Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №380/4736/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/4736/25 пров. № А/857/12121/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Запотічного І.І. та Шинкар Т.І.,

з участю секретаря судового засідання - Нагибайло Т.О.,

а також сторін (їх представників):

від позивача – ОСОБА_1 ;

від відповідача - Паїк М.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 16.02.2026р. про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції у Львівській обл. про визнання дій протиправними, зобов`язання оформити і направити документи до пенсійного органу для призначення пенсії за вислугу років (суддя суду І інстанції: Кузан Р.І., час та місце постановлення ухвали суду І інстанції: 16.02.2026р., м.Львів, дата складання повної ухвали суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

Оскаржуваною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 16.02.2026р. залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_2 до Головного управління /ГУ/ Національної поліції /НП/ у Львівській обл. про визнання дій протиправними, зобов`язання оформити і направити документи до пенсійного органу для призначення пенсії за вислугу років (а.с.61 і на звороті).

Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач ОСОБА_2 , який в апеляційній скарзі просить ухвалу суду скасувати та направити справу в суд першої інстанції для продовження судового розгляду, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового залишення позову без розгляду (а.с.64-66).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що на виконання вимог ухвали суду від 02.02.2026р. він подав уточнену позовну заяву, відповіді ГУ НП у Львівській обл. на його звернення. Таким чином, він виконав вимоги суду і усунув недоліки позовної заяви.

Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача на підтримання поданої скарги, заперечення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи, 11.03.2025р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом, в якому просив:

визнати протиправними дії відповідача ГУ НП у Львівській обл. щодо відмови ОСОБА_2 в оформленні та направленні необхідних документів до ГУ Пенсійного фонду /ПФ/ України у Львівській обл. для призначення пенсії за вислугою років відповідно до п.«а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби» та постанови Кабінету Міністрів /КМ/ України № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошово: допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

зобов`язати ГУ НП України у Львівській обл. оформити та направити необхідні документи до ГУ ПФ України у Львівській обл. для призначення пенсії ОСОБА_2 за вислугою років відповідно до п.«а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби», із зарахуванням до вислуги років для призначення пенсії періоду навчання з 01.09.1994р. по 30.12.1999р. в Українському державному лісотехнічному університеті (Національний лісотехнічний університет України) та вислуги років на пільгових умовах служби в підрозділах кримінального розшуку (КР) та Державної служби боротьби з економічними злочинами (ДСБЕЗ), відповідно до п.п.«а», «в» постанови КМ України № 393 від 17.07.1992р. «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (а.с.1-6).

Згідно ухвали суду від 14.03.2025р. відкрито провадження у справі, а також вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (в письмовому провадженні) (а.с.75-76).

Ухвалою суду від 02.02.2026р. залишено позовну заяву ОСОБА_2 без руху та надано останньому строк для усунення виявлених недоліків, зокрема, шляхом подання належно оформленої позовної заяви із обґрунтуванням позовних вимог та викладом обставин на підтвердження доводів позивача, із урахуванням висновків суду. При цьому, в матеріалах справи є відсутніми докази звернення позивача до ГУ НП у Львівській обл. з приводу зарахування періодів навчання та служби до вислуги років (а.с.45-46).

На виконання вказаної ухвали 10.02.2026р. позивач скерував до суду уточнену позовну заяву, заяву від 05.02.2026р. про зарахування до вислуги років часу навчання та пільгових умов та відповідь ГУ НП у Львівській обл. № 39241-2026 від 06.02.2026р. на неї (а.с.57, 58-60).

Постановляючи спірну ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що згідно ухвали суду від 02.02.2026р. у матеріалах справи є відсутніми докази звернення до ГУ НП у Львівській обл. із відповідною заявою та відмова в зарахуванні до вислуги років для призначення пенсії періоду навчання та вислуги років на пільгових умовах служби.

На виконання цієї ухвали позивач подав уточнену позовну заяву, до якої долучив копію заяви про зарахування до вислуги років часу навчання та пільгових умов від 05.02.2026р. та копію відповіді на його заяву від 06.02.2026р.

При цьому, суд не взяв до уваги уточнену позовну заяву, оскільки позивач долучив копії звернення та відповіді, що датовані вже після залишення позовної заяви без руху.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позову без розгляду, виходячи з таких міркувань.

Питання залишення позовної заяви без руху та залишення позову без розгляду врегульовані діючим процесуальним законом - КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Зокрема, відповідно до ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (ч.1).

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (ч.2).

Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу (ч.3).

В силу приписів п.7 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом.

Отже, залишення позову без розгляду з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про усунення недоліків, можливо лише у тому випадку, коли особа отримала відповідну ухвалу суду, але ухилилась від виконання вимог, вказаних в ухвалі.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, 10.02.2026р. позивач ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції заяву про усунення недоліків позовної заяви із долученими додатками: уточненою позовною заявою, копіями заяви до ГУ НП у Львівській обл. та відповіді від останнього (а.с.50-60).

Отже, за таких обставин позивач вжив всіх належних заходів для усунення визначених судом першої інстанції недоліків позовної заяви у встановлений в ухвалі від 02.02.2026р. строк, що підтверджується матеріалами справи.

Твердження суду про відсутність доказів звернення позивача до ГУ НП у Львівській обл. з приводу спірних питань до моменту подачі первинної позовної заяви, представлення позивачем таких доказів, що датовані вже після постановлення ухвали суду від 02.02.2026р., колегія суддів відхиляє, оскільки такі висновки суду свідчать про передчасність заявлених позовних вимог, тобто, вирішення спору по суті, а не стосуються питання невідповідності позовної заяви вимогам ст.ст.160, 161 КАС України.

Окрім цього, вже під час судового розгляду позивач звернувся із відповідною заявою до ГУ НП у Львівській обл., отримав від нього відповідь, що в цілому надає можливість суду визначити спірні правовідносини, з`ясувати позицію відповідача у справі.

Формальна відсутність доказів таких звернень станом на 11.03.2025р., наявність звернення до ГУ МВС у Львівській обл. та його відповідь не можуть призводити до залишення заявленого позову без розгляду, оскільки перешкоди для вирішення спору по суті в розглядуваному випадку є відсутніми.

Таким чином, підстави для залишення позову без розгляду на підставі п.7 ч.1 ст.240 КАС України, на думку колегії суддів, є відсутніми.

Аналіз зазначених обставин справи свідчить про те, що судом першої інстанції помилково прийнято ухвалу про залишення позову без розгляду, оскільки позивач вжив належних заходів для усунення визначених судом першої інстанції недоліків позовної заяви у встановлений в ухвалі від 02.02.2026р. строк.

При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини /ЄСПЛ/ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі De Geouffre de la Pradelle v. France від 16.12.1992р., заява № 12964/87).

У § 36 рішення у справі Bellet v. France від 04.12.1995р., заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

При цьому, складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства.

Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що залишення позову без розгляду в розглядуваному випадку суперечить завданню адміністративного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі ст.64 Конституції України, не може бути обмежене (п.п.1, 2 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25.12.1997р., абз.7 п.3 мотивувальної частини Рішення № 11-рп/2012 від 25.04.2012р.).

Крім цього, у низці рішень ЄСПЛ, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи зазначені положення законодавства апеляційний суд вважає, що залишення позову без розгляду в досліджуваному випадку призведе до порушення права, визначеного Конституцією України, на доступ до правосуддя.

Згідно ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

З огляду на викладене, враховуючи приписи п.4 ч.1 ст.320 КАС України, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як винесена із порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного залишення позову без розгляду, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Питання відшкодування апелянту понесених судових витрат за подання апеляційної скарги підлягає вирішенню згідно ст.139 КАС України судом першої інстанції за результатами кінцевого вирішення розглядуваного спору по суті.

Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, ст.312, п.4 ч.1 ст.320, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 16.02.2026р. про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі № 380/4736/25 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель

судді І. І. Запотічний

Т. І. Шинкар

Дата складання повного судового рішення: 16.04.2026р.