Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №644/806/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Постанова

Іменем України

16 квітня 2026 року

м. Харків

справа № 644/806/26

провадження № 22-ц/818/3058/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Пилипчук Н.П. ,

суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.

за участю секретаря судового засідання: Муренченко С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Департамент реєстрації Харківської міської ради Харківської області, Дворічанська селищна військова адміністрація Куп`янського району Харківської області, про встановлення факту, що має юридичне значення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в особі представника адвоката Трегуба Олександра Олександровича на ухвалу Індустріального районного суду м. Харкова від 12 лютого 2026 року, постановлену в складі судді Сітало А.К.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року адвокат Трегуб О.О. звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якій просить встановити факт, що належний ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності будинок АДРЕСА_1 , згідно Свідоцтва про право власності на житло, виданого виконавчим комітетом Вільшанської сільської громади на підставі розпорядження №23 від 16.05.2002, зареєстрований Дворічанським малим державним підприємством технічної інвентаризації, про що зроблено запис у реєстрову книгу № 11 за реєстровим № 3162.

В обґрунтування звернення до суду із заявою в порядку окремого провадження зазначено, що зі змісту поданої заявником заяви про встановлення юридичного факту не вбачається, що існує інший суб`єкт правовідносин, який заперечує або не визнає факт належності заявнику на праві приватної власності нерухомого майна. Підставою звернення заявників із вказаною заявою до суду є об`єктивна неможливість державного реєстратора отримати необхідну інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку) для відповідної реєстрації від БТІ.

Таким чином, між заявниками, Дворічанською міською військовою адміністрацією Куп`янського району Харківської області та Департаментом реєстрації Харківської міської ради Харківської області відсутній цивільно-правовий спір про право власності на вказане в заяві нерухоме майно, а тому заява про встановлення факту, підлягає розгляду в порядку окремого провадження.

Встановлення даного факту необхідно заявникам для отриманням грошової компенсації за пошкоджене/знищене житло в селі Мануйлівка, Купянського району, Харківської області за програмою «єВідновлення», за якою вимагається наявність запису про реєстрацію речових прав на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, який діє з 01 січня 2013 року.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Харкова від 12 лютого 2026 року відмовлено у відкритті провадження в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Департамент реєстрації Харківської міської ради Харківської області, Дворічанська селищна військова адміністрація Куп`янського району Харківської області про встановлення факту, що має юридичне значення.

Роз`яснено заявникам, що відмова у відкритті провадження за заявою про встановлення факту поданою в порядку окремого провадження, не позбавляє права заявника звернутися до суду у встановленому ЦПК України за захистом своїх прав в порядку позовного провадження.

Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції, представник заявників подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на те, що метою у цій заяві є встановлення факту, який безпосередньо надасть можливість провести у відповідності до чинного законодавства державну реєстрацію їх права власності на будинок, що знаходиться на окупованій території, що і належить розглядати в порядку окремого провадження за ст. 315 ЦПК України, а спір щодо його права власності на зазначений будинок не існує, відсутня жодна особа (фізична чи юридична), яка б претендувала чи оскаржувала його таке прав власності

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку вбачається спір про право, а тому наявні підстави для відмови у відкритті провадження по справі за заявою поданою в порядку окремого провадження та роз`яснив, що даний спір може бути вирішено шляхом подачі заяви в порядку позовного провадження.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.

У заяві зазначено, що заявникам на праві спільної сумісної власності належить будинок АДРЕСА_1 , на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого виконавчим комітетом Вільшанської сільської громади на підставі розпорядження №23 від 16.05.2002. Право власності зареєстровано Дворічанським малим державним підприємством технічної інвентаризації, про що зроблено запис у реєстрову книгу № 11 за реєстровим № 3162

Рішенням державного реєстратора Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області від 21.07.2025 № 80000698 у здійсненні реєстрації права власності заявникам відмовлено на підставі п. п. 4, 5 ч.1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в якому зазначено, що державним реєстратором було встановлено наявність обставин, які є підставою для відмови в проведенні реєстраційних дій: подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно.

За результатами розгляду заяви, документів поданих до неї та відомостей Державного реєстру прав встановлено, що інформація про реєстрацію права власності у Реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутня.

Згідно пункту 3 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952- IV від 1 липня 2004 року державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року.

Відсутність документів або інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав відповідно до пункту 4 частини 1 статті 24 Закону № 1952-ІV є підставою відмови в державній реєстрації прав.

Заявники мають оригінали правовстановлюючих документів на нерухоме майно, однак в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня інформація про таке право власності, так як будинок набутий ними у власність до 1 січня 2013 року.

З викладеного вбачається, що реєстрація права власності нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - є обов`язковою умовою для подання заяви та отримання компенсації в межах електронної публічної послуги «єВідновлення», оскільки подання заяви про отримання компенсації за пошкоджене або знищене житло відбувається саме за наявною інформацією про право власності на пошкоджене/знищене житло в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, перелік яких наведено в частині 1 статті 315 ЦПК України.

Частиною 4 статті 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження по справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений пі час розгляду справи, залишає заяву без розгляду.

Спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.

Отже, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.

Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Враховуючи норми процесуального права, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети ні.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов`язується з наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Постановою Пленуму Верховного суду України за №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»роз`яснено, що суд вправі розглядати справи про встановлення юридичних фактів, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Так, у порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, так як метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення, і мати безспірний характер, оскільки якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд повинен залишити заяву без розгляду і роз`яснити заявнику право подачі позову на загальних підставах.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку, що зі змісту заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вбачається спір про право, оскільки за відсутності відповідних відомостей в Реєстрі прав власності на нерухоме майно державою право власності заявника фактично не визнається.

Колегія суддів також звертає увагу, що ст. 315 ЦПК України містить перелік фактів встановлення яких можливе в судовому порядку. Із заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вбачається, що фактично ними ставиться питання про визнання права власності на нерухоме майно, яке не може бути розглянуто в порядку окремого провадження.

Встановлення такого факту спрямоване на визнання права власності та може порушувати майнові права та законні інтереси інших осіб щодо володіння та користування належним їм майном, а тому спір підлягає розгляду в порядку позовного провадження з використанням відповідних процесуальних інститутів позовного провадження.

Доводи апеляційної скарги не містять посилань на такі порушення, що призвели до неправильного вирішення питання щодо відмови у відкритті провадження у справі, тому, з огляду на положення статті 376 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції без змін.

За приписами частини 1статті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, судові витрати апелянта, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, компенсації не підлягають.

Керуючись ст.ст.367,368,374,375,382,384 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в особі представника адвоката Трегуба Олександра Олександровича – залишити без задоволення.

Ухвалу Індустріального районного суду м. Харкова від 12 лютого 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина