Рішення від 05 квітня 2026 р. у справі №167/55/26 — Рожищенський районний суд Волинської області

Справа № 167/55/26

Номер провадження 2/167/250/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2026 року м. Рожище

Рожищенський районний суд Волинської області у складі:

головуючого судді Требика В.Б.,

з участю:

секретаря судового засідання Герасимчук М.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника органу опіки та піклування Самчук Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Рожищенського районного суду Волинської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,

в с т а н о в и в :

Зміст позовних вимог та позиції учасників справи

У суд звернувся ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту самостійного утримання та виховання позивачем сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов обгрунтовується тим, що рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 18 січня 2019 року шлюб між позивачем та ОСОБА_3 було розірвано. Син ОСОБА_4 залишився проживати з батьком. Колишня дружина добровільно відмовилася від перебування з дитиною, не підтримує з ним належного спілкування, не цікавить станом здоров`я, навчанням та розвитком, не бере участі у його вихованні та утриманні. Фактично всі обов`язки щодо матеріального забезпечення та виховання дитини покладені на позивача, який створив належні умови для навчання, проживання і всебічного розвитку сина. Встановлення факту самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 необхідне для призначення соціальних пільг, субсидій, іншої державної допомоги, можливості пересування дитини без документальної згоди матері. Посилається також на те, що чоловіки, які самостійно виховують та утримують дитину за рішенням суду, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позов підтримали. З пояснень представника позивача слідує, що після розірвання шлюбу відповідач повідомила, що хоче влаштувати особисте життя і дитина їй в цьому заважатиме. Вона фактично самоусунулася від виконання своїх обов`язків щодо виховання, утримання та турботи про дитину. На даний час ОСОБА_3 створила нову сім`ю та проживає в іншому населеному пункті. ОСОБА_1 одноосібно доглядає сина, в приготуванні їжі допомагає мати позивача, з якою вони проживають. Позивач ОСОБА_1 зазначив, що з колишньою дружиною, яка проживає в сусідньому селищі, практично не спілкується. Відповідач інколи забирає сина до себе, зрідка телефонує йому. ОСОБА_1 самостійно піклується про сина, допомагає йому з домашнім завданням, повністю фінансово утримує. З моменту розлучення аліментів з колишньої дружини не стягував, позбавляти її батьківських прав наміру не було.

Відповідач ОСОБА_5 , будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи (про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення), в судове засідання не з`явилася. До суду надійшла заява про розгляд справи у відсутності відповідача.

Представник органу опіки та піклування – виконавчого комітету Рожищенської міської ради Луцького району Волинської області Самчук Л.В. зазначила, що батьки мають однакове право на виховання дитини. На даний час позивач та відповідач у Службу у справах дітей із будь-якими питаннями не зверталися, спору щодо визначення місця проживання дитини між ними не виникало, вони самостійно визначили такий спосіб виховання сина, тому у вирішенні цієї справи покладається на суд.

Процесуальні дії у справі

23 січня 2026 року залишено без руху позовну заяву.

3 лютого 2026 року відкрито провадження у справі.

12 березня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом із копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 встановлено, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , записані сторони (арк. спр. 10).

Відповідно до копії рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 18 січня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвали шлюб (арк. спр. 11).

Із копій довідки Носачевичівського старостинського округу 27 січня 2025 року

№ 40 та довідки виконавчого комітету Рожищенської міської ради від 15 серпня 2022 року № 205 слідує, що ОСОБА_1 проживає у буд.

АДРЕСА_1 разом із матір`ю ОСОБА_6 та сином ОСОБА_4 , який перебуває на його утриманні (арк. спр. 12, 13).

Згідно з відомостями про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, які сформовані Рожищенською міською радою 11 грудня 2025 року за № 537, місце проживання позивача ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_4 зареєстроване в буд. АДРЕСА_1 (арк. спр. 15).

В копії акта про проведення обстеження сім`ї від 27 січня 2025 року № 41, який складений старостою та діловодом Носачевичівського старостинського округу, містяться дані про те, що ОСОБА_1 виховує та утримує малолітнього сина ОСОБА_7 (арк. спр. 14).

З копії довідки КЗЗСО «Дубищенський ліцей» Рожищенської міської ради слідує, що ОСОБА_4 навчається у восьмому класі цього навчального закладу. Батько самостійно виховує дитину (арк. спр. 16).

Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми права

Відповідно до ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч. 1 ст. 121 Сімейного кодексу України (далі – СК) права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Приписами ст. 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150,

151 СК.

Згідно з ч. 2 ст. 150 СК батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Частинами 1-3 ст. 157 СК визначено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого ч. 5 цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до частин 1, 4 ст. 15 СК сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, відповідно до яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлює підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою ст. 15 СК «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 152 СК право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Згідно з частинами 3, 4 ст. 155 СК відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена ч. 1 ст. 15 «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).

Відповідно до положень ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) судовому захисту підлягають лише оспорювані, порушені, невизнані права, свободи та інтереси учасників справи.

За таких умов, факт порушення прав позивача відповідачем є предметом доказування в цій справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Під час судового розгляду позивач не надав належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків і судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. Водночас, встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_1 малолітнього сина впливає на права та законні інтереси відповідача, як матері дитини, оскільки у такий спосіб буде засвідчено невиконання чи неналежне виконання нею своїх обов`язків, що є підставою для негативних наслідків, таких як стягнення аліментів, позбавлення батьківських прав та інше. Крім того, надані позивачем докази свідчать лише про проживання дитини разом з батьком, що сторонами не заперечується, однак жодним чином не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дитини. Також, позивачем не було доведено та не надано доказів щодо відмови в наданні певних пільг та інших соціальних гарантій, що в свою чергу порушувало б права батька дитини та свідчило про доцільність встановлення такого факту. Більше того, будь-яких доказів щодо невизнання чи оспорювання відповідачем ОСОБА_3 прав позивача або їх порушення в ході розгляду справи представлено не було.

За таких умов суд не вбачає існування спору між сторонами в межах завлених позовних вимог, що в свою чергу обумовлює відсутність у позивача права на судовий захист з даного приводу.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, у зв`язку з чим в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини слід відмовити повністю.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 81, 259, 263-265, 268 ЦПК, суд, -

в и р і ш и в:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення: 16 квітня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Відповідач: ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ).

Орган опіки та піклування – виконавчий комітет Рожищенської міської ради (місцезнаходження: Волинська область, Луцький район, м. Рожище,

вул. Незалежності, 60).

Суддя: В.Б. Требик