Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №635/1744/19 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 року

м. Харків

справа № 635/1744/19

провадження № 22-ц/818/1621/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пилипчук Н.П.,

суддів – Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,

за участю секретаря – Муренченко С.А.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

третя особа – ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 , на рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 жовтня 2025 року в складі судді Пілюгіна О.М.

в с т а н о в и в:

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення безпідставно збережених коштів, який у подальшому уточнив.

Позовна заява мотивована тим, що на початку 2015 року він разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 домовились про створення станції технічного обслуговування автомобілей (СТО) за рахунок спільних дій та для подальшого здійснення підприємницької діяльності з метою отримання законного прибутку.

Зазначив, що для досягнення поставленої мети вони визначили, що взаємне надання, яке вони зобов`язуються надати, може бути виражене як у грошовій або матеріальній формі, так і в особистих послугах. При цьому, не вимагається щоб вони були однакової вартості. Однак, усі спільні зусилля мають бути направлені на виконання єдиної справи. Він мав здійснювати всі організаційні функції з пошуку земельної ділянки під СТО, з придбання будівельного матеріалу, зі здійснення керівництва процесом будівництва СТО, укладення необхідних господарських договорів, а також подальшого пошуку клієнтів для їх обслуговування на створеній СТО. ОСОБА_3 мав надати особисті послуги щодо отримання дозвільної документації, замовлення проектної документації та її погодження, організації введення об`єкту в експлуатацію після завершення його будівництва, пошуку клієнтів для їх обслуговування на створеній СТО. ОСОБА_2 мав сплатити грошові кошти за придбання земельної ділянки на якій буде побудовано СТО, а також сплатити вартість обладнання, необхідного для функціонування СТО, а в подальшому працювати механіком на цій СТО.

Для досягнення спільної мети у 2015 році ним була відшукана необхідна земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , були проведені необхідні перемовини з її власниками та досягнуто згоди щодо її придбання. Грошові кошти на придбання цієї земельної ділянки надав ОСОБА_2 . Оскільки сторони домовились не створювати юридичну особу доки будівництво не буде завершено та СТО не буде введено в експлуатацію у встановленому законодавством порядку, для спрощення спільної діяльності та виходячи з міркувань раціональності та повної довіри один до одного, право власності на земельну ділянку та нерухоме майно на ній було зареєстровано за ОСОБА_2 .

В подальшому, для здійснення будівництва СТО ОСОБА_3 були проведені всі необхідні дії з метою отримання дозвільної документації, були проведені дії для розроблення та погодження проектної документації, після чого були розпочаті будівельні роботи. Подальше здійснення будівельних робіт та придбання для цього будівельних матеріалів проводилось за кошти та організаційними зусиллями ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . ОСОБА_2 надав грошові кошти на придбання земельної ділянки та виробничого обладнання для СТО. Час від часу сторони разом підводили підсумки здійснених витрат та письмово фіксували результати спільної діяльності. Наприкінці 2016 року будівництво СТО було завершено, а на початку 2017 року об`єкт було введено в експлуатацію.

Однак, після введення об`єкту в експлуатацію, сторонами все ще не було досягнуто згоди щодо форми та порядку здійснення подальшої сумісної діяльності та порядку поділу прибутку від такої діяльності. Така неузгодженість подальших дій стала приводом для непорозумінь між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у зв`язку з чим останній втратив подальший інтерес до спільної діяльності та виявив бажання вийти зі складу учасників спільної діяльності. У зв`язку з виходом зі спільної діяльності ОСОБА_3 , ним за погодженням з ОСОБА_2 , було сплачено ОСОБА_3 понесені ним витрати щодо його участі у спільній діяльності та у погодженому розмірі, який становив 11800 доларів США, що в еквіваленті відповідно до офіційного курсу НБУ на 31.05.2017 складало 310930 грн, із розрахунку 26,35 гривень за 1 долар США.

Оскільки відшкодування понесених ОСОБА_3 витрат у процесі здійснення сумісної діяльності було здійснено виключно за його особисті кошти, то він домовився з ОСОБА_2 , що понесені витрати будуть враховані в подальшій спільній діяльності. Після виходу ОСОБА_3 , ОСОБА_2 працював механіком на спільній СТО, а він ніс витрати по його утриманню та обслуговуванню, залучав клієнтів і здійснював особисто ремонт їх автомобілів на СТО.

Вказав, що після виходу зі складу учасників спільної діяльності ОСОБА_3 , між ним та ОСОБА_2 так і не було досягнуто подальшої згоди щодо форми здійснення господарської діяльності з використанням СТО. Не було досягнуто згоди щодо поділу витрат та прибутку від здійсненої спільної діяльності. За таких обставин, він також вирішив припинити сумісну діяльність з ОСОБА_2 та запропонував йому провести необхідні розрахунки по вже понесеним витратам. Однак, ОСОБА_2 відмовив йому у відшкодуванні будь-яких витрат.

Так, частина витрат, понесених ним особисто, та разом із ОСОБА_3 , відображена у письмовому розрахунку, погодженому з ОСОБА_2 ще 31.05.2017. Інша частина понесених ОСОБА_1 витрат відображена у первинних документах (чеки, товарні накладні, акти виконаних робіт, тощо).

Зокрема, під час будівництва станції технічного обслуговування автомобілів за адресою: АДРЕСА_1 , ним було придбано як будівельні матеріали, сплачені роботи, так і інші невід`ємні складові СТО, а саме: щебінь, пісок, цемент, бруківка, огорожа, насос, провід, труба, оголовок, трос, різьба UN, ізоляційна стрічка, свердловина, фільтр, глушка, кварц, труба, теплоізоляція «Penoboard» Г-1, теплоізоляція «Penoboard SS», піна клей Profpur pro, піна монтажна Budfix МАКСИ, гідроізоляція «Ceresit», очисник для піни Budfix, двері металеві протипожежні у кількості 9 шт., автоматичні гаражні секційні ворота у кількості 2 шт., розсувна стулка «Altest Klik lock» у кількості 4 шт., віконні блоки, Фурнітура «СВ люкс», поребрик сухопресований у кількості 34 шт., короб 25х16 у кількості 90 шт., шввп 3?2.5 у кількості 250 м., шввп 2х1.5 у кількості 200 м., распред Шм 70 кількістю 12 шт., распред НЭК 100 кількістю 5 шт., бетон марки в22,5 М300 П4 27 м3, диван прямий «ДЕНС», стілець на рамі ISO BLACK 17 кількістю 6 шт., люк полімерний чорний, огорожувальна стрічка, стрічка 3*90*15, піна клей Ceresit, піна монтажна Ceresit, алюм.проф\плитки, саморізи для гіпсокартону, рейка монтажна зрощена 3, суміш про плюс, фуга жасмин, алюм. проф./плитки, піддон для сушки, відлякувач щурів та мишей, мітла без ручки, кий для щіток, поріг ПАС, стрічка 45*50м, алюм. проф./підлоги, монтажна планка, свердло 05,0, гвинт 4,8*50, трубна ізоляція Ізолон, пінопласт, піна клей Ceresit, розета, екструзійний пінополістирол, заклепки, Т-з`єднувач, кут внутрішній 60*60, короб МКЕ, короб електор, розет. з\к, рамка 2-а Суно 774020, рамка 2-а Суно 774042, рамка 3-а Суно 774043, вимикач універсальний Суно 774006, вимикач 2-кл. унів Суно 774008, ґрунтовка СТ 17\5, клапан стельовий з фланц, пакет 45 см, герметик п\у Sikafle, рейка монтажна зрощена 3, свердло 04,2, заклепки, гвинти, інтер`єр преміям 7, підвіконня пласт. ПВХ 25, лампи LED, труба каналізаційна раст, заглушка, гіпсокартон вологостійкий Кнауф, стрічка звукоізоляційна, Піна клей Ceresit, стрічка армуючи, профіль CW 75, гіпсокартон Кнауф, Екструзійний пінополіестерол, трубна ізоляція, коліно ПП, шпилька метрична, труба з рострубом, трійник, хомут з гайкою, шпілька комбінована з шестигранником, редукція ПП, заглушка ПП, Сифон для душевого піддона, сифон Ані для душевого піддона, канал Вентс, Хомут Мікра, з`єднувач каналів Вентс, дюбель для гіпсокартону, стрічка малярна жовта, комбінований гвинт, дюбель для гіпсокартону, Хомут Мікра з гумовою вкладкою, труба з розтрубом, коліно Вентс, трійник Вентс, F-UASTOP E-PERT- 3л, Aura Lu_pro K&B 45 л., профіль UW50, профіль CW 75, профіль UD 27, профіль CD 60, стрічка звукоізоляційна, подовжувач 1\2, пробка 1\2 коротка, саморізи гік мател, монтажна плівка, мішки, скоба, стінова панель, терм. д\холодильника ТБ-3, світильник діодний накла., Біта РН 2х, зимовий засіб в бачок омивача, комплект люкс 60 білий, коробка зм віко політроп, труба прямокутна алюмінієва, карабін пожежний, шуруп кільце, поріг кутовий, диск ЕС, джек телефонний сплата за телефонний зв`язок, решітка металева, герметик марі технік, AlumoMilano Куточок, електрод А, диск по металу, вентилятор вентс, клапан стельовий з фланцем, дверцята ревізійні пласт, AURA UNIGRUND BIOPROTEKT, світильник накладний матовий, картридж Gilette mach, плітка керамічна, декор, плівка 80 мкр чорна, паливо дизельне, бензин автомобільний, емаль ґрунт, штукатурка фінішна.

Загалом ним придбано будівельних матеріалів та інших складових, які використані при будівництві та експлуатації станції технічного обслуговування, на суму у загальному розмірі 682169,16 грн.

Посилався на те, що незважаючи, що учасниками договору про спільну діяльність, не було дотримано його класичну письмову форму, недотримання цього правила не має наслідком недійсність договору, оскільки таких наслідків законом не передбачено.

Так, станцію технічного обслуговування було зведено за рахунок спільних та скоординованих дій ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . В подальшому право власності на СТО, як нежитлову будівлю, зареєстровано за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вийшов зі складу учасників спільної діяльності та отримав від нього повне відшкодування понесених ним витрат. ОСОБА_2 залишається на цей час єдиним юридичним власником СТО, незважаючи на те, що він поніс чималі витрати як матеріальні, так і зусилля організаційного характеру по будівництву СТО. ОСОБА_2 продовжує одноосібно експлуатувати станцію технічного обслуговування автомобілів, отримуючи від цього прибуток.

Зважаючи, що будівельні матеріали та складові, придбані позивачем для створення станції технічного обслуговування автомобілів, неможливо відокремити без втрати їх властивостей, то він не має реальної можливості повернути собі придбане майно.

Вважав, що оскільки відповідач коштів йому так і не повернув, то він безпідставно зберігає їх у своєму розпорядженні. Зі змісту записів, які велись учасниками спільної діяльності при будівництві СТО, сум понесених витрат, чітко вбачається, що учасники підраховували витрати на будівництво СТО та витрати понесені кожним із них, в іноземній валюті – доларах США, з метою подальшого їх врахування після закінчення будівництва, введення об`єкту в експлуатацію та визначення участі кожного при веденні бізнесу або для проведення розрахунків у разі, якщо сторони не досягнуть домовленості у веденні спільного бізнесу.

Відповідно до змісту записів, сума понесених витрат за станом на дату виходу зі складу учасників ОСОБА_3 (на 31.05.2017) становила 105531 доларів США, ОСОБА_1 сплатив витрати ОСОБА_3 у розмірі 11800 доларів США станом на 31.05.2017. В подальшому сума витрат ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склала загальну суму у 140967,38 доларів США, у тому числі за рахунок понесених ним витрат у розмірі 40704,68 доларів США, що убачається з підрахунку записів книги.

На початку листопада 2018 року ОСОБА_1 вийшов з бізнесу, який залишився ОСОБА_2 , а отже, з того часу ОСОБА_2 безпідставно зберігає (утримує) його грошові кошти, які так і не повернуті ні повністю, ні частково.

Зазначив, що розмір 3% річних за період з 01.11.2018 по 23.02.2022 становить 4051,51 доларів США, що нарахований в межах строку загальної позовної давності у три роки з урахуванням його продовження на строк дії карантину, введеного 19.12.2020.

Просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму безпідставно збережених коштів у розмірі 40704,68 доларів США, суму 3% річних у розмірі 4051,51 доларів США, а всього 44756,19 доларів США, що в гривневому еквіваленті за офіційно встановленим курсом НБУ гривні до долара США (41,1756 на 09.10.2024) становить 1842862,98 грн.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 24 жовтня 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю відмовлено, судові витрати понесені ОСОБА_1 віднесено за його рахунок; скасовано заходи забезпечення позову застосовані на підставі ухвали Харківського районного суду Харківської області від 19 березня 2019 року, а саме: заборону відчуження будівлі літ. «А-1» з виставковим залом, загальною площею 199 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу будівлі серії та номер:2689 від 11 грудня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гриб Н.М. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303675763251); заборону відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 6325157900:00:005:0029, площею 0,0301 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки серії та номер:2688 від 11 грудня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гриб Н.М. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303591263251).

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення про повне задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що він, відповідач і третя особа спільно, у період з 2016 по 2018 роки здійснювали спільну діяльність з будівництва станції технічного обслуговування автомобілів, з використанням якої в подальшому мали вести спільний бізнес. Письмовий договір він, відповідач і третя особа не укладали. Проте, вели спільно в письмовому вигляді підрахунок понесених ними витрат на будівництво СТО, з метою подальшого їх врахування після закінчення будівництва, введення об`єкту в експлуатацію та визначення участі кожного при веденні бізнесу або для проведення розрахунків у разі, якщо сторони не досягнуть домовленості у веденні спільного бізнесу. Загальна сума витрат, понесених позивачем, відповідачем і третьою особою на будівництво СТО та його облаштування, склала 140 941 доларів США, про що в книзі витрат. Під час судового розгляду відповідач ОСОБА_2 вказував, що мав 100 000 доларів США для будівництва СТО, з яких 60 000 дол. США він отримав від заробітку за кордоном, а 40 000 дол. США йому надала його мати, яка отримала їх від продажу свого житлового будинку. Чим підтверджені додатково понесені витрати на суму 40 704,68 доларів США ОСОБА_2 пояснити суду не зміг, надавав суперечливі пояснення та не надав будь-яких підтверджуючих документів. Разом з тим, він та третя особа пояснили суду, що указана сума в розмірі 40 704,68 доларів США була витрачена на будівництво СТО та його облаштування саме за їх рахунок, із яких 11 800 доларів США надав ОСОБА_3 , а решту витрат поніс ОСОБА_1 .

Зазначив, що відповідач заперечував, що надані позивачем копії договорів на придбання матеріалів, які були використані в процесі будівництва СТО, товарних чеків, платіжних документів, накладних, актів виконаних робіт, квитанцій тощо. Однак, зі свого боку відповідач не надав будь-яких документів на підтвердження факту понесення витрат за його, відповідача рахунок. Водночас, він надав указані документи як докази понесених ним витрат, які пояснювали всі етапи будівництва СТО та його облаштування, а також узгоджувалися з поясненнями третьої особи ОСОБА_3 та показами допитаних свідків, які здійснювали постачання указаних позивачем товарів, надавали послуги та виконували роботи, які він підтвердив документально.

Вказав, що судом було встановлено, що він, відповідач і третя особа планували здійснення бізнесу, з цією метою побудували та обладнали СТО, яку мали намір ввести в експлуатацію по завершенню будівництва та визначити форму та їх подальшу участь у веденні спільного бізнесу. У разі недосягнення згоди, позивач, відповідач і третя особа в усній формі домовились про проведення всіх взаєморозрахунків. Та обставина, що сторони не уклали в письмовій формі договір про ведення спільної діяльності, свідчить про відсутність правових підстав, які б слугували вирішенню цієї справи не за правилами кондикції, а на підставі інших договірних правовідносин, на що однак помилково не звернув уваги суд першої інстанції. Відсутність у відповідача правових підстав для утримання грошових коштів, які були витрачені позивачем на будівництво та облаштування СТО, вважається підставою для вирішення цього спору на підставі положень глави 83 ЦК України. Адже, наявність або відсутність вини відповідача щодо подальшого утримання грошових коштів, належних позивачу, в даному випадку значення не має, оскільки вирішальним є сам факт того, що відповідач утримує їх безпідставно.

При цьому, судом не враховано, що він ніколи не давав своєї згоди на безпідставне утримання та використання грошових коштів відповідачем. Умовою використання цих коштів у будівництві СТО була попередня домовленість про спільне ведення бізнесу, а у разі недосягнення в подальшому згоди щодо участі кожного в такому бізнесі, сторони домовились про повернення кожному учаснику грошових коштів, які були витрачені на будівництво та облаштування СТО, яке залишалось у власності відповідача. Таким чином, фактично, відповідач збагатився за рахунок позивача та на дату вирішення справи безпідставно утримує кошти позивача у розмірі 40 704,68 доларів США.

Зазначив, що при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. розрахунок 3-х відсотків річних за користування безпідставно збереженими відповідачем грошовими коштами позивача слід здійснити з 01 листопада 2018 року, яка є датою фактичного безпідставного утримання відповідачем у себе майна позивача. Стягнення 3 % річних здійснюється за період з 01.11.2018 по 23.02.2022, що становить 1842862,98 грн.

29.12.2025 за допомогою системи «Електронний суд» та засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 через свого представника подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, рішення суду – змінити.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що земельна ділянка з кадастровими номером 6325157900:00:05:0029 площею 0,0301 га та будівля літ. «А-1» з виставковим залом, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , 11.12.2015 зареєстровані та на праві приватної власності належать ОСОБА_2 (а.с.16-17,18-19,122-125 т.1).

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 надав в копіях: товарний чек № МОХ-0037598 від 15.11.2016 на суму 3010,00 грн; товарний чек від 29.07.2016 на суму 5425,00 грн; товарний чек від 06.07.2016 на суму 12860,00 грн; чек від 17.12.2016 з магазину Sanit на суму 6360,00 грн; чек від 17.11.2016 з магазину Sanit на суму 28200,00 грн; технічні листи ФОП ОСОБА_2 ; договір від 21.09.2016 на придбання металевих дверей вартістю 40600,00 грн, укладеного постачальником з покупцем ФОП ОСОБА_2 ; технічні характеристики виробів (вікна Корса) від 09.12.2016, від 08.10.2016, від 09.12.2016; інструкція по догляду за металопластиковими вікнами; замовлення № ДА 0991 від 10.11.16 на загальну суму 12269,60 грн; замовлення № ДА 1025 від 17.11.16 на загальну суму 5727,58 грн; заказ № /20739 від 20.10.2016 секційні ворота № 3/7479; квитанція № 20.окт від 20.10.2016 на автоматичні гаражні секційні ворота загальна вартість 68850,00 грн; накладна № N0000025893 від 02.12.2016 на суму 4017,00 грн; чек № N0000004094 від 21.01.2017 на суму 444,00 грн; чек № N0000070614 від 20.11.2016 на суму 3777,00 грн; товарний чек від 29.04.2017 на суму 4500,00 грн; видаткова накладна № 1708 від 15.04.2017 на суму 2560,00 грн; товарний чек від 22.11.2016 на суму 6232,00 грн; відвантажувальна накладна № 2835 від 26.04.2017 на суму 39420,00 грн; товарний чек № 710 від 27.04.2017 на суму 3160,00 грн; товарний чек № 17/01 від 27.01.2017, в якому вказані суми 4900,00 грн, 2500,00 грн, 2400,00 грн; акт виконаних робіт від 08.10.2016, підписаний Тіхуном А.В.; видаткова накладна № 1483 від 20.02.2017 та чек № 2144 від 20.02.2017 на суму 1980,00 грн; чеки з ТОВ «Епіцентр» на суми 350,58 грн, 328,20 грн, 133,30 грн, 573,60 грн, 521,64 грн, 88,70 грн, 951,66 грн, 323,53 грн, 208,80 грн, 146,22 грн, 64,03 грн, 799,10 грн, 777,38 грн, 293,58 грн, 394,20 грн, 1549,64 грн, 525,00 грн, 707,76 грн, 231,10 грн, 597,18 грн, 961,32 грн, 2497,61 грн; чеки з ТЦ «Будмен» на суми 297,54 грн, 64,35 грн, 686,79 грн, 267,60 грн, 362,83 грн, 2910,05 грн, 335,94 грн, 795,02 грн, 716,70 грн, 775,68 грн, 133,57 грн, 226,10 грн; чеки з ТЦ «Нова Лінія» на суми 500,00 грн, 650,00 грн, 750,00 грн, 443,52 грн, 2950,00 грн, 400,00 грн, 1179,00 грн, 851,81 грн, 110,00 грн, 800,00 грн, 199,00 грн, 150,00 грн, 690,06 грн, 530,00 грн, 1670,00 грн, 1522,00 грн, 410,00 грн, 267,40 грн, 2644,00 грн, 346,95 грн, 1139,00 грн, 1847,99 грн, 325,20 грн, 321,00 грн, 40,56 грн, 3010,66 грн, 106,08 грн, 834,00 грн, 3135,51 грн, 1440,00 грн; чеки з магазину «Металвіс» на суму 725,59 грн, 374,50 грн, 2171,06 грн, 472,80 грн, 580,50 грн, 171,50 грн; чеки з ТОВ «Ритейл» на суми 83,20 грн, 970,40 грн, 1000,00 грн; чек на суму 62,48 грн, на що витрачено нечитабально; чеки на суму 1284,00 грн; 84,60 грн, 286,01 грн, 1644,78 грн; чек з строймаркет Рижов, чек № 4177 від 29.11.2016 нечитабельні; чек від 03.11.2016 на суму 163,93 грн про сплату Укртелеком за адресою буд. 163; розрахунок підписаний ОСОБА_2 щодо грошових коштів від 31.05.2017 на будівництво СТО, в якому зазначено: Толік видав:40000Є + 28000$ + 10000$ + 7600$ = 90800; СТО: 100488,3$; всього: 100488 + 2683 + 532 = 103703$ - виданих Толіком 90800$ = досплачених 12903$ + 42,5$сітка = 12945,5$ (а.с.187 т.1); розписка ОСОБА_3 від 15.08.2017, відповідно до якої останній у зв`язку із виходом із складу учасників спільної діяльності, яку здійснював з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по створенню СТО в смт Пісочин по Полтавському шосе 163, отримав від ОСОБА_1 суму понесених ним витрат в розмірі 11800 доларів США (а.с.188 т.1); декларація про початок виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1 , замовник ОСОБА_2 ; технічний паспорт на громадський будинок літ. «А-1» за адресою: АДРЕСА_1 , розроблений на замовлення ОСОБА_2 (а.с.126-201 т.1).

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_5 надав в копіях: трудову книжку ОСОБА_2 ; пояснювальна записка ОСОБА_6 ; фотокартки будівництва; фотокартка воріт з написом «Шиномонтаж»; записи розрахунків (а.с.141-162 т.2); копія рішення по справі № 635/8384/16-ц та копія апеляційної скарги (а.с.235-277 т.1); інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо права власності ОСОБА_7 на земельні ділянки та садовий будинок, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.128-138 т.2).

Також матеріали справи містять інформацію щодо перетину ОСОБА_2 державного кордону України з 13.07.2017 по 02.04.2018; інформація про доходи ОСОБА_2 , зокрема за період з 01.09.2016 по 31.12.2016 – 23050,00 грн, за період з 01.01.2017 по 31.12.2007 – 54170,00 грн, за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 – 427990,0 грн; інформація про доходи ОСОБА_1 за період з 2015 року 3 квартал 2019 року, зокрема в період з 2015 року по 1 квартал 2018 року інформація відсутня, з 2 квартал 2018 року по 3 квартал 2019 року – 6071,91 грн (а.с.202,204-207 т.2).

В суді першої інстанції були допитані свідки.

Свідок ОСОБА_8 повідомив, що з позивачем він знайомий приблизно з 2003 року, з відповідачем свідок познайомився під час будівництва СТО, у 2016-2017 роках, більш точний час назвати не зміг. Свідок повідомив що був запрошений на роботу позивачем для виготовлення металевих конструкцій, після виконаної роботи із свідком розраховувався ОСОБА_1 : приблизно 70000 грн. за матеріали та приблизно 60000 грн. за виконану роботу. Свідок повідомив що не цікавився кому належить об`єкт СТО, та вказав, що бачив відповідача ОСОБА_2 декілька разів на об`єкті, але не знав ким він є; жодних ділових відносин із ОСОБА_2 не мав, а усі розрахунки проводив ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_9 повідомив, що приблизно в 2016 році, більш точну дату назвати не зміг, займався проектуванням будівництва СТО, за вказану роботу гроші не отримував, оскільки давно знайомий із ОСОБА_1 та неодноразово займався проектуванням будинків ОСОБА_1 , та через дружні відносини, по запрошенню позивача погодився безкоштовно спроектувати СТО, також свідок повідомив, що відповідача ОСОБА_2 він бачив декілька разів вже під кінець своєї роботи та вважав що це просто приятель ОСОБА_1 , та усі роботи та проекти погоджував виключно ОСОБА_1 . На думку свідка замовником СТО був саме ОСОБА_1 , та не пам`ятає на чиє ім`я виготовлялась уся документація, оскільки свідок займався тільки кресленнями та розрахунками.

Свідок ОСОБА_10 повідомив, що взимку 2016 року, ОСОБА_1 зв`язався із свідком на запросив на територію будівництва СТО для обговорення та планування виконання необхідних робіт; у 2017 році навесні свідок приступив до роботи, а саме займався укладенням брущатки на ділянці СТО, усі роботи виконувались протягом 2 місяців, під час виконання робіт свідок познайомився із ОСОБА_2 , але не знав ким він є та вважав іншим працівником з будівництва СТО; замовляв усі роботи та обговорював усі плани саме ОСОБА_1 , також виплачував плату за проведену роботу ОСОБА_1 . Також свідок повідомив що було будівництво будинку біля санаторію «Роща» за замовленням ОСОБА_1 , та не знає чи має якесь відношення ОСОБА_2 до вказаного будинку. Крім того свідок зазначив, що не знав кому належить територія СТО, та документів належності ділянки не бачив та не питав про них. Увесь час виконання робіт перед початком роботи зустрічав свідка ОСОБА_1 , жодних договорів із ОСОБА_11 або Тіхуном свідок не укладав, розрахунків ніяких не вів, оскільки знав ОСОБА_1 з 2000 року та довіряв йому, але знав що певні записи вів ОСОБА_1 , але не знав які саме.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У статті 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Приватноправовими нормами визначено обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 коштів, які, на переконання позивача, були набуті та збережені відповідачем без достатньої правової підстави.

Такі вимоги позивача ґрунтуються на приписах статті 1212 ЦК України, за змістом частини першої якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов`язаний повернути предмет власного збагачення.

Традиційно в доктрині цивільного права зобов`язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. «condictio sine causa» - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).

Особливості кондикційних правовідносин (зобов`язань) неодноразово були предметом дослідження суду касаційної інстанції (Верховного Суду України, касаційних судів у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду).

Так, ще у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15 було зазначено, що кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова).

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).

У постанові від 25 вересня 2024 року в справі № 201/9127/21 постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду зазначив, що характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.

Кондикційні зобов`язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню.

Безпідставне збагачення може полягати як у так званому «фактичному» збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє і користується нею, так і в «юридичному» збагаченні, коли набувач отримує суб`єктивне право на предмет збагачення.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Натомість договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, за загальним правилом, кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов`язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення.

Крім того, в практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду при вирішенні питання про наявність або відсутність підстав для стягнення безпідставно набутих коштів прийнято враховувати засади справедливості, добросовісності та розумності.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України зокрема свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Згідно з усталеною судовою практикою стягнення безпідставно набутих коштів можливе за умови, коли правова підстава для передачі таких коштів або взагалі не існувала, або з часом відпала. Крім того, договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Традиційно для доктрини цивільного права прийнято розглядати договір у чотирьох різних аспектах: договір як правочин; договір як документ; договір як правовідносини; договір як регулятор відносин між його сторонами.

В питанні виникнення договірних зобов`язань найбільш важливим є оцінка договору як правочину. За статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Договір як двосторонній правочин передбачає, що такі дії вчиняють обидві сторони договору й такі дії мають бути спрямовані на досягнення спільної правової мети. Підґрунтям договору як правочину є певна домовленість, оскільки за змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Саме домовленість є внутрішньою сутністю договору.

Якщо йдеться про домовленість, то передусім на виникнення таких прав і обов`язків має бути спрямована внутрішня воля обох сторін. Цій внутрішній волі, для того щоб не виник дефект волі правочину, має відповідати волевиявлення кожного учасника правочину.

Отже, договір як правочин характеризується свободою волі сторін. У договорі через здійснене волевиявлення виражається воля його сторін. Виникненню договору передує процес проходження його через свідомість та волю контрагентів.

Натомість договір як документ є лише зовнішньою формою, способом об`єктивізації, оформлення досягнутої домовленості.

Вимоги щодо зовнішньої, зокрема, письмової форми договору як документа закріплені у статті 207 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що сторонами не заперечується, що в усній формі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 домовились про створення станції технічного обслуговування автомобілей (СТО) за рахунок спільних дій та для подальшого здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку, тобто між вказаними особами в усній формі укладено договір про спільну діяльність.

Відповідно до статті 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Згідно статті 1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Відповідно до статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Між тим, як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді ОСОБА_2 заперечував факт укладення між сторонами договору про спільну діяльність, предметом якої було будівництво СТО. Так, ОСОБА_2 зауважував, що між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була наступна домовленість: ОСОБА_2 будує за власні кошти станцію СТО, займається ремонтом та обслуговуванням автомобілів, ОСОБА_1 здійснює підшукування клієнтів, а ОСОБА_3 придбаває та перепродає автомобілі за власні кошти.

Тобто, між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дійсно була певна домовленість, однак щодо експлуатації ними СТО, а не щодо її спільного будівництва.

Матеріали справи не містять достатніх, належних та допустимих доказів того, що між сторонами мав місце договір про спільну діяльність спрямований на будівництво СТО. Позивач не довів, що вчинив дії для досягнення спільної мети – будівництво СТО, а відповідач прийняв такий його вклад у спільну діяльність.

Колегія суддів уважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про укладення між сторонами договору про спільну діяльність, зокрема щодо будівництва СТО, у зв`язку з чим в даному випадку передане позивачем відповідачу майно, у разі доведеності такої передачі, кваліфікується як безпідставно отримане та, відповідно, можливе застосування до спірних правовідносин приписів статті 1212 ЦК України.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 посилався на те, що під час будівництва станції технічного обслуговування автомобілів за адресою: АДРЕСА_1 , загалом ним придбано будівельних матеріалів та інших складових, які використані при будівництві та експлуатації станції технічного обслуговування на суму у загальному розмірі 682169,16 грн.

При цьому сторони не заперечували того, що спільними зусиллями вони здійснювали будівництво житлового будинку біля санаторію «Роща».

Однак, з наданих до суду копій товарних чеків, квитанцій, видаткових накладних, договорів тощо не вбачається, що придбання будівельних матеріалів та товарів було здійснено саме для будівництва станції технічного обслуговування за адресою: АДРЕСА_1 , а також того, що грошові кошти за цей товар були сплачені саме ОСОБА_1 . При цьому з деяких документів вбачається, що замовником товарів був саме ОСОБА_2 , а не позивач.

Колегія суддів відноситься критично до записів ОСОБА_2 на загальну суму 140967,38 доларів США, з яких 40704,68 доларів США, на думку ОСОБА_1 , витрачені останнім, оскільки їх зміст не підтверджує здійснення саме позивачем таких витрат.

Таким чином ОСОБА_1 не надав належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Оцінивши доводи сторін та зібрані у справі докази, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у зв`язку з їх недоведеністю.

Оскільки позовні вимоги про стягнення 3% річних є похідними вимогами, тому задоволенню також не підлягають.

Виходячи з наведеного колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, проте помилився щодо мотивів такої відмови, тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки по суті вимог апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 , – задовольнити частково.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 жовтня 2025 року – змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді Ю.М. Мальований

О.В. Маміна