист затриманої по підозрі у скоєнні злочину є однією із основних засад кримінального провадження (п. 13 ч. 1 ст. 7 КПК України).

Відповідно до вимог ч.4 ст.29 Конституції України кожному затриманому має бути невідкладно повідомлено мотиви такого затримання, а також має бути роз`яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правничою допомогою захисника.

У постанові від 29.04.2020 (справа №757/25205/19-к) Верховний Суд зробив наступний правовий висновок про те, що: «Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, початком кримінального переслідування особи вважається не тільки момент формального повідомлення про підозру, але також і момент коли стало відомо, що органи державної влади сприймають особу як підозрюваного, навіть якщо офіційного повідомлення про підозру не було».

Таким чином, виходячи із зазначених вимог чинного законодавства, відразу після фактичного затримання ОСОБА_6 о 11 год. 35 хв. 12.02.2016 останній набув офіційного статусу затриманого, у зв`язку з чим слідчий зобов`язаний був забезпечити йому належний захист, тобто забезпечити присутність захисника під час проведення даної слідчої дії.

Проте, як видно із змісту цього протоколу, обшук ОСОБА_6 був проведений у відсутність захисника, що підтверджується відсутністю будь-яких записів про участь останнього у проведенні цієї слідчої дії. І у даному протоколі відсутній запис про те, що підозрюваний ОСОБА_6 відмовився від того, щоб його обшук проводився у відсутність захисника.

Доказом порушення права ОСОБА_6 на захист та того, що дана слідча дія була проведена без захисника, є те, що у вступній частині даного протоколу зазначено, що про факт його затримання лише пізніше буде повідомлено Житомирському обласному центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Також, доказом того, що обшук затриманого ОСОБА_6 відбувся у відсутність захисника (чим було порушено його право на захист) є постанова слідчого ОСОБА_29 від 12.02.2016 про призначення останньому такого захисника, у якій зазначено про необхідність прибути останньому до слідчого лише на 15 год. 00 хв. 12.02.2016, тобто після завершення цієї слідчої дії.

А як видно із змісту даного протоколу процедура проведення його обшуку була завершена о 13 год. 09 хв. 12.02.2016.

Наведені докази в безспірному порядку підтверджують той факт, що затримання та проведення обшуку ОСОБА_6 було проведено у відсутність захисника, що являється істотним порушенням його права на захист.

Крім того, беззаперечним доказом порушення права ОСОБА_6 на захист під час проведення цієї слідчої дії також є правова позиція ЄСПЛ щодо початкового етапу забезпечення права на захист у кримінальному провадженні, яка викладена, зокрема, в п.63 рішення ЄСПЛ від 09 червня 2011 року у справі «Лучанінова проти України», де зазначено, що «для здійснення обвинуваченим свого права на захист йому зазвичай повинно бути забезпечено можливість отримати ефективну допомогу захисника із самого початку провадження.

У постанові від 06.07.2021(справа №1-7/2010) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що затримана особа по підозрі у скоєнні злочину повинна бути забезпечена захисником з моменту її фактичного затримання (п.п.32, 44). І у разі не забезпечення такої особи захисником відразу з моменту її фактичного затримання усі докази, які були отримані під час затримання такої особи, однозначно підлягають визнанню недопустимими.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що відразу після фактичного затримання ОСОБА_6 о 11 год. 35 хв. 12.02.2016 слідчий зобов`язаний був негайно забезпечити останнього захисником.

Проте, як видно із змісту протоколу цієї слідчої дії обшук фактично затриманого по підозрі у скоєнні тяжкого злочину ОСОБА_6 відбувся без захисника, від послуг якого останній не відмовлявся.

Таким чином, суд також приходить до висновку про те, що затримання та проведення особистого обшуку ОСОБА_6 , під час якого були виявлені та вилучені речові докази, було здійснено з істотним порушенням передбачених ст.29 Конституції України, вище наведених Рішень ЄСПЛ та правових висновків ВПВС і ВС, права останнього на захист.

У зв`язку з цим протокол цієї слідчої дії та усі вилучені під час її проведення речові докази згідно ст.86 та п.3 ч.2 ст.87 КПК суд визнає недопустимими як такі, що були отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, а саме в результаті порушення права ОСОБА_6 на захист.

Крім того, із змісту даного протоколу також вбачається і те, що в процесі проведення цієї слідчої дії слідчим з долоней рук ОСОБА_6 також були здійснені змиви, що свідчить про те, що фактично було проведено таку слідчу дію як освідування останнього.

Проте, це є істотним порушенням вимог ст.208, 223 і 236 КПК, які не передбачають можливості під час затримання та обшуку особи проводити такі дії як освідування особи, оскільки ці процесуальні дії регулюються ст.241 КПК України.

Так, відповідно до ст.241 КПК України тільки слідчий або прокурор мають право здійснити освідування підозрюваного, свідка чи потерпілого для виявлення на їхньому тілі слідів кримінального правопорушення, яке має проводитись лише на підставі постанови прокурора та, за необхідності за участю судово-медичного експерта або лікаря. Перед початком освідування особі, яка підлягає освідуванню, повинна бути пред`явлена постанова прокурора. Після цього, особі пропонується добровільно пройти освідування, а в разі її відмови освідування проводиться примусово.

Крім того, відповідно до вимог ч.5 ст.241 КПК про результати проведення освідування та про факт відібрання біологічних зразків повинен бути складений окремий протокол згідно з вимогами цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_6 був затриманий в порядку ст.208 КПК як особа, що обґрунтовано підозрювалася у скоєнні кримінального правопорушення, то суд приходить до висновку про те, що його освідування повинно було бути проведеним у порядку визначеному ст.241 КПК, тобто це могло бути зроблено слідчим на підставі постанови прокурора, яка повинна була бути пред`явлена йому для ознайомлення, та за участю його захисника.

Однак, стороною обвинувачення не було надано суду постанову прокурора про необхідність проведення цієї слідчої дії.

Відсутня будь-яка інформація про прийняття прокурором зазначеного процесуального рішення і у Реєстрі матеріалів досудового розслідування цього кримінального провадження.

Згідноправового висновку Верховного Суду, зробленого у постановах від 19.09.2018 (справа № 489/522/15-к) та від 08.10.2020 (справа №448/1443/17), отримання зразків для експертизи є самостійною процесуальною дією, яке відбувається відповідно до ст. 245 КПК у порядку, визначеному ст. 241 цього Кодексу, тільки на підставі постанови прокурора, яка є окремим процесуальним документом, а про проведення такої слідчої дії повинен бути складений окремий протокол згідно з вимогами цього Кодексу. І відсутність такої постанови прокурора у справі та її не відкриття стороні захисту під час виконання вимог ст.290 КПК являється безумовною підставою для визнання такої процесуальної дії і здобутих у процесі її проведення фактичних даних, а також послідуючих висновків експертів, предметом дослідження яких були такі біологічні зразки, недопустимими доказами.

Згідно аналогічного правового висновку Верховного Суду, зробленого у постановах від 19.02.2019 (справа №489/5992/13-к), від 12.06.2019. (справа №404/5659/15-к), від 04.12.2019р. (справа №752/13790/15-к), від 18.12.2019р. (справа №588/1199/16-к), від 22.01.2020р. (справа №349/1936/17), від 19.03.2020р. (справа №127/3712/17), від 08.04.2020р. (справа №164/104/18), від 27.10.2020р. (справа №148/2282/16-к) та від 27.01.2021р. (справа №369/13151/14-к) відібрання з тіла затриманої особи слідів кримінального правопорушення (в тому числі і змивів з долоней її рук спеціального барвника) з порушенням установленого ст.241 КПК порядку, тобто без відповідної постанови прокурора та без складання окремого протоколу, є істотним порушенням вимог зазначеної норми КПК, та являється безумовною підставою для визнання здобутих таким чином відомостей, а також і наступних висновків експертів, предметом дослідження яких були ці незаконно отримані біологічні зразки, недопустимими доказами.

На підставі викладеного, суд також визнає недопустимим доказом даний протокол затримання та обшуку ОСОБА_6 , та усі виявлені і вилучені під час його проведення предмети і грошові кошти, та змиви з долоней його рук, додатково ще і з підстав, передбачених ст.86 та п.3 ч.2 ст.87 КПК.

А також виходячи із доктрини ЄСПЛ «плоди отруєного дерева» суд також додатково визнає недопустимими і висновки експертів №10/28 від 23.03.2016, №1/1057 від 25.03.2016, предметом дослідження яких були вилучені під час затримання ОСОБА_6 грошові кошти та змиви з долоней його рук, як такі що є похідними від протоколу проведення цієї слідчої дії від 12.02.2016р., який підлягає визнанню недопустимим з вище наведених підстав.

Під час судового розгляду, на підтвердження законності проведених органом досудового розслідування у даному кримінальному провадженні таких НСРД як: протоколи огляду та вручення грошових коштів від 03.02.2016, від 12.02.2016, протоколи контролю за скоєнням злочину у формі спеціального слідчого експерименту від 03.02.2016 і від 12.02.2016, протокол затримання та проведення особистого обшуку ОСОБА_6 від 12.02.2016 за клопотанням прокурора судом були допитані у якості свідків слідча ОСОБА_29 , оперативний працівник управління СБУ в Житомирській області ОСОБА_37 , поняті ОСОБА_32 та ОСОБА_38 .

При цьому суд погоджується із доводами сторони захисту про те, що покази зазначених осіб не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку відносно ОСОБА_6 , виходячи з наступного.

Так, у своєму Рішенні від 30.07.2019р. у справі «UREK AND UREK v. TURKEY», ЄСПЛ встановив факт порушення судом Туреччини п. 1 и п. 3 (d) ст.6 Конвенції, який в основу обвинувального вироку поклав покази працівників поліції, які у цій справі були вирішальними доказами проти заявника, на підставі яких суд і обґрунтував свій обвинувальний вирок.

У постанові від 16.12.2020 (справа №661/4683/13-к) Верховний Суд, залишаючи без змін виправдувальний вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, погодився з висновками останніх про те, що покази допитаних у якості свідків працівників поліції не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони є працівниками правоохоронного органу, тобто мають у кримінальному провадженні процесуальний інтерес на стороні обвинувачення.

Крім того, згідно правового висновку Верховного Суду, зробленого у постанові від 29.04.2020 (справа №161/5372/17), «….цінність свідка полягає в його безпосередньому об`єктивному сприйнятті обставини справи за допомогою органів чуттів і відсутності юридичної зацікавленості у вирішенні справи. І саме з огляду на своє нейтральне становище людина здатна об`єктивно та правильно засвідчити події і факти так, як вони дійсно відбувалися для можливості уникнення формалізму та зловживання процесуальними правами». У зв`язку з чим, покази працівників правоохоронних органів не можуть бути покладені в основу пред`явленого особі обвинувачення про скоєння будь-якого злочину.

Також, згідно правового висновку ВС, зробленого у постанові від 16.02.2022р. (справа №640/10881/13-к) покази допитаного в судовому засіданні у якості свідка особи, який був присутній під час проведення НСРД як понятий, та показів особи, яка безпосередньо приймала участь у її проведенні, беззаперечно підлягають визнанню недопустимими, оскільки вони являються похідними від даних отриманих за результатами проведення НСРД, які визнані недопустимими доказами.

Таким чином, виходячи із вище наведених Рішення ЄСПЛ, правових висновків Верховного Суду і того, що НСРД (щодо яких зазначені особи були допитані в судовому засіданні у якості свідків) суд уже визнав недопустимими, то покази цих осіб суд також визнає недопустимими, оскільки вони являються похідними від самих цих слідчих дій, які суд визнав недопустимими з вище наведених підстав.

На підтвердження винуватості ОСОБА_6 у скоєнні даного кримінального правопорушення прокурором також були надані суду заява ОСОБА_13 від 15.01.2016 про вимагання ОСОБА_6 у неї неправомірної вигоди, та матеріали ВБКОЗ УСБУ в Житомирській області, що стали підставою для внесення відповідних відомостей до ЄРДР.

Заява особи та матеріали перевірки в розумінні КПК України не є джерелом доказів.

Так, згідно вимог ч.1 ст.85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

А згідно вимог ч.2 ст.84 КПК України процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, та висновки експертів.

Таким чином, даною нормою Закону визначений вичерпний перелік процесуальних джерел доказів, до яких заява особи про скоєння злочину та матеріали органу досудового розслідування про виявлення злочину не відносяться.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у численних своїх рішеннях.

Крім того, на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у скоєнні даного кримінального правопорушення стороною обвинувачення також були надані суду наступні документи: витяги із наказів по особовому складу №362 від 30.04.2015. та №89 від 01.02.2016; лист Управління ДСНС у Житомирській області від 29.02.2016; копія наказу ДСУ з надзвичайних ситуацій від 04.02.2013;копія положення про Житомирський міський відділ Управління ДСНС України в Житомирській області від 15.03.2013; копію списку осіб начальницького складу Житомирського міського відділу Управління ДСНС України в Житомирській області; рапорт начальника відділу СУ ГУНП в Житомирській області від 16.01.2016;постанова про визначення групи слідчих від 16.01.2016;доручення оперативному підрозділу та відповіді на нього; список працівників ДСНС; витяги із ЄРДР від 16.01.2016. за №120160000000004; заяви ОСОБА_13 від 02.02.2016 та від 12.02.2016 про надання нею своїх особистих грошових коштів для проведення НСРД; заяву ОСОБА_39 про надання згоди на проведення огляду службового кабінету від 12.02.2016; ухвала слідчого судді Корольовського райсуду м. Житомира від 17.02.2016 та від 18.02.2016 про накладення арешту на вилучене майно; лист процесуального прокурора від 16.02.2016; постанова процесуального прокурора від 16.02.2016 про визначення підслідності; постанова про визначення групи слідчих у даному кримінальному провадженні від 17.02.2016; постанова про зміну групи прокурорів від 17.02.2016; копії документів, наданих свідком ОСОБА_11 під час його допиту 25.02.2016; копія наказу Управління ДСНС України в Житомирській області №347 від 23.09.2015; копія повідомлення про проведення планової перевірки ПП «Мебліторг» від 27.11.2015; копія посвідчення про проведення перевірки ПП «Мебліторг» від 14.12.2015; копія припису №440 ПП «Мебліторг» від 25.12.2015; копія акту перевірки №292 від 25.12.2015 ПП «Мебліторг»; копії документів, наданих свідком ОСОБА_9 під час його допиту 29.02.2016; інформацію та копії документів ПП «Мебліторг» від 24.03.2016; копію ухвали слідчого судді Корольовського райсуду м. Житомира від 17.03.2016; постанову заступника прокурора Житомирської області від 06.04.2016 про продовження строку досудового розслідування даного кримінального провадження; заява ОСОБА_9 від 07.04.2026 про надання дозволу на проведення огляду території ПП «Мебліторг»; розписку від 07.04.2016 про прийняття майна на відповідальне зберігання; копія ухвали слідчого судді Корольовського райсуду м. Житомира від 14.04.2016 про надання дозволу на проведення обшуку; доручення слідчого на проведення слідчих дій в порядку ст.40 КПК від 15.04.2016; постанова про визначення групи слідчих від 18.06.2016; лист ВБКОЗ УСБУ в Житомирській області від 27.04.2016; доручення слідчого в порядку ст.40,71 КПК України від 25.04.2016; постанову про виділення матеріалів досудового розслідування від 29.04.2016.

Оскільки надані стороною обвинувачення зазначені документи не відносяться в розумінні вимог ст.84 КПК до доказів, то виходячи із наведених правових висновків ВС вони не підлягають будь-якій оцінці при постановленні даного вироку.

Також на підтвердження доведення винуватості ОСОБА_6 у скоєнні даного кримінального правопорушення, стороною обвинувачення також були надані суду наступні документи та протоколи слідчих дій: протокол огляду місця події від 12.02.2016; протокол огляду системного блоку комп`ютера від 16.03.2016, вилученого 12.02.2016 під час проведення огляду робочого кабінету ОСОБА_6 ; протокол огляду від 30.03.2016, в процесі чого оглядались речі та предмети, вилучені 12.02.2016 під час проведення огляду робочого кабінету ОСОБА_6 ; протокол огляду від 27.02.2016; протокол огляду території ПП «Мебліторг» від 07.04.2016; протокол обшуку від 21.04.2016; протокол огляду від 27.04.2016; довідка спеціаліста №403/18/01-2016 від 28.04.2016.

Зазначені документи не являються належними доказами у даному кримінальному провадженні з підстав передбачених ст.85 КПК, так як під час їх проведення не було встановлено жодних обставин, які мають доказове значення у даній справі. Тобто вони жодним чином не підтверджують та не спростовують будь-яку причетність ОСОБА_6 до обсягу інкримінованого йому у вину кримінального правопорушення.

Згідно диспозиції ч.1 ст.368 КК (в редакції Закону № 1261-VII від 13.05.2014) передбачено кримінальну відповідальність за прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи за вчинення чи не вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. Суб`єктом вказаного злочину може бути лише службова особа.

Для кваліфікації кримінального правопорушення, передбаченого ст.368 КК, діяння службової особи обов`язково повинно бути зумовлене її службовим становищем, а дії, які вона виконала, чи виконала неналежним чином, повинні входити в коло її службових обов`язків.

Визначення терміну (службової особи) наведено у ч.3 ст.18 КПК та примітці 1 до ст.364 КК, згідно з якою це особа, котра постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснює функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймає постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконує такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Згідно п.2 чинної постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 26.04.2002р. «Про судову практику у справах про хабарництво» відповідальність за одержання хабаря настає лише за умови, що службова особа одержала його за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або таких, які вона не

уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими

службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому

становищу.

Отже, для визнання особи службовою необхідно встановити, що вона займає певну посаду, користується правами і наділена обов`язками у зв`язку з тим, що покликана діяти в інтересах певних соціальних груп».

З огляду на диспозицію ч.1 ст.368 КК України, суб`єкт вчинення даного кримінального правопорушення є спеціальний.

Згідно правового висновку Верховного Суду, зробленого у постанові від 18.12.2019р. (справа №588/1199/16-к): «Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК, полягає в прийнятті пропозиції, обіцянки або одержанні службовою особою неправомірної вигоди, а так само проханні надати таку вигоду для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. Діяння, за яке службова особа одержує неправомірну вигоду, повинне бути зумовлене її службовим становищем і безпосередньо пов`язане зі службовими повноваженнями. Відповідальність за одержання неправомірної вигоди настає лише за умови, якщо службова особа одержала її за виконання чи невиконання будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. Використанням службовою особою свого службового становища є вчинення як дій, які безпосередньо входять до кола її повноважень так й такі, які вона хоча й не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу. Не може кваліфікуватися за ст.368 КК одержання службовою особою незаконної винагороди за виконання таких дій, при вчиненні яких вона використовує не службове становище, а, наприклад, дружні, родинні, особисті відносини та зв`язки з іншими, у тому числі й службовими особами. Поза використанням свого службового становища особа діє як приватна».

Отже, виходячи із вище наведених норм чинного законодавства та зазначених правових висновків Верховного Суду, кримінальна відповідальність службової особи за ст.368 КК України можлива тільки за умови, що вона отримала неправомірну вигоду за виконання чи не виконання в інтересах особи будь-яких дій з використанням наданої їй влади або службового становища, які безпосередньо входять до кола її повноважень як службової особи.

Таким чином, для встановлення у діях ОСОБА_6 наявності ознак складу зазначеного кримінального правопорушення в першу чергу необхідно визначити, чи входило до кола його службових повноважень, як головного інспектора сектору запобігання надзвичайним ситуаціям Житомирського міського відділу Управління ДСНС України в Житомирській області та службової особи правоохоронного органу здійснення тих дій, які йому інкримінуються у вину як злочинні.

І чи використав він під час того, як ніби-то порекомендував директору приватного підприємства «Мебліторг» ОСОБА_9 для вжиття заходів з метою усунення виявлених ним в ході проведеної у період часу з 14 по 25 грудня 2015 перевірки порушень додержання вимог законодавства у сферах пожежної, техногенної безпеки, цивільного захисту, звернутися саме до того підприємства, у якому ОСОБА_13 працювала, свої організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов`язки як працівник правоохоронного органу, та чи входило це до його службових повноважень.

Проте, як видно із змісту наданої стороною обвинувачення суду посадової інструкції ОСОБА_6 від 10.02.2016 до його безпосередніх службових повноважень це не входило. Отже, ОСОБА_6 не є суб`єктом даного інкримінованого кримінального правопорушення.

Слушними є доводи сторони захисту про те, що аналіз наданих доказів беззаперечно свідчить і про те, що із залученням свідка ОСОБА_13 до проведення зазначених НСРД відносно ОСОБА_6 , працівниками правоохоронного органу детально була спланована і реалізована провокація цього кримінального правопорушення виходячи із наступного.

За змістом ст.246, ст.271 КПК України негласні слідчі (розшукові) дії можуть проводитись, якщо наявні достатні підстави вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин, а також, якщо відомості про злочини та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб.

При цьому згідно з ч. 3 ст. 271 КПК під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона би не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв. Здобуті в такий спосіб речі і документи не можуть бути використані у кримінальному провадженні.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, усі докази, отримані внаслідок провокації правоохоронних органів, слід визнавати недопустимими, оскільки вони отримані внаслідок істотного порушення права людини на справедливий судовий розгляд, що закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції.

А відповідно до ст.9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29.06.2004 року, ст. 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Таким чином, виходячи з правових позицій ЄСПЛ, засудження особи на підставі доказів, одержаних у результаті провокації, тобто підбурювання до вчинення злочину, визнається порушенням гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права особи на справедливий судовий розгляд.

ЄСПЛ у своїх рішеннях розробив критерії для того, щоб відрізняти провокування вчинення злочину, яке суперечить ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, від дозволеної поведінки під час таємних методів у кримінальних розслідуваннях. Зокрема у випадку визнання заяви про підбурювання такою, що не є явно необґрунтованою, для визнання доказів допустимими суду належить з`ясувати чи було слідство «по суті пасивним», чи був би злочин вчинений без втручання влади, чи мало місце з боку влади спонукання особи, наполегливі нагадування; чи були у правоохоронних органів об`єктивні дані про те, що особа була втягнута у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою.

При цьому тягар доведення того, що підбурення не було, покладається на сторону обвинувачення (рішення у справах «Раманаускас проти Литви» від 05.02.2008 року, «Банніков проти Російської Федерації» від 04.11.2010 року, «Матановіч проти Хорватії» від 04.04.2017 року).

Відповідно до сформованої позиції ЄСПЛ наявність державного інтересу не можна використовувати в якості обґрунтування щодо використання доказів, отриманих в результаті поліцейської провокації, оскільки застосування таких доказів наражає обвинуваченого на ризик остаточно позбавитись справедливого судового розгляду із самого початку; внутрішньодержавне законодавство не повинно дозволяти використання доказів, отриманих в результаті підбурювання з боку державних агентів. В іншому випадку таке законодавство не відповідає принципу «справедливого судочинства». (Рішення у справах «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, «Худобін проти Російської Федерації» від 26.10.2006 року, «Ваньян проти Російської Федерації» від 15.12.2005року, «Раманаускас проти Литви» від 05.02.2008 року.)

Імітування обстановки злочину полягає у системі дій уповноваженого державного органу, спрямованих на імітування реальності події злочину в уявленні особи, що особисто вчинила всі необхідні підготовчі дії для його вчинення. Тобто, при імітації обстановки злочину уповноважений орган лише «підключається» до вже розпочатих і проведених особою підготовчих дій.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що коли сторона захисту висуває версію провокації, необхідно встановити, чи був би злочин вчинений без втручання органів влади. Підбурювання стається, коли відповідні агенти - співробітники сил правопорядку або особи, що діють за їхніми інструкціями, - не обмежуються лише розслідуванням злочинної діяльності у переважно пасивній манері, а справляють такий вплив на особу, що спонукає її до вчинення злочину, який інакше не був би вчинений, з метою уможливити викриття злочину, отримання доказів і пред`явлення обвинувачення.

При вирішенні цього питання, суди мають брати до уваги більш широке коло обставин, ніж поведінка та висловлювання учасників безпосередньо під час події, яку захист вважає наслідком провокації, а обвинувачення - допустимим методом розслідування. Характер тиску або іншого способу підбурити особу до вчинення злочину, є лише одним з факторів, який має значення в цьому контексті.

Визначаючи, чи було розслідування «переважно пасивним», необхідно також дослідити причини, які стали підставою негласної операції, та поведінку органів влади при її проведенні.

Перш за все, має бути встановлено, чи існувала об`єктивна підозра, що особа займається злочинною діяльністю або схильна до вчинення злочину. Будь-яка попередня інформація про наявний злочинний намір має давати можливість її перевірити, і органи влади мають бути здатні у будь-який час довести, що вони мали достатні підстави для проведення негласної операції.

Для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів ЄСПЛ виробив ряд критеріїв, такі як: a) змістовний критерій, b) процесуальний критерій.

При цьому під змістовним критерієм розуміється наявність/відсутність суттєвих змістовних ознак, притаманних провокації правоохоронних органів, а під процесуальним - наявність у суду можливості перевірити відомості про ймовірну провокацію під час

Аналогічної позиції щодо недопустимості використання як доказів фактичних даних, які були отримані органом досудового розслідування внаслідок провокативних дій з його сторони дотримується і Верховний Суд справа № 363/6190/14-к від 26.07.2018, 149/745/14 від 11.03.2020, 726/776/17 від 23.04.23017 тощо).

Отже, згідно сталої практики ЄСПЛ та Верховного Суду тягар доведення відсутності провокації лежить на стороні обвинувачення.

І коли сторона захисту заявляє про підбурювання обвинуваченого до вчинення злочину, національний суд зобов`язаний ретельно перевірити матеріали кримінальної справи, оскільки з метою забезпечення права на справедливий судовий розгляд справи в розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції всі докази, отримані внаслідок підбурювання з боку поліції, мають визнаватися недопустимими.

Висновок суду про те, що відносно ОСОБА_6 працівниками правоохоронного органу заздалегідь була спланована та реалізована провокація даного кримінального правопорушення прямо випливає із показів самої ОСОБА_13 , згідно яких ніяких заяв до СБУ про те, що ОСОБА_6 вимагає у неї грошові кошти, вона за власною ініціативою ніколи не писала і туди не подавала. А це було нею зроблено під диктовку інших осіб, яким вона і віддала цю заяву. І жодного разу вона не була у приміщенні УСБУ в Житомирській області. А також в категоричній формі показала, що своєї згоди ні в письмовій, ні в усній формі на залучення її до проведення відносно ОСОБА_6 НСРД вона не давала. І навіть не здогадувалась в тому, що приймає у цьому активну участь. Якби їй роз`яснили це, то вона безумовно відмовилась б брати у цьому будь-яку участь. Вважає, що працівники поліції та СБУ просто використали її не знання в тому, що вона робить. Також ствердно показала, що ОСОБА_6 ніколи у неї не вимагав будь-які кошти.

Крім того, свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні неодноразово змінювала свої покази на протилежні за змістом, плуталась у деталях і кількості епізодів ніби-то переданих нею грошових коштів ОСОБА_6 , дають обґрунтовані підстави для однозначного і категоричного висновку про те, що працівниками правоохоронних органів остання без її згоди була використана для проведення заздалегідь спланованої ними та реалізованої провокації цього злочину відносно ОСОБА_6 .

Під час судового розгляду, стороною обвинувачення жодним належним і допустимим доказом не були спростовані твердження сторони захисту про те, що зі сторони працівників правоохоронного органу по відношенню до ОСОБА_6 була здійснена саме провокація цього злочину.

Таким чином, виходячи із вище наведених показів свідка ОСОБА_13 , суд приходить до висновку про те, що саме правоохоронні органи у даному випадку з використанням самої ОСОБА_13 (яка взагалі не усвідомлювала того, що вона робить) штучно створили ситуацію з метою спонукати ОСОБА_6 до скоєння кримінального правопорушення та його викриття.

Крім того, додатковим і беззаперечним доказом того, що відносно ОСОБА_6 працівниками правоохоронних органів заздалегідь була спланована та реалізована провокація даного кримінального правопорушення із залученням до цього свідка ОСОБА_13 , являються наступні обставини.

Так, на порушення вище зазначених правових висновків ЄСПЛ та Верховного Суду прокурор не надав суду жодного доказу того, що на момент звернення прокурора до слідчого судді із клопотанням про надання дозволу на проведення відносно ОСОБА_6 . НСРД, останній до цього раніше вчиняв подібні кримінальні правопорушення, або раніше був судимий за скоєння аналогічних злочинів, у зв`язку з чим був схильним до їх повторного вчинення.

Адже, згідно вимог ч.2 ст.246 КПК України, негласні слідчі (розшукові) дії проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів, у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб.

А згідно вимог п.1 ч.1 ст.6 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність» підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності є наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про злочин, що готується, осіб, які готують вчинення злочину.

Згідно ч.3 ст.6 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність» забороняється приймати рішення про проведення оперативно-розшукових заходів при відсутності підстав передбачених у цій статті.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16.03.2017 (справа №671/463/15-к) також зробив правовий висновок про те, що підставами для проведення ОРД відповідно до вимог п. 1 ч.1 статті 6 Закону № 2135?XII, є наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно?розшукових заходів і засобів, про: злочини, що готуються; осіб, що готують вчинення злочину.

Так, у постанові від 28.02.2019 (справа №154/2906/15) Верховний Суд зазначив, що не підтвердження того, що до початку проведення відносно особи НСРД було достатньо підстав вважати за можливе вчинення ним злочину, беззаперечно свідчать про провокацію вчинення злочину з боку органу досудового розслідування.

Таким чином, виходячи із зазначених вимог чинного законодавства, практики ЄСПЛ та правових висновків Верховного Суду, суд приходить до висновку про те, що слідчий, після внесення відповідних відомостей до ЄРДР і перед тим як звертатися до слідчого судді із клопотанням про надання дозволу на проведення відносно ОСОБА_6 НСРД, спочатку зобов`язаний був слідчим шляхом перевірити, чи зміст заяви ОСОБА_13 відповідає дійсності, чи ОСОБА_6 раніше вчиняв подібні кримінальні правопорушення, тобто повинен був зібрати належні і допустимі докази про те, що останній дійсно може скоїти тяжкий злочин.

Проте, як видно із матеріалів справи заява ОСОБА_13 про ніби-то вимагання ОСОБА_6 у неї неправомірної вигоди надійшли із УСБУ в Житомирській області до СУ ГУНП в Житомирській області 16.01.2016, відомості з якої взагалі до ЄРДР внесені не були, що підтверджується змістом витягу із ЄРДР від 18.01.2016.

І в цей же самий день, без проведення відповідної перевірки слідчим шляхом про те, чи зміст заяви ОСОБА_13 відповідає дійсності, а також при відсутності у матеріалах справи достовірних даних про те, що ОСОБА_6 раніше вчиняв подібні кримінальні правопорушення, та не підтвердження належними і допустимими доказами того, що до початку проведення НСРД було достатньо підстав вважати за можливе вчинення ним тяжкого злочину, слідча ОСОБА_29 негайно звернулася до слідчого судді апеляційного суду Житомирської області з клопотанням про надання дозволу на проведення відносно останнього негласних слідчих (розшукових) дій.

Як видно із змісту цього клопотання слідча до нього додала лише витяг із ЄРДР, у якому відсутні будь-які відомості про те, що саме ОСОБА_6 вимагає неправомірну вигоду у ОСОБА_13 .

При цьому, на порушення вимог п.п.5,7,9 ч.2 ст.248 КПК у даному клопотанні слідча не зазначила: обставини, що дають підстави підозрювати ОСОБА_6 у вчиненні злочину, обґрунтування неможливості отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, в інший спосіб, обґрунтування можливості отримання під час проведення НСРД доказів, які самостійно або в сукупності з іншими доказами можуть мати суттєве значення для з`ясування обставин злочину. Крім того, із матеріалів справи також видно і те, що на момент звернення слідчої із даним клопотанням до слідчого судді у них (окрім заяви ОСОБА_13 ) були відсутні будь-які інші відомості про те, що ОСОБА_6 раніше вчиняв подібні кримінальні правопорушення.

У зв`язку з цим, на переконання суду, у слідчого судді були відсутні законні підстави для надання дозволу на проведення відносно ОСОБА_6 будь-яких НСРД.

Таким чином, виходячи із вище наведених Рішень ЄСПЛ та правових висновків Верховного Суду зазначені обставини являються додатковими доказами того, що відносно ОСОБА_6 працівниками правоохоронних органів заздалегідь була спланована та за допомогою свідка ОСОБА_13 , (яка навіть не здогадувалась про свою роль у цьому), проведена провокація скоєння цього кримінального правопорушення.

Також додатковим і беззаперечним доказом того, що відносно ОСОБА_6 працівниками правоохоронних органів заздалегідь була спланована та реалізована провокація даного кримінального правопорушення є наступні обставини.

Так, згідно обвинувального акту ОСОБА_6 інкримінується у вину те, що він двічі 03.02.2016 і 12.02.2016 отримав від ОСОБА_13 відповідно 1600 грн. та 2200 грн. неправомірної вигоди, тобто він обвинувачується у скоєнні двох окремих епізодів такого кримінального правопорушення.

Проте, із положень Європейської конвенції з прав людини та практики Європейського Суду слідує, що після виявлення факту злочинної діяльності особи відпадає необхідність у наступних негласних заходах - перевірочної закупівлі, яка носить характер провокації.

У Рішенні Європейського суду по справі «Лагутін та інші проти РФ» зазначено - заявники виступають об`єктами негласних слідчих дій у формі проведення трьох перевірочних закупок наркотичних речовин, які оцінюються державою у їх сукупності.

У параграфі 23 цього Рішення ЄСПЛ зазначив наступне: «Під час проведення першої перевірочної закупки був виявлений злочин, достатній для пред`явлення звинувачення. Необхідність у проведенні додаткових перевірочних закупок була відсутня. Таким чином, другий та третій епізоди повинні розглядатися як підбурювання до здійснення злочину».

Аналогічний правовий висновок про те, що проведення в одному кримінальному провадженні двох і більше такої негласної слідчої (розшукової) дії як контроль за злочином повинно розглядатися як підбурювання (провокація) зі сторони органу досудового розслідування до скоєння злочину (оскільки після проведення першої із них останній зобов`язаний був здійснити затримання підозрюваної особи) зробив і Верховний Суд у постановах від 26.07.2018 (справа №362/6190/14-к), від 29.03.2018 (справа №343/1868/15-к), від 12.12.2018 (справа №265/808/15-к), від 12.06.2019 (справа №676/3183/15-к) від 06.11.2019 (справа №748/3070/15-к), від 12.03.2020 (справа №591/4171/17), від 09.02.2022 (справа №489/1380/16-к), від 13.12.2023 (справа №161/8246/22) та від 25.04.2024 (справа №695/2759/20).

Таким чином, системний аналіз наведених судових рішень ЄСПЛ та Верховного Суду дають підстави для висновку про те, що після проведення першого епізоду контрольованого органом досудового слідства отримання будь-якою особою неправомірної вигоди, останній зобов`язаний відразу затримати таку особу. А проведення наступної під їх контролем передачі неправомірної вигоди такій особі являється безумовним доказом того, що у такій справі має місце спланована працівниками поліції провокація скоєння злочину.

Отже, про провокаційні дії з боку працівників правоохоронних органів щодо ОСОБА_6 свідчить той факт, що провівши 03.02.2016 контроль за вчиненням злочину з використанням аудіо- відео контролю за ним за участі ОСОБА_13 , слідчий не провів заходів на припинення злочинної діяльності обвинуваченого, а навпаки, продовжив свої провокаційні дії 12.02.2016 відносно нього із залученням тієї ж самої ОСОБА_13 , що відповідно до зазначеної практики ЄСПЛ та Верховного Суду є неприпустимим.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що правоохоронні органи не розслідували вчинене ОСОБА_6 кримінальне правопорушення, а за допомогою залученої ними свідка ОСОБА_13 вчинили на нього вплив з метою вчинення останнім такого кримінального правопорушення. Їх дії у цьому не були пасивними, оскільки у даному випадку мали місце саме активні дії працівників правоохоронного органу по залученню до цього свідка ОСОБА_13 , з метою спонукання ОСОБА_6 до їх скоєння.

У зв`язку з чим, виходячи із вище наведених практики ЄСПЛ та правових висновків Верховного Суду, усі зібрані органом досудового розслідування докази у даному кримінальному провадженні, суд додатково визнає недопустимими, ще і з підстав вчиненої відносно ОСОБА_6 провокації даного кримінального правопорушення.

Суд відхиляє твердження сторони обвинувачення, що зазначені стороною захисту порушення під час досудового розслідування не являються істотними, оскільки ними не були порушені жодні передбачені ст.87 КПК конвенційні права чи свободи обвинуваченого ОСОБА_6 , які гарантовані Конвенцією та/або Конституцією України.

Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, тобто правосуддя вчиняється за законом, а не за розсудом. Стаття 6 Конституції гарантує, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Крім того, у відповідності з вимогами ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

А будь-які порушення вимог Конституції України є істотним порушенням прав людини.

Крім того, згідно §2 ст.6 «Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку».

В рішенні від 21.04.2011 по справі № 42310/04 «Нечипорук і Йонкало проти України» ЄСПЛ зазначив, що докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом.

Наведені положення рішень ЄСПЛ відповідно до вимог ст.17 Закону України від 23.02.2006р. №3477- IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст.8 і ч.5 ст.9 КПК застосовуються при розгляді справ судами України як джерело права.

Стаття 2 КПК України визначає, що завданнями кримінального провадження серед іншого є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно вимог ст.84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

А згідно з положеннями ст. 86 КПК доказ визнається допустимим тільки у тому випадку, якщо він був отриманий у порядку, встановленому цим кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Крім того згідно вимог ч.1 ст. 87 КПК додатковими підставами для визнання доказів недопустимими є і ті докази, які були отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією України та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Згідно п.2 ч.3 ст.87 КПК недопустимими є також докази, що були отримані після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

У постанові від 13.11.2019 (справа №1-07/07) Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що обов`язковим критерієм допустимості доказів є спосіб їх одержання, що ґрунтується на дотриманні визначеного законом порядку. Порушення такого порядку є безумовною перешкодою для використання доказів на підтвердження винуватості особи у вчиненні злочину. Адже, згідно з частиною третьою статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом.

У постанові від 25.09.2023 (справа №208/2160/18) Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду також зробила однозначний та категоричний правовий висновок щодо правових підстав для визнання доказів недопустимими в контексті вимог ст.86 КПК. Зокрема: «При цьому у статті 86 КПК закріплено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Законодавче закріплення положень щодо допустимості доказів та визнання їх недопустимими є гарантією забезпечення конституційних прав, свобод та законних інтересів кожного учасника кримінального провадження, їх захисту від неправомірних дій і зловживання владою особами, які здійснюють кримінальне провадження, дотримання належної процедури та ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення суду. Попри те, що кримінальний процесуальний закон не визначає критеріїв допустимості доказів у контексті реалізації приписів ст.86 КПК, вони визначені в доктрині кримінального процесуального права: одержання фактичних даних із належного процесуального джерела; одержання фактичних даних належним суб`єктом; одержання фактичних даних у належному процесуальному порядку; належне оформлення джерела фактичних даних. Загальнопоширеним і в темпоральному аспекті укоріненим у практиці застосування норм кримінального процесуального закону є такий правозастосовний підхід, за яким докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням установленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом».

У постанові від 24.05.2021 (справа №640/5023/19) Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду також зробила однозначний та категоричний правовий висновок про наслідки порушення визначеної чинним КПК правової процедури під час проведення досудового розслідування кримінального провадження. Так, у даній постанові ОПВС зазначила наступне: «Застосування належної правової процедури у кримінальному провадженні - це встановлені кримінальним процесуальним законодавством способи реалізації норм кримінального процесуального права, що забезпечують досягнення цілей правового регулювання кримінальних процесуальних відносин у сфері порядку досудового розслідування та судового розгляду. Воно означає не лише те, що всі дії процесуальних суб`єктів мають відповідати вимогам закону, адже в такому випадку це завдання розчиняється в приписах засади законності. Такі дії мають виникати із наявних повноважень і перебувати в адекватному співвідношенні з конкретним процесуальним завданням, яке виникає в певний момент досудового розслідування і судового розгляду кримінального провадження. Таке адекватне співвідношення приводить до принципу пропорційності. Належна правова процедура має застосування як під час судового розгляду, так і на стадії досудового розслідування. Недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого кожному ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) права на справедливий суд».

Щодо наслідків недотримання належної процедури реалізації органом досудового розслідування своїх визначених чинним КПК повноважень під час проведення досудового розслідування кримінального провадження, ОПВС у даній постанові також зазначила наступне: «Докази мають бути отримані тільки уповноваженими на це особами (органами); способами і засобами, які призначені для одержання певних доказів; у процесі отримання доказів мають бути дотримані вимоги закону, що визначають порядок проведення конкретних дій, їхню послідовність, склад учасників; докази мають бути закріплені належним чином. Наслідком недотримання належної правової процедури як складового елементу принципу верховенства права є визнання доказів, одержаних в ході досудового розслідування недопустимими на підставі ст. 86, ст. 87 ч. 3 п. 2 КПК як таких, що зібрані (отримані) неуповноваженими особами (органом) у конкретному кримінальному провадженні, з порушенням установленого законом порядку».

Аналогічний правовий висновок про те, що наслідком недотримання належної правової процедури як складового елементу принципу верховенства права є визнання доказів, одержаних у ході досудового розслідування, недопустимими на підставі ст. 86, п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК як таких, що зібрані (отримані) неуповноваженими особами (органом) у конкретному кримінальному провадженні, з порушенням установленого законом порядку, зробив ВС і у своїй постанові від 14.07.2021 (справа №490/5668/17) .

Як вбачається з рішення Конституційного Суду України в справі від 20 жовтня 2011 р. № 1-31/2011, за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення ч. 3 ст. 62 Конституції України, аналізуючи положення «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах одержаних незаконним шляхом», Конституційний Суд України доходить висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо. Відповідно до п. 3.2 цього рішення визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі. Визначення допустимості пов`язано з вирішенням питання про те, чи передбачено законом дане джерело відомостей про факти, чи дотримано вимог його виявлення, закріплення і як вплинули на достовірність відомостей процесуальні порушення, якщо вони були допущені. Одним з критеріїв, який визначає допустимість будь-якого доказу, є належна фіксація. Дотримання вимог законодавства при його складанні є гарантією його допустимості у конкретному кримінальному провадженні».

Системний аналіз наведених норм чинного законодавства, правових висновків Рішень ЄСПЛ, Конституційного Суду України, Великої Палати Верховного Суду, Об`єднаної Палати Верховного Суду дає обґрунтовані підстави для висновку про те, якщо доказ був отриманий з порушенням встановленого чинним КПК порядку, то він однозначно підлягає визнанню судом недопустимим та не може бути покладений в основу обвинувального вироку.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що Конвенцією, ст.62 Конституції України, вище наведеними Рішеннями ЄСПЛ, КСУ, ст.ст.84, 86 та ст.87 КПК обвинуваченому ОСОБА_6 гарантується те, щоб усі докази на підтвердження його винуватості у скоєнні даного кримінального правопорушення, в обов`язковому порядку повинні були бути зібрані з суворим дотриманням визначеного чинним є КПК порядку.

Відповідно доказ, який був отриманий з порушенням вимог кримінального процесуального кодексу, однозначно підлягає визнанню судом недопустимим та не може бути покладений в основу обвинувального вироку, оскільки це порушує гарантоване ч.3 ст.62 Конституції України та вище наведеними Рішеннями ЄСПЛ право будь-якої особи (в тому числі і обвинуваченого ОСОБА_6 ) на те, щоб усі докази щодо висунутого йому обвинувачення були зібрані в установленому Законом (тобто чинним КПК) порядку.

Також суд відхиляє доводи сторони обвинувачення, що відповідно до вимог ч.1 ст.412 КПК такі порушення під час збирання органом досудового розслідування будь-яких доказів мають бути виключно істотними, виходячи із наступного.

Дана норма Закону (ст.412 КПК) передбачає правові підстави для перевірки виключно оцінки законності і обґрунтованості вироку суду першої інстанції, які були допущені виключно судом попередньої інстанції під час судового розгляду кримінальної справи.

І які являються правовими підставами виключно для скасування постановленого судом попередньої інстанції оскаржуваних судових рішень вироків та ухвал.

Це прямо випливає із змісту ч.2 ст.412 КПК, у якій і визначені такі істотні порушення вимог чинного КПК, які були допущені саме судом першої інстанції під час розгляду кримінальної справи, і які являються безумовними підставами для скасування незаконного вироку.

І перелік зазначених у ній правових підстав істотності порушень КПК, є виключним і розширеному тлумаченню не підлягає, у зв`язку з чим не можуть бути застосовані до оцінки судом допустимості доказів.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що ч.1. ст.412 КПК не має жодного відношення для визначення істотності допущених порушень вимог чинного КПК під час оцінки доказів на предмет їх допустимості та винуватості будь-якої особи в скоєнні будь-якого злочину.

Отже, з урахуванням вище наведених практики ЄСПЛ, ч.3 ст.62 Конституції України, рішень КСУ, правових висновків Великої Палати Верховного Суду, суд приходить до висновку про те, що зазначені у письмових клопотаннях сторони захисту порушення вимог чинного КПК України, які були допущені під час збирання органом досудового розслідування доказів у цьому кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 , являються порушенням установленого законом порядку їх збирання, що є безумовною підставою для визнання усіх слідчих дій, та отриманих у процесі їх проведення фактичних даних недопустимими доказами з підстав, передбачених ст.86 КПК.

В численних рішеннях Верховний Суд підкреслював, що обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Також Верховний Суд визначав, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Таким чином, з урахуванням викладеного вище, в ході судового розгляду за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ наданий учасниками судового розгляду з точку зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку, що висунуте ОСОБА_6 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 368 ч.1 КК України, не знайшло свого підтвердження, оскільки достатніх та допустимих доказів на доведення у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, стороною обвинувачення не надано, судом не виявлено, в зв`язку з чим суд вважає, в силу презумпції невинуватості, закріпленої у ст. 62 Конституції України, виправдати ОСОБА_6 на підставі п.1 ч.1 ст. 373 КПК України, оскільки при судовому розгляді не доведено, що було вчинено кримінальне правопорушення, в якому ОСОБА_6 обвинувачується.

Підлягає скасуванню арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 18.02.2016.

Процесуальні витрати віднести за рахунок держави.

Питання про речові докази, суд вирішує в порядку ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 370, 373, 374 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

ОСОБА_6 визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та на підставі п.1 ч.1 ст. 373 КПК України виправдати за ст. 368 ч.1 КК України.

Скасувати арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 18.02.2016 (т.3 а.с.113).

Речові докази: сумку чорного кольору; документи на гр. ОСОБА_40 у файлі; зошит для записів службової підготовки ОСОБА_6 ;, картку оператора мобільного зв`язку "Київстар"; папери формата А4; записник; записник зеленого кольору; вимірювальну рулетку; бланки протоколів; розпорядчі документи; документи у файлі червого кольору; лист ДПТУ; акти перевірки; гаманець коричневого кольору; грошові кошти в сумі 115 грн.; платискову картку "Райффазен Банк" на ім`я ОСОБА_6 ; пластикову картку "Приватбанк" на ім`я ОСОБА_6 ; пару рукавиць чорного кольору, які зберігаюиться в камері схову СУ ГУНП в Житомирській області - повернути ОСОБА_6 ; грошові кошти в сумі 2200 грн., які зберігаються в СУ ГУНП - повернути їх володільцю (т.3 а.с.113).

Процесуальні витрати, пов`язані з проведенням судових експертиз, віднести на рахунок держави.

Вирок може бути оскаржений до Житомирського апеляційного суду через Богунський районний суд м. Житомира протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок, який набрав законної сили, обов`язковий для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягає виконанню на всій території України.

Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку. Копію вироку негайно вручити виправданому, захиснику та прокурору.

Суддя ОСОБА_1